Розділ VI ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ
Загальні положення до розділу
1. Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільших цінних соціальних благ — право власності. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Передбачення в одному розділі Особливої частини КК відповідальності за всі посягання на власність незалежно від її форми забезпечує всім суб'єктам права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція України та Закон України "Про власність". За суб'єктом здійснення права власності чинне законодавство виокремлює: а) право власності українського народу; б) право державної власності; в) право комунальної власності; г) право колективної власності (у т.ч. підприємств, громадських організацій та інших об'єднань громадян); д) право приватної власності, у тому числі право спільної власності подружжя, членів сім'ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство; е) право власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій.
2. Родовим об'єктом злочинів, передбачених розділом VI Особливої частини КК, є врегульовані законом суспільні відносини власності, передусім відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном.
Додатковими обов'язковими об'єктами злочинів, які вчиняються з використанням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж, розбій, вимагання, погроза знищення майна), виступають здоров'я, життя, психічна або фізична недоторканість людини. При знищенні чи пошкодженні майна додатковими факультативними об'єктами можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека.
3. Предметом абсолютної більшості злочинів проти власності закон називає майно — речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру.
До фізичних ознак належить те, що вказані речі можуть бути вилучені з володіння законного власника або пошкоджені чи знн-
__________ОСОБЛИВА ЧАСТИНА__________443
щені. Іншими словами, предметом таких злочинів можуть бути речі у фізичному розумінні цього слова. Людина як фізична особа не може бути предметом злочинів проти власності — її викрадення, а також інше незаконне заволодіння слід кваліфікувати за відповідними статтями розділів III або XX Особливої частини КК.
Економічними ознаками таких речей є те, що вони повинні: 1) мати мінову та споживчу вартість, здатність задовольняти матеріальні та пов'язані з ними потреби людини; 2) бути відокремлені від природного середовища, чи бути створені заново. Звичайним проявом вартості речі є її грошова оцінка. З огляду на це, предметом злочинів проти власності, які полягають у вилученні майна з володіння іншої особи, визнаються документи, які виконують роль грошового еквівалента і надають майнові права без будь-якого додаткового оформлення (цінні папери, білети грошово-речової лотереї, талони на паливно-мастильні матеріали, білети на проїзд транспортом тощо). Не визнаються предметом таких злочинів (принаймні, закінчених), так звані легітімаційні знаки (жетони камери схову, гардеробні номерки тощо), а також різноманітні накладні, квитанції, чеки, довіреності, інші документи, які самі по собі не мають вартості, а лише надають право на одержання майна. Це ж стосується і квитків на проїзд авіаційним, автомобільним, водним та залізничним транспортом, які можуть бути використані за призначенням лише після додаткового оформлення (внесення прізвища володільця, заповнення іншого тексту, скріплення печаткою, компостування тощо). Заволодіння такими предметами утворює готування до відповідних посягань і підлягає правовій оцінці з урахуванням положень ст. 14.
Викрадення, привласнення, вимагання офіційних чи приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності і не мають грошової оцінки та мінової властивості, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем, а також їх умисне знищення чи пошкодження, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах, не може визнаватися злочином проти власності і за наявності підстав потребує кваліфікації за ст. 357.
Предметом викрадення, вимагання, привласнення, розтрати, заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем не можуть виступати природні багатства в їх природному стані — блага, які, хоч і мають об'єктивну цінність, проте не створені повністю або частково працею людини (наприклад, ліс на пні, дичина у лісі, риба у природних водоймах). Протиправне обернення таких об'єктів у свою власність за наявності підстав може розглядатися як злочини проти довкілля і кваліфікуватися, зокрема, за ст. ст. 246, 248, 249. Проте такі саме дії щодо при-родних об'єктів, які вилучені з природного стану завдяки вкладеній пРаці людини, розглядаються залежно від способу посягання як викрадення чи інший злочин проти власності. Так, дії осіб, винних у ^володінні заготовленим чи складованим лісом, у незаконних вилові риби або добуванні водних тварин, що вирощуються підприємствами, організаціями чи приватними особами в спеціально вла-иггованих чи пристосованих водоймах, або незаконному заволодій-
Розділ VI
444
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
ні рибою, водними тваринами, виловленими цими юридичними або фізичними особами, а також дикими тваринами і птахами, які перебувають у розплідниках і вольєрах, слід кваліфікувати як викрадення чужого майна чи інший відповідний злочин проти власності. У таких ситуаціях матеріальні об'єкти природи, будучи включеними у виробничо-трудовий процес, набувають якості товарної продукції — предмета злочину проти власності.
Юридичними ознаками майна як предмета злочинів проти власності є те, що, по-перше, таке майно повинно бути чужим для винного, по-друге, воно, як правило, має належати на праві власності іншому суб'єкту права власності, по-третє, воно не повинно виступати предметом злочинів, відповідальність за які передбачена іншими розділами Особливої частини КК.
Чужіш слід визнавати майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винного. Не є власниками майна колективних підприємств, підприємств, які засновані на власності об'єднань громадян, акціонерних товариств члени (акціонери) цих підприємств, об'єднань і товариств, а тому незаконне заволодіння ними таким майном, знищення чи пошкодження його утворює склад відповідного злочину проти власності.
Не є чужим для кожного з подружжя, а отже не може визнаватися предметом злочинів проти власності майно, яке нажите подружжям за час шлюбу і яке знаходиться у спільній сумісній власності подружжя. Водночас, роздільне майко подружжя (яке належало кожному з подружжя до одруження, одержане ним під час шлюбу в дар чи в порядку успадкування, або належить йому за шлюбним контрактом, а також речі індивідуального користування, за винятком коштовностей і предметів розкоші) є власністю кожного з них, отже неправомірне заволодіння ним, його пошкодження чи знищення одним із членів подружжя утворює склад відповідного злочину проти власності.
Таким, що перебуває у спільній сумісній власності, слід визнавати також майно, набуте в результаті спільної праці членів сім'ї, якшо інше не передбачено письмовою угодою між ними.
Не є чужим для осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, майно такого господарства, оскільки воно належить їм за правом сумісної власності. Виняток з цього становлять випадки, коли майно такого господарства розділено між такими особами відповідно до укладеної між ними угоди або якщо ними утворено селянське (фермерське) господарство у формі юридичної особи.
Володіння, користування і розпорядження майном, яке за правом спільної сумісної власності належить подружжю або особам що спільно ведуть селянське (фермерське) господарство, здійсню ється такими особами за взаємною домовленістю. Порушення ними цього порядку може за наявності для того підстав утворювати склад самоправства і кваліфікуватися за ст. 356.
, Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї (крьл< гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, прекурсорів, обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів,
__________ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________445
психотропних речовин або їх аналогів, документів, штампів, печаток чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службової особи своїм службовим становищем, викрадення предметів, які знаходяться в місці поховання або на трупі, викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна або заволодіння ними шляхом шахрайства, викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених, не може кваліфікуватися за статтями, зазначеними у цьому розділі. Незаконне заволодіння таким специфічним майном виділене законодавцем в окремі склади злочинів (ст. ст.' 262, 308, 312, 313, 357, 297, 410, 432).
Пневматична зброя, сигнальні, стартові, будівельні та газові пістолети, ракетниці, вибухові пакети та інші імітаційно-піротехнічні й освітлювальні засоби, що не містять вибухових речовин і сумішей, не можуть бути віднесені до предметів, за викрадення, привласнення, вимагання яких або заволодіння якими шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем передбачена- відповідальність за ст. 262. У зв'язку з цим викрадення таких предметів чи заволодіння ними будь-яким іншим із перелічених способів потрібно розглядати як відповідний злочин проти власності. Викрадення завідомо несправної вогнестрільної зброї (наприклад, навчальної) або протиправне заволодіння нею у будь-який інший із зазначених способів і приведення її у придатний до використання за призначенням стан необхідно кваліфікувати як відповідний злочин проти власності та як незаконне виготовлення вогнестрільної зброї. Так само необхідно кваліфікувати дії винного у тому разі, коли для виготовлення придатної для використання зброї частина деталей ним викрадалась, а інша частина була вироблена самостійно чи придбана будь-яким іншим способом.
Незаконне заволодіння транспортним засобом визнається злочином проти безпеки руху та експлуатації транспорту і підлягає кваліфікації за ст. 289.
Предметом злочинів проти власності може бути як рухоме, так і нерухоме майно: житлові будинки, квартири, засоби виробництва, транспортні засоби, грошові кошти, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба та насадження на земельній Ділянці, вироблена продукція, акції, деякі інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.
Привласнення особою знайденого або чужого цінного майна, Що випадково опинилося у неї, не є викраденням і виділено законодавцем у самостійний склад злочину (ст. 193).
Майну як предмету злочинів проти власності, пов'язаних з його знищенням чи пошкодженням, (ст. ст. 194—196), притаманні певні особливості порівняно з майном як предметом викрадення, привласнення, вимагання майна, заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службової особи своїм службовим становищем (ст. ст. 185— 187, 189— 191). Адже, як правило, неможливим є викрадення нерухомого майна, лісів, надр як таких. Знищення ж перелічених об'єктів або їх пошкодження є реально можливим. З іншого
Розділ VI
446
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
боку, можна вимагати право на майно, але знищити чи пошкодити таке право неможливо.
Предметом злочинів проти власності, пов'язаних з його знищенням чи пошкодженням, може бути будь-яке майно, окрім певних його видів, знищення чи пошкодження яких визначено законом спеціальним видом знищення чн пошкодження чужого майна. КК до таких видів знищення чи пошкодження майна відносить знищення (руйнування) чи пошкодження (зіпсуття) таких видів майна, як, зокрема: об'єкти, що мають важливе народногосподарське чи оборонне значення (ст. 113), релігійні споруди та культові будинки (ст. 178), релігійні святині (ст. 179), лісові масиви або зелені насадження (ст. 245), дерева і чагарники у лісах, лісові насадження (ст. 246), території, взяті під охорону держави, та об'єкти природи заповідного фонду (ст. 252), радіоактивні матеріали (ст. 265), шляхи сполучення, споруди на них, рухомий склад або судна, засоби зв'язку чи сигналізації (ст. 277), магістральні нафто-, газо- та нафтопро-дуктопроводи, відводи від них, а також технологічно пов'язані з ними об'єкти, споруди, засоби автоматики, зв'язку, сигналізації (ст. 292), пам'ятки історії або культури (ст. 298), Державний прапор України (ст. 338), майно, що належить працівникові правоохоронного органу, службовій особі чи громадянину, який виконує громадський обов'язок, судад, народному засідателю, присяжному, захиснику, представнику особи або їх близьким родичам (ст. ст. 347, 352, 378, 399), офіційні документи, штампи, печатки (ст. 357), кабельна, радіорелейна, повітряна лінії зв'язку, проводове мовлення або споруда чи обладнання, які входять до їх складу (ст. 360), військове майно (ст.ст. 411, 412).
За певних обставин знищення чи пошкодження такого майна має додатково кваліфікуватися за ст. ст. 194 та 196. Наприклад, це може мати місце у разі, коли знищення чи пошкодження спеціального виду майна здійснюється шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом і такий спосіб не передбачено як кваліфікуючу ознаку знищення чи пошкодження такого майна, о саме діяння є менш небезпечним, ніж злочин, передбачений ч. 2 ст. 194. Якщо ж зазначені способи визначено законом обтяжуючою знищення чи пошкодження спеціального виду майна обставиною, то вчинене слід кваліфікувати лише за статтею КК, яка передбачає відповідальність за його знищення чи пошкодження навіть за умови, що санкція цієї статті (наприклад, санкція ч. 2 ст. 252) є менш суворою, ніж санкція ч. 2 ст. 194.
У ряді випадків умисне знищення чи пошкодження спеціального виду майна слід розглядати як злочин проти власності і кваліфікувати лише за ст. 194. Таку правову оцінку вчинене має отримувати тоді, коли відсутні певні ознаки (спеціальні мета, наслідки тощо), з якими закон пов'язує наявність спеціального складу знищення або пошкодження майна. Так, умисне руйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв'язку чи сигналізації, якщо воно не спричинило і не могло спричинити аварію поїзда чи судна, не порушило нормальну роботу транспорту, не створило небезпеки для життя людей чи настання інших тяжких наслідків, слід кваліфікувати не за ст. 277, а за ст. 194
___________ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________447
(за умови, що воно заподіяло шкоду у великих розмірах). За ст. 194 (за тієї ж умови), а не за ст. 360, має кваліфікуватися умисне пошкодження кабельної, радіорелейної, повітряної ліній зв'язку, про-водового мовлення або споруди чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно не спричинило тимчасового припинення зв'язку.
4. Предметом шахрайства і вимагання є не тільки майно, а й право на нього, а вимагання — і будь-які дії майнового характеру.
Право на майно — це набута в результаті дій потерпілого можливість шахрая чи вимагача користуватися, володіти і розпоряджатися чужим майном. Щодо об'єктів власності, що можуть відчужуватися тільки в установленому нормативно-правовими актами порядку, така можливість шахраєві чи вимагачу може бути надана лише шляхом оформлення відповідних документів. Під ними слід розуміти документи, які мають правове значення, тобто встановлюють право на майно або ж звільняють від обов'язків майнового характеру (договір дарування речі, доручення на право користування нею). Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад у заповітах, страхових полісах, довіреностях, цінних паперах. Право на майно може бути набуто винним також в результаті певної дії власника чи законного володільця майна, що позбавляє останнього права на нього (наприклад, знищення боргової розписки).
Під іншими (будь-якими) діями майнового характеру треба розуміти такі дії потерпілого, вчинення яких без вимагання призвело б до розтрати винним свого майна або до затрати ним особисто або членами його сім'ї певної праці до примноження або покращення якості як свого майна, так і майна своїх родичів або інших осіб, на користь яких вчинювався злочин. Насамперед, це послуги, що надаються безоплатно, наприклад, ремонт квартири, транспортного засобу, будівництво житлового чи дачного будинку, гаража, реставраційні роботи, вирощування сільськогосподарських культур тощо. Зокрема, як вимагання судова практика визнає примушування потерпілого відвезти на транспортному засобі винного або інших осіб чи перевести вантаж у певне місце (інший населений пункт) без матеріальної винагороди за це.
5. Об'єктивна сторона злочинів проти власності полягає у: 1) викраденні (ст. ст. 185—188); 2) привласненні (ст. 191); 3) розтраті (ст. 191); 4) вимаганні майна (ст. 198); 5) заволодінні ним шляхом Шахрайства (ст. 190); 6) заволодінні ним шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ст. 191); 7) вчиненні інших Дій, спрямованих на порушення права власності (ст. ст. 192—198).
За способом вчинення, предметом злочину, іншими об'єктивни-ми, а також суб'єктивними ознаками злочини проти власності можна поділити на три групи:
1) діяння, які характеризуються протиправним корисливим °берненням на свою користь чи користь інших осіб чужого майна, яке заподіює пряму шкоду власникові і здійснюється, як правило, рроти волі власника: крадіжка (ст. ст. 185 і 188); грабіж (ст. ст. 186 1 *88); розбій (ст. 187); вимагання (ст. 189); шахрайство (ст. 190); привласнення і розтрата, вчинені особою, якій майно ввірене чи пере-Уває в її віданні (ч.І ст. 191); привласнення, розтрата, заволодіння
Розділ VI
448
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 191);
2) діяння, які характеризуються протиправним, як правило корисливим заподіянням шкоди власникові без обернення на свою користь чи користь інших осіб чужого майна (без заподіяння прямих збитків власникові) або 5 оберненням на свою користь майна, яке не є чужим (є нічийним): заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192); привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в неї (ст. 193); придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом (ст. 198);
3) некорисливі посягання на власність, пов'язані з заподіянням майнової шкоди власникові іншим чином: знищення або пошкодження майна (ст. ст. 194, 196); погроза знищення майна (ст. 195); порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197).
Злочини, які належать до першої групи, до набрання чинності КК 2001 р. в кримінальному праві іменувались розкраданням. Аналіз змісту кримінально-правових норм цього та інших розділів Особливої частини КК 2001 р. (зокрема, передбачених ст. ст.ст. ст. 234, 262, 297, 308, 312, 313, 357, 362, 410) не дає підстав для об'єднання цих діянь зазначеним поняттям, оскільки: а) у цьому КК воно не передбачено; б) вживаним у цьому КК терміном "викрадення" охоплюється лише вилучення чужого майна шляхом крадіжки (ст. 185), грабежу (ст. 186) та розбою (ст. 187).
Злочини першої групи с найбільш небезпечними посяганнями на власність, оскільки вони полягають у протиправному безоплатному вилученні чужого майна і оберненні його на користь винної особи або інших осіб, що завдає шкоди власникові ч?Гшшому володільцю цього майна.
Протиправність діяння тут означає, що заволодіння чужим майном відбувається: 1) у спосіб, який заборонено законом; 2) особою, яка не має права на таке майно.
Під безоплатністю розуміється вилучення майна на користь винного або інших осіб без еквівалентної заміни, тобто без рівноцінного відшкодування вилучених матеріальних цінностей іншим майном, грошовими коштами або людською працею. Часткове (нееквівалентне) відшкодування вартості вилученого майна не виключає наявності в діях винної особи складу зазначених злочинів.
Вилучення у вказаний вище спосіб майна призводить до заподіяння його власникові чи іншому володільцю реальної і прямої майнової шкоди. Заподіяння матеріальної шкоди у вигляді упущеної (втраченої) вигоди не може визнаватися ознакою цих злочинів, оскільки при цьому не відбувається вилучення майна із фондів його власника.
