Розділ 1. ПРАВОВІ 11 ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

У ст.З Основного закону України сказано, що «людина, її жит­тя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека є в Україні вищою соціальною цінністю». У ст.43 Конституції України уточню­ється, що «кожний має право на нормальні, безпечні і здорові умови праці...». На жаль, під час виконання службових обов'язків трапляються нещасні випадки, що нерідко призводять до загибелі людей або втрати ними здоров'я чи працездатності.

Ст.2 Закону України «Про охорону праці» встановлює, що «чинність Закону поширюється на всі підприємства, установи й організації незалежно від форм власності і видів їхньої діяльно­сті, на всіх працюючих громадян, а також притягнутих до праці на цих підприємствах». У ст.17 цього ж Закону вказується, що «власник зобов'язаний створити в кожному структурному під­розділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог но­рмативних актів, а також забезпечити дотримання прав праців­ників, гарантованих законодавством про охорону праці».

Держава створює умови для повної зайнятості працездат­ного населення, рівні можливості для громадян у виборі про­фесії й трудової діяльності, затверджує програми навчання, під­готовки і перепідготовки працівників. Реалізація цих прав здійс­нюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах з питань охорони праці, до яких відносяться: Кодекс за­конів України про працю (далі — КЗпП); закони України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р., «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 р., «Про охорону здоров'я» від 31 грудня 1992 р., «Про охорону навколишнього середовища» від 25 черв­ня 1991 р., «Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р., «Про дорожній рух» від 22 липня 1999 р., «Про використання ядерної енергії і радіаційної безпеки» від 8 лютого 1995 р., «Про загально­обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного ви­падку на виробництві і професійного захворювання, що спри-

10

 

чинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р., «Про по­водження з радіоактивними відходами», «Про колективний до­говір і угоду».

КЗпП — основний закон національного трудового законо­давства. Звід законів з усіх питань трудового законодавства ви­значає правові норми і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює трудові відносини працівників усіх під­приємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої приналежності. Працівники реалізу­ють право на працю шляхом укладення трудового договору на підприємстві, в установі і т.д. Умови договорів про працю, у ре­зультаті яких погіршується стан здоров'я працівників, згідно із законодавством України про працю, є недійсними.

Положення Закону України «Про охорону праці» утворюють цілу автономну галузь у законодавстві України про працю. У цьо­му законодавчому акті сформульовано основні принципи держа­вної політики в галузі охорони праці. Закон визначає основні по­ложення конституційного права громадян щодо охорони життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між власником і працівником з питань безпеки, гігієни праці, а також установлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Розмір відшкодування моральних збитків за порушення правил безпеки може сягати 200 мінімальних заробітних плат незалежно від інших виплат. Вперше Закон проголошує, що працівник може відмовитися від роботи, якщо не виконуються вимоги законодавства з охорони праці, і власник при цьому бу­де виплачувати йому середній заробіток.

Чинність Закону поширюється на всі підприємства, установи й організації незалежно від форм власності та видів їх діяльнос­ті, на всіх працюючих громадян, а також притягнутих до праці на цих підприємствах.

Закон України ««Про охорону здоров'я населення» визна­чає правові, організаційні, економічні й соціальні основи охо­рони здоров'я населення України. У ньому сформульовано принципи збереження здоров'я людей і здорового способу жит-

11

 

тя. Закон надає гарантії соціального забезпечення працівникам при втраті працездатності, одержанні професійних захворю­вань, інвалідності, забезпечення усім громадянам гарантовано­го рівня медико-санітарної допомоги. Врегульовано порядок одержання стаціонарного і санаторного лікування, створення мережі установ охорони здоров'я. Законом затверджується здійснення державного нагляду у сфері охорони здоров'я, вста­новлюється відповідальність за порушення прав громадян у сфері охорони здоров'я.

Закон України «Про пожежну безпеку» визначає правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України. Забезпечення пожежної безпеки є не­від'ємною частиною державної діяльності, що стосується питань охорони життя і здоров'я людей, національного багатства і на­вколишнього природного середовища. Цей закон встановлює, що забезпечення пожежної безпеки об'єктів покладається на керівників цих об'єктів. У загальноосвітніх, професійних і вищих навчально-виховних установах організовується вивчення пра­вил пожежної безпеки на виробництві й у побуті, а також дій на випадок пожежі. Державний пожежний нагляд за станом поже­жної безпеки в населених пунктах і на об'єктах незалежно від форм власності здійснюється державною пожежною охороною.

