§ 44. Захищеність особи

в правовій державі. Права людини на життя,

свободу та особисту недоторканність

У правовій державі захищеність особи насамперед ви­значається конституційним закріпленням особистих (базо­вих) прав людини та забезпеченістю їх здійснення.

У системі основних прав важливе місце посідають особисті (громадянські) права, які спрямовані на забез­печення найважливіших індивідуальних життєвих потреб людини і реалізуються нею переважно самостійно.

Особисті права і свободи людини безпосередньо по­в'язані із самою сутністю людини як фізичної особи. Це дуже важливо, оскільки саме цей статус є підґрунтям усіх інших якісних рис людини. Виходячи з цього, кожну конкретну людину, хоча вона може мати багато істотних вад, необхідно розглядати як особистість, повністю чи неповністю сформовану.

До особистих прав людини належать: невід'ємне право на життя; на повагу до її гідності; на свободу та особисту недоторканність; на недоторканність житла; на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої ко­респонденції; на невтручання в особисте і сімейне життя; на свободу пересування і вільний вибір місця проживання; на свободу думки і слова; на свободу світогляду і віро­сповідання.

Невід'ємне право кожної людини на життя є загаль­новизнаним суб'єктивним правом, закріпленим в усіх між­народних правових актах. Закріплення цього права в Кон­ституції України (ст. 27) — це матеріалізація однієї з гу­маністичних засад нашого суспільства. Адже людина є найбільшою соціальною цінністю. Тому всебічна охорона її життя — один з основних обов'язків держави. Практично це означає, що держава повинна вживати ефективних заходів щодо боротьби зі злочинністю, максимально сприя­ти розвиткові медичної допомоги, забезпечувати послідовне

поліпшення умов життя людей, особливо неповнолітніх, інвалідів,  осіб похилого віку.

У ст. 27 Конституції України зазначено, що "ніхто не може бути свавільно позбавлений життя", тобто Консти­туція не виключає можливості смертної кари за вироком суду. Однак ця міра покарання в Україні скасована.

Водночас Конституція надає кожній людині право за­хищати себе та інших людей від протиправних дій і посягань з боку будь-кого.

Право людини на повагу до її гідності (ст. 28 Конс­титуції) має універсальний характер у тому розумінні, що воно діє й до народження дитини, й після смерті людини. Забезпечення права поваги до гідності людини є обо­в'язком держави. Справи, що виникають з цього приводу, як правило, вирішуються у судовому порядку. Суд по­винен зобов'язати порушників спростувати відомості, що принижують гідність людини, компенсувати цим вчинену моральну шкоду. Надійне гарантування правового захисту поваги до гідності як одного з нематеріальних благ є важливою ознакою справді демократичного, правового ха­рактеру держави, високої моральності суспільства. Дер­жава повинна створювати для людини такі умови життя, які б не принижували її гідність.

Право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29) посадові особи та інші суб'єкти можуть переступити лише у випадках, прямо передбачених законом (затримання осо­би, яка вчинила злочин, здійснення примусового лікуван­ня за визначених законом обставин тощо). Конституція України значно демократизувала сам процес застосування заходів, що обмежують свободу людини, її особисту недо­торканність. Передбачається, що лише суд своїм умотиво­ваним рішенням і тільки на підставі чинного законо­давства може дати дозвіл на арешт людини і тримання її під вартою.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи припинити його уповноважені на те законом органи мо­жуть застосовувати тримання під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом 72 го­дин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин з моменту затри­мання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно   повідомлено   про   мотиви   арешту   чи   затри-

106

107

мання, роз'яснено його права та надано можливість з мо­менту Затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника (ч. З, 4 ст. 29). Відповідно до ст. 59 Конституції кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.