Розділ V ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВИБОРЧИХ, ТРУДОВИХ ТА ІНШИХ ОСОБИСТИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
ртэття 157. Перешкоджання здійсненню виборчого права
1. Перешкоджання насильством, обманом, погрозами, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою, вести передвиборну агітацію—
карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до чотирьох років.
2. Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб або членом виборчої комісії чи іншою службовою особою з використанням влади або службового становища,—
караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що вплинули на результати голосування або виборів,—
караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.
1. Суспільна небезпека цього злочину полягає у тому, що він посягає на конституційне право громадян України обирати або бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Це діяння порушує врегульований законодавством виборчий процес, який здійснюється на засадах: загального, рівного і прямого виборчого права; таємності голосування; добровільної Участі громадян у виборах; вільного і рівноправного висування кандидатів; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку органів Державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів; свободи агітації; гласності і відкритості виборчої кампанії. Внаслідок цих посягань до вказаних органів можуть потрапити особи, які фактично не були до них обрані, і на-ьпаки, не потрапити кандидати, які отримали чи (за умови дотримання норм закону при проведенні виборів) могли б отримати під-
Розділ V
374
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
тримку більшості виборців. У результаті цього окремі органи державної влади чи органи місцевого самоврядування можуть виявитись фактично нелегітимними.
2. Об'єктом злочину є виборче право (право обирати і бути обраним) громадян України, а також їхнє право вести передвиборну агітацію.
3. Потерпілими від цього злочину можуть бути виборці, кандидати на виборні посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, особи, діяльність яких відповідно до законодавства спрямована на забезпечення реалізації суб'єктивного права громадянина бути обраним до вказаних органів (довірені особи кандидатів, їхні офіційні представники та офіційні спостерігачі), члени виборчих комісій. Не можуть визнаватися потерпілими від цього злочину претенденти на виборні посади, вибори яких не регламентуються виборчим законодавством (наприклад, претенденти на посаду суддів Конституційного Суду України, членів Вищої ради юстиції, Голови Верховної Ради України, його заступників та голів парламентських комітетів тощо), а також особи, які вже обрані депутатами, Президентом України чи сільськими, селищними, міськими головами.
4. Об'єктивна сторона злочину може виражатись у формі: 1) перешкоджання вільному здійсненню громадянином України права обирати і бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою; 2) перешкоджання веденню передвиборної агітації.
Перешкоджання вільному здійсненню громадянином його виборчого права може виразитись, зокрема, у: безпідставній відмові в реєстрації кандидатом; невключенні громадянина до списків виборців за наявності для того підстав або виключенні громадянина із спис-щв виборців за відсутності для того підстав; неправомірній відмові виборцю у прийнятті і розгляді його заяви про включення його до списку виборців; примушуванні виборця поставити підпис у підписному листі на підтримку певного претендента в кандидати чи, навпаки, відмовитись у підписанні такого листа; неповідомленні або неправдивому повідомленні його про місце та час голосування; у примушуванні кандидата зняти свою кандидатуру з балотування чи зареєструватися кандидатом тощо.
Цією ознакою охоплюється також перешкоджання діяльності довірених осіб кандидатів у Президенти України, кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови, їх офіційних спостерігачів, представника кандидата у Президенти України у Центральній виборчій комісії, які допомагають реалізувати зазначеним громадянам їх суб'єктивне право бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Водночас перешкоджання, наприклад, діяльності офіційних спостерігачів від партій (блоків), зборів виборців, від іноземних держав і міжнародних організацій, а також діяльності інших осіб, які певним чином причетні до виборчої кампанії, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 157, оскільки воно безпосередньо не пося-
Стаття 157 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________375
гає на його об'єкт. Такі дії за наявності для того підстав слід розглядати як відповідний злочин проти життя та здоров'я особи, проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, злочин у сфері службової діяльності чи інший злочин. » Цією формою злочину охоплюються також випадки створення
•ерешкод для нормальної діяльності виборчої комісії (дільничної, територіальної, окружної, Центральної) чи її окремого члена або будь-яке неправомірне втручання у вирішення питань, віднесених законом до їх компетенції щодо організації та проведення виборів, якщо такі дії були спрямовані на перешкоджання здійсненню громадянином свого виборчого права. Наприклад, це може проявитися в організації зриву засідання комісії з тим, щоб не допустити реєстрації певної особи кандидатом у депутати чи на іншу виборну-посаду. За відсутності такого спрямування дії винної особи за наявності підстав можуть розглядатися як інший відповідний злочин, у т.ч. проти життя чи здоров'я особи, проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян (ст. ст. 341, 356), проти громадського порядку (ст. 296), або адміністративне правопорушення, передбачене ч. З ст. 186-2 КАП.
Перешкоджання вести передвиборну агітацію передбачає створення будь-яких перепон громадянам України, політичним партіям, іншим об'єднанням громадян, колективам підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності вільно і всебічно обговорювати передвиборчі програми кандидатів, їхні політичні, ділові та особисті якості, безперешкодно вести агітацію за чи проти того або іншого кандидата, виборчі списки кандидатів від політичних партій чи виборчих блоків. Воно може проявитись у зриві проведення зборів, мітингів чи зустрічей з кандидатами (їх прямій забороні, недопущенні виборців, кандидатів чи інших осіб до місця їх проведення, ненаданні приміщення, умисного виведення з ладу технічного обладнання, необхідного для проведення таких заходів, відключення електроенергії, несвоєчасному повідомленні про місце і час таких заходів тощо), наданні необґрунтованих переваг чи встановленні безпідставних обмежень для передвиборних виступів кандидатів, їхніх довірених осіб у відповідних засобах масової інформації, безпідставній відмові у виготовленні матеріалів передвиборної агітації, їх незаконному вилученні або знищенні, порушенні правил транслювання засобами масової інформації агітаційних те-лерадіопрограм тощо.
Не утворює складу цього злочину обмеження у проведенні передвиборної агітації, визначені виборчим законодавством.
Перешкоджання вільному здійсненню громадянином виборчих прав або веденню передвиборної агітації може бути вчинено будь-яким способом. До найбільш поширених способів такого перешкоджання закон відносить насильство, обман, погрозу та підкуп.
Під насильством розуміється застосування фізичної сили, яке Може виразитись у нанесенні побоїв, ударів, позбавленні чи обме-
*еннд волі, заподіянні тілесних ушкоджень, насильницьке вилучення у потерпілого паспорта чи іншого документа, необхідного для Реєстрації кандидатом або відкриття рахунка для фінансування ви-
Розділ V
376
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
борчої кампанії, одержання виборчого бюлетеня тощо. Якщо застосоване насильство містить ознаки більш тяжкого злочину, ніж перешкоджання здійсненню виборчого права, воно потребує самостійної кваліфікації, зокрема за ст. ст. 115, 121, ч. 2 ст. 122 або іншою статтею КК.
Обман — це введення особи в оману стосовно дійсних явищ і фактів, що мають безпосереднє відношення до здійснення громадянином свої виборчих прав або ведення передвиборної агітації. Обман може виразитись як у повідомленні такій особі неправдивих відомостей (про час та місце зустрічі з кандидатом, час та місде голосування, порядок заповнення бюлетенів, про особу кандидата тощо), так і в умисному замовчуванні фактичних обставин, які винний зобов'язаний був повідомити, наприклад, як голова чи член виборчої комісії (неповідомлення виборцям про зняття конкретним кандидатом своєї кандидатури з балотування або про організацію зустрічі з кандидатами тощо).
Погроза полягає у психічному впливі на потерпілого з метою перешкодити в реалізації його виборчого права. Змістом такої погрози у складі злочину, передбаченого ст. 157, охоплюється погроза застосування фізичного насильства (позбавлення життя, нанесення тілесних ушкоджень, викрадення тощо), пошкодження чи знищення майна, вчинення інших дій, які є небезпечними для потерпілого, у т.ч. погроза вбивством, яка додаткової кваліфікації за ст. 129 не потребує. Виняток становить погроза, вчинена членом організованої групи, яку слід самостійно оцінювати відповідно до ч. 2 ст. 129. Погроза повинна бути реальною і за своїм характером та інтенсивністю здатною перешкодити громадянинові реалізувати своє виборче право або вести передвиборну агітацію.
Підкуп як спосіб перешкоджання вільному здійсненню громадянином своїх виборчих прав або вести передвиборну агітацію полягає у схилянні особи шляхом надання чи обіцяння надання винагороди матеріального характеру (грошей, матеріальних цінностей або послуг) до вчинення певних дій, пов'язаних з реалізацією громадянином свого виборчого права, веденням передвиборної агітації (до голосування за або проти конкретного кандидата, зняття кандидатом своєї кандидатури з балотування, відмови члена виборчої комісії брати участь у роботі виборчої комісії, фальсифікації виборчих документів тощо). Підкуп може бути спрямований стосовно виборця, члена виборчої комісії, кандидата на виборну посаду в органі державної влади чи органі місцевого самоврядування, а також його довіреної особи, офіційного представника чи будь-якої іншої особи, яка бере участь у виборчому процесі. Такий підкуп, вчинений стосовно службової особи, за наявності підстав глід розцінювати як давання хабара і додатково кваліфікувати за ст. 369.
Публічні заклики або агітація за бойкотування виборів Президента України або народного депутата, опублікування або поширення іншим способом неправдивих відомостей про кандидата в Президенти України або депутати, а так само агітація за або проти кандидата у день виборів утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186-2 КАП.
Стаття 157 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________377
Злочин вважається закінченим з моменту, коли в результаті насильства, обману, погроз, підкупу або інших дій відбулося фактичне перешкоджання здійсненню громадянином свого виборчого права. Якщо такі дії вплинули на результати виборів, іх слід кваліфікувати за ч. З ст. 157.
5. З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим або непрямим умислом. Мотив діяння для кваліфікації значення не має.
6. Суб'єкт злочину загальний.
7. Кваліфікуючими ознаками злочину закон передбачає вчинення його: 1) за попередньою змовою групою осіб; 2) членом виборчої комісії; 3) іншою службовою особою з використанням влади або > службового становища (ч. 2 ст. 157), а особливо кваліфікуючою ознакою — вплив на результати голосування або виборів (ч. З ст. 157).
Членом, виборчої комісії визнається особа, яка відповідно до виборчого законодавства включена до складу дільничної, територіальної, окружної чи Центральної виборчої комісії. Під іншою службовою особою слід розуміти будь-яку іншу, крім члена виборчої комісії, службову особу. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.
Обов'язковою умовою кваліфікації цього злочину за ознакою вчинення його членом виборчої комісії чи іншою службовою особою є перешкоджання такими особами здійсненню громадянином його виборчого права або перешкоджання веденню передвиборної агітації з використанням влади або службового становища. Такі діяння можуть виразитись у: безпідставній відмові членами виборчої комісії громадянинові в реєстрації його кандидатом; перешкоджанні керівником звільненню підлеглого, який в установленому порядку зареєстрований кандидатом на виборну посаду в органах державної влади чи органи місцевого самоврядування, від виконання виробничих або службових обов'язків для проведення зустрічей з виборцями або проведення інших виборчих заходів; ненаданні службовою особою кандидату приміщень для проведення заходів, передбачених виборчим законодавством; наданні службовою особою переваг одному кандидату чи обмеженні іншого у можливостях виступити у засобах масової інформації; примушуванні службовою особою підлеглих (наприклад, військовослужбовців строкової служби, курсантів) до голосування за конкретного кандидата тощо.
Якщо такі дії потягли за собою тяжкі наслідки, вчинені працівником правоохоронного органу або пов'язані з перевищенням вла-аи чи службового становища, вчиненого за кваліфікуючих обставин, вони потребують додаткової кваліфікації за статтями, що пе-РеАбачають відповідальність за відповідні злочини у сфері службової Діяльності (ч. ч. 2 або 3 статей 364, 365, 423, 424). У разі, коли перешкоджання службовою особою органу державної влади чи орану місцевого самоврядування здійсненню виборчого права одно-асно створювало перепони законній діяльності об'єднань грома-2*Ц» У т.ч. політичних партій або їх органів (наприклад, шляхом на-Аедня привілеїв та сприяння певним політичним партіям, що беруть
Розділ V
378
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
участь у виборчому процесі, і ущемленні прав інших), вчинене за наявності підстав слід додатково кваліфікувати за ст. 170.
Таким, що вплинуло на результати голосування або виборів, слід визнавати перешкоджання вільному здійсненню громадянином його виборчого права або перешкоджання веденню передвиборної агітації, що, зокрема, вплинуло на кількість виборців, які взяли участь у голосуванні, кількість голосів, поданих за кожного кандидата, визнання кандидата обраним (необраним) тощо. Для наявності цієї кваліфікуючої ознаки не обов'язково, щоб наслідком перешкоджання було визнання виборів недійсними або такими, що не відбулися.
Про поняття вчинення злочину за попереднім зговором групою осіб див. коментар до ст. 28.
Конституція України (ст. ст. 38,69-1, 76, 77,103,141).
Закон України "Про вибори народних депутатів України" від24 вересня 1997р. (ст. ст. 3,18,23,27,и31~35).
Закон України "Про Центральну виборчу комісію" від 17 грудня 1997 р. (ст. ст. 13-24).
Закон України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 14 січня 1998р. (ст. ст. 1,25,26,33 та ін.).
Закон України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим" від 12лютого 1998р. (ст. ст. З, 18,25-27,34-36).
Закон України "Про вибори Президента України' від 5 березня 1999 р.Іст. ст. 20,27, 31-33, 44, 45).
Конституція Автономної Республіки Крим (ст. ст. 1,6). Затверджена Законом України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" від 23 грудня 1998р.
Стаття 158. Неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів
1. Видача членом виборчої комісії виборчого бюлетеня особі, яка не внесена до списку виборців, або видача виборцю виборчих бюлетенів (виборчого бюлетеня) замість інших виборців —
карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Підлог, тобто виготовлення виборчого документа не-встановленого зразка чи виготовлення у спосіб, не передбачений законом, внесення до виборчого документа завідомо неправдивих відомостей або будь-яка інша його підробка, а так само використання завідомо підробленого виборчого документа чи виготовленого у спосіб, не передбачений законом,—
караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.
3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені членом виборчої комісії або іншою службовою особою, а так само завідомо неправильний підрахунок голосів або завідомо неправильне оголошення результатів виборів-'
караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років-
Стаття 158 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________379
1. Об'єктом, злочину є виборче право громадян, а також встановлений законом порядок голосування та порядок підрахунку голосів і оголошення результатів виборів.
2. Предметом, цього злочину у перших чотирьох його формах є виборчі документи, до яких зокрема належать: протоколи (рішення) з'їзду (конференції, загальних зборів) партії, виборчого блоку партій або зборів (конференцій) місцевих осередків партій чи блоку партій про висунення претендентом на кандидата у Президенти України, кандидатами у народні депутати України, кандидатами у депутати Верховної Ради Автономної республіки Крим, кандидатами у депутати місцевих рад або на посаду сільських, селищних, міських голів; списки виборців; довідка про реєстрацію кандидатом; виборчі бюлетені; протоколи засідань виборчих комісій про реєстрацію особи кандидатом, про підсумки голосування; посвідчення кандидатів, їх довірених осіб, членів виборчих комісій та офіційних спостерігачів.
3. З об'єктивної сторони цей злочин може проявлятися у формі: 1) видачі членом виборчої комісії виборчого бюлетеня особі, яка не внесена до списку виборців; 2) видачі виборцю виборчих бюлетенів (виборчого бюлетеня) замість інших виборців; 3) підлогу виборчих документів (виготовлення виборчого документа невстановленого зразка чи у спосіб, не передбачений законом; внесення до виборчого документа завідомо неправдивих відомостей; будь-яка інша підробка виборчого документа); 4) використання завідомо підробленого виборчого документа чи виборчого документа, виготовленого у спосіб, не передбачений законом; 5) завідомо неправильного підрахунку голосів; 6) завідомо неправильного оголошення результатів виборів. Перші дві форми передбачені ч. 1, третя і четверта — ч. 2, а п'ята і шоста — ч. З ст. 158.
Під видачею виборчого бюлетеня особі, яка не внесена до списку виборців, слід розуміти видачу членом дільничної виборчої комісії виборчого бюлетеня особі, яка не включена до списків виборців Даної виборчої дільниці. Не утворює складу цього злочину, а так само будь-якого іншого правопорушення, видача бюлетеня виборцю, якого додатково включено до списків виборців на підставі документів, що засвідчують його особу та місце проживання, безпосередньо у ході голосування.
Видача виборцю виборчих бюлетенів (виборчого бюлетеня) замість інших виборців передбачає видачу членом дільничної виборчої комісії особі, яка включена до списків виборців даної виборчої Дільниці, одного чи декількох виборчих бюлетенів для голосування за інших виборців, які також включені до списків виборців даної Дільниці. При цьому не має значення, замість кого саме ця особа одержала виборчий бюлетень для голосування: дружини (чоловіка), батьків, дітей, членів своєї сім'ї, близьких родичів чи взагалі незнайомих їй виборців. Слід зазначити, що видача членом дільничної Виборчої комісії виборчого бюлетеня для голосування за іншу особу згідно з ч. 2 ст. 186-2 КАП утворює також склад адміністративного правопорушення. Таким чином, при вчиненні вказаного діяння Сгворюється конкуренція кримінально-правової (ч. 1 ст. 158) та ад-
Розділ V
380
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
міністративно-правової (ч. 2 ст. 186-2 КАП) норм, яка відповідно до ч 2 ст. 9 КАП повинна бути вирішена на користь ч. 1 ст. 158 КК.
Виготовлення виборчого документа невстановленого зразка передбачає виготовлення у будь-який спосіб виборчого документа, який не відповідає встановленим законом чи іншим нормативно-правовим актом формі або тексту. Це може бути невстановленої форми виборчий бюлетень, підписний лист, бланк протоколу дільничної виборчої комісії тощо.
Виготовлення виборчого документа у спосіб, не передбачений законом, передбачає виготовлення виборчого документа встановленого зразка, але з недотриманням вимог, які висуваються законом щодо способу його виготовлення. Наприклад, це діяння може полягати у недотриманні вимог закону про те, що бюлетені по виборах депутатів різних ланок рад, сільських, селищних, міських голів мають відрізнятися за кольором паперу або за кольором фарби, якою надруковано бюлетень, а бюлетені по виборах Президента України повинні друкуватися на одному папері, на одному аркуші з текстовою частиною лише з одного боку, бути однакові за розміром і кольором.
Внесення до виборчого документа завідомо неправдивих відомостей як один із способів підлогу таких документів передбачає внесення до них відомостей, які завідомо для винного не відповідають дійсності. До найбільш поширених такого роду діянь слід віднести заповнення підписних листів інформацією про виборців, які насправді не підтримують певного кандидата чи партію (виборчий блок), внесення до протоколів виборчих комісій про підсумки голосування даних, які не відповідають результатам голосування.
Під іншою підробкою виборчого документа слід розуміти зміну змісту дійсного документа шляхом його підчистки, виправлення окремих слів чи частини тексту, помітки іншою датою, а так само виготовлення будь-яким способом підробленого виборчого документа (наприклад, виборчих бюлетенів).
Використання завідомо підробленого виборчого документа або використання виборчого документа, виготовленого у спосіб, не передбачений законом, передбачає Його подання для набуття певних прав у виборчому процесі (найчастіше — це пред'явлення такого документа до виборчої комісії або здійснення ним (бюлетенем) голосування).
