Актуальне дослідження правових проблем аграрної реформи в Україні*

В.МУНТЯН

доктор юридичних наук,

професор кафедри цивільно-правових дисциплін

Академії праці і соціальних відносин

П

ісля проведеного у 2000 р. реформування (а, практично, ліквідації) майже всіх коле­ктивних сільськогосподарських підприємств в нашій країні істотно змінилися напрями здійс­нення аграрної політики, а відповідно сталися зміни і у методології проведення аграрної рефо­рми, яка до цього часу ще, на жаль, не завер­шена. Слід також врахувати і те, що у 2001 р. було прийнято новий Земельний кодекс Укра­їни, яким також внесені принципові зміни у правове регулювання використання землі як основного засобу сільськогосподарського виро­бництва. Тому можна без перебільшення стве­рджувати, що у 2001 р. в Україні розпочався новий етап аграрної реформи, основними за­вданнями якого є підвищення ефективності аг­рарного виробництва у приватних агроформу-ваннях, створених на базі реформованих коле­ктивних господарств, у фермерських господар­ствах, кількість яких в останні роки збільшилася на 50 відсотків, а також в особистих селянських господарствах сільських жителів, працездатна частина яких, отримавши право на приєднан­ня до господарства земельної частки (паю), зна­чно розширила свої господарства та підвищила рівень їх товарності.

Швидкі кардинальні зміни у проведенні аг­рарної політики в нашій країні потребують їх глибокого наукового осмислення, необхідного як для розробки довгострокових наукових про­гнозів розвитку тих чи інших економічних про­цесів у аграрній сфері під впливом реформатор­ської діяльності, так і для розробки науково-практичних рекомендацій, спрямованих на опе­ративне коригування цих процесів та формуван­ня сприятливого економічного та правового поля для їх розвитку.

Рецензована праця фактично є першим у нашій країні монографічним дослідженням комплексу правових проблем, пов'язаних саме із здійсненням аграрної політики та аграрної реформи в нашій країні на початку XXI століт­тя. Перший розділ монографії присвячений методологічним питанням здійснення державної

аграрної політики в нашій країні. У ньому ана­лізуються поняття аграрної політики та її фун­кції на сучасному етапі розвитку суспільства. Зокрема, автором розділу виділяються та хара­ктеризуються політична, економічна, соціальна, військово-оборонна, макроекономічна, техніко-технологічна, соціально-психологічна, кадрово-управлінська та нормативно-правова функції аг­рарної політики нашої держави. Аналізуючи нормативно-правову функцію аграрної рефор­ми в Україні, автор розділу переконливо дово­дить, що прийняті в нашій країні у першій по­ловині 90-х pp. законодавчі акти з питань агра­рної реформи можна вважати тимчасовими, оскільки вони є правовими актами перехідного періоду і, відповідно, «спроектовані» на засто­сування протягом періоду реформування агра­рних відносин в Україні. На мій погляд, така позиція заслуговує на увагу і є важливим науко­вим результатом, відображеним у монографії. У першому розділі висвітлюються також принци­пові відмінності в управлінні аграрною сферою економіки в радянські часи, тобто за умови до­мінування адміністративно-командних методів управління економікою, та в період здійснення реформування аграрних відносин. Зокрема, ві­рно, з моєї точки зору, зазначається, що в умо­вах ринкової економіки головну роль в управ­лінні сільським господарством здійснюють не органи державного управління, а саме сільсько­господарські товаровиробники, яким у таких умовах потрібно бути не лише хорошими техні­чними спеціалістами (агрономами, зоотехніка­ми, інженерами тощо), а й ефективними фінан­систами, комерсантами та підприємцями. Крім цього, продовжуючи наукову дискусію, яка від­бувається на сторінках наукових видань за уча­стю економістів, правознавців та інших фахів­ців щодо того, яка форма власності — приват­на чи державна — є більш ефективною в умо­вах ринкової економіки, автор першого розділу обґрунтовує висновок про те, що ефективно працюючим товаровиробником можуть бути юридичні особи різних форм власності.

* Організаційно-правові питання аграрної реформи в Україні: Монографія / Кол. авторів. За ред. В.І.Семчика. -К.: Інститут держави і права Ім.В.М.Корецького НАН України, 2003. - 280 с

© В.Мунтян, 2004

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

125

В.Мунтян

У першому розділі також дається критич­ний аналіз соціально-економічних наслідків ре­організації колективних сільськогосподарських підприємств, зокрема, звертається увага на по­рушення принципів соціальної справедливості при розподілі майна та землі колишніх колекти­вних господарств. У зв'язку з цим у праці про­понується один із варіантів вирішення цієї про­блеми, який полягає в необхідності скликання по кожному колишньому сільськогосподарсько­му підприємству загальних зборів власників зе­мельних часток (паїв), які можуть ухвалити рі­шення про створення кооперативу власників таких паїв. Завданнями кооперативу, на думку автора першого розділу, повинна стати передача земель кооперативу в оренду, отримання орен­дної плати за землю та її розподіл між власни­ками земельних часток (паїв). Очевидно, що така пропозиція могла б бути реалізована дещо раніше — до початку реформування колектив­них господарств.

Важливе місце у рецензованій праці відве­дене дослідженню правових проблем розвитку земельних відносин на селі у контексті нового Земельного кодексу України. Зазначені пробле­ми висвітлюються переважно у розділі другому монографії. В цьому розділі розкривається по-літико-правове значення Земельного кодексу не тільки як регулятора земельних відносин в сіль­ському господарстві, а й як інструмента здійс­нення аграрної реформи. При цьому аналізуєть­ся зміст та дається характеристика кожному з Земельних кодексів, які діяли на території Укра­їни у XX столітті.

У зв'язку з розгортанням в Україні проце­су приватизації земель та зростанням питомої ваги земель приватної власності насамперед у сільському господарстві, постає питання про стан «керованості» з боку суспільства процесу використання всього земельного фонду країни. В умовах існування виключної власності держа­ви на землю органи державної влади здійснюва­ли від імені держави розпорядження всіма зем­лями на території країни, забезпечуючи їх роз­поділ для різних галузей економіки. Після пере­дачі у процесі проведення аграрної реформи значної частини земель у приватну власність, постає питання, чи може держава, не порушу­ючи прав приватних власників землі, забезпечу­вати належний розподіл земель земельного фо­нду країни для забезпечення інтересів усіх галу­зей економіки? У розділі другому дається стве­рдна відповідь на поставлене питання. При до­помозі інституту цільового використання земель держава може достатньо ефективно забезпечу­вати перерозподіл земель для різних потреб су­спільства, змінюючи цільове призначення земе­льних ділянок. Аналізується порядок встанов-

лення та зміни цільового призначення земель­них ділянок, а також відзначаються його недо­ліки. У зв'язку з цим автор розділу цілком пра­вомірно, на мій погляд, ставить питання про до­цільність впровадження іншого — ринкового — регулятора розподілу земель для задоволення різних потреб суспільства. Таким альтернатив­ним регулятором є зонування земель, можли­вість введення якого передбачена ст. 180 ново­го Земельного кодексу України. У праці розкри­вається суть зонування земель та формулюються пропозиції щодо його введення в практику ре­гулювання земельних відносин.

Нарешті, в другому розділі монографії ви­світлюються актуальні питання створення пра­вової бази, необхідної для функціонування ри­нку земель сільськогосподарського призначен­ня. Зокрема, дається правовий аналіз формуван­ня основних елементів інфраструктури ринку земель, таких як державна реєстрація земель, оцінка земельних ділянок, право власності на землю, правочини щодо земельних ділянок. Крім цього, формулюються та обґрунтовуються пропозиції щодо вдосконалення законодавства про ринок земель сільськогосподарського при­значення.

Зміст третього розділу рецензованої праці є логічним продовженням дослідження правової проблематики реформування аграрних відно­син, здійсненого у перших двох розділах. В цьо­му розділі розглядаються концептуальні засади становлення приватного сектора у сільському господарстві, висвітлюються етапи його стано­влення, а також особливості становлення при­ватного сектора на сучасному етапі розвитку сільського господарства. Автори розділу переко­нливо доводять, що становлення приватного сектора у сільському господарстві збіглося з розвитком земельної реформи та приватизацією сільськогосподарських земель.