Закон України «Про охорону навколишнього середовища» регламентує відносини в галузях охорони, захисту природних ресурсів, використання і відновлення природних ресурсів, за­безпечення екологічної безпеки, попередження і ліквідації нега­тивного впливу господарської діяльності людини на навколишнє середовище. Основним напрямком удосконалення і підвищення екологічної культури населення, а також підготовки кваліфіко­ваних фахівців є обов'язкове утворення і виховання у сфері охорони навколишнього природного середовища в навчально-виховних установах. Порушення законодавства України про охорону навколишнього середовища передбачає дисциплінар­ну, адміністративну, кримінальну відповідальність.

В Україні діє також 'система стандартів безпеки праці (ССБП), яка є комплексом взаємозв'язаних стандартів, що міс-

12

 

тять вимоги, норми, рекомендації та правила, спрямовані на гарантування безпеки, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

В Україні ще частково діють стандарти, розроблені за часів іс­нування СРСР. У зв'язку з тим, що ці стандарти не перекладалися українською мовою, вживається російське скорочення ГОСТ (ро­сійською мовою — "Государственный общесоюзный стандарт").

При цьому умовні позначення перед назвою документа ма­ють наступний вигляд, наприклад:

ГОСТ12.1.004 — 91,

де 12 — стандарти безпеки праці; 1 — шифр підсистеми; 004 — порядковий номер стандарту; 91 — рік затвердження чи пере­гляду стандарту.

ГОСТ мають п'ять класифікаційних груп, яким надано шифр підсистем:

організаційно-методичні стандарти — 0;

стандарти вимог та норм по видах небезпечних і шкідли­

вих виробничих факторів — 1;

стандарти вимог безпеки до виробничого обладнання — 2;

стандарти вимог безпеки до виробничих процесів — 3;

•           стандарти вимог безпеки до засобів захисту працюючих — 4.

В сучасній Україні затверджено положення про створення

державних актів з охорони праці — ДНАОП. Це норми, інструк­ції, вказівки та інші види державних нормативних актів з охоро­ни праці. Вони обов'язкові до виконання і дотримання усіма підприємствами, закладами та установами, для яких розробле­ні. ДНАОП поділяються на міжгалузеві та галузеві.

Державні нормативні акти з охорони праці кодуються.

Для міжгалузевих нормативних актів прийнято таку систе­му позначень перед назвою документа:

ДНАОП XXX — XXX —Ж-

Тут перша група цифр — державні органи, які затвердили нормативний акт; друга група цифр — вид державного норма­тивного акта; третя група цифр — порядковий номер нормати­вного акта (в межах даного виду); четверта група цифр — рік затвердження.

13

 

Шифри державних органів:

0.00 — Держнаглядохоронпраці (нині — Державний депар­тамент з нагляду за охороною праці); 0.01 — Пожежна безпека (МВС); 0.02 — Безпека руху (МВС); 0.03 — Міністерство охорони здоров'я; 0.04 — Держатомнагляд; 0.05 — Міністерство праці України; 0.06 — Держстандарт; 0.07 — Мінбудархітектура. Вид державних нормативних актів:

— правила;

— стандарти;

— норми;

— положення, статути;

— інструкції, керівництва, вказівки;

— рекомендації, вимоги;

— технічні умови безпеки;

— переліки та інше.

Для галузевих нормативних актів (НАОП) кодування відрізня­ється від міжгалузевих першою групою цифр, де відображена гру­па відповідно до класифікатора галузей народного господарства: НАОПХ.Х.ХХ — X. XX. —XX.

Галузі України кодуються чотирьохзначним кодом:

1.0.00 — промисловість;

2.0.00 — сільське господарство;

3.0.00 — лісове господарство;

4.0.00 — рибна промисловість;

5.1.00 — транспорт;

5.2.00 — зв'язок;

6.0.00 — будівництво;

7.0.00 — торгівля та громадське харчування;

8.0.00 — матеріально-технічне забезпечення і збут;

8.5.00 — геологія, геодезія, гідрометеорологія;

9.0.00 — житлово-комунальне і побутове господарство;

9.0.24 — пожежна охорона;

14

 

9.1.00 — охорона здоров'я, фізична культура і соціальне за­безпечення;

9.2.00 — народна освіта;

9.5.00 — наука і наукове обслуговування;

9.6.00 — фінанси, кредит і банківська діяльність, страхуван­ня, пенсійне забезпечення;

9.7.00 — органи державного управління;

9.8.00 — суспільні організації і об'єднання (партії, профспіл­ки тощо).

Крім ГОСТ, ДНАОП та НАОП в Україні діють санітарні норми (СН), в яких наведені вимоги, що стосуються виробничої саніта­рії та гігієни праці, а також існують будівельні норми та правила ("СНиП" — російське скорочення), де викладені вимоги до буді­вель та споруд залежно від їх призначення і пожежної безпеки.

