§2. Моральний (етичний) підхід до розуміння права

Вузьконормативну концепцію права можна критикувати і з інших позицій. Зокрема тексти законів залишаються на папері, якщо вони не усвідомлені і не засвоєні громадянами і посадовими особами. Закон не може впливати на суспіль­ство інакше, як через масову або офіційну правосвідомість. Тому право — це не тільки тексти законів, а наявність в суспільній свідомості системи понять про загальнообов'яз­кові норми, права і обов'язки, заборони, умови їх виник­нення і реалізації, порядок і форми захисту1.

Історія розвитку суспільства знає цілі епохи і окремі дер­жави, коли існування права обходилось без законів і їх текстів. Наприклад, звичаєве право спиралось на масову право­свідомість, на правову ідеологію суспільства, звичаї і тра­диції.

В сучасний період окремі слова закону взагалі не сприй­маються практикою або міняються за змістом. Наприклад, в тексті закону «Про оскарження в суд незаконних дій поса­дових осіб» вживається термін «незаконних дій», а на прак­тиці цей закон визначає порядок оскарження всіх дій — за-

'Див.: Лейст 0.9. Три концепции права./'/Советское госу-дарство и право.—1991.—№12.—С.4.

16

анних і незаконних. Таким чином, діюче право буває не ровсім таким, що викладено в текстах нормативно-правових гів. Звідси можливе протиставлення «духу і букви зако-►, що вимагає особливих прийомів тлумачення, врахуван-практики правозастосувальної діяльності по правильно-вживанню юридичної термінології, застосування аналогії ава і закону, коли потрібно вирішувати справу на підставі їинципів права і професійної правосвідомості. І ^Суспільна правосвідомість оцінює тексти законів не тільки позицій здорового глузду, але оцінює їх з поняттями спра-їивості і гуманізму. В суспільній правосвідомості є мо-іьні цінності, уява про права і свободи людини, які не зав-зафіксовані в текстах законів. Крім того, тексти законів мають декларативний характер, лозунги, заклики і т.п., на не мають юридичного значення. Таким чином, право не !>же існувати без правосвідомості, оскільки правосвідомість їідображає і формулює правові норми, з однієї сторони, а з Е>угої — правові норми не можуть бути реалізовані без їх свідомлення населенням і посадовими особами. Термін «право» походить від латинського слова «.щз», що значає справедливість. Звідси походить слово юстиція. Люди авжди оцінювали і оцінюють право з позицій справедли-сті. Справедливість — це оціночна категорія, вона має зральний, правовий характер і визначається в кінцевому Іідсумку політекономією, матеріальними умовами життя іюдей. Право повинно виражати юридичні права, свободи, їв'язки так, щоб бути справедливим для всіх суб'єктів су-

ІЬНИХ ВІДНОСИН.

Стародавні римські юристи вміли в нормах права виражати ереси всіх суб'єктів права і на протязі декількох століть так ііфували своє право, що воно стало класичним. Як пщкрес-відомий чеський юрист Мілан Бартошек, звеличенню римського права більш за все сприяли його універсальність і ікість. Творці права вільно черпали «думки, погляди» і бюсвід» з міжнародного спілкування народів, з кожної впли-звої філософії, з кожної своєчасної правової доктрини. Не ^Щцкидаючи значення XII таблиць, римська юриспруденція по шляху коректування традиційних зразків з допомо-ою тієї самої етичної справедливості, етичний образ якої ство-

Міг.ісхрстзо .-остиції України Б І Б Л І О Т В К А

рив Піфагор, справедливості в ім'я гармонії і пропорції, на користь того, що повинно вважатись добрим (розумним) і пря­мим на відміну від дурного і кривого1.

Для римських юристів практика була основним джерелом правотворчості, головним критерієм істини. На відміну від дослідників природи, які через проміжні гіпотези йшли до пізнання однієї істини, римські юристи дотримувались ре­лятивізму. Вони визнавали закономірним існування і дію одночасно природного права, характерного всьому живому по його природі. Вчення про природне право було сприй­нято ними із грецької філософії з її розподілом на право, що створене державою, і право, яке йшло від природи. В певній мірі римське правове мислення схоже на інженерне мис­лення, яке допускає в певних межах вибір найбільш раціо­нального рішення.

