§ 4. Основні риси права

Південно-Західних земель Русі

(30-ті роки XII — перша половина XIV ст.)

структури суспільства1. У цей період, перебуваючи в становищі удільних, південно-руські князівства користувалися відомою авто­номією. Влада на їхній території зосереджувалася в руках уділь­них князів. Для розв'язання важливих питань внутрішнього життя удільного князівства збиралася рада, до складу якої входили впли­вові місцеві феодали, представники місцевого боярства та церкви. Удільним князям підпорядковувалися органи управління, а також військо.

Характерною рисою взаємовідносин центральної влади Вели­кого князівства Литовського та удільних князівств було прагнення великого князя до цілковитого підкорення цих князівств Великому князівству Литовському. Це виявилося, зокрема, у здійсненні по­літики, спрямованої на підрив давньоруської князівської династії, позбавлення місцевих князів наділів та заміни їх намісниками ве­ликого князя. Складався також слухняний великокнязівський владі військовослужилий стан — місцеве дворянство2.

14 серпня 1385 р. в Крево була підписана Кревська унія — угода про династичний союз між Великим князівством Литовським та Польщею. Великий князь Литовський Ягайло вступив у шлюб з польською королевою Ядвігою і став польським королем, а його князівство увійшло до складу Польщі. До цього Велике князівство Литовське спонукала необхідність боротьби проти агресії німець­ких хрестоносців3. На ті часи Кревська унія відповідала інтересам польських та литовських феодалів. Прагнучи зберегти і посилити панування на білоруських та українських землях, литовські феода­ли шукали підтримки у польських феодалів та польського короля4. Внаслідок підписання Кревської унії та реалізації її умов погірши­лося становище південно-руських земель. У 90-х роках XIV ст. удільні князівства українських земель були значно ослаблені, що стало однією з передумов здійснення загарбницької політики поль­ських феодалів щодо населення цих земель.

1              Юхо И. А. Правовое положение населения Белоруссии в XVI в. — Минск, 1978.—

С.З.

2              Шабульдо Ф. М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовс­

кого. — К, 1987.

3              История государства и права СССР. — Ч. 1. — С. 111.

4              История Литовской ССР (с древнейших времен до наших дней). — Вильнюс, 1978. —

С. 53.

118

 

ктивну роль у розвитку і зміцненні підвалин феодалізму, в захисті інтересів великих землевласників й усього па­нівного класу феодалів продовжувало відігравати фео­дальне право. В 30-ті роки XII — першій половині XIII ст. у князівствах та землях Русі діяла система права, яка в ^^ загальних рисах сформувалася ще в ранньофеодальний період і зафіксована в нормах Руської Правди. Водночас унаслідок змін у суспільно-економічних відносинах відбувається перегляд де­яких правових норм. З'являються нові редакції Руської Правди. Однак це було не нове законодавство, а лише часткова кодифікація чинного, творчість переписувачів, які «підправляли» текст закону, прийнятого ще в часи розквіту Давньоруської держави1.

У період феодальної роздробленості регулятивна роль права посилилася за рахунок збільшення кола конкретних об'єктів фео­дального господарства, які захищалися правом, розширення складу різних за своїм правовим становищем соціальних груп, передусім феодально залежних верств населення, а також зміцнення основ права-привілею. Для правової системи цього періоду характерне посилення місцевих особливостей (партикуляризм) права, хоча в князівствах Русі воно не досягло тієї глибини, яка мала місце в ін­ших державах, наприклад у країнах Центральної та Західної Євро­пи. Особливості у нормах права, що застосовувалися в окремих князівствах та землях (наприклад Галицько-Волинській), не усу­вали їхньої схожості з давньоруським правом та їх наступності. Зберігалися загальні принципи, інститути та форми цього права на всіх землях Русі.

Розглядаючи право українських земель після золотоординсь-кої навали, слід мати на увазі, що навала полчищ кочівників супро­воджувалася масовим руйнуванням міст Русі, разом з якими заги­нули найцінніші давньоруські законодавчі й актові пам'ятки. Цим пояснюється відсутність актових матеріалів з історії Київської, Чернігівської та інших Південно-Східних земель періоду феодаль­ної роздробленості.

1 Российское законодательство X—XX веков. — Т. 1. — С. 25—26.

119

 

Розділ 3. Держава і право феодально роздробленої Русі

 

§ 4, Основні риси права Південно-Західних земель Русі

 

 

 

Відомості, які дійшли до нас, уривчасті і, як правило, посеред­ні, дали змогу дослідникам зробити висновок, що в часи феодальної роздробленості поряд із застосуванням насамперед законодавчих збірників періоду Київської Русі створювалися й нові1. До того ж зроблено припущення про існування збірника постанов про право­суддя.