Крім загальнодержавних нормативних актів з охорони пра­ці існують і нормативні акти, що діють на окремих об'єктах. Пе­релік видів нормативних актів зазначений у документі «Порядок розробки і затвердження власником нормативних актів по охороні праці, що діють на підприємстві», введений у дію 12.12.1993 р. До таких актів відносяться:

Положення про систему управління охороною праці на

підприємстві.

Положення про службу охорони праці на підприємстві.

Положення про комісії з питань охорони праці на під­

приємстві.

Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань

працівників з питань охорони праці.

Положення про організацію і проведення первинного і

повторного  інструктажу, а також пожежно-технічного

мінімуму.

Положення про організацію попереднього і періодично­

го медичних оглядів працівників.

Положення про санітарну лабораторію на підприємстві.

Наказ про порядок атестації робочих місць по відповід­

ності їх вимогам нормативних актів по охороні праці.

15

 

Наказ про організацію безкоштовної видачі працівникам

лікувально-профілактичного харчування.

Наказ про організацію безкоштовної видачі молока і ін­

ших рівноцінних харчових продуктів працівникам, що

працюють у шкідливих умовах.

Наказ про порядок забезпечення працівників підприєм­

ства спецодягом, спецвзуттям і іншими засобами індиві­

дуального захисту.

Перелік робіт з підвищеною небезпекою.

Перелік посадових осіб, що зобов'язані проходити по­

передню і періодичну перевірку знань по охороні праці.

Інструкції про заходи пожежної" безпеки.

Інструкції з охорони праці для працюючих по професіях

і видах робіт.

Інструкції про порядок проведення зварювальних та ін­

ших вогневих робіт на підприємстві.

Перелік затверджуваних на об'єкті нормативних актів з пи­тань охорони праці коректується, виходячи зі специфіки робіт і вимог діючого законодавства керівником об'єкта.

Стосовно організаційних основ охорони праці передусім слід відзначити, що державне управління охороною праці в Україні, у відповідності зі ст.37 Закону України «Про охорону праці», здійснюють:

Кабінет Міністрів України;

Державний департамент (колишній держкомітет) Украї­

ни з нагляду за охороною праці;

Міністерства та інші центральні органи державної вико­

навчої влади;

Місцеві державні адміністрації, місцеві ради народних

депутатів.

Кабінет Міністрів України є вищим державним органом, що здійснює державне управління охороною праці в країні. Кабінет Міністрів забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці, затверджує національну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, визна­чає функції загальних і галузевих міністерств щодо охорони

16

 

праці й визначає порядок створення і використання фондів охорони праці. Для реалізації системи державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення.

Державний департамент (донедавна — комітет) України з нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці) безпосе­редньо реалізує державну політику з охорони праці в країні; розробляє і контролює виконання Національної програми поліп­шення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища; координує роботу міністерств та інших органів державної вико­навчої влади, місцевих державних адміністрацій та об'єднань під­приємств у галузі охорони праці; розробляє і передбачає разом з іншими органами систему показників обліку охорони праці; бере участь у міжнародному співробітництві й поширює світовий досвід у галузі охорони праці, а також виконує низку інших фун­кцій. Рішення Держнаглядохоронпраці є обов'язковими до вико­нання всіма міністерствами, іншими органами державної влади і підприємствами.

Міністерство праці України здійснює державну експертизу умов праці, визначає порядок і здійснює контроль за якістю і своєчасністю проведення атестації' робочих місць на їхню відпо­відність нормативним актам про охорону праці, бере участь у розробці нормативних актів про охорону праці.

Міністерство охорони здоров'я України розробляє гігієнічно обгрунтовані нормативи показників шкідливих факторів на ро­бочих місцях і в межах робочої зони об'єктів, розробляє санітар­ні норми щодо нормативів і методик визначення показників шкі­дливих факторів, здійснює контроль за виконанням вимог гігієни праці і виробничого середовища, розробляє методику проведен­ня атестації робочих місць на їхню відповідність нормативним актам про охорону праці та з оцінки тяжкості роботи тощо.

Міністерство внутрішніх справ України здійснює єдину на­уково-технічну політику в галузі охорони праці, розробляє і ре­алізує комплексні заходи поліпшення умов і охорони праці,

 

здійснює методичне керівництво діяльністю підрозділів з охо-

рони

праці в.сист-

фінансує розробку і перегляд норма-

17

 

тивних актів про охорону праці, організує і контролює навчання і перевірку знань з питань охорони праці, здійснює внутрішньо­відомчий контроль за станом охорони праці в ОВС тощо. Для виконання цієї роботи в Міністерстві створено відповідну служ­бу охорони праці.