Зміст об'єктивної сторони кожного кримінальне караного посягання на власність буде розкрито у коментарі до відповідних статей цього розділу.
6. Суб'єктом злочинів, передбачених ст. ст. 185—187, 189, ч. 2 ст. 194, може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку, а злочинів, передбачених ст. ст. 188, 190, 192, 193, ч. 1 ст. 194, ст. ст, 195, 196, 198, — осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Суб'єкт зло-
449
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
чинів, передбачених ст. ст. 191 і 197, — спеціальний. Ним може бути особа, котрій майно було ввірене чи перебувало в її віданні (ч. 1 ст. 191), службова особа (ч. 2 ст. 191), особа, котрій доручені зберігання чи охорона чужого майна (ст. 197).
7. Суб'єктивна сторона злочинів проти власності першої групи (викрадення, привласнення, розтрати, вимагання майна, заволодін-ня ним шляхом шахрайства або зловживання службової особи своїм службовим становищем) характеризується прямим умислом і корисливою метою. Суб'єкт злочину усвідомлює, що: а) майно, яким він протиправно заволодіває, є для нього на даний момент чужим і він не має на нього права; б) вилучення цього майна здійснюється всупереч волі його власника чи іншої особи, у володінні якої воно знаходиться, але, незважаючи на це, він бажає ним заволодіти або обернути на свою користь чи користь інших осіб. Особливістю суб'єктивної сторони шахрайства є те, що шахрай усвідомлює уявну добровільність потерпілого щодо передачі йому майна чи права на нього і бажає скористатися цим для одержання чужого майна чи права на нього. Помилка винного щодо належності майна тому чи іншому власникові (наприклад, винний вважає, що майно належить приватній особі, а насправді воно є власністю об'єднання громадян) для правової оцінки вчиненого значення не має.
Суб'єктивна сторона злочинів проти власності другої групи (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в неї, придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом) також характеризується прямим умислом і, як правило, корисливим мотивом.
Злочини проти власності, які становлять третю групу, з суб'єк-угивної сторони характеризуються умисною (умисне знищення або пошкодження майна, погроза знищення майна) або необережною
•необережне знищення або пошкодження майна, порушення обов'язків щодо охорони майна) формою вини. В Корисливий котив при вчиненні злочинів проти власності поля-
•ає в прагненні винного протиправно обернути чуже чи нічийне Вайно на свою чи іншої особи користь або отримати майнову ви-
•рду без обернення чужого майна на свою користь. В результаті протиправного вилучення чи заволодіння чужим майном або обер-
•ення на свою користь нічийного майна винний або інші особи Вдержують фактичну можливість володіти, користуватися чи
•розпоряджатися таким майном як своїм власним, а власник цього Ндйна такої можливості позбавляється. Протиправне вилучення чу-Врго майна в рахунок повернення боргу не може визнаватися зло-Иином проти власності, оскільки у таких випадках не заподіюється
•кода об'єктові таких злочинів (праву власності). Не може розглядатися як злочин проти власності заволодіння майном, здійснене всупереч встановленого законом порядку, у випадку, коли винний вважав, що він має право на володіння, користування або розпорядження таким майном.
;, Відсутній злочин проти власності і у випадку, коли кошти, недостача яких встановлена, витрачались не на особисті потреби служ-бової особи, яке їй було ввірене чи було у її віданні, чи на потреби
Розділ VI
450
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
інших осіб (родичів, близьких, керівництва), а на покриття виробничих витрат у широкому розумінні цього поняття. Судова практика не визнає також таким злочином заволодіння особою майном однієї державної чи колективної організації виключно для того, щоб використати вилучене в інтересах іншої державної чи колективної організації, оскільки у такому випадку винний здійснює протиправне заволодіння майном не у власних інтересах чи інтересах близьких йому осіб, а прагне забезпечити нормальні умови для виробничої діяльності на конкретному підприємстві чи в організації. За наявності підстав такі діяння можуть розглядатися як самоправство, зловживання владою чи службовим становищем або інший злочин.
8. До ознак, залежно від наявності яких виділяються кваліфіковані та особливо кваліфіковані види злочинів проти власності першої групи, закон відносить вчинення таких діянь: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) організованою групою; 4) у великих або 5) особливо великих розмірах; 6) із заподіянням значної шкоди потерпілому. До обставин, що обтяжують крадіжку, грабіж і розбій,-віднесено також вчинення цих злочинів з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище. Крім того, для грабежу, розбою, викрадення шляхом демонтажу та іншим способом електричних мереж, кабельних ліній та їх обладнання і вимагання передбачено специфічні для цих посягань обставини, які будуть розглянуті при аналізі ст.ст. 186—189.
Відповідно до п. 1 примітки до ст. 185 крадіжка, грабіж, вимагання, шахрайство, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем визнаються вчиненим повторно, якщо вони вчинені особою, яка раніше вчинила будь-який із цих злочинів, розбій (ст. 187) чи викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем (ст. 262).
Повторності не буде, якщо: на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за раніше вчинений злочин; судимість за раніше вчинений злочин знята з винного в порядку амністії чи помилування, погашена чи знята згідно зі ст. ст. 88 —91; винна особа, хоча раніше і вчинила діяння, що містять ознаки злочинів, передбачених у п. 1 примітки до ст. 185, була звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.
У випадку вчинення особою декількох злочинів, передбачених ст. ст. 185, 186, 189, 190 або 191, її дії за відсутності інших кваліфікуючих ознак слід кваліфікувати за частиною другою ст. ст. 185, 186, 189, 190 або частиною третьою ст. 191. Додатково кваліфікувати перший злочин ще і за частинами першими ст. ст. 185, 186, 189, 190 або ч. ч. 1 чи 2 ст. 191 не потрібно. У разі вчинення декількох посягань на власність різними способами перший злочин (за відсутності інших кваліфікуючих ознак) слід кваліфікувати за частиною першою відповідної статті (у разі вчинення злочину, передбаченого ст. 191, частинами першою чи другою цієї статті), а інші, як вчинені
_________ ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________451
повторно, за частинами другими відповідних статей КК (у разі вчинення злочину, передбаченого ст. 191, частиною третьою цієї статті).
Для визнання будь-якого із зазначених злочинів повторним не має значення, чи був перший злочин закінченим, вчинювався він винною особою як виконавцем чи як іншим співучасником, був винний засуджений за його вчинення чи притягується до кримінальної відповідальності одночасно за перший і новий злочини. Водночас зазначені моменти впливають на кваліфікацію вчиненого. У разі вчинення винною особою декількох злочинів проти власності, одні з яких були закінченими, а інші — ні, незакінчені злочини повинні отримувати окрему правову оцінку відповідно до положень закону про попередню злочинну діяльність (ст. ст. 14, 15). Якщо винна особа при вчиненні одних злочинів була виконавцем, а при вчиненні інших — організатором, підбурювачем чи пособником, останні злочини повинні отримувати самостійну правову оцінку з посиланням на відповідну частину ст. 27.
Повторне викрадення майна або протиправне заволодіння ним у інший спосіб слід відмежовувати від продовжуваного викрадення, вимагання, заволодіння шляхом шахрайства тощо. Продовжуваним злочином визнається неодноразове незаконне безоплатне вилучення чужого майна чи заволодіння ним, що складається із ряду тотожних злочинних дій (вчинюється одним способом), які мають загальну мету незаконного вилучення майна чи заволодіння ним, з самого початку охоплюються єдиним умислом винного і становлять у своїй сукупності один злочин.
Про поняття таких кваліфікуючих злочини проти власності ознак, як вчинення їх за попередньою змовою групою осіб та організованою групою осіб, див. коментар до ст. 28.
Для наявності цієї ознаки необхідно, щоб учасники вчинення Злочину діяли як співвиконавці. При цьому не виключається технічний розподіл ролей, за якого, наприклад, при крадіжці одна особа виконує початкові дії, спрямовані на заволодіння майном (скажімо, забезпечує проникнення інших осіб у житло чи інше приміщення або сховище шляхом відмикання дверей), інша — безпосередньо вилучає майно тощо. Не буде цієї ознаки в тому випадку, коли один із учасників групи, яка брала участь у вчиненні таких злочинів, відповідно до закону є суб'єктом цих злочинів, а інші відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне у зв'язку з неосудністю чи недосягненням певного віку.
Оскільки конструкція різних форм посягань на власність така, Що вчинення їх групою осіб може кваліфікуватися як за ознакою вчинення їх групою осіб за попередньою змовою, так і за ознакою вчинення організованою групою, то відмежування групи осіб за попередньою змовою від організованої групи має вирішальне значення для правильної кваліфікації протиправного вилучення чужого майна чи заволодіння ним за цими ознаками. Про критерії відмежування групи осіб з попередньою змовою від організованої групи айв. коментар до ст. 28.
Для кваліфікації за ознакою вчинення їх організованою групою не має значення, створювалась група тільки для вчинення лише Цього виду (наприклад . , вчинення розбійних нападів) чи ще й 15*
Розділ VI
452
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
інших злочинів. Важливо, щоб група, в складі якої було вчинено розкрадання чи вимагання, мала сукупність ознак, що характеризують її як організовану.
У разі, коли злочин проти власності було вчинено злочинною організацією, дії винних осіб слід кваліфікувати як викрадення, вимагання чи інший злочин проти власності, вчинений організованою групою. Організатори організованої групи чи злочинної організації несуть відповідальність за всі злочини, вчинені такими об'єднаннями, якщо вони охоплювались їх умислом, а організатори злочинних організацій — за наявності до того підстав ще й за створення злочинної організації (ст. 255). Обтяжуючою крадіжку, грабіж і розбій обставиною закон називає вчинення цих злочинів з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.
Житло — це житловий будинок чи житлове приміщення, які призначені для постійного (приватний будинок, квартира, кімната в будинку, квартирі чи гуртожитку) чи тимчасового (кімната в готелі, санаторії, казармі чи кубрику військовослужбовців, палата в лікарні чи іншому закладі охорони здоров'я, дачний чи садовий будинок, палатка, вагончик) проживання людей, а також ті їх складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкон, веранда, комора тощо).
Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призначені і не пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від житлових будівель погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення).
Судова практика визнає житлом купе провідника, каюту члена команди морського чи річкового судна, будівельний вагончик, збірний будинок та іншу тимчасову споруду, яка спеціально пристосована і використовується для тривалого проживання людей.
Інше приміщення — це різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей чи матеріальних цінностей (виробниче чи службове приміщення підприємства, установи, організації, гараж, інша будівля господарського призначення, яка відокремлена від житлових будівель, тощо).
Під сховищем слід розуміти частину території, відведену для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, яка обладнана огорожею або технічними засобами чи забезпечена іншою охороною, а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, сейфи і тому подібні сховища.
Судова практика не визнає сховищем неогороджену і таку, що не охороняється, площу території. Водночас не кожна територія, що охороняється, може бути визнана сховищем. Ним визнається лише територія, спеціально відведена для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей.
Проникнення — це вторгнення у житло, інше приміщення чи сховище з метою вчинення крадіжки, грабежу чи розбою. Воно може здійснюватися як таємно, так і відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, шляхом обману тощо, а також за допомогою різних зн-арядь, які дають змогу винній особі викрадати майно із житла, іншого приміщення чи сховища без вхо-
____________ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________453
ду до нього. Спосіб проникнення значення для кваліфікації не має. Якщо в результаті дій, спрямованих на проникнення до жит^а, іншого приміщення чи сховища, було знищено чи пошкоджено майно, то винний за наявності для цього підстав може додатково нести відповідальність ще й за ст. ст. 194 або 196. У разі заподіяння в результаті проникнення фізичної шкоди особам, які перешкоджали такому проникненню (охоронці, вахтери тощо), дії винних осіб за наявності для того підстав слід додатково кваліфікувати як злочин проти життя чи здоров'я.
Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи даної обтяжуючої обставини, слід з'ясувати, з якою метою особа опинилася у житлі, іншому приміщенні чи сховищі і коли у неї виник умисел на заволодіння майном. Така обставина має місце лише тоді, коли проникнення до житла, Іншого приміщення чи сховища здійснювалося з метою заволодіння чужим майном. Не можна кваліфікувати як вчинені з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище дії особи, яка потрапила до житла, іншого приміщення чи сховища без наміру вчинити викрадення, а потім заволоділа чужим майном. Якщо ж вона потрапила у житло з відповідного дозволу, використавши для цього дійсний чи вигаданий привід, з метою викрадення майна чи заволодіння ним, її дії слід кваліфікувати як вчинені з проникненням у житло.
Не утворює цієї ознаки викрадення майна з житла, іншого приміщення чи сховища особою, яка відповідно до свого службового становища, у зв'язку з роботою, правовим статусом, особливим характером-діяльності підприємства, установи, організації була наділена правом безперешкодного доступу до них. Це, зокрема, стосується викрадення майна службовцями та робітниками з службових чи виробничих приміщень, в яких вони працюють, членами сім'ї — з житла, в.якому вони мешкають, відвідувачами магазинів, ателье, виставок — з приміщень чи сховищ, де здійснюються продаж чи виставка товарів і доступ до яких є вільним для всіх бажаючих,
Згідно з п. 2 примітки до ст. 185, у ст. ст. 185, 186, 189 та 190 КК значна шкода визначається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому завдані збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином, незважаючи на законодавче визначення поняття "значна шкода", ця ознака значною мірою залишається оціночною. За-|Жон лише вказує на два критерії, за допомогою яких ця ознака має ^визначатися на практиці.
Перший критерій передбачає необхідність при визначенні значної шкоди враховувати матеріальне становище потерпілого. При цьому така можливість знову ж таки обмежена зазначеними вище рамками суми спричинених потерпілому збитків.
Другий із них стосується розміру завданих потерпілому збитків — сума незаконно вилученого майна, яка дає підстави визнавати відповідний злочин проти власності таким, що заподіяв значної шкоди потерпілому, має становити від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Це означає, що у будь-якому разі спричинення потерпілому збитків на меншу (до ста) чи більшу (понад двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів
Розділ VI
454
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
доходів громадян) суму не може визнаватися значною шкодою. У першому випадку дії винної особи за відсутності інших кваліфікуючих ознак потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 185, ч. ч. 1 чи 2 ст. 186, ч. 1 ст. 189 та ч. 1 ст. 190, а у другому — за ч. ч. 4 або 5 ст. 185, ч. ч. 4 або 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 188, ч. ч. З або 4 ст. 189, ч. ч. З або 4 ст. 190, ч. ч. 4 або 5 ст. 191.
Вказівка закону на те, що значною шкодою слід визнавати спричинення збитків на суму, меншу двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, означає, по-перше, що ця сума для визначення цієї ознаки за буд,ь-яких обставин не повинна перевищувати зазначену, по-друге, перевищення цієї суми дає підстави кваліфікувати вчинені крадіжку, грабіж, вимагання чи шахрайство за іншими кваліфікуючими ознаками — у великому чи особливо великому розмірі.
Визначення у законі поняття значної шкоди в контексті спричинення значних збитків потерпілому дає змогу дійти висновку про те, що ця ознака може бути інкримінована винному лише у випадку посягання ним на майно, яке є приватною власністю.
Великий та особливо великий розміри, як обставини, що обтяжують вчинення злочинів, передбачених статтями 185—191, визначаються законом. Відповідно до п. З примітки до ст. 185 у^ст. ст. 185 — 191 вчиненим у великих розмірах визнається злочин, вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в. двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. Згідно з п. 4 примітки до ст. 185, у ст. ст. 185—187 та 189 — 191, вчиненим в особливо великих розмірах визнається злочин, вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
Таким чином, розмір майна, яке вилучив чи яким заволодів винний в результаті вчинення відповідного злочину, визначається лише його вартістю, яка виражається у грошовій оцінці (ціні) конкретної речі.
При визначенні вартості викраденого майна, а також майна, яким винний протиправне заволодів у інший спосіб, та розміру матеріальних збитків слід керуватися нормами законодавства про ціни і ціноутворення та спеціальних нормативно-правових актів, якими передбачено порядок визначення розміру шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації викраденням, нестачею, умисним знищенням, умисним псуванням матеріальних цінностей.
Вартість викраденого майна визначається за роздрібними, закупівельними чи іншими цінами, що існували на момент вчинення злочину, а розмір відшкодування завданих злочином збитків — за відповідними цінами на час вирішення справи в суді. При цьому застосовуються встановлені для даних випадків нормативно-правовими актами кратність, коефіцієнти, індекси тощо.
Роздрібними визнаються не тільки державні фіксовані ціни, а й регульовані, а також договірні (вільні) ціни, за якими товари реалізуються.
У справах про викрадення чужого майна, коли заподіяні підприємству, установі, організації матеріальні збитки стягуються із за-
____________ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________455
стосуванням кратності тощо (ст. 135 КЗП), дії винних за ознакою вчинення крадіжки, грабежу, розбою, вимагання, шахрайства, привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем у великому або особливо великому розмірах у всіх випадках повинні кваліфікуватися виходячи з вартості викраденого, яка визначається залежно від виду продукції за роздрібними (закупівельними) або іншими цінами.
Оскільки на підприємствах громадського харчування і в комісійній торгівлі вартість викраденого визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції та товарів, розмір викраденого, що має значення для кваліфікації вчиненого, визначається виходячи з цієї вартості.