Дослідники одностайні в тому, що в усіх князівствах і землях Русі, як і в перший період феодальної роздробленості, після ордин­ської навали залишалися чинними норми Руської Правди2, Жит­тєстійкість Руської Правди визначалася тим, що вона була збірни­ком феодального права, а її норми активно сприяли захисту та зміцненню феодального правопорядку, забезпечували правові умо­ви для подальшого закабаления селян. її норми відображені в па­м'ятках права Галицько-Волинської Русі, Новгорода і Пскова, усієї Північно-Східної Русі, а також Великого князівства Литовського3. В подальшому норми Руської Правди стали одним із джерел Суде­бника 1497 р.4

В усіх князівствах Південно-Західної Русі в період феодаль­ної роздробленості чинними були норми церковних статутів князів Володимира та Ярослава. Але й вони зазнали деяких змін. З'явили­ся, наприклад, такі редакції церковного статуту князя Ярослава, які посилювали санкції, встановлені на основі принципів феодаль­ного права-привілею5. Інтереси панівного класу захищалися в та­ких збірниках права, як «Кормча» і «Номоканон», які включали за­позичені з Візантії церковні правила.

«Кормчі» застосовувалися церковними судами, зокрема, на­прикінці XII ст. На землях Південно-Західної Русі під час вирішен­ня судових справ використовувалися також збірники, що мали на­зву «Мерил праведних», які містили витяги з візантійських право­вих актів, церковних статутів, а також норм Руської Правди.

Серед поодиноких документів юридичного характеру, створе­них у період, що розглядається, для повнішого відображення систе­ми права важливими є чотири правові пам'ятки Галицько-Волинсь-

1              Памятники русского права / Под ред. С. В. Юшкова. — М., 1953. — Вып. 2. — С. 8.

2              История Украинской ССР. — Т. 1. — С. 336.

3              Развитие русского права в XV — первой половине XVII в. — М., 1986. — С. 50;

Юхо И. А. Правовое положение населения Белоруссии в XVI в. — С. 3; Первый

Литовский Статут 1529 года // Материалы респ. науч. конф., посвящ. 450-летию

Первого Статута. — Вильнюс, 1982. — С. 138.

4              Российское законодательство X—XX веков: В 9 т. — М., 1985. — Т. 2. — С. 43, 47,

87, 95.

5              Памятники русского права. — Вып. 2. — С. 5—6.

120

 

кої Русі, які збереглися. Хоча вони й різні за часом появи, змістом і характером, однак містять цінні відомості про правове життя на цій землі після ординського завоювання. Так, збереглася грамота князя Івана Ростиславича (Берладника). Будучи пам'яткою історії Дунай-сько-Дніпровських земель, яка розкривала економічні зв'язки Га­лицького князівства з болгарськими, чеськими, угорськими купця­ми, ця грамота надзвичайно важлива і як пам'ятка права. Вона рег­ламентувала правове становище деяких іноземних купців під час приїзду їх на землі Русі. Грамота встановлювала пільги для болгар­ських купців, які звільнялися від сплати мита, коли привозили то­вари «на ізклад».

«Рукописання» (заповіт) князя Володимира Васильковича (бли­зько 1287 р.) свідчить про існування в період роздробленості права успадкування феодального володіння у Володимиро-Волинському князівстві, певного порядку передавання князем права експлуата­ції феодально залежного населення своїм спадкоємцям. Водночас «Рукописання» дає можливість вивчити організацію управління се­лами й містами Південно-Західної Русі. Володимир Василькович залишив заповіт і на ім'я своєї дружини, в якому вказано на право княгині успадкувати «город свои Кобрынь, и с людьми, и с данью», село Городіл «и с мытом» та інші села. У зазначеному документі йдеться про куплене землеволодіння: «А село есмь купил Березо-виче у Юрьевича у Давыдовича Федорка»1. Із заповіту князя Воло­димира Васильковича випливає, що поряд з успадкуванням, кня­зівськими даруваннями на Галицько-Волинській землі у XIII ст. іс­нував  і такий  спосіб придбання феодальних  землеволодінь,  як

купівля землі.

У Галицько-Волинському літописі збереглася також статутна грамота Володимиро-Волинського князя Мстислава Даниловича, написана навесні 1289 р.2. Вона дає змогу уявити розміри та форми феодальних повинностей з міського населення на користь держав­ної влади. Водночас ця грамота відбиває соціально-економічні умо­ви Галицько-Волинської Русі в XIII ст.3.

Збереглися документи юридичного характеру, складені у XIV ст. (грамоти, договори, а серед них і міжнародно-правові, по-ручництво тощо). Ці документи містять переважно відомості про окремі особливо важливі інститути права власності та зобов'язаль­ного права. Зокрема, значний інтерес викликає грамота Олехно Ро-

1              Хрестоматія з історії держави і права України. — Т. 1. — С. 48.

