Розділ 19 ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ

19.1. Поняття і основні ознаки правових відносин

У суспільстві існує багато різних відносин між людьми: економіч­ні, політичні, моральні, культурні та ін. Всі ці види відносин, які існу­ють між окремими індивідами або їх об'єднаннями, є суспільними відносинами, в них відбувається реальна взаємодія людей. Соціальні відносини характеризуються тим, що сторони, вступаючи в них, пе­реслідують певні цілі, наділені волею і свідомістю. Ці відносини зав­жди виявляються зовні у формі дій, вчинків. Свої дії суб'єкти спів­відносять або підпорядковують діючим в суспільстві нормам — еко­номічним, політичним, моральним, правовим тощо.

Юридичну науку насамперед цікавлять правові або юридичні від­носини. Їх основна риса полягає в тому, що вони безпосередньо по­в'язані з правом і правовими нормами. Головне призначення пра­ва — бути регулятором суспільних відносин. Регулюючи ті чи інші відносини, воно надає їм правового характеру, заключає їх в право­ву, юридичну форму. В результаті цього вони і стають правовими.

Учасники правових відносин наділяються державою взаємними, пов'язаними між собою правами та обов'язками. Ці відносини ста­ють підконтрольними державі і керованими. Правова форма суспіль­них відносин — це особлива форма соціальної взаємодії.

Таким чином, в загальному розумінні правові відносини — це су­спільні відносини, врегульовані правом. Вони є наслідком дії права. Але правові відносини з'являються не лише тому, що діють правові норми, а тому, що певні суспільні відносини об'єктивно потребують правової регламентації, не можуть нормально розвиватися без неї.

Право регулює не всі, а найважливіші для держави, суспільства і окремих індивідів відносини, без яких неможлива їх нормальна жит­тєдіяльність. Це відносини власності, управління, економічні, шлюб­но-сімейні, суспільна праця і розподіл та ін. Інші відносини або не ре­гулюються взагалі (сфера дії моралі, дружба, симпатії, кохання та

153

 

ін.), або регулюються лише частково (наприклад, в сім'ї, окрім тих питань, що регулюються за допомогою права, існують також суто особистісні відносини між подружжям, батьками і дітьми, що регу­люються нормами моралі, релігії, звичаями).

Правові відносини як особливий вид соціальних відносин мають наступні особливі ознаки:

Правовідносини нерозривно пов'язані з нормами права, вини­

кають та здійснюються на їх основі.

Сторони правовідносин завжди мають суб'єктивні права та не­

суть юридичні обов'язки, які взаємопов'язані між собою. Кожному

суб'єктивному праву однієї особи відповідає юридичний обов'язок

іншої, і навпаки.

Правові відносини носять свідомо-вольовий характер, бо, по-

перше, держава через видання відповідних норм права виражає свою

волю, по-друге, учасники цих відносин здійснюють своє волевияв­

лення, без якого ці відносини неможливі, по-третє, учасники право­

відносин усвідомлюють значення своїх дій та можуть нести за свої дії

відповідальність. Правовідносини виникають тільки в ході реальної

взаємодії сторін, залежать від їх ініціативи і поведінки.

Правовідносини так само, як і право в цілому, охороняються

державою. Держава сприяє здійсненню суб'єктивних прав і юридич­

них обов'язків, а у разі правопорушення притягує винну особу до

юридичної відповідальності.

Отже, з усього зазначеного можна дійти висновку: Правові відносини — це форма соціальної взаємодії суб'єктів пра­ва, що виникає на підставі норм права, учасники якої мають суб'єк­тивні права і несуть юридичні обов'язки, забезпечені державою.

19.2. Структура правових відносин

та її елементи

Правові відносини мають складну структуру, яка характеризуєть­ся взаємозв'язаністю всіх її складових компонентів. До них відносять суб'єктів правовідносин, об'єкти правовідносин та юридичні факти.

Суб'єкти — це учасники правових відносин, які мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки і наділені специфічними юридичними властивостями.

Об'єкти — це те, на що спрямовані інтереси суб'єктів, це те, з при­воду чого вони вступають в правові відносини.

154

 

Юридичні факти — це юридичні підстави виникнення, зміни або припинення правовідносин.

