§ 2. Зміни в суспільно-політичному ладі Південно-Західних земель у період поглиблення феодальної роздробленості і боротьби Русі проти

навали кочових орд та інших іноземних загарбників (XIII—XIV ст.)

'ісля поразки руських дружин у 1223 р. на річці Калці в * битві з ординськими військами над Руссю нависла грізна небезпека. У 1237—1238 pp. унаслідок спустошливих по­ходів полчищ Батия у Володимиро-Суздальську Русь, а в 1239—1241 pp. — у напрямку Південно-Західної Русі від­носно розвинуті області Давньої Русі було перетворено на руїни та попелища. У 1242 р. війська Батия, знекровлені опором Русі, припинили загарбницький похід на захід і повернули до пониз­зя Волги. Тут Батий заснував державу — Золоту Орду із столицею Сарай-Бату (біля сучасної Астрахані). Але захоплені ординцями землі Русі не припинили боротьбу за свою незалежність. Золото-ординським ханам знадобилося ще більше десяти років, щоб за­кріпитися на Русі. Русь, героїчно відстоюючи свою незалежність, прийняла на себе головний удар і цим врятувала народи Західної Європи, її матеріальні та культурні цінності від нещадного розо­рення ордами кочівників.

Збитки, які завдали Русі полчища Батия, були величезні. За­войовники спустошили та зруйнували багато міст. Значна частина населення була знищена або взята у полон. У пожежах, що супро­воджували військові походи Батия, були зруйновані палаци, храми, архіви і бібліотеки, знищено багато інших скарбів культури давніх міст. Унаслідок захоплення земель полчищами Батия на Русі на­довго встановилося нещадне та виснажливе золотоординське іго — система владарювання ординських феодалів на руських землях. На населення руських земель було накладено дань, воно страждало від різних поборів та нескінченних грабувань.

Вітчизняні дослідники однозначно оцінюють це історичне яви­ще. Реакційна сутність ординських завойовницьких походів і тяж­кого іноземного іга розкрита в численних історико-правових пра­цях. Переконливо доведено повну необґрунтованість тверджень окремих представників закордонної історіографії про нібито пози­тивний вплив держави відсталих кочівників на економічний, по-

107

Розділ 3. Держава і право феодально роздробленої Русі

літичний та культурний розвиток Давньої Русі1. Наслідки навали орд Батия на Русь були негативними, регресивними2.

Золотоординське іго безперестану руйнувало продуктивні сили Русі. Спустошення захоплених територій давньоруських земель від­сталими в соціально-економічному відношенні кочівниками і система­тичне виснажливе пограбування народу золотоординськими правите­лями тяжко позначилися на сільському господарстві, ремісництві, торгівлі, затримали подальшу еволюцію товарно-грошових відносин і в цілому на тривалий час законсервували феодальний натураль­ний спосіб ведення господарства. Цьому сприяло також руйнування міст — носіїв економічного прогресу. Особливо страждала економіка українських земель Русі, зокрема Київщини і Переяславщини, розта­шованих безпосередньо біля ординських кочовищ. Постійна небезпека загибелі, захоплення людей у неволю примушували давньоруське на­селення тікати у важкодоступні для ординців райони. Однак незважа­ючи на те, що економіка Русі була підірвана завойовниками і, почина­ючи з другої половини XIII ст., опинилася в глибокій кризі, золотоор-динцям не вдалося повністю зупинити процес розвитку феодальних відносин на українських землях3.

Надзвичайно негативним було іноземне іго і в політичному відношенні. Воно затримувало політичне об'єднання окремих зе­мель Русі, сприяло їх роздробленості. Тяжкий стан південнорусь-ких земель, які були позбавлені політичної єдності і перебували під виснажливим золотоординським ігом, використали у своїх інте­ресах сусідні держави — Польща, Угорщина, Молдавське князівст­во. Внаслідок тривалої боротьби їм вдалося подолати впертий опір місцевого населення і до кінця XIV ст. захопити українські землі. Здобиччю Польщі стали Галичина та Західна Волинь, Закарпаттям заволоділа Угорщина, Буковиною — Молдавське князівство. Східна Волинь, Поділля, Київщина та Чернігово-Сіверщина були включені до складу Великого князівства Литовського4.