Завідомо неправильний підрахунок голосів означає порушення встановленого порядку підрахунку голосів (недотримання послідовності, непогашення невикористаних бюлетенів тощо), неправильне встановлення загальної кількості виборців (на конкретній виборчій дільниці, у конкретному окрузі, в Україні загалом), безпідставне визнання дійсного виборчого бюлетеня недійсним чи, навпаки, недійсного — дійсним, умисне зменшення або збільшення фактично поданих голосів "за" чи "проти" кандидата (кандидатів), партію чи блок партій, неправильне встановлення кількості виборців, які не підтримали жодного кандидата.
Завідомо неправильне оголошення результатів виборів полягає в свідомому оголошенні результатів виборів, які не відповідають дійсності. Це стосується як результатів виборів загалом по країна та і результатів виборів по конкретних виборчих округах та виборчих дільницях. Змістом цієї ознаки охоплюється, наприклад, оголо-
381
Стаття 159
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
шення всупереч закону виборів такими, що не відбулися, або недійсними,, оголошення всупереч фактичним результатам голосування кандидата обраним депутатом, сільським, селищним чи міським головою або, навпаки, необраним на зазначені посади тощо.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з описаних у диспозиціях частин 1, 2 та 3 ст. 158 дій: видачі виборчого бюлетеня особі, яка не внесена до списку виборців; видачі виборцю виборчих бюлетенів (виборчого бюлетеня) замість інших виборців; підлогу виборчих документів; використання підробленого документа чи виготовленого у спосіб, не передбачений законом; за-відомо неправильного підрахунку голосів; завідомо неправильного оголошення, результатів виборів.
4. Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 1 та ч. З ст. 158, спеціальний, при цьому за ч. І відповідальність може нести лише член виборчої комісії. Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 2 цієї статті, — загальний, ним може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку. У разі вчинення дій, описаних у ч. 2 ст. 158, членом виборчої комісії або іншою службовою особою вчинене слід кваліфікувати за ч. З цієї статті.
5. З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом. Неправильний підрахунок голосів, видача виборчого бюлетеня особі, яка не внесена до списку виборців, та інші передбачені ст. 158 дії, вчинені з необережності, виключають кримінальну відповідальність за цією статтею. У разі вчинення їх членом виборчої комісії чи іншою службовою особою за наявності підстав вони можуть розглядатися як службова недбалість.
6. Кваліфікованим видом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 158, є вчинення його членом виборчої комісії або іншою службовою особою. Про поняття члена виборчої комісії див. коментар до ст. 157, службової особи — примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.
Конституція України (ст. ст. 71, 77, 103, 141).
Закон України "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997р. (ст, ст. 18, 23, 38-43).
Закон України "Про Центральну виборчу комісію" від 17 грудня 1997 р. (ст. 11).
Закон України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 14 січня 1998р. (ст. ст. 25, 40-48).
Закон України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим" від 12лютого 1998р. (ст. ст. 34-39).
Закон України "Про вибори Президента України" від 5 березня 1999 р. (ст. .<ХІ. 40-42, 43-1,44, 45)
Щрття 159. Порушення таємниці голосування
Умисне порушення таємниці голосування під час проведення передбачених законом України виборів, вчинене •членом виборчої комісії або іншою службовою особою з використанням влади чи службового становища,—
карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від одного до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Розділ V
382
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
1. Об'єктом злочину є виборче право громадян у частині здійснення ними голосування під час виборів.
2. Об'єктивна сторона злочину проявляється у діях або бездіяльності, які спрямовані на одержання чи розголошення відомостей про результати голосування виборцем (виборцями) шляхом порушення встановлених законом вимог для забезпечення таємниці голосування або створення умов, які дають змогу контролювати волевиявлення виборців під час голосування. Це можуть бути: прохання або висунення вимоги до виборців показувати заповнені бюлетені перед опусканням їх до виборчих скриньок; домагання повідомити про те, за якого конкретно кандидата, партію чи виборчий блок партій виборець віддав свій голос; незабезпечення достатньої кількості кабін або кімнат для таємного голосування, що суттєво ускладнює або робить неможливим забезпечення таємниці голосування; визначення місця видачі виборчих бюлетенів і встановлення виборчих скриньок таким чином, що виборці при підході до них можуть і не проходити через кабіни чи кімнати для таємного голосування; створення перешкод для голосування в кабінах чи кімнатах для таємного голосування; перебування у таких приміщеннях сторонніх осіб; видача виборцям помічених бюлетенів для голосування, що дає змогу встановити, хто з виборців який бюлетень заповнював; встановлення спеціальних пристроїв (апаратури), які дають змогу контролювати волевиявлення виборців при заповненні ними виборчих бюлетенів, тощо.
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є час його вчинення. Закон визначає, що кримінальне караним порушення таємниці голосування є тоді, коли воно вчинене під час проведеная виборів. Таким часом є період, який розпочинається з моменту висування та реєстрації кандидатів і закінчується встановленням результатів виборів. Найчастіше порушення таємниці голосування вчиняється під час проведення голосування. Однак підготовчі дії за контролем волевиявлення виборців можуть бути вчинені до моменту проведення голосування (наприклад, встановлення спеціальної апаратури у приміщеннях для голосування), а з'ясування того, хто з виборців за якого кандидата проголосував, можливе після закінчення голосування (під час підрахунку голосів).
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дії або бездіяльності, які призвели до порушення таємниці голосування.
3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути лише член виборчої комісії або інша службова особа, які порушують таємницю голосування, використовуючи владу чи службове становище. Порушення таємниці голосування іншими особами за наявності підстав може кваліфікуватися як самоправство (ст. 356), злочин проти здоров'я (наприклад, погроза вбивством — ст. 129) абоМнший злочин.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: винний усвідомлює, що порушує таємницю голосування, нехтуючи встановленими законом вимогами для забезпечення тае^ ниці голосування або спеціально створюючи умови, які дають змогу контролювати волевиявлення виборців підчас голосування, і бажа^ вчинити такі дії. Порушення таємниці голосування, вчинене з не-
383
Стаття 160
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
обережності (наприклад, у зв'язку із неналежним обладнанням приміщень для голосування), виключає кримінальну відповідальність за ст. 169. За наявності для того підстав такі дії можуть розглядатися як службова недбалість або тягнути дисциплінарну відповідальність.
Конституція України (ст. ст. 19, 38, 71).
Закон України "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997р. (ст. 40).
Закон України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 14 січня 1998р. (ст. 44).
Закон України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим " від 12 лютого 1998 р. (ст. 36).
Закон України "Провибори Президента України" від 5березня 1999р. (ст.42).
Стаття 160. Порушення законодавства про референдум
1. Перешкоджання насильством, обманом, погрозою, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянином права брати або не брати участь у референдумі, вести агітацію до дня проведення референдуму—
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою, або за попередньою змовою групою осіб,—
караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до п'яти років.
3. Підроблення документів референдуму, приписування, завідомо неправильний підрахунок голосів, порушення таємниці голосування, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою,—
караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від одного до п'яти років.
1 • Суспільна небезпека злочину полягає у тому, що його вчинення перешкоджає громадянам вільно здійснити своє право на участь У всеукраїнському та місцевих референдумах, порушує порядок його проведення, може вплинути на результати голосування і на вирішення питання, з якого проводиться референдум.
2. Об'єктом його є право громадян на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, а також встановлений порядок організації та проведення всеукраїнського або місцевого референдумів.
3. Предметом злочину в окремих його формах є документи, ре-£*Фен9Уму, до яких, зокрема, належать: список учасників зборів по ^творенню ініціативної групи по проведенню референдуму; прото-д^^борів; свідоцтво про реєстрацію ініціативної групи референ-**уму; посвідчення членів ініціативної групи; підписні листи для зби-І^ння підписів громадян під вимогою про проведення референду-У- П1дсумковий протокол щодо загальної кількості підписів грома-
.384_________ОСОБЛИВА ЧАСТИНА______Розділ V
дян; списки громадян, які мають право брати участь у референдумі; протокол засідань комісії з ]>еферендуму; бюлетень для голосування.
4. З об'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений у формі: 1) перешкоджання вільному здійсненню громадянином права брати або не брати участь у референдумі; 2) перешкоджання веденню агітації до дня проведення референдуму; 3) підроблення документів референдуму; 4) приписування голосів; 5) неправильного підрахунку голосів; 6) порушення таємниці голосування.
Вчинення цього злочину у формі підроблення документів референдуму, приписування чи неправильного підрахунку голосів та порушення таємниці голосування піддягає кваліфікації за ч. З ст. 160.
Поняття перешкоджання вільному здійсненню громадянином права брати участь у референдумі близьке за змістом поняттю перешкоджання вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним (виборчого права), яке розкрито у коментарі до ст. 157, з тією основною відмінністю, що у випадку, передбаченому ст. 160, йдеться не про участь у виборах до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, а про участь у референдумі. Це може виразитись, зокрема, у невключенні громадянина, який досяг 18 років і відповідно до чинного законодавства має право брати участь у референдумі, до списків громадян, які мають право брати участь у референдумі, незабезпеченні можливості ознайомитись із такими списками і перевірити правильність їх складення, перешкоджанні явці громадянина чи, навпаки, примушуванні його до явки на дільницю для голосування, примушуванні голосувати певним чином (причому у такому разі для кваліфікації діяння за ст. 160 не має значення, чи збігається позиція громадянина щодо винесеного на референдум питання з позицією, до якої його примушують).
Перешкоджання вести агітацію може полягати у прямій забороні вести агітацію "за" чи "проти" прийняття рішення, що виноситься на референдум, або створенні умов, які унеможливлюють чи суттєво ускладнюють проведення такої агітації. При цьому для кваліфікації діяння за ст. 160 не має значення, перешкоджав винний проведенню агітації членами ініціативної групи по референдуму чи будь-яким іншим громадянам, які проводять таку агітацію. Перешкоджання вести агітацію з питань референдуму утворює склад розглядуваного злочину, якщо воно вчинено до дня провс дення референдуму. Днем проведення референдуму визнається день, у який проводиться голосування з питання (питань), винесених на цей референдум.
Вказані діяння можуть бути вчинені одним із способів, названим у ч. 1 ст. 160, — шляхом насильства, обману, погрози, підкупу. При їх поняття див. коментар до ст. 157. Що стосується вчинення вказаних діянь іншим чином, то це поняття охоплює будь-які, крім названих вище, способи перешкоджання вільному здійсненню громадянином права брати участь у референдумі або вести агітацію до дня проведення референдуму (наприклад, відмова забезпечити належні умови для проведення референдуму чи проведення агітації)
Під приписуванням голосів слід розуміти таке, що не відповідач дійсності визначення (у бік збільшення): загальної кількості виборців, які взяли участь у голосуванні; кількості громадян, які прого-
Зб5
Стаття 160
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
лосували за схвалення поставленого на референдум проекту закону, рішення; кількості громадян, які проголосували проти його схвалення. Не може розглядатися як приписування голосів неправильне визначення кількості бюлетенів, визнаних недійсними, оскільки: по-перше', на підставі таких бюлетенів неможливо встановити дійсне волевиявлення громадян, по-друге, в результаті таких дій не відбувається збільшення голосів, поданих "за" чи "проти" поставленого на референдум проекту рішення, а також збільшення загальної кількості виборців, які взяли участь у голосуванні. Приписування голосів можливе як у процесі підрахунку голосів на дільниці для голосування, так і в процесі встановлення результатів референдуму сільською, селищною, районною, міською, районною в місті, обласною комісією з референдуму, комісією Автономної Республіки Крим із всеукраїнського референдуму, Центральною комісією із всеукраїнського референдуму.
Поняття підроблення за своїм змістом є аналогічним поняттю підлог, яке розкрито в ст. 158 та коментарі до неї.
Про поняття завідомо неправильний підрахунок голосів див. коментар до ст. 158, а про поняття порушення таємниці голосуван-, ня — до ст. 159.
[ Цей злочин у перших його двох формах вважається закінченим Із моменту, коли в результаті насильства, обману, погроз, підкупу [або інших дій відбулося фактичне перешкоджання здійсненню гро-Імадянином права брати або не брати участь у референдумі, вести Іагітацію до дня проведення референдуму. В інших формах він є ракінченим з моменту фактичного вчинення дій, які їх утворюють. І: За ряд дій, які порушують законодавство про референдум (зок-Ірема перешкоджання членам ініціативної групи у збиранні підписів
•громадян під вимогою про проведення референдуму, будь-яка агі-ігація у день проведення референдуму, агітація за бойкотуваня ре-таерендуму), КАП (ст. 186-4) передбачає адміністративну відповіда-Кьність. Але якщо такі дії містять ознаки злочину, передбаченого Кг. 160, вони, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАП, підлягають кваліфікації ра відповідною частиною ст. 160 КК.
*'' 5. Суб'єкт злочину у перших його двох формах — загальний, а в останніх чотирьох — спеціальний (член комісії з проведення ре-
. ферендуму або інша службова особа). До членів комісії з проведен-
|^«я референдуму належать: члени Центральної комісії з всеукраїнського референдуму, комісії Автономної Республіки Крим із всеукраїнського референдуму, обласних, районних, міських, районних у
(Листах, селищних, сільських комісій з референдуму, дільничних ко-Зйісій з референдуму. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.
6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або
[Непрямим умислом,
3%*"-тшпУ1№ України (ст. ст. 19, 38).
Розділ V
386
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Стаття 161. Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії
1. Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками,—
караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
2. Ті самі дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також вчинені службовою особою,—
караються виправними роботами на строк до двох років або позбавленням волі на строк до п'яти років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які були вчинені організованою групою осіб або спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки,—
караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є рівність громадян у їх конституційних правах та рівність їх перед законом як принцип конституційно-правового статусу людини і громадянина. Факультативними додатковими об'єктами можуть бути честь і гідність особи, її життя, здоров'я, власність.
2. Потерпілим від цього злочину може бути як громадянин України, так і іноземець або особа без громадянства.
3. З об'єктивної сторони злочин може проявлятися у формі: 1) дій, спрямованих на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі і гідності; 2) образи почуттів громадян у зв'язку з їх релігійними переконаннями; 3) прямого чи непрямого обмеження прав громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; 4) встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за зазначеними вище ознаками.
Під діями, спрямованими на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі і гідності слід розуміти будь-які дії, метою яких є значне посилення серед певних груп населення настроїв неприязні, почуття сильної ворожнечі та огиди до інших етнічних або расових груп чи конфесій, приниження позитивних якостей тієї чи іншої нації порівняно з іншими. Це можуть бути публічні підбурювання до вигнання за межі України або переселення в інші її регіони предста-
Стаття 161 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________387
вників відповідних етнічних чи расових груп, розповсюдження матеріалів із завідомо неправдивими вигадками щодо таких груп, пропаганда расової, національної, релігійної винятковості або нетерпимості, наруга над певними історичними та культурними реліквіями національних меншин або титульної нації, заборона відзначення національних свят чи відправлення релігійних культів, знищення або пошкодження пам'ятників чи споруд, які являють собою релігійну або культурну цінність якої-небудь групи населення, примушування до відмови від своєї національності тощо. Діяння, умисно вчинені з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи, а також публічні заклики, виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких діянь з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів утворюють склад геноциду і потребують кваліфікації за відповідною частиною ст. 442.
Образа почуттів громадян у зв'язку з їх релігійними переконаннями передбачає скривдження, приниження гідності та інших почуттів представників окремих релігійних громад, конфесій, напрямків та течій (православних, католицьких, протестантських, старообрядницьких, іудейських тощо), зареєстрованих на території України в установленому порядку, або глум над такими, що належать їм, місцями богослужінь або релігійних зібрань, місцями паломництва, шанованими у тій чи іншій релігії. Релігійні переконання — це переконання у правильності певного світогляду (тієї чи іншої віри або атеїзму). Образа почуттів громадян у зв'язку з їх прихильністю до релігійних течій, які заборонені в Україні у зв'язку з Тим, що їх діяльність порушує права і свободи інших людей, створює напругу в суспільстві (наприклад, так звані сатаністи, "Біле братство"), не може розглядатися як злочин, передбачений ст. 161.
Якщо образа почуттів громадян у зв'язку з їх релігійними переконаннями супроводжувалась пошкодженням релігійних споруд чи культових будинків, паплюженням або знищенням релігійних святинь, перешкоджанням здійсненню релігійного обряду, такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 161 і ст. ст. 178, 179 чи 180.
Пряме чи непряме обмеження прав громадян проявляється у будь-яких дискримінаційних діях, що позбавляють громадян можливості повністю використовувати свої конституційні та інші права. Таке обмеження може стосуватися будь-яких прав, якими громадянин наділений за законом, зокрема права на: охорону здоров'я; освіту; на користування і навчання рідною мовою чи вивчення рі-аної мови; розвиток національних культурних традицій; свободу пересування (в тому числі депортація або примусове переміщення населення з місця його споконвічного проживання); підприємницьку Діяльність; участь в управлінні державними справами; судовий захист; створення культурних і навчальних закладів національних Меншин; участь у діяльності міжнародних неурядових організацій ^Що. Пряме обмеження прав передбачає відкритий характер дій винного щодо дискримінації прав громадянина за вказаними ознаками. Непряме обмеження прав передбачає обмеження прав гро-аян ПІД надуманими або завуальованими приводами, які маску-13*
Розділ ІЇ
388
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
ють собою дійсну позицію стосовно тих чи інших громадян за переліченими у ч. 1 ст. 161 ознаками. -
Якщо обмеження прав громадян за вказаними ознаками полягало у перешкоджанні здійсненню виборчого права чи права брати участь у референдумі, порушенні недоторканості житла, порушенні таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, грубому порушенні права на працю, освіту, безоплатну медичну допомогу, то вчинене за наявності для того підстав слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 161 та ст. ст. 157 — 160, 162, 163, 172, 175, 183, 184 .
Встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян передбачає встановлення, у т.ч. нормативно-правовими актами чи рішеннями окремих службових осіб, вигод чи переваг у громадсько-політичній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, у правовому захисті, у вирішенні житлових та інших питань тощо за вказаними ознаками.
Злочин є формальним, він вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ч. 1 ст. 161 дій. У третій формі цей злочин є закінченим з моменту фактичного обмеження прав громадян за описаними вище ознаками.
4. Суб'єкт злочину — загальний. При цьому не має значення, чи вчинено злочин представником так званої титульної нації або національної меншини, європейської раси або негроїдної, віруючим або атеїстом, а так само, чи належать суб'єкт злочину і потерпілий до однієї раси, національності, конфесії тощо.
5. З суб'єктивної сторони злочин характеризується виною у вигляді прямого умислу. У третій формі він може бути вчинений як з прямим, так і непрямим умислом. Крім того, для першої його форми характерною є наявність спеціальної мети — розпалити національну, расову чи релігійну ворожнечу в країні чи окремому її регіоні або принизити національну честь і гідність представників окремих національних груп. Якщо такі дії вчиняються з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи, вони за наявності підстав повинні розглядатися як геноцид і кваліфікуватися за ст. 442. Ставлення винного до тяжких наслідків (ч. З ст. 161) може бути як умисним, так і необережним.
6. Кваліфікованими видами цього злочину (ч. 2 ст. 161) є дії, зазначені у ч. 1 ст. 161: 1) поєднані з насильством, обманом чи погрозами; 2) вчинені службовою особою, а особливо кваліфікованими (ч. З ст. 161) — дії, передбачені ч. 1 чи ч. 2 ст. 161, які: 1) були вчинені організованою групою; 2) спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.