Між цими елементами існує нерозривний зв'язок. Суб'єкти право­відносин вступають в них з метою задоволення своїх інтересів і по­треб, які опосередковують об'єкти правових відносин. Виникнення у суб'єктів взаємних прав і обов'язків можливе лише на підставі на­стання певних юридичних умов (юридичних фактів, закріплених у гіпотезах правових норм).

19.3. Зміст правовідносин

Виходячи з того, що правовідносини є поєднанням фактичних су­спільних відносин і юридичних норм (які надають фактичним сус­пільним відносинам правової форми) розрізняють фактичний і юри­дичний зміст правовідносин.

Фактичний зміст правових відносин — це фактичні економічні, політичні, культурні, управлінські, сімейні та інші відносини, які от­римали через опосередкування правовими нормами свою юридичну форму. Вони зберегли свій фактичний зміст, але завдяки правовим нормам набули нових якостей.

Юридичний зміст правових відносин — це взаємозв'язок зафіксо­ваних в нормах права суб'єктивних прав та юридичних обов'язків учасників правовідносин. Кожному суб'єктивному праву, зафіксова­ному в нормі права, відповідає (кореспондує) певний юридичний обов'язок, і навпаки.

Суб'єктивне право — це передбачені для уповноваженої особи вид і міра можливої або дозволеної поведінки, забезпечені відповід­ними юридичними обов'язками інших (зобов'язаних) осіб. Суб'єк­тивне право — складне явище, що включає в себе ряд повноважень:

право на юридичні дії, на прийняття юридичних рішень (власник

речі може її продати, подарувати, закласти, заповісти тощо);

право вимагати від іншої сторони виконання обов'язку, тобто

право на чужі дії (кредитор має право вимагати повернення гро­

шей боржником);

право привести в дію апарат примусу держави проти зобов'язаної

особи, тобто право на примусове виконання обов'язку (в приму­

совому порядку може бути повернений борг);

можливість користуватись на основі цього права певними соці­

альними благами.

155

 

Юридичний обов'язок — це передбачена для зобов'язаної особи та забезпечена можливістю державного примусу вид і міра необхід­ної поведінки, яку потрібно виконувати в інтересах уповноваженої особи, яка має відповідні суб'єктивні права.

Юридичний обов'язок налічує чотири основні компоненти:

необхідність здійснювати певні дії або утримуватись від них;

необхідність відреагувати на законні вимоги уповноваженого су­

б'єкта;

необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог;

необхідність не перешкоджати уповноваженому суб'єкту користу­

ватись тим благом, щодо якого він має право.

Юридичні обов'язки забезпечують інтереси суспільства і держави, є гарантіями суб'єктивних прав.

Більшість правовідносин за своєю юридичною природою такі, що в них кожний з учасників одночасно володіє правом і виконує обо­в'язки (трудова угода, договір купівлі-продажу), тобто сторони взає­мно уповноважені і зобов'язані, їх права та обов'язки реалізуються взаємно, адже будь-яка норма права, що регулює суспільні відноси­ни, має надавально-зобов'язальний характер.

19.4. Класифікація правових відносин

Наявні в суспільстві правовідносини поділяються:

1.             За функціональною спрямованістю норм права — на регулятив­

ні (коли поведінка суб'єкта правовідносин повністю відповідає нор­

мам права, норми її регулюють) та охоронні (виникають з факту не­

правомірної поведінки як негативна реакція держави на правопору­

шення у формі державного примусу).

Регулятивні відносини, у свою чергу, поділяються на правовідно­сини активного типу (виражають регулятивно-динамічну функцію права, складаються на основі зобов'язуючих або уповноважуючих норм права) і правовідносини пасивного типу (виражають регулятив­но-статичну функцію права, складаються на основі норм-заборон).

2.             За рівнем індивідуалізації суб'єктів — відносні, в них точно ви­

значені права і обов'язки учасників так само, як і самі учасники (на­

приклад, кредитор і боржник, покупець і продавець, суддя і підсуд­

ний тощо), та абсолютні — в цих правовідносинах визначена лише

одна сторона — уповноважена, а всі інші ("всякий і кожний") є зобо­

в'язаними відносно цієї особи (наприклад, власник майна, а всі інші

156

 

особи зобов'язані утримуватись від порушення його права власності. Те саме можна сказати і про право на життя). Ці два види правовід­носин можна назвати конкретними. Їх завдання — обслуговувати по­всякденні потреби, запити, інтереси людей. Такі відносини безперер­вно виникають, змінюються і припиняються.