1              История Украинской ССР. — Т. 2. — С. 15.

2              Каргалов В. В. Внешнеполитические факторы развития феодальной Руси. Фео­

дальная Русь и кочевники. — М., 1967. — С. 174; Федоров-Давыдов Г. А. Общест­

венный строй Золотой Орды. — М., 1973. — С. 24—25; Историография истории

Украинской ССР. — К., 1986. — С. 69; Ивакин Г. Ю. К вопросу о роли нашествия

Батыя для исторических судеб Руси // Славяне и Русь (в зарубежной историогра­

фии): Сб. науч. тр. — К., 1990. — С. 139; Заставний Ф. Д. Географія України: У 2 кн. —

Львів, 1994. — Т. 1. — С. 38; Історія України: нове бачення. — Т. 1. — С. 94; Кот­

ляр М., Кулъчицький С. Довідник з історії України. — К., 1996. — С. 84; Тимошен­

ко Б. Похід на Русь // Пам'ять століть. — 1997. — № 3—6.

3              История Украинской ССР. — Т. 2. — С. 15.

4              Шабулъдо Ф. М. Про початок приєднання Великим князівством Литовським Пів­

денно-Західної Русі // УІЖ. — 1984. — № 6. — С 38—49.

108

§ 2. Зміни в суспільно-політичному ладі Південно-Західних земель

Суспільний лад. І після ординського завоювання основними антагоністичними класами на Русі залишилися клас феодалів-зем-левласників, пов'язаних між собою поземельними економічними (а відповідно й політико-юридичними) відносинами сюзеренітету-ва-салітету, і клас феодально залежного селянства, яке ще більше за-кабалялося.

В умовах золотоординського іга частина феодалів в особі де­яких місцевих князів та великих бояр, керуючись прагненням збе­регти феодальні повинності, експлуатацію залежного населення і своє привілейоване політичне, а також правове становище, знайшла спільну мову з ординськими феодалами і стала здійснювати проор-динську політику, співробітничала з ханами Золотої Орди1.

Звичайно, далеко не всі представники класу феодалів перехо­дили на службу до ординців. Серед них були і патріоти. Але й при цьому головною та послідовною силою в боротьбі з золотоординсь­кими феодалами виступали широкі народні маси усіх земель Русі. Так, у Куликовській битві (1380 p.), яка мала величезне історичне значення, у складі об'єднаних військ Русі воювали народні опол­чення з руських, українських та білоруських земель2.

Значним феодалом у цей період залишалася церква. Частина ієрархічної верхівки православного духовенства перейшла на слу­жбу до золотоординців, закликаючи народні маси до покірності. Така поведінка деяких церковників Давньої Русі пояснюється виключно корисливими міркуваннями3. Золотоординські хани на­давали їм усілякі привілеї4. Але й серед церковних ієрархів були такі полум'яні борці за свободу Русі, як Сергій Радонежський, та інші організатори боротьби з Ордою. Церква і в цей період збільшу­вала свої земельні володіння, передусім за рахунок князівських по-жалувань. Так, на початку XIV ст. князь галицький Лев Данилович пожалував церкві Святого Спаса село Страшевичі, а перемишльсь­кому єпископству — село Рушевичі. У 1322 р. князь Любарт Геди-минович подарував кілька сіл Соборній церкві Іоанна Богослова в Луцьку5.

1              Греков Б. Д., Якубовский А Ю. Золотая Орда и ее падение. — М.; Л., 1950. — С. 231.

2              Дружба и братство русского и украинского народов. — Т. 1. — С. 94; Заремба С. 3.