Під насильством слід розуміти лише фізичне насильство: нанесення удару, заподіяння побоїв, легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, пов'язані, наприклад, з фізичним примушуванням жінки до вчинення аборту або з незаконним позбавленням волі. Обман полягає у повідомленні потерпілому завідомо неправдивих відомостей або у свідомому приховуванні певних подій чи обставин з метою створити неправильне уявлення про них.
Стаття 162 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________389
Змістом погроз охоплюється психічне насильство, яке проявляється у залякуванні заподіянням фізичної, матеріальної чи іншої шкоди: вчинити вбивство чи статевий злочин, заподіяти тілесні ушкодження, знищити чи пошкодити особисте майно, розголосити відомості, які ганьблять потерпілого, тощо.
Фізичне та психічне насильство можуть супроводжуватись вимогами до потерпілого виїхати в іншу місцевість чи за межі України, не відвідувати певні'місця, залишити роботу чи навчання, вийти з лав певної партії тощо.
Під загибеллю людей слід розуміти загибель хоча б однієї людини, у т.ч. і в результаті доведення її до самогубства внаслідок систематичного цькування на національному, расовому чи релігійному ґрунті або в результаті неправомірного обмеження прав чи встановлення привілеїв, а під іншими тяжкими наслідками — заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, зруйнування чи пошкодження споруджень, які мають важливе історичне чи культурне значення, заподіяння великої матеріальної шкоди, виникнення масових заворушень, розрив дипломатичних стосунків з іншою державою тощо. Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії, поєднане з умисним вбивством, вбивством двох або більше осіб через необережність, умисним тяжким тілесним ушкодженням, потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених частиною 3 ст. 161 та ст. ст, 115, 119, 121.
Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 і Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК, а організованої групи — до ст. 28.
Конституція України (ст. ст. 21,24,35).
Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 року (ст. 3). Ратифікована СРСР18 березня 1954 р.
Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 7 березня 1966р. (п. "а" ст. 2). Ратифікована Українською РСР 21 січня 1969р.
Рамкова конвенція про захист національних меншин від 1 лютого 1995р. (ст. 6). Ратифікована Україною 9 грудня 1997 р.
Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або переконань від 25 листопада 1981 р. (ст. 3).
Декларація про риаси та расові забобони від 27 листопада 1978р. (ст. 1).
Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р. (ст. 24).
Постанова ПВС № / від 1 квітня 1994 р. "Про^ судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" (п. п. г" п. 28).
Стаття 162. Порушення недоторканності житла
1. Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян,—
караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування,—
караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
390
Розділ У
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
1.-Об'єктом злочину є право людини на недоторканність житла та іншого володіння.
2. Його предметом може бути житло або інше володіння особи. Про поняття жшпло див. коментар до ст. 185. Інше, крім житла, володіння особи — це земельні ділянки, гаражі, погреби, інші будівлі господарського, у т.ч. виробничого призначення, відокремлені від житлових будівель, будь-які інші об'єкти, щодо яких особа здійснює право володіння (наприклад, транспортний засіб).
3. Потерпілим від цього злочину може бути тільки фізична особа — громадянин України, особа без громадянства або іноземець. Порушення встановленого законом порядку проникнення до приміщення, яке належить на праві в\асності юридичній особі, не утворює склад злочину, передбачений ст. 162. Такі дії за наявності для того підстав можуть розцінюватись як самоправство, перевищення влади чи службових повноважень або інший злочин.
4. З об'єктивної сторони порушення недоторканності житла може бути вчинене у формі: 1) незаконного проникнення до житла чи іншого володіння особи; 2) незаконного проведення в них огляду чи обшуку; 3) незаконного виселення; 4) інших дій, цю порушують недоторканність житла громадян.
Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи слід розуміти будь-яке вторгнення у житло (інше володіння), здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи в порушення встановленого законом порядку.
Незаконний огляд — це проведення такої слідчої дії, як огляд житлового приміщення чи іншого володіння особи з недотриманням вимог щодо підстав його проведення або з порушенням процесуального порядку його проведення (проведення з іншою метою, ніж це передбачено кримінально-процесуальним законодавством, без понятих, без складання протоколу тощо). На відміну від обшуку, огляд житлового приміщення за чинним законодавством може бути проведений без рішення суду і без санкції прокурора. Однак, відповідно до п. 13 Перехідних положень Конституції України такий порядок має бути змінено й огляд житла стане можливим лише за вмотивованим рішенням суду.
Обшук вважається незаконним, якщо він здійснений: 1) приватною особою; службовою особою, у т.ч. з правоохоронних органів, яка не має права його проводити; 2) службовою особою, яка відповідно до закону наділена правом проведення обшуку (слідчим, працівником органу дізнання), але: а) за відсутності підстав для проведення обшуку (коли не порушено кримінальну справу або за відсутності достатніх даних про те, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі, заховані в певному приміщенні або місці чи у будь-якої особи, а також про те, що в певному приміщенні або місці переховується злочинець); б) з порушенням процесуального порядку його проведення (без участі понятих, без складання протоколу, без роз'яснення обшукуваним, понятим і відповідним представникам їхніх прав тощо).
Стаття 162 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________391
Під незаконним виселенням слід розуміти виселення із займаного житлового приміщення за відсутності підстав або з порушенням порядку, встановлених законом. Відповідно до чинного законодавства примусове виселення громадянина із житла може мати місце лише за рішенням суду у визначених законом випадках. Незаконним слід визнавати також виселення, здійснене неуповноваже-ною на те особою.
До інших дій, що порушують недоторканність житла громадян, може бути віднесено самовільне вселення до чужого житла, тимчасове використання житла без згоди його власника, незаконне проведення виїмки тощо. Термін "інші дії" дає підстави говорити про те, що склад розглядуваного злочину утворюють будь-які дії, що полягають у неправомірному проникненні у житло чи інше володіння громадянина.
Порушення недоторканності житла у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна, необхідності затримання злочинця, у т.ч. шляхом проведення з недотриманням установлених процесуальним законом вимог огляду чи обшуку, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 162.
Закінченим цей злочин вважається з моменту вчинення описаних у диспозиції ч. 1 ст. 162 дій.
5. Суб'єкт злочину загальний.
6. З суб'єктивної сторони злочин характеризується лише прямим умислом. Винний усвідомлює, що порушує недоторканність житла громадян шляхом вчинення вказаних вище дій, і бажає їх вчинити.
7. Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є вчинення його: 1) службовою особою; 2) із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування.
Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.
Поняттям насильство у складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 162, охоплюється будь-яке фізичне насильство. Заподіяння в процесі порушення недоторканності житла умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження за кваліфікуючих обставин, умисного тяжкого тілесного ушкодження або смерті потребує кваліфікації дій винного за сукупністю злочинів — за ч. 2 ст. 162 та ст. ст. 115, 119, 121,ч. 2ст. 122.
Якщо порушення недоторканності житла вчинювалось службовою особою і при цьому воно супроводжувалось насильством, застосуванням зброї або діями, що завдають болю чи ображають особисту гідність потерпілого, вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 162 і ч. ч. 2 чи 3 ст. 365.
Конституція України (ст. ЗО, п. 13розділуXV "Перехідніположення").
ЖК(ст.ст. 94, 97, 99, 109—117, 124, 132, Щ 157, 169).
Постанова ПЕС №12 від 25 грудня 1992 р. ' Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" (п. ЗО).
Постанова ПВС № 9 від 1 листопада 1996 р. "Про застосування Конституції УІфаїни при здійсненні правосуддя" (п. 15).
Розділ V
392
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Стаття 163. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер
1, Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер,—
караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі до трьох років.
2с Ті самі дії, вчинені щодо державних чи громадських
*^ діячів, або вчинені службовою особою або з використан
ням спеціальних засобів, призначених для негласного
зняття інформації,—
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
і. Об'єктом злочину є конституційне право громадян на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.
2. Предметом його є відомості, що передані чи передаються громадянами шляхом листування або телефонних розмов, а також повідомлення громадян, які передаються або були передані телеграфом чи за допомогою інших засобів зв'язку, а також через комп'ютер і становлять таємницю громадянина (громадян). Отже, обов'язковими ознаками зазначених відомостей і повідомлень як предмета цього злочину є їхній характер (вони становлять таємницю громадянина) і спосіб передачі (вони передані чи передаються засобами зв'язку, під якими розуміється технічне обладнання, що використовується для організації зв'язку, або через комп'ютер — електронною поштою). Не можуть бути визнані предметом цього злочину відомості та повідомлення, які містяться в службовій кореспонденції, а також відомості та повідомлення, що містяться у приватній кореспонденції, яка передається через третіх осіб, за допомогою тварин чи в інший спосіб.
Незаконне ознайомлення із службовими кореспонденцією, телефонними розмовами, телеграфними та іншими повідомленнями та їх розголошення за наявності для того підстав можуть розглядатися як комерційне шпигунство (ст. 231), розго\ошення комерційної таємниці (ст. 232), розголошення державної таємниці (ст. 328), передача відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330), розголошення відомостей військового характеру (ст. 422).
3. Об'єктивну сторону злочину становить порушення таємниці: 1) листування; 2 ) телефонних розмов; 3) телеграфних повідомлень; 4) інших повідомлень, що передаються засобами зв'язку чи через комп'ютер.
Порушення вказаної таємниці полягає у вчиненні будь-яких дій, що полягають у незаконному ознайомленні з відомостями та повідомленнями приватних осіб, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, без згоди громадянина або з недотриманням
Стаття 163 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА ______393-
встановленого законом порядку ознайомлення з такими відомостями чи повідомленнями, або їх неправомірному розголошенні. Такими діями можуть бути перлюстрація особистої кореспонденції, ознайомлення зі змістом телеграм, електронної пошти, підслуховування телефонних переговорів, повідомлення сторонніх осіб про факт листування, телефонної розмови, телеграфного чи іншого повідомлення тощо.
Засоби зв'язку — це технічне обладнання, що використовується для організації зв'язку. Про поняття комп'ютер див. коментар до ст. 361.
Листування — це приватна кореспонденція, яка передається поштовим зв'язком (листи, телеграми, інші письмові відправлення, бандеролі тощо) або електронною поштою (через комп'ютер). Під телефонними розмовами слід розуміти розмови між особами, які відбуваються за допомогою будь-якого телефонного зв'язку, що здійснюється за допомогою провідних чи електромагнітних систем тощо. Телеграфна кореспонденція — це повідомлення, що передаються телеграфом. Інша кореспонденція — це повідомлення громадян, які передаються за, допомогою інших, крім описаних вище, засобів зв'язку або через комп'ютер. Це можуть бути повідомлення, зроблені громадянином по телефаксу, за допомогою пейджингового зв'язку, електронної пошти, інших телекомунікацій тощо.
Злочин вважається закінченим з моменту фактичного ознайомлення із змістом приватної кореспонденції, телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень громадянина, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер.
4. Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктом цього злочину не є особа, яка завідомо для одного з учасників розмови знаходиться поряд з відкритою кабіною телефону-автомата, в його службовому кабінеті, квартирі, автомобілі тощо.
5. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює, що незаконно ознайомлюється із відомостями або повідомленнями громадянина, які передаються засобами зв'язку чи через комп'ютер, і бажає вчинити такі дії. Мотиви злочину можуть бути різними (помста, користь, цікавість тощо) і значення для його кваліфікації не мають.
6. Кваліфікуючими ознаками злочину визнаються вчинення йо-' го: 1) щодо державних чи громадських діячів; 2) службовою особою; 3) з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації (ч. 2 ст. 163).
Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК. Це можуть бути службові особи поштово-телеграфних установ, правоохоронних органів, інших установ, підприємств та організацій. Про поняття державного та громадського діяча див. коментар до ст. 112.
Про поняття спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації, див. коментар до ст. 359. Незаконне використання таких засобів, поєднане з порушенням таємниці листування, '^ефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, охоплюється ч. 2 ст. 163, але за наявності кваліфікуючих обставин, перед-
394
Розділ V
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
бачених ч. 2 ст. 359, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 163 і ч. 2 ст. 359.
7. Не утворює складу цього злочину законне ознайомлення службових осіб з приватною кореспонденцією, телефонними розмовами, телеграфними та іншими повідомленнями, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, коли це має місце у випадках, передбачених законом. Відповідно до ст. 31 Конституції України винятки щодо права на вказану таємницю можуть бути встановлені судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо в інший спосіб одержати інформацію неможливо. До таких випадків закон відносить можливість ознайомлення із змістом кореспонденції громадян в результаті накладення арешту на кореспонденцію та її виїмки в поштово-телеграфних установах, а також в результаті зняття інформації з каналів зв'язку, застосування інших технічних засобів для отримання інформації підрозділами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність за наявності підстав для цього. Ознайомлення із вказаними відомостями та повідомленнями за відсутності для того підстав, або з порушенням встановленого порядку, або з іншою, ніж передбачена законом, метою утворює склад злочину, передбаченого ст. 163.
Конституція України (ст. 31, п. 9 Перехідних положень). КПК (ст. 187).
Закон України "Про міліцію' від 20 грудня 1990р. (ст. 11]. Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність від 18 лютого 1992 р. (ст. ст. 8, 9).
Закон України "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992р. (ст. 25). Закон України "Про Інформацію" від2жовтня 1992р. (ст. 46). Закон України "Про зв язок" від 16 травня 1995р. (ст. 1,27).
Стаття 164. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей
1. Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), А також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні,—
карається виправними роботами на строк до одного року або обмеженням волі на той самий строк.
2. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею,—
карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років.
1. Закони України зобов'язують батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги. Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
2. Об'єктом злочину є право неповнолітніх дітей на повноцінне життя ^себічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток.
Стаття 164 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________395
3. Потерпілими від цього злочину можуть бути діти, на утримання яких за рішенням суду їх батько чи мати мають сплачувати аліменти, а також неповнолітні чи непрацездатні діти, що перебувають на утриманні батьків. Неповнолітніми дітьми визнаються особи віком до 18 років, якщо згідно з законом вони не набувають прав повнолітніх раніше (наприклад, внаслідок одруження). Непрацездатними є повнолітні діти, які в силу фізичних чи психічних вад позбавлені можливості постійно чи тимчасово працювати (це, зокрема, діти-інваліди І та II групи).
4. Предметом злочину є кошти, що, за рішенням суду, підлягають сплаті на утримання дітей, а також кошти, різні предмети (одяг, продукти харчування тощо), які мають надаватися батьками на утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездатних дітей.
5. З об'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений у формі: 1) злісного ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів); 2) злісного ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їхньому утриманні.
Склад злочину, передбачений ст. 164, у формі ухилення від сплати аліментів може мати місце лише за наявності рішення суду, відповідно до якого мати або батько чи інша передбачена законом особа зобов'язана сплачувати аліменти. Водночас наявність рішення суду не є обов'язковою умовою притягнення винного до відповідальності за цією статтею у випадку вчинення цього злочину у формі ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей.
Під ухиленням від сплати аліментів розуміються дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь дитини (дітей) визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає облікові при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподакн/м відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Ухилення від утримання неповнолітніх, а також повнолітнії; але непрацездатних дітей, що перебувають на утриманні батьків, може полягати у незабезпеченні таких дітей харчуванням, одягом, іншими речами (насамперед, першої необхідності), наданні необхідних коштів для їх лікування, відпочинку тощо.
Ухилення від сплати аліментів і ухилення від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей утворюють цей склад злочину лише у випадку, коло воно є злісним. Поняття злісності належить ао оціночних категорій і має бути визначено у кожному конкретному випадку. Визнання судом ухилення злісним повинно бути належним чином вмотивовано у вироку. Про злісний характер ухилення можуть свідчити тривалість ухилення, продовження ухилення після попередження про необхідність виконання свого обов'язку а можливість кримінальної відповідальності з боку судді чи дер-
Розділ У
396
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
жавного виконавця, неодноразові звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо.
Не може визнаватися злісним ухилення від сплати аліментів чи злісним ухилення від утримання дітей, яке хоча і тривало значний проміжок часу чи мало систематичний характер, але було вимушеним з боку особи, на яку такий обов'язок покладено законом чи рішенням суду. До таких випадків слід відносити несплату аліментів особою через неможливість знайти роботу, через хворобу, невйді-лення із сімейного бюджету коштів, необхідних для придбання одягу неповнолітній дитині чи для лікування непрацездатної дитини у зв'язку з їх відсутністю тощо.
Злочин визнається закінченим з моменту, коли зазначене у цій статті ухилення набуло злісного характеру.
5. Суб'єкт злочину спеціальний. За злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей за ст. 164 можуть нести відповідальність батьки й усиновителі. Суб'єктами вчинення цього злочину у другій формі (злісне ухилення від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей) можуть бути лише кровні батьки або усиновителі.
Опікуни і піклувальники не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 164. За певних обставин вони можуть нести відповідальність за ст. 167.
_6. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.
*7. Кваліфікуючою ознакою цього злочину є вчинення його особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею (ч. 2 ст. 164). Про поняття такої особи див. ст. 88 та коментар до неї.
Конституція України (ст. 51).
Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991р.
КШС (ст. ст.16, 60, 80-100).
Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" в редакції від 22 берез • ня 2001 р. (ст. 2).
Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. (ст. ст. 1,11).
Постанова КМ № 8 від 26 лютою 1993 р. "Про види заробітку (доходу), що підлягають облікові при відрахуванні аліментів".
Стаття 165. Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків
1. Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків—
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до одного року.
2. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею,—
карається виправними роботами на строк до двох Р0" ків або обмеженням волі на той самий строк.
1. Конституцією України встановлено, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Утримання непрацездатних батьків, які потребують допомоги, є моральним І юридичним обов'язком їх повнолітніх дітей. Це положення базується на правовому принципі, згідно з яким батьки і діти зобов'я-
еіїипптя 166 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________397
зані надавати взаємну моральну підтримку і матеріальну допомогу один одному.
2. Об'єктом злочину є право непрацездатних батьків на їх утримання їхніми дітьми.
3. Його предметом є кошти, які за рішенням суду підлягають сплаті на утримання непрацездатних батьків. Поняттям кошти охоплюються аліменти, розмір яких визначається судом на підставі закону, а також інші витрати у грошовому вимірі, які викликані винятковими обставинами (тяжка хвороба, каліцтво, оплата праці осіб, які доглядають за батьками, тощо) і які за рішенням суду має покрити та чи інша дитина цих батьків.
Потерпілими від цього злочину є кровні батьки, а також усиновителі.
4. Об'єктивна сторона характеризується злісним ухиленням від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків.
Необхідною умовою притягнення особи до відповідальності за
ст. 165 є наявність судового рішення про стягнення коштів (аліме
нтів) з повнолітніх дітей на користь непрацездатних батьків. Під
непрацездатними батьками слід розуміти батьків, які досягли пен
сійного віку або є інвалідами І чи II групи. Про поняття злісне ухи
лення див. коментар до ст. 164. -
Злочин визнається закінченим з моменту, коли зазначене у цДй статті ухилення набуло злісного характеру.
5. Суб'єктом злочину можуть бути повнолітні діти, у т.ч. усиновлені, які за рішенням суду зобов'язані сплачувати кошти на утримання непрацездатних батьків.
6. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.
7. Кваліфікуючою ознакою цього злочину є вчинення його о-собою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, Про поняття такої особи див. коментар до ст. 88.
Конституція України (ст. 51). КШСІст.ст.58,81,90).
