§ 1. Організаційно-правові засади управління обороною

В адміністративно-правовій теорії та практиці державного управління до сфери адміністративно-політичної діяльності належать такі галузі, як оборона, національна безпека, внутрішні справи, закордонні справи, юстиція. Органи управ­ління (виконавчої влади) цими галузями є складовою части­ною єдиної системи органів виконавчої влади й активно здійснюють функції держави. Особливе місце в цій системі посідають оборона та органи, що здійснюють управління нею.

Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборон­ної достатності для захисту від агресії, прагне до мирного співіснування з усіма державами.

Оборона України — це комплекс політичних, економічних, екологічних, воєнних, соціальних і правових заходів щодо забез­печення незалежності, територіальної цілісності, захисту інте­ресів держави й мирного життя народу України. Захист Вітчиз­ни є конституційним обов'язком кожного її громадянина, ос­кільки оборона країни належить до найважливіших функцій держави та є справою всього народу.

Метою оборони України є створення необхідних умов для запобігання воєнному нападу й збройної відсічі можливій аг­ресії проти України в будь-який час і за будь-яких обставин.

Воєнна доктрина України ґрунтується на тому, що держа­ва: не визнає війну як засіб розв'язання міжнародних проблем; прагне до нейтралітету й додержання неядерних принципів не приймати, не виробляти й не набувати ядерної зброї; не має

469

УПРАВЛІННЯ ОБОРОНОЮ

територіальних претензій до кожної держави й не бачить у жодному народові образ ворога; ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни, якщо сама не стане об'єк­том агресії.

Основи організації оборони України та повноваження дер­жавних органів щодо її забезпечення, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб стосовно здійснення обо­роноздатності країни встановлено Законом України від 6 груд­ня 1991 р. «Про оборону» (зі змінами і доповненнями від 20 жовтня 1994 p., 17 жовтня 1995 p., 21 жовтня 1997 р., нова ре­дакція від 5 жовтня 2000 р.)1.

Формування й проведення воєнної політики України, за­конодавче регулювання питань сфери оборони та військового будівництва здійснює виключно Верховна Рада України. Відпо­відно до ст. 85 Конституції України до повноважень Верхов­ної Ради належить: оголошення за поданням Президента Ук­раїни стану війни й укладення миру, схвалення рішень Прези­дента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти Ук­раїни; затвердження загальної структури, чисельності, визна­чення функцій Збройних Сил України; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлен­ня підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; затвердження протягом двох днів з моменту звернен­ня Президента України указів про введення воєнного чи над­звичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію. Верховною Радою схвале­но Концепцію (основи державної політики) національної без­пеки України.

Виключно закони України визначають організацію Зброй­них Сил України, правовий режим воєнного стану й розв'язу­ють інші питання в сфері оборони.

Важливі функції у сфері оборони покладено на Президен­та України — гаранта державного суверенітету й територіаль­ної цілісності держави. Президент призначає на посади та

1 Див.: Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 9. - Ст. 107; 2000. -№ 49. - Ст. 420.

470

ГЛАВА 41

УПРАВЛІННЯ ОБОРОНОЮ

471

звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань, здійснює керівництво та прий­має рішення в сфері оборони держави, що надалі затверджу­ються законодавчим органом.

Президент України є головою Ради національної безпеки і оборони України, формує її персональний склад відповідно до Конституції України. Компетенцію та функції Ради національ­ної безпеки і оборони України визначено Законом України від 5 березня 1998 р.1, Тимчасовим положенням «Про Раду націо­нальної безпеки і оборони України», затвердженим Указом Президента України від ЗО серпня 1996 р.2.

Організація оборони, крім формування воєнної політики й воєнної доктрини, включає: розвиток воєнної науки, прогно­зування та оцінку воєнної загрози чи загрози воєнного нападу, здійснення відповідних заходів на міжнародній арені для запобігання агресії; підготовку, розвиток, формування струк­тури й забезпечення необхідної чисельності Збройних Сил України, підтримання їх боєздатності, бойової та мобілізацій­ної готовності; вироблення й проведення військово-технічної політики; підготовку населення та території країни до оборо­ни тощо.

Заходи щодо обороноздатності здійснює Кабінет Мініст­рів України, який керує діяльністю підпорядкованих йому органів і організацій щодо забезпечення оборони, оснащення Збройних Сил України озброєнням, військовою технікою, іншими матеріальними засобами. Кабінет Міністрів України визначає обсяги для потреб оборони й Збройних Сил, чи­сельність громадян України, які підлягають призову на стро­кову військову службу, порядок проходження ними військо­вої служби й ведення обліку військовозобов'язаних і призов­ників та порядок проходження альтернативної служби. Кабінет Міністрів України розробляє нормативно-правові акти, що конкретизують чинне законодавство: «Положення про проход­ження військової служби громадянами України» та ін., що за­тверджує Президент України. Підготовку допризовників і при­зовників міністерствами й відомствами, які мають навчально-

1              Див.: Офіційний вісник України. — 1998. — № 13. — Ст. 482.

2              Див.: Урядовий кур'єр. — 1996. — 5 вересня.

виховні заклади, органами місцевих державних адміністрацій і органами місцевого самоврядування, які використовують кошти, виділені Міноборони України та іншими військовими формуваннями, здійснюють під керівництвом Кабінету Мініст­рів України. Він визначає джерела й порядок фінансування мобілізаційної підготовки, створення та збереження мобіліза­ційного резерву, створює й ліквідовує військові навчальні зак­лади та виконує інші функції в сфері оборони.

Органом державного управління Збройними Силами Ук­раїни є Міністерство оборони України, яке несе повну відпові­дальність за їх розвиток і підготовку до виконання завдань обо­рони. Міноборони України оцінює військово-політичну обста­новку та визначає рівень воєнної загрози, бере участь у розробці проекту воєнної доктрини й формуванні оборонного бюджету України, розробляє та подає на розгляд Президентові України проекти державних програм будівництва й розвитку Збройних Сил України, розвитку озброєння та військової техніки, загаль­ної структури й чисельного складу Збройних Сил України, обсягу бюджетних асигнувань на потреби оборони.

Міноборони України здійснює керівництво бойовою, опе­ративно-технічною та морально-психологічною підготовкою військ, воєнною наукою, проводить військово-наукові дослід­ження, організовує й забезпечує військово-патріотичне вихо­вання особового складу, здійснює координаційні, контрольні та інші повноваження в сфері оборони.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самовря­дування забезпечують: виконання вимог чинного законодавства України з питань оборони посадовими особами, громадянами, підприємствами, установами й організаціями; розв'язують зав­дання щодо забезпечення потреб оборони та мобілізаційної го­товності; організовують призов громадян на дійсну військову службу; сприяють проведенню навчальних зборів, початкової військової підготовки допризовної молоді та виконують інші функції у сфері оборони, передбачені законодавством України.

Підприємства, установи й організації виконують державні замовлення та договори по виробництву й поставці озброєння та іншої продукції для потреб оборони, здійснюють наукові розробки, дослідження, виконують військово-транспортні зо­бов'язання та інші завдання, визначені чинним законодавством.

472

ГЛАВА 41

УПРАВЛІННЯ ОБОРОНОЮ

473