Таким чином, в основі розуміння права лежить ідея етич­ної справедливості, ідея природних прав людини як особи і громадянина суспільстваГ Законодавець повинен дивитися на себе як на природознавця, вважав Ф.Енгельс. Він не ро­бить законів, він не винаходить їх, а тільки формулює, він виражає в свідомих позитивних законах внутрішні закони духовних відносин2. Таке розуміння природи права спеціа­лісти називають іноді ліберальним на відміну від авторитар­ного, коли в якості головної ознаки виділяється державно-вольовий характер права. Мабуть не випадково на протязі довгого періоду життя в нашій країні ігнорувались права людини, право селянина на землю, право робітників на власність і право розпоряджатись результатами своєї праці.

Діалектичний, всебічний підхід до розуміння права вима­гає відмежувати його не тільки від інших соціальних норм, але і від таких явищ, як безправ'я, правовий нігілізм. Зокре­ма, антиподом права є безправ'я. Право і безправ'я — це дві протилежні парні категорії, які часто можуть переходити одна в одну. Безправ'я означає, що суб'єкт суспільних відносин не

'Див.: Бартошек М. Римское право. Понятий, терминьї, оп-ределения.//М. -1989. - С. 5-6. 2Див.: Маркс К., Знгельс Ф.//Соч.-Т.1.-С162.

18

' тих чи інших законних прав, які передбачені природою, зровим глуздом, мораллю. Ступінь безправ'я людини може різний. Наприклад, раб був майже абсолютно безправ-і, тому що не був суб'єктом правовідносин. У нас в ЗО— гі роки селяни не мали паспортів і не мали права пересу-іня і проживання в містах, що свідчило про їх безправ'я, зправ'я виникає і існує тоді, коли в значній мірі доміну-обов'язки і мало суб'єктивних прав. Це стосується не пси громадян, але й інших суб'єктів правовідносин — іриємств і організацій, а також самої держави і органів, їй держава втрачає більшість своїх прав по відношенню інших суб'єктів права або не використовує їх для свого «лу від внутрішньої чи зовнішньої загрози, така держава ю чи пізно розпадається, занепадає або гине. Тому право івинно передбачати оптимальну сукупність суб'єктивних і обов'язків як держави, так і громадянина, щоб всі '«суб'єкти суспільних відносин могли вільно розвиватись.

Безправ'я процвітає тоді, коли держава і її чиновники тво-|;рять свавілля. Свавілля може виражатись в ігноруванні при-?і родних прав або прав, встановлених законом; прав, свобод і «^законних інтересів особи з боку інших осіб, соціальних груп, ^ посадових осіб. Свавілля може виражатись в різних формах лі в певній мірі може бути узаконене, коли воно закріплюєть-; ся в законах або офіційно підтримується державою. ;   Крайніми формами свавілля є насильство і пригноблення Двсоби як при допомозі державного примусу, так і з боку ; «окремих громадян або соціальних груп. Однією із форм сва-■ вілля є правовий нігілізм, який означає ігнорування прав і законних інтересів особи, держави і суспільства, неповагу До них. Він може бути також різним: відомчо-адміністратив­ним і масовим, з боку населення, що ми й мали в останні фоки так званої «перебудови».

Таким чином, право відрізняється від безправ'я, є його антиподом. Воно не сумісне із свавіллям і правовим нігілізмом. Право є міра справедливості між суб'єктами су­спільних відносин. Воно відображає суспільні правовідно­сини через суспільну та індивідуальну правосвідомість в формі Юридичних прав і обов'язків, які повинні бути відображені в Нормативно-правових актах.

19

рив Піфагор, справедливості в ім'я гармонії і пропорції, на користь того, що повинно вважатись добрим (розумним) і пря­мим на відміну від дурного і кривого1.

