§ 2. Органи управління культурою

Політику держави в сфері культури, правові, економічні та соціальні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників культури визначає Верховна Рада України.

Органи виконавчої влади забезпечують реалізацію політи­ки в сфері культури; здійснюють за участю громадських об'єд­нань розроблення державних програм розвитку культури та їх

1 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 21. — Ст. 294.

438

ГЛАВА 37

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРОЮ

439

фінансування; створюють умови для відродження й розвитку культури української нації, культур національних меншин, які проживають на території України, тощо.

Управлінська діяльність у сфері культури здійснюється системою органів виконавчої влади, кожен із яких реалізує свою компетенцію на окремих ділянках культурного будівниц­тва: безпосередньо культура, телебачення й радіомовлення, кінематографія, друкарська справа та ін.

Систему державних органів управління культурою склада­ють: Міністерство культури і мистецтв України, Міністерство культури АРК, управління культури обласної Севастопольсь­кої міської державної адміністрації, відділи культури район­ної та у містах Києві і Севастополі державної адміністрації, Головне управління культури та мистецтва районної Київсь­кої міської державної адміністрації, підвідомчі їм театри, кон­цертні організації, художні колективи, цирки, бібліотеки, музеї, клуби та інші театрально-видовищні підприємства й заклади культури, спеціальні навчальні заклади культури та мистецт­ва, музичні й художні школи.

Міністерство культури і мистецтв України (далі — Мінкультури України) діє на основі Положення про нього, за­твердженого Указом Президента України від 9 грудня 1995 р. (зі змінами від 27 січня 1999 р.1).

Основними завданнями Мінкультури України є: реалізація державної політики в сфері культури й мистецтв; збереження культурно-мистецького надбання, розвиток української куль­тури й мистецтва, створення сприятливих умов для збережен­ня етнічної, мовної та культурної самобутності, рівноправного розвитку національних культур в Україні; розроблення про­позицій щодо основних напрямів розвитку національної куль­тури й мистецтв, стимулювання культурно-мистецького про­цесу; розширення міжнародного культурного співробітницт­ва, розвиток культурних зв'язків тощо.

Відповідно до покладених на Мінкультури України завдань воно розробляє проекти цільових державних програм розвит­ку культури й мистецтва, пропозиції щодо правового регулю­вання; прогнозує розвиток культури та мистецтва, підтримує

1 Див.: Офіційний вісник України. — 1999. — № 5. — Ст. 156.

розповсюдження творів літератури й мистецтва; створює умо­ви для розвитку всіх видів мистецтв, самодіяльної творчості, заохочує новаторські пошуки в мистецтві; забезпечує свободу творчості, створює умови для вільного виявлення індиві­дуальності митця; сприяє роботі творчих спілок, національно-культурних товариств, молодіжних і дитячих організацій, фондів, асоціацій, інших громадських організацій, що діють у сфері культури й мистецтв, та ін.

Мінкультури України в межах своїх повноважень і на вико­нання законодавства України видає накази, за потреби видає разом з іншими центральними й місцевими органами держав­ної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти. Для погодженого розв'язання питань, що належать до компетенції Мінкультури України, обговорення найважлив­іших напрямів його діяльності та розвитку культури й мистецтв утворюють колегію, рішення якої втілюють у життя наказом Міністра культури й мистецтв України. Для аналізу проблем культури та мистецтва, координації роботи з виконання програм досліджень у сфері культури, вироблення наукових рекомен­дацій і пропозицій з основних питань розвитку мистецтва, куль­турно-просвітницької роботи, масової художньої творчості, ми­стецької освіти в Мінкультури України утворюють наукову раду, інші консультативні органи. їх склад і положення про них зат­верджує Міністр культури і мистецтв України.

Державну політику щодо телебачення та радіомовлення, законодавчі основи її реалізації, гарантії соціального й право­вого захисту працівників цієї сфери визначають Верховна Рада та Президент України. Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики щодо телебачення й радіомов­лення, координує діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в цій сфері.

Уповноваженим органом управління державним телебачен­ням і радіомовленням України є утворений відповідно до Ука­зу Президента України від 31 січня 2003 p.* Державний комітет телебачення та радіомовлення України2, який здійснює керів-

1              Див.: Офіційний вісник України. — 2003. — № 6. — Ст. 220.

