ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ ВЗЯТТЯ ПІД ВАРТУ

Підстави для обрання запобіжного заходу передбачені ст. 148 КПК України. Вони є загальними для всіх запобіжних заходів, зок­рема й взяття під варту. Запобіжний захід застосовується за наявно­сті достатніх даних вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати вста­новленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність. Ці фактичні дані збираються й оцінюються в кожному конкретному випадку слідчим на основі його внутрішнього переконання. Крім того не обов'язково, щоб слідчий був впевнений на сто відсотків, що підозрюваний чи обвинувачений обов'язково буде перешкоджа­ти встановленню істини у справі або продовжувати злочинну дія­льність чи ухилиться від слідства та суду або від виконання проце­суальних рішень.

Тобто можна сказати, що в ст. 148 КПК України не міститься абсолютно визначеної підстави для застосування запобіжних захо­дів. Щодо застосування взяття під варту, то в законі визначено кон­кретну підставу його застосування, а саме порушення підписки про невиїзд. Так, якщо підозрюваний або обвинувачений порушить під­писку про невиїзд, то вона може бути замінена більш суворим за­побіжним заходом, яким є застава (при обрані якої враховується майновий стан особи) чи взяття під варту (ч.2 ст. 151 КПК).

Говорячи про правові підстави обрання запобіжних заходів щодо підозрюваного, слід зазначити: вони ті ж, що і при обранні запобіжних заходів щодо обвинуваченого, оскільки також пов'язані із вчиненням злочину конкретною особою. Враховуючи те, що при застосуванні запобіжного заходу щодо підозрюваного ще не завер­шила свою дію персоніфікація кримінально-правового відношення, законодавець і ввів можливість застосування запобіжних заходів до підозрюваних лише в межах не більше десяти діб. Встановлення такого терміну обумовлено значною можливістю помилки, тому що ступінь доведеності причетності до вчиненого злочину при затри­манні може бути нижчим, ніж при притягненні як обвинуваченого.

Аналіз винесених слідчими постанов про застосування запо­біжного заходу підписки про невиїзд свідчить, що як підстави для застосування запобіжного заходу слідчі вказують те, що в справі

13

відсутні відомості про те, що підозрюваний чи обвинувачений, пе­ребуваючи на волі, спробує ухилитися від суду і слідства, або те, що він працює, має постійне місце проживання, а тому не має по­треби обирати взяття під варту. Таким чином, акцентуючи увагу на тому, що підстави для обрання запобіжного заходу відсутні, слід­чий, керуючись ст. 148, 149 КПК України, приймає рішення обрати щодо підозрюваного чи обвинуваченого запобіжний захід підписку про невиїзд, в той час коли повинен був відібрати зобов'язання про явку (ч.З ст. 148 КПК).

Причина такого становища в тому, що слідчі неправильно ро­зуміють підстави застосування запобіжних заходів, мету їх застосу­вання й обставини, що враховуються при цьому, передбачені ст. 150 КПК України.

Обставини, що враховуються при обранні запобіжних заходів згідно зі ст. 150 КПК, переважно повинні братись до уваги тоді, ко­ли вже є підстави для обрання запобіжного заходу: наприклад, у справі є дані, що підозрюваний (обвинувачений) придбав квитка на потяг, чи хтось із родичів, знайомих повідомив про його намір ухи­литись від слідства. Тоді наявність вказаних обставин, передбаче­них ст. 150 КПК України, дозволить слідчому обрати саме той чи інший запобіжний захід. Звичайно, було б дуже просто, якби слід­чий мав такі дані, та, на жаль, не завжди так буває на практиці.

Відповідно до ст. 150 КПК України при обранні запобіжного заходу враховуються:

■S тяжкість вчиненого злочину. Оцінюючи її, треба керува­тись ст. 12 КК України, а також брати до уваги обстави­ни, що обтяжують чи пом'якшують відповідальність, ступінь суспільної небезпечності злочину в конкретних умовах місця і часу;

■S дані про особу обвинуваченого (підозрюваного), зокрема його колишню діяльність, тяжкість інкримінованого зло­чину, наявність чи відсутність зв'язків з антигромадсь­кими елементами, певних занять, наявність постійного місця проживання, обставини, що свідчать про суспільну небезпечність особи (наприклад, колишню судимість, повторність, неодноразовість, особливу жорстокість вчи­нення злочину, рецидив). Так, 33 % від опитаних слідчих показали, що запобіжний захід позбавлення волі обира­ється ними у зв'язку з колишньою судимістю особи;

14

S вік, стан здоров'я, сімейний стан обвинуваченого (підо­зрюваного), бо вони можуть істотно вплинути на обрання запобіжного заходу. До матерів, що годують дитину, одиноких матерів, багатодітних батьків, неповнолітніх осіб взяття під варту, як правило, не застосовується. Вже на етапі прийняття рішення про взяття під варту слідчий повинен повно дослідити обставини, які характеризують стан здоров'я обвинуваченого (підозрюваного), щоб уни­кнути в майбутньому випадків зміни суддею цього запо­біжного заходу, якщо буде заявлено клопотання обвину­ваченим (підозрюваним) або його захисником про зміну запобіжного заходу через стан здоров'я, підтверджене документами, зібраними у повному обсязі. Повнота ви­значення слідчим кола тих обставин, що підлягають до­казуванню на етапі вирішення питання про запобіжний захід може вплинути на рішення слідчого, який саме за­хід треба обрати - взяття під варту чи заставу. Якщо це не зробить своєчасно слідчий, то документи, які підтвер­джують хворобу, збере адвокат і представить до суду при клопотанні про зміну запобіжного заходу взяття під вар­ту на інший, і суд буде вимушений на це відреагувати, що негативно вплине не тільки на законність прийнятого рішення, але й певним чином на швидкість закінчення досудового слідства.