Ще за цією ознакою виділяють загальнорегулятивні відносини, що, на відміну від конкретних, виражають юридичні зв'язки більш високого рівня між державою і громадянами. Вони виникають на ос­нові норм Конституції і є базовими, вихідними для галузевих право­відносин. Характеризуються наступними ознаками: виникають го­ловним чином на підставі норм Конституції та інших фундаменталь­них нормативно-правових актів (наприклад, Кримінального кодексу); носять загальний, а не індивідуалізований і деталізований характер; є постійними або досить тривалими; опосередковують най­важливіші, основоположні суспільні відносини; виражають загальне правове положення (статус) суб'єктів; виникають безпосередньо із самих законів; є первинними, базовими, служать передумовою для виникнення і функціонування різноманітних конкретних відносин. Загальнорегулятивними можна також визнати відносини, що вини­кають на основі норм міжнародного права у сфері прав людини.

За галузями права — конституційні, шлюбно-сімейні, адмініст­

ративні, кримінально-процесуальні, трудові, цивільні тощо. За галузе­

вою ознакою можна виділити правовідносини матеріальні і процесу­

альні. Матеріальні правовідносини виникають на основі норм матері­

ального права і регулюють суспільні відносини безпосередньо.

Процесуальні правовідносини виникають на основі норм процесу­

ального права і носять організаційний характер.

За кількістю суб'єктів — прості (беруть участь два суб'єкти) та

складні (правовідносини між трьома і більше суб'єктами).

За розподілом прав і обов'язків між суб'єктами — односторонні,

кожна сторона має або лише права, або лише обов'язки (наприклад,

громадянин зобов'язується сплачувати податки, а держава має пра­

во їх отримувати) та двосторонні, кожна сторона має і права, і обо­

в'язки (наприклад, покупець і продавець. Таких відносин більше).

Односторонніми і двосторонніми правовідносинами також нази­вають відносини, в яких бере участь відповідно один суб'єкт (наприк­лад, заповіт або дарування є односторонньою угодою), або два чи більше (купівля-продаж тощо).

157

 

За волевиявленням сторін — договірні, для виникнення цих

правовідносин потрібна згода як уповноваженої, так і зобов'язаної

сторін (договір купівлі-продажу), та управлінські, для виникнення їх

потрібна згода лише однієї уповноваженої сторони (накладання

штрафу).

За тривалістю у часі — короткострокові (купівля-продаж) і дов­

готривалі (шлюб, громадянство).

19.5. Суб'єкти правовідносин

Суб'єкти правовідносин — це учасники правовідносин, індивіди або організації, які мають суб'єктивні права та виконують юридичні обов'язки на основі юридичних норм.

Суб'єктами правовідносин можуть бути:

Індивідуальні суб'єкти (фізичні особи), які поділяються на такі

групи: громадяни (володіють повним набором прав і обов'язків в

державі), іноземці та особи без громадянства (мають обмеження що­

до політичних прав, не виконують військовий обов'язок), особи з по­

двійним громадянством.

Колективні суб'єкти (юридичні особи): держава, державні орга­

ни та установи, громадські об'єднання, адміністративно-територі­

альні одиниці та їх населення, виборчі округи, релігійні організації,

промислові підприємства, іноземні підприємства тощо.

Для того щоб бути суб'єктом права, організація або індивіди по­винні володіти правосуб'єктністю. Лише за наявності правосуб'єкт-ності суб'єкт може бути учасником правовідносин. Правосуб'єкт-ність — це передбачена нормами права юридична властивість учас­ників правових відносин, яка складається з двох елементів — правоздатності та дієздатності.

Правоздатність — це визнана державою загальна (абстрактна) можливість мати передбачені законом права і обов'язки, здатність бути їх носієм. Це не є фактична здатність реалізовувати права і обо­в'язки на практиці, це — принципова потенційна здатність суб'єкта мати їх (в цей момент або в майбутньому). Всі громадяни незалежно від віку та стану здоров'я наділені правоздатністю. Правоздатність однакова для всіх. Вона виникає з моменту народження та припи­няється смертю. Вона гарантована державою і носить універсальний характер. Правоздатність випливає з міжнародних пактів про права людини, принципів гуманізму, формальної рівності, справедливості.

