§3. Соціологічний підхід до визначення права

Соціологічний підхід тісно переплітається з етичним, ос­кільки право виступає не тільки як міра справедливості, але і як оцінка взаємовідносин між людьми, між особою і дер­жавою, державою і суспільством.

Право регулює суспільні відносини. При допомозі держа­ви і права суспільство визначає, які відносини потребують правового оформлення і державного захисту. Право вста­новлює межі свободи особи і держави (інших суб'єктів) в цих взаємовідносинах, а також юридичну відповідальність за порушення цих меж. Право по суті обмежує абсолютну свободу своїх суб'єктів, тому що жити в суспільстві і бути вільним від нього неможливо (по Марксу). За висловом Маркса: «Свобода — це є право робити все і займатися всім тим, що не шкодить іншому. Кордони, в межах яких кож­ний може рухатися без шкоди для інших, визначаються за­коном подібно до того, як межа двох полів визначається межовим стовпом. Практичне застосування права людини на свободу є право людини на приватну власність»1.

Свобода людини є однією з вищих соціальних цінностей громадянського суспільства, як і життя, честь і гідність осо­би. Іноді свобода ціниться вище, ніж саме життя людини. Проблема свободи людини — це надзвичайно велика і склад­на проблема.

З позицій соціологічного підходу чисто нормативний підхід до розуміння права зводиться до того, що закони, кодекси — це не право, якщо вони не реалізуються в суспільних відно­синах. Закони, які не реалізуються в суспільних правовідно­синах, можуть бути історичними пам'ятками, деклараціями або шматком макулатури. Такі закони іноді називають «мерт­вим правом» і навпаки, «живе право» — це реальні право­відносини. Без правовідносин немає права, стверджують прихильники цього підходу. Правовідносини — це норми права в дії, вирішальна форма соціального буття права і нав­паки, право — це правовідносини, закріплені в юридичних

'Див.: Маркс К., Знгельс Ф.//Соч.-Т.1.-С400.

20

 

нормах і відображені в правосвідомості1. Таким чином, «мерт­ве право» — це вже не право, це вже історія права, історія намірів, ідей, ідеалів і т.п. Право називається правом тому, що воно завжди діє і реалізується. Разом із тим, закони мо­жуть існувати і тривалий час не застосовуватись, якщо вони не відмінені — вони існують в потенційному вигляді. На­приклад, в Англії один закон застосували через 150 років з моменту, коли він практично перестав діяти, але не був відмінений.

Щоб більш глибоко зрозуміти природу права, потрібно про­аналізувати, як виникають правовідносини і їх юридичне оформлення. Історія знає два шляхи виникнення правовідно­син. По-перше, правовідносини виникають стихійно або ціле­спрямовано на базі правових ідей, ідеалів, принципів і реа­лізуються в життя. В цьому випадку правовідносини виника­ють раніше законів держави. їх виникнення обумовлене по­требами і інтересами різних класів, соціальних груп, націй або всього народу. Ці правовідносини держава відображає і закріплює в законах і підзаконних нормативних актах.

По-друге, правовідносини виникають на підставі законів, які повинні виражати потреби й інтереси кожної людини і всього суспільства, в тому числі і держави. При переході до ринкових відносин або до іншої економічної системи пра­вовідносини ще не виникли, тому закони повинні виражати закономірності економічного і політичного життя, і на підставі таких законів створюються нові правовідносини. В такому випадку держава вимушена прийняти надзвичайно багато законів, які поки що погано реалізуються. Крім того повинна існувати система законів по регулюванню тих чи інших економічних, політичних і суспільних відносин. Зо­крема, незважаючи нате, що в Україні прийнято більше 500 законів, для переходу до нових економічних відносин ще потрібно прийняти біля 50 законів. Разом із тим існує бага­то нормативних актів, але вони містять багато протиріч, тому правовідносини мають нестабільний характер. Наприклад, в

'Див.: Явич Л.С. Социсшизм: право и общественньш прогресе// М.-1990.-С.23.

21

 

республіці існує більше ЗО різних податків, які регулюються різними нормативними актами, хоча для регулювання по­датків потрібен один закон або кодекс, який би усунув про­тиріччя і стимулював би розвиток економічних відносин.

Нові правовідносини, як правило, закріплюються дуже повільно, потрібен певний час, щоб вони були усвідомлені і закріплені в законах, мали ефективний механізм реалізації. Соціологічний підхід до права передбачає діалектичну єдність законів і реальних правовідносин.