Що ж стосується викрадення, вимагання приватного майна, його привласнення, розтрати чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем, то розмір заподіяних потерпілому збитків слід визначати виходячи з вартості майна на момент вчинення злочину за роздрібними (закупівельними) цінами. Це стосується і тих випадків, коли вилучені у потерпілого предмети були створені ним у результаті трудової діяльності. Якщо потерпілий придбав майно за ринковими чи комісійними цінами, вартість повинна визначатися виходячи із цих цін на час вчинення злочину.
За відсутності цін на майно його вартість може бути визначена шляхом проведення експертизи.
Вчинення особою декількох посягань на чуже майно, загальна вартість якого становить великий або особливо великий розмір, може кваліфікуватися як викрадення, привласнення, розтрата майна чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем у великих чи особливо великих розмірах лише у тому випадку, якщо такі діяння були вчинені одним способом і за обставин, які свідчать про умисел вчинити їх у великому чи особливо великому розмірі. Викладене також стосується вчинення за таких обставин вимагання, що заподіяло майнову шкоду у великих або особливо великих розмірах. Якщо при цьому умисел винного щодо розміру мав неконкретизований характер, вчинене слід кваліфікувати залежно від розміру фактично незаконно вилученого майна.
Якщо умисел винного був спрямований на заволодіння майном у великих або особливо великих розмірах, але не був реалізований до кінця з причин, які від нього не залежали, вчинене слід розцінювати як замах на викрадення, вимагання чи інше заволодіння майном відповідно у великих чи особливо великих розмірах.
При вчиненні посягання на власність групою осіб за попередньою змовою або організованою групою розмір визначається вартістю всього незаконно вилученого майна. Таким чином, якщо розмір такого майна був великим чи особливо великим, то всі учасники злочину проти власності несуть відповідальність за викрадення, шахрайство, привласнення, розтрату, заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем, вчинене у великому або особливо великому розмірах, чи вимагання, що заподіяло майнову шкоду у великих або особливо великих розмірах.
Викрадення майна або протиправне заволодіння ним у інший спосіб, поєднане з умисним знищенням чи пошкодженням чужого
Розділ УТ
456
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
майна, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — як викрадення чи інше протиправне заволодіння та умисне знищення або пошкодження такого майна. У тих випадках, кол;д викрадення майна на транспорті було поєднано з умисним руйнуванням або пошкодженням шляхів сполучення, споруд, рухомого складу або суден, засобів зв'язку чи сигналізації, яке спричинило чи могло спричинити аварію поїзда, судна, або порушило нормальну роботу транспорту, або створювало небезпеку для життя людей чи настання інших тяжких наслідків, дії винного належить кваліфікувати як викрадення і злочин, передбачений ст. 277. Викрадення, поєднане з пошкодженням або руйнуванням магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктоп-роводів, відводів від них, а також технологічно пов'язаних з ними об'єктів, споруд, засобів автоматики, зв'язку, сигналізації, якщо це призвело до порушення нормальної роботи зазначених трубопроводів і спричинило небезпеку для життя людей або інші тяжкі наслідки, підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів — як викрадення та злочин, передбачений ст. 292.
Конституція України (ст. ст. 13,41).
КШС (глава 6 розділу II).
КЗП (ст. 135).
КАП(ст.51).
Закон України "Про власність" від 7лютого 1991 р. (ст. ст. 2, 48).
Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" в редакції від 22 червня 1993 р. (ст. 16).
Закон України ' Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей" від 6 червня 1995р.
Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей. Затверджений постановою КМ від №11622 січня 1996р.
Постанова КМ № 1464 від 5 грудня 1996 р. "Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству".
Постанова КМ № 521 від 21 квітня 1998 р. "Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України".
Постанова КМ А& 559 від 8 квітня 1999 р. "Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів .
Постанова ПВС №7 від 25 вересня 1981 р. "Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна" (п.п.6,7).
Постанова ПВС № 2 від 27 березня 1987р. "Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного або колективного майна на підприємствах і в організаціях агропромислового комплексу" (п. п. 7, 8).
Постанова ПВС Лб 3 від 31 березня 1989 року "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна" (п. 11).
Постанова ПВС № / від 26 січня 1990 р. "Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи" (п. п. 11,
М)-
Постанова ПВС №12 від 25 грудня 1992 р. Прр судову практику в справах про корисливі злочини проти привапгмої власності" (п. п. 6. 23, 25,26, 27, ЗО, 32, 33)
Постанова ПЗС № 6 від 8 липня 1994 р. "Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами" (п. 9)
Стаття 185 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________457
Стаття 185. Крадіжка
1. Тасмне викрадення чужого майна (крадіжка) — карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб,—
карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому,—
карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років.
4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах,— карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою,—
карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Примітки: 1. У статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.
2. У статтях 185,186,189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричи-нейі збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3. У статтях 185-191 цього Кодексу у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
4. У статтях 185-187 та І89-191 цього Кодексу в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
1. Закон визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна. Від усіх інших форм викрадення крадіжку відрізняє спосіб вилучення такого майна — таємність.
Таємніш визнається таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило крадіжка вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб. Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності потерпілого або інших осіб, але непомітно для них (наприклад, кишенькова крадіжка).
Таємним викрадення є і у випадку, коли воно вчинюється у присутності потерпілого чи інших осіб, які через свій фізіологічний чи психічний стан (сон, сп'яніння, малолітство, психічне захворюван-
Розділ VI
458
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
ня тощо) не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна: не можуть правильно оцінити і розуміти зміст, характер і значення дій винного. Це також стосується випадків, коли протиправне вилучення чужого майна здійснюється у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють злочинного характеру дій винного, вважаючи, що таке майно належить йому на праві власності або він має право розпорядитися цим майном. Тобто, йдеться про випадки, коли у осіб, які спостерігають за протиправним вилученням майна, відсутнє чітке розуміння щодо правового режиму майна — його фактичної належності або повноважень винного стосовно такого майна. Вилучаючи майно за таких обставин, винний розраховує, що його дії не будуть сприйматися особами, у присутності яких це вилучення здійснюється, як протиправні. При цьому для введення сторонніх осіб в оману щодо законності своїх дій винний може як використовувати обставини, що об'єктивно склалися на момент вилучення чужого майна, так і за допомогою різних засобів (наприклад, шляхом демонстрації певних документів, використання спеціального одягу чи транспорту) сам створювати у таких осіб враження про їх правомірність. Оскільки обман за таких обставин не є способом неправомірного вилучення чужого майна, то скоєне не утворює шахрайства і потребує кваліфікації за ст. 185.
Викрадання визнається таємним і тоді, коли винний вилучає майно у присутності інших осіб, на потурання з боку яких він розраховує з тих чи інших підстав (родинні зв'язки, дружні стосунки, співучасть у вчиненні злочину тощо). Однак вчинюване за таких обставин викрадання перестає бути таємним у тому випадку, якщо такі особи дали підстави винному засумніватися щодо їх "мовчання" з приводу його дій.
Як крадіжку слід розглядати протиправне вилучення чужого майна особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяльності лише мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).
Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж, а у разі застосування насильства чи висловлювання погроз його застосування — залежно від характеру насильства чи погроз — як грабіж чи розбій.
Крадіжка визнається закінченою з моменту протиправного вилучення майна, коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо). Визначення того, чи мала особа можливість розпорядитися чи користуватися викраденим майном, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру майна (зокрема його властивостей, розміру, ваги), місця, з якого воно було вилучено (територія заводу, сільськогосподарські угіддя, сейф, магазин тощо) та інших обставин, які дають змогу констатувати факт розпорядження, користування майном на
Стаття 186 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________459
власний розсуд (спосіб охорони майна, механізм вилучення майна, момент затримання винної особи тощо).
2. Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
3. Суб'єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Змістом умислу винного при крадіжці охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно: за відсутності сторонніх осіб; у їхній присутності, але непомітно для них; у присутності таких осіб і на "їхніх очах", але за умови, що вони не усвідомлюють характеру вчинюваних винним дій; у присутності сторонніх осіб, на потурання (а через це і на втаємничення своїх дій) яких, в силу особливих зв'язків чи стосунків з ними, розраховує винний тощо. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони крадіжки є корисливий мотив.
4. Кваліфікованими видами крадіжки є вчинення її: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великих розмірах; 4) в особливо великих розмірах; 5) організованою групою, а також крадіжка: 6) поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 7) що завдала значної шкоди потерпілому.
8. Про поняття таких кваліфікуючих ознак крадіжки, як вчинення її повторно, у великих чи в особливо великих розмірах, поєднання її з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, завдання нею значної шкоди потерпілому див. примітку до ст. 185 та коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу, а таких, як вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб та організованою групою, — коментар до ст. 28.
Постанова ПВС №7 від 25 вересня 1981 р. "Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна" (п. 3).
Постанова ПВС №12 від 25 грудня 1992 р. "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" (п. п. 5, 6).
Стаття 186. Грабіж
1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) — карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.
2. Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб,—
карається позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років.
3. Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому,—
карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.
4. Грабіж, вчинений у великих розмірах,—
Розділ VI
460
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.
5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою,—
карається позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією Майна.
- 1. Підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою обумовлюється тим, що грабіжник на відміну від злодія не приховує свого наміру протиправне» заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно, і нехтуючи думкою очевидців.
2. З об'єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна.
Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке здійснюється посягання, очевидці. Однак до таких осіб не можуть бути віднесені співучасники грабіжника, а також інші особи, в силу певних зв'язків чи стосунків з якими винний розраховує на потурання з їхнього боку (не очікує будь-якої протидії вчинюваному ним діянню).
З об'єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі: •1) відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж); 2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж).
При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не здійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканість), а обмежується прикладенням певних зусиль, лише безпосередньо для вилучення майна. Типовим проявом про-' стого грабежу є так званий "рквок", коли грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно (вихоплює із рук сумку, зриває з голови шапку тощо).
При насильницькому грабежі винний не тільки прикладає певні зусилля для того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще і вдається до насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб, При цьому насильство застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого майна.
У разі, коли винний вже отримав можливість розпорядитися, користуватися протиправно вилученим майном і застосовує насильство лише з метою звільнення від затримання, його дії не можуть визнаватися насильницьким грабежем. Залежно від способу вилучення майна вони можуть розцінюватися як крадіжка або простий грабіж. Застосування ж насильства у такому випадку утворює окремий злочин проти особи й повинно отримати самостійну правову оцінку залежно від характеру насильства і заподіяної потерпілому фізичної шкоди.
Стаття 186 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________461
Застосування в процесі відкритого викрадення насильства істотним чином змінює правову сутність грабежу: за таких обставин обов'язковим додатковим об'єктом злочину виступає особа потерпілого, до якої було застосовано насильство (її психічна і фізична недоторканість).
Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним.
3. Суб'єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності — вони мають відкритий для потерпілого або н-ших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.
5. Насильницький грабіж утворює кваліфікований склад злочину (ч. 2 ст. 186) і може бути двох видів: 1) грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого; 2) грабіж, поєднаний з погрозою застосування такого насильства.
Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров'я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння). Такі насильницькі дії, вчинені в' процесі грабежу, повністю охоплюються ч. 2 ст. 186 і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.
Застосування до особи (власника майна, особи, у володінні чи під охороною якої воно перебуває, інших осіб) без її згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння чужим майном належить розглядати як насильство, і якщо воно не було небезпечним для її життя або здоров'я, кваліфікувати такі дії за ч. 2 ст. 186.
Погроза застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, є психічним насильством, яке полягає у залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фізичного насильства. Висловлюючи погрозу, грабіжник може конкретизувати зміст фізичного насильства (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи позбавлення волі тощо), а може і не робити цього. Оскільки характер погрози має суттєве значення для кваліфікації дій винного, з'ясування його у таких випадках є обов'язковим. Встановлюючи зміст погрози, слід враховувати всю сукупність об'єктивних і суб'єктивних обставин справи (час, місце, обстановку вчинення посягання, кількість осіб, які посягають, і потерпілих, предмет, яким погрожував винний, суб'єктивне сприйняття погрози потерпілим тощо). Якщо зміст неконкретизованої погрози встановлено не було і при цьому не доведено, що винний погрожував застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене слід розглядати як грабіж.
Розділ VI
462
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Насильницький грабіж необхідно відмежовувати від розбою. Основними ознаками, за якими розрізняються щ злочини, є: а) спосіб посягання (грабіж — це завжди відкрите посягання, а розбій може вчинюватись як відкрито, так і таємно); б) характер фізичного і психічного насильства (при грабежі для досягнення своєї мети винний застосовує насильство, що не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або погрозу такого насильства, при розбої — насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або погрозу таким насильством); в) момент закінчення (грабіж за своєю конструкцією є злочином з матеріальним складом і вважається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним, тоді як склад розбою сконструйований як усічений і розбій вважається закінченим з моменту нападу незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном).
Іншими кваліфікуючими грабіж ознаками є вчинення його повторно, за попередньою змовою групою осіб, у великих та особливо великих розмірах, організованою групою, а також поєднання грабежу з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище та завдання значної шкоди потерпілому.
Про поняття таких кваліфікуючих грабіж ознак, як вчинення його повторно, у великих чи в особливо великих розмірах, завдання ніш значної шкоди потерпілому, а також поєднання його з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, — див. примітку до ст. 185 та коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу, а про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб або організованою групою — коментар до ст. 28.
Постанова ПВС №12 від 25 грудня 1992 р. "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" (п.п.5, 9, 11, 13).
Стаття 187. Розбій
1. Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосуван-' ня такого насильства (розбій),—
карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років,
2. Розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм,—
карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна.
3. Розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище,—
карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна.
4. Розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах, або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень,—
карається позбавленням волі на строк від восьми до ' ятнадцятІІ років із конфіскацією майна.
463
Стаття 187
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
1. Розбій належить до найбільш небезпечних корисливо-насильницьких злочинів. Він посягає на два об'єкти: право власності й особу (її здоров'я і життя).
2. З об'єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.
Під нападом у складі розбою слід розуміти раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння чужим майном. Напад може бути як відкритим, так і таємним (наприклад, нанесення удару потерпілому з-за спини). За цією ознакою розбій відрізняється, з одного боку, від крадіжки, з іншого, — від грабежу.
Напад органічно пов'язаний із фізичним або психічним насильством, яке при розбої має так званий інструментальний характер — виступає способом заволодіння майном або його утримання. При цьому фізичне насильство може полягати у протиправному впливі 'не лише на зовнішні частини тіла потерпілого (механічне їх травмування), а й внутрішні (отруєння), а також в інших діях насильницького характеру, які створюють небезпеку для життя чи здоров'я потерпілого (скажімо, насильницьке тримання його в небезпечних для життя та здоров'я умовах). У разі, якщо застосування чи погроза застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, здійснювались з метою ухилитись від затримання після закінченого нападу, вчинене не може розглядатися як розбій. Такі дії винного залежно від обставин справи можуть бути кваліфіковані як крадіжка або грабіж і як відповідний злочин проти життя та здоров'я особи або злочин проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян (наприклад, умисне легке тілесне ушкодження (ч. 2 ст. 125), погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 350) тощо).
Насильство при розбої застосовується до особи, яка зазнала нападу. Під такою особою слід розуміти власника майна, особу, у володінні чи під охороною якої перебуває майно, на яке здійснюється посягання, а так само інших осіб, які перебувають на місці вчинення розбою і можуть, на думку винного, перешкодити йому у заво-лодінні чужим майном.
Під насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, слід розуміти заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження (останнє кваліфікується за ч. 4 ст. 187), а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння (насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, здушення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо).
Застосування до особи без її згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння чужим майном слід розглядати як насильство, і, якщо воно
Розділ VI
464
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
булэ небезпечним для її життя або здоров'я, кваліфікувати такі дії за відповідною частиною ст.187. Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, вчинене треба кваліфікувати як розбій лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння таких тілесних ушкоджень. За певних обставин такі дії слід додатково кваліфікувати за ч. ч. 2 або 3 ст. 314.
Заподіяння в процесі розбою легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості тілесного ушкодження, позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя або здоров'я особи, яка зазнала нападу, нанесення побоїв, що мало характер мордування, охоплюється ст. 187 і додаткової кваліфікації за іншими статтями не потребує.
Психічне насильство при розбої полягає в погрозі негайно застосувати фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (погроза вбити, заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке тілесне ушкодження з розладом здоров'я або втратою працездатності).
Погроза має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), ба-жас, щоб у потерпілого склалося враження, що,1 якщо він протидіятиме нападаючому або не виконає його вимог, ця погроза буде реалізована, а у потерпілого дійсно таке враження склалося. Це стосується і випадків, коли винна особа погрожує застосуванням предметів (зіпсованої зброї або її макета тощо), які завідомо для неї не можуть бути використані для реалізації погрози, якщо потерпілий сприймає ці предмети як такі, що являють собою небезпеку для життя чи здоров'я. Таким чином, головним критерієм реальності погрози при розбої є суб'єктивне сприйняття її потерпілим. Для кваліфікації діяння за ст. 187 не має значення, чи мав винний намір' приводити погрозу насильством, небезпечним для життя або здоров'я, до виконання.
Погроза вчинити вбивство або заподіяти тяжке тілесне ушкодження, висловлена в процесі розбою, повністю охоплюється диспозицією ст. 187 і додаткової кваліфікації за ст. 129 не потребує.
Розбій — усічений склад злочину. Він вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном.
