§2. Встановлення об'єктивної істини по справі

Аналіз і вивчення конкретних юридичних справ, а також оцінка юридичних фактів і вибір правової норми веде до встановлення об'єктивної істини по справі. Щоб встанови­ти таку істину, необхідно розглянути її поняття і особли­вості. Визначення об'єктивної істини в літературі дається неоднозначно, хоча її суть зводиться до одного і того ж.

Так, проф. Недбайло П.О. вважав, що об'єктивна істина

це істина, яка побудована на об'єктивних фактах

дійсності. Це відображення в нашій свідомості дійсності,

яка знаходиться з нею в повній відповідності. Встановити

об'єктивну істину в практиці застосування правових норм

це значить зробити висновки, які правильно відобра­

жають реальну дійсність, повністю відповідають обстави­

нам конкретної справи. Всяке правильне вирішення юри­

дичної справи повинно опиратися на юридично значимі

факти, які в повній мірі характеризують суть питання.

Юридична значимість фактів визначається правовою нор­

мою.1

Акад. Алєксєєв С.С. пише, що об'єктивна істина — це виражена в праві вимога, згідно якій рішення правозасто-сувального органу повинно повністю і точно відповідати об'єктивній дійсності.2 Істина в застосуванні права — це достовірні знання про обставини справи, які відповідають об'єктивній дійсності і встановлені компетентним органом при допомозі спеціально визначених в законі процедур і за­собів пізнання, підкреслює Ю.Н.Бро.3 Більш повно дає ви­значення істини Н.А.П'янов: під встановленням істини при застосуванні норм права потрібно розуміти пізнання всіх фак­тичних обставин, правовідносин, суб'єктивних прав і обов'я-

'Див.: Недбайло П. О. Применение советских правових норм. С.227.

2Див.: Алексеев С.С. Теория права. — В двух томах. М.— 1981-Т.2.-С.321.

3Див.: Бро Ю.Н. Изучение фактинеских данньїх и обстоя-Шельств дела в процессе применения норм права. С. 12.

153

з-ків, які мають значення для правильного вирішення юри­дичної справи, такими, якими вони існували або існують в дійсності1.

Принцип об'єктивної істини обґрунтовується філософ­ськими положеннями про пізнання світу, про достовірність людських знань, про їх об'єктивний характер, незалежно від людини і людства. Поняття істини в юридичних справах відповідає загальному філософському поняттю об'єктивної істини. Пізнання — це невід'ємний елемент правозастосу-вального процесу. Вони взаємозв'язані одне з другим. Пізнан­ня — це процес відображення дійсності в свідомості особи юриста, і, зокрема, правосвідомість, а істина — це відповідність цього відображення самій дійсності.

Разом із тим, для процесу застосування правових норм не­обхідні відображення і вибір правових фактів. Найбільше значення в даному процесі мають юридичні факти і обста­вини, які повинні бути об'єктивовані в юридичних доку­ментах, доказах, знайшли відображення в рішеннях і інших правозастосувальних актах. В даному процесі велику роль відіграє правове мислення юриста.

Поняття об'єктивної істини охоплює не тільки факти самі по собі, але і їх соціально-правове значення, історичні умо­ви застосування права, суспільну небезпеку і шкоду проти­правних діянь, факти порушення прав і законних інтересів суб'єктів суспільних відносин, правовідносини, принципи законності і правопорядку. До таких явищ відносяться нор­мативно-правові акти.

Збір, аналіз і оцінка юридичних фактів і доказів входить до фактичних основ справи. Встановлення ж фактичної ос­нови справи заключається у всебічному, повному і об'єктив­ному дослідженні її обставин на підставі норм матеріально­го і процесуального права. В ст.22 КПК України вказується, що суд, прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання,

'Див.. Пьянов НА. Принцип обьективной истиньї и егороль в обеспечении надлежащего применения права. — В кн.: XXVI сьезд КПССи правоприменительная деятельность. — Иркутск, 1982.-С.111.

154

зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті, що викривають, так і ті, що виправ­довують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшу­ють і обтяжують його відповідальність. Вибір правової нор­ми і нормативно-правового акта входить до правової основи справи. В механізмі встановлення об'єктивної істини по справі необхідно, щоб фактична сторона справи відповідала юридичній стороні справи. Іноді в літературі опускається роль і значення професійної правосвідомості і правової куль­тури юриста, без яких неможливе застосування правових норм. На підставі достовірності фактичної основи справи необхідна їх правова оцінка, кваліфікація складу злочину чи правопорушення.