До структури апарату МВС входить Департамент охорони здоров'я, що займається розробкою заходів щодо охорони праці та заходів особистої безпеки для різних підрозділів і служб МВС. Крім того, при Міністерстві діє відділ Державного нагляду за охо­роною праці (ВДНОП), який здійснює контроль за дотриманням вимог та законодавства з охорони праці та техніки безпеки, роз­слідує нещасні випадки, аналізує стан травматизму та пропонує заходи щодо зниження травматизму на об'єктах ОВС, проводить котлонагляд та нагляд за вантажопідйомними машинами на об'єктах МВС.

Місцеві державні адміністрації та ради народних депутатів проводять роботу з охорони праці в межах підпорядкованих територій і забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці, формують міжгалузеві регіональні програми заходів з питань охорони праці, здійснюють контроль за дотри­манням нормативних актів про охорону праці, створюють фон­ди охорони праці тощо. У цих органах створюються відповідні структурні підрозділи.

Для розробки і реалізації цілісної системи державного управління охороною праці, постановою Кабінету Міністрів України від 15 вересня 1993 р. №733, створено вищезгадану На­ціональну раду з питань безпечної життєдіяльності населення. Цією ж постановою затверджене Положення про Національну раду, склад Національної ради і голові Національної ради в осо­бі першого віце-прем'єр-міністра України.

Національна рада здійснює наступні функції:

розробляє і здійснює заходи зі створення цілісної системи

державного управління охороною життя людей на виробни­

цтві й профілактикою побутового травматизму;

вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції

щодо вдосконалення цієї системи;

18

 

організує і забезпечує контроль за виконанням законодав­

чих актів і рішень уряду України, розробку національної

програми і законопроектів, пов'язаних з реалізацією держа­

вної політики з питань безпечної життєдіяльності населення,

вносить до Кабінету Міністрів пропозиції щодо вдоскона­

лення законодавства з цих питань;

координує діяльність центральних і місцевих органів держа­

вної виконавчої влади у сфері охорони життя людей на ви­

робництві і профілактики побутового травматизму;

організує перевірки діяльності центральних і місцевих орга­

нів державної виконавчої влади і заслуховує на своїх засі­

даннях чи бюро Національної ради звіти керівників з питань,

що належать до її компетенції;

бере участь у міжнародному співробітництві, сприяє  ви­

вченню, узагальненню і поширенню досвіду в галузі охоро­

ни життя людей на виробництві й профілактики побутового

травматизму,   вирішує   питання   контролю  за   виконанням

укладених договорів і угод у цій сфері.

Вирішення найбільш важливих питань здійснюється на засі­даннях Національної ради, а оперативне вирішення поточних питань — на засіданнях бюро, створеного з членів Національної ради. Рішення Національної ради та її бюро, прийняті в межах їхньої компетенції, обов'язкові для виконання центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, підприємст­вами, установами, організаціями й окремими громадянами.

Відповідно до ст.44 Закону України «Про охорону праці», державний нагляд за дотриманням законодавства й інших нор­мативних актів про охорону праці забезпечують:

Державний комітет (нині — департамент) України з нагля­

ду за охороною праці.

Державний   комітет  України   з  ядерної та   радіаційної

безпеки.

Органи наглядово-профілактичної роботи. Державний депа­

ртамент пожежної безпеки Міністерства внутрішніх справ України.

Органи й установи санітарно-епідеміологічної служби Мі­

ністерства охорони здоров'я України.

19

 

5. Вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуван­ням законів про охорону праці здійснюється Генеральним про­курором України і підлеглими йому прокурорами.

Серед структурних підрозділів МВС України повноваження­ми щодо нагляду за дотриманням вимог охорони праці наділе­но підрозділи Державної автомобільної інспекції у галузі конт­ролю за вмістом чадного газу СО у вихлопах автотранспортних засобів.

Ст.39 Закону України «Про охорону праці» визначає повно­важення Державного департаменту України з нагляду за охоро­ною праці в галузі створення безпечних і нешкідливих умов праці. Держнаглядохоронпраці:

здійснює  комплексне управління  охороною  праці  на

державному  рівні,  реалізує  державну  політику  в  цій

сфері;

розробляє за участю  міністерств,  інших центральних

органів державної виконавчої влади і профспілок Наці­

ональну  програму  поліпшення  стану безпеки,  гігієни

праці й виробничого середовища і контролює її вико­

нання;

координує роботу міністерств, інших центральних орга­

нів державної виконавчої влади, місцевих держадмініст­

рацій та об'єднань підприємств у галузі безпеки, гігієни

праці й виробничого середовища;

розробляє і переглядає разом з органами праці, статис­

тики   й  охорони  здоров'я  систему  показників  обліку

умов і безпеки праці;

бере участь у міжнародному співробітництві з питань

охорони праці, вивчає, узагальнює і поширює світовий

досвід у цій сфері, організує виконання міжнародних

договорів і угод з питань безпеки, гігієни праці і вироб­

ничого середовища;

одержує безкоштовно від міністерств, інших централь­

них органів державної виконавчої влади, місцевої дер­

жавної адміністрації і підприємств інформацію, необхід­

ну для виконання покладених на нього завдань.

