§ 3. Основні теорії походження та сутності держави і права

На сьогодні серед науковців-юристів, істориків, філо­софів, етнографів та інших вчених немає одностайності в поглядах на причини виникнення держави і права. Зде­більшого виникнення держави і права пов'язується з еко­номічними та соціальними чинниками, з майновою нерів­ністю і з появою класів.

У науку така теорія походження держави ввійшла під назвою соціально-класової теорії.

Згідно з цією теорією найважливіші зміни в житті первіснообщинного ладу були пов'язані з істотними зміна­ми в економічному житті тогочасного суспільства, яке поступово переходило від привласнювального господарю­вання (мисливства і збирання) до господарювання вироб­ничого, до одержання надлишкового продукту. Людина стала виробляти більшу кількість продуктів, ніж було необхідно для підтримання її життя. Виникали реальні умови для експлуатації чужої праці та майнової і со­ціальної диференціації.

Цей період характеризується трьома великими розпо­ділами праці:

відокремленням скотарства від землеробства;

відокремленням ремесел від землеробства;

виділенням особливого прошарку людей,  зайня­тих лише обміном продуктів.

24

25

Перший великий розподіл праці сприяв першому ве­ликому розподілу суспільства на два класи — вільних і рабів; другий великий розподіл спричинив поглиблення майнової нерівності серед вільних; третій викликав появу класу посередників-купців, зайнятих лише обміном про­дуктів.

Суспільство розкололося на групи людей (класи) з різним майновим станом і різними, подекуди протилеж­ними, інтересами. З'являється об'єктивна необхідність у новій організації, здатній вирішувати проблеми і кон­флікти в суспільстві. На зміну відносинам на первісно­общинному рівні приходить держава. Органи родового (об­щинного) управління замінюються органами державного апарату, виникає державна влада, яка виступає захис­ником панівних верств суспільства. Державна влада поши­рюється на всіх, хто проживає на визначеній кордонами території, незалежно від національності, й виступає як офіційний представник суспільства.

Водночас із виникненням держави відбувається процес формування права. Правила поведінки, що існували, ста­ють непридатними у класовому суспільстві. Спочатку пра­во складалося із звичаїв та окремих судових рішень, яким панівний клас надавав значення загальнообов'язкових норм. Згодом, із становленням і зміцненням центральних органів державної влади, основним засобом формування правової системи стають акти (офіційні документи, що містять правила поведінки), які видаються цими органами і вира­жають інтереси домінуючих у країні верст суспільства.

Згідно із класовим соціально-економічним вченням, кожному типу виробничих відносин відповідає історичний тип держави і права з характерними рисами та особли­востями. Виробничі відносини — це категорія, що харак­теризує відносини між людьми в процесі суспільного ви­робництва: відносини власності, виробництва, обміну, роз­поділу і споживання матеріальних благ.

Найчастіше визначаються такі історичні типи держави: рабовласницький, феодальний, буржуазний, соціалістичний, сучасний. За різних часів у різних країнах існували також держави перехідного періоду.

Рабовласницький тип держави і права характеризу­ється наступними ознаками:

1) поділ суспільства на вільних і рабів;

відсутність у рабів елементарних людських прав {розмовляючі знаряддя);

панівна роль великих землевласників та війсь­кової верхівки;

зневажання фізичної праці, що визнавалася та­ланом рабів;

переважно автократичний та олігархічний харак­тер політичних режимів.

Феодальному  типу  держави  і   права  притаманні   такі риси:

власність феодалів на землю закріплена у фео­дальному праві, яка складає основу суспільства;

закріплення у праві майнової та особистої за­лежності від феодалів-землевласників;

правове закріплення поділу суспільства на стани, належність до яких визначалася самим фактом народження;

набуття багатими містами права на самовряду­вання;

створення станових представницьких органів (пар­ламентів, земських соборів);

закріплення ієрархії взаємовідносин сюзерен — васал у середовищі дворянства;

вплив церковного (канонічного) права на суспіль­не та особисте життя;

найпоширеніша форма правління — монархія.

Характерними рисами держави буржуазного типу є:

правове закріплення формальної рівності грома­дян перед законом;

проголошення принципу законності;

визнання особистих і політичних прав людини;

проголошення свободи, недоторканності й непо­рушності приватної власності;

зосередження основних зусиль держави на функ­ціях охорони приватної власності та боротьби проти загальнокримінальної злочинності;

скасування дворянських та інших станових при­вілеїв;

26

27

процес зрощення державного апарату з фінансо­вими монополіями;

множинність форм правління (парламентська мо­нархія, парламентська і президентська респуб­ліка та ін.).

Соціалістичному типу держави і права (на прикладі СРСР) притаманні такі характерні риси:

проголошення диктатури пролетаріату, що посту­пово переростає у загальнонародну державу;

заперечення принципу розподілу державної вла­ди і закріплення керівної ролі комуністичної партії;

скрщійне закріплення марксистсько-ленінської ідео­логії як панівної і єдиної в країні;

правове закріплення переваги інтересів держави над інтересами особистості;

заборона приватної власності та підприємництва;

монополія державної власності в господарстві країни;

проголошення однією з головних функцій дер­жави охорону соціалістичної власності;

юридичне закріплення обов'язку громадян пра­цювати;

акцентування уваги на забезпеченні соціально-економічних прав громадян.

Однак масові репресії, голодомори, які мали місце за часів радянської влади, жорстке обмеження релігійної ді­яльності та нехтування значенням релігії у суспільстві, заборона трудової приватної власності, недооцінка куль­турних і національних традицій народів, обмеження сво­боди слова, зародження в надрах державного і партійного апарату номенклатурної буржуазії та інші негативні явища значною мірою дискредитували ідею соціалістичної дер­жави.

