§ 42. Боротьба за юридичне закріплення

прав людини та сучасні міжнародно-правові

стандарти в галузі прав людини

Невід'ємним елементом історії цивілізації була бороть­ба за юридичне закріплення прав людини. Ця боротьба велася століттями в напрямку закріплення рівності людей перед судом і законом, ліквідації станових привілеїв, за­хисту від незаконних арештів та сваволі урядовців, за­хисту свободи слова тощо. Серед найважливіших актів, які стали наслідками такої боротьби, були: в Англії — Велика Хартія вольностей 1215 p., Хабеас корпус акт (Акт з метою кращого забезпечення свободи особи і запобігання ув'язненням за морем 1679 p.); у США — Конституція СІЛА 1787 р. та Білль про права 1787—1791 pp. (перші 10 поправок до конституції); у Франції — Декларація прав людини і громадянина 1789 p.; у Росії — Судові статути 1864 р. та проголошення "рівного для всіх, гласного і швидкого суду".

Міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини є результатом діяльності міжнародного співтовариства, спря­мованої   на   проголошення   і   забезпечення   прав   і   свобод

людини. Цей процес набув особливої інтенсивності після розгрому фашизму, закінчення Другої світової війни, ство­рення Організації Об'єднаних Націй (ООН), інших демо­кратичних міжнародних інституцій.

Сучасні міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини містяться в багатьох міжнародних документах. Першим міжнародним актом з прав людини універсального характеру була Загальна декларація прав людини, прий­нята 10 грудня 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН. Декларація складається з преамбули і 30 статей, в яких уперше в історії людства і міжнародних відносин проголо­шено перелік основних громадянських, політичних, соці­альних, економічних і культурних прав і свобод людини. Серед особистих громадянських прав проголошено право на життя, свободу і особисту недоторканність. Зазначено, що ніхто не повинен утримуватися в рабстві, в підневільному стані, що ні до кого не повинні застосовуватися тортури, свавільні арешти. Кожен має право на недоторканність особистого і сімейного життя, житла, право на таємницю листування, на захист об'єктивним судом. У Декларації детально передбачені такі політичні права, як свобода переконань, совісті, мирних зборів, виборчі права. Особ­ливе значення мало включення до Декларації права на працю і на справедливу винагороду за неї, права на рівну оплату за рівну працю, на створення профспілок, на від­починок і соціальне забезпечення, на освіту та участь у культурному житті, на особливий захист материнства і дитинства.

Важливими документами є також:

Міжнародний пакт про громадянські та політич­ні права (1966 p.);

Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 p.);

Європейська конвенція про захист прав та основ­них свобод людини (1950 p.);

Заключний акт Наради з питань безпеки та спів­робітництва в Європі (1975 p.);

Підсумковий документ Віденської зустрічі пред­ставників держав — учасниць Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (1989 p.);

Конвенція про права дитини (1989 p.).

100

101

Серед цих міжнародних актів особливе місце посідають міжнародні пакти 1966 p., в яких конкретизується зміст відповідних прав і свобод, передбачаються гарантії їх реа­лізації та механізм контролю за їх дотриманням з боку міжнародного співтовариства.

Україна як суб'єкт міжнародного права, одна із за­сновниць ООН проводить активну роботу, спрямовану на використання не тільки національних, а й міжнародних інститутів захисту прав людини. Цьому сприяють поло-Конституції України, згідно з якими "...чинні між­народні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного зако­нодавства України" (ст. 9), а також визначення зовнішньо­політичної діяльності України як такої, що "...спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шля­хом підтримання мирного і взаємовигідного співробітниц­тва з членами міжнародного співтовариства за загальновизна­ними принципами і нормами міжнародного права" (ст. 18).

З огляду на подальший процес захисту прав і свобод людини, у ст. 55 Конституції записано, що "...кожен має право після використання всіх національних засобів пра­вового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відпо­відних органів міжнародних організацій, членом або учас­ником яких є Україна". Такими органами є Комітет з прав людини ООН, Європейський суд з прав людини.

Відповідно до сфери суспільного життя, в яких реа­лізуються права і свободи, вони поділяються на такі:

особисті;

політичні;

соціально-економічні;

культурні.