2              Див.: Положення про Державний комітет телебачення і радіомовлення

України, затверджене Указом Президента України від 27 серпня 2003 р. //

Офіційний вісник України. — 2003. — № 35. — Ст. 1884.

440

ГЛАВА 37

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРОЮ

441

ництво державним телебаченням і радіомовленням, несе відпо­відальність за його розвиток, координує діяльність підприємств, установ і організацій, що входять до сфери його управління.

Основними завданнями Державного комітету в сфері теле­бачення й радіомовлення є: забезпечення реалізації державної інформаційної політики засобами телебачення та радіомовлен­ня; організація виконання актів законодавства в сфері телеба­чення й радіомовлення та відповідних рішень Національної ради з питань телебачення й радіомовлення; формування на­ціонального телерадіопростору; організаційне забезпечення поширення телерадіоінформації на зарубіжну аудиторію.

Законом України від 23 вересня 1997 р. створено Національ­ну раду України з питань телебачення і радіомовлення* — по­стійно діючий позавідомчий державний контролюючий орган, підзвітний у своїй діяльності Верховній Раді та Президентові України й відповідальний за розвиток, якісний стан телебачен­ня та радіомовлення України, зростання професійного, худож­нього й етичного рівня програм і передач телерадіоорганізаціи. Половину складу Національної ради призначає Верховна Рада України, а другу штатну — Президент України. Національну раду очолює Голова, якого обирають таємним голосуванням члени Національної ради за спільним поданням Верховної Ради й Президента України.

До компетенції Національної ради належить: контроль за додержанням законодавства в галузі телебачення й радіомов­лення України; участь у реалізації державної політики в сфері телебачення й радіомовлення та концепції розвитку телерадіо-інформаційного простору України; забезпечення прав грома­дян і захист інтересів національних телерадіовиробників.

Національна рада відповідно до Закону України «Про по­рядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» від 23 вересня 1997 р.2 забезпечує розміщення дер­жавного замовлення на аудіо- та відеоінформаційну продук­цію про діяльність Верховної Ради, Президента України й Ка­бінету Міністрів України та здійснює контроль за додержан-

ням порядку, форм і стандартів мовлення. На конкурсній ос­нові Національна рада видає телерадіоорганізаціям ліцензії на мовлення, кабельне мовлення, ретрансляцію, проводове (ка­бельне) мовлення й час мовлення. Порядок видачі ліцензії ви­значено Законом України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р.1.

Національна рада здійснює наглядові та контрольні функції за додержанням чинного законодавства в галузі телебачення й радіомовлення суб'єктами правовідносин України; за додержан­ням телерадіоорганізаціями умов ліцензії; порядку мовлення під час виборів і референдумів; стандартів і норм технічної якості телерадіопрограм; чинного законодавства України щодо рекла­ми, авторського права й суміжних прав, державної мови, спон­сорської діяльності; за розподілом і ефективним використанням радіочастотного ресурсу для потреб телерадіомовлення.

Національна рада має право: здійснювати перевірку діяльності телерадіоорганізаціи щодо умов і порядку використання каналів мовлення; отримувати від усіх телерадіоорганізаціи документи, відомості та положення щодо їх діяльності; розглядати справи про порушення телерадіоорганізаціями чинного законодавства Украї­ни й умов, зазначених у ліцензії, та вживати за результатами роз­гляду примусових заходів (оголошувати попередження, застосо­вувати штрафні санкції, тимчасово зупиняти дію ліцензії); пода­вати до суду справи про позбавлення телеорганізації ліцензії, передавати справи про порушення законодавства про телебачен­ня та радіомовлення на розгляд прокуратури, суду.

З метою координації діяльності місцевих телеорганізацій і забезпечення виконання законодавства України в галузі теле­бачення й радіомовлення, нормативних актів Національної ради в АРК, областях України, містах Києві та Севастополі створюють представництва Національної ради України з пи­тань телебачення й радіомовлення. Представництво здійснює діяльність на підставі Положення про нього, яке приймає На­ціональна рада.

Законом України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» від 18 липня 1997 р.2 з метою всебічно-

1              Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 48. — Ст. 296.

2              Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 49. — Ст. 299.