2              Історичні джерела та їх використання. — К., 1969. — Вип. 4. — С 174.

3              Российское законодательство X—XX веков. — Т. 1. — С. 209.

121

 

Розділ 3. Держава і право феодально роздробленої Русі

 

1

 

§ 4. Основні риси права Південно-Західних земель Русі

 

 

 

машковича про передачу майна Григорію Тункелю, складена ЗО січня 1347 р. У ній ідеться про те, що придбане внаслідок купівлі поле Григорій може і «продати», і «отдати» (подарувати), і «проме-нити» (обміняти), і використати для своєї мети, «где будет его воля, никому ничим непенно»1. Безперечно, що для складача цього доку­мента здійснення перелічених у ньому операцій із земельним во­лодінням в умовах XIV ст. було явищем звичайним, зрозумілим. Зміст грамоти свідчить про поширення дарування землі, сіл, садиб, млинів.

v Поширеним був і договір купівлі-продажу рухомого майна, що свідчить про розвиток товарно-грошових відносин, а також до­говір обміну. У грамотах згадується і про заставу рухомого майна. Часто право власності на майно, придбане за угодою, підтверджу­валося спеціальною князівською грамотою. Поширеним був договір позики, який нерідко ставав кабалою для тих, хто позичав гроші, продукти, бо взяте мало повернутися з відсотками. Будь-яких вка­зівок про правові акти, якими керувалися складачі грамот, у самих грамотах немає. Вважаємо, що за основу бралися норми Руської Правди, що були чинними в князівствах та землях Південно-Захід-ної Русі в період феодальної роздробленості.

Окремі відомості про правові норми цього періоду збереглися в літописах. У них можна знайти згадки про міжнародні договори, законодавчу діяльність князівств та деякі нові моменти в галузі кримінального права. Зокрема, з тексту Іпатіївського літопису ви­пливає, що в Галицько-Волинській землі окремо розглядався такий вид злочину, як змова проти князівської влади. У 1245 р. був засу­джений боярин Володислав як «лихий змовник землі». Поряд з ін­шими застосовувалися такі покарання, як смертна кара, тюремне ув'язнення, вигнання, конфіскація майна. Згідно з літописом князь Роман Метиславич «за невірність» засудив до вигнання бояр Кор-мильчичів. Боярин Жирослав був покараний вигнанням та конфіс­кацією землі. Князь Данило Галицький після суду над Доброславом наказав кинути його у в'язницю. І якщо суворі покарання застосо­вувалися до представників панівного класу феодалів, то немає сум­ніву в тому, що вони ще ретельніше застосовувалися до представ­ників експлуатованих мас — селян та міських низів.

Навіть нечисленні дані писемних джерел дають змогу отрима­ти певні відомості про право українських земель періоду феодаль­ної роздробленості, зображене передусім системою норм, які міс-

1 Грамоти XIV ст. — С 25. 122

 

тила така універсальна і довгочасна пам'ятка права, як Руська

Правда.

У деяких містах Південно-Західної Русі починає впроваджу­ватися Магдебурзьке право, на основі якого в них здійснювалося самоврядування. Магдебурзьке право в межах Галицько-Волинсь-кого князівства вперше починає діяти в період правління Данила Галицького, який закликав німецьких колоністів селитися в містах. Одним із перших в Україні Магдебурзьке право здобуло місто Санок (1339 р.). У 1356 р. право управління за нормами Магдебурзь­кого права дістав Львів, а згодом — й інші міста1.

Проте самоврядування українських міст, засноване за норма­ми Магдебурзького права, було обмеженим. Магдебурзьке право застосовувалося далеко не в повному обсязі. Крім того, основна маса православного селянства позбавлялася можливості брати участь у діяльності органів міського самоврядування, а також обме­жувалася в правах займатися ремеслами, торгівлею тощо. Через це вона чинила опір введенню Магдебурзького права.

♦ * *

З 30-х років XII ст. почався новий період в історії держави та права Русі. Перетворення в її суспільно-політичному ладі були ви­кликані переходом від ранньофеодальних форм суспільного життя до початкового етапу розвинутого феодалізму і характерної для нього феодальної роздробленості.

Поряд з іншими чинниками, що спричинили зміни в держав­ному устрої, основний і безпосередній вплив на нього здійснили: кількісне збільшення класу феодалів і зміцнення економічного значення великих князів-землевласників, боярства, верхівки цер­ковно-монастирської організації, їх консолідація, яка в умовах роз­членованої форми земельної власності призвела до ускладнення васально-ієрархічних зв'язків і створення в межах кожного князів­ства чи землі власної піраміди сюзеренітету-васалітету. Швидке зростання загальної кількості феодально-залежного населення і посилення його експлуатації призводило до загострення класової боротьби, в тому числі до значних виступів народних мас у Київсь­кій, Галицькій, Чернігівській та інших землях.