Куликовська битва та її історичне значення. — К., 1980. — С. 58.

3              Гордиенко И. С. «Крещение Руси»: факты против легенд и мифов. — С. 175.

4              Масленикова А. А. История налогообложения в России // История государства и

права. — 2002. — № 2. — С. 37.

5              Грамоти XIV ст. / Упоряд. М. М. Пещак. — К., 1974. — С. 9, 18, 20.

109

Розділ 3. Держава і право феодально роздробленої Русі

Установлення тяжкого іноземного іга призвело до посилення феодального гноблення. Сплачуючи золотоординським ханам дани­ну, феодали Русі немилосердно експлуатували залежне селянство. Кількість експлуататорів в Південно-Західних землях поповнювала верхівка міського населення — лихварі, великі та середні купці, власники ремісничих майстерень.

Експлуатація трудящих у Південно-Західній Русі посилюва­лася внаслідок участі в ній колоністів — вихідців з інших країн, які інтенсивно заселяли руські міста. Отримуючи великі привілеї по­рівняно з місцевими мешканцями, колоністи захоплювали головні галузі торгівлі та ремісництва, ставали орендарями, наглядачами над землями феодалів, виноторговцями.

Основним експлуатованим класом було селянство, окремі вер­стви якого перебували на різних ступенях феодальної залежності. Із збільшенням феодального землеволодіння світських та духовних феодалів було тісно пов'язане селянське обезземелювання, зрос­тання заборгованості феодалам і загалом посилення закабаления широких мас селянського населення. З'явилися нові категорії зале­жного селянства: кріпаки (закабалені селяни), неповноправні члени общини, наймити, підсусідки, які змушені були через відсутність засобів виробництва виконувати різні повинності на користь бага­тих сусідів, халупники, котрі не мали навіть своїх господарських будівель і тулилися по дворищах тих самих багатих сусідів, доль­ники, яким залишалася лише частка виробленого ними продукту, полоненики та данники, чиє правове становище зрозуміле вже з са­мих їхніх назв. Повноправні члени общини, які прийшли з інших місць, називалися «сябрами», «товаришами», «поплічниками», «по-тужниками» та ін. Наступ феодалів-землевласників на селянські общини продовжувався. Це призводило до подальшого руйнування їхньої давньої економічної основи і появи усе нових категорій зале­жного селянства.

Перебуваючи у тій чи іншій феодальній залежності, селяни зазнавали подвійного гніту; місцевих феодалів та феодалів Золотої Орди. Основним видом податків була грошова рента («подимщина»). Збиралася і данина натурою (медом, воском, хутрами, зерном, сіном, худобою, птицею та ін.). На плечі трудового народу лягло та­кож 14 видів ординських «даней» та повинностей. Основними з них були: «вихід» або «царева дань»; податок безпосередньо для ордин­ського хана; торгові збори («мит», «тамка»); візничі повинності («ям», «підводи»); утримання ханських послів («корм»); різні «дари» та «почесті» хану, його родичам і наближеним. Кожного року з ру-

110

§ 2. Зміни в суспільно-політичному ладі Південно-Західних земель

ських земель виходило у вигляді данини багато срібла. Періодично збиралися великі «запити» на військові та інші потреби. Причому збирання данини з населення Русі ординські хани нерідко віддава­ли на відкуп так званим бесерменам, що означало для населення Русі додаткові побори, кабалу, призводило до ще більшого свавіл­ля, а нерідко й до продажу людини, яка заборгувала, у рабство.

До експлуатованих верств населення входили й низи міста: підмайстри, учні майстрів, слуги, нерідко численні позацехові ре­місники та усякий інший «чорний» і «дрібний» люд. Це була най-численніша частина міського населення, становище якої постійно погіршувалося.

Ординське іго та поглиблення внутрішніх антагоністичних феодальних суперечностей призводили до посилення і подальшого загострення класової боротьби, вогнищами якої були здебільшого міста. Часто, набираючи форми визвольних виступів, передусім ан-тиординських, ця боротьба за своєю сутністю мала врешті-решт антифеодальну спрямованість.