1              Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 10. — Ст. 43.

2              Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 45. — Ст. 284.

442

ГЛАВА 37

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРОЮ

443

го задоволення потреб суспільства в оперативній інформації, забезпечення плюралістичного характеру мовлення, зважаю­чи на національні традиції, створено систему Суспільного те-лерадіомовлення України.

Суспільне телерадіомовлення України — це телерадіоорга-нізація з статусом єдиної загальнонаціональної неподільної та неприбуткової системи масової комунікації, яка є об'єктом права власності Українського народу. Воно діє згідно з Про­грамною концепцією, затвердженою постановою Верховної Ради України «Про створення телерадіоорганізації Суспіль­ного мовлення України» від 21 листопада 1997 р.1, та Стату­том, який затверджує Верховна Рада.

Невід'ємною складовою частиною системи Суспільного теле­радіомовлення України є телерадіоорганізація «Громадське Ук­раїнське радіо і телебачення» (ГУРТ), яка діє на підставі Поло­ження про неї. її основними завданнями є: реалізація Програм­ної концепції Суспільного телерадіомовлення України; забезпечення вільного доступу до кращих зразків національного культурного та мистецького здобутку, а також забезпечення на конкурсних засадах трансляції передач місцевих, у тому числі регіональних, телерадіоорганізацій незалежно від форм власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1998 р. створено Державну акціонерну компанію «Українське телебачення і радіомовлення», яка здійснює свою діяльність на основі Статуту.

Важливе значення в сфері управління культурою має інфор­мація. Законом України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р.2 встановлено загальні правові основи одержання, ви­користання, поширення та зберігання інформації, закріплено право на інформацію, її систему, джерела, визначено статус учасників інформаційних відносин, урегульовано доступ до інформації та забезпечення її охорони й захист особи та сус­пільства від неправдивої інформації.

Указом Президента України «Про вдосконалення державно­го управління інформаційною сферою» від 16 вересня 1998 р.3 з

1              Див.: Додаток № 1 до постанови Верховної Ради України від 21 листо­

пада 1997 р. // Голос України. — 1997. — 3 грудня.

2              Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.

3              Див.: Офіційний вісник України. - 1998. - № 38. - Ст. 1388.

метою підвищення ефективності державної інформаційної полі­тики утворено Державне агентство інформації України.

Масова інформація — це публічно поширювана друкована й аудіовізуальна інформація. Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) — газети, журнали, бюлетені тощо та разові видання з визначеним тира­жем. Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіо­мовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні врегульовано Законом України «Про друковані засоби масової інформації (преси) в Україні» від 16 листопада 1992 р.1. їх діяльність регулюють також зако­ни України «Про рекламу» від 3 липня 1996 р.2 в редакції від 11 липня 2003 р., «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р.3 в редакції від 11 липня 2001 р., «Про розпов­сюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» від 23 березня 2000 р.4 в редакції від 10 липня 2003 p., постано­ва Кабінету Міністрів України «Про затвердження положень з питань розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» від 13 жовтня 2000 р.5 та інші законодавчі акти. Всі друковані засоби масової інформації, які видають на тери­торії України, підлягають державній реєстрації в органах ви­конавчої влади.

Загальні засади видавничої справи в Україні врегульовано Законом України «Про видавничу справу» від 5 липня 1997 р.6, який закріплює порядок організації та провадження видавни­чої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб'єктів видавничої справи.

Державну політику у видавничій справі визначає Верховна Рада України. її дії спрямовано на підтримку розвитку націо­нального книговидання, наповнення україномовними видання­ми ринку, фондів бібліотек, забезпечення потреб навчальних і наукових закладів, Збройних Сил України та інших військових

1              Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 1. — Ст. 1.

2              Див.: Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 8. — Ст. 62.

3              Див.: Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 43. — Ст. 214.

4              Див.: Офіційний вісник України. — 2003. — № 33. — Ст. 1776.

5              Див.: Офіційний вісник України. - 2003. - № 42. - Ст. 1792.

6              Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 32. — Ст. 206.

444

ГЛАВА 37

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРОЮ

445

формувань, правоохоронних органів, підприємств, установ і організацій необхідними виданнями державною мовою.