Розділ четвертий присвячений дослідженню правових аспектів створення та діяльності сіль­ськогосподарських кооперативів як важливої організаційно-правової форми сільськогоспо­дарської діяльності. В ньому висвітлюються питання становлення правового регулювання кооперативних відносин в Україні, а також зна­чення та роль кооперації на різних етапах роз­витку економіки країни. Дається порівняльна характеристика правового статусу сільськогос­подарського виробничого кооперативу, створе­ного відповідно до Закону України від 17 лип ня 1997 р. «Про сільськогосподарську коопера­цію»,та правового статусу колективного сільсь­когосподарського підприємства, створеного згі­дно з Законом України «Про колективне сіль­ськогосподарське підприємство», на підставі чого цілком справедливо, на мою думку, дово-

126

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

Актуальне дослідження правових проблем аграрної реформи в Україні

диться невідповідність статусу колективного сільськогосподарського підприємства як юриди­чної особи загальновизнаним принципам коо­перації.

Велика увага у розділі четвертому приділя­ється також питанням створення та діяльності обслуговуючих сільськогосподарських коопера­тивів, розкривається їх значення для розвитку сільськогосподарського виробництва взагалі та для розвитку кожного сільськогосподарського товаровиробника — члена обслуговуючого коо­перативу зокрема. Обґрунтовується вірний, на мій погляд, висновок, що розвиток обслугову­ючої кооперації є логічним етапом розбудови ринкової економічної системи у сільському го­сподарстві. Разом з тим, важко погодитись з висновком про те, що споживча кооперація є видом сільськогосподарської кооперації. Вва­жаю, що споживчі товариства лише у ряді випа­дків можуть розглядатися як сільськогосподар­ські кооперативи, наприклад, у випадках, коли членами названого товариства є сільськогоспо­дарські товаровиробники. Хоча, на мою думку, таке споживче товариство буде нічим іншим, як обслуговуючим кооперативом. Не можна також погодитись і з висловленою автором даного розділу пропозицією звільнити сільськогоспо­дарські кооперативи від сплати податків. Очеви­дно, така постановка питання є справедливою щодо сільськогосподарських обслуговуючих ко­оперативів. А сільськогосподарські виробничі кооперативи повинні сплачувати податки нарі­вні з іншими сільськогосподарськими товарови­робниками.

У розділі п'ятому рецензованої монографії дається ґрунтовний аналіз процесу залучення інвестицій у сільське господарство та його пра-

вового забезпечення. Важливо, що автор розділу розпочав дослідження правових проблем інвес­тиційної діяльності з уточнення понятійного апарату, зокрема, з розмежування понять «інве­стиція» та «інвестиційна діяльність», які у ряді випадків невиправдано ототожнюються. Удано­му розділі висвітлюються також форми і види інвестиційної діяльності та її суб'єкти. Обґрун­товується цікавий висновок про те, що врегу­льовані правовими нормами інвестиційні відно­сини у аграрному секторі є «аграрно-інвестицій­ними правовідносинами». Висвітлюються також питання правового регулювання залучення у сільське господарство та АПК в цілому інозем­них інвестицій.

Нарешті, в шостому розділі аналізуються причини правопорушень у аграрній сфері та формулюються пропозиції щодо їх запобігання.

Зауваження викликає те, що автори недо­статньо проаналізували причини низької ефек­тивності проведених реформ в АПК, які не сприяли вирішенню продовольчої проблеми в Україні, захисту земельних прав селян і фермер­ських господарств.

В цілому рецензована монографія є актуа­льним науковим дослідженням комплексу пра­вових проблем здійснення в Україні аграрної політики взагалі та аграрної реформи зокрема. Обґрунтовані у монографії висновки та поло­ження становлять науковий інтерес і є, на мій погляд, важливим внеском у розвиток теорії аграрного права України. Ціла низка висновків та рекомендацій прикладного характеру, які містяться в рукопису, є, на мою думку, корис­ними для діяльності щодо вдосконалення зако­нодавства, що регламентує відносини по рефо­рмуванню аграрних відносин в Україні.