3. Суб'єктом розбою є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони розбою є мета, з якою здійснюється напад, — заволодіння чужим майном.
5. Кваліфікованими видами розбою є розбій: 1) вчинений за попередньою змовою групою осіб, або 2) особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм (ч. 2 ст. 187), або 3) організованою групою
465
Стаття 187
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
(ч. 4 ст. 187); 4) поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. З ст. 187), або 5) із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187); 6) спрямований на заволодіння майном у великих чи 7) особливо великих розмірах (ч. 4 ст. 187).
Визначення обтяжуючою розбій обставиною вчинення його особою, яка раніше вчинили розбій або бандитизм, (ч. 2 ст. 187), означає, що на відміну від інших злочинів проти власності, повторність як кваліфікуючу ознаку розбою утворює попереднє вчинення розбійником лише двох злочинів — розбою і бандитизму (ст. 257). При цьому поняття "розбій" вживається в широкому розумінні. Йдеться не лише про розбій як злочин проти власності, передбачений ст. 187, а й про розбій як спосіб вчинення інших злочинів — проти
• громадської безпеки (ч. З ст. 262), проти безпеки руху та експлуа* ^тації транспорту (ч. З ст. 289), у сфері обігу наркотичних засобів (ч. З ст. 308, ч. З ст. 312, ч. З ст. 313), військових (ч. З ст. 410, ч. 2 [ст. 433).
| Вчинення двох і більше розбоїв з метою заволодіння чужим май-Іном за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфі-|,кувати тільки за ч.2 ст.187.
І Розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, вдає місце тоді, коли потерпілому в процесі розбійного нападу було Ізаподіяно такі ушкодження. Про поняття ліяжкшг тїлесншг ушко-шжень див. коментар до ст. 121.
І Умисне заподіяння при розбої тяжкого тілесного ушкодження, Іщо не призвело до смерті потерпілого, не потребує додаткової ква-Ідіфікаци за ч. 1 чи ч. 2 ст.121, оскільки воно повністю охоплюється ПІ. 4 ст. 187. К Якщо в процесі розбою було умисно заподіяно тяжке тілесне
•дщікодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого або іостаннього було умисно вбито, дії винної особи належить кваліфі-шсувати за сукупністю злочинів — за ч. 4 ст.187 і ч. 2 ст.121 або 14.2ст. 115.
І, Заподіяння смерті потерпілому через необережність при розбої ІТакож належить кваліфікувати за сукупністю злочинів — за відпо-Ьвідними частинами ст.187 і ст. 119.
І Розбій визнається спрямованим на заволодіння майном у вели-Іхшг розмірах, якщо при його вчиненні винний (винні) ставив за ме-Іту неправомірно заволодіти майном на суму, яка в двісті п'ятдесят |і більше разів перевищує неоподатковуваний розмір доходів гро-імадян, а спрямованим на заволодіння майном у особливо великих гроздсірозг, якщо метою його вчинення було заволодіння майном на рсуму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний [розмір доходів громадян (п. п. З і 4 примітки до ст. 185). При цьому |Мя наявності таких ознак факту реального заволодіння майном на Ізазначені суми не потрібно.
г Про поняття таких кваліфікуючих розбій ознак, як проникнення |у житло, інше приміщення чи сховище див. коментар, викладений ІУ Загальних положеннях до цього розділу, вчинення йоло за лоле-Iредньою змовою групою осіб або організованою групою — коментар [ ао ст. 28.
Розділ VI
466
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
6. Напад з метою заволодіння майном, вчинений бандою, за загальним правилом кваліфікується лише як бандитизм за ст. 257. Додаткову правову оцінку розбій повинен одержувати лише у випадках, коли його було вчинено членами банди поза вчинюваними бандою нападами і коли бандою вчинено такий вид розбою, за який законом встановлено більш сувору відповідальність, ніж за бандитизм. Виходячи із санкцій ст. 257 та ст. 187, зазначені злочини утворюють сукупність у разі вчинення бандою кваліфікованих видів розбою (спрямованого на заволодіяня майном у великих чи особливо великих розмірах або поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень), передбачених ч. 4 ст. 187.
Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1952 р. "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" (п. п. 8, 10, 11, 12, 13, 24).
Постанова ПВС № 9 від 7 липня 1995 р. "Про судову практику в справах про бандитизм" (п. п. 5, 7).
Стаття 188. Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання
1. Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання —
карається штрафом від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, чи у великих розмірах —
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
3. Ті самі дії, вчинені організованою групою або такі, що спричинили особливо тяжкі наслідки —
караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.
Примітка. Діями, що завдали особливо тяжи наслідки, вважаються дії, якщо вони спричинили загибель людини, перерву в забезпеченні споживачів електричною енергією та послугами зв'яжу, внаслідок якої припинена діяльність промислових підприємств, порушена діяльність органів влади, державних установ, лікарських закладів, правоохоронних органів, частин пожежної охорони, збройних сил, порушено функціонування залізничного, морського, річкового, повітряного, автомобільного транспорту та електротранспорту.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності. Додатковими факультативними об'єктами можуть бути життя людини, встановлений порядок забезпечення надійного і безперебійного, з додержанням вимог енергетичної безпеки, постачання електричної енергії та надання послуг зв'язку споживачам, а також нормальна діяльність підприємств зв'язку, які використовують кабельні лінії зв'язку та їх обладнання.
2. Предметом злочину диспозиція ч. 1 ст. 188 визначає електричні мережі, кабельні лінії зв'язку та їх обладнання.
Електрична мережа — це сукупність енергетичних установок для передачі (транспортування енергії повітрям або під землею} та
467
Стаття 188
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
розподілу електричної енергії. Електричні мережі бувають таких видів: а) магістральна (призначена для передачі електричної енергії від виробника до пунктів підключення місцевих (локальних) мереж); б) місцева або локальна (призначена для передачі електричної енергії від магістральної електричної мережі до споживача); в) міждержавна (призначена для передачі електричної енергії між держа-• вами).
Викрадення всієї електричної мережі будь-якого виду на практиці видається малоймовірним. Скоріше за все предметом викрадення можуть бути окремі складові такої мережі, тобто певні енергетичні установки та інше обладнання, до яких слід віднести електричні станції (крім ядерної частини атомної електричної станції), І; електричні підстанції, стовпи, металевий дріт, прилади, інші техні-^чні засоби, які використовуються для організації передачі та розподілу електричної енергії. Викрадення обладнання електричних »мереж, які містять радіоактивні матеріали, за наявності інших необхідних ознак слід кваліфікувати за ст. 262.
Кабельні лінії зв'язку — це складова мережі зв'язку, яку утворюють засоби зв'язку, поєднані в єдиному технологічному процесі ^для забезпечення інформаційного обміну за допомогою кабелю. 'Предметом цього злочину є будь-які кабельні лінії зв'язку (підземні, підводні, морські, а також кабелі зв'язку при переходах через судноплавні та сплавні річки, озера, водосховища і канали) будь-яких мереж зв'язку (загального користування, відомчих, подвійного призначення, технологічного зв'язку).
Що стосується обладнання кабельних ліній зв'язку, то ним є сам "кабель, проміжні та кінцеві пристрої кабельної лінії зв'язку, прилади та інші технічні засоби, які є складовими кабельної лінії зв'язку та використовуються для організації кабельного зв'язку. Не є предметом цього злочину обладнання повітряних ліній зв'язку та про-водового мовлення, їх викрадення або протиправне заволодіння в інший спосіб утворює відповідний злочин проти власності.
3. З об'єктивної сторони злочин проявляється у викраденні вказаних предметів шляхом демонтажу. Оскільки в диспозиції статті ч. 1 ст. 188 не йдеться про будь-які засоби, що використовуються при викраденні, а демонтаж — це спосіб, а не засіб вчинення цього злочину, то ані будь-яких особливих засобів, ані інших способів, крім демонтажу, вказана диспозиція не передбачає.
Поняття викрадення у ст. 188 охоплює протиправне безоплатне заволодіння електричними мережами, кабельними лініями зв'язку та їх обладнанням такими способами, як крадіжка і грабіж (ненасильницький). Не охоплюється цим поняттям заволодіння зазначеними предметами шляхом насильницького грабежу, розбою, а також вимагання, оскільки структурним елементом цих способів протиправного заволодіння майном є насильство, яке не належить до ознак злочину, передбаченого ст. 188. Цей висновок базується на тому, що кваліфікуючі склади цього злочину не передбачають таких ознак, як насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, погроза їх застосування, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, ї-лкі влагггіві кваліфікованим складам грабежу, розбою та вимагай-
Розділ VI
468
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
ня. Тому заволодіння зазначеними уст. 188 предметами шляхом насильницького грабежу, розбою чи вимагання потребує кваліфікації тільки за ст. ст. 186, 187 і 189. Викрадення предметів злочину, передбаченого ст. 188, шляхом простого грабежу потребує квалісріка-ції дій винного за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 188 і 186. Заволодіння ж ними шляхом шахрайства, привласнення, розтрати або зловживання службовою особою своїм службовим становищем — тільки за ст. ст. 190 або 191, оскільки ці способи заволодіння чужим майном не охоплюються поняттям "викрадення".
Під демонтажем, електричних мереж, кабельних ліній та їх обладнання слід розуміти їх розбирання (розукомплектування, від'єднання (роз'єднання) окремих частин) або зняття їх з місця.
Зазначений демонтаж може бути поєднаний з пошкодженням або знищенням електричних мереж, кабельних ліній та їх обладнання. Пошкодження чи знищення такого майна може здійснюватись як для полегшення його викрадення, так і бути наслідком такого викрадення (наприклад, в результаті викрадення певного обладнання електричні мережі чи кабельні лінії зв'язку не можуть використовуватись за цільовим призначенням). Кваліфікація зазначених дій за сукупністю злочинів, що полягають у викраденні електричних мереж, кабельних ліній та їх обладнання, і злочинів, що полягають у їх пошкодженні або знищенні, можлива лише тоді, коли вони утворюють реальну сукупність. Зокрема це має місце, коли пошкодження чи знищення одного із перелічених вище видів майна є способом розкрадання іншого, або коли викрадення певного майна неможливе без пошкодження іншого, частиною якого є викрадене майно. Що стосується майна, яке не зазначене у ч. 1т. 188, то його пошкодження чи знищення при демонтажі електричних мереж, кабельних ліній та їх обладнання завжди потребує самостійної правової оцінки.
4. Суб'єкт злочину загальний.
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Ставлення винного до особливо тяжких наслідків (ч. З ст. 188) може бути як умисним, так і необережним. Якщо описані в ст. 188 дії були поєднані з умисним вбивством при обтяжуючих обставинах, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ч. З ст. 188 і ч. 2 ст. 115.
6. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за цей злочин, чи у великих розмірах (ч. 2 ст. 188), особливо кваліфікуючими — вчинення його організованою групою або спричинення особливо тяжких наслідків (ч. З ст. 188).
Про поняття групи осг'б" з попередньою змовою та організованої" групи див. коментар до ст. 28.
Особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, визнається особа, яка до вчинення цього злочину була засуджена за ч. ч. 1, 2 чи 3 ст. 188, і ця судимість не знята і не погашена в установленому законом порядку.
У великих розмірах визнається викрадення електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання, вчинене однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів пере-
469
Стаття 189
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
вищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
Поняття особливо тяжких наслідків визначено у примітці до ст. 188. Ними є: 1) загибель людини; 2) перерва в забезпеченні споживачів електричною енергією та послугами зв'язку, внаслідок якої .припинена діяльність промислових підприємств, порушена діяль-|ність органів влади, державних установ, лікарських закладів, пра-івоохоронних органів, частин пожежної охорони, збройних сил, по-Ірушено функціонування залізничного, морського, річкового, повітряного, автомобільного транспорту та електротранспорту.
Закон України "Про зв'язок" від 16 травня 1995р. (ст. ст. 1, 6). Закон України "Про електроенергетику" від 16 жовтня 1997 р. (ст. І).
Стаття 189. Вимагання
1.,Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання),—
караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі ка той самий строк.
2. Вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що-завдало значної шкоди потерпілому,—
карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
3. Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах,—
карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років із конфіскацією майна.
4. Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження,—
карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.
І 1. Основним безпосереднім об'єктом вимагання є право власно-|Ьгі, а його додатковими обов'язковими об'єктами виступають пси-іічна та фізична недоторканість особи, її особиста свобода, здоро-Ь*я. Додатковими факультативними об'єктами злочину можуть бути ^есть, гідність, право на таємницю приватного життя та інші права громадян.
2. Предметом злочину може бути як майно, так і право на нього, а також будь-які дії майнового характеру.
Особливістю предмета вимагання є те, що ним може бути не тільки майно, яке на момент посягання знаходиться у потерпілого,
Розділ VI
470
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
а й майно, яке перебуває в цей момент у фактичному володінні винного (одержане ним у борг, на зберігання, для ремонту тощо). Володіючи певною річчю, вимагач може зажадати від її власника не пред'являти претензій до її повернення. Відтак майно як предмет вимагання відрізняється від предмета інших посягань на власність. Неможливо, наприклад, шляхом грабежу або в результаті розбою заволодіти чужим майном, якщо воно на момент посягання вже знаходиться у винного. Предметом вимагання може бути також майно, якого немає у потерпілого в момент вимоги про його передачу і надходження якого до нього лише передбачається.
Про поняття права на майно та інших (будь-яких) дій майнового характеру як предмет вимагання див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.
3. З об'єктивної сторони вимагання характеризується двома взаємопов'язаними діями: 1) пред'явленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства, знищення або пошкодження майна, заподіяння іншої шкоди.
Вимога як ознака вимагання означає викладену в рішучій формі пропозицію винного до потерпілого (власника, особи, у віданні чи під охороною яких перебуває майно) про передачу майна, права на майно або вчинення останнім інших дій майнового характеру. Пред'явлена суб'єктом майнова вимога утворює ознаку об'єктивної сторони цього злочину тільки за умови, що вона є завідомо протиправною. При вимаганні винна особа прагне заволодіти не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру. Вимога задовольнити законні майнові претензії не утворює складу вимагання, як не утворює його вимога вчинити Інші, крім передбачених у ст. 189, дії.
Якщо ж винна особа, застосовуючи відповідні погрози, не керується умислом на заволодіння чужим майном, а має на меті примусити потерпілого припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її або укласти яку-небудь угоду чи не виконувати укладену угоду, виконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права (інтереси) того, хто займається господарською діяльністю, вчинене слід розглядати як протидію законній господарській діяльності і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 206.
Застосування погроз без такого умислу з метою примусити потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов'язання слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 355. Але відповідальність за цією статтею може наставати лише тоді, коли особа примушується до виконання (невиконання) існуючого зобов'язання, що виникло з підстав, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов'язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо. Вимога виконати (не виконувати) зобов'язання, що виникло з підстав, не передбачених чинним законодавством, або неіснуючого зобов'язання, або зобов'язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов'язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, кваліфікується як вимагання.
471
Стаття 189
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Ще однією особливістю майнової вимоги при вимаганні є те, що при її пред'явленні винний не вживає активних дій до безпосереднього заволодіння майном, а прагне задовольнити своє домагання в результаті певних дій особи, до якої звернуто таку вимогу, — щоб та сама передала (віддала, вручила, надіслала, поклала в умовлене місце тощо) йому майно, право на майно або вчинила інші дії майнового характеру. У ряді випадків винний взагалі не може без пе-"'вних дій потерпілого досягти злочинного результату (зокрема, коли від останнього вимагається вчинити такі дії майнового характеру, як, наприклад, виконання на користь винного певної роботи).
Майнова вимога визнається вимаганням за умови, що вона поєднана з психічним насильством. Пред'являючи до потерпілого майнові претензії, вимагач розуміє, що вони не будуть задоволені, якщо потерпілого до цього не примусити, не присилювати робити певним чином.
Смисл погрози при вимаганні полягає у залякуванні особи, до якої пред'явлена вимога, з" метою забезпечити вигідну для винного поведінку.
Погроза при вимаганні повинна бути дійсною і реальною. При визначенні дійсності і реальності погрози необхідно виходити з суб'єктивного ставлення до неї винного і суб'єктивного сприйняття її потерпілим.
Реальність погрози для вимагача не означає, що він дійсно має намір обов'язково її виконувати. Достатньо, щоб винний вважав, що залякування, яке він застосовує, сприймається потерпілим як таке, що цілком може бути реалізоване і спроможне примусити його робити певним чином. Реальність погрози для потерпілого означає усвідомлення ним того, що небезпека заподіяння шкоди, якою погрожує винний, може стати дійсністю, якщо він проігнорує вимогу вимагача. Погроза при вимаганні може бути виражена у будь-якій формі: усно чи письмово, безпосередньо потерпілому або через інших осіб, по телефону, за допомогою жестів, міміки, та/або іншими способами. Водночас, для того щоб мати бажану для вимагача дію, погроза повинна бути доведена до свідомості потерпілого.
В окремих випадках при вимаганні погроза може і не висловлюватись у звичайному смислі цього слова. Вимагач може обмежитись пред'явленням майнової вимоги, якщо розуміння об'єктивно існуючої погрози випливає із відносин між потерпілим і вимагачем, які передували вимаганню, інших обставин, які дають підстави робити висновок про можливе заподіяння шкоди. У таких випадках вимагач розраховує, що потерпілому без пред'явлення погрози зрозуміло про можливе заподіяння йому або його близьким певної шкоди, якщо він не виконає пред'явленої вимоги.