Для римських юристів практика була основним джерелом правотворчості, головним критерієм істини. На відміну від дослідників природи, які через проміжні гіпотези йшли до пізнання однієї істини, римські юристи дотримувались ре­лятивізму. Вони визнавали закономірним існування і дію одночасно природного права, характерного всьому живому по його природі. Вчення про природне право було сприй­нято ними із грецької філософії з її розподілом на право, що створене державою, і право, яке йшло від природи. В певній мірі римське правове мислення схоже на інженерне мис­лення, яке допускає в певних межах вибір найбільш раціо­нального рішення.

Таким чином, в основі розуміння права лежить ідея етич­ної справедливості^ ідея природних прав людини як особи і громадянина суспільстваТЗаконодавець повинен дивитися на себе як на природознавця, вважав Ф.Енгельс. Він не ро­бить законів, він не винаходить їх, а тільки формулює, він виражає в свідомих позитивних законах внутрішні закони духовних відносин2. Таке розуміння природи права спеціа­лісти називають іноді ліберальним на відміну від авторитар­ного, коли в якості головної ознаки виділяється державно-вольовий характер права. Мабуть не випадково на протязі довгого періоду життя в нашій країні ігнорувались права людини, право селянина на землю, право робітників на власність і право розпоряджатись результатами своєї праці.

Діалектичний, всебічний підхід до розуміння права вима­гає відмежувати його не тільки від інших соціальних норм, але і від таких явищ, як безправ'я, правовий нігілізм. Зокре­ма, антиподом права є безправ'я. Право і безправ'я — це дві протилежні парні категорії, які часто можуть переходити одна в одну. Безправ'я означає, що суб'єкт суспільних відносин не

'Див.: Бартошек М. Римское право. Понятий, терминьї, оп-ределения.//М. -1989. - С. 5-6. 2Див.: Маркс К., Знгельс Ф.//Соч.—Т.1.-С162,

18

і тих чи інших законних прав, які передбачені природою, >вим глуздом, мораллю. Ступінь безправ'я людини може різний. Наприклад, раб був майже абсолютно безправ-тому що не був суб'єктом правовідносин. У нас в ЗО— і роки селяни не мали паспортів і не мали права пересу-ія і проживання в містах, що свідчило про їх безправ'я, ірав'я виникає і існує тоді, коли в значній мірі доміну-обов'язки і мало суб'єктивних прав. Це стосується не громадян, але й інших суб'єктів правовідносин — зиємств і організацій, а також самої держави і органів, держава втрачає більшість своїх прав по відношенню |і|іщих суб'єктів права або не використовує їх для свого від внутрішньої чи зовнішньої загрози, така держава По чи пізно розпадається, занепадає або гине. Тому право шно передбачати оптимальну сукупність суб'єктивних і обов'язків як держави, так і громадянина, щоб всі 5'єкти суспільних відносин могли вільно розвиватись, гзправ'я процвітає тоді, коли держава і її чиновники тво-. свавілля. Свавілля може виражатись в ігноруванні при-шх прав або прав, встановлених законом; прав, свобод і 5нних інтересів особи з боку інших осіб, соціальних груп, іових осіб. Свавілля може виражатись в різних формах (певній мірі може бути узаконене, коли воно закріплюєть-! в законах або офіційно підтримується державою, зайніми формами свавілля є насильство і пригноблення 5и як при допомозі державного примусу, так і з боку гмих громадян або соціальних груп. Однією із форм сва-е правовий нігілізм, який означає ігнорування прав і анних інтересів особи, держави і суспільства, неповагу >яих. Він може бути також різним: відомчо-адміністратив-і масовим, з боку населення, що ми й мали в останні [ так званої «перебудови». Гаким чином, право відрізняється від безправ'я, є його ^ТИподом. Воно не сумісне із свавіллям і правовим іізмом. Право є міра справедливості між суб'єктами су-їьних відносин. Воно відображає суспільні правовідно-[ через суспільну та індивідуальну правосвідомість в формі ших прав і обов'язків, які повинні бути відображені в лативно-правових актах.