§ 102. Цивільна правоздатність, дієздатність

Для того щоб громадяни були учасниками цивільних правовідносин, вони мусять мати певний юридичний ста­тус, фізичні, психічні, інтелектуальні властивості. Перед­усім громадяни мають бути правоздатні і дієздатні.

Цивільна правоздатність — це здатність людини бути носієм цивільних прав та обов'язків, здатність мати ци­вільні права і нести цивільні обов'язки. Змістом цивільної правоздатності є можливість мати майно у власності або в користуванні, одержувати його у спадок або на інших законних підставах, обирати вид діяльності і місце про­живання, бути стороною в договорах, мати авторські та винахідницькі права, право на недоторканність особистого життя, на честь, гідність, ділову репутацію та ін.

Громадяни можуть мати і інші цивільні права, які не передбачені в нормативно-правових актах, якщо вони не суперечать законам України та моральним засадам грома­дянського суспільства.

Правоздатність однакова за обсягом у всіх громадян, вона не залежить від статі, раси, національності, віроспо­відання, мови, освіти, місця проживання та інших обста­вин. Усі громадяни рівні перед цивільним законодавством.

Правоздатність виникає з моменту народження гро­мадянина і припиняється з його смертю. Жоден грома­дянин за своє життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності. Правоздатність може бути частково обме­жена лише судом на певний строк у випадку покарання за вчинений злочин. Особа, позбавлена за вироком суду волі, втрачає право вільного вибору місця проживання, вільного вибору роду занять. Вона обмежується в праві користу­вання своєю власністю тощо. У минулому цивільними кодексами  багатьох  країн  передбачалася  можливість  поз-

бавлення людини всіх цивільних прав — цивільна смерть; у теперішній час такі норми не передбачені.

Але наявність у громадянина лише однієї правоздат­ності ще не робить його повноцінним суб'єктом цивільного права. Мало володіти правами і мати обов'язки. Важливо також бути здатним самостійно здійснювати права, вико­нувати обов'язки, проводити необхідні для цього дії з прийняттям на себе всієї повноти відповідальності за свою поведінку. Така здатність іменується цивільною дієздат­ністю, тобто здатністю громадянина своїми діями набувати і реалізовувати цивільні права і обов'язки (укладати дого­вори на виконання робіт, здавати своє майно в оренду, обирати місце проживання тощо).

Правоздатна особа, яка не має дієздатності, також може набувати цивільних прав і обов'язків не тільки своїми діями, а шляхом дії своїх представників і батьків, усиновителів, опікунів і піклувальників.

Зміст дієздатності громадян тісно пов'язаний із зміс­том правоздатності. Можна сказати, що дієздатність — це надана громадянину законом можливість реалізації своєї правоздатності власними діями. При здійсненні своїх прав особа має утримуватись від дій, які б порушували права інших осіб, заподіювали шкоду довкіллю та культурній спадщині, зобов'язана додержуватись моральних засад сус­пільства.

Обсяг дієздатності залежить від віку, стану психічного здоров'я, а за певних умов — від способу життя і пове­дінки особи.

За обсягом дієздатність поділяється на такі види:

повна;

мінімальна;

неповна;

обмежена;

недієздатність особи.

Повна дієздатність настає з досягненням повноліття, тобто 18 років. У такому віці громадянин стає достатньо психічно і розумово зрілим, має певний життєвий досвід і може вчиняти будь-які правомірні дії. Враховуючи, що за певних умов шлюб можуть брати неповнолітні, встанов­лено, що з моменту одруження неповнолітні стають пов­ністю дієздатними. У разі народження дитини неповно­літньою   жінкою   також   наступає   її   повна   дієздатність.

226

8*

227

Повна дієздатність може надаватись особі, якій випов­нилось 16 років і яка працює за трудовим договором або займається підприємництвом. Для більшості країн харак­терне набуття повної дієздатності з 18 років — у Росії, Ве­ликобританії, Франції, ФРН, але у Швейцарії та Японії — з 20 років, а в СІЛА — у різних штатах — від 18 до 21 року.

Мінімальна дієздатність визначається за малолітніми, яким не виповнилось 14 років. Угоди за цих дітей укла­дають їхні батьки або опікуни. Водночас в цьому віці діти вже можуть укладати дрібні побутові угоди. Це угоди, які задовольняють побутові потреби дитини, стосуються пред­метів, які мають невисоку вартість, відповідають інтересам дитини, її фізичному і духовному розвиткові. Діти ку­пують продукти, книжки, білети в музеї і на виставки, одержують книжки в бібліотеці тощо. У цьому віці діти можуть набувати авторських прав (опубліковувати свої вірші, музичні твори, малюнки та ін.), вкладати кошти в кредитні установи. За шкоду (пошкодження або знищення чужого майна), заподіяну неповнолітніми, які не досягли 14 років, відповідають їхні батьки або опікуни. Відшко­дування шкоди перекладається проте на школу, лікарню, інтернат або іншу подібну установу, якщо в момент запо­діяння шкоди дитина перебувала під її наглядом.