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

127

РАДА      ВИДАВЦІВ:

М.Ф.СЕЛІВОН  Голова Конституційного Суду України

В.Т.МАЛЯРЕНКО         Голова Верховного Суду України

Д.М.ПРИТИКА  Голова Вищого господарського суду України

О.В.ЛАВРИНОВИЧ       Міністр юстиції України

Г.А.ВАСИЛЬЄВ            Генеральний прокурор України

Ю.С.ШЕМШУЧЕНКО     Директор Інституту держави і права НАН України

В.Я.ТАЦІЙ        Президент Академії правових наук України

В.В.СТАШИС    Перший проректор Національної юридичної

академії України

В.В.МЕДВЕДЧУК         Президент Спілки адвокатів України

НАУКОВА    РАДА:

В.Б.АВЕР'ЯНОВ доктор юридичних наук, професор, Ю.М.ГРОШЕВИЙ доктор юридичних наук, професор, ЖУРАВСЬКИЙ B.C. доктор політичних наук, доктор юридичних наук, професор, С.В.КІВАЛОВ доктор юридичних наук, професор, П.П.МИХАЙЛЕНКО доктор юридичних наук, професор, В.Т.НОР доктор юридичних наук, професор, В.Ф.ОПРИШКО доктор юридичних наук, професор, М.П.ОРЗІХ доктор юридичних наук, професор, М.І.ПАНОВ доктор юридичних наук, професор, О.А.ПІДОПРИГОРА доктор юридичних наук, професор, РУДЕНКО М.В. доктор юридичних наук, професор, В.М.СЕЛІВАНОВ доктор юридичних наук, професор, В.І.СЕМЧИК доктор юридичних наук, професор, Є.О.ХАРИТОНОВ доктор юридичних наук, професор, В.І.ЧУШЕНКО кандидат юридичних наук, доцент, В.М.ШАПОВАЛ доктор юридичних наук, професор

РЕДАКЦІЙНА    КОЛЕГІЯ:

О.Д.СВЯТОЦЬКИЙ (головний редактор), А.В.ВАСИЛИШИН, Ю.Г.ВЕРБЕНКО (заступник головного редактора), Л.К.ВОРОНОВА, Л.М.ГОЛОВЧЕНКО, А.П.ЗАЄЦЬ, О.В.ЗАЙЧУК, Т.Г.ЗАХАРЧЕНКО, В.І.КАЛЬНИЙ, В.Я.КАРАБАНЬ, М.І.КОЗЮБРА, Я.Ю.КОНДРАТЬЄВ, О.Л.КОПИЛЕНКО, В.Л.КРОТЮК, П.М.КРУПКО, О.Д.КРУПЧАН, В.І.МЕЛЬНИК, М.В.ОНІЩУК, Л.В.ПІДПАЛОВ, А.М.ПІНЧУК, І.Г.ПОБІРЧЕНКО, О.Г.ПУШЕНКО, А.О.СЕЛІВАНОВ, Г.П.СЕРЕДА, В.Ф.СІРЕНКО, О.В.СКРИПНЮК, М.Ф.СТАХУРСЬКИЙ, В.В.СТАШИС, М.О.ТЕПЛЮК, І.А.ТИМЧЕНКО, В.М.ЧЕРНИШ, П.І.ШЕВЧУК

Відповідальний секретар редакції     А.С.ПОЛЕШКО Адреса редакції:01601, м.Київ-601, вул. М.Коцюбинського, 12

Розрахунковий   № 26001030170381 в Радянському відділенні Київської міської філії

рахунок:           АКБ «Укрсоцбанк»

МФО 322012, код ЗКПО 02883073

Телефони:         головний редактор        234-19-00

відповідальний секретар           234-65-85

зав. відділами  235-20-17

Факс:   235-20-17

Листування з читачами — тільки на сторінках журналу. Відповідальність за достовірність інформації, що міститься в друкованих матеріалах, несуть автори. Редакція   не  завжди   поділяє    авторську точку  зору.

Комп'ютерний набір С.О.Комишан Комп'ютерна верстка О.А.Воробйов

Реєстраційне свідоцтво KB № 1053, видане Держкомвидавом України 03.11.94.

Здано до набору 28.04.2004. Підп. до друку 27.05.2004. Формат 70x108/16. Папір офсетний. Офсетний друк. Ум. друк. арк. 9,2. Ум. фарбо-відб. 10,8. Обл.-вид. арк. 12,1. Зам. 4-164. Тираж 3440. Ціна договірна.

Набір та верстка журналу виконані у комп'ютерному центрі редакції. Тел. 234-65-85. E-mail: pravoua@i.com.ua Надруковано з оригінал-макета в друкарні Концерну «Ін Юре». 04107, м.Київ, вул. Багговутівська, 17-21.