ПОРЯДОК ОБРАННЯ ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ ВЗЯТТЯ ПІД ВАРТУ

Відповідно до положень Конституції України та міжнародного законодавства основним гарантом дотримання прав і свобод люди­ни при застосуванні до підозрюваного, обвинуваченого запобіжно­го заходу, пов'язаного з позбавленням волі, є суд. Так, згідно з ч.2 ст. 165-2 КПК України, якщо слідчий вважає, що є підстави для об­рання запобіжного заходу взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду, який, прийнявши рішення, виносить постанову про обрання такого запобіжного заходу. І це не випадко­во, адже сам термін арешт походить від лат. atrestum - "судова постанова". На сьогодні новий механізм встановленого Конститу­цією судового контролю ще не повною мірою визначено на законо­давчому рівні. А тому практика виробила свої шляхи щодо звер­нення до суду стосовно вирішення питання про застосування до пі­дозрюваного (обвинуваченого) взяття під варту, не уникнувши при цьому труднощів і непорозумінь.

Згідно зі ст. 165-2 КПК України подання до суду про обрання запобіжного заходу взяття під варту вноситься за згодою прокурора або прокурором. При вирішенні цього питання прокурор зобов'я­заний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів, їх до­статність для обвинувачення. Прокурор може не дати згоду, і на цьому питання про обрання арешту буде закрито, бо законодавцем не передбачено можливість слідчого звернутись з цим же питанням до вищестоящого прокурора, що, на наш погляд, не правильно. Слідчий повинен мати можливість оскаржити рішення районного прокурора. Так само не правильне на наш погляд і те, що в разі не­згоди прокурора з поданням слідчого про застосування до підозрю­ваного (обвинуваченого) запобіжного заходу взяття під варту, це питання не може бути вирішено суддею.

Отже, якщо прокурор не дасть згоду, він формально вирішує це питання замість судді.

18

Зменшити кількість випадків відмови прокурора в дачі згоди при зверненні до суду з поданням про застосування запобіжного заходу взяття під варту, на наш погляд, може:

■S по-перше, письмове підтвердження прокурора про незго­ду з поданням слідчого про обрання запобіжного заходу взяття під варту, бо як показує практика, у разі якщо прокурор не дав згоди, слідчі не завжди дане подання додають до справи. На наш погляд, таке подання з відмі­ткою про те, що прокурор не згоден з рішенням слідчого, повинно бути у справі;

S по-друге, допит підозрюваного чи обвинуваченого про­курором, адже на відмінну від прокурора, суддя одержа­вши подання слідчого, вивчає матеріали кримінальної справи, допитує підозрюваного та обвинуваченого, за­слуховує думку прокурора, захисника. Тому слідчий ра­зом із поданням і матеріалами кримінальної справи по­винен доставити прокуророві самого підозрюваного або обвинуваченого.  Це надасть йому можливість самому допитати їх, вияснити деякі обставини справи, впевни­тись у причетності їх до злочину, що в свою чергу змен­шить можливість відмови в дачі згоди на арешт і виклю­чить заочне обрання запобіжного заходу взяття під варту. Адже згідно зі ст. 227 КПК України прокурор має право особисто проводити слідчі дії, зокрема й допитувати. Інше питання, що заслуховує на увагу, - це форма подання, яке вносить слідчий до суду. Введення такої процедури обрання за­побіжного заходу взяття під варту, як внесення подання, сприйнято слідчими по-різному. Закон не встановлює форму подання слідчого про обрання запобіжного заходу взяття під варту, тому слідча прак­тики виробила форму цього процесуального документу сама. Одні слідчі звертаються до прокурора, інші - до суду, одні просять суд обрати запобіжний захід, другі клопочуть про його обрання, треті постановляють порушити клопотання про обрання запобіжного за­ходу, четверті - увійти з клопотанням до суду, а дехто по старинці постановляє обрати щодо обвинуваченого запобіжний захід.

Звичайно, що відсутність законодавчого врегулювання цього питання є прогалиною і тягне необхідність визначення єдиної про­цесуальної форми, яка б відповідала кримінально-процесуальному законодавству.

19

За тлумаченням українською мовою подання визначається як офіційна заява з проханням. Слідчий на підставі ст.148 КПК вправі (не зобов'язаний, а вправі) обрати відносно підозрюваного чи об­винуваченого запобіжний захід за наявності достатніх підстав вва­жати, що підозрюваний чи обвинувачений буде намагатись ухили­тися від слідства і суду, від виконання процесуальних рішень, пе­решкоджати встановленню істини у справі або продовжувати зло­чинну діяльність. Причому слідчий, як фігура процесуально неза­лежна і самостійна, оцінює ці достатні дані за своїм внутрішнім пе­реконанням (ст. 67 КПК), а метою застосування запобіжних заходів є запобігання таким спробам.

Тож слідчий не повинен ні постановляти, ні клопотати, ні вхо­дити з клопотанням. Він може, визнавши за необхідне чи за доціль­не застосування запобіжного заходу взяття під варту, просити суд про застосування до підозрюваного чи обвинуваченого такого за­побіжного заходу.

Структура подання, на наш погляд, повинна деякою мірою відповідати структурі постанови та складатися з трьох частин -вступної, описової (мотивувальної) та резолютивної.

У вступній частині повинні вказуватися місце і час складання подання, слідчий (прізвище та звання, місце роботи), номер кримі­нальної справи, стаття Кримінального кодексу, за якою порушено справу, прізвище, ім'я, по батькові обвинуваченого (підозрювано­го), та обставини, що характеризують особу обвинуваченого (підо­зрюваного). До них належать дані про час і місце народження, гро­мадянство, освіту, місце проживання, сімейний стан, місце проживання, судимість.

У описовій (мотивувальній) частині подання повинні коротко викладатися обставини справи, кваліфікація злочину, час і місто за­тримання (якщо таке було), час пред'явлення обвинувачення з по­силанням на докази, аркуші справи й обов'язково - підстави засто­сування запобіжного заходу взяття під варту з указівкою причин обрання саме цього запобіжного заходу та посилання на статті, відповідно до яких приймається рішення.

У резолютивній частині подання викладається прохання до суду обрати запобіжний захід взяття під варту, а також прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого (підозрюваного), день, місяць, рік його народження і кваліфікація злочину, в учиненні якого дана особа обвинувачується (підозрюється).

20

Третє питання, що заслуговує на увагу, стосується того, де (в якому місці) на листі подання поміщати гриф "Погоджено".

Слід зазначити, що в Україні діє орієнтовна інструкція з діло­водства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих орга­нах виконавчої влади, затверджена постановою Кабінету міністрів України від 17 жовтня 1997 р. № 1153. Згідно з цією інструкцією гриф погодження при зовнішньому погодженні оформляється від­повідним грифом нижче підпису на лицьовому боці останнього ар­кушу документа і включає в себе слово Погоджено.

21