Стаття 166. Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування
Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки,—
карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. , .*• Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є всебічний Іфізичний, психічний і соціальний) розвиток дитини або особи, сто-овно якої встановлена опіка чи піклування, а також встановлений орядок догляду за такими особами. Додатковим факультативним ого об'єктом можуть виступати здоров'я, життя, інші блага. Кпі • ОТЄРП*ЛИМИ ВІА цього злочину можуть бути: 1) діти; 2) інші, рім дітей, особи, стосовно яких встановлена опіка чи піклування.
398
Розділ V
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Опіка встановлюється над неповнолітніми, які не досягли п'ятнадцяти років, і над громадянами, визнаними судом недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства. Піклування встановлюється над неповнолітніми віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років і над громадянами, визнаними судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами. Піклування також може бути встановлено над особами, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права. Одну з основних категорій осіб, над якими на практиці встановлюється піклування, становлять діти, позбавлені батьківського піклування,— діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення прав, визнанням батьків безвісти відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їхнє місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, та безпритульні діти.
3. Об'єктивна сторона проявляється у формі злісного невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, стосовно якої встановлено опіку чи піклування. Невиконання таких обов'язків може проявлятися у: залишенні впродовж тривалого строку потерпілого без будь-якого нагляду; ухиленні від виховання дітей (у т.ч. незабезпеченні відвідування ними школи, контролю за проведенням дозвілля); незабезпеченні потерпілим безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжитті заходів щодо їх лікування; безпідставному обмеженні в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучному створенні незадовільних побутових умов тощо.
Обставинами, які вказують на злісний характер такого невиконання, можуть, зокрема, бути його тривалість, системність, багаторазовість, а також неодноразові звернення представників влади, освітніх, медичних та інших закладів, органів опіки та піклування, громадян з приводу неналежного виконання зазначених вище обов'язків
Злісне невиконання вказаних у ст. 166 обов'язків утворює склад цього злочину лише у разі, коли воно потягло тяжкі наслідки. Тяжкі наслідки — ознака оціночна, яка потребує свого визначення у кожному конкретному випадку. Такими наслідками можуть визнаватися смерть, каліцтво дитини чи особи, стосовно якої встановлено опіку чи піклування, захворювання їх на небезпечну хворобу, Вчинення ними суспільне небезпечних діянь, які призвели до смерті інших осіб, заподіяння істотної шкоди їх здоров'ю або потягли за собою великі матеріальні збитки тощо. При цьому обов'язковою умовою кримінальної відповідальності батьків, опікунів чи піклувальників є те, що зазначені наслідки перебувають у причинному зв'язку із їх діянням.
Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків.
Стаття 16 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________399
4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути лише батьки, усиновителі, опікуни та піклувальники.
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом, на що вказує злісний характер діяння. Ставлення винної особи до наслідків є необережним.
Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.
КШС (ст. ст. 128,131,132,142,143).
Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. (ст. 1).
Стаття 167. Зловживання опікунськими правами
Використання опіки чи піклування з корисливою метою на шкоду підопічному (зайняття житлової площі, використання майна тощо)—
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.
1. Об'єктом злочину є майнові та інші права осіб, стосовно яких встановлено опіку чи піклування.
2. Потерпілим від цього злочину закон визнає підопічного, тобто особу, над якою встановлено опіку або піклування.
3. З об'єктивної сторони цей злочин полягає у використанні опіки чи піклування на шкоду підопічному, що суперечить призначенню інституту опіки та піклування.
Використання опіки чи піклування на шкоду підопічному передбачає вчинення опікуном чи піклувальником будь-яких дій або бездіяльності, якими підопічному може бути заподіяна шкода. Формами такого використання закон називає, зокрема, зайняття житлової площі та використання майна. Іншими формами використання опіки чи піклування на шкоду підопічному можуть бути, наприклад: укладення невигідних для підопічного угод; розпоряджання доходами підопічного не на його користь; управління його майном з порушенням установлених правил; відмова від належних підопічному майнових прав; розподіл, обмін, відчуження житла на його шкоду; видача письмових зобов'язань, які покладають на підопічного не вигідні для нього обов'язки.
Шкода, яка може бути заподіяна підопічному внаслідок зловживання опікунськими правами, найчастіше має матеріальний характер.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених У Диспозиції ст. 167 дій, незалежно від того, чи спричинили вони негативні наслідки для підопічного.
4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути лише опікуни та піклувальники.
5. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є корислива мета.
КШС (ст. 128-157).
Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. (ст. 17). правила опіки і піклування в Українській РСР. Затверджені наказом МЮ УРСР, ""«освіти УРСР, МОЗ УРСР, Мінсоцзабезпечення УРСР від 15липня 1971 р.
Розділ )У
400
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Стаття 168. Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)
1. Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя)—
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.
2. Те саме діяння, вчинене службовою особою або працівником медичного 3-акладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи по роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки,—
карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
1. Основний безпосередній об'єкт злочину — інтереси сім'ї та дітей, яких було усиновлено (їх всебічний фізичний, психічний та соціальний розвиток). Додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я, життя, інші блага.
2. З об'єктивної сторони злочин проявляється у розголошенні таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя). Усиновлення (удочеріння) — це оформлена спеціальним юридичним актом (рішенням суду) передача на виховання в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки.
Розголошення таємниці' усиновлення (удочеріння) передбачає протиправне розкриття такої таємниці і поширення відомостей, що її становлять, серед осіб, яким не було відомо про факт усиновлення (удочеріння). Таке поширення може полягати у повідомленні таємниці усиновлення (удочеріння) якійсь конкретній особі, наприклад самому усиновленому, або невизначеному колу осіб. Його змістом, зокрема, може бути інформація щодо самого факту усиновлення (удочеріння), кровних батьків, дійсного місця, дати народження,-прізвище, ім'я та по-батькові (якщо вони змінені) усиновленого, часу прийняття рішення про усиновлення (удочеріння) та реєстрації цього факту.
Кримінальна відповідальність за ст. 168 настає лише у разі, якщо розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) відбулося всупереч волі усиновителя (удочерителя), тобто за відсутності його згоди. Ця ознака матиме місце як тоді, коли усиновитель (удочеритель) знав про намір винної особи розголосити таємницю усиновлення (удочеріння) і заперечував проти цього, так і тоді, коли йому не було відомо про намір винного, а винний, у свою чергу, не був поінформований про позицію усиновителя (удочерителя).
За своєю конструкцією цей злочин формальний. Він вважається закінченим з моменту доведення відомостей, що становлять таємницю усиновлення (удочеріння), до осіб, яким ця таємниця не відома.
3. Суб'єкт злочину загальний. Ним може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку і якій відома таємниця усиновлення (удочеріння). При цьому не має значення, з яких джерел їй стала відома ця таємниця.
Стаття 169 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________401
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Мотивація дій винного (користь, помста тощо) значення для кваліфікації не має.
5. Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є: 1) вчинення його службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи по роботі; 2) спричинення ним тяжких наслідків.
Підвищена суспільна небезпека розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) службовою особою або працівником, медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи роботі, обумовлюється тим, що цей злочин вчинюється особами, які зобов'язані зберігати факт усиновлення (удочеріння) як службову чи професійну таємницю. Такими особами можуть бути службові особи, зокрема: органів, що приймають рішення про усиновлення (удочеріння) (судді, секретарі суду); закладів, в яких перебувають, утримуються або виховуються діти, що можуть бути усиновлені; органів опіки та піклування; органів запису актів громадського стану; місцевих державних адміністрацій; Центру по усиновленню дітей при МОН. Що стосується медичних працівників, то ними можуть бути лікарі та інший медичний персонал пологових будинків, спеціалізованих дитячих медичних закладів, а також будь-які інші медичні працівники, котрим у силу виконання професійних обов'язків стало відомо про факт усиновлення (удочеріння) .
Тяжкі наслідки у складі цього злочину — оціночна категорія. Ними, зокрема, слід визнавати стійкий розлад психічної діяльності, самогубство дитини чи її усиновителя, втечу і наступне зникнення дитини, які сталися внаслідок розголошення таємниці усиновлення (удочеріння). За наявності підстав дії, що спричинили тяжкі наслідки, мають одержувати самостійну правову оцінку і кваліфікуватися за сукупністю зі ст. 168.
Конституція України (ст. 51).
Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.
КШС (ст. 128-157).
Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. (ст. 24).
Стаття 169. Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння)
1. Незаконна посередницька діяльність або інші незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян—
караються штрафом від п'ятдесяти до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.
2. Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або якщо вони спричинили тяжкі наслідки,—
караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
Розділ V
402
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян, порушення якого може спричинити несприятливі наслідки для нормального фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку дитини. Додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я, життя, інші блага усиновителів та усиновлених, піклувальників та підопічних.
2. З об'єктивної сторони злочин полягає у діях, які можуть виразитися в таких формах: 1) незаконна посередницька діяльність щодо усиновлення (удочеріння) дитини; 2) інші незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) дитини; 3) незаконні дії щодо передачі дитини під опіку (піклування); 4) незаконні дії щодо передачі дитини на виховання в сім'ю громадян. Визначення незаконного характеру вказаних дій потребує звернення до нормативно-правових актів, які визначають підстави та порядок усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян.
Про поняття усиновлення (удочеріння) див. коментар до ст. 168, про поняття опіки та ліклування — коментар до ст. 16. Передача дитини на виховання в. сім'ю громадян передбачає передачу дити-ни-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, бать-кам-вихователям до дитячого будинку сімейного типу, створеного відповідно до угоди між батьками-вихователями та органами опіки і піклування з метою виховання та спільного проживання не менш як п'яти і, як правило, не більш як десяти дітей, або до прийомної сім'ї — сім'ї, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей на виховання та спільне проживання.
Посередницькою діяльністю щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян слід визнавати діяльність з будь-якого сприяння усиновленню (удочерінню), передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян, коли винна особа зобов'язується в інтересах однієї зі сторін виконати певні дії: розшукати батьків усиновленого та отримати від них або від опікунів (піклувальників) згоду на усиновлення, вплинути на суддю з метою прийняття ним позитивного рішення щодо усиновлення, опіки (піклування) чи рішення виконкому відповідної ради або державної адміністрації щодо передачі дитини в сім'ю на виховання, сприяти в оформленні документів, які б дали змогу усунути обмеження, що встановлені законодавством для усиновителів, опікунів чи піклувальників, батьків-вихователів тощо.
Незаконною є будь-яка посередницька діяльність щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян, яка є комерційною, тобто здійснюється з метою одержання прибутку. Незаконною слід вважати посередницьку діяльність, яка здійснюється незаконним способом (наприклад, шляхом підкупу чи залякування) або спрямована на досягнення незаконної мети (наприклад, має за мету спонукати батьків дати згоду на усиновлення дитини до її народження).
Стаття 169 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________403
Інші незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян можуть полягати, зокрема, у: примушуванні дитини до давання нею згоди на усиновлення (удочеріння); прийнятті рішень про усиновлення (удочеріння), встановлення опіки (піклування), передачу дитини на виховання в сім'ю громадян за відсутності для того законних підстав; усиновленні (удочерінні), встановленні опіки (піклування), передачі на виховання в сім'ю громадян дітей, які не можуть бути усиновлені, передані під опіку (піклування) чи на виховання у сім'ю громадян; передачі дітей під опіку чи на виховання особам, які не мають права бути опікунами чи виховувати таких дітей; підробленні документів, які стосуються зазначених фактів; веденні приватного обліку дітей, які можуть бути усиновлені, з метою його комерційного використання.
Порушення службовими особами порядку або строків подання інформації про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків, для централізованого обліку тягне адміністративну відповідальність (ст. 184-2 КАП). Склад злочину, передбаченого ст. 169, зазначені дії утворюють лише тоді, коли вони поєднані з іншими діями, що містять ознаки цього злочину.
У разі, коли з метою оформлення незаконного усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян складаються або використовуються підроблені документи, скоєне слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ст. 169 і залежно від суб'єкта злочину за ст. 358 або ст. 366. Постановления суддею (суддями) завідомо неправосудного рішення, ухвали або постанови у справі про усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян потребує самостійної кримінально-правової оцінки і кваліфікації дій винного за сукупністю злочинів, передбачених ст. 169 і ст. 375.
Злочин, передбачений ч. 1 ст. 169, вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ч. 1 цієї статті дій. Факти незаконного усиновлення (удочеріння), передачі дитини під опіку тощо як наслідки цих діянь значення для кваліфікації не мають.
3. Суб'єктом цього злочину можуть бути як будь-які приватні особи, включаючи осіб, які бажають усиновити (удочерити) дитину, взяти її в сім'ю на виховання чи стати опікуном (піклувальником) Дитини, так і працівники, у т.ч. службові особи органів, установ і організацій, до компетенції яких входить прийняття рішень з питань усиновлення (удочеріння) дітей, передачі їх під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян.
4. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Психічне ставлення винного до тяжких наслідків (ч. 2 ст. 169) Може бути умисним чи необережним.
5. Кваліфікуючими ознаками незаконних дій щодо усиновлення (Удочеріння) є вчинення їх: 1) щодо кількох дітей; 2) повторно; 3) за попередньою змовою групою осіб; 4) з використанням службового становища або 5) спричинення ними тяжких наслідків.
Незаконними діями щодо усиновлення (удочеріння) дитини, пе-Редачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян,
Розділ V*
404
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
вчиненими щодо кількох осіб, слід визнавати такі дії у разі, коли вони одночасно вчинюються щодо двох і більше дітей.
Повторним вважається вчинення будь-яких із передбачених ч. 1 ст. 169 дій особою, яка раніше вчинила такі ж дії. Отже, цією ознакою охоплюється не тотожна, а однорідна повторність. Про поняття групи осіб за попередньою змовою див. коментар до ст. 28.
Кваліфікація діяння за ч. 2 сг. 169 за ознакою використання службового становища має місце у разі, коли службова особа використовує своє службове становище для вчинення незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян. При цьому, якщо такі дії потягли тяжкі наслідки або вчиняються працівником правоохоронного органу, їх необхідно додатково кваліфікувати за ч. ч. 2 або З ст. 364.
Тяжкі наслідки у складі цього злочину — поняття оціночне. Ними можуть визнаватися самогубство або самокалічення дитини, втеча дитини з наступним її зникненням безвісти, заподіяння шкоди здоров'ю дитини, матеріальної шкоди у значних розмірах, втягнення дитини у злочинну діяльність, залучення її до порнобізнесу тощо. За наявності підстав заподіяння таких наслідків може отримувати самостійну кримінально-правову оцінку.
КШС (глави 1-3,14-18, розділ VI).
Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. (ст. 8).
Консульський статут України. Затверджений указом Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94 (глава VI).
Положення про дитячий будинок сімейного типу. Затверджене постановою КМ № 267 від 27 квітня 1994 р.
Постанова КМ "Питання Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти" № 380 від ЗО березня 1996 р.
Порядок передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів. Затверджений постановою КМ № 775від 20 липня 1996р.
Положення про прийомну сім'ю. Затверджене постановою КМ Л6 241 від 2 березня 1998р.
Стаття 170. Перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій
Умисне перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів —
карається виправними роботами на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
1. Об'єктом злочину є конституційне право громадян на свободу об'єднання у професійні спілки, політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, а також права і законні інтереси профспілок, політичних партій і громадських організацій.
Стаття 170 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________405
Професійна спілка (профспілка) — добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Профспілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Політична партія — це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у йиборах та інших політичних заходах. Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. До органів цих організацій належать вищі статутні органи управління (загальні збори, конференції, з'їзди тощо) та створювані ними виконавчі органи (центральні комітети, комітети, пленуми, президії тощо).
2. З об'єктивної сторони злочин характеризують дії або бездіяльність, які перешкоджають законній діяльності профспілок, політичних партій та громадських організацій. Законною визнається така діяльність об'єднання громадян, яка не суперечить Конституції та законам України і здійснюється відповідно до їх програмної мети та/або статутних засад.
Перешкоджання незаконній діяльності зазначених об'єднань не утворює складу цього злочину. Незаконними визнаються утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмна мета або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни чи насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, створення незаконних воєнізованих формувань. Такі об'єднання громадян не підлягають легалізації, а їхня діяльність у разі легалізації забороняється у судовому порядку. Незаконною визнається Діяльність політичної партії, пов'язана з фінансуванням її із джерел, заборонених законом, а також до складу якої входять іноземці чи особи без громадянства.
Не допускається створення і діяльність структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, ^ також на державних підприємствах, у навчальних закладах та ін-піих державних установах і організаціях.
- Не можуть бути членами політичних партій судді, працівники прокуратури, працівники органів внутрішніх справ, співробітники СБУ, військовослужбовці, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та деякі інші категорії осіб.
Перешкоджання законній діяльності профспілок або їх органів Може виразитись у: встановленні будь-яких обмежень трудових, со-Щально-економічних, політичних, особистих прав, і свобод громадян, гарантованих Конституцією і законами України, у зв'язку з належністю або неналежністю до профспілок чи певної профспілки,
Розділ V
406
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
вступом до неї або виходом із неї; порушенні гарантій, які встановлені законом для працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів; невиконанні роботодавцем обов'язку щодо створення належних умов для діяльності профспілкових організацій; невиконанні законного рішення профспілки; створенні перепон для об'єднання профспілок в асоціації; незаконному втручанні в організацію та порядок проведення зборів, конференцій, інших заходів, які проводяться профспілками відповідно до закону; примусовому розпуску, припиненні, а також забороні діяльності профспілок, їх об'єднань у несудовому порядку; позбавленні їх права власності на будь-яких інших, крім судового рішення, підставах; створення перепон щодо укладання профспілками колективних договорів, угод та здійснення контролю за їх дотриманням; ненаданні службовими особами відомостей, що стосуються умов праці, додержання законодавства про працю тощо.
Перешкоджанням законній діяльності політичних партій або їх органів слід визнавати: неправомірне втручання, у т.ч. з боку службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків; надання службовими особами органів державної влади або органів місцевого самоврядування привілеїв чи сприяння діяльності одних партій і утиск інших; безпідставна заборона політичної партії, анулювання реєстраційного свідоцтва чи обмеження діяльності партії чи її органів в реалізації наданих законом прав; створення перешкод для реалізації політичною партією або її органами своїх повноважень у майновій, фінансовій та інших сферах; безпідставне притягнення керівників чи інших членів партії до юридичної відповідальності з метою зниження ефективності чи припинення діяльності партії тощо.
Перешкоджання законній діяльності громадських організацій ао*о іх органів може проявитись у будь-яких діяннях, у т.ч. із числа описаних вище, які спрямовані на створення перепон у виконанні громадськими організаціями або їх органами їх статутних завдань, реалізації прав, включаючи право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності, обмеження прав і свобод громадян у зв'язку з їх належністю або неналеж-НІСТЮ до об'єднань громадян.
Перешкоджання може виразитись також у погрозах, насильстві або іншому протиправному впливі на керівників чи інших членів профспілок, політичних партій або громадських організацій та їх органів з метою не допустити виконання ними своїх повноважень чи домогтися прийняття неправомірного рішення з боку цього представника чи профспілкового органу.
Об'єктивну сторону розглядуваного злочину утворює перешкоджання законній діяльності об'єднанню громадян з будь-яким статусом і будь-якого рівня (ланки): громадському об'єднанню з всеукраїнським, місцевим чи міжнародним статусом; первинній, місцевій, обласній, регіональній, республіканській чи іншій профспілковій організації; республіканській структурі політичної партії чи ЇЇ місцевим осередкам; органу таких об'єднань будь-якого рівня (центральному чи місцевому, вищому (з'їзду, конференції, зборам) чи
Стаття 171 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________407
виконавчому); керівникам чи іншим представникам таких об'єднань чи їх органів.