Неповна дієздатність настає у громадян віком від 14 до  18 років (неповнолітніх) і включає права:

самостійно вчиняти дрібні побутові угоди;

самостійно розпоряджатися своїм заробітком, сти­пендією або прибутком;

самостійно здійснювати права автора на свої ви­твори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності;

вкладати кошти в кредитні установи і розпоря­джатися ними;

5)         бути членами та засновниками громадських і

кооперативних організацій відповідно до закону

про такі організації та до їхніх статутів;

6)         на володіння, користування і розпорядження май­

ном трудового або селянського господарства, як­

що неповнолітні є членами зазначених госпо­

дарств;

7)         розпоряджатися коштами, що внесені іншими

особами на їхнє ім'я, за згодою батьків або

піклувальників;

8)         вчиняти будь-які інші угоди за умови згоди на

це їхніх батьків (усиновлювачів) або піклуваль­

ників; якщо неповнолітній проживає з одним із

батьків, згода на вчинення ним угоди має бути

одержана від того з батьків, з ким він проживає.

У разі заперечення батьків правочин може бути

здійснений з дозволу органів опіки і піклування.

За.наявності достатніх підстав (наприклад, легковажне витрачання коштів, якщо сім'я перебуває в тяжкому мате­ріальному становищі, використання грошей на придбання спиртних напоїв) суд може обмежити неповнолітнього у праві самостійно розпоряджатися своєю заробітною платою (заробітком), стипендією.

Неповнолітній віком від 14 до 18 років самостійно відповідає за заподіяну ним шкоду. У випадку коли у неповнолітнього немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ним шкоди, шкода у від­повідній частині має бути відшкодована його батьками або піклувальниками. Цей їхній обов'язок припиняється після досягнення тим, хто заподіяв шкоду, повноліття, а також якщо у нього до досягнення повноліття з'являться майно або заробіток, достатні для відшкодування шкоди.

Неповнолітній сам несе відповідальність за невико­нання договору, укладеного ним самостійно, а якщо дого­вір укладено за згодою батьків (або піклувальників) і у неповнолітнього не вистачає майна, достатнього для від­шкодування збитків, додаткову відповідальність несуть бать­ки або піклувальники.

Обмежена дієздатність. Мотивом для обмеження грома­дянина в дієздатності може бути зловживання спиртними напоями, наркотичними або токсичними речовинами, що ставить його чи його сім'ю, а також інших осіб, яких він за законом зобов'язаний утримувати, в скрутне матеріаль­не становище. Обмеження вводиться за рішенням суду і зберігається доти, доки внаслідок припинення зловжи­вання спиртним і наркотичними речовинами не буде від­мінено судом. Протягом усього часу, поки діє обмеження, громадянин, може самостійно вчиняти лише дрібні побу­тові угоди. Інші угоди, у тому числі одержання заробітної плати, пенсії та інших прибутків, а також розпорядження ними, вимагають згоди спеціально призначеного для такої

228

229

особи піклувальника. Забезпечуючи інтереси сім'ї алко­голіка чи наркомана, ці норми відіграють важливу роль й у загальній справі боротьби з алкоголізмом і наркоманією.

Новий Цивільний кодекс передбачатиме право суду обмежити у дієздатності особу також у випадках, коли вона страждає на психічний розлад здоров'я, який суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати нами.

Недієздатність особи. Підставою для визнання громадя­нина недієздатним є душевна хвороба або ненормальність розумового розвитку (недоумство), внаслідок яких грома­дянин не здатний розуміти значення своїх дій або керу­вати ними. Проте сам по собі факт душевної хвороби або недоумства, хоча б він і був очевидним для оточення, ще не дає підстав вважати громадянина недієздатним. Грома­дянин може бути визнаний недієздатним лише судом, причому із заявою до суду можуть звернутися лише члени сім'ї громадянина, прокурор, органи опіки і піклування, психіатрична лікувальна установа. Для розгляду такої спра­ви вимагається висновок судово-психіатричної експертизи.

Над недієздатною особою встановлюється опікунство. Недієздатна особа позбавляється права на вчинення будь-яких угод. Угоди від її імені та в її інтересах вчиняє опі­кун. У разі видужання або значного поліпшення здоров'я громадянина, визнаного недієздатним, суд поновлює його у дієздатності.