Усе це посилювало прагнення місцевих феодалів взяти безпо­середньо у свої руки і всіляко зміцнити державний механізм та правові засоби придушення виступів трудящих мас.

1 Гошко Т. Д. Нариси з історії магдебурзького права (XVI— початок XVII ст.). — Львів, 2002.

123

 

Розділ 3. Держава і право феодально роздробленої Русі

 

§ 4. Основні риси права Південно-Західних земель Русі

 

 

 

Ззовні перехід до феодальної роздробленості виявився у відо­кремленні у складі Давньоруської держави спочатку близько півто­ра десятка великих князівств і земель, у яких, як правило, закріп­лювалися власні князівські династії, з'являлися власні розгалужені системи управління, суду, виросли кількісно і зміцнилися власні військові сили.

Водночас для розвитку державного ладу Русі у період фео­дальної роздробленості характерною була тенденція збереження певних рис її минулої колишньої єдності, цьому сприяли передусім такі об'єктивні чинники, як спільність етнічної основи давньорусь­кої народності, яка на цей час уже сформувалася. Як зазначають О.П. Толочко і П. П. Толочко, «аналіз етнічного розвитку Русі XII—XIII ст. показує, що саме давньоруський народ був одним із основних елементів єдності давньоруських земель XII—XIII ст. Усвідомлення спільності походження й розвитку, почуття терито­ріальної цілісності, єдність мови, культури, віри, наявність єдиної економічної системи — все це, неможливе в умовах ізольованого існування багатьох незалежних князівств, зумовило необхідність подолання політичного сепаратизму земель»1. Виразниками ідеї необхідності спільної боротьби з кочовими ордами стали великі князі, які прагнули до зміцнення своєї влади. Тому за своїм держа­вним устроєм Русь на початковому етапі розвинутого феодалізму була напівсамостійним державним утворенням з рисами відносної єдності. Цьому сприяли й існуюча в початковий період роздробле­ності загальна форма управління у вигляді колективного сюзере­нітету найсильніших і найавторитетніших князів над Києвом, що зберіг номінальне значення столиці Русі, і, отже, над Руссю в ціло­му, а також періодичне встановлення у Києві співуправління двох найсильніших династій (дуумвірату), збереження загальноруських князівських з'їздів тощо.

Форми державного життя Русі, які існували у 30-х роках XII— 40-х роках XIII ст., спочатку позитивно впливали на її розвиток. Про це свідчить поширення вотчинного багатогалузевого орно-промислового господарства, бурхливе зростання міст, заро­дження внутрішніх торговельних зв'язків між селом і містом, по­всюдний розквіт культури. Але на початку XIII ст. процес дроблен­ня Русі посилився, і на її політичній карті з'явилося вже близько п'ятдесяти окремих князівств і земель. Постійним супутником роз­дробленості стали нескінченні міжусобиці, одним із наслідків яких було роз'єднання військових сил. У цих умовах нашестя на рубежі

1 Толочко О. П., Толочко її. П. Київська Русь. — К., 1998. — С. 308. 124

 

ЗО—40-х років XIII ст. кочових орд Батия і подальше виснажливе золотоординське ярмо поставили під сумнів не тільки державну єд­ність, а й саме існування Русі.

Руйнування продуктивних сил, консервація натурального гос­подарства, політика золотоординських феодалів, спрямована на підтримання міжкняжих чвар і збереження роз'єднання князівств і земель Русі, призвели до подальшого поглиблення феодальної роз­дробленості. Однак іноземним феодалам не вдалося ліквідувати державність Русі.

Політична залежність земель Русі виявилась у тому, що її князі змушені були визнати хана Золотої Орди своїм сюзереном. Орда присвоїла собі право збирати данину з населення Русі і вима­гала від князів служби військовими силами, проте вона не спромог­лася до глибших змін у внутрішньому державному устрої Русі. У межах її окремих князівств і земель діяли усі основні державні інститути, які сформувалися ще в початковий період феодальної роздробленості.

Збереглася в основних своїх рисах і правова система, яка склалася ще в Давньоруській державі, хоча подальший розвиток феодальних відносин вимагав посилення регулятивної ролі права. Це виявилося, насамперед, у збільшенні кола конкретних об'єктів феодального господарства, які захищалися правом, розширенні складу різних за своїм правовим становищем соціальних верств на­селення, зміцненні основ права привілеїв, загального посилення по­карань за злочини, спрямовані проти економічного й політичного панування феодалів.

Слід зазначити, що у південно-західних князівствах Русі на­мітився процес їх самобутнього розвитку. Саме у цьому регіоні Дав­ньої Русі і сформувалася українська народність та виникла Укра­їнська держава.

125

 

§ 1. Колонізація українських земель

 

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 59      Главы: <   13.  14.  15.  16.  17.  18.  19.  20.  21.  22.  23. >