§ 64. Поняття і форми здійснення народного суверенітету

Суверенітет народу означає, що саме йому належить суверенна державна влада, яка має такі властивості, як верховенство і незалежність; народу належить вся повнота влади на території країни, його воля обов'язкова для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядуван­ня та посадових осіб.

У ст. 5 Конституції України зазначається: носієм суве­ренітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи дер­жавної влади та органи місцевого самоврядування. Основ­ний Закон закріплює, таким чином, дві форми здійснення народного суверенітету: безпосередню демократію і пред­ставницьку демократію.

Безпосередня (пряма) демократія — це безпосередня участь громадян в управлінні справами суспільства і дер­жави, безпосереднє здійснення державної влади в межах усієї країни або в межах окремої її частини. Основними формами прямої демократії за конституційним правом Ук­раїни є вибори та референдуми. Право брати участь у виборах і референдумах закріплене лише за громадянами України, які мають відповідний зіковий ценз. Форми без­посереднього волевиявлення можуть мати не лише обо­в'язковий характер (результати виборів, референдумів), але й дорадчий, консультативний характер (обговорення про­ектів законів, резолюції зборів, мітингів тощо).

Представницька демократія — це форма здійснення народного суверенітету, для якої характерним є те, що громадяни беруть участь в управлінні державою і суспіль­ством через представників, обраних в органи державної влади та місцевого самоврядування.

Першою в історичному плані була безпосередня (пря­ма) форма народовладдя. В умовах первісного суспільства вона здійснювалася у вигляді загальних зборів членів кон­кретної спільноти, а у перших державних утвореннях — у  вигляді  народних  зборів,   в  яких  брали  участь  усі гро-

мадяни (крім рабів, які громадянами не вважалися). Кла­сичним прикладом народних зборів як форми прояву без­посередньої демократії була організація державної влади в античних Афінах.

Із розвитком суспільних відносин, збільшенням чи­сельності населення держав і його майновим розшару­ванням виникають нові форми прояву безпосередньої де­мократії.

Так, у Стародавньому Римі населення розподілялось на кілька центурій, до однієї з яких належав кожний вільний громадянин. У центуріях відбувалися загальні збори їх членів. Рішення центурій формулювалися відповідно до більшості учасників зборів. Загальнодержавним визнава­лося рішення, яке підтримувалося найбільшою кількістю центурій.

З розвитком і зміцненням держав, ускладненням їхніх політичних систем стало неможливим вирішувати всі пи­тання загальнодержавного значення шляхом залучення всьо­го населення, чисельність якого постійно збільшувалася. За цих умов набула поширення представницька форма народовладдя. За такої організації більшість загальнодер­жавних питань вже вирішуються не усіма громадянами держави, а лише їх певними групами. Останні є повно­важними представниками населення, від імені і за дору­ченням якого вони приймають рішення, що стають обо­в'язковими до виконання.

Група, яка представляє все населення держави, утво­рює загальнодержавний орган, що дістає право виступати від імені всієї держави і приймає рішення, обов'язкові до виконання на всій її території. Такі представницькі органи можуть називатися по-різному — парламент, народні збо­ри, федеральні збори, національні збори, конгрес, сейм тощо. В Україні представницьким органом, уповноваженим приймати загальнообов'язкові в межах усієї держави рі­шення (закони), є Верховна Рада України.

Поряд з колективними загальнодержавними органами можуть створюватися і одноособові органи, уповноважені виступати від імені держави. В Україні, як і в багатьох інших країнах, це є Президент.

Група ж осіб, яка виступає від імені певної частини населення держави, утворює орган місцевого самоврядуван­ня (місцеву раду, муніципалітет тощо), який може прий­мати рішення, що є обов'язковими до виконання у межах відповідної частини території країни.

134

135

У теперішній час представницьке народовладдя пов­сюди і постійно застосовується для повсякденного управ­ління справами держави. Однак безпосереднє народовладдя не виключається з державно-правової практики, а поде­куди значення його зростає.

З різних форм здійснення безпосереднього народовлад­дя найбільшого поширення набули вибори до органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування.