§ 1. Поняття, особливості та види адміністративно-правових норм

Адміністративно-правові норми — встановлені, ратифіковані або санкціоновані державою, забезпечені при необхідності її при­мусовою силою, загальнообов'язкові, формально визначені прави­ла поведінки, які надають учасникам суспільних відносин, що скла­дають предмет адміністративного права, юридичні права й по­кладають на них юридичні обов'язки. Цим нормам властиві риси, притаманні нормам інших галузей права. Так, їх встановлює, ратифікує чи санкціонує держава; вони визначають і закріплю­ють права та обов'язки суб'єктів права; є загальнообов'язкови­ми й формально визначеними правилами поведінки; можуть бути забезпечені примусовою силою держави; закріплюються в актах, які видають компетентні державні органи.

Разом з тим, адміністративно-правові норми характеризу­ються певними особливостями, які дозволяють вирізнити їх серед норм інших галузей права.

По-перше, предмет їх регулювання — суспільні відносини, пов'язані з функціонуванням органів виконавчої влади, місце­вого самоврядування, інших суб'єктів, уповноважених на здійснення функцій публічного управління. Причому зазначені відносини потребують такої регламентації, яка, з одного боку, забезпечить ефективність діяльності суб'єктів управління, а з іншого — створить умови для реалізації об'єктами управління своїх прав і надасть можливості останнім протистояти зловжи­ванням з боку владних структур.

По-друге, в адміністративно-правових нормах відбиваєть­ся метод адміністративного права, тому в більшості випадків такі норми мають імперативний характер. Вони визначають, які дії можуть вчиняти учасники регламентованих ними відно­син (містять дозволи), від яких слід утриматися (встановлю­ють заборони), які вчиняти необхідно (фіксують приписи). Правила поведінки, встановлені адміністративно-правовими

43

АДМІШСТРАТИВНО-ПРАВОВІ НОРМИ

нормами, мають виконувати як представники влади, так і підвладні фізичні та юридичні особи. Адже невиконання пра­вових приписів може зумовити застосування до будь-якої зі сторін примусових заходів з боку держави.

По-третє, адміністративно-правові норми нерідко встановлю­ють у процесі реалізації виконавчої влади й безпосередньо її суб'єкти. Наявність наведеної риси обумовлено тим, що вико­навчу владу здійснюють з метою втілення в життя нормативних положень, зафіксованих, насамперед, у Конституції і законах Ук­раїни. Органи, що представляють зазначену гілку влади, впов­новажено приймати акти, в яких деталізуються й конкретизу­ються законодавчі положення, формулюються загальнообов'яз­кові правила поведінки, придатні для регламентації відносин, що складають предмет адміністративного права.

По-четверте, характер відносин, урегульованих адміністра­тивно-правовими нормами, визначає їх структуру.

Класична модель правової норми передбачає обов'язкову на­явність трьох взаємопов'язаних частин: гіпотези, диспозиції і санкції. Нагадаємо, що гіпотеза вказує на фактичні умови, за яких діє норма права. У диспозиції формулюється саме правило пове­дінки. Санкція містить вказівку на примусові заходи, що підляга­ють застосуванню в разі порушення встановленого правила.

Більшість адміністративно-правових норм фіксують права й обов'язки, форми та методи діяльності владних суб'єктів ад­міністративного права. Специфіка таких норм полягає в тому, що вони часто містять лише правило поведінки — диспозицію, характерною ознакою якої є імперативність. Адже зафіксова­не цією нормою правило не може бути змінено за згодою сторін.

Санкцію адміністративно-правової норми не завжди виражено в змісті того акта, що містить правило поведінки. Крім того, досить часто правило, забезпечене примусовою силою держави, форму­люється в подзаконному акті, а відповідальність за його порушен­ня завжди визначає закон. Наприклад, Правила дорожнього руху затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовт­ня 2001 р. *, а відповідальність за їх порушення встановлено Кодек­сом України про адміністративні правопорушення.

Адміністративно-правові норми поділяють на види за різни­ми критеріями.

1 Див.: Офіційний вісник України. — 2001. - № 41. — Ст. 1852.

44

ГЛАВА 3

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ НОРМИ

45

За змістом можна виділити групи адміністративно-правових норм, що: 1) фіксують права й обов'язки громадян як суб'єктів адміністративного права; 2) закріплюють порядок утворення та правове становище владних суб'єктів зазначеної галузі права; 3) встановлюють порядок проходження державної служби, права й обов'язки державних службовців; 4) визначають форми та ме­тоди управлінської діяльності; 5) встановлюють способи і поря­док забезпечення законності та дисципліни в державному уп­равлінні; 6) окреслюють адміністративно-правові засади органі­зації матеріального виробництва, соціально-культурного й адміністративно-політичного будівництва.

За цільовим призначенням серед адміністративно-правових норм вирізняють регулятивні, які фіксують права й обов'язки суб'єктів адміністративного права, та охоронні, які спрямова­но на регламентацію примусових заходів, що застосовують до порушників загальнообов'язкових правил.

За методом впливу на суб'єктів адміністративного права розрізняють: зобов'язуючі (встановлюють обов'язок здійсни­ти позитивні дії); забороняючі (фіксують обов'язок утримати­ся від певних дій); уповноважуючі (надають право на здій­снення тих чи інших позитивних дій); рекомендаційні (містять поради щодо раціональних дій) і стимулюючі (містять інфор­мацію про заохочення діяльності, яку вважають корисною).

За галузевою належністю адміністративно-правові норми поділяють на матеріальні (визначають права й обов'язки суб'єктів адміністративно-правових відносин) і процесуальні (фіксують порядок, процедури реалізації прав та здійснення обов'язків).

За межами дії розрізняють загальнообов'язкові адміністра­тивно-правові норми, які діють на всій території України чи на певних її територіях, і такі, що діють у системі органів дер­жавного управління (загальні, відомчі, міжвідомчі, локальні).

За порядком дії у часі можна вирізнити строкові адмініст­ративно-правові норми (час дії визначений) і такі, час дії яких не визначений.

За колом фізичних осіб адміністративно-правові норми поді­ляють на такі, що встановлюють правила для всіх громадян, або такі, що адресуються окремим групам осіб.

Адміністративно-правові норми можуть бути реалізовані шля­хом виконання, дотримання, використання чи застосування.

Виконання полягає в активних діях суб'єкта адміністратив­ного права, спрямованих на здійснення приписів норми.

Дотримання характеризується пасивною поведінкою суб'єк­та, який не вчиняє заборонені дії.

Під час використання суб'єкт сам вирішує, чи необхідно йому скористатися зафіксованим у нормі правом.

Застосування адміністративно-правових норм є основною формою діяльності органів виконавчої влади, місцевого само­врядування, інших суб'єктів, уповноважених на виконання функцій публічного управління, оскільки результатом такої діяльності є прийняття цими органами індивідуальних юри­дично-владних рішень, тобто здійснення безпосереднього ке­руючого впливу на розвиток конкретних правових відносин.