Якщо спосіб перешкоджання сам по собі є злочинним (перевищення влади або службових повноважень, заподіяння тілесних пошкоджень, погроза вбивством, службове підроблення, порушення рівноправності громадян), то вчинене за наявності для того підстав слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ст. 170 та ст. ст. 365, 121, 122, 129, 366, 161.
Цей злочин вважається закінченим э моменту вчинення дій чи бездіяльності, які спрямовані на перешкоджання законній діяльності зазначених об'єднань громадян або їх органів.
3. Суб'єкт злочину загальний.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.
Конституція України (ст. ст. 36,37).
КЗП (ст. ст. 12.243— 252).
Закон України ' Про об'єднання громадян від 16 червня 1992 р. (ст. ст. 2,3,4,6, 7, 20-24).
Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999р. (ст. ст. 1,5,18,19-25,41,42,43).
Закон України "Про політичні партії в Україні" від 5 квітня 2001 р. (ст.ст.2,5, 6,10).
Стаття 171. Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів
1. Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів—
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
2. Переслідування журналіста за виконання професій' них обов'язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою,—
карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років.
1. Об'єктом злочину є встановлений порядок здійснення законної професійної діяльності журналістів, який забезпечує конституційне право громадян на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, необхідну їм для реалізації ними своїх прав, свобод та законних інтересів.
Професійним журналістом є творчий працівник, який як учасник інформаційних відносин професійно збирає, одержує, створює »займається підготовкою інформації для засобу масової інформації т* діє на підставі трудових чи інших договірних відносин з його редакцією або займається такою діяльністю за її уповноваженням, ^•вою професійну діяльність він може здійснювати в інтересах чУАь-якого друкованого (газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем) або аудіовізуального (радіомовлен-
Розділ -У.
408
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
ня, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо) засобу масової інформації.
2. Об'єктивна сторона цього злочину полягає у діях, які перешкоджають законній професійній діяльності як окремого журналіста (журналістів), так і засобу масової інформації, і можуть мати дві форми: 1) перешкоджання законній діяльності журналістів (ч. 1 ст. 171); 2) переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків або за критику (ч. 2 ст. 171).
Законною є така діяльність журналістів, яка спрямована на реалізацію ними своїх повноважень у інформаційній сфері і здійснюється засобами та в порядку, передбачених законом.
Перешкоджання незаконній професійній діяльності журналіста не утворює складу злочину, передбаченого ст. 171. Такою, зокрема, слід визнавати професійну діяльність журналістів щодо збирання, зберігання, використання та поширення інформації з обмеженим доступом (конфіденційна та таємна) з порушенням встановленого законом порядку. Незаконною слід також визнавати професійну діяльність журналістів, яка полягає у: закликах до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України; пропаганді війни, насильства та жорстокості; розпалюванні расової, національної, релігійної ворожнечі; поширенні порнографічної чи іншої інформації, яка підриває суспільну мораль або підбурює до правопорушень, принижує честь і гідність людини; втручанні у приватне життя особи тощо.
Умисне перешкоджання незаконній діяльності журналіста може в окремих випадках бути кваліфіковано як злочин проти життя, здоров'я, волі особи, злочин проти власності тощо.
Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів — це протиправне створення перепон, обмежень, заборон щодо одержання, використання, поширення та зберігання інформації окремим журналістом (журналістами) чи засобом масової інформації. Воно може виразитись у примушуванні до поширення певної інформації або відмові в її поширенні, здійсненні цензури, незаконному вилученні тиражу друкованої продукції, знятті передачі з ефіру, недопущенні журналіста до участі у прес-конференції, безпідставній відмові в акредитації засобу масової інформації чи окремому журналістові, позбавленні журналіста чи засіб масової інформації можливості скористатися переважним правом на одержання інформації, необґрунтованій відмові у задоволенні запиту щодо доступу до офіційних документів або наданні письмової чи усної інформації, порушенні права власності на інформацію, навмисному приховуванні інформації, безпідставній відмові від поширення певної інформації тощо.
Таке перешкоджання може здійснюватися шляхом погроз, застосування фізичного насильства, обману, шантажу, пошкодження чи знищення майна, підкупу тощо.
Якщо перешкоджання здійснювалось шляхом погрози вбивством або знищення майна, застосування фізичного насильства, знищення або пошкодження майна, підкупу службової особи, вчинене за наявності підстав, слід додатково кваліфікувати зокрема за ст. ст. 121, 122, 125-127, 129, 194-196, 369. Умисне вбивство журналіста
Стаття 171 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________409
з метою перешкодити його законній професійній діяльності, а так само з мотиву помсти за таку діяльність потребує кваліфікації лише за п. 8 ч. 2 ст. 115. Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, вчинене у ході передвиборної кампанії з метою вплинути на результати виборів, якщо воно призвело до перешкоджання здійсненню громадянином України його виборчого права, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 171 і 157.
Не утворюють складу розглядуваного злочину дії, які хоча фактично і перешкодили журналістові у його діяльності, але були вчинені на законних підставах (наприклад, припинення випуску друкованого засобу масової інформації за рішенням суду, позбавлення журналіста акредитації за перевищення ним своїх повноважень чи невиконання обов'язків).
Переслідування може полягати у фізичному чи психічному впливі на журналіста, його рідних чи близьких, знищенні або пошкодженні його майна, обмеженні або позбавленні його прав чи законних інтересів (позбавлення премії, істотне зменшення розміру гонорару, звільнення з роботи чи переведення на іншу роботу, відмова оприлюднювати підготовлені ним матеріали). Необхідною ознакою таких дій для кваліфікації їх за ч. 2 ст. 171 є причинна обумовленість такого переслідування виконанням журналістом професійних обов'язків або його критикою фізичних (не обов'язково самого винного) чи юридичних осіб.
Обов'язковою умовою кваліфікації переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків чи критику за ч. 2 ст. 171 є вчинення таких дій службовою особою або групою осіб за попередньою змовою. Про поняття службової особи айв. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК, а про поняття групи осіб за попередньою змовою — коментар До ст. 28.
Склад цього злочину — формальний. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення відповідних дій, передбачених ст. 171.
3. Суб'єктом цього злочину може бути службова або приватна особа, яка досягла 16-річного віку. Перешкоджання законній діяльності журналістів, вчинене службовою особою з використанням на-Ааних їй влади чи службових повноважень, за наявності підстав слід Додатково кваліфікувати за ст. 364.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Конституція України (ст. ст. 15, 34).
Закон України Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р. (ст. ст. 20, 29, 30-34, •ж, 47).
Іл Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу} в Україні" від
16 листопада 1992 рм.(ст.ст. 18,26, 35). V н ч І И г/ *~ У
«закон України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 р^ст.
Закон України "Про інформаційні агентства" 28лютого 1995 р. Укол-"*""1" КС У справі щодо офіційного тлумачення статей 3,^23,31,47, 48 Закону (гп^ни ПР° ^формацію' та статті 12 Закону України "Про прокуратуру' Справа К.Г.Устименка)№5-зп від ЗО жовтня 1997р.
злгш танова ^ВС № ' ВІ9~ 1 квітня 1994 р. "Про судову практику в справах про «чини проти життя І здоров'я" (п. 10).
Розділ V
410
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Стаття 172. Грубе порушення законодавства про працю
1. Незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю—
караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.
2. Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інааліда,—
караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.
1. Об'єктом злочину є трудові права людини, які включають право на працю, право на гарантовану заробітну плату, право на відпочинок.
2. Потерпілим від цього злочину закон визнає працівника. Під працівниками розуміються особи, на яких поширюється законодавство України про працю і які є відповідною стороною трудових правовідносин, у т. ч. державні службовці, які уклали трудові договори з громадянами, особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу. Підставою виникнення таких відносин можуть бути: трудовий договір (як письмовий, так і усний), членство у кооперативах та їх об'єднаннях, колективних сільськогосподарських підприємствах, селянських (фермерських) господарствах, підприємствах з іноземними інвестиціями. До працівників слід відносити також іноземців, які відповідно до чинного українського законодавства оформлені на роботу і працюють на підприємствах, в установах і організаціях на території України, і громадян України, які працюють за її межами (слід враховувати, що трудові відносини цих осіб регулюються законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами України).
Поняттям "працівники" в контексті ст. 172 не охоплюються працівники міліції та працівники податкової міліції, що мають спеціальні звання, військовослужбовці, у т.ч. ті, що проходять так звану військову службу за контрактом. Порушення щодо них відповідними службовими особами законодавства, яке регулює проходження ними служби, має розглядатися як службові зловживання і за наявності підстав кваліфікуватися за відповідними ст.ст. 364, 365, 423, 424.
3. З об'єктивної сторони цей злочин може проявитися у діях або бездіяльності у формі: 1) незаконного звільнення працівника з роботи; 2) іншого грубого порушення законодавства про працю.
Звільнення з роботи працівника має визнаватися незаконним, якщо воно здійснене без законних підстав для цього або з порушенням встановленого порядку звільнення, визначеного законом-Такі законні підстави можуть бути загальними або спеціальними-
Стаття 172 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________411
Останні обумовлюються видом трудового договору (строковий, по-застроковий тощо), категорією працівників (керівники, працівники, які обслуговують грошові або товарні цінності, працівники, які виконують виховні функції, молоді спеціалісти тощо) та іншими обставинами.
Незаконне звільнення працівника з роботи завжди є грубим порушенням законодавства про працю.
Під іншим грубим порушенням законодавства про працю слід розуміти будь-яке інше, крім незаконного звільнення працівника з роботи, порушення законодавства про працю, яке істотним чином-порушило чи могло порушити право громадянина на працю. Це може бути: невидання наказу про звільнення та/або невидача трудової книжки особі, яка хоче звільнитися з роботи в установленому законом порядку; незаконне переведення на іншу роботу чи істотна зміна умов праці; ненадання щорічної чи додаткової відпустки або систематичне ненадання вихідних днів або перерви для відпочинку і харчування; незаконне притягнення працівника до матеріальної відповідальності; порушення порядку розгляду трудових спорів тощо.
Грубе порушення угоди про працю, вчинене шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою, утворює самостійний склад злочину, передбаченого ст. 173. Порушення угоди про працю іншим, крім зазначених вище, способом, якщо воно є грубим, за наявності підстав утворює склад злочину, передбаченого ст. 172.
Порушення законодавства про працю, яке не є грубим, тягне за собою адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 41 КАП).
Закінченим цей злочин вважається: при незаконному звільненні з роботи — з моменту фактичного припинення трудових відносин з конкретним працівником; при іншому грубому порушенні законодавства про працю — з моменту фактичного вчинення такого діяння, незалежно від його наслідків.
4. Суб'єктом злочину може бути службова особа, якій надано право приймати працівника на роботу (поновлювати на роботі), звільняти його з роботи або документально оформляти таке прийняття (поновлення, звільнення), вирішувати питання щодо надання відпустки тощо, а також громадянин-підприємець, який використовує найману працю і має зазначені вище права щодо найманих працівників.
Невиконання службовою особою рішення суду про поновлення на роботі слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 172 і ст. 382.
5. З суб'єктивної сторони злочин характеризується виною у вигляді прямого умислу, а перша його форма, крім того, особистим Мотивом (помста, особиста неприязнь, користь, бажання влаштувати на звільнене робоче місце іншу людину тощо).
Якщо особа була звільнена з роботи через помилку (переплутане прізвище працівника, загублені документи про переважне право на Залишення на роботі тощо), винна службова особа за наявності підстав може нести відповідальність лише за халатність (ст. ст. 367,
*-^ОІ.
412
Розділ V
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Порушення законодавства про працю, вчинене з мотивів расової, національної, релігійної неприязні, за наявності інших необхідних ознак може бути кваліфіковане за ст. 161.
6. Кваліфікуючою ознакою цього злочину є незаконне грубе порушення-законодавства про працю щодо певних категорій працівників: неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, що має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.
7. Неповнолітнім є особа, яка не досягла 18-річного віку. Про поняття ЬогітноГжінки див. коментар до ст. 115. Дщпшш-інвалідг— дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту. Найбільш поширеними проявами цього злочину стосовно вказаних осіб є пряма чи завуальована відмова у прийнятті їх на роботу, зниження їм заробітної плати, звільнення з роботи з мотивів вагітності чи недосягнення повноліття, застосування праці осіб молодших вісімнадцяти років на важких роботах і на роботах зі шкідливими умовами праці, а також на підземних роботах, залучення працівників молодших вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні тощо.
Конституція України (ст. ст. 26,43).
Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р. (ст. І).
КЗП (ст. ст. З, 21, 24,36-45, 184,190, 192).
Закон України "Про прокуратуру" від 5листопада 1991 р. (ст. 48).
Закон України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992р. (ст. ст. 37, 43).
Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14 лютого 1992р. (ст. 19)
Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993р. (ст. ст. 30—31).
Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1997 р. (ст. ст. 8-12).
Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р. (ст. 8).
Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. (ст. 1).
Положення про умови праці осіб, які працюють у громадян за договорами. Затверджене постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28 квітня 1987р.
Стаття 173. Грубе порушення угоди про працю
1. Грубе порушення угоди про працю службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, а також окремим громадянином або уповноваженою ними особою шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою,—
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
2. Ті самі дії, вчинені стосовно громадянина, з яким укладена угода щодо його роботи за межами України,
караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.
Ьгіадшя 173 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________413
1. Об'єктом злочину є трудові права людини, а саме: право на можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується, право не бути примушеним до праці, а також конституційне право громадян України на піклування і захист з боку держави під час роботи за кордоном.
2. Потерпілим від злочину є працівник, з яким укладено угоду про працю. Про поняття працівник див. коментар до ст. 172.
3. З об'єктивної сторони злочин характеризується грубим по-Ірушенням угоди про працю шляхом обману чи зловживання довіюю або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою.
Угода про працю — це укладений відповідно до закону між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою трудовий договір (письмовий чи усний, а також трудовий контракт), за яким, зокрема, працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цим договором, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.
Питання про визнання порушення угоди про працю грубим вирішується у кожному конкретному випадку. За будь-яких обставин наявність цієї ознаки потребує істотного порушення права людини на працю.
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є спосіб його вчинення. Згідно із законом порушення угоди про працю може бути вчинено шляхом: 1) обману; 2) зловживання довірою або 3) примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою. Про поняття обману та зловживання довірою див. коментар до ст. 190. Порушення угоди про працю шляхвм обману може проявитись, наприклад, у введенні потерпілого в оману стосовно умов та характеру праці, розміру заробітної плати, виплати преміальних тощо. Зловживання довірою матиме місце у разі, коли винний недобросовісно використовує довір'я з боку потерпілого до нього особисто чи до організації, яку він представляє, з тим, щоб ігнорувати визначені умови угоди про працю. Під примусом слід розуміти примушування ао виконання роботи під загрозою дисциплінарного стягнення, застосування насильства чи будь-який інший протиправний вплив на особу з метою домогтися виконання нею роботи, не обумовленої угодою про працю. Якщо дії, за допомогою яких винний намагався примусити потерпілого до виконання роботи, не обумовленої угодою, самі по собі є кримінальне караними, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ст. 173 та, наприклад, ст- ст. 126, 129.
> Примушування працівника до належного виконання своїх обо-
в язків відповідно до займаної посади не утворює складу злочину,
передбаченого ст. 173. За наявності підстав такі дії службової особи
можуть розглядатися як зловживання владою чи службовим стано-
ищем або перевищення влади чи службових повноважень, а дії
^службової особи як самоправство чи злочин проти життя, здоро-
8 я, волі особи.
414
Розділ V
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Діяння, передбачене ст. 173, є спеціальним складом грубого порушення законодавства про працю, а тому його вчинення не потребує додаткової кваліфікації ще і за ст. 172.
Закінченим цей злочин вважається з моменту грубого порушення угоди про працю.
4. Суб'єктом злочину може бути службова особа підприємства, установи, організації, громадянин-підприємець, інший громадянин, який уклав з працівником угоду про працю або уповноважені ними особи.
5. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом.
6. Кваліфікуючою ознакою цього злочину є порушення угоди про працю стосовно громадянина, з яким укладено угоду щодо його роботи за межами України.
При застосуванні цієї ознаки слід виходити з того, що відповідно до вітчизняного законодавства трудові відносини громадян, які працюють за межами України, регулюються законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами України. Якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору. При цьому слід виходити з того, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними. Отже, кваліфікований склад цього злочину матиме місце тоді, коли українські працівники, що працюють за кордоном на підставі угод між організаціями різних держав, які укладаються на виконання міждержавних договорів про економічне, науково-технічне та інше співробітництво, залишаються у трудових відносинах з організацією, що відрядила їх за кордон, і на них поширюється вітчизняне законодавство про працю. Водночас розглядуваний склад злочину буде відсутнім у випадках, коли порушення угоди про працю вчинюється стосовно громадян України, які працюють у різних спільних підприємствах, філіях іноземних організацій на території України, і їхні трудові відносини регулюються законодавством відповідних іноземних держав.
Конституція України (ст. ст. 25,43). КЗП(ст.8,8-1,9,21).
Конвенція МОП про примусову або обов'язкову працю 1930 р. Ратифікована УРСР 9 червня 1956 р.
Стаття 174. Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку
Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку шляхом насильства чи погрози застосування насильства або шляхом інших незаконних дій"*
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років*
1. Об'єктом злочину є право людини, що працює, на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Відповідно А°
Стаття 174 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________415
ст. 44 Конституції України, ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у страйку.
2. Потерпілим від злочину є працівник, який відповідно до закону має право на страйк. Законодавством забороняється певним категоріям працюючих брати участь у страйку. Це зокрема стосується працівників (крім технічного та обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду, органів державної влади, безпеки та правопорядку, у т.ч. працівників міліції, військовослужбовців усіх військових формувань, державних службовців.
3. Об'єктивна сторона злочину може проявлятися у двох формах: 1) примушуванні до участі у страйку; 2) перешкоджанні участі у страйку. Такі примушування та перешкоджання є кримінальне караними, якщо вони вчиняються одним із зазначених у ст. 174 способів, а саме, шляхом: 1) насильства; 2) погрози застосування насильства; 3) інших незаконних дій.
Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства,-установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв'язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об'єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом.
Під примушуванням до участі у страйку розуміється домаганяя від потерпілого взяти участь у страйку шляхом насильства чи погрози застосування насильства або. шляхом інших незаконних дій (наприклад, видання наказу чи розпорядження). Залучення працівника до участі у страйку шляхом обману, підкупу, задобрювання (обіцянням заохотити по службі тощо) або в інший спосіб, який не містить елемента примусу, не утворює складу цього злочину. Водночас, скажімо, поєднання насильства з підкупом слід розглядати як примушування.
Перешкоджання участі у страйку — це вчинення фізичного чи психічного насильства або інших незаконних дій, які утруднюють або унеможливлюють участь працівника, що має право на страйк, У законному страйку. Поняттям "інші незаконні дії" при вчиненні злочину у цій формі охоплюються будь-які дії, які суперечать закону (наприклад, підкуп, погроза незаконно звільнити з роботи чи притягти до юридичної відповідальності, обмеження волі).
