Розділ 17 СИСТЕМА ПРАВА І ЇЇ ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ

17.1. Поняття і структура системи права

При вивченні ознак права значна увага приділяється його систем­ності, адже регулювання і охорону суспільних відносин право здійс­нює через відповідну систему правових норм.

Як відомо, право складається з правових норм, але це не проста сукупність, а система взаємозалежних і взаємопов'язаних норм. Пра­во являє певне цілісне утворення, що складається з безлічі різномані­тних елементів, які знаходяться між собою у різнобічних зв'язках під­порядкованості, координації, функціональної залежності.

Система права — це об'єктивно обумовлена структура (будова) права, що виражає внутрішню узгодженість і єдність юридичних норм і одночасно їх поділ на відповідні галузі та інститути.

Система права показує, з яких частин складається право і як вони співвідносяться між собою; характеризується об'єктивністю, узго­дженістю правових норм, єдністю, диференціацією. Система права — явище об'єктивне, що складається під безпосереднім впливом соці­ально-економічних відносин, політики, ідеології, культури.

Право — сукупність норм, що створені й охороняються державою. Але це не випадкове і не хаотичне їх накопичення, не механічна маса, а узгоджена і взаємозалежна цілісна система, в якій норми групуються в чітко визначеному порядку. Це складне системне ієрархічне утворен­ня, що будується під впливом єдності (інтеграції) і диференціації.

Внутрішня будова права характеризується єдністю його складо­вих елементів, що зумовлюється системою суспільних відносин, які визначають зміст правових норм; диференціацією права на віднос­но відокремлені складові у вигляді певних об'єднань правових норм за інститутами, підгалузями і галузями права; наявність взаємо­зв'язку норм права та їх об'єднань.

134

Варто розрізняти поняття "система права" і "правова система". Правова система — це найширша, збірна категорія, що відбиває всю правову організацію суспільства. Система ж права — це його суто внутрішня будова, що виступає складовим компонентом правової системи.

Розглянемо структуру системи права. Структурними елементами системи права є норма права, галузь права, підгалузь права, інститут права.

Норма права — первинний елемент системи права. Вона являє со­бою встановлене чи санкціоноване державою загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, що надає учасникам ре­гульованого правом відношення суб'єктивні права і юридичні обо­в'язки. Завдяки своєму універсальному значенню норма права поши­рює свої властивості й на інші рівні системи права, служить оди­ницею виміру правової матерії.

Норма права самостійно регулює якусь одну сторону (грань) сус­пільних відносин. Для правового регламентування відносин у цілому найчастіше потрібна взаємодія комплексу норм.

Норми права певним чином взаємопов'язані. У результаті їх об'єднання виникають такі утворення в системі права, як галузі (най­більші об'єднання правових норм), підгалузі та інститути.

Галузь права — це сукупність правових норм, що відокремилася всередині системи права, які регулюють певну сферу однорідних сус­пільних відносин. Однорідність тієї чи іншої сфери суспільних відно­син викликає до життя відповідну галузь права (цивільне, криміналь­не, адміністративне та ін.). Галузь права відбиває вищий рівень сис­темоутворюючих зв'язків у праві, характеризується певною цілісністю, автономністю.

У межах найбільш розвинутих правових галузей виділяються під­галузі, що поєднують кілька інститутів однієї і тієї ж галузі. Зов­нішнім вираженням підгалузі є наявність у ній такої групи норм, що містить загальні принципові положення, властиві кільком (але не всім) правовим інститутам цієї галузі. Наприклад, у цивільному пра­ві — авторське, спадкове, зобов'язальне, винахідницьке право; у кон­ституційному — виборче, муніципальне, парламентське право; у фі­нансовому — бюджетне і податкове право; у земельному — гірське, водне, лісове право.

Інститут права — це порівняно невелика, стала група правових норм, що регулюють певний різновид суспільних відносин. Якщо

135

юридична норма — “вихідний елемент” правової матерії, то право­вий інститут являє собою первинну правову спільність, об'єднання. Інститут права — це відокремлена група юридичних норм, що регу­люють суспільні відносини конкретного виду.

Правові інститути покликані регламентувати окремі ділянки, фрагменти, сторони громадського життя. Інститут— складова, блок, ланка галузі. У кожній галузі їх безліч: у кримінальному пра­ві — інститут необхідної оборони, інститут крайньої необхідності, неосудності, у цивільному — інститут позовної давності, інститут да­рування, угоди, купівлі-продажу; у конституційному — інститут гро­мадянства; в адміністративному — інститут посадової особи; у сімей­ному — інститут шлюбу.