Погроза при вимаганні може стосуватися як самого потерпілого, так і близьких його родичів. Про поняття близьких родичів див. коментар до ст. ст. 115 та 154.
Ст. 189 називає чотири види погроз: 1) погроза насильством; 2) погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів; 3) погроза знищенням чи пошкодженням майна; 4) погроза розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі бажають зберегти в таємниці.
Розділ VI
472
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Погроза насильством при вимаганні полягає у погрозі негайно або в майбутньому застосувати Басильство до потерпілого або близьких його родичів.
Вимагач може погрожувати застосуванням будь-якого насильства: нанесенням побоїв, мордуванням, заподіянням тілесних ушкоджень, позбавленням життя, зґвалтуванням особи жіночої або чоловічої статі, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, позбавленням волі, іншими насильницькими діями. Встановлення, яким саме насильством погрожував вимагач, є обов'язковим у кожному випадку висловлення такої погрози, оскільки від характеру насильства, яке є змістом погрози, залежить правильна кваліфікація дій винних. Якщо винна особа погрожувала потерпілому позбавленням життя або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, її дії за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 189.
Погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів потерпілого або його близьких родичів полягає у залякуванні зазначених осіб ущемленням їх прав, свобод або законних інтересів, перешкоджанням їх реалізації. Обмеження, яким погрожує вимагач, має незаконний характер (за відсутності законних підстав, в порушення встановленого порядку тощо). Воно може стосуватися будь-яких конституційних та інших прав чи свобод людини і громадянина або будь-яких законних інтересів. Так, вимагач може погрожувати обмежити потерпілого в праві на свободу пересування, зустрічі і спілкуванні з певними особами, вільного вибору місця проживання, на свободу світогляду і віросповідання, на підприємницьку діяльність тощо. Погроза обмежити незаконні інтереси потерпілого або його близьких родичів не утворює складу вимагання. Зміст і обсяг, в яких винний погрожує обмежити права та законні права потерпілого або його близьких родичів, значення для кваліфікації не мають. Якщо винний реалізував свою погрозу й обмежив зазначені права або законні інтереси інших осіб, його дії за наявності для того підстав повинні отримувати додаткову правову оцінку, зокрема за статтями Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.
Під відомостями, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці, слід розуміти такі дійсні чи вигадані дані про них, їхні дії та дії, вчинені щодо них, розголошення яких з будь-яких міркувань є для них небажаним. Це можуть бути як відомості, які ганьбляткпотерпілого чи його близьких родичів (наприклад, повідомлення про непорядні вчинки), так і відомості, які не принижують особу (зокрема, повідомлення про якусь її хворобу) або їх розголошення є суспільне корисним (скажімо, інформація про вчинений злочин). Головне при цьому, щоб погроза розголосити такі відомості спроможна була примусити потерпілого виконати пред'явлену до нього вимогу. Погроза розголосити такі відомості — це погроза повідомити про них особам (або особі), яким вони невідомі, і чиє ознайомлення з ними небажане для потерпілого.
Реалізація таких погроз у процесі вимагання не охоплюється ст. 189. Якщо самі по собі такі дії утворюють склад злочину (напри-
473
Стаття 189
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
клад, передбаченого ст. ст. 163 чи 168), вони підлягають окремій кваліфікації.
Відповідно до закону погроза знищити чи пошкодити майно має місце тоді, коли вона стосується: а) майна, яке належить потерпілому або його близьким родичам за правом власності; б) майна, що перебуває у їхньому віданні чи під охороною. Погрозу пошкодження чи знищення майна у складі вимагання можна визначити як залякування потерпілого приведенням у повну чи часткову непридатність майна, у збереженні якого він зацікавлений. Спосіб, яким винний погрожує привести таке майно у непридатність, характер, кількість, розмір майна у грошовому вимірі тощо значення для правової оцінки дій вимагача не мають. Фактичне знищення чи пошкодження майна лотребують кваліфікації за ч. ч. 2, 3 чи 4 ст. 189 або іншими відповідними статтями Особливої частини КК.
Вимагання слід вважати закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної із вказаними погрозами незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.
4. Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка на момент його вчинення досягла 14-річного віку.
5. Суб'єктивна сторона вимагання характеризується прямим умислом. Вимагання — це корисливий злочин. При його вчиненні винний має за мету незаконно одержати чуже майно, право на нього або добитися вчинення потерпілим інших дій майнового характеру.
6. Кваліфікованими і особливо кваліфікованими видами злочину закон визнає вимагання: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб, або 3) службовою особою з використанням свого службового становища, або 4) з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або 5) з пошкодженням чи знищенням майна (ч. 2 ст. 189}; або 6) організованою групою (ч. 4 ст. 189); 7) що завдало значної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 189), або 8) майнової шкоди у великих (ч. З ст. 189) чи 9) в особливо великих (ч. 4 ст. 189) розмірах; 10) поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи (ч. З ст. 189), або 11) із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4 ст. 189).
Вимагання, вчинене з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких мілесних ушкоджень, означає, що винна особа, пред'являючи май-рову вимогу, висловлює погрозу позбавити життя чи нанести тяжкі
•Ілесні ушкодження потерпілому або його близьким родичам у ви-
•адку невиконання пред'явленої вимоги.
І. Погроза вбивством або заподіянням тяжкого тілесного ушко-
рження, висловлена в процесі вимагання, повністю охоплюється
В,- 2 ст. 189 і додаткової кваліфікації за ст. 129 не потребує.
К>г> Вимагання, поєднане з пошкодженням чи знищенням майна, має
рісце тоді, коли у зв'язку з пред'явленою вимогою робиться непри-
ратним майно, в збереженні якого зацікавлений потерпілий. Такі
Шї можуть бути засобом підкріплення раніше висловленої погрози
»бо ж безпосередньо супроводжувати майнову вимогу з метою до-
жюгтися й виконання.
І Для наявності складу вимагання, поєднаного з пошкодженням
рм знищенням майна, не потрібно, щоб потерпілому було завдано
Розділ VI
474
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
шкоди у великих розмірах, що необхідно при умисному знищенні або пошкодженні чужого майна (ч. 1 ст. 194). Для кваліфікації вимагання за ч. 2 ст. 189 достатньо встановити, що мало місце безпосередньо пов'язане з майновою вимогою протиправне приведення певного майна у непридатність.
Умисне знищення або пошкодження майна в процесі вимагання, якщо воно було вчинене не шляхом підпалу чи іншим загальноне-безпечним способом, не заподіяло майнової шкоди в особливо великих розмірах і не спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, повністю охоплюється ч. 2 ст. 189. Додаткової кваліфікації за ч. ч. 1 чи 2 ст. 194 у таких випадках не потрібно. Якщо ж майно було знищено чи пошкоджено шляхом підпалу або іншим загаль-нонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, дії винної особи слід кваліфікувати залежно від наслідків за ч. ч. 2, 3 (у разі заподіяння такими діями майнової шкоди у великих розмірах), 4 (у разі заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження) і за ч. 2 ст. 194.
Поняття насильство, небезпечне для життя чи здоров'я, у складі вимагання аналогічне поняттю такого насильства у складі розбою.
Заподіяння в процесі вимагання легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості тілесного ушкодження, позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, нанесення побоїв, що мало характер мордування, охоплюється ч. З ст. 189 і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребує.
Як поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження вимагання слід визнавати тоді, коли в процесі його вчинення потерпілому або його близьким заподіяно тілесне ушкодження, яке належить до категорії тяжких. Про поняття тяжкого тілесного ушкодження див. коментар до ст. 121.
Умисне заподіяння при вимаганні тяжкого тілесного ушкодження, що не призвело до смерті потерпілого, не потребує додаткової кваліфікації за ч. ч.І чи 2 ст. 121, оскільки повністю охоплюється ч. 4 ст. 189. Якщо в процесі вимагання потерпілому або його близьким родичам було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого настала смерть кого-небудь із цих осіб, або кого-не-будь було умисно вбито, дії винної особи треба кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ч. ч. З чи 4 ст. 189 (за ознакою насильства, небезпечного для життя, або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) і ч. З ст. 121 або відповідною частиною (пунктом ч. 2) ст. 115.
Вбивство через необережність при вимаганні потребує самостійної кваліфікації за ст. 119.
Про поняття таких кваліфікуючих вимагання ознак, як вчинення його повторно, завдання ним. значної шкоди потерпілому або майнової шкоди у великої чи особливо великих розмірах, див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу, а таких ознак, як вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, — коментар до ст. 28. При цьому слід
475
Стаття 190
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Ікати на увазі, що значною шкодою, а також майновою шкодою у Івеликих і особливо великих розмірах є як шкода, заподіяна потер-шілому у зв'язку з передачею ним майна вимагачу, так і шкода, за-шодіяна потерпілому чи його близьким родичам пошкодженням або рнищенням майна. Про поняття службової особи, вчинення вима-нгання якою з використанням свого службового становища також Іутворює кваліфікуючий склад цього злочину, див. примітки 1 і 2 до
•ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК. І Оскільки вимагання є закінченим з моменту пред'явлення май-Інової вимоги, такі кваліфікуючі ознаки, як пошкодження чи зни-нцення майна, завдання майнової шкоди у великому чи особливо даеликому розмірах, завдання значної шкоди потерпілому, а також юаподіяння тяжкого тілесного ушкодження мають місце лише у ви-шадку реального настання вказаних в законі наслідків. У зв'язку з тим не можуть розглядатися як замах на злочин, передбачений р. ч. 2, 3 чи ч. 4 ст. 189, дії особи, яка вчиняючи вимагання, ставила Ьа мету настання таких наслідків, але цієї мети не досягла. І 7. Вимагання слід відрізняти від насильницького грабежу і роз-ІЗюю. При відмежуванні вимагання від грабежу чи розбою треба ви-кодити з того, що при грабежі і розбої насильство або погроза його-шастосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх засто-кування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, вікі виражають намір застосувати фізичне насильство негайно. Дії, Іщо полягають у насильстві або в погрозі його застосування, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимогу переїдати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до потер-шілого або до близьких йому осіб у майбутньому, слід кваліфікувати
•К вимагання.
№ Якщо погроза насильством або саме насильство були застосовані з метою заволодіння майном потерпілого в момент нападу, але у
•Ь'язку з відсутністю у нього майна вимога про передачу останньо-ВЬ винною особою була перенесена на майбутнє, дії такої особи Рреба кваліфікувати залежно від характеру погроз чи насильства
як розбій або як замах на грабіж за відповідною частиною ст. 189
(якщо наступні дії являли собою вимагання).
Постанова ПВС №/2 від 25 грудня 1992 р. "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" (п. п. 7,10, 12, ІЗ, 14,15,16, 17,29).
Ктаття 190. Шахрайство
1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) —
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.
2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому,—
карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням
Розділ VI
476
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніїси —
карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою,—
карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
1. Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад цінних паперах, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов'язаннях, заповітах тощо. Про поняття права на майно див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.
2. Об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий — власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов'язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.
За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі незаконного вилучення майна шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права на нього винній особі самим потерпілим. Однак, якщо при вимаганні потерпілий робить це вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим Інтересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, введенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно.
Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом. Якщо потерпілий у зв'язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого за наявності для того підстав може кваліфікуватися як крадіжка, а одержання права на майно за таких обставин — розглядатися як недійсна угода (ст. ст. 51, 52, 54, 55 ЦК).
Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою.
Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпіло-
477
Стаття 190
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
го, з метою введення в оману потерпілого. Таким чином, обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридичне значимої інформації) характер. У другому випадку для наявності шахрайства необхідно встановити, що бездіяльність винного призвела до помилки потерпілого щодо обов'язковості або вигідності передачі майна (права на майно) шахраєві, була причиною добровільної передачі потерпілим майнових благ. Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, вчинене не може визнаватися шахрайством. За певних обставин (у разі, якщо таке майно має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за ст. 193.
Змістом обману як способу шахрайства можуть бути різноманітні обставини, стосовно яких шахрай вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характеристики певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі), особистості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виражатися у певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо), у тому числі конклюдентних.
Різновидом шахрайського обману судова практика визнає фіктивне представництво, за якого винний, створюючи враження про свою належність до того чи іншого підприємства, має на меті укласти договори й отримати гроші без поставки товару або, навпаки, одержати товар без належної його оплати.
До найбільш поширених випадків застосування обману як способу шахрайства належать: вчинення різних угод щодо рухомого і Нерухомого майна (купівля-продаж, оренда), коли потерпілому передається фальсифікований товар або предмети гіршої якості, або &к предметом угоди виступають фіктивні предмети, які не існують р об'єктивній реальності або не належать винній особі; незаконне Ьтримання пенсій, субсидій, інших видів соціальної допомоги на підставі підроблених документів; обманне отримання попередньої оплати (авансу) за надання товарів чи послуг. Р Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні Довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які ^клалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосун-|Ки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних ІИбо дружніх зв'язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального Ітатусу винного чи інших осіб тощо. Як шахрайство, вчинене шля-§сом зловживання довірою, слід розглядати отримання кредиту, по-ріередньої оплати за товари чи виконання робіт (авансу), укладення договору позики, укладення договору прокату тощо без наміру по-Ьернути отримані кошти чи інші матеріальні цінності, виконати відповідну роботу, повернути борг чи отримані у користування речі. 1 Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов'язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його
Розділ VI
478
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
присвоїти, а зобов'язання — не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на дачу хабара, його дії слід також кваліфікувати за відповідними частинами статей 15, 27 і ст. 369.
Обман чи зловживання довірою при шахрайстві застосовуються винним з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов'язковість передачі йому майна чи права на нього. Отже, обов'язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об'єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. Якщо обман використовується для досягнення іншої мети, наприклад для створення умов для наступного заволодіння майном усупереч волі потерпілого, полегшення доступу до майна (для проникнення у відповідне приміщення тощо) і безпосередньо не обумовлює перехід майна або права на нього до винного, він не може визнаватися способом шахрайства. Такі дії слід розцінювати як крадіжку або інший злочин проти власності.
Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір'ям вчиняє інший злочин, її дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 190 і за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення або інше протиправне заволодіння офіційними документами, штампами або печатками, їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, підроблення документів, печаток, штампів та бланків з метою подальшого їх використання при шахрайстві, а так само використання при шахрайстві завідомо підробленого документа диспозицією ст. 190 не охоплюються і повинні окремо кваліфікуватися за ст. 353 або за відповідними частинами ст. ст. 357, 358 чи 366.
У разі, коли винна особа не змогла використати підроблений нею документ для шахрайського заволодіння майном чи придбання права на майно, її дії слід розцінювати як підроблення документів і готування до шахрайства (за умови, що винний мав намір вчинити шахрайство, передбачене ч. ч. 2, 3 або 4 ст. 190). Особа, яка підробила документ і передала шахраєві для використання його при вчиненні шахрайських дій, підлягає відповідальності за підробку документів і пособництво у шахрайстві.
Не утворює складу шахрайства використання підроблених документів не з метою заволодіння майном чи правом на нього, а для досягнення іншої мети, наприклад для працевлаштування. У разі зайняття особою відповідної посади за допомогою підроблених документів і фактичного виконання нею трудових обов'язків з отриманням за свою працю відповідної матеріальної винагороди відповідальність за ст. 190 виключається, оскільки у такому випадку відсутнє безоплатне одержання чужого майна. Дії такої особ:*! можуть розглядатися як е дповідний склад підроблення і кваліфікуватися ^ а ст. ст. 358 чи 366.
{Стаття 190 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________479
За способом вчинення (обман або зловживання довірою) шахрайство має велику схожість із заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, відповідальність за яке передбачена ст. 192. Відрізняються ці злочини між собою головним чином тим, що при шахрайстві має місце вилучення майна із фонду власника або іншого володільця, в результаті чого зменшується на-ІІвна маса такого майна, тоді як при вчиненні злочину, передбаче-рого ст. 192, винний отримує майнову вигоду шляхом використан-|ня майна, яке лише мало ще перейти у власність тієї чи іншої особи. У останньому випадку має місце так звана непередача належного. \ Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права Ьозпоряджатися таким майном.
І 3. Суб'єкт злочину загальний. Шахрайство, вчинене службовою всобою, якщо вона з метою обману чи зловживання довірою зловживала владою або службовим становищем, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей |90 і 364.
І 4. Суб'єктивна сторона шахрайства характеризується прямим смислом і корисливим мотивом.
і 5. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами зло-вину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змо-Іою групою осіб (ч. 2 ст. 190), або 3) у великих розмірах, або 4) шля-Іом незаконних операцій з використанням електронно-обчислю-Іальної техніки (ч. З ст. 190), або 5) в особливо великих розмірах, •бо 6) організованою групою (ч. 4 ст. 190); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 190).
К Під незаконними операціями з використанням електронно-об-ріслювольног техніки як кваліфікуючою ознакою шахрайства слід розуміти такі спрямовані на заволодіння чужим майном або придбання права на майно операції, в основі яких лежать обман чи зловживання довірою. При цьому вказану кваліфікуючу шахрайство обставину утворюють лише операції, здійснення яких без використання електронно-обчислювальної техніки є неможливим (наприклад, здійснення електронних платежів, інших операцій з безготівковими коштами). Якщо з використанням такої техніки здійснюються операції, які цілком можуть здійснюватись за допомогою іншої техніки (наприклад, комп'ютер використовується для набору Тексту, виготовлення документа тощо), то розглядуваний склад шахрайства відсутній. Електронно-обчислювальна техніка (про її поняття айв. коментар до ст. 361) уданому випадку виступає засобом вчинення злочину, а здійснювані з використанням неї операції становлять зміст Шахрайського заволодіння чужим майном чи правом на нього.