В зв'язку з цим необхідно виділити інтелектуальну сторо­ну в змісті й механізмі правозастосування. Сюди входять всі істинні судження, умовиводи, поняття, істинні оцінки фактів і обставин справи. В зміст об'єктивної істини не входить вольова сторона правозастосувальної діяльності. Наприклад, визначення міри покарання за правопорушення не входить до об'єктивної істини. Більшість спеціалістів по теорії до­казів вважають, що в зміст об'єктивної істини по криміналь­них справах входить не конкретна міра покарання, а вид і характер покарання в межах санкції, передбаченої кримі­нальним законом.1

Істина в юридичних справах повинна бути повною, точ­ною, дійсною і об'єктивною. Разом із тим потрібно врахову­вати дві обставини:

І) відповідно до правового пізнання в процесі застосуван­ня правових норм істина носить обмежений характер по предмету і змісту. На відміну від теоретичного пізнання тут не ставиться завдання виявити всі властивості, зв'язки, соці-. ально-політичну чи економічну суть. Ця істина обмежена рамками нормативно-правових актів. Вона може бути обме­жена недопустимістю з метою добитись істинності, викори-

'Див.: Теория доказательств в советском уголовном процес-СЄ.-М.-1966.-С.96.

155

стовуючи неправові заходи (насилля, психічний тиск, обман тощо). В деяких справах її не можна встановити в зв'язку з неможливістю добитись доказів по справі. Тому Криміналь­но-процесуальний кодекс України передбачає припинення кримінальної справи в зв'язку з недоведенням звинувачення. Зокрема в ст.6 КПК України вказується, що кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю: 1) за відсутністю події злочину; 2) за відсутністю в діянні складу злочину, а також з інших мотивів;

2) в окремих випадках можливі відступи від принципу об­'єктивної істини в силу певних зовнішніх і суб'єктивних причин: характер соціально-політичного устрою, характер і суворість вимог законності. В кожному суспільстві є факто­ри, які негативно впливають на встановлення об'єктивної істини.

В нашому законодавстві передбачені процесуальні гарантії по встановленню об'єктивної істини по кожній конкретній справі: обов'язок посадових осіб всебічного вивчення спра­ви, відповідальність за завідомо фальшиві показання, про­типравні заключення експертів, оскарження і опротестування рішень і вироків тощо.

Істина завжди конкретна, оскільки вона заснована на вра­хуванні обставин справи в певних умовах місця і часу. Це означає, що істина повинна бути завжди одна і та ж, в один і той же час і в одному й тому ж відношенні. По кожній конкретній справі не може бути двох і більше істин. Іноді, в процесі оскарження висновки або рішення можуть зміню­ватись, може відбуватись переоцінка тих чи інших обставин справи, але це не означає, що ми маємо дві чи більше істин.

По юридичних справах об'єктивна істина має абсолютно-відносний характер. Іноді в літературі пишуть, що вона може бути абсолютна або тільки відносна. Як свідчить практика, вона не може бути повністю абсолютною, так як не завжди можна встановити всі факти і докази. Відносною також вона не може бути, оскільки рішення державних органів не мо­жуть бути відносними.

Можна сказати, що встановлення об'єктивної істини по справі — це одна з найголовніших вимог правозастосуваль-ного процесу. Всі інші принципи такі, як законність, об-

156

грунтованість, доцільність, справедливість, повнота, всебічність підпорядковані і відповідають вимогам принци­пу об'єктивної істини.

Об'єктивну істину по справі потрібно відрізняти від су-дейського переконання. Переконання — це суб'єктивний стан особи юриста, який суттєво впливає на вирішення спра­ви. Переконання, впевненість в істинності рішень повинна бути обгрунтована матеріалами справи. В ст.67 КПК України вказується, що суд, прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконан­ням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка проводить дізнання, не мають наперед встановленої сили. Суб'єктивна впевненість не може зводитись до інтуїції в вирішенні справи.

На підставі інтуїції особа юриста може бути впевнена в правильності рішення, але відсутність доказів, невідповідність або недостатність юридичних фактів і обставин не дають підстав стверджувати, що об'єктивна істина встановлена. Об'єктивну істину не можна ототожнювати із переконання­ми і тоді, коли вони відповідають істині. Істина — це відповідність висновків судді об'єктивній дійсності, а судей-ське переконання — це обгрунтована впевненість в тому, що така відповідність існує.1

В нашій літературі найбільш розроблена проблема істини в судовому процесі по кримінальних справах. В загально­теоретичній літературі вчення про об'єктивну істину трива­лий час розроблялось, ігноруючи юридичну кваліфікацію по кримінальних справах, хоча вона направлена на встановлення об'єктивної істини.

Таким чином, об'єктивна істина — це достовірні знання, висновки про юридичну і фактичну основи справи, які співпа­дають, відображаються в правосвідомості юриста і об'єкти­вуються в індивідуальних актах на підставі основних вимог (принципів) процесу застосування правових норм.

'Недбайло П. О. Применение советских правових норм.—С235.

157