Не утворює складу злочину, передбаченого ст. 174, створення перепон участі у страйку, коли його проведення є незаконним — 34 умов, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу *итпр і здоров'ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків.
6. У разі, якщо примушування до участі у страйку чи перешкоджання участі у страйку становлять дії, які самі по собі утворюють Клзд відповідного злочину (наприклад, нанесення тілесних ушко-
Розділ V
416
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
джень, погроза вбивством, перевищення влади або службових повноважень), вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів (наприклад, за ст. 174 і ч. 2 ст. 122).
Для визнання злочину закінченим не вимагається, щоб в результаті вчинення винним дій потерпілий взяв участь у страйку (при примушуванні) або не взяв участі у страйку (при перешкоджанні). Момент його закінчення пов'язується із самим фактом вчинення дій, описаних у ст. 174.
4. Суб'єкт злочину — загальний. Вчинення цього злочину службовою особою за наявності підстав може додатково кваліфікуватися як відповідний злочин у сфері службової діяльності.
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Конституція України (ст. 44).
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 р. (ст. 8).
Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березнян1998 р. (розділ 111).
Закон України '''Про міліцію" від 20грудня 1990р. (ст. 18).
Закон України "Про соціальний І правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 р. (ст. 5).
Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993р. (ст. 16).
Стаття 175. Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат
1. Безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більше ніж за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності,—
карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії та інших встановлених законом виплат,—
карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
3. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати, стипендіїї пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадян31*'
1. Об'єктом злочину є конституційне право на заробітну плату» не нижчу від визначеної законом, і на своєчасне її отримання, а також право на соціальний захист, у т.ч. право на отримання пенсій та інших видів соціальних виплат.
417
Стаття 175
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
2. Об'єктивна сторона складу цього злочину виражається у безпідставній невиплаті заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більше ніж за один місяць.
Під невиплатою заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати слід розуміти неповну або несвоєчасну виплату громадянам зазначених виплат. Така невиплата утворює склад злочину, передбаченого ст. 175, якщо вона: 1) є безпідставною; 2) має місце протягом певного строку (більше ніж за один місяць).
Безпідставною зазначена невиплата вважатиметься тоді, коли вона має місце, незважаючи на наявність законних підстав для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам. Не буде складу цього злочину, якщо зазначені виплати не здійснюються на законних підставах (наприклад, несплата частини заробітної плати в результаті відрахування із неї для покриття заборгованості працівника підприємству, установі, організації, на якому він працює) або їх невиплата зумовлена об'єктивними причинами (наприклад, неповним бюджетним фінансуванням, відсутністю необхідних для виплат коштів на рахунках підприємства, установи, організації).
Склад злочину, передбаченого ст. 175, має місце лише у разі зазначеної невиплати більше ніж за один місяць. Вказівка закону на такий термін свідчить не лише про те, що невиплата, наприклад, заробітної плати чи пенсії за один місяць не є кримінальне караною (за такі дії може наставати адміністративна відповідальність, передбачена ст. 41 КАП), а й про те, що вона може стосуватися лише тих виплат громадянам, які мають регулярний характер. Отже, склад цього злочину буде відсутній, якщо невиплата стосується однора-Ізової (за винятком тієї, що входить в структуру заробітної плати) ІЬиплати громадянам. За наявності підстав, зокрема при заподіянні йстотної шкоди, такі дії можуть розцінюватись як зловживання вла-|дою чи службовим становищем або інший злочин. | Для визначення цієї ознаки необхідно з'ясувати існуючі за за-' коном чи іншим нормативно-правовим актом строки та періодичність тієї чи іншої виплати. Так, згідно із законодавством про працю та про оплату праці, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі, коли день виплати ^аробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим ІАЧем, заробітна плата виплачується напередодні. Виплата пенсій за відомостями здійснюється з 2-го по 20-те число кожного місяця в •Операційних касах поштамтів, вузлів, відділень зв'язку, банків та з Іврставкою додому. Слід зазначити, що відповідно до законодавства Г Діяльність, пов'язана з виплатою та доставкою пенсій, здійснюється виключно державними підприємствами зв'язку.
Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган сплачує працівникові за виконану ним роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, об-
Розділ V
418
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
слуговування, службові обов'язки). Структурно заробітна плата складається з основної (встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців) та додаткової (встановлюється за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці і включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій) заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат (виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які здійснюються понад встановлені зазначеними актами норми). Склад злочину, передбаченого ст. 175, утворює невиплата заробітної плати як у грошовому виразі, так і в іншій передбаченій законом формі.
Відповідно до законодавства про оплату праці заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов'язань і розписок або у будь-якій іншій формі забороняється. Заробітна плата може виплачуватися банківськими чеками. Колективним договором, як виняток, може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою (за цінами не нижче собівартості) в тих галузях або за тими професіями, де така виплата, що еквівалентна за вартістю оплаті праці у грошовому виразі, є звичайною або бажаною для працівників, за винятком товарів, перелік яких встановлюється КМ.
Пенсія — це форма соціального забезпечення, яке встановлюється для непрацездатних, а за настання передбачених законом умов і для інших громадян та гарантує їм право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання. Відповідно до законодавства України пенсії поділяються на трудові (за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років) та соціальні (наприклад, за особливі заслуги). Відповідальність за ст. 175 настає за невиплату будь-якої встановленої громадянинові відповідно до закону пенсії.
Стипендія — вид соціальної виплати, який встановлюється студентам, слухачам, учням навчальних закладів, а також деяким іншим категоріям громадян з метою матеріального забезпечення їх соціального захисту (учасникам бойових дій; особам, які мають особливі заслуги перед Вітчизною; найбільш талановитим молодим ученим; найбільш обдарованим молодим митцям; видатним діячам науки, освіти та культури; талановитим перспективним спортсменам; чемпіонам Олімпійських та Параодімпійських ігор; стипендій імені Тараса Шевченка учням середніх загальноосвітніх навчальних закладів тощо). Склад злочину, передбаченого ст. 175, утворює невиплата будь-якої встановленої відповідно до закону стипендії, у т. ч. іменної, державної довічної та іншої стипендії, що встановлюються відповідно до закону для певних категорій громадян.
Інша, встановлена законом виплата, — це інша, крім заробітної плати, стипендії, пенсії, установлена законом виплата громадянам,
Стаття 175 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________419
яка здійснюється на регулярній основі (щомісячно). Це, зокрема: грошове утримання військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, довічне грошове утримання судді, певні види державної соціальної допомоги (наприклад, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми), доплати і компенсації, які здійснюються відповідно до законодавства про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Злочин вважається закінченим з моменту, коли сплив останній строк виплати заробітної плати, стипендії, іншої установленої законом виплати громадянам і її невиплата становить більше ніж за один місяць. Так, при невиплаті заробітної плати цей злочин вважатиметься закінченим з моменту настання дня, наступного за тим, у який мало бути виплачено першу частину заробітної плати за другий місяць. При невиплаті пенсії — з моменту настання дня, наступного за днем, який був останнім за строками виплати пенсії за другий місяць.
3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути лише керівник підприємства, установи або організації незалежно від форми власності. Інші службові особи підприємств, установ, організацій, а так само приватні особи можуть нести кримінальну відповідальність за цією статтею лише як співучасники (організатори, підбурювачі, пособники). Громадянин-підприємець, який використовує найману працю і не виплачує найманим працівникам заробітну плату, не може визнаватися суб'єктом злочину, передбаченого ст. 175. Це стосується і фізичних осіб — засновників підприємств, які не є їх керівниками. За наявності підстав такого роду їхні дії можуть утворювати склад самоправства чи іншого складу злочину.
4. Суб'єктивна сторона характеризується лише умисною формою вини.
5. Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення описаного у ч. 1 ст. 175 діяння внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії та інших установлених законом виплат.
Нецільовим слід визнавати використання зазначених коштів на будь-які заходи, не пов'язані з їх виплатою як заробітної плати, стипендії, пенсії та інших установлених законом виплат (наприклад, для придбання сировини, обладнання, техніки, різних товарів, опла-ту оренди, послуг, на будівництво чи ремонт приміщення тощо). Вказану невиплату слід визнавати також такою, що сталася внаслідок нецільового використання зазначених коштів, якщо вона мала місце в результаті порушення вимог законодавства, відповідно до якого оплата праці працівників підприємств та організацій, у т.ч. тих, що знаходяться на госпрозрахунку й отримують дотації з бюджету, здійснюється в першочерговому порядку після сплати обов'язкових платежів. Якщо нецільове використання зазначених коштів пов'язане із вчиненням іншого злочину (наприклад, розкра-данням майна, зловживанням владою чи службовим становищем, службовим підробленням), вчинене слід кваліфікувати за сукупні-
Розділ V
420
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
стю злочинів. Якщо предметом зазначеного нецільового використання були бюджетні кошти, вчинене утворює ідеальну сукупність злочинів і потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 175 і відповідною частиною ст. 210.
6. Ч. З ст. 175 передбачає можливість звільнення від кримінальної відповідальності за спеціальних обставин особи, яка вчинила злочин, передбачений цією статтею. За змістом цієї кримінально-правової норми особа, яка вчинила безпідставну невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більше ніж за один місяць, у т.ч. і внаслідок нецільового використання коштів, призначених для таких виплат (ч. ч. 1 і 2 ст. 175), звільняється від кримінальної відповідальності, якщо: 1) нею здійснена виплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам; 2) це зроблено до притягнення її до кримінальної відповідальності. Ч. З ст. 175 не уточнює, які саме виплати і в якому обсязі має здійснити винна особа для того, щоб вона була звільнена від кримінальної відповідальності за зазначеними підставами. Судячи з усього, йдеться про невиплачені громадянам кошти, виплата яких має бути здійснена у повному обсязі. Що стосується другої умови, то вона пов'язує можливість звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. ч. 1 чи 2 ст. 175, з певним моментом такої виплати (погашення заборгованості) — до притягнення її до кримінальної відповідальності. Згідно з рішенням КС притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.
Конституція України (ст. ст. 43, 46}.
КЗП (ст. ст. 94, 115, 127).
Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 5листопада 1991 р. (ст. ст. 1,2,3).
Закон України ''Про оплату праці” від 24 березня 1995 р. (ст.1, 2, 15, 16, 23, 24).
Закон України "Про зв'язок" від 16 травня 1995р. (ст.11).
Рішення КС у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (спрсшя про депутатську недоторканність) № 9-рп/99 від 27 жовтня 1999 р.
Рішення КС у справі за конституційним поданням 62 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 11 Закону України "Поо зв'язок" та окремих положень статті 4 Закону України "Про підприємництво' (справа про виплату і доставку пенсій та грошової допомоги) № 10-рп/2001 від 20 червня 2001 р.
Інструкція про порядок організації оформлення, фінансування та виплати пенсій І грошової допомоги підприємствами поштового зв'язку України. Затверджена наказом Державного комітету зв'язку, Міністерства праці та соціальної політики і Пенсійного фонду України № 101/123/67 від 2 липня 1998 р. (п. 11).
Стаття 176. Порушення авторського права і суміжних прав
1. Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування *та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, а також інше використання чужих творів, комп'ютерних програм і баз да-
Стаття 176 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________421
них, об'єктів суміжних прав без дозволу осібг які мають авторське право або суміжні права, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі,—
караються штрафом у розмірі від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення.
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі,—
караються штрафом від двохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією всіх примірників, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудіо- та відеокасет, дискет, інших носіїв інформації та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи,—
караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Примітка. Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо вартість примірників незаконно відтворених чи розповсюджених творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм і програм мовлення, аудіо- та відеокасет, дискет, інших носіїв інформації або сума доходу, отриманого в результаті незаконного опублікування, виконання, показу чи публічного оприлюднення творів, комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм моапення, продажу аудіо- та відеокасет, дискет, інших носіїв інформації у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі - якщо їх вартість або сума доходу у тасячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
1. Об'єктом злочину є авторське право та суміжні права.
2. Обов'язковою ознакою злочину є потерпілий. Ним можуть бути автор — фізична особа, творчою працею якої створено твір та яка має особисті (немайнові) і майнові права на нього, а в окремих випадках його правонаступник (наприклад, спадкоємець), а також виконавець — актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, Диригент, танцюрист або інща особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури або мистецтва, включаючи тво-ри фольклору, а також інші особи, які займаються такою ж творчою діяльністю, в тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери, виробник фонограм — фізична особа, яка вперше здійснила запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі.
3. З об'єктивної сторони злочин передбачає суспільно небезпечні Дії, їх наслідки у вигляді заподіяння матеріальної шкоди у великому розмірі (визначення цього розміру дається у примітці до ст. 176), а
Розділ V
422
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
також причинний зв'язок між відповідними діями та їх наслідками. Формами його прояву є: 1) незаконне відтворення творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, виконань, фонограм і програм мовлення; 2) незаконне розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а також виконань, фонограм і програм мовлення на аудіо- та відеокасетах, дискетах, Інших носіях інформації; 3) незаконне тиражування виконань, фонограм і програм мовлення на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації; 4) інше використання чужих творів, комп'ютерних програм і баз даних, об'єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права.
4. Предмет злочину у різних формах цього злочину дещо відрізняється. Зокрема, у перших двох і четвертій його срормах ним є твір науки, літератури, мистецтва, комп'ютерна програма, база даних, виконання, фонограма і програма мовлення, у третій — тільки виконання, фонограма і програма мовлення.
Твір — це оригінальний, як обнародуваний, так і необнародува-ний, продукт творчої праці вченого, письменника, художника тощо. До творів належать: літературні письмові твори (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо), їх сценічні обробки, а так само обробки фольклору, придатні для сценічного показу; лекції, проповіді та інші усні твори; музичні і драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу; аудіовізуальні твори; скульптури, картини, інші твори образотворчого мистецтва і фотографії; твори архітектури; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, карти та інші твори, що стосуються географи, геології та інших галузей науки; переклади, аранжування, деякі інші переробки творів і обробки фольклору (похідні твори); наукові результати, зафіксовані на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо; інші твори, у т.ч. дизайн-проекти інтер'єрів приміщень, вивіски, емблеми та інші елементи візуальної інформації, рекламні буклети тощо.
Комп'ютерна програма — набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, яку читає машина, і які приводять її у дію для досягнення певної мети або результату. Це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному коді, включаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення, одержані внаслідок розробки комп'ютерної програми.
База даних — це сукупність даних, матеріалів або творів у формі, яку читає машина.
Публічне виконання — подання творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час.
Стаття 176 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________423
Фонограма — виключно звуковий запис будь-якого виконання чи інших звуків. Грамофонні платівки, диски, магнітофонні касети та інші носії записів є примірниками фонограми.
Програма мовлення — програма, яка містить певні передачі і може бути сповіщена шляхом ретрансляції або в інший спосіб.
Не визнаються об'єктами авторського права і, відповідно, предметом цього злочину повідомлення про новини дня та поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації, твори народної творчості, офіційні документи (закони, судові рішення тощо), державні символи та знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки), затверджені органами державної влади.
Виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом належать лише автору або іншій особі, яка має авторське право (зокрема, спадкоємцю).
Відтворення — це виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, а також запис твору для тимчасового чи постійного зберігання в електронній, оптичній або іншій формі, яку читає машина. Примірник — це результат будь-якого відтворення твору. Відтворення включає і репрографічне відтворення (репродукування) — факсимільне відтворення у будь-якому розмірі оригіналу або примірника графічного твору шляхом фотокопіювання або іншими технічними засобами, ніж видання. Репрографічне відтворення не включає в себе запис в електронній, оптичній чи іншій формі, яку читає машина.
Тиражування виконань, фонограм і програм мовлення на аудіо-та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації означає їх відтворення на вказаних носіях.
Розповсюдження твору передбачає його поширення шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найм чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору. Під іншим використанням чужих творів, комп'ютерних програм і баз даних, об'єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права, слід розуміти, зокрема: публічне виконання і публічне сповіщення творів; публічний показ; будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією; переклади творів; переробки, аранжування та інші подібні зміни творів; здачу в найм після першого продажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина,— якщо такі дії заподіяли матеріальну шкоду автору. Слід мати на увазі, що автор має право дозволяти або забороняти використовувати свій твір й іншими способами, але за винятком випадків, визначених законом. Законом передбачені й інші випадки, за яких відтворення, розповсюдження та інше використання творів є незаконним.
До осіб, які мають авторське право або суміжні права, належать автор або виконавець у випадках, коли майновими правами володіють автор або виконавець, а також фізична чи юридична особа, якій було передано майнові права.
Розділ V
424
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 176, сформульовано як матеріальний: злочин є закінченим з моменту настання матеріальної шкоди у великому розмірі. Це означає, зокрема, що ст. 176 охороняє лише майнові права автора. Звичайний плагіат, якщо ним не заподіяно зазначеної матеріальної шкоди автору, не є злочином і "кваліфікується, як і деякі інші порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що не пов'язані із заподіянням матеріальної шкоди, за ст. 51-2 КАП. Крім того, захист авторського права здійснюється за допомогою норм не тільки кримінального та адміністративного, а й цивільного законодавства.
Готування до цього злочину не гягне за собою кримінальної відповідальності (див. ч. 2 ст. 14). Проте незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів та фонограм кваліфікується за ст. 216.
5. Суб'єкт злочину загальний.
6. Його суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.
7. Кваліфікованими видами злочину є: 1) вчинення його повторно; 2) завдання матеріальної шкоди в особливо великому розмірі (цей розмір визначено у примітці до ст. 176), а особливо кваліфікованими — вчинення його службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи. Про повторність злочинів див. коментар до ст. 32, а про поняття службова особа, використання службового становища — примітки 1 і 2 до ст. 364, Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК і коментар до ст. 364.
Конституція України (ст. ст. 41, 54).
Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886 р.). 31 травня 1995 р. Україна приєдналася до цісї конвенції у вигляді Паризького акта від 24 липня 1971 р., зміненого 2 жовтня 1979 р.
Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 р. Набула чинності для України 23 грудня 1993 р.
Міжнародна конвенція по охороні нових сортів рослин від 2 грудня 1961 р., переглянута в~м. Женеві ІОлистопада 1972р. і 23 жовтня 1978р. Україна приєдналася до Конвенції 2 червня 1995 р.
Московська угода про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав від 24 вересня 1993 р. Ратифікована Україною 27 січня 1995р.
ЦК (ст. ст. 472^ 514-17,520-23).
Закон України 'Про власність" від 7лютого 1991 рл (ст. ст. 13, 40—42).
Закон України "Про охорону прав на сорти рослин" від 21 квітня 1993 р.
Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р.
Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах" від 5ли-пня 1994 р. (ст. ст^—6).
Закон України "Про рекламу" від 3 липня 1996 р. (ст. ст. 4, 8, 10, 27).
Закон України "Про видавничу справу" від 5 червня 1997 р. (ст. ст. 20,23). а
Закон України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" від 5 листопада 1997 /7.
Закон України "Про кінематографію" від 13 січня 1998 р.п (ст. ст. З, 4, 13,24).
Закон України "Про науку і науково-технічну діяльність" у редакції від 1 грудня 1998р.
. Закон України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм" від 23 березня 2000 р.
Положення про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва. Затверджене постановою КМ № 532 від 18 липня /995 р.
Положення про авторське право в картографії. Затверджене наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру при КМ та Державного агентства України з авторських і суміжних прав при КМ № 85/41 від 26 серпня 1997 р.