158

 

Але замало просто володіти правами та обов'язками. Важливо бути здатним свідомо здійснювати ці права, виконувати обов'язки, проводити необхідні для їх набуття дії з прийняттям на себе відпові­дальності за їх наслідки.

Така здатність називається дієздатністю, тобто юридичною здат­ністю громадянина своїми власними діями набувати права і обов'яз­ки, самостійно реалізовувати їх, нести відповідальність за свої дії та керувати своїми вчинками. Дієздатність передбачає здатність розпо­ряджатись правами та виконувати обов'язки. Наявність дієздатності свідчить про те, що громадянин здатний чинити дії, які породжують юридичні наслідки.

Повністю дієздатна особа — це повнолітня особа, яка є психічно здоровою та розумово повноцінною, тобто такою, що усвідомлює значення своїх дій та несе за них відповідальність. Повною мірою діє­здатність проявляється з моменту досягнення повноліття, а до того часу доповнюється дієздатністю батьків. Отже, дієздатність, на від­міну від правоздатності, залежить від віку та стану психічного здоро­в'я і розумової повноцінності особи.

У деяких випадках до складу правосуб'єктності ще входить делік-тоздатність — тобто здатність нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення.

Для організацій правосуб'єктність знаходить свій вияв в сукуп­ності прав і обов'язків, які надані їм для виконання відповідних функцій згідно з цілями і завданнями організації, зафіксованими в установчих документах. У організацій правосуб'єктність єдина, ви­никає з моменту державної реєстрації і носить спеціальний характер.

Поняття "суб'єкти правовідносин" і "суб'єкти права" не є тотожни­ми. Поняття "суб'єкти права" є ширшим, бо малолітні, душевнохворі є суб'єктами права, але суб'єктами правовідносин можуть бути лише особи, наділені дієздатністю. Кожен є суб'єктом права, але водночас у всіх наявних в державі правових відносинах він перебувати не може.

19.6. Об'єкти правових відносин

Люди завжди вступають у правові відносини заради задоволення різних матеріальних, культурних, політичних або інших інтересів та потреб. Для досягнення цієї мети суб'єкти правових відносин здій­снюють певні дії, спрямовані на досягнення корисного для них ре­зультату. Цей результат і є об'єктом правовідносин.

159

 

Об'єктом правовідносин є те матеріальне або нематеріальне благо, на використання або охорону якого спрямовані суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників правових відносин. Це блага матері­альні або нематеріальні, а також певні дії, заради яких суб'єкти всту­пають у правові відносини.

Об'єкт правовідносин дуже тісно пов'язаний з інтересом уповно­важеної сторони та виступає благом, що охороняється державою. Об'єктами правовідносин можуть бути різноманітні предмети або інші блага, які являють цінність для суб'єктів права.

Об'єкти правовідносин поділяються на:

матеріальні — предмети матеріального світу, створені приро­

дою або людиною;

нематеріальні особисті блага — життя, честь і гідність, здоров'я,

недоторканність, безпека;

продукти духовної та інтелектуальної творчості (твори літерату­

ри, мистецтва, живопису, музики, наукові винаходи і раціоналіза­

торські пропозиції тощо);

дії суб'єктів, коли уповноважена особа має право вимагати від

зобов'язаної виконання певних дій (дії — це об'єкт правовідносин,

наприклад, послуги);

цінні папери, офіційні документи — паспорти, дипломи, серти­

фікати, гроші, лотерейні білети.

19.7. Юридичні факти

Правовідносини — явище динамічне. Вони виникають, змінюються, припиняються. Їх динаміка пов'язана з реальними життєвими обстави­нами, що мають певні юридичні наслідки, тобто з юридичними факта­ми. В житті є безліч обставин, але не кожна з них набуває юридичного характеру. Такий характер надає їм держава, закріплюючи у правових нормах (а саме, в гіпотезах правових норм) ті обставини, які тягнуть за собою певні юридичні наслідки.

Юридичний факт — конкретна життєва обставина, з якою норма права пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Юридичні факти займають певне місце в механізмі правового ре­гулювання. Головне завдання юридичних фактів у процесі правово­го регулювання — юридично забезпечити виникнення, зміну або припинення правових відносин. Юридичні факти забезпечують пе­рехід від загальної моделі поведінки, закріпленої в юридичній нормі, до конкретних правових відносин.