Державний лад. Завоювання земель Русі ордами Батия і встановлення іга іноземних загарбників не могло не впливати на державний лад цих земель. Ординські правителі зберегли в князів­ствах місцеву адміністрацію, військо. Проте тепер князі повинні бу­ли визнавати хана Золотої Орди своїм вищим сюзереном, вважати за «отця» (батька) і приймати з боку хана звернення до себе «діти наше». Князі зобов'язувалися на вимогу хана постачати йому війсь­кові сили1.

Одним із наслідків установлення золотоординського іга була зміна порядку приходу до влади. Князь, який претендував на за­ймання значного князівського столу, мусив підтвердити це право отриманням від хана Золотої Орди або його представника особли­вого символу, так званого ярлика (грамоти), який потрібно було викупити та вислужити. З 1242 р. князі почали їздити за цим ярли­ком у ставку Орди — Сарай. Отримання його пов'язувалося з вели­кими труднощами, які штучно посилювались ординськими прави­телями, котрі вимагали величезних подарунків. Князі, які прибува­ли у ставку Орди, змушені були дотримуватися принизливого етикету та язичницького ритуалу, бо відмова від цього призводила до неминучої смерті. Наприклад, відмова виконати язичницький об­ряд стала приводом для вбивства князя Чернігівщини, претендента на київський стіл Михайла Всеволодовича.

На підвладній же їм території князі зберігали усі свої повнова­ження. Вони відносно самостійно правили своєю землею. Водночас

1 ПСРЛ. — Т. 2. — Стб. 872, 893, 897.

111

Розділ 3. Держава і право феодально роздробленої Русі

§ 3. Галицько-Волинське князівство

князі перебували під постійним наглядом представників золотоор-динських ханів на землях Русі — баскаків1. Система баскацтва була введена в Північно-Східній та Південно-Західній Русі у 1257 р.

З першої половини XIV ст. золотоординські хани припинили посилати на Русь баскаків. До цього їх змусили виступи народних мас Русі наприкінці XIII — у першій чверті XIV ст.2 Ліквідація бас­кацтва, а також ординського відкупу-данини створювала необхідні умови для відновлення, а згодом і піднесення господарського життя на землях Русі, активізації процесу їх політичного єднання3.

Залишаючи практично недоторканною державну систему в князівствах Русі, в тому числі у південно-руських землях, ординсь­кі хани мали при цьому певні цілі. Вони прагнули поставити собі на службу державно-правові порядки, які склалися на Русі протягом ряду століть, видаючи ярлики на займання столів тим князям, які здавалися їм надійними. Ненадійні ж, з погляду ординських прави­телів, князі ліквідовувалися. Для ординських ханів була традицій­ною політика на Русі, яка полягала в тому, щоб приборкати одного князя з допомогою іншого, сіяти між ними чвари, доводити сили князів до рівноваги і не давати змоги жодному з них зміцнитися. Робилося це з метою закріплення політичної та економічної влади Орди над руськими землями4. Крім цього, Орда привласнила собі право збирати данину (наприкінці XIII ст. збирання данини доруча­лося руським князям), а також затверджувати князів у руських землях5. Однак вона неспроможна була домогтися глибших змін у внутрішньому устрої земель Русі.

1              История СССР с древнейших времен до конца XVIII в. — С. 117.

2              Каргалов В. В. Конец ордынского ига. — М., 1984. — С. 24.

3              Дружба и братство русского и украинского народов. — Т. 1. — С. 87.

4              Греков И. Б. О характере ордынско-русских отношений второй половины XII —

начала XIV в. // Древности славян и Руси. — М., 1988. — С. 127.

5              Черепний Л. В. К вопросу о складывании сословно-представительной монархии в

России (XIV в.) // История СССР. — 1974. — № 5. — С. 53.

112