20

 

Рішення Державного департаменту України з нагляду за охороною праці з питань охорони праці, що належать до його компетенції, обов'язкові до виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами державної виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями, місцевими радами на­родних депутатів і об'єктами народного господарства.

МВС України видало низку наказів та інших розпорядчих документів з питань охорони праці, зокрема:

наказ №94/1993 "Про перелік посад посадових осіб, що зо­бов'язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці";

наказ №130/1994 "Про затвердження Положення про на­вчання неповнолітніх професіям, пов'язаним з важкими робо­тами, із шкідливими чи небезпечними умовами праці";

наказ №128/1996 "Про організацію навчання і перевірку знань посадових осіб і фахівців органів внутрішніх справ з питань охорони праці" — даним наказом затверджено, що підприємства, установи, організації і частини внутрішніх військ МВС України у своїй діяльності керуються наказами Державного комітету Украї­ни з нагляду за охороною праці №30 від 4.04.1994 p.;

рішення колегії МВС України №2 КМ/1 від 29.02.1996 р. "Про стан роботи із забезпечення особистої безпеки працівників ор­ганів внутрішніх справ під час виконання ними службових обов'язків і заходи щодо її посилення";

наказ №759/2000 "Про стан професійної підготовки та без­пеки особового складу ОВС України та заходи щодо їх вдоско­налення";

наказ №970/2001 "Про затвердження Інструкції щодо заходів безпеки при використанні табельної вогнепальної зброї".

Крім цього, видано накази МВС, призначені для різних під­розділів. Наприклад, для Державної служби охорони було при­йнято:

наказ №685/1997 «Про затвердження інструкцій з охорони праці для працівників підрозділів Державної служби охорони при МВС України»;

21

 

наказ №437/1998 «Про забезпечення умов особистої безпе­ки працівників внутрішніх справ під час виконання охоронних функцій» і т.д.

Згідно з цими наказами, були створені комісії з перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб і фахівців. Крім цього, рекомендовано забезпечити навчання і перевірку знань з питань охорони праці посадових осіб і фахівців у навчальних закладах МВС, ректорам і начальникам навчальних закладів МВС України забезпечити внесення в навчальні програми ви­вчення курсу "Безпека життєдіяльності" і питань з охорони пра­ці у відповідні розділи спеціальних дисциплін.

Управління галуззю охорони праці на кожному об'єкті здійснюється шляхом упровадження автономної системи управ­ління охороною праці. Система управління охороною праці на об'єкті являє собою сукупність органів управління, які на під­ставі нормативних документів проводять постійну роботу з га­рантування безпеки праці.

Суб'єктом управління в системі управління охороною праці на об'єкті є керівник (головний інженер) об'єкта, у підрозділах

керівник підрозділу. На них покладені основні функції управ­

ління охороною праці:

прогнозування і планування робіт;

контроль за станом охорони праці на об'єкті;

організація і координація робіт;

облік показників умов і показників праці;

аналіз і оцінка показників умов і показників праці;

стимулювання робіт з удосконалення охорони праці.

Планування робіт з охорони праці має профілактичний ха­рактер і дозволяє рівномірно розподілити і вчасно здійснювати роботи і вживати заходів. Планування поділяється на перспек­тивне, поточне й оперативне.

Контроль стану охорони праці на об'єкті відбувається по­стійно і комплексно. До основних форм контролю відносяться: оперативний контроль, контроль служби охорони праці на об'єкті, громадський контроль, триступінчастий контроль, ві­домчий контроль.

22

 

Оперативний контроль здійснюється керівником об'єкта і керівниками підрозділів за планом відповідно до функціональ­них обов'язків.

Контроль слузкби охорони праці здійснюється на постійній основі і проводиться у всіх підрозділах об'єкта.

У ст.46 Закону України «Про охорону праці» вказується, що громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці здійснюють:

1)         трудові колективи через обраних ними уповноважених;

професійні спілки — в особі своїх виборних органів і

представників;

комісії з питань охорони праці.

Уповноважені трудових колективів можуть вимагати від ке­рівника структурного підрозділу припинення роботи, якщо створюється загроза життю чи здоров'ю працюючих, направля­ти обов'язкові для розгляду пропозиції, що стосуються поліп­шення стану безпеки на робочих місцях.