Державну політику підтримки культур національних меншин у видавничій справі здійснюють через відповідні органи вико­навчої влади із залученням національно-культурних товариств. Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у видавничій справі, спрямовує й координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади у сфері видавництва.

До суб'єктів видавничої справи належать видавці, виготов­лювачі та розповсюджувачі видавничої продукції. Ними мо­жуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадян­ства, що перебувають в Україні на законній підставі, юридичні особи України та інших держав. З метою їх обліку ведуть Дер­жавний реєстр України видавців, виготовлювачів і розповсюд­жувачів видавничої продукції, Положення про який затверд­жує Кабінет Міністрів України.

У сфері видавничої справи та інформаційної діяльності пев­на роль належить державній культурно-науковій установі — Книжковій палаті України, повноваження якої закріплено в ст. 27 Закону України «Про видавничу справу».

З метою підвищення ефективності державного управління в системі видавничої підготовки, поліграфічного виконання та розповсюдження друкованої продукції відповідно до Указу Президента України «Про вдосконалення державного управ­ління інформаційною справою» від 16 вересня 1998 р.1 поста­новою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 1998 р. утво­рено Державну акціонерну компанію «Українське видавничо-поліграфічне об'єднання», яка є відкритим акціонерним товариством і діє на підставі Статуту, затвердженого постано­вою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 1998 р.2.

Правові основи діяльності в галузі кінематографії та регу­лювання суспільних відносин, пов'язаних із виробництвом, розповсюдженням, зберіганням і демонтуванням фільмів, уре­гульовано Законом України «Про кінематографію» від 13 січня 1998 р.3.

Державну політику в галузі кінематографії реалізує Мінкультури України, яке здійснює управління кіновиробниц­твом і кінопрокатом1, та формує Державний фільмофонд.

Місцевими органами управління кінематографією є орга­ни, визначені Радою міністрів АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням із центральним органом виконавчої влади у га­лузі кінематографії. Ці органи реалізують державну політику в галузі кінематографії.

Державне управління в галузі охорони й використання па­м'яток історії та культури здійснюють Кабінет Міністрів Ук­раїни, центральні органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування. Спеціально уповноваженими державними органами в цій галузі є Мінкультури України, Державний ко­мітет будівництва, архітектури та житлової політики України, Державний комітет архівів України та їх органи на місцях, а також інші державні органи, до компетенції яких законодав­ством віднесено здійснення цих функцій. Компетенцію цих органів визначають положення про них.

Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р.2 регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спад­щини в суспільному житті. Об'єкти культурної спадщини, які перебувають на території України, охороняються державою.

Державне управління в сфері охорони культурної спадщи­ни покладено на Кабінет Міністрів України, спеціально упов­новажені органи охорони культурної спадщини, до яких нале­жать: Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини; орган охорони культурної спадщини Ради Міністрів АРК; органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій; органи охорони культурної спадщи­ни місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 р. затверджено «Положення про державний реєстр на-

1              Див.: Офіційний вісник України. - 1998. - № 38. - Ст. 1388.

2              Див.: Офіційний вісник України. - 1998. - № 47. - Ст. 1732.

3              Див.: Офіційний вісник України. — 1998. — № 6. — Ст. 205.

1              Див.: ЗПУ України. - 1992. - № 11. - Ст. 280.

2              Див.: Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 3. — Ст. 333.

446

ГЛАВА 3 7

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРОЮ

447

ціонального культурного надбання»1. До реєстру заносять па­м'ятки історії, археології, мистецтва, документальні пам'ятки та інші об'єкти, які становлять виняткову цінність з погляду історії, культури, етнології або науки.

На виконання згаданого Указу Президента України від 9 грудня 1995 р. постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. затверджено Програму відтворення видатних пам'яток історії та культури2, а також їх Перелік. У основу фор­мування Переліку видатних пам'яток історії та культури, які передбачають відтворити, покладено критерії їх історичної, ми­стецької та культурної цінності.

Законом України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р.3 врегульовано відносини, пов'язані з вивезенням, ввезенням і поверненням культурних цінностей. Цей Закон також спрямований на охо­рону національної культурної спадщини та розвиток міжнарод­ного співробітництва України в сфері культури. Однак його дія не поширюється на сучасні сувенірні вироби, предмети культурного призначення серійного й масового виробництва.