Використання електронно-обчислювальної техніки для неправомірного заволодіння чужим майном утворює склад злочину, передбаченого ч. З ст. 190, лише тоді, коли винна особа здійснює викрадення шляхом обману чи зловживання довірою. Обман при вчиненні цього злочину може виразитись у застосуванні програмних за-собів, які дають змогу винному будь-яким чином (шляхом відшукання випадкових цифр, паролів тощо) здійснити несанкціонований доступ до інформації, яка зберігається чи обробляється в авто-
Розділ VI
480
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
матизованих системах, щоб ввести в оману автоматизовану систему і видати себе за того, хто має право в ній працювати і здійснювати відповідні операції (за "свого"). Проникнувши у такий спосіб до відповідної електронної системи, винний здійснює ті чи інші операції, як це робив би той, хто має на це право. При цьому він може вплинути на процес обробки інформації, перекрутити її зміст чи знищити, задати необхідну для заволодіння майном чи правом на нього команду, налагодити систему так, щоб вона функціонувала в режимі, який би забезпечив винному або іншим особам незаконне отримання чужого майна чи права на нього. Суть шахрайського обману при цьому залишається незмінною, з тією лише особливістю, що реалізується він за допомогою використання електронно-обчислювальної техніки, що потребує наявності відповідних знань, рівня підготовки, навичок. Зловживання довірою як спосіб шахрайства при незаконних операціях з використанням електронно-обчислювальної техніки має місце тоді, коли винна особа в результаті довірчих відносин (у зв'язку з виконанням службових обов'язків, дружніми стосунками з потерпілим тощо) має вільний доступ до здійснення відповідних операції і недобросовісно використовує ці відносини для неправомірного заволодіння чужим майном чи правом на нього.
Якщо винна особа проникає до захищеної електронної системи в інший спосіб, наприклад шляхом блокування чи знищення захисних кодів, і здійснює незаконні операції по заволодінню чужим майном, її дії не утворюють складу шахрайства, оскільки в них відсутні обман чи зловживання довірою, їх слід розглядати як крадіжку чужого майна і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 185.
Про поняття таких кваліфікуючих шахрайство ознак, як вчинення його повторно, у великих чи особливо великих розмірах або завдання ним значної шкоди потерпілому, див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу, а таких ознак, як вчинення шахрайства за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, — коментар до ст. 28.
Постанова ПВС №12 від 25 грудня 1992р. "Про судову практику в справах прі корисливі злочини протії приватної власності" (п.п. 18, 19,20).
Постанова ПВС № 12 від 7 жовтня 1994р. "Про судову практику у справах про хабарництво" (п. 10).
Постанова ПВС від 12 квітня 1996р. №6 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів" (п. 3).
Стаття 191. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем
1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні,—
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
481
Стаття 191
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
2. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем —
карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб,—
караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені у великих розмірах,—
караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою,—
караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
1. З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 191, може бу-!<ти вчинений у формі: 1) привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні; 2) розтрати такого майна зазначеною особою (ч. 1 ст. 191); 3) привласнення, розтрати або за-. володіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою
•своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191).
Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилу-Ьченні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке знахо-гдилось у його правомірному володінні, з наміром в подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. В результаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і
• користуватись вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за г рахунок викраденого своє матеріальне становище.
Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (спо-Івання, продаж, безоплатну передачу, обмін, передачу в рахунок югашення боргу тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи Іеребувало в його віданні. В результаті розтрати винний поліпшує майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживан-ними незаконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення ^доходів інших осіб.-
Діяння може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата ли-[ше у тому разі, коли його предметом виступає майно, яке було вві-I рене винному чи було в його віданні, тобто воно знаходилось у пра-[Вомірному володінні винного, який був наділений правомочністю [по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню такого та. Така правомочність може обумовлюватись службовими обо-Ів'язками, договірними відносинами або спеціальним дорученням.
^ 16 Коментар кодексу.
Розділ У7
482
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Ця правомочність може виникати не лише в осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою чи організацією незалежно від форми власності (комірник, експедитор, агент по постачанню, продавець, касир). Такою правомочністю можуть наділятися і будь-які інші (приватні) особи, яким власник майна відповідно до закону передає певні повноваження щодо розпоряджання, управління, доставки чи зберігання майна. Така правомочність у особи може виникнути на підставі цивільно-правових угод підряду, оренди, комісії, прокату, перевезення, схову, майнового найму. При цьому не має значення, яким саме власником — юридичною чи фізичною особою — винний був наділений певною правомочністю щодо відповідного майна.
Звернення на свою користь чужого майна, вчинене особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо цього майна а за родом своєї діяльності мала лише доступ до цього майна (сторож, охоронник, підсобний робітник, вантажник та ін.), повинно кваліфікуватися як крадіжка за ст. 185. Це стосується також осіб, які виконували чисто технічні функції з транспортування майна (шофер, тракторист, комбайнер, водії водних транспортних засобів тощо). Якщо ж зазначені особи, крім чисто технічних функцій з транспортування майна, були наділені стосовно довіреного для транспортування майна певною правомочністю, їхні дії по неправомірному за-володінню цим майном слід розглядати як привласнення чи розтрату І кваліфікувати за ст. 191. Водночас, викрадення чужого майна, вчинене особою, яка була наділена щодо нього певною правомочністю, але у даному випадку нею не користувалася, має кваліфікуватися за ст. ст. 185, 186 або 187.
Тимчасове запозичення майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні, для тимчасового його використання з подальшим поверненням його або його еквівалента власнику, не може бути визнано протиправним його привласненням. За наявності підстав такі дії можуть бути розцінені як самоправство (ст. 356), а при вчиненні їх службовою особою — як зловживання владою або службовим становищем (ст. 364).
Привласнення та розтрата, вчинені шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, утворюють склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191. Частиною 2 цієї статті охоплюється також заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем.
Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи корирть третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище. Його особливістю є те, що, на відміну від привласнення чи розтрати, предметом заволодіння чужим майном шляхом службового зловживання може бути і майно, яке безпосередньо не було ввірене винному чи не перебувало в його віданні. У зазначений спосіб винний може заволодівати майном, щодо якого в силу своєї посади він наділений правомочністю управління чи розпорядження майном через інших осіб. Тобто він має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірено чи перебуває у їх віданні.
Стаття 191 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________483
Предметом такого протиправного заволодіння може бути також майно, щодо якого ані сам винний, ані його підлеглі не були наділені певною правомочністю. На відміну від привласнення і розтрати для заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем основною ознакою є не наявність чи відсутність у винного певної правомочності щодо майна, яке є предметом злочину, а використання для заволодіння чужим майно офіційно наданих йому за посадою службових повноважень.
Якщо заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем було пов'язане з внесенням такою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, іншим підробленням документів або складанням і видачею завідомо неправдивих документів, дії винного потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. ст. 191, 366.
Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем слід відмежовувати від зловживання владою або службовим становищем, яке вчинюється з корисливих мотивів і утворює склад злочину, передбаченого ст. 364. Зловживання службовою особою своїм службовим становищем при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191, виступає способом заволодіння чужого майна і таким чином утворює спеціальний склад службового зловживання. При корисливому зловживанні владою або службовим становищем, відповідальність за яке передбачена ст. 364, службова особа не заволодіває чужим майном, а, діючи всупереч інтересам служби і протиправно отримуючи вигоду з свого службового становища, заподіює власникові майна майнову шкоду. При цьому така шкода може полягати у так званій упущеній вигоді. На відміну від злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191, зловживання владою або службовим становищем {ст. 364) може супроводжуватись сплатним вилученням чужого майна, за якого відбувається заміна майна на рівноцінний еквівалент, — інше майно, гроші, використання чужого майна для особистих потреб без мети заволодіння ним тощо.
Умисне і безпідставне отримання службовою особою з використанням свого службового становища чужого майна як премій, надбавок до заробітної плати, пенсій, допомоги, інших виплат слід кваліфікувати за ст. 191, а не за ст. 364.
Якщо службова особа спочатку звертає на свою користь чуже майно шляхом зловживання своїм службовим становищем, а потім з метою приховати вчинений нею злочин зловживає своїм службовим становищем, її дії потребують кваліфікації за правилами реальної сукупності злочинів — за відповідними частинами ст. 191 і 364.
Привласнення вважається закінченим з моменту вилучення чужого майна й отримання винним можливості розпорядитися ним як своїм власним. Момент закінчення розтрати збігається з моментом витрачання чужого майна. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем вважається закінченим з моменту отримання можливості розпорядитися ним на власний розсуд.
16*
Розділ VI
484
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
2. Суб'єктом привласнення і розтрати, відповідальність за які передбачена ч. 1 ст. 191, може бути осудна приватна особа, яка досягла 16-річного віку і якій майно, що є предметом дього злочину, було ввірене чи перебувало в її віданні.
Суб'єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191) може бути лише службова особа. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.
3. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
4. Кваліфікуючими обставинами привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем закон передбачає вчинення їх: 1) повторно або 2) за попереднім зговором групою осіб (ч. З ст. 191), 3) у великих (ч. 4 ст. 191) або 4) особливо великих (ч. 5 ст. 191) розмірах, або 5) організованою групою (ч. 5 ст. 191).
Про поняття таких кваліфікуючих цей злочин ознак, як вчинення його повторно, у великих чи особливо великих розмірах, див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу, а таких ознак, як вчинення його за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, — коментар до ст. 28.
Постанова ПВС №7 від 25 вересня 1981 р. "Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна" (п. 3).
Стаття 192. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою
1. Заподіяння значної майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства —
караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.
2. Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли майнову шкоду у великих розмірах,—
караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.
Примітка. Відповідно до цієї статті майнова шкода визнається значною, якщо вона у п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а у великих розмірах - така, що у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
1. Потерпілим від злочину може бути як власник, так і законний володілець майна — юридична (державна організація, комерційне підприємство тощо) чи фізична особа.
2. З об'єктивної сторони цей злочин полягає в отриманні винним матеріальної вигоди за рахунок власника або законного володільця майна шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства. За способом вчинення цей злочин є близьким до шахрайства. Однак, на відміну від шахрайства, при його вчинен-
Стаття 192 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________485
ні не відбувається вилучення чужого майна із фонду власника: винний отримує матеріальну вигоду в результаті використання майна, яке лише мало надійти у розпорядження власника і поповнити його майновий фонд. Тобто він не вилучає майно, а лише не передає його належному власникові чи законному володільцю.
Способами вчинення злочину є обман та зловживання довірою.
За своїм змістом обман та зловживання довірою як способи вчинення цього злочину аналогічні обману та зловживанню довірою при шахрайстві. Про їх поняття див. коментар до ст. 191.
Заподіянням майнової шкоди, відповідальність за яке передбачена ст. 192, охоплюються випадки:
1) незаконного використання чужого майна чи грошових коштів (самовільне всупереч укладеній угоді чи досягнутій домовленості безоплатне використання транспортних засобів чи інших предметів; нецільове використання коштів чи майна іншого власника, отриманих на законних підставах (як попередню оплату за товар чи фінансування певного проекту, орендування приміщень, у т.ч. і житла, або іншого майна, наданого винному його власником чи законним володільцем на зберігання чи залишеного під нагляд, тощо), в результаті чого потерпіла сторона, будучи позбавленою можливості використовувати майно чи кошти у власних інтересах, зазнає майнової шкоди у формі упущеної вигоди;
2) неправомірного неповернення чи несвоєчасного повернення власнику майна чи грошових коштів, що позбавляє власника можливості використовувати їх за власним розсудом і отримати певний дохід;
3) ухилення від сплати обов'язкових платежів (перекручування умов договору купівлі-продажу з метою зменшення розміру мита, користування пільгами (на оплату житла, електричної енергії чи газу, на проїзд тощо)), в результаті чого держава не отримує належних грошових надходжень. Не утворює складу цього злочину ухилення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що входять до системи оподаткування. Такі дії за наявності для того підстав слід розглядати як злочин у сфері господарської діяльності і кваліфікувати за ст. 212;
4) отримання майна чи грошових коштів (кредитів, позик, субсидій та інших соціальних виплат, придбання нерухомості або іншого майна тощо) з використанням при цьому пільг, на які винна особа не мала права (наприклад, отримання безвідсоткової позики, яка надається певним категоріям громадян, що постраждали від Чорнобильської катастрофи; отримання позики для будівництва чи придбання дачних будинків, яка передбачена для ветеранів праці; безоплатне придбання медикаментів чи придбання з 50%-ю знижкою їх вартості, що передбачено для певних категорій громадян);
5) звернення особою, яка перебуває на службі, на свою користь або користь інших осіб грошових коштів, які є платою за отримані громадянами чи організаціями послуги. Правова оцінка дій винних осіб у таких випадках залежить від того, чи була та чи інша особа наділена повноваженнями на отримання та оприбуткування таких платежів. Наприклад, дії працівників транспорту, які не уповноважені відповідним суб'єктом на одержання коштів як плати за надані послуги, пов'язані з перевезенням транспортом пасажирів або вантажу, і які одержують від фізичних або юридичних осіб гроші за безквитковий проїзд чи за незаконне, без оформлення документів,
Розділ VI
486
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
перевезення вантажу, утворюють склад злочину, передбаченого ст. 192. Якщо працівник транспорту уповноважується на отримання коштів за надані послуги, то присвоєння отриманих ним грошових коштів є привласненням чужого майна, оскільки з моменту отримання їх уповноваженою особою вони стають власністю певного суб'єкта (юридичної чи фізичної особи). Незаконне одержання шляхом вимагання працівником державного транспорту, який не є службовою особою, майнової винагороди у значному розмірі за виконання чи невиконання дій з використанням становища, яке він посідає на такому транспорті, слід кваліфікувати за ст. 354.
Якщо заподіяння майнової шкоди шляхом обману супроводжувалось підробленням документів чи використанням підроблених документів, вчинене слід кваліфікувати за відповідними частинами ст. 196 та ст. 375.
За своєю конструкцією склад злочину, передбачений ст. 192, є матеріальним. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є настання в результаті його вчинення значної майновоГ шкоди. Згідно з приміткою до сг. 192, майнова шкода, заподіяна шляхом обману або зловживання довірою, визнається значною, якщо вона у п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Особливістю суспільне небезпечних наслідків цього злочину є те, що майнову шкоду становлять не лише прямі збитки (витрати) власника майна, а й не одержані власником кошти. За вказаною ознакою цей злочин відрізняється від інших корисливих злочинів проти власності, при вчиненні яких завжди має місце пряма дійсна матеріальна шкода, пов'язана із фактичним зменшенням майнового фонду власника в результаті вилучення з нього майна.
Злочин, передбачений ст. 192, вважається закінченим з моменту спричинення зазначеної майнової шкоди певному суб'єкту власності.
3. Суб'єктом злочину можуть бути як приватна особа, так і працівник підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, які досягай 16-річного віку. Вчинення такого діяння службовою особою слід кваліфікувати тільки за ст. 364.
4. З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
5. Кваліфікуючими цей злочин ознаками є вчинення його за попередньою змовою групою осіб, а також заподіяння майнової шкоди у великих розмірах.
Про поняття такої кваліфікуючої цей злочин ознаки, як вчинення його за попередньою змовою групою осіб, див. коментар до ст. 28. Майновою шкодою у великих розмірах, заподіяною шляхові обману чи зловживання довірою (ч. 2 ст. 192), відповідно до закону (примітка до ст. 192) слід визнавати майнову шкоду, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
ЦК (ст. 203).
Постанова ПВС№ 7 від 25 вересня 1981 р. "Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективною майна" (п. 4).
Постанова ПВС № 5 від 26 березня 1999 р. "Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів ' (п. 6).
Стаття 193 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________487
Стаття 193. Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї
Привласнення особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна, яке має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність, а також скарбу,—
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.
1. Об'єктом злочину є право власності. Винний не має законного права володіти, користуватися чи розпоряджатися чужим майном або скарбом, які він знайшов чи які у нього випадково опинились. Таке право належить власникові чи законному володільцю загубленої речі чи майна, яке випадково вибуло із їх володіння. Скарб має перейти у власність держави.
2. Предметом злочину може бути лише майно, яке: 1) є чужим для винного; 2) знайдене винним чи випадково опинилося в нього; 3) має особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність або є скарбом.
Знайденим слід вважати таке чуже майно, яке вийшло із фактичного володіння власника і на момент його привласнення винним знаходиться у бездоглядному стані. Зокрема, йдеться про втрачені речі, тобто предмети, які, як правило, не мають ідентифікаційних ознак належності і перебувають у невідомому для власника місці. Виявлення таких речей відповідно до цивільного законодавства розцінюється як знахідка. Закон зобов'язує того, хто знайшов загублену річ, негайно сповістити про це особу, яка її загубила, або міліцію, або відповідний орган адміністративно-територіального утворення чи адміністрацію відповідної організації.
Обставини, за яких знайдене майно вийшло із фактичного володіння його власника або стало бездоглядним, можуть бути різними (втрата внаслідок перевезення, залишення при перебуванні у певному місці тощо) і значення для кваліфікації дій винної особи не мають. Не має значення для наявності складу цього злочину і те, чи знала винна особа, кому конкретно належить знайдене майно, чи була поінформована про цю обставину, чи була вона свідком втрати власником майна або це трапилось за її відсутності.
Не визнається знахідкою майно, яке хоча спеціально і не охоронялось, але знаходилось у сфері виробничої діяльності власника чи тимчасово було залишено ним, законним володільцем чи іншою особою, якій воно було довірено, у певному місці. Заволодіння таким майном при усвідомленні винним зазначених обставин слід розглядати як викрадення.
Таким, що випадково опинилося у винного, вважається майно, яке надійшло в його володіння в результаті випадкового збігу обставин (випадку), — винний не вчиняв якихось спеціальних дій для того, щоб отримати це майно. Це може статися, наприклад, внаслідок неправильного адресування поштових відправлень, предметом яких є зазначене у ст. 193 майно, помилкового його вручення винному як власникові чи законному володільцю тощо. Якщо особа
Розділ VI
488
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
якимось чином сприяла заволодінню чужим майном, вчинене за наявності для того інших підстав може бути розцінене як викрадення.
Склад розглядуваного злочину має місце лише за умови, що знайдене чи таке, що випадково опинилося у винного, чуже майно мало відповідну цінність, а саме: особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність, або певний правовий статус — було скарбом. Таким чином, привласнення іншого, ніж зазначене вище, знайденого або такого, що випадково опинилося у винного, чужого майна не утворює складу злочину, передбаченого ст. 193.
Особлива історична, наукова, художня, культурна цінність привласнених предметів визначається у кожному конкретному випадку на підставі експертного висновку з урахуванням не лише їх вартості у грошовому вимірі, а й значення для історії, науки, культури. Формальною ознакою особливої історичної, наукової, художньої чи культурної цінності майна може бути, зокрема, визнання його національним надбанням України.
Слід зазначити, що міжнародно-правові акти та акти вітчизняного законодавства визначають родові ознаки окремих предметів, привласнення яких утворює склад злочину, передбаченого ст. 193. Так, на підставі Конвенції про заходи, спрямовані на заборону та попередження незаконного вивезення, ввезення та передачі права власності на культурні цінності відповідним законом України куль-. турними цінностями визнаються об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України (оригінальні художні твори живопису, графіки та скульптури; предмети, пов'язані з історичними подіями, розвитком суспільства та держави, історією науки і культури; предмети музейного значення, знайдені під час археологічних розкопок; унікальні та рідкісні музичні інструменти; рідкісні монети, ордени, медалі, печатки та інші предмети колекціонування; рідкісні поштові марки тощо).
Слід зазначити, що особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність можуть становити як окремі твори, речі тощо, так і колекції, предметів, які набувають такої цінності лише у своїй сукупності (наприклад, зібрані за певними ознаками стародавні монети, поштові марки, предмети побуту, виробництва, книги тощо, які в окремих примірниках можуть і не являти особливої історичної, наукової, художньої, культурної цінності).
Скарбом визнаються зариті в землі або приховані іншим способом валюта, валютні та інші цінності, власник яких невідомий або в силу закону втратив на них право.
Привласнення знайдених дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння, які не є скарбом, не утворює складу цього злочину і за наявності підстав може бути кваліфіковане за ст. 214.
3. З об'єктивної сторони злочин полягає у привласненні особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї, а також скарбу.
Привласнення — це звернення такого майна на свою користь. За своєю правовою суттю привласнення особою знайденого чи чужого майна, що опинилося у неї, а також скарбу є приховуванням
Стаття 194 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________489
факту його знайдення або отримання винним з подальшим його використанням на свою користь
На відміну від привласнення як способу вчинення злочину, передбаченого ст. 191, привласнення як спосіб вчинення злочину, передбаченого ст. 193, характеризується тим, що: а) майно, яке є предметом цього злочину, йа момент його звернення на користь винного чи користь інших осіб не перебувало у правомірному його володінні; б) винний не вживав будь-яких дій для протиправного вилучення такого майна.
Закінченим цей злочин вважається з моменту, коли винний привласнив знайдене ним майно чи майно, яке випадково у нього опинилось, або скарб і мав можливість повідомити про володіння ним таким майном власника, відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює той факт, що привласнює чуже майно, яке він знайшов чи яке у нього випадково опинилось, або скарб і, незважаючи на цю обставину, бажає це зробити. Особливістю суб'єктивної сторони злочину є те, що умисел у винної особи на привласнення зазначеного майна виникає після фактичного встановлення володіння над таким майном.
5. Суб'єкт злочину загальний.
Конвенція ООН про заходи, спрямовані на заборону та попередження незаконного вивезення, ввезення та передачі права власності на культурні цінності від 17 листопада 1970р. Ратифікована УРСР10 лютого 1988р. {ст. 1).
Конвенція ООН про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини від 16листопада 1972р. Ратифікована УРСР 4 жовтня 1988р. (ст. ст. 1,2).
ЦК (ст. ст. 138-140, 143).
Закон України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей" від 21 вересня 1999 р. (ст. ст. 1,3 ).
Постанова ВР від 24 травня 2001 р. "Про визнання колекції образотворчого мистецтва національним надбанням України".
Стаття 194. Умисне знищення або пошкодження майна
1. Умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах,—
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки,—
карається позбавленням волі на строк від трьох до п'ятнадцяти років.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності. Додатковими факультативними об'єктами можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя і здоров'я людини.
2. Предметом злочину може бути будь-яке майно, як рухоме, так і нерухоме, крім окремих його видів, знищення чи пошкодження яких передбачено КК як спеціальний вид знищення чи пошкодження майна. Тобто, коли такий вид майна є ознакою іншого самостій-
Розділ VI
490
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
ного складу злочину або знищення чи пошкодження майна є способом вчинення більш тяжкого злочину (наприклад, ст. ст. 113, 252, 258, 292, 298, 338, 347, 352, 357, 360, 378, 399, 411). Поняття "майно" у диспозиції ст. 194 має дещо Інше значення, ніж в диспозиціях ст. ст. 185—187, 189—191. Про особливості майна як предмета злочину, передбаченого ст. 194— 196, див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.
У багатьох випадках за знищення (зруйнування), пошкодження (зіпсуття) певних видів майна передбачено адміністративну відповідальність (це має місце зокрема у випадках, передбачених ст. ст. 46-1, 56, 57, 61, 65, 66, 72, 103-2, 109, 111, 114, 115, 116-2, 117, 139 КАП), що часто створює складнощі у правовій оцінці скоєного. У разі конкуренції ст. 194 і відповідної норми КАП, яка передбачає відповідальність за умисне знищення (зруйнування), пошкодження (зіпсуття) майна, слід керуватися правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 9 КАП.
Предметом знищення чи пошкодження у злочині, передбаченому ст. 194, може бути тільки чуже майно. Про поняття чужого майна див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу. Для кваліфікації діяння за ст. 194 не має значення, кому саме і за правом якої форми власності (державної, колективної, приватної тощо) належить майно, яке є предметом знищення чи пошкодження. Знищення чи пошкодження власного майна, у тому числі майна, яке є спільною власністю винного та інших осіб, не утворює складу цього злочину.
Знищення або пошкодження особою майна, яке було предметом вчиненого нею викрадення, кваліфікується тільки як викрадення. Кваліфікація дій винної особи за сукупністю злочинів, які полягають у викраденні майна, і злочинів, які полягають у його умисному знищенні чи пошкодженні, можлива лише у разі їх реальної сукупності (наприклад, це може мати місце у разі, коли знищення чи пошкодження майна є способом готування до його викрадення, або коли викрадення майна супроводжується знищенням чи пошкодженням майна, яке є частиною того майна, що викрадається).
3. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільне небезпечними діями, які полягають у знищенні чи пошкодженні майна, наслідками у вигляді шкоди у великих розмірах і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.
Знищення чи пошкодження чужого майна можуть бути здійснені у будь-який спосіб (розбиття, розламування чи розрізання речі на шматки, дія на річ водою чи повітрям, повне чи часткове розчинення її у воді чи інших рідинах тощо). Умисне знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебе-зпечним способом утворює кваліфікований склад цього злочину і потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 194. Використання майна за його призначенням, що призвело до припинення його існування (наприклад, спалення палива), не може розглядатися як спосіб його знищення чи пошкодження, а тому не утворює складу розглядуваного злочину. За наявності для того підстав зазначені діяння можуть розглядатися як привласнення чи розтрата такого майна.
Стаття 194 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________491
Якщо знищення чи пошкодження майна є ознакою іншого злочину, то такі дії, за загальним правилом, кваліфікуються за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Додатково кваліфікувати їх ще й за ст. 194 необхідно лише у випадках, якщо зазначені дії вчинювались способом чи спричинили суспільне небезпечні наслідки, які не враховані у статті, що передбачає відповідальність за такий злочин. Такою (за ч. 2 ст. 355 та ч. 2 ст. 194), наприклад, має бути правова оцінка дій, які виразились у примушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, поєднаному з пошкодженням чи знищенням майна шляхом вибуху, підпалу чи іншим загальнонебезпечним способом.
Термінологічна конструкція "знищення або пошкодження" передбачає як вчинення певного роду діяння, так І настання відповідних суспільне небезпечних наслідків. При цьому наслідки мають головне значення, оскільки саме з ними закон пов'язує момент закінчення злочину.
Знищення майна — це доведення майна до повної непридатності щодо його цільового призначення. Внаслідок знищення майно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність.
Пошкодженням майна визнається погіршення якості, зменшення цінності речі або доведення речі на якийсь час у непридатний за її цільовим призначенням стан.
У випадках, коли для вирішення питання про те, чи втрачено внаслідок вчиненого діяння можливість використання майна за цільовим призначенням або наскільки зменшилась його цінність, потрібні спеціальні знання, необхідно призначати відповідну експертизу.
За своєю конструкцією склад злочину, передбачений ст. 194, є матеріальним. Обов'язковими ознаками його об'єктивної сторони є заподіяння цим діянням великої шкоди і причинний зв'язок між діянням та заподіяною шкодою.
Шкода у великих розмірах— ознака оціночна. Вирішення питання про те, чи є заподіяна шкода великою, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи (вартості майна, обсягу, кількості предметів, значущості його для власника, матеріального становища потерпілого тощо). Виходячи із законодавчого визначення значної шкоди як кваліфікуючої ознаки у ряді інших злочинів проти власності (п. 2 примітки до ст. 185), видається, що шкода у великому розмірі у складі умисного знищення або пошкодження майна може бути визнана тоді, коли цим злочином спричинено матеріальні збитки приблизно на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Визначення розміру шкоди знищеного чи пошкодженого майна окремих видів здійснюється за таксами, встановленими відповідними нормативно-правовими актами. В окремих випадках розмір шкоди може бути визначено шляхом проведення відповідної експертизи. При визначенні розміру шкоди враховуються лише реальні матеріальні збитки. Упущена вигода до уваги братися не повинна.
Розділ VI
492
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
На відміну від злочину, передбаченого ст. 194, умисне знищення чи пошкодження окремих спеціальних видів майна утворює склад відповідного злочину незалежно від розміру заподіяної такими діями шкоди (наприклад, це стосується Державного Прапора України та Державного Герба України (ст. 338), офіційних документів, штампів та печаток (ст. 357), майна службової особи або громадянина, який виконує громадський обов'язок, судді, народного засідателя, присяжного, захисника, представника особи та їх близьких родичів (ст. ст. 352, 378, 399), військового майна (ст. 411)).
Цей злочин є закінченим з моменту, коли чуже майно пошкоджено або знищено і шкода від цього є великою.
4. Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 16-річного (ч. 1 ст. 194) або 14-річного (ч. 2 ст. 194) віку.
Умисне знищення або пошкодження майна, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища, потребує додаткової кваліфікації за ст. ст. 364 (423) або 365 (424).
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або Непрямим умислом. При цьому свідомістю винного охоплюється тс 'І факт, що в результаті його дій власникові майна заподіюється в* \ика шкода.
У разі знищення чи пошкодження майна загальнонебезпечним способом винний передбачав, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само знищити чи пошкодити майно інших фізичних чи юридичних осіб, крім майна, на яке вчинюється посягання, або може і повинен це передбачати.
Стосовно таких наслідків, як загибель людей чи інші тяжкі наслідки, психічне ставлення винної особи може характеризуватись як умисною, так і необережною формою вини. У тих випадках, коли внаслідок умисного знищення або пошкодження чужого майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом потерпілому з необережності було заподіяно смерть, вчинене слід кваліфікувати тільки за ч. 2 ст. 194. Якщо ж винний передбачав і бажав або свідомо допускав настання цих наслідків, його дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 194 і відповідною частиною ст. 115.
Мотив і мета не є обов'язковими ознаками цього злочину, але їх встановлення є важливим в плані відмежування його від інших злочинів, вчинення яких може супроводжуватись знищенням чи пошкодженням чужого майна. Це, зокрема, стосується таких злочинів, як диверсія (ст. 113), вимагання (ст.189), терористичний акт (ст. 258), масові заворушення (ст. 294).
Якщо винний знищує чи пошкоджує спеціальний вид майна, відповідальність за знищення чи пошкодження якого передбачена окремою статтею КК, вважаючи при цьому, що він посягає на майно не спеціального виду, його дії слід кваліфікувати за спрямованістю умислу — як замах на умисне знищення чи пошкодження чужого майна (за ст. ст. 15 і 194). Якщо ж винний вважає, що ним знищується чи пошкоджується майно спеціального виду, яке перебуває під спеціальною охороною кримінального законуг а насправді воно таким не є, відповідальність настає за замах на знищення чи пошкодження спеціального виду чужого майна.
Стаття 194 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________493
6. Кваліфікуючими ознаками умисного знищення або пошкодження майна є: 1) вчинення його шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або 2) заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах, або 3) спричинення загибелі людей чи інших тяжких наслідків.
Про поняття підпал і вибух див. коментар до ст. 113 .
Умисним знищенням або пошкодженням майна шляхом підпалу є знищення або пошкодження цього майна вогнем у випадках, коли створюється загроза життю чи здоров'ю людей або загроза заподіяння значних матеріальних збитків (коли такий підпал є загально-небезпечним). Тому умисне знищення або пошкодження майна вогнем, яке не створювало такої загрози (наприклад, спалення у печі), не може розглядатися як кваліфікуюча цей злочин ознака і тягне 'відповідальність за ч. 1 ст. 194.
Якщо внаслідок підпалу чи дій, спрямованих на його вчинення, майно не було знищено чи пошкоджено з причин, що не залежали від волі винного, вчинене повинно розглядатися як замах на знищення або пошкодження майна шляхом підпалу.
Під іншим загальнонебезпечним способом розуміється будь-який інший, крім підпалу та вибуху, спосіб знищення або пошкодження майна, внаслідок якого створюється небезпека життю чи здоров'ю багатьох людей, заподіяння шкоди багатьом матеріальним об'єктам тощо (затоплення, поміщення у воду дроту високовольтної лінії електропередач, застосування сильнодіючої отрути для отруєння домашніх тварин, забруднення парку, пляжу чи іншої місцевості небезпечними відходами, організація катастрофи тощо). За-гальнонебезпечність способу знищення чи пошкодження майна визначається з урахуванням факту створення небезпеки для життя чи здоров'я громадян, властивостей майна, якому заподіюється шкода, засобів знищення чи пошкодження, місця вчинення діяння.
Майнова шкода в особливо великих розмірах, як і майнова шкода у великих розмірах — ознаки оціночні. З урахуванням законодавчих критеріїв визначення значної шкоди, великого і особливо великого розміру у складах злочинів проти власності, передбачених ст. ст. 185—191, можна зробити висновок, що майнова шкода в особливо великих розмірах у складі умисного знищення або пошкодження майна матиме місце у разі, коли такими діями заподіяно майнову шкоду приблизно на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
До майнової шкоди в особливо великих розмірах внаслідок знищення або пошкодження чужого майна судова практика відносить зокрема загибель великої кількості худоби, спричинення інших особливо великих матеріальних збитків.
До умисного знищення або пошкодження майна, що спричинило загибель людей, належать випадки вчинення такого діяння, внаслідок якого сталася смерть хоча б однієї особи.
Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом та більше особам, залишення людей без житла або засобів до існування, виведення з ладу повністю або на тривалий час важливих споруд, техніки, тривале
Розділ VI
494
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
припинення або дезорганізацію роботи підприємства, установи, організації тощо. Питання про те, що слід розуміти під іншими тяжкими наслідками, вирішується у кожному конкретному випадку стосовно конкретних обставин справи.
Оскільки таке поняття, як "тяжкі наслідки", застосовується у багатьох основних та у кваліфікованих складах злочинів, то під час кваліфікації злочину за ст. 194 слід ретельно досліджувати питання про відмежування цього злочину від інших, суміжних з ним за ознаками об'єктивної сторони, та про необхідність кваліфікації за сукупністю.
7. Умисне знищення або пошкодження чужого майна, поєднане з викраденням, коли знищення чи пошкодження майна, наприклад, є способом готування до викрадення іншого (пошкоджуються двері чи стіна приміщення, розбивається скло автомобіля, пошкоджуються засоби системи сигналізації), або здійснюється з метою знешкодити докази вчиненого викрадення, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — як корисливий злочин проти власності (залежно від способу) і злочин, передбачений ст. 194. Якщо ж особа знищує раніше викрадене нею майно, ці дії кваліфікуються тільки як викрадення, оскільки на момент знищення такого майна вона, хоча й незаконно, але вже здійснює володіння ним.
