§ 106. Особисті немайнові права громадян. Захист честі, гідності й ділової репутації

Особисті немайнові права — це такі блага, які не мають грошової чи будь-якої іншої майнової оцінки. Вони пов'язані з особою людини, не можуть передаватись і бути відчуженими.

Такі права:

утворюються у духовній сфері життя суспільства, не мають майнового змісту і не підлягають грошо­вій оцінці;

мають особистий характер, їх неможливо відокре­мити від конкретної особи;

3)         мають абсолютний характер, тобто належним

кожній особі правам відповідають обов'язки всіх

інших осіб не порушувати цих прав.

До особистих немайнових прав відносяться права на честь, гідність, ділову репутацію, на ім'я, на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфних повідомлень, право на щоденники та іншу особисту документацію, на власне зображення, недоторканність зовнішнього вигляду, на таємницю особистого життя та деякі інші.

Виключне значення мають права на життя, здоров'я та особисту свободу.

Захист невід'ємних особистих прав людини здійсню­ється судом на підставі норм конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного, екологічного та інших галузей права України.

Честь — це соціально значима суспільна позитивна оцінка особистості.

Гідність — це оцінка особою (самооцінка) своїх мораль­них, професійних та інших якостей.

Ділова репутація — це суспільна думка щодо професій­них якостей особи.

Згідно з цивільним законодавством громадянин вправі вимагати через суд спростування відомостей, які плямують його честь, гідність або ділову репутацію, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності.

Якщо відомості поширені щодо неповнолітніх або осіб, визнаних судом недієздатними, позов про захист їхньої честі та гідності мають право вчинити батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники.

Заінтересована особа має право на судовий захист й у разі, коли відомості, які ганьблять честь та гідність, по­ширені щодо померлого члена сім'ї чи іншого родича.

Обов'язок доведення того, що поширені відомості відпо­відають дійсності, покладається на відповідача. Позивач зобов'язаний лише довести сам факт поширення відповіда­чем відомостей, що його плямують. Слід зауважити, що законодавство ряду країн покладає обов'язок доказу того, що поширені відомості не відповідають дійсності на самого позивача.

Форма поширення відомостей може бути різною: усною (у публічних виступах), — у вигляді публікації в пресі, повідомлення по радіо, на телебаченні, в інших засобах масової інформації, викладеною в службових характерис­тиках тощо. Якщо такі відомості поширені у пресі або в інших засобах масової інформації, суд притягує як відпо-

234

235

відачів автора та орган масової інформації (видавництво, редакцію).

Не вважається поширенням відомостей, які паплюжать честь, гідність і ділову репутацію, повідомлення їх лише тій особі, якої вони стосуються. Якщо поширені відомості, що містять критику дійсно існуючих в особи недоліків у поведінці, роботі, побуті, то вони не вважаються такими, що порочать честь і гідність особи.

Особа, стосовно якої поширено відомості, що ганьблять її честь, гідність або ділову репутацію, має право вима­гати, поряд із спростуванням таких відомостей, відшкоду­вання збитків і моральної шкоди, заподіяних їх поширен­ням.

Моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину порушенням його честі, гідності або ділової репутації, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але повинна становити не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

У наш час до засобів масової інформації подаються численні позови щодо виплати моральної компенсації на величезні суми грошей. За таких умов журналісти та інші творчі працівники висувають вимогу внести зміни до зако­нодавства про засоби масової інформації (пресу), обмежити можливість майнових вимог щодо них, забезпечити гаран­тії свободи преси.