Громадський контроль за станом умов праці і рівня безпеки на об'єкті здійснюють також профспілки через свої виборні ор­гани і представників. Профспілковий комітет має право направ­ляти керівнику подання з будь-якого питання охорони праці і вимагати від нього аргументованої відповіді. Для виконання своїх функцій профспілковий комітет організує перевірки стану умов і безпеки праці, бере участь у формуванні розділу «Охо­рона праці» колективного договору, захищає інтереси членів профспілки при розгляді конфліктних ситуацій тощо.

Громадським   органом   управління   охороною   праці   на об'єкті є також комісія з питань охорони праці. Комісія створю­ється на об'єктах усіх форм власності, де кількість працюючих перевищує 50 осіб і створюється з метою ефективної взаємодії трудового колективу і керівництва об'єкта. До складу комісії входять фахівці охорони праці, виробничої, юридичної та інших J       служб, а зі складу трудового колективу — працівники різних ,;       професій, повноважні представники робочого колективу, пред-%'      ставники профспілки. Члени комісії виконують свої обов'язки, •       як правило, на громадських засадах. Рішення комісії мають ре-

І           23

 

комендаційний характер, але керівник у випадку відмови вико­нувати рекомендації повинен дати аргументовану відповідь. Не рідше одного разу на рік комісія повинна звітувати на загальних зборах трудового колективу.

До основних завдань комісії з питань охорони праці відно­сяться:

захист законних прав і інтересів трудового колективу;

підготовка методів удосконалювання безпеки праці на

об'єкті, рекомендацій керівнику об'єкта, які б сприяли

зниженню рівня травматизму і профзахворювань;

консультативні  й  практичні  дії у  випадку  виникнення

трудового конфлікту з питань охорони праці між керів­

ником об'єкта і трудовим колективом;

підготовка пропозицій при оформленні трудового дого­

вору.

Триступінчастий контроль застосовується у всіх галузях. Перший ступінь контролю забезпечує щодня безпосередній ке­рівник робіт чи майстер, громадський інспектор з охорони пра­ці, котрі перевіряють стан робочих місць і устаткування, прово­дять інструктаж. Другий ступінь контролю з періодичністю раз на тиждень забезпечує керівник підрозділу, цеху, інженер або старший громадський інспектор з охорони праці. Третій ступінь контролю забезпечує раз на місяць комісія об'єкта на чолі з йо­го керівником (головним інженером) і головою профспілкового комітету із залученням заступників (головного механіка та ене­ргетика об'єкта). Виявлені недоліки і зауваження заносяться до спеціального журналу для обліку і наступного усунення.

Внутрішньовідомчий контроль за станом охорони праці в галузях здійснюють міністерства і відомства.

Роботи і заходи щодо охорони праці здійснюються постій­но. Ці роботи містять у собі підтримку устаткування в робочому стані, видачу і правильне використання індивідуальних засобів захисту, проведення навчання й інструктажів з охорони праці, облаштування огороджень і засобів захисту тощо.

Облік, аналіз і оцінка показників умов і показників праці здійснюються з метою зниження кількості травмованих і вироб-

24

 

лення пропозицій наступних заходів з охорони праці. Стимулю­вання робіт з удосконалення охорони праці спрямоване на за­цікавленість працівників у гарантуванні безпечних умов праці. Стимулювання передбачає матеріальне і моральне заохочення (премії, нагороди, раціоналізаторство тощо).

Основним структурним підрозділом з охорони праці на об'єкті є служба охорони праці (відділ охорони праці). Служба створюється на об'єкті, де кількість працюючих перевищує 50 осіб. В інших випадках функції служби виконує уповноважена особа за сумісництвом, котра пройшла навчання з питань охо­рони праці. Служба охорони праці підпорядкована безпосеред­ньо керівникові об'єкта. До складу служби охорони праці вхо­дять фахівці, що мають вищу освіту і стаж роботи за профілем не менше трьох років. Працівники служби охорони праці про­водять контроль безпеки праці. У випадку виявлення недоліків служба оформляє розпорядження керівникові підрозділу, яке є обов'язковим до виконання, аж до припинення робіт.

Служба охорони праці вирішує наступні завдання:

гарантування безпечної експлуатації машин і устаткування;

забезпечення працівників індивідуальними і  колективними

засобами захисту;

підготовка і підвищення кваліфікації працівників;

підтримка оптимального режиму роботи й відпочинку;

проведення професійного добору працівників;

пропаганда безпечних методів роботи.

На всіх підприємствах, в організаціях і установах відповідно до вимог законодавства і нормативних актів у галузях охорони праці та цивільної оборони повинні бути розроблені й затвер­джені наступні документи:

план ліквідації аварій (надзвичайних ситуацій, пожеж), у

якому перераховані всі можливі надзвичайні ситуації, визначені

дії посадових осіб і працівників об'єкта, обов'язки зовнішніх ря­

тувальних формувань і працівників інших служб у випадку ви­

никнення аварій;

план попередження надзвичайних ситуацій, де зазначені

всі можливі надзвичайні ситуації, прогнозуються наслідки*, ви-

25

 

значаються заходи щодо їх попередження і терміни виконання, а також сили і засоби для їх виконання.

Згідно зі ст.49 Закону України «Про охорону праці», за по­рушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду і представників професійних союзів винних працівників притягають до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про охорону праці», «пра­цівник вправі розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охорону праці».

Порушення, передбачені Кодексом про адміністративні правопорушення України (далі — КпАП), спричиняють покаран­ня для громадян від трьох до двадцяти мінімальних розмірів за­робітної плати, а для посадових осіб — від восьми до двадцяти п'яти мінімальних розмірів заробітної плати чи виправні роботи з одночасним звільненням з посади на термін до одного року. Юридичні особи також можуть бути притягнені до відповідаль­ності, штраф складає до 2% від прибутку підприємства за рік.

Питання охорони праці відображені в наступних статтях КпАП:

Стаття 41. Порушення вимог законодавства про працю і про охорону праці;

Стаття 1884. Невиконання законних вимог органів Держав­ного комітету України з нагляду за охороною праці;

Стаття 1885. Невиконання законних вимог органів Міністер­ства охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України;

Стаття 1886. Невиконання законних вимог посадових осіб Державної інспекції праці Міністерства праці України.

Матеріальною відповідальністю передбачене відшкодування збитків, завданих підприємством робітникам чи членам їхніх родин, що постраждали від нещасного випадку чи професійного захворювання.

Кримінальний кодекс України (далі — КК) також порушує питання охорони праці, про що йдеться у ст.ст. №№137, 172,

26

 

173, 175, 197, 206, 267, 270-276, 281, 286, 288, 291, 345, 346, 347, 348, 363 (див. Додаток 1).

Згідно з КЗпП, для проведення заходів з охорони праці під­приємства (організації) виділяють у встановленому порядку за­соби і необхідні матеріали. Витрату цих засобів і матеріалів на інші цілі заборонено.

З метою охорони праці КЗпП покладає на адміністрацію підприємств (установ), по-перше, проведення інструктажу робі­тників та службовців з техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної охорони та інших правил охорони праці, по-друге, організацію роботи з професійного добору і, по-третє, здійснення постійного контролю за дотриманням працівниками усіх вимог інструкцій з охорони праці.

Велику роль у гарантуванні безпеки праці відіграє міжнаро­дне співробітництво в галузі охорони праці. Таке співробітницт­во дозволяє вивчати й узагальнювати досвід, поліпшувати умо­ви і техніку безпеки праці, одержувати консультації закордон­них експертів, проводить підготовку кадрів за кордоном. Осно­вним координуючим органом у галузі охорони праці є Міжна­родна організація праці (МОП). Цю міжнародну організацію бу­ло створено в 1919 p., а з 1946 р. МОП є спеціалізованою орга­нізацією ООН. Україна стала членом МОП ще 1954 р. Організа­ція здійснює проекти в країнах-членах МОП. Наприклад, з 1996 р. реалізується проект МОП «Мобілізація підприємств і працівників на попередження зловживань шкідливими речови­нами в країнах Центральної і Східної Європи».

Працівники ОВС, згідно із Законом «Про міліцію», мають ви­значені обов'язки і права з питань, що стосуються безпеки, охо­рони здоров'я і праці. У пп.15, 16, 21 ст.10 Закону зазначено, що до обов'язків міліції відноситься:

-           повідомляти   відповідні   державні   органи   і   громадські

об'єднання про аварії, пожежі, катастрофи, стихійні лиха та інші

надзвичайні ситуації, вживати невідкладних заходів для ліквіда­

ції їх наслідків, порятунку людей і надання їм допомоги;

-           брати участь у проведенні карантинних заходів під час епі­

демій та епізоотій;

27

 

-           виявляти і повідомляти установи охорони здоров'я про

осіб, що входять до групи ризику захворювання на СНІД, доста­

вляти осіб, інфікованих вірусом імунодефіциту, хворих венеро­

логічними захворюваннями, хронічним алкоголізмом і нарко­

манів для обов'язкового обстеження і лікування.