Норми різних галузей права утворюють так звані вторинні угру­повання системи права — комплексні інститути (які відносяться од­разу до кількох правових галузей) та міжгалузеві комплекси (сукуп­ність правових норм кількох галузей, що регулюють певну сферу сус­пільних відносин). До міжгалузевих комплексів можна віднести господарське право, яке об'єднує в собі норми цивільного, адмініст­ративного та фінансового права.

17.2. Підстави поділу права на галузі й інститути

Питання про критерії поділу права на галузі й інститути постійно перебуває в центрі уваги вчених-юристів і є предметом обговорення ряду наукових дискусій.

У ході першої дискусії (1938-1941) була відзначена важливість ви­ділення об'єктивного критерію розподілу права на галузі й інститу­ти, яким є предмет правового регулювання, тобто певна сукупність однорідних суспільних відносин. Предмет правового регулювання — це та сфера, на яку поширюється право. Це — матеріальний критерій розподілу права на структурні елементи.

Однак класифікація галузей права тільки по предмету регулюван­ня зводить дискусію про систему права лише до питання про систему суспільних відносин. Тому в ході другої дискусії (1955-1958) було ви­знано необхідним, крім основного критерію (предмета правового ре­гулювання), виділити додатковий юридичний критерій — метод пра­вового регулювання, під яким розуміється сукупність прийомів, спо­собів і засобів впливу права на суспільні відносини. Специфіка

136

суспільних відносин, регульованих нормами однієї галузі права, обу­мовлює необхідність використання при цьому певного методу, що у кожній окремій галузі буде специфічним.

Метод правового регулювання — це система юридичних засобів і прийомів, за допомогою яких держава впливає на поведінку людей. Якщо предмет правового регулювання відповідає на запитання що регулює право, то метод — на запитання як воно регулює. Метод по­єднує об'єктивні й суб'єктивні моменти і носить щодо предмета до­датковий характер.

Основними методами правового регулювання є імперативний (на­казовий, авторитарний, централізований) і автономний (диспозитив­ний, децентралізований, ґрунтується на добровільності, юридичній рівності й вільному волевиявленні). Вони носять універсальний ха­рактер.

До неосновних методів відносять заохочувальні, рекомендаційні, переконання і примусу, методи дозволу, зобов'язання і заборони. Усі зазначені методи при усій своїй розмаїтості і відносній самостійності взаємозалежні і, як правило, використовуються у сполученні один з одним. Їхнє застосування залежить від змісту відносин, розсуду зако­нодавця, правозастосовчої практики, рівня правової культури насе­лення.

В адміністративному і конституційному праві діє метод суборди­нації і владного наказу, що дозволяє ефективно регулювати управ­лінську, службову, оперативну й іншу діяльність державних органів і посадових осіб. Виконавська дисципліна, підпорядкованість одних суб'єктів іншим, обов'язковість рішень і розпоряджень вищестоящих ланок держапарату для нижчестоящих — основні риси зазначеного методу.

Методи заохочення притаманні в основному трудовому праву, де діють різного роду преміальні системи, спрямовані на стимулювання моральної і матеріальної зацікавленості в рості продуктивності праці, підвищенні працівниками своєї кваліфікації, здобутті нових професій тощо. Норми, що встановлюють порядок нагородження громадян ор­денами і медалями, присвоєння почесних звань, також вважаються за­охочувальними, але вони належать до адміністративного права.

Метод автономії і рівності сторін типовий для процесуальних га­лузей права, де позивач і відповідач, інші учасники судового проце­су знаходяться в однаковому процесуальному становищі. Рівністю суб'єктів відрізняються також цивільні відносини.

137

У сільськогосподарському праві застосовується метод рекомен­дацій, обумовлений тим, що селянські (фермерські) господарства в умовах ринкової економіки — недержавні організації і стосовно них імперативні засоби впливу неприйнятні.

Співвідношення предмета і методу правового регулювання полягає у наступному. Предмет є головним, матеріальним критерієм розме­жування норм права за галузями, оскільки він має об'єктивний зміст. Метод служить додатковим, юридичним критерієм, бо він похідний від предмета, самостійного значення він не має. Однак у сполученні з предметом він сприяє точнішій градації права на галузі й інститути. Адже наявність різних видів суспільних відносин ще не створює саму по собі систему права, не породжує його галузей. Саме предмет на­самперед диктує необхідність виділення тієї чи іншої галузі, а коли галузь виділяється, з'являється відповідний метод регулювання, що значною мірою залежить від волі законодавця.

17.3. Загальна характеристика основних галузей права

Серед усіх галузей системи права провідне місце займає конститу­ційне право, інтегруюча галузь права. Це пояснюється специфікою суспільних відносин, що складають предмет правового регулювання цієї галузі. Такими є відносини, що становлять основу суспільного і державного ладу. У нормах конституційного права закріплюються права і свободи громадян, економічна основа суспільства, система ор­ганів державної влади, порядок їхнього формування і функціонування, адміністративно-територіальний устрій, виборча система та ін. Норми конституційного права є вихідним нормативним матеріалом для ін­ших галузей права, що функціонують на основі Конституції. Методи в цій галузі переважають імперативні, субординаційні.

Адміністративне право регулює сферу управлінської, виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів і їх посадових осіб. Норми адміністративного права визначають структуру і компетенцію міні­стерств, відомств, їхніх управлінь, відділів, порядок діяльності різно­го роду підприємств та установ. Об'єктами управління виступають економіка, наука, культура, освіта, охорона здоров'я та ін. Особлив­істю цих суспільних відносин є та обставина, що однією зі сторін тут завжди виступає державний орган чи посадова особа.

138

Цивільне право регулює майнові й особисті немайнові відносини, що складаються між різними організаціями, організаціями і громадя­нами, між громадянами з питань володіння, користування і розпо­рядження власністю, її придбання і відчуження тощо. Особливістю цивільно-правових відносин є автономія і юридична рівність учас­ників. У силу великого нормативного обсягу цивільне право як га­лузь має у своїй структурі ряд підгалузей (авторське, винахідницьке, спадкове).

Сімейне право регулює особисті і майнові відносини, що пов'язані зі шлюбом та спорідненістю людей, регулює порядок і умови реєст­рації шлюбу, права й обов'язки подружжя, порядок розірвання шлю­бу, права й обов'язки батьків і дітей, опіку і піклування.

Трудове право регулює відносини у сфері реалізації права на пра­цю, до якої входять питання організації праці, її оплати; робочий час і час відпочинку; прийом на роботу і звільнення; укладання трудових угод та колективних договорів; питання соціального страхування, умови й оплата праці, трудові спори тощо.

Фінансове право регулює фінансові відносини. Норми цієї галузі регламентують формування і виконання державного бюджету, поря­док стягування податків, кредити, позики тощо.

Земельне право регулює суспільні відносини у сфері землекористу­вання і землеустрою, збереження і розподілу земельного фонду, ви­значення правового режиму різних видів землі.

Кримінальне право — це система юридичних норм, що забезпечу­ють охорону суспільного і державного ладу, різних форм власності, особистості і прав громадян, підтримку правопорядку в країні. Ці норми визначають поняття злочину і його ознаки, підстави і порядок притягнення до кримінальної відповідальності, мету і види покаран­ня і порядок його застосування. Система кримінального права скла­дається з двох частин: загальної й особливої.

Кримінально-процесуальне право — це система юридичних норм, що встановлюють порядок судочинства по кримінальних справах. Кримінально-процесуальне право регулює діяльність органів дізнан­ня, попереднього слідства, прокуратури, суду і їхні взаємовідносини з громадянами у процесі розслідування, судового розгляду і вирішен­ня кримінальних справ, ухвалення вироків.

Цивільне процесуальне право регулює порядок судочинства по цивільних справах. У цивільному судочинстві вирішуються справи

139

по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових відносин, адміністративно-правові справи і справи особливого провадження. Виправно-трудове право регулює порядок відбування покарання і дострокове звільнення від покарання та інші питання.

17.4. Співвідношення матеріального і процесуального права

Норми всіх галузей права спрямовані на регулювання суспільних відносин та на їх захист від протиправних дій. Встановлюючи пра­вові норми, держава одночасно визначає форми їх здійснення. Мате­ріальні норми містять в собі самі правила поведінки. Але для їх ефек­тивної реалізації необхідні особливі правові норми, що за своїм ха­рактером відрізняються від матеріальних розпоряджень й іменуються процесуальними. Процесуальне і матеріальне право спів­відносяться як форма і зміст. Процесуальні правові норми служать формою реалізації норм матеріального права.

Особливості процесуального права визначаються потребами тех­нології, організації процесу реалізації норм матеріального права. Своєрідним є предмет правового регулювання процесуальних норм: суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації норм матері­ального права. Існує п'ять видів процесів: цивільний, кримінальний, адміністративний, господарський і конституційний. Вони відобража­ють форми і методи здійснення відповідних матеріальних норм.

17.5. Публічне і приватне право

Розподіл права на публічне (jus publicum) і приватне (jus privatum) визнавали ще у Давньому Римі. Публічне право, за твердженням римського юриста Ульпіана, те, що належить до положення римської держави; приватне — яке належить до користі окремих осіб. Надалі критерії приналежності права до приватного чи публічного уточ­нювалися, однак визнання наукової і практичної цінності поділу пра­ва на публічне і приватне залишалося незмінним.

Приватне право — це право, що захищає приватні інтереси особи в її взаєминах з іншими особами. Воно регулює такі сфери життєді­яльності суспільства, безпосереднє втручання в які з боку держави є обмеженим. Для регулювання за допомогою приватного права ха­рактерним є наступне: перевага диспозитивних норм; юридична

140

рівність суб'єктів правовідносин; вільне волевиявлення суб'єктів при реалізації своїх прав; самостійне визначення відповідальності за свої обов'язки і дії; широке використання договірної форми регулювання; гарантований судовий захист; переважна орієнтація на задоволення особистих та корпоративних інтересів. Приватне право охоплює такі галузі, як цивільне право, сімейне, житлове право, цивільний процес, трудове, земельне право, міжнародне приватне право, торговельне право.

Інша сфера дії публічного права, в якій реалізується публічний ін­терес. Для публічного права характерні наступні ознаки: орієнтація на задоволення публічних інтересів; однобічне волевиявлення суб'єк­тів права, що мають владні повноваження; ієрархічні відносини су­б'єктів; перевага імперативних норм. Імперативність норм публічно­го права чітко виражає наказовий характер, коли їх обов'язковість поширюється на всіх учасників правовідносин у сфері компетенції державних органів і посадових осіб. У публічно-правових відносинах сторони виступають як юридично нерівноправні. Однією з таких сто­рін завжди виступає держава або її орган (посадова особа), наді­лений владними повноваженнями. У сфері публічного права відноси­ни регулюються винятково з єдиного центра, яким є державна влада.

Публічне право виражає державні, міждержавні і загальні суспіль­ні інтереси. До предмета регулювання публічним правом відносять: устрій і функціонування держави та її інститутів; основи правової системи, правотворчості і правозастосування; принципи, норми й ін­ститути міждержавних відносин і міжнародних організацій.

До публічного права можна віднести наступні галузі: конститу­ційне право; адміністративне; фінансове; адміністративно-процесу­альне; кримінальне; кримінально-процесуальне; виправно-трудове; арбітражний процес; міжнародне публічне право; міжнародне гума­нітарне право; екологічне право.

Межі між приватним і публічним правом досить хиткі, що значно впливає на їх співвідношення.

17.6. Співвідношення національного і міжнародного права

Розширення міжнародного партнерства і співробітництва в різ­них галузях громадського життя, всезростаюче значення ролі міжна­родних відносин, поглиблення їхнього впливу на внутрішнє життя держав підсилюють значення міжнародного права. Сучасне міжна-

141

родне право стає універсальним регулятором, що виражає загально­людські цінності та пріоритети.

У нинішніх умовах примат міжнародного права над національ­ним виступає однією з найважливіших правових гарантій забезпе­чення миру, взаємовигідного співробітництва держав, вирішення за­дач планетарного характеру, у забезпеченні прав людини.

Міжнародне право — складова частина національної системи права кожної сучасної держави. Ця інтеграція відбувається у процесі укладання державами різного роду договорів, підписання міжнарод­них декларацій у результаті вступу держави в міжнародні організації. Складається, таким чином, особлива галузь наддержавного права, що включається в систему національного права. Конституція Украї­ни містить таку норму — у ст. 9 зазначено, що міжнародні договори, обов'язковість яких затверджена Верховною Радою України, є части­ною національного законодавства.

Запитання і завдання для самоконтролю

Розкрийте системність права та її значення.

Які існують підстави поділу права на галузі та інститути?

Які ви знаєте галузі права?

Розкрийте співвідношення матеріального і процесуального, при­

ватного і публічного, міжнародного і національного права.

142