Вчинення цього діяння в процесі вимагання охоплюється відповідною частиною ст. 189. Додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 194 воно потребує лише у випадку, коли знищення чи пошкодження майна було здійснене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебе-зпечним способом.
Постанова ПВС № 4 від 2 липня 1976 р. "Про питання, що виникли в судовій практиці в справах про знищення та пошкодження державного і колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення правил пожежної безпеки"(п. п. 2, 3,5,6,7,8,11,12,13).
Постанова ПВС № 12 від 27 грудня 1985р. "Про судову практику в справах про перевищення влади або посадових повноважень" (п. 7).
Постанова ПВС № 8 від 26 червня 1992р. "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів" (п. 13).
Постанова ПВС № 2 від 26 березня 1993 р. "Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі" (п. 9).
Стаття 195. Погроза знищення майна
Погроза знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози,—
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності, а додатковим обов'язковим об'єктом — психічна недоторканність особи.
2. Предметом злочину є чуже майно.
3. З об'єктивної сторони злочин полягає в активних діях, спрямованих на залякування потерпілого (власника чи законного воло-
Стаття 195 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________495
дільця майна, особи, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, іншої особи, яка зацікавлена у збереженні цього майна) знищенням майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебез-печним способом.
Погроза знищення майна полягає в залякуванні негайно або в майбутньому знищити певне майно, яке є для винного чужим. Про поняття знищення чужого майна див. коментар до ст. 194.
Погроза знищення чужого майна утворює розглядуваний склад злочину лише у випадках, коли винний погрожує це зробити шляхом підпалу, вибуху або загальнонебезпечним способом. Про поняття підпалу, вибуху та іншого загальнонебезпечного способу див. коментар до ст. ст. 113 та 194. Слід зазначити, що погроза знищен-.ням окремих видів майна визнається злочинною, незалежно від способу, в який винний мав намір реалізувати свою погрозу. Так, кримінальну відповідальність за погрозу знищенням щодо майна судді» народного засідателя, присяжного, захисника, представника особи та їх близьких родичів (ст. ст. 377, 398), майна військового начальника (ст. 405) закон не обумовлює загальнонебезпечним чи в якийсь інший спосіб знищенням такого майна. Такий підхід пояснюється підвищеною суспільною небезпекою погрози знищення майна у складі цих злочинів, оскільки вона має місце у зв'язку зі службовою чи професійною діяльністю потерпілого (здійсненням правосуддя, наданням правової допомоги, виконанням обов'язків з військової служби тощо).
Погроза пошкодження майна не є кримінальне караним діянням. Кримінальна відповідальність за таке діяння може наставати лише у спеціально передбачених кримінальним законом випадках, коли погроза пошкодження майна є складовою іншого складу злочину, наприклад, примушування до вступу в статевий зв'язок (ч. 2 ст. 154), порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії (ч. 2 ст. 161), вимагання (ст. 189), примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (ст. 355).
Погроза знищення майна може бути виражена усно, письмово, жестами, демонструванням засобів, якими можна привести майно у непридатність (зброя, вибухівка тощо).
Обов'язковою ознакою погрози в складі цього злочину є наявність реальних підстав побоюватися здійснення цієї погрози. Про визначення реальності погрози див. коментар до ст. ст. 129 та 189.
Погрозу знищення майна, яка утворює склад злочину, передбаченого ст. 195, слід відрізняти від публічних закликів до погромів, підпалів, знищення майна, які утворюють склад злочину, передбаченого ст. 295. В останньому випадку, на відміну від погрози, має місце не залякування потерпілого чи інших осіб знищенням певного майна, а підбурювання невизначеної кількості людей до вчинення зазначених дій, прагненням викликати намір знищити чи пошкодити певне майно.
Цей злочин вважається закінченим в момент сприйняття погрози знищення майна особою, якій вона адресується.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Розділ VI
496
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
5. Суб'єкт злочину загальний.
6. Погроза знищити майно може бути способом вчинення інших злочинів (наприклад, вимагання — ст. 189, протидія законній господарській діяльності — ст. 206, примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань — ст. 355, погроза або насильство щодо працівника транспорту, правоохоронного органу, державного діяча, службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, судді — ст. ст. 280, 345, 346, 350, 377, перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку — ст. 386), складом яких вона охоплюється і додаткової кваліфікації за ст. 195 не потребує.
Стаття 196. Необережне знищення або пошкодження майна
Необережне знищення або пошкодження чужого майна, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей,—
карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності, а його обов'язковим додатковим об'єктом — здоров'я або життя особи.
2. Предметом необережного знищення або пошкодження чужого майна, відповідальність за яке передбачена ст. 196, може бути будь-яке чуже для винного майно, крім окремих його видів, які поставлені під захист спеціальними кримінально-правовими нормами (зокрема це стосується військового майна — ст. 412).
3. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільне небезпечними діями або бездіяльністю, наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.
Особливістю відповідальності за необережне знищення чи пошкодження чужого майна є те, що, на відміну від злочину, передбаченого ст. 194, спосіб знищення чи пошкодження майна на кваліфікацію вчиненого не впливає. Відповідальність за цей злочин обумовлена лише його наслідками. Необережне знищення або пошкодження чужого майна утворює склад злочину лише у випадку, коли такі дії призвели до тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей.
Необережне знищення або пошкодження деяких спеціальних видів майна визнається кримінальне караним і при настанні інших суспільне небезпечних наслідків (наприклад, необережне знищення або пошкодження військового майна утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 412, у разі, коли воно заподіяло шкоду у великих розмірах, а спричинення загибелі людей або інших тяжких наслідків ч. 2 ст. 412 визнає кваліфікуючими ознаками цього діяння).
497
Стаття 197
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Про поняття знищення ота лошкоджелня чужого майна, загибелі людей див. коментар до ст. 194, а про поняття тяжких тілесних ушкоджень — коментар до ст. 121.
Цей злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень або смерті хоча б однієї людини.
4. Суб'єкт злочину загальний. Знищення або пошкодження чужого майна внаслідок невиконання чи неналежного виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них за наявності інших необхідних ознак слід кваліфікувати за ст. 367.
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини: особа передбачає, що внаслідок вчинюваних нею дій чи бездіяльності можуть виникнути такі наслідки, як знищення (по-ішкодження) чужого майна та пов'язані з ними тяжкі тілесні ушко-Ідження або загибель людей, але легковажно розраховує на відвер-"нення вказаних суспільне небезпечних наслідків або не передбачає можливості настання вказаних наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачати. Необережне ставлення до діяння і наслідків може виразитись у порушенні як спеціальних правил безпеки, так і загальних заходів обережності.
Якщо особа необережно ставиться тільки до наслідків у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей, а до ; наслідків у вигляді знищення чи пошкодження майна — умисно, вчинене нею слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 194.
6. Необережне знищення або пошкодження майна, яке сталося і в результаті порушення спеціальних правил (охорони, експлуатації, |безпеки, поводження тощо), що утворює самостійний склад злочинну (проти довкілля, проти громадської безпеки, проти безпеки Івиробництва тощо), підлягає кваліфікації не за ст. 196, а за статтею, І яка містить спеціальну кримінально-правову норму про відповідальність за порушення таких правил (наприклад, ст. ст. 276, 281, '282, 291).
|Стаття 197. Порушення обов'язків щодо охорони майна
Невиконання або неналежне виконання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов'язків, якщо це спричинило тяжкі наслідки для власника майна,—
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.
1. Суспільна небезпека злочину полягає у полегшенні протипра-| вної діяльності інших осіб, які вчинюють посягання на власність, ^створенні передумов для небезпечного впливу на матеріальні цін-юсті стихійних сил природи та інших негативних факторів.
2. Об'єктом злочину є порядок виконання працівниками обов'я-рзків щодо зберігання та охорони чужого майна, який забезпечує Іправо власності.
Розділ VI
498
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
3. Предметом злочину виступає чуже майно, зберігання чи охорона якого були доручені винній особі.
4. Об'єктивну сторону злочину характеризує сукупність трьох ознак: 1) діяння у формі невиконання або неналежного виконання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов'язків; 2) суспільне небезпечні наслідки у вигляді тяжких наслідків для власника майна; 3) причинний зв'язок між діянням і су-спільно небезпечними наслідками.
Діяння полягає у невиконанні або у неналежному виконанні особою обов'язків, якГ покладались на неї у встановленому порядку, не виходили за межі її компетенції і належне виконання яких покликане було забезпечити зберігання й охорону чужого майна. У цьому зв'язку в кожному випадку вчинення такого діяння має бути встановлено, які саме обов'язки покладались на дану особу і які з цих обов'язків не виконані або виконані неналежним чином, а також які конкретні нормативні акти порушено винним.
Відповідальність за ст. 197 настає лише у разі, якщо особа була не лише зобов'язана, а й мала реальну можливість виконати належним чином покладені на неї обов'язки по зберіганню чи охороні чужого майна. Якщо ж особа була позбавлена такої можливості в силу тих чи інших об'єктивних або суб'єктивних факторів (виконання неадекватного обсягу роботи, поганий стан здоров'я, недостатність навичок і досвіду тощо), фактично була позбавлена можливості відвернути настання тяжких наслідків для власника майна, то склад злочину, передбачений ст. 197, відсутній. Не буде цього складу злочину в діях особи, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, і в тому випадку, коли невиконання чи неналежне виконання нею своїх обов'язків, що спричинило тяжкі наслідки для власника, стало результатом неправомірного впливу на неї з боку інших осіб (застосування до неї фізичного насильства, незаконне позбавлення волі тощо) або результатом нездоланної сили.
Тяжкі наслідки — оціночна категорія, яка підлягає встановленню у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Такими наслідками можуть бути визнані неправомірне вилучення у власника, знищення чи пошкодження майна у великих розмірах, у великій кількості чи майна, яке мало надзвичайно важливе значення для виробничої діяльності їх власника чи було сімейною реліквією тощо.
Між порушенням обов'язків щодо охорони майна і тяжкими наслідками для його власниками має існувати причинний зв'язок: зазначене діяння створює передумови для настання таких наслідків. В результаті невиконання або неналежного виконання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, створюється можливість для викрадення такого майна, його знищення, пошкодження, загибелі тощо.
Цей склад злочину сконструйовано як матеріальний: злочин вважається закінченим з моменту настання суспільне небезпечних наслідків — тяжких наслідків для власника майна.
5. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути неслужбова особа, яка досягла 16-річного віку і на яку на підставі трудового договору чи спеціального доручення покладається юридичний обов'я-
Стаття 198 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА _______499
зок охороняти або зберігати чуже майно (охоронник, сторож, во-дій-експедитор, кур'єр, гардеробник, пастух тощо).
Невиконання чи неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків, у тому числі пов'язаних з охороною та зберіганням чужого майна, через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб, розглядається як службова недбалість і кваліфікується за ст. 367.
6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережністю у формі злочинної недбалості або злочинної самовпевненості. При цьому обов'язки щодо охорони майна винним можуть бути порушені як необережно, так і умисно.
Умисне сприяння особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, заподіянню тяжких наслідків для власника шляхом викрадення, знищення чи пошкодження майна, є пособництвом у вчиненні відповідного злочину і потребує кваліфікації за ч. 5 ст. 28 і відповідною статтею Особливої частини КК (наприклад, ст. ст. 185, 194).
Стаття 198. Придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом
Заздалегідь не обіцяне придбання або збут чи зберігання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом,—
карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
1. Об'єктом злочину є встановлений законом порядок придбання і відчуження майна, який забезпечує право власності.
2. Предметом злочину є майно, завідомо здобуте злочинним шляхом. Під майном, здобутим злочинним шляхом, слід розуміти майно, здобуте як шляхом вчинення злочину, так і шляхом вчинення діяння, яке містить ознаки злочину, але в силу передбачених законом обставин не тягне кримінальної відповідальності (наприклад, вчинене особою, яка не є суб'єктом злочину через неосудність або недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність).
Злочинний спосіб, у який здобуто таке майно, для кваліфікації діяння за ст. 198 значення не має. Це можуть бути: викрадення майна, його привласнення, вимагання, заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем, одержання хабара, контрабанда, шахрайство з фінансовими ресурсами, вбивство з корисливих мотивів тощо.
Не може бути визнано предметом цього злочину: 1) майно, яке здобуте не злочинним шляхом, а внаслідок вчинення адміністративного чи іншого правопорушення; 2) майно, отримане в обмін на здобуте злочинним шляхом, наприклад товари, куплені за викрадені гроші; 3) майно, не здобуте, а виготовлене злочинним шляхом, наприклад у результаті заняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203), збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів (ст. 204) тощо; 4) предмети (зброя, радіоактивні матеріали,
Розділ VI
500
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
наркотичні засоби, психотропні, сильнодіючі та отруйні речовини, прекурсори), які вилучені з вільного цивільно-правового обігу (або обмежені у ньому) і незаконний збут, придбання чи зберігання яких утворюють самостійні склади злочинів (наприклад, передбачених ст. ст. 307, 309, 311, 321).
Розмір майна, яке було предметом цього злочину, на кваліфікацію не впливає. У тих випадках, коли предметом заздалегідь не обіцяного придбання або збуту чи зберігання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, було майно у незначних розмірах (невелика кількість речей, незначна їх вартість тощо), вчинене діяння через малозначність (ч. 2 ст. 11) може і не визнаватися злочином.
3. З об'єктивної сторони злочин полягає у заздалегідь не обіцяних діях з майном, завідомо здобутим злочинним шляхом, у формі: 1) придбання; 2) зберігання; 3). збуту.
Під придбанням, майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, слід розуміти оплатне чи безоплатне одержання такого майна, яке забезпечує можливість розпоряджатися ним як своїм власним (володіти ним, використовувати його, відчужувати). Формами придбання можуть бути купівля, обмін, прийняття в рахунок погашення боргу, як подарунок тощо.
Збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, — це оплатне чи безоплатне відчуження майна іншій особі. Такі дії можуть бути вчинені у формі продажу, дарування, обміну тощо і з правової точки зору являють собою недійсні угоди.
Під зберіганням майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, слід розуміти більш-менш тривале володіння майном, в процесі якого винний зберігає контроль над ним. Воно може знаходитись при ньому, у його оселі, транспортному засобі чи у будь-якому іншому відомому винному місці.
Відповідальність за ст. 198 настає лише за таке придбання, зберігання або збут зазначеного вище майна, яке не було заздалегідь обіцяне. Якщо виконання зазначених дій було заздалегідь обіцяне виконавцю або співучаснику злочину, відповідальність настає не за ст. 198, а за співучасть у конкретному злочині.
Злочин вважається закінченим з моменту одержання зазначеного у ст. 198 майна у володіння або для зберігання, чи з моменту його збуту.
4. Суб'єкт злочину загальний. Заздалегідь не обіцяне придбання, збут та зберігання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища (за умови спричинення істотної шкоди або тяжких наслідків), потребує кваліфікації за сукупністю злочинів — за ст. 198 і відповідною частиною ст. 364.
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює, що придбаває, збуває або зберігає майно, здобуте злочинним шляхом, і бажає вчинити такі дії. Усвідомлення того, що майно здобуте злочинним шляхом, є обов'язковою ознакою інтелектуального моменту умислу винного. При цьому точна обізнаність про характер та конкретні обставини вчиненого так званого предикатного злочину не вимагається. У разі, коли особа вважає, що вона придбаває, зберігає або збуває майно, здобуте зло-
501
• Стаття 198
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
чинним шляхом, яке не є таким насправді, її дії за спрямованістю умислу можуть розцінюватись як замах на цей злочин.
За наявності сумніву особи щодо законності походження придбаного нею майна описані у диспозиції ст. 198 дії не утворюють складу цього злочину. Відповідно до цивільного законодавства така особа є недобросовісним набувачем майна і може нести цивільно-правову відповідальність.
6. У разі одержання службовою особою хабара, предметом якого є майно, завідомо для хабарника здобуте злочинним шляхом, вчинене (за умови, що службова особа усвідомлює, що як хабар вона отримує матеріальні цінності, здобуті злочинним шляхом) потрібно розцінювати не лише як одержання хабара, а й як заздалегідь не обіцяне придбання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 368 і ст. 198.
Якщо особа, будучи достовірно поінформованою про злочинне походження майна, придбаває, зберігає чи збуває таке майно, бажаючи приховати скоєний тяжкий чи особливо тяжкий злочин (в результаті якого це майно було здобуте), її дії за наявності інших необхідних підстав необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 198 і 396.
Придбання, збут або зберігання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом (ст. 198), слід відмежовувати від легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст. 209). Основні відмінності між цими злочинами полягають в ознаках об'єктивної та суб'єктивної сторін. Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 198, становлять лише придбання, збут або зберігання зазначеного майна. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 209, характеризується іншими діями, а саме, вчиненням фінансових операцій та інших угод з таким майном, а також використанням його для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності. Придбання, збут або зберігання майна також можуть бути складовими зазначених у ст. 209 дій, однак вони, по-перше, не вичерпують їх, а, по-друге, мають іншу спрямованість. Дії, описані у ст. 209, спрямовані на надання легального статусу (легалізацію, відмивання) майну, здобутому злочинним шляхом, через використання його під виглядом законного у фінансових операціях, інших угодах, підприємницькій або іншій господарській діяльності. Водночас, для вчинення дій, передбачених у ст. 198, така мета не є характерною.
«все книги «к разделу «содержание Глав: 41 Главы: < 21. 22. 23. 24. 25. 26. 27. 28. 29. 30. 31. >