Реальні правовідносини виникають на підставі реалізації суб'єктивних прав громадян, організацій і самої держави. В літературі розрізняють об'єктивне і суб'єктивне право. До об'єктивного права відносять всі нормативно-правові акти, які прийняті державою і існують незалежно від волі окремої особи. Суб'єктивне право — це сукупність конкретних прав і обов'язків, які належать суб'єкту і можуть бути реалізовані в правовідносинах. Наприклад, згідно з діючим законодавством громадянин має право на автомобіль. Це об'єктивне право, суб'єктивним воно стане, коли громадянин реалізує це пра­во — купить і зможе розпоряджатись ним, як захоче. Тому право — це не тільки правовідносини, але і діалектична єдність об'єктивного і суб'єктивного права. По своєму змісту правовідносини включають суб'єктивні юридичні права і обов'язки, які можуть бути закріплені в діючому законо­давстві або можуть існувати і без юридичного оформлення.

Щоб краще зрозуміти суть і природу права, потрібно та­кож використати функціональний підхід. Право не тільки регулює суспільні відносини, але і охороняє їх від порушен­ня. Право встановлює, яка діяльність і поведінка правомірна, а яка протиправна. Таким чином, антиподом права є право­порушення. Правопорушення — це протиправне, винне, су-спільнонебезпечне діяння, за яке встановлена юридична відпо­відальність. В праві держава визначає, які діяльність і пове­дінка є суспільнонебезпечними і наносять шкоду суспіль­ству або окремій особі. При допомозі законодавства держа­ва забороняє таку діяльність і поведінку. Правопорушення наносять шкоду не самим нормам права, а суспільним відно­синам і соціальним цінностям. Воно порушує суб'єктивні права особи, організації, держави, народу. Головним кри-

22

 

терієм для відмежування права від правопорушення є реаль­на шкода або суспільна небезпека протиправного діяння.

Разом із тим соціологічний і функціональний підхід ма­ють свої недоліки, оскільки без норм права (законодавства) вони не можуть встановити, яка діяльність і поведінка пра­вомірна і протиправна. Це може бути зроблено тільки при допомозі нормативно-правових актів. Крім того, посадові особи державних органів і громадяни в своїй діяльності по­винні керуватись не однією правосвідомістю, а нормами права.

Таким чином, ми можемо прийти до висновку, що право існує в трьох формах буття: правовідносини — конкретна форма, норми законів і правосвідомість — абстрактні форми існування. Тому діалектична єдність законів, правосвідомості і правовідносин, єдність об'єктивного і суб'єктивного права складають поняття права як соціального явища. Право відрізняється від інших соціальних норм і соціальних явищ таких, як безправ'я і свавілля, правопорушення.

По своєму змісту право відображає існуючі економічні, моральні, політичні та інші соціальні відносини. В зв'язку із цим норми права мають економічний, політичний, мораль­ний і інший соціальний характер, який держава регулює і бере під свій захист. Тому при допомозі права і законодав­ства ці суспільні відносини трансформуються в правові відно­сини.

Право можна розглядати і як досягнення культури нашої цивілізації, певного історичного розвитку суспільства, ос­кільки воно встановлює рівноправ'я між громадянами. Куль­турний розвиток суспільства визначає зміст і форми права, так само і право впливає на розвиток культури. Не було права між дикунами і варварами, позбавлені були права раби і кріпаки. Право виникає там і тоді, коли всі громадя­ни визнаються юридично рівними і рівноправними. Тому право — це не тільки міра свободи і відповідальності, але і рівність і рівноправ'я всіх суб'єктів суспільних відносин. При допомозі права держава закріплює юридичну рівність гро­мадян, але не може встановити фактичну рівність. Фактич­на нерівність обумовлена природними здібностями людей, рівнем заробітної плати, кваліфікації тощо.

23

 

На підставі аналізу трьох концепцій можна дати визна­чення права. Право — це одна із форм суспільної правосвідо­мості, яка відображає суспільні відносини в нормативно-право­вих актах, які встановлюються державою, є загальнообов'яз­ковими і охороняються нею від порушень, виражають міру сво­боди і юридичної відповідальності, соціальну справедливість, рівність і рівноправ'я громадян, направлені на регулювання і охорону суспільних відносин і соціальних цінностей.

В літературі існують різні підходи до визначення права. Одні спеціалісти заперечують наявність одного універсаль­ного визначення права, другі вважають, що на підставі син­тезу різних визначень можна дати одне. Таке універсальне визначення дати важко, оскільки складні соціальні явища можуть мати багато визначень.

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 81      Главы: <   5.  6.  7.  8.  9.  10.  11.  12.  13.  14.  15. >