§1. Нормативний підхід до розуміння права

.Починаючи з 30-х і до 80-х роківмаші уявлення про право здились до розуміння його як класового регулятора су-іільних відносин. В цей період класовий підхід домінував ^ «ад загальнолюдськими цінностями в нашій теорії і прак-ц і звівся до догматизму і метафізики. Його суть полягала і тому, що бралось яке-небудь одне положення марксизму і злютизувалось як єдиний підхід до розуміння соціальних рюищ, в тому числі і до права. Зокрема, з «Маніфесту Кому-гістичної партії» Маркса і Енгельса було взяте положення, і буржуазне право — це воля класу буржуазії, яка вираже-1,'йа в законі, воля, зміст якої визначається матеріальними ^умовами життя класу буржуазії. Разом із тим, відкидались положення, що право — це реальні правовідносини, що це - міра свободи, рівноправ'я усіх громадян тощо.

Нормативний підхід до визначення права офіційно був ізнаний в 1938 році на 1-й Всесоюзній нараді наукових І практичних працівників юридичних установ і вузів. Цей іідхід полягав в тому, що норми права відрізняли від іших соціальних норм (звичаїв, традицій, моральних, злітичних, релігійних норм) за певними ознаками. Щоб ззкрити поняття права, як і інші поняття, потрібно ірізнити їх від інших аналогічних соціальних явищ. З їзицій нормативного підходу такими явищами є інші їціальні норми (норма — в перекладі з грецької означає завило поведінки).

1. Норми права відрізняються від інших соціальних норм

найбільш важливі суспільні відно-

и з позицій держави і суспільства. Суспільних відносин , , дзвичайно багато, і вони регулюються нормами моралі, у ^релігійними нормами, нормами громадських організацій і '•Іншими соціальними нормами. Серед усіх цих суспільних

13

їй-

відносин держава регулює найбільш важливі і для цього видає нормативно-правові акти.

Право — це не одна норма, а сукупність або система норм,

які формально визначені. Формальна визначеність означає, що

право і його норми сформульовані по правилам граматики і

формальної логіки і викладені в нормативно-правових актах.

В зв'язку із цим вони складають Систему писаного права.

Правові норми на відміну від моральних і інших со­

ціальних норм встановлюються або санкціонуються держа­

вою чи окремими її органами від імені держави і відповідно

в межах своєї компетенції. Наприклад, Верховна Рада Ук­

раїни- приймає закони і постанови. Вона може доручати ок­

ремим громадським організаціям розробляти проекти нор­

мативно-правових актів, а потім затверджувати (санкціону­

вати) їх і вводити в дію. Це стосується, в першу чергу, тру­

дового законодавства, коли держава доручає профспілкам

розробляти проекти таких нормативно-правових актів, або

вони по своїй ініціативі їх розробляють.

Оскільки норми права встановлюються або санкціону­

ються державною владою, то вони є загальнообов'язкові для

всього населення, державних органів і посадових осіб. За­

гальнообов'язковість означає, що ці норми повинні викону­

ватись всіма громадянами держави, іноземними громадяна­

ми і особами без'громадянства.

Нормьиардаа, на відміну від., інших соціальних норм,

охороняються засобами державного примусу в випадку їх

порушень або погрозою застосування юридичних санкцій.

За порушення норм моралі може наступати моральна відпо­

відальність у вигляді громадського осуду або інших громад­

ських заходів. Держава за порушення норм моралі і інших

соціальних норм таких санкцій не встановлює. Державні

санкції — покарання застосовуються лише за порушення

норм права, які встановлені державою.

В нормах права виражається воля панівного класу, який

знаходиться при владі, або компроміс класів і соціальних

груп, чи воля всього народу. Ця ознака виражає суть права,

тому її часто виділяють як одну із основних ознак права.

Разом із тим, суть права іноді важко визначити, оскільки

інтереси класів і соціальних груп можуть бути приховані.

Відповідно до такого підходу і вказаних ознак можна дати наступне визначення права. Право — це система або су­купність формально-визначених норм (правил поведінки), які встановлені або санкціоновані державою, є загальнообов'яз­ковими для всього населення, державних органів і посадових осіб, охороняються державною владою від порушень, вира­жають волю панівного класу або всього народу (компроміс -або соціаііьііііА ір^іг) і направлені на регулювання і •[охорону суспільних відносин і соціальних цінностей.       /

На протязі минулих десятиліть таке визначення модифі­кувалось в залежності від того, волю якого класу виражало право. Разом із, тим право розумілось як команда, як наказ, загальнообов'язковий до виконання. В даному випадку пра-Ц; во ототожнювалось із законом, і ніякої різниці між ними не існувало. Наприклад, держава приймала п'ятирічні плани розвитку народного господарства, і такий план розглядався як закон, який був обов'язковий для всіх підприємств і орга­нізацій. Право в цих випадках відображало інтереси команд­но-адміністративної системи або партійно-державної бюро­кратії, в першу чергу, а в другу — інтереси робітничого кла­су і всього народу.

Такого ототожнення робити не можна, оскільки в законах часто проявлявся волюнтаризм і свавілля держави по відно­шенню до своїх громадян, до їх прав, свобод і обов'язків. Критикуючи прихильників волюнтаризму, Маркс і Енгельс попереджали, що таке законодавство має антиправовий ха­рактер і являється не чим іншим, як «позитивними санкці-• ями беззаконня»1. Це виникає тому, що закони держави не 'завжди відображають об'єктивний хід розвитку економіч­них, політичних і інших суспільних відносин. В них, особ-

іво при авторитарних, антидемократичних режимах, вира-ся диктат, волюнтаризм партії, вождів якої-небудь соці-

тьної групи. Закріплення волюнтаризму в законодавстві,

ісе відбулося в 30-40 роках, дало змогу розв'язати масовий політичний терор. В 1947 році був прийнятий Указ про бо­ротьбу з розкраданням соціалістичної власності, коли за дрі-

'Див.: Маркс К, Знгельс Ф.//Соч.—Т.1.—С14.

14

15

\1

бне розкрадання особа притягувалась до кримінальної відпо­відальності до 10 років позбавлення волі.

Такі проблеми виникають і в останні роки в зв'язку із прий­няттям законодавства по боротьбі з пияцтвом і алкоголіз­мом, із прийняттям податкового законодавства тощо. Разом із тим держава і суспільство не може обійтись без норматив­но-правових актів і законів. Систему нормативно-правових актів, яка створена державою, прийнято називати позитив-! ним. правом. Цей термін закріпився в юридичній літературі і домінував також в правозастосувальнш практиці. В повсяк­денній правозастосувальнш практиці цю систему норм на­зивають правом, хоча в дійсності поняття права потрібно відрізняти від законів і інших соціальних явищ.