Якщо заходи процесуального примусу, пов'язаного з позбав­ленням волі, обираються до неповнолітнього, то необхідно врахо­вувати не тільки тяжкість вчиненого ним діяння, а також повно зі­брати і правильно оцінити докази, які характеризують умови життя і виховання неповнолітнього, наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність (ст. 433 КПК).

При застосуванні вказаних заходів процесуального примусу у справах про суспільно-небезпечні діяння, вчинені особою в стані неосудності, обмеженої осудності, а також про злочини осіб, які за­хворіли на душевну хворобу після вчинення ними злочину, повно повинні бути досліджені обставини вчиненого суспільно-небезпеч­ного діяння і особа, яка його вчинила, а також обставини, що хара­ктеризують цю особу та її душевне захворювання (ст. 417 КПК).

15

Як було сказано, часом неможливо знайти докази, що вказу­ють на одну з підстав арешту. Коли ж вчинено небезпечний злочин, що карається довічним ув'язненням або тривалим позбавленням волі, можливість того, що перебуваючи на волі, обвинувачений (пі­дозрюваний) ухилиться, достатньо велика. В цих випадках небез­печність злочину при вирішенні питання про взяття під варту поряд з іншими обставинами повинна зазначатись слідчим у поданні як підстава, бо, на жаль, законодавець виключив норму, що була пе­редбачена в ч.2 ст. 148 КПК, згідно з якою взяття під варту може бути застосоване з причини самої тільки небезпечності злочину.

Але є й інші ситуації. Припустімо таку ситуацію: вчинено зло­чин середньої тяжкості, слідчий не має даних, що підозрюваний чи обвинувачений збирається ухилитися. Що ж може бути в такому випадку підставою для застосування запобіжного заходу взяття під варту? На перший погляд, питання вирішується легко: відбирається письмове зобов'язання про явку, але не завжди це можливо. Якщо у слідчого є дані про те, що підозрюваний ніде не працює, раніше не­одноразово судимий, характеризується в побуті негативно, втягував неповнолітніх у злочинну діяльність, а потерпілі чи свідки раптом стали міняти показання, потерпілий наполягає на закритті криміна­льної справи, відмовляється від проведення слідчих дій, то, на наш погляд, ці дані можуть бути підставою для взяття такого підозрю­ваного (обвинуваченого) під варту.

Вивчені кримінальні справи показали, що слідчі при винесенні подання головним чином лише зазначають те, що в справі є достат­ні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню іс­тини у справі або продовжувати злочинну діяльність. Але що це за дані, мало хто зі слідчих зазначає. Крім того, в справах взагалі не­має цих даних.

Таким чином, посилання тільки на підстави, вказані в ст.148 КПК України або тільки на обставини, які враховуються при об­ранні запобіжних заходів (ст. 150 КПК), не можуть окремо бути підставою для застосування такого суворого запобіжного заходу, як взяття під варту. А тому правильно вказується в літературі, що під­стави й обставини повинні враховуватися суддями при вирішенні питання про застосування арешту в сукупності і діалектичній єдно­сті.

16

Не менш важливим питанням при застосуванні запобіжного заходу, пов'язаного з позбавленням волі, є достатність доказів, які вказують, що саме та особа, щодо якої обирається взяття під варту, вчинила злочин. Практика не позбавлена прикладів, коли запобіж­ний захід взяття під варту обирався щодо особи, причетність якої до вчиненого злочину не була доведена.

У зв'язку зі вступом України до Ради Європи і взяттям на себе зобов'язання точно дотримуватися вимог міжнародних конвенцій щодо забезпечення прав людини, питання застосування запобіжно­го заходу взяття під варту, зокрема підстав його застосування є як ніколи актуальними і викликає збільшену увагу слідчих.

Підсумовуючи викладене, пропонуємо слідчим при винесенні подання про обрання запобіжного заходу посилатися на докази, що підтверджують не тільки наявність обставин, в силу яких застосо­вується запобіжний захід, але й те, що злочин вчинено саме цією особою, і якщо ця особа є обвинуваченою, то також і те, що вона притягнута як обвинувачена в порядку і на підставах, встановлених законом (ст.ст. 5, 131 КПК). А якщо цією особою є підозрюваний, то матеріалами справи підтверджено підозру у вчинені злочину са­ме цією особою. Це буде сприяти не тільки повному дослідженню тих обставин, на основі яких приймається дане рішення, але й виключить випадки відмови прокурором в дачі згоди при зверненні слідчим до нього з поданням про застосування запобіжного заходу взяття під варту, а також випадки відмови судді в обранні запобіж­ного заходу у вигляді взяття під варту. Бо як показує практика, мо­тивами відмови в обрані запобіжного заходу взяття під варту суд­дями інколи є відсутність в матеріалах справи необхідних доказів вини обвинуваченого.

Дехто може заперечити: а чи не зашкодить це слідству і чи не буде порушено вимогу закону про тайну слідства, адже згідно зі ст. 165-1 КПК України участь підозрюваного, обвинуваченого в су­довому засіданні при обранні йому запобіжного заходу є обов'язко­вою. У зв'язку з чим ми вважаємо, що в судовому засіданні не обов'язково судді оголошувати всі докази і доводи слідчого.

17