У пп.6, 20-22 ст.11 серед прав міліції зазначено й такі:

проводити огляди осіб та речей, що знаходяться при них,

транспортних засобів і вилучати документи та предмети, що

можуть бути речовими доказами або використані на шкоду їх

здоров'ю;

відповідно до своєї  компетенції' тимчасово обмежувати

або забороняти доступ громадян на окремі ділянки місцевості

чи об'єкти з метою забезпечення громадського порядку, гро­

мадської безпеки, охорони життя і здоров'я людей;

обмежувати чи забороняти у випадках затримки злочин­

ців, при аваріях, інших надзвичайних обставинах, що загрожу­

ють життю і здоров'ю людей, рух транспорту і пішоходів на

окремих  ділянках   вулиць  і   автомобільних   шляхів;   зупиняти

транспортні засоби в разі порушення правил дорожнього руху,

наявних ознак, що свідчать про технічну несправність транспор­

тну чи забруднення ним навколишнього середовища, проводити

технічний огляд автомототранспорту;

організовувати при необхідності медичний огляд водіїв,

затримувати, відстороняти від керування транспортними засо­

бами осіб, котрі перебувають у стані сп'яніння; забороняти екс­

плуатацію транспортних засобів, технічний стан яких загрожує

безпеці дорожнього руху чи навколишньому середовищу;

відвідувати підприємства, установи та організації для ви­

конання контрольних і профілактичних функцій щодо гаранту­

вання безпеки дорожнього руху;

вимагати від відповідних організацій усунення порушень

правил утримання шляхів, обмежувати чи забороняти прове­

дення ремонтно-будівельних та інших робіт, інших заходів на

вулицях і автомобільних шляхах, якщо при цьому не додержу­

ються вимоги гарантування громадської безпеки;

28

 

анулювати виданий підприємству, установі чи організації

дозвіл на придбання, зберігання і використання зброї, боєпри­

пасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів і речо­

вин при невиконанні встановлених правил користування і пово­

дження з ними;

анулювати дозволи на придбання, зберігання і носіння зброї

та боєприпасів, видані громадянам, котрі зловживають спиртними

напоями, вживають наркотичні чи інші одурманюючі засоби без

призначення лікаря, хворіють на психічні захворювання;

оглядати за участю адміністрації підприємств, установ і ор­

ганізацій приміщення, де знаходяться зброя, боєприпаси, вибу­

хові, наркотичні та сильнодіючі хімічні, отруйні та радіоактивні

речовини і матеріали з метою перевірки додержання правил

поводження з ними.

Необхідність вивчення правил безпеки і норм охорони праці в підрозділах ОВС випливає також зі специфіки службових обов'язків, поданих у «Переліку робіт з підвищеною небезпечніс­тю», затвердженому Держнаглядохоронпраці України ЗО листопа­да 1993 р. У цьому Переліку між іншим зазначені й такі види робіт:

пункт 72. Аварійно-рятувальні роботи, гасіння пожеж, бо­

ротьба з повенями;

пункт 118. Робота в індивідуальних засобах захисту;

пункт 149. Охорона колективної й індивідуальної власнос­

ті, об'єктів.

Виходячи з вищесказаного, працівники ОВС повинні знати:

законодавчі акти, правила, положення в галузі охорони

праці;

перелік небезпечних і шкідливих факторів та ступінь їх

небезпечності для людини;

основні напрямки зниження травматизму і загибелі лю­

дей під час проходження служби в ОВС.

Працівники ОВС повинні вміти:

користуватися правилами техники безпеки, проводити ін­

структажі з охорони праці;

фіксувати, оцінювати, контролювати небезпечні й шкідливі

фактори;

29

 

захищатися від небезпечних і шкідливих факторів;

правильно діяти у випадках ураження підлеглих та інших

осіб електричним струмом;

оцінювати обстановку і приймати рішення щодо попере­

дження пожежо- і вибухонебезпечних ситуацій;

користуватися підручними засобами пожежогасіння, за­

безпечувати швидку евакуацію населення з небезпечної зони;

надавати першу допомогу потерпілим від нещасних випа­

дків;

правильно діяти під час виконання службових обов'язків та у

випадках загрози життю та здоров'ю від злочинних елементів.

Поліпшення умов праці, підвищення його безпеки вплива­ють на:

результати праці (продуктивність праці, підвищена відда­

ча, якість і собівартість продукції, що випускається);

соціальні результати (підвищення ступеня задоволеності

працею, зміцнення трудової дисципліни, підвищення престижу

професій);

економічні показники (зменшення витрат на оплату пільг

і компенсацій за роботу в несприятливих умовах .праці, на не-

доотримані прибутки від оплати лікарняних аркушів, інвалідно­

сті, лікування).

ЗО

 

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 13      Главы:  1.  2.  3.  4.  5.  6.  7.  8.  9.  10.  11. >