Стаття 177 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_______ 425
Угода з торгових аспектів прав інтелектуальної власності (Угода ТКІР5) (розділ 5 частини III ("Кримінальні процедури")).
Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення від 26 жовтня 1961 р.
Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право від 20 грудня 1996 р.
Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми від 20 грудня 1996 р.
Стаття 177. Порушення прав на об'єкти промислової власності
і. Незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, кваліфікованого зазначення походження товару, топографії інтегральних мікросхем, сорту рослин, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди-у великому розмірі,—
караються штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, призначених для її виготовлення.
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі,—
караються штрафом від двохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, призначених для її виготовлення.
Примітка, Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо н розмір у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі - якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
1. Об'єктом злочину є права інтелектуальної власності щодо винаходів, корисних моделей, промислових зразків, кваліфікованих зазначень походження товарів, топографій інтегральних мікросхем, сортів рослин.
2. Обов'язковою ознакою злочину є потерпілий. Ним можуть бути: а) винахідник, який створив винахід чи корисну модель; б) автор промислового зразка; в) власник свідоцтва про право на зазначення місць походження товарів; г) автор топографії інтегральної мікросхеми; д) автор сорту і власник патенту на сорт рослин, а також їх правонаступники.
3. Предметом злочину, передбаченого ст. 177, є відповідні результати творчої діяльності людини: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, кваліфіковані зазначення походження товарів, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин.
Винахід і корисна модель — це результати творчої діяльності у будь-якій галузі технології. Об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини), а також спосіб, а об'єктом корисної моделі — конструктивне виконання пристрою. Селекційне досягнення в галузі племінного тваринництва — група племінних тварин, створена в результаті цілеспрямованої творчої діяльності, яка має нові корисні
Розділ V
426
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
господарські ознаки і стійко передає їх нащадкам,— також належить до винаходу.
Промисловий зразок — результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання. Ним може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.
Кваліфіковане зазначення походження товару — це термін, що охоплює назву місця походження товару і географічне зазначення походження товару. При цьому перше і друге означають назву географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного географічного місця (країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо), але, крім того, мають певні змістовні відмінності, безпосередньо визначені у Законі "Про охорону прав на зазначення походження товарів".
Топографія інтегральної мікросхеми. — зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми — мікроелектронного виробу кінцевої або проміжної форми, призначеного для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в середині і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення,— та з'єднань між ними.
Сорт рослин — штучно відібрана сукупність рослин у межах одного І того ж ботанічного таксону з притаманними їм біологічними ознаками і властивостями, що характеризують їх спадковість, яка має хоча б одну відмінність від відомих сукупностей рослин того ж ботанічного таксону і може вважатися єдиною з точки зору придатності для відтворення сорту. Категоріями сорту є клон, лінія, гібрид, популяція.
Право авторства власника об'єкта промислової власності, його інші особисті, а також майнові права закріплюються охоронним документом (патентом або свідоцтвом).
Не є предметом цього злочину: раціоналізаторська пропозиція; "ноу-хау"; знаки для товарів і послуг; фірмове найменування; просте (не кваліфіковане) зазначення походження товару; твори науки, літератури, мистецтва, комп'ютерні програми, бази даних, виконання, фонограми і програми мовлення.
Проте незаконне використання твору науки, літератури, мистецтва, комп'ютерної програми, бази даних, виконання, фонограми, програми мовлення, якщо це завдало матеріальної шкоди у великих розмірах, чужого знака для товарів чи послуг, фірмового (зареєстрованого) найменування, маркування товару, якщо це було пов'язане з отриманням доходу у великих розмірах, а також раціоналізаторської пропозиції чи "ноу-хау", які становлять комерційну таємницю, якщб це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності, кваліфікується, відповідно, за ст. ст. 176, 229 або 231.
4. З об'єктивної сторони розглядуваний злочин передбачає суспільне небезпечні дії — незаконне використання відповідних об'єктів промислової власності, їх суспільне небезпечні наслідки у вигляді заподіяння матеріальної шкоди у великому розмірі (його ви-
Стаття 177 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________427
значення дається у примітці до ст. 177), а також причинний зв'язок між вказаними діями та їх наслідками. Незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності, яке не потягло вказаних наслідків, тягне адміністративну відповідальність за ст. 51-2 КАП. Крім того, право інтелектуальної власності захищається у цивільно-правовому порядку.
Поняття використання щодо різних видів предмета злочину має свою специфіку.
Використанням винаходу (корисної моделі} визнаються: а) виготовлення, пропонування для продажу, застосування або ввезення, зберігання, інше введення в господарський обіг в зазначених цілях продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі); б) застосування способу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей спосіб, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним; в) пропонування для продажу, введення в господарський обіг, застосування або ввезення чи зберігання в зазначених цілях продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється патентом.
Використання промислового зразка — це виготовлення, пропонування для продажу, введення в господарський оборот або зберігання в зазначених цілях виробу, виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка.
Під використанням топографії інтегральних мікросхем, слід розуміти: а) копіювання інтегральних мікросхем; б) виготовлення інтегральних мікросхем із застосуванням даної топографії; в) виготовлення будь-яких виробів, що містять такі інтегральні мікросхеми; г) ввезення таких інтегральних мікросхем та виробів, що їх містять, на митну територію України; д) пропонування для продажу, продаж, зберігання в зазначених цілях та інше введення в обіг інтегральної мікросхеми, виготовленої із застосуванням даної топографії, та будь-яких виробів, що містять такі інтегральні мікросхеми. Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару визнається: а) нанесення його на товар або на етикетку; б) нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі; в) запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.
Використання сорту рослин — це виробництво насіння з метою його відчуження, доведення його до посівних кондицій для розмноження, продаж або інше введення в обіг, ввезення з-за кордону, зберігання насіння для зазначених цілей, застосування як батьківської форми для одержання насіння.
Використання прав, наданих патентом (свідоцтвом), здійснюється в межах, передбачених законодавством. Будь-яка особа не може використовувати запатентований (зареєстрований) винахід (корисну модель, сорт тощо) без згоди власника патенту.
Як правило, не визнається незаконним використання їх без комерційної мети, з науковою метою або в порядку експерименту, за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія), а також у деяких інших випадках. Проте законним чи незаконним є
Розділ V
428
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
таке використання стосовно кожного окремого об'єкта промислової власності слід визначати на підставі аналізу відповідних законів, які регулюють права власників відповідних патентів, або інших документів, що засвідчують виключне право власності на ці об'єкти. Оскільки власник патенту може передати право власності на винахід (корисну модель, промисловий зразок тощо) лише на підставі договору, то незаконне набуття права власності на них шляхом, наприклад, вимагання або шахрайства має кваліфікуватися, відповідно, за ст. ст. 189 або 190.
5. Суб'єкт злочину загальний.
6. Його суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.
7. Кваліфікованими видами злочину є: 1) вчинення його повторно; 2) заподіяння матеріальної шкоди в особливо великому розмірі (його визначення дається у примітці до ст. 177). Про повторність злочинів див. коментар до ст. 32.
Констищуція України (ст. ст. 41, 54).
ЦК (ст. ст. 472, 514-17,520-23).
Закон України '^Про власність" від 7лютого 1991 р. (ст. ст. 13, 40—42).
Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15 грудня 1993р.
Закон України '^Про охорону прав на промислові зразки" від 15 грудня 1993р.
Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг від 15 грудня 1993 р.
Закон України "Про племінне тваринництво" від 15 грудня 1993р. (ст. 9).
Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" від 16 червня 1999 р.
Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні. Затверджене указом Президента України № 479/92 від 18 вересня 1992р. (ст. 9).
Женевський акт Гаазької конвенції про міжнародну реєстрацію промислових знаків від 2 липня 1999 р.
Женевський договір про патентне право від 1 червня 2000 р.
Стаття 178. Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків
Пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку —
карається штрафом до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від одного до трьох років.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є конституційне право людини на свободу віросповідання, яке у даному випадку включає свободу сповідувати будь-яку релігію, безперешкодно відправляти одноособове чи колегіально релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність, у т.ч. з використанням релігійних споруд чи культових будинків. Обов'язковим додатковим об'єктом виступає право власності.
2. Предметом злочину закон називає релігійні споруди або культові будинки. Релігійні споруди та культові будинки — це приміщення для проведення або забезпечення богослужінь і виконання релігійних обрядів (церкви, собори, костьоли, синагоги, мечеті, пагоди, каплиці, дзвіниці, мінарети, молитовні тощо). Кожна їх складова (архітектура, живопис тощо) суворо регламентована канонами
Стаття 17 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________429
певної церкви. Якщо релігійні святині являють собою особливу історичну чи культурну цінність, їх нищення, руйнування чи псування потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 298.
3. З об'єктивної сторони злочин може виражатися у формі пошкодження або зруйнування. Про поняття пошкодження див. коментар до ст. 194. Поняття зруйнування — юридичний синонім до поняття знищення, визначення якого викладено у коментарі до ст. 194.
На відміну від ст. 194, ст. 178 не обумовлює кримінальну відповідальність за пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку розміром заподіяної в результаті таких дій шкоди. Таким чином, кримінальне караним є будь-яке пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку, яке заподіяло чи могло заподіяти істотну шкоду фізичній чи юридичній особі, суспільству. Виняток становлять випадки малозначного пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку, яке в силу ч. 2 ст. 11 не може бути визнано злочином.
Умисне пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим за-гальнонебезпечним способом, або якщо воно заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, потребує додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 194.
За своєю конструкцією цей склад злочину матеріальний. Він вважається закінченим з моменту настання наслідків у вигляді пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку.
4. Суб'єкт злочину загальний.
5. Суб'єктивна сторона характеризується умислом або необережністю.
Конституція України (ст. 35).
Закон України Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р. (ст. ст. 2, 8, 17, 18, 21, ЗІ).
Стаття 179. Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь
Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь —
караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.
1. Об'єктом злочину є право людини на свободу віросповідання.
2. Предметом злочину є релігійні святині. Під релігійними святинями розуміються предмети або місця релігійного поклоніння. Поряд з широко шанованими (Палестинські святині у християн, Мекка і Медина у мусульман) існують святині регіонального або місцевого характеру. Якщо релігійні святині являють собою особливу історичну чи культурну цінність, їх знищення потребує додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 298.
Розділ V
430
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
3. З об'єктивної сторони цей злочин може проявлятися у формі: 1) утримування; 2) осквернення; 3) знищення релігійних святинь.
Під утримуванням релігійних святинь слід розуміти самоуправні дії щодо збереження під своїм контролем предметів або місць релігійного поклоніння, які винний відповідно до рішення відповідного державного органу зобов'язаний передати іншій релігійній організації чи звільнити на їх користь. Незаконний характер такого утримання полягає в тому, що, діючи у такий спосіб, винний безпідставно зберігає під своїм контролем релігійні святині, позбавля-ючи представників інших релігійних організацій передбаченої законом можливості реалізовувати за їх допомогою свої релігійні потреби. Осквернення релігійних святинь — це вчинення будь-яких дій щодо релігійних святинь (непристойних написів, малюнків, пошкодження, інших дій, пов'язаних з глумом над святинями), які є образливими для релігійних почуттів віруючих, предметами чи місцями релігійного поклоніння яких є ці святині. Про поняття знищення див. коментар до ст. 194. Якщо знищення релігійних святинь було вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпеч-ним способом, або якщо воно заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, то воно потребує додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 194 або за ст. 196 — залежно від форми вини.
Викрадення релігійних святинь або заволодіння ними шляхом вимагання слід розглядати як відповідний злочин проти власності.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, пов'язаних з утриманням, оскверненням або знищенням релігійних святинь.
4. Суб'єкт злочину загальний.
6. Суб'єктивна сторона характеризується переважно умисною формою вини. Незаконне знищення релігійних святинь може характеризуватися необережною формою вини.
Конституція України (ст. 35).
Закон України Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р. (ст. ст. 2, 8, 17, 18, 21, 31).
Стаття 180. Перешкоджання здійсненню релігійного обряду
1. Незаконне перешкоджання здійсненню релігійного обряду, що зірвало або поставило під загрозу зриву релігійний обряд,—
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
2. Примушування священнослужителя шляхом фізичного або психічного насильства до проведення релігійного обряду —
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є право на свободу віросповідання. Фізична або психічна недоторканність особи ви-
Стаття 180 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________431
ступає додатковим факультативним (ч. 1 ст. 180) чи додатковим обов'язковим (ч. 2 ст. 180) об'єктом.
2. Об'єктивна сторона злочину може виражатися у формі: 1) незаконного перешкоджання здійсненню релігійного обряду, що зірвало або поставило під загрозу зриву релігійний обряд; 2) примушування священнослужителя до проведення релігійного обряду.
Релігійний обряд — сукупність визначених внутрішніми церковними приписами і правилами індивідуальних чи колективних дій віруючих, спрямованих на встановлення обопільних відносин між людиною і надприродними об'єктами. Релігійний обряд є складовою релігійної діяльності, до якої належать також богослужіння, релігійні церемонії, процесії, інші індивідуальні чи колективні дії, по-.в'язані із сповідуванням і поширенням обраної віри. Релігійні обряди виконуються як у культовому приміщенні, так і поза ним. Не належать до релігійних обрядів дії віруючих організаційного чи господарського характеру.
Згідно з законодавством України, релігійні обряди безперешкодно проводяться в культових будівлях і на прилеглій території, у місцях паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, а також в установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і згодою адміністрації. Релігійні обряди в лікарнях, госпіталях, будинках для осіб похилого віку та інвалідів, місцях попереднього ув'язнення і відбування покарання проводяться на прохання громадян, які перебувають в них, або за ініціативою релігійних організацій. Адміністрація зазначених установ сприяє цьому, бере участь у визначенні часу та інших умов проведення обряду.
В інших випадках публічні релігійні обряди проводяться щоразу з дозволу відповідної місцевої державної адміністрації, виконавчого комітету сільської, селищної, міської рад. Клопотання про видачу вказаного дозволу подається не пізніш як за десять днів до призначеного строку проведення обряду, крім випадків, які не терплять зволікання.
Перешкоджання відправленню релігійного обряду полягає у створенні будь-яких перепон, які суттєво ускладнюють чи унеможливлюють його відправлення. Воно може здійснюватись шляхом погроз, застосування фізичного насильства, обману чи у будь-який інший спосіб і полягати, зокрема, в недопущенні віруючих до місця проведення релігійного обряду, завідомо неправдивому повідомленні про загрозу життю чи здоров'ю його учасників, необгрунтованій відмові у клопотанні про видачу дозволу на публічне проведення обряду, неправомірному вилученні предметів культу, які є необхідними для проведення обряду, тощо. Якщо спосіб перешкоджання утворює самостійний склад злочину, вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ч. 1 ст, 180 та, наприклад, ст. ст. 125, 126, 129, 179.
Перешкоджання слід визнавати незаконним, якщо воно здійснюється: 1) стосовно релігійного обряду, який відправляється на законних підставах і не супроводжується порушенням закону; 2) протиправними шляхами. З огляду на це, не утворює складу злочину,
Розділ V
432
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
передбаченого ч. 1 ст. 180, перешкоджання відправленню релігійного обряду, який, зокрема, здійснюється: а) з грубим порушенням вимог чинного законодавства (без відповідного дозволу за умови необхідності його одержання або поєднаний із заподіянням шкоди здоров'ю чи статевою розпустою тощо); б) релігійними організаціями, діяльність яких припинена на підставі закону в судовому порядку. За смислом ч. 2 ст. 35 Конституції України право на відправлення релігійного обряду може бути обмежено лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і^свобод інших людей.
Перешкоджання релігійному обряду утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 180, лише у випадку, коли це зірвало або поставило під загрозу зриву релігійний обряд. Під зривом релігійного обряду слід розуміти його порушення чи припинення, що потягнуло за собою неможливість його подальшого відправлення.
Примушування священнослужителя до проведення релігійного обряду — це домагання від потерпілого проведення релігійного обряду. Способами такого примушування відповідно до закону можуть бути тільки фізичне або психічне насильство. Під фізичним насильством у ч. 2 ст. 180 розуміється фізичне насильство будь-якого виду (нанесення тілесних ушкоджень, завдання удару, побої, вчинення інших насильницьких дій). Застосування такого насильства потребує додаткової кваліфікації за відповідною статтею КК (наприклад, ст. ст. 121, 122, 125, 126). Психічне насильство — це погроза заподіяння фізичної, матеріальної чи іншої шкоди (погроза вбивством, нанесенням тілесних ушкоджень, знищенням чи пошкодженням майна, вчиненням інших насильницьких дій). Погроза вбивством потребує самостійної правової оцінки за ст. 129.
Складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 180, охоплюється примушування до проведення будь-якого релігійного обряду. Таке примушування може проявитись в домаганні проведення обряду, який за канонами цього віровчення у даний час забороняється, або у місці, до його проведення є неприпустимим, або обряду іншого віровчення.
Під священнослужителем у цій статті розуміється фізична особа, яка є служителем культу, введена в духовний сан і має право самостійно здійснювати богослужіння, обряди й таїнства (зокрема єпископ, священик, мулла, равін).
Момент закінчення злочину, вчиненого у його першій формі (ч. 1 ст. 180), пов'язується з настанням відповідних наслідків — моментом зриву або поставлення під загрозу зриву релігійного обряду. Злочин у другій формі є закінченим з моменту вчинення зазначених у ч. 2 ст. 180 дій.
3. Суб'єкт злочину загальний. Службова особа, яка незаконно перешкоджає здійсненню релігійного обряду або примушує священнослужителя до проведення релігійного обряду з використанням влади або службового становища, за наявності підстав повинна відповідати і за ст. 364 (423) чи ст. 365 (424).
4. Суб"єктивна сторона характеризується умисною формою вини.
Ко Іституція України (ст. 35).
За>он України Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р (ст. 21).
433
Стаття 181
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Стаття 181. Посягання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів
1. Організація або керівництво групою, діяльність якої, здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів і поєднана із заподіянням шкоди здоров'ю людей або статевою розпустою,—
караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Ті самі дії, поєднані із втягуванням в діяльність групи неповнолітніх,—
караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.
1. Об'єктом злочину є встановлений порядок проповідування релігійних віровчень та відправлення релігійних обрядів, який забезпечує здоров'я громадян, статеву свободу, статеву недоторканість та моральність.
2. Об'єктивна сторона злочину характеризується діями, що проявляються в організації або керівництві групою фізичних осіб. Ці дії можуть бути кваліфіковані за ст. 181 лише за умови, що діяльність такої групи: 1) поєднана із заподіянням шкоди здоров'ю людей або статевою розпустою; 2) здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів.
Поняття заподіяння шкоди здоров'ю людей у цьому складі охоплює заподіяння смерті або тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Якщо заподіяння шкоди здоров'ю утворює склад більш тяжкого злочину, ніж передбачений ч. 1 ст. 181, вчинене за наявності підстав слід додатково кваліфікувати за ст. 115, ч. 2 ст. 119, ч. ч. 2 або 3 ст. 120, 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126, ст. 127.
Під статевою розпустою слід розуміти вчинення розпусних дій, пов'язаних з неупорядкованим статевим спілкуванням, задоволенням статевої пристрасті неприродним способом тощо стосовно членів такої групи або інших осіб. Детальніше про розпусту див. коментар до ст. ст. 156 і 302. Якщо діяльність зазначеної групи пов'язана із вчиненням конкретних актів зґвалтування, насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості, то дії винних у цьому осіб потребують додаткової оцінки за ст. ст. 152, 153, 155.
Організація групи передбачає сукупність дій, спрямованих на утворення такої групи (підшукування членів групи, приміщення чи іншого місця для спільного здійснення її діяльності, планування такої діяльності тощо).
Керівництво групою — це дії, що спрямовані на управління процесом підтримання функціонування групи і полягають, зокрема, у координації діяльності групи, відданні відповідних розпоряджень, керуванні обрядами, прийнятті рішень щодо покарання членів групи тощо.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій по утворенню зазначеної групи або керівництву нею.
Розділ V
434
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
3. Суб'єкт злочину загальний. Ним може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку і здійснювала організацію або керівництво зазначеною групою. Особи, які брали участь у діяльності такої групи, не є суб'єктами цього злочину і можуть нести відповідальність лише за злочини, безпосередньо пов'язані із заподіянням шкоди здоров'ю або посяганням на статеву свободу чи статеву недоторканість.
4. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.
5. Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення зазначених у ч. 1 ст. 181 дій, поєднаних із втягуванням в діяльність зазначеної групи неповнолітніх. Під неповнолітнім слід розуміти особу, яка не досягла 18 років.
Організація або керівництво зазначеною групою, поєднана із розпусними діями щодо неповнолітніх, повністю охоплюється ч. 2 ст. 181 і додаткової кваліфікації за ч. ч. 1 або 2 ст. 156 не потребує.
Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р. (ст. ст. 13, 16).
Стаття 182. Порушення недоторканності приватного життя
Незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди або поширення цієї інформації у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації,—
караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
1. Відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
2. Об'єктом злочину є право громадянина на недоторканність приватного життя, особисту та сімейну таємницю.
3. Предметом злочину є конфіденційна інформація про особу. Нею є відомості про приватне життя особи, що становлять її особисту чи сімейну таємницю (зокрема, інформація про освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані про особу) і поширюються за її бажанням відповідно до передбачених нею умов. Під приватним життям особи розуміється сфера життєдіяльності окремої особи, яка включає в себе зв'язки особи з іншими людьми, її приватні справи, сімейні стосунки тощо, тобто все, що пов'язане з її способом життя і не має публічного характеру. Особисту таємницю становлять відомості про приватне життя конкретної особи, які ця особа бажає зберегти в таємниці від інших осіб. Такими відомостями можуть бути відомості про її здоров'я, інтимне життя (зокрема на-
Стаття 182 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________435
явність позашлюбних інтимних стосунків), хобі, особливість сімейних стосунків (народження поза шлюбом дитини тощо). Сімейна таємниця — відомості про приватне життя члена (членів) окремої сім'ї чи декількох сімей, які він (вони) бажають зберегти у таємниці від сторонніх осіб.
Конфіденційною не може визнаватися інформація, яка вже раніше була оприлюднена шляхом публікації, повідомлення в засобах масової інформації чи іншим способом.
4. З об'єктивної сторони порушення приватного життя полягає у неправомірному втручанні в особисте чи сімейне життя особи, порушенні таємниці особистого чи сімейного життя, які можуть проявитись у таких формах: 1) незаконне збирання конфіденційної інформації про особу; 2) незаконне зберігання такої інформації; 3) незаконне її використання; 4) незаконне поширення конфіденційної інформації про особу; 5) поширення її у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації. Всі ці дії утворюють склад злочину, передбаченого ст. 182, лише у випадку, якщо вони здійснюються без згоди особи, якої вони стосуються.
Збирання конфіденційної інформації про особу передбачає отримання їх у будь-який спосіб, у т.ч. шляхом викрадення. Якщо збирання таких відомостей було поєднано з порушенням недоторканності житла або порушенням таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ст. 182 і ст. 162 або ст. 163.
Під зберіганням такої інформації розуміється її збереження та накопичення у певному місці на будь-яких носіях (паперових, електронних, відео тощо).
Використання конфіденційної інформації про особу — це користування винним за власним розсудом відомостями, які становлять особисту чи сімейну таємницю особи, для задоволення певної потреби чи одержання певної вигоди.
Під поширенням конфіденційної інформації про особу слід розуміти повідомлення будь-яким способом (усно, письмово, друкованим способом, за допомогою комп'ютерної мережі тощо) такої інформації невизначеному числу осіб (хоча б одній людині).
Публічний виступ — це виступ на заходах публічного характеру (зборах, конференціях, з'їздах, мітингах, симпозіумах, круглих столах тощо). Поширення її у творі, що публічно демонструється, означає повідомлення конфіденційної інформації про особу у плакатах, гаслах, картинах, фотографіях тощо, які виставлені (вивішені) для публічного ознайомлення, демонстрація відеокасети тощо. Детальніше про поняття твір див. коментар до ст. 176. Під поширенням такої інформації у засобах масової інформації слід розуміти публічне повідомлення її у пресі (газетах, журналах, бюлетенях), за Допомогою інших засобів масової інформації (радіомовлення, телебачення тощо).
Незаконними збирання, зберігання, використання або поширення вказаної інформації про особу будуть тоді, коли вони здійснюється з порушенням встановленого законом порядку. Поширення
Розділ V
436
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
її у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації є незаконним завжди, коли це здійснюється без згоди особи, якої вона стосується. Не є незаконним збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу, яке здійснюється в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. До них, зокрема, належать збирання, зберігання, використання і поширення конфіденційної інформації про особу в порядку, передбаченому законом: 1) в процесі розслідування кримінальної справи; 2) у ході операти-вно-розшукової чи розвідувальної діяльності; 3) для перевірки фактичних даних про організовану злочинність; 4) у разі введення воєнного чи надзвичайного стану. Певні відомості про особу без її згоди збираються під час притягнення її до адміністративної, цивільно-правової відповідальності, у зв'язку із здійсненням військового обліку військовозобов'язаних, обліку осіб, які є збудниками інфекційних та інших небезпечних для населення захворювань, осіб, звільнених із місць позбавлення волі, паспортного обліку, обліку, що здійснюється в межах дозвільної системи тощо.
В окремих випадках поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди утворює склад іншого, ніж передбачений ст. 182, злочину (наприклад, злочинів, передбачених ст. ст. 132, 189, 232, 330, 381, 336).
Цей злочин за своєю конструкцією є формальним і вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ст. 182 дій. Заподіяння в результаті його вчинення суспільне небезпечних наслідків знаходиться за межами ^складу злочину, передбаченого ст. 182. За наявності підстав такі наслідки можуть отримати додаткову кримінально-правову оцінку за відповідними статтями КК.
5. Суб'єкт злочину загальний. Порушення недоторканності приватного життя службовою особою з використанням наданих їй влади чи службового становища, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, утворює сукупність злочинів і потребує кваліфікації за ст. ст. 182 і 364 або 365.
6. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом.
У разі, коли недоторканність приватного життя було порушена службовою особою в результаті службової недбалості, то за наявності для того підстав вчинене може бути кваліфіковане за ст. 367 (425).
Конституція України (ст.ст. 32, 34).
КПК (ст. ст. 20,, 27, 64, 65, 68. 185, 217-22).
Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 р-(ст. ст. 8, 9).
Закон України "Про інформацію" віа 2 жовтня 1992р. (ст. ст. 1, 2, 9, 10, 12, 20, 23,29,31,37).
Закон України "Про розвідувальні органи України" від22 березня 2001 р. (ст. 5).
Рішення КС у справі громадянина К.Г. Устименка № 5-зп від ЗО жовтня 1997 р-
Постанова ПВС № 7 від 26 вересня 1990 р. "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" (п. 3).
437
Стаття 183
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Стаття 183. Порушення права на отримання освіти
1. Незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності —
карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Незаконна вимога оплати за навчання у державних чи комунальних навчальних закладах —
карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
1. Об'єктом злочину є конституційне право громадян на освіту, у т.ч. право на безоплатне отримання дошкільної, повної, загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.
2. Потерпілими від цього злочину можуть бути як громадяни України, так і іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають право здобувати освіту в закладах освіти України відповідно до українського законодавства та міжнародних договорів. Ними можуть бути як особи, що претендують на здобуття освіти у відповідному навчальному закладі (ч. 1 ст. 183), так і особи, що в ньому навчаються, — вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти (ад'юнкти), докторанти (ч. 2 ст. 183).
3. З об'єктивної сторони злочин може бути вчинений у двох формах: 1) незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності; 2) незаконна вимога оплати за навчання у державних чи комунальних навчальних закладах.
Під повчальніш закладом у цій статті розуміються такі заклади, в яких здійснюється дошкільна, повна загальна середня, позашкільна, професійно-технічна, вища, післядипломна освіта, аспірантура, докторантура з будь-якою формою навчання — очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем. Такими закладами, зокрема, є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі будинки, школи, колегіуми, ліцеї, гімназії, палаци, центри та станції дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, професійно-технічні училища, вищі професійні училища, технікуми, коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети тощо.
Незаконною визнається така відмова у прийнятті до навчального закладу, яка не має під собою законних підстав. Вона може проявлятись у поставленні особи в умови, за яких вона не може реалізувати свое право на освіту в установленому законом порядку.
Відмова може бути здійснена у прямій або завуальованій формі. Пряма відмова має місце тоді, коли винний відкрито заявляє про своє небажання прийняти особу на навчання або пов'язує прийняття на навчання з певними умовами, виконання яких не передбачено законом (наприклад, висуває вимогу про надання не перед-
Розділ V
438
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
бачених правилами прийому документів). Завуальована форма має місце тоді, коли дійсний намір щодо відмови особі в навчанні вуалюється певними обставинами, у зв'язку з чим відмові зовні надається законний характер. Так, завуальованою формою відмови може бути визнане формальне проведення вступних іспитів чи співбесіди і прийняття на навчання не за результатами конкурсу, а. на підставі попередньо сформованого адміністрацією навчального закладу чи її окремими представниками списку осіб, які мають бути зараховані на навчання. Безпосередньо на іспиті така відмова може проявитись у безпідставному заниженні потерпілому оцінки. Проведення за зазначених обставин іспиту може бути визнано формою незаконної відмови у прийнятті до навчального закладу і кваліфікуватися за ч. 1 ст. 183 лише тоді, коли необ'єктивне оцінювання знань абітурієнтів є проявом реалізації цілеспрямованої політики адміністрації навчального закладу чи сформованої нею приймальної комісії, метою якої є прийняття на навчання заздалегідь визначених осіб і неприйняття усіх інших. Якщо ж вказане вище оцінювання знань абітурієнтів було результатом суб'єктивного підходу окремого екзаменатора, підстав для кваліфікації вчиненого за ч. 1 ст. 183 немає.
Не може визнаватися незаконною відмовою у прийнятті до навчального закладу використання обмежень для прийняття на навчання за медичними, віковими показниками, показниками професійної придатності, а також іншими вимогами, визначеними в установленому законом порядку за наявності підстав для використання таких обмежень.
Незаконною слід визнавати вимогу оплати за навчання, яка має місце у випадку, коли така оплата: а) не передбачена у даному навчальному закладі загалом чи для даної категорії осіб зокрема;
б) вимагається у розмірах, що перевищують офіційно встановлені;
в) вимагається у не передбаченій нормативно-правовими актами формі (скажімо, замість грошей вимагається відпрацювання певного часу на якомусь об'єкті) тощо. Так, склад цього злочину утворюють дії, які полягають у вимозі перерахувати певну суму грошових коштів на рахунок навчального закладу чи рахунок іншої організації (наприклад, благодійного фонду), поставити навчальному закладу певні матеріальні цінності (будівельні матеріали, комп'ютерну техніку, транспортні засоби, продовольство, інші товари) чи надати послуги матеріального характеру (зробити ремонт приміщень за власний рахунок, надати рухоме чи нерухоме майно в оренду без відповідної оплати за неї) за навчання, плата за яке законом не передбачена. Якщо службова особа вимагає передати гроші або інше майно їй особисто, вчинене за наявності необхідних об'єктивних і суб'єктивних ознак утворює склад одержання хабара і потребує кваліфікації за відповідною частиною ст. 3.68.
Відповідальність за ч. 2 ст. 183 настає лише у разі, коли незаконна вимога оплати за навчання здійснюється у державних чи комунальних навчальних закладах. Про поняття державної та коку-нольноГ власності див. коментар до ст. 233. Пред'явлення такої вимоги в навчальних закладах з іншою формою власності не утворює
Стаття 184 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________439
складу цього злочину. За наявності підстав такі дії можуть розцінюватись як відповідне службове зловживання (ст. ст. 364 чи 365). Закінченим цей злочин при вчиненні його у першій формі вважається з моменту незаконної відмови у прийнятті до навчального закладу, у другій — з моменту висунення незаконної вимоги оплати за навчання.
4. Суб'єктом цього злочину може бути особа, яка наділена відповідними повноваження щодо прийому на навчання та визначення його умов. До таких осіб належать: 1) члени приймальних комісій; 2) інші особи, уповноважені здійснювати прийом на навчання та визначати його умови (керівники навчальних закладів, службові особи кадрових служб).
5. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.
Якщо незаконна відмова у прийнятті до навчальних закладу чи незаконна вимога оплати за навчання у навчальних закладах були вчинені з мотивів прямого чи непрямого обмеження права на освіту за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, вчинене потребує кваліфікації за відповідною частиною ст. 161.
Конституція України (ст. 53).
Закон України "Про освіту" від 23 травня 1991 р.и(ст. ст. 6, 34, 39,41, 43) Закон України '^Про професійно-технічну освіту" від 10 лютого 1998р. (ст. 5). Закон України "Про загальну середню освіту" від 13 травня 1999р. (ст. ст. 4,6). Закон України "Про позашкільну освіту" від 22 червня 2000 р. (ст. ст. 4—6). Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. (ст. 19). Положення про загальноосвітній навчальний заклад. Затверджено постановою КМ № 964 від 14 червня 2000 р. (п. п. 20,21).
Стаття 184. Порушення права на безоплатну медичну допомогу
1. Незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров'я, —
карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.
2. Незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я —
карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.
1. Об'єктом злочину є право громадян на охорону здоров'я та медичну допомогу, у т. ч. на безоплатну медичну допомогу у державних та комунальних закладах охорони здоров'я.
2. З об'єктивної сторони злочин може бути вчинений у двох формах: 1) незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров'я (ч. 1 ст- 184); 2) незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я (ч. 2 ст. 184).
Поняттям медична допомога охоплюються лікування, профілактичні заходи, які провадяться при захворюваннях, травмах, поло-
Розділ V
440
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
гах, а також медичний огляд та деякі інші види медичних робіт (близьким до цього поняття є поняття "медичні послуги").
Закладами- охорони здоров'я є санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади, які забезпечують безпосередню охорону здоров'я населення (лікарні, поліклініки, диспансери, клініки науково-дослідних інститутів, пологові будинки, санаторії). Державними є такі заклада охорони здоров'я, які створені на базі державної власності і фінансуються з державного бюджету, комунальними — створені органом місцевого самоврядування або органом місцевого самоврядування спільно з місцевою державною адміністрацією як засновником (співзасновником) на базі чи за участю комунальної власності та за відповідного фінансування з місцевого бюджету.
Незаконною слід визнавати вимогу оплати за надання медичної допомоги, яка має місце у випадку, коли така оплата: а) не передбачена в Україні загалом, у даному закладі охорони здоров'я чи для даної категорії осіб зокрема; б) вимагається у розмірах, що перевищують офіційно встановлені; в) вимагається у не передбаченій нормативно-правовими актами формі.
Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 184, має місце у разі незаконної вимоги оплати за надання медичної допомоги як громадянам України, так і іноземним громадянам, а також особам без громадянства, коли така допомога їм має надаватися безоплатно згідно з законами України та міжнародними угодами.
Незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 184, лише у разі, коли вона має місце щодо надання такої допомоги тільки у державних та комунальних закладах охорони здоров'я.
Діяння, яке передбачене ч. 1 ст. 184, необхідно відмежовувати від одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації (ст. 354). Ці діяння відрізняються між собою за двома основними моментами. По-перше, за суб'єктом злочину. Відповідальність за злочин, передбачений ч. 1 ст. 184,. може нести працівник як державного, так і комунального закладу охорони здоров'я. Крім того, це може бути як службова особа, так і працівник, який такою особою не є. Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 354, може бути лише працівник державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою. По-друге, при вчиненні діяння, відповідальність за яке встановлена ч. 1 ст. 184, винний незаконно вимагає внесення відповідної оплати на користь закладу охорони здоров'я, в якому він працює, а при вчиненні діяння, передбаченого ст. 354, він вимагає незаконної винагороди для себе особисто.
Змістом другої форми цього злочину (ч. 2 ст. 184) є незаконне скорочення мережі державних і комунальній: закладів охорони здоров'я. Згідно з Конституцією України (ст. 49), існуюча мережа державних і комунальних закладів не може бути скорочена. Виходячи з того, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч. 1 ст. 64), а ст. 49 Основного Закону таких випадків не
441
Стаття 184
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Передбачає, то існуюча мережа зазначених закладів може бути скорочена лише в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 іст. 64). Скорочення такої мережі в інших випадках визнаватиметь-рі незаконним.
: Під мережею державних, та комунальних закладів охорони здо-ров'я розуміється сукупність таких закладів, розташованих на пев-|Ній території (республіки, області, району, міста). Скорочення такої Цмережі — це насамперед зменшення загальної кількості зазначених ^акладів. Як скорочення слід розглядати також перепрофілювання Існуючих закладів охорони здоров'я, їхніх структурних ланок, ^зменшення кількості ліжко-місць певного профілю, кількісного і ^якісного складу медичного персоналу, якщо це порушує існуючі ^нормативи і знижує рівень охорони здоров'я населення. ^ Закінченим цей злочин при вчиненні його у першій формі вва-ЇЖається з моменту висунення незаконної вимоги оплати за надання ^едичної допомоги, а в другій — з моменту фактичного скорочення Існуючої на певній території мережі державних або комунальних Закладів охорони здоров'я.
і 3. Суб'єктом злочину у першій його формі можуть бути праців-Ійики державних чи комунальних закладів охорони здоров'я (як Іслужбові, так і неслужбові, наприклад, головний лікар, завідуючий відділенням, лікар, медсестра, реєстратор тощо), у другій формі — службові особи, до компетенції яких належить забезпечення існування повної мережі державних і комунальних закладів охорони Ідоров'я. Якщо службова особа видала нормативний акт про незаконне скорочення мережі зазначених закладів, перевищивши при цьому свої службові повноваження, вчинене за наявності підстав слід додатково кваліфікувати за ст. 365.
4. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.
Конституція України ^сяі. ст. 49, 64).
Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (ст.ст. 11, 16).
Рішення КС у справі за конституційним поданням. 66 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти" (справа про платні медичні послуги) № 15-рп/98 від 25листопада 1998р.
Угода про надання медичної допомоги громадянам держав — учасниць співдружності незалежних держав від 27 березня 1997 р.
Протокол про механізм реалізації Угоди пропадання медичної допомоги громадянам держав — учасниць співдружності незалежних держав від 27 березня 1997р.
Постанова КМ від 17 вересня 1996 р. № 1138 "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих меди-чншс закладах освіти ".
Перелік видів захворювань і станів іноземних громадян, що потребують екстреної медичної допомоги. Затверджений наказом МОЗ № 225 від 16 липня 1997 р.
«все книги «к разделу «содержание Глав: 41 Главы: < 20. 21. 22. 23. 24. 25. 26. 27. 28. 29. 30. >