160

 

Юридичні факти в кількісному і якісному розумінні являють со­бою надзвичайно складне явище, і тому наукова їх класифікація має не лише теоретичне, але й практичне значення. Всі вони можуть бути класифіковані:

за юридичними наслідками — правоутворюючі (обумовлюють ви­

никнення правовідносин та появу прав і обов'язків, наприклад,

укладання договору, досягнення повноліття), правозмінюючі

(змінюють зміст правовідносин, наприклад, переведення на іншу

роботу), правоприпиняючі (обумовлюють припинення правовід­

носин, наприклад, реалізація суб'єктивного права і виконання

юридичного обов'язку, смерть людини тощо);

за складом — прості (є один факт, якого досить для настання юри­

дичних наслідків — укладання договору) і складні (необхідно

кілька фактів — для призначення пенсії: досягнення віку, наяв­

ність трудового стажу, рішення органів соціального забезпечення

про призначення пенсії);

за тривалістю в часі — одноактні (купівля-продаж) та тривалі (пе­

ребування у шлюбі);

за відношенням до волі суб'єкта правовідносин — події (настання цих

юридичних фактів не залежить від волі суб'єкта: стихійні лиха, що

унеможливлюють виконання договірних зобов'язань, природна

смерть людини, закінчення певного строку тощо), та діяння, які по­

діляються на дії (вольові акти поведінки людей, які носять свідомо-

вольовий характер) та бездіяльність (пасивна поведінка суб'єктів).

Дії поділяються на правомірні (здійснюються в межах правових

норм), і протиправні (здійснюються з порушенням правових

норм). Бездіяльність (пасивна поведінка, що не має зовнішнього

вираження) теж може бути як правомірною (дотримання забо­

рон), так і неправомірною (невиконання обов'язку).

Правомірні дії можуть також поділятися на юридичні акти (дії,

спрямовані на досягнення певного юридичного результату — одру­ження або договору купівлі-продажу) та юридичні вчинки (дії, що безпосередньо не переслідують юридичної мети, але все одно поро­джують правові наслідки — створення літературного або музичного твору породжує відносини по реалізації авторського права);

•               особливий вид юридичних фактів — презумпція. Це припущення

про наявність або відсутність певних фактів, що спирається на

зв'язок між фактами, які припускаються, та фактами, що існують,

і це підтверджується життєвим досвідом. Вона не є достовірним

161

 

фактом, а є фактом, що припускається з великою мірою ймовір­ності і застосовується в юридичній практиці як засіб, який полег­шує досягнення істини у вирішенні справи. Ті, що не можуть бути спростовані (презумпція недієздатності душевнохворого) та ті, що можуть бути спростовані (презумпція невинності, презумпція смерті в цивільному праві для осіб, які в судовому порядку виз­нані померлими);

•  позитивні і негативні. Нерідко норми права пов'язують юридичні наслідки не тільки з наявністю тієї чи іншої обставини, але й з її відсутністю. Факти, що свідчать про відсутність будь-яких обста­вин або дій, в юридичній науці називають негативними фактами. Наприклад, невиконання обов'язку боржником за договором є підставою для виникнення у кредитора права звернутись з позо­вом до суду; неперебування в іншому зареєстрованому шлюбі є тим фактом, що дозволяє зареєструвати шлюб. Нерідко для виникнення (зміни або припинення) правовідносин потрібен не один юридичний факт, а певна їх кількість. Таке сполу­чення називається юридичним складом. Для отримання пенсії необ­хідна сукупність фактів (досягнення віку — юридична подія, наяв­ність трудового стажу — юридичний стан, рішення уповноваженого органу держави — юридичний акт). Для реалізації права на вищу освіту необхідні такі факти: атестат про середню освіту, складання вступних іспитів, прохідний бал за конкурсом, наказ ректора про за­рахування на навчання.

Запитання і завдання для самоконтролю

Чим характеризуються правові відносини та їх структура?

Розкрийте юридичний зміст правових відносин.

Що таке правосуб'єктність і з яких елементів вона складається?

Наведіть приклади юридичних фактів — дій та подій.

162

 

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 29      Главы: <   15.  16.  17.  18.  19.  20.  21.  22.  23.  24.  25. >