У цьому аспекті варта уваги думка М.Бердяєва: "У ко­мунізмі є здорове, вірне і цілком збіжне із християнством розуміння життя кожної людини як служіння надосо-бистісній меті, як служіння не собі, а великому цілому. Але ця правильна ідея спотворюється запереченням само-

стійної цінності і гідності кожної людської особистості, її духовної свободи".

Найдетальніше соціально-класова теорія розроблена в творах Л.Моргана, Ф.Енгельса, К.Маркса, В.Леніна.

Радикальні теоретики цього напрямку дотримувались тактики зміни буржуазного ладу на соціалістичний шля­хом збройної революційної боротьби. Визначаючи саме та­кий метод досягнення мети — побудови справедливого соціального ладу, вони проігнорували як історичний досвід (криваві наслідки французької революції 1789 року та ін.), так і наслідки знецінення принципів християнської мо­ралі.

В Україні більшою або меншою мірою прихильність до цієї теорії виявляли видатний політичний діяч і історик М.П.Драгоманов, вчений-мислитель С.Л.Подолинський, Леся Українка, відомий письменник і політик В.К.Винниченко та ін.

З точки зору М.П.Драгоманова, "...політична форма держави є річчю цілком другорядною порівняно із со­ціально-економічними відносинами", а, "...певні форми ко­лективізму, навіть комунізму рішуче насуваються на жит­тя всіх цивілізованих народів". С.Л.Подолинський ставив за мету знищення революційним шляхом існуючого ладу, завоювання політичної влади трудящими і утворення со­ціалістичної республіки, в основі якої мали стати община, що сама вершитиме "суд і правду".

У XX ст., а особливо в другій його половині, у бур­жуазних державах і буржуазному праві відбуваються змі­ни: зростає чисельність державного апарату і збільшується його вплив на життя країни; посилюється роль партій і громадських організацій, зростає роль держави у пере­розподілі прибутків на користь соціально незахищених верств населення: за громадянами визнаються не лише політичні, але й соціально-економічні права. До держав, де відбуваються такі зміни, нерідко застосовуються поняття демократичні сучасні держави.

Окрім викладеної вище соціально-класової теорії похо­дження держави і права, поширені також: теологічна, патріархальна, договірна, психологічна, теорія насильства, конвергенції, космічна та інші теорії.

Теологічна (релігійна) теорія

Пояснює походження кожної держави і права божест­венною волею. Це обґрунтовує їх вічність, непорушність і

28

29

святість. Відомими представниками цієї теорії у середньо­вічній Європі були богослови і мислителі Аврелій Августін і Фома Аквінський. У XX ст. палкий послідовник Фоми Аквінського відомий католицький філософ і професор Жак Марітен, виступаючи проти капіталізму і буржуазної де­мократії, протиставляє їм християнську демократію. Істин­не буття, за Ж.Марітеном, — це духовний світ, а держа­ва — це реальність другого порядку, підпорядкована ду­ховному світові й залежна від нього.

Ця теорія багатоаспектна, за наших часів поширена також і в багатьох мусульманських країнах.

Згідно з теологічною теорією, існує вищий божествен­ний закон, який має лежати в основі права, створюваного державою. Прихильники цієї теорії пов'язують розвиток держави і права з діяльністю релігійних діячів, дотри­манням релігійних канонів або орієнтацією держави і права на божественні начала.

З точки зору прихильників цієї теорії існування як у минулому, так і у наш час антигуманних, несправедливих, з погляду віри, режимів не протирічить їй, бо релігія не заперечує існування добра і зла у земному бутті.

Патріархальна теорія

Сутність цієї теорії полягає у твердженні, що держава походить від сім'ї, є результатом розростання сім'ї. Сім'я, як початковий осередок суспільного життя, розростається у плем'я, а плем'я — у державу. Батьківська влада над дітьми трансформується у владу монарха над своїми під­даними. Піддані мають підкорятися своєму монархові, мо­нарх — проявляти щодо них батьківську турботу. Представ­никами цієї теорії були Арістотель і Платон. Розглядаючи суспільні відносини у державі як аналогію сімейних від­носин, Платон виступав проти поділу суспільства на бід­них і багатих, проти права приватної власності. Як має бути мудрим глава сім'ї, так і мудрими мають бути правителі держави. Платон стверджував, що до тих пір, поки філософи не стануть царями у державі або царі й законодавці не стануть філософами, тобто поки обидві сили — політика і філософія — не зіллються, до тих пір не буде кінця бідам держави. Прихильне ставлення до патріархальної теорії було в Україні у історика, філософа і громадського діяча М.Драгоманова. В Росії цієї теорії дотримувався найвідоміший теоретик народницького руху М.Михайловський.

Договірна теорія

Згідно з цією теорією держава виникає внаслідок укла­дення між людьми суспільного договору — добровільної угоди для забезпечення спільної справедливості. Держава має забезпечувати безпеку громадян та охорону їхньої власності. Таким же шляхом створюється і право, яке з погляду прихильників цієї теорії має природний характер: кожна людина наділена невід'ємними правами, набутими від природи. У разі порушення правителями умов договору і природних прав людини народ має право замінити пра­вителів. Представниками цієї теорії були Т.Гоббс в Англії, Г.Гроцій у Голландії, Ж.-Ж.Руссо у Франції, О.Радищев у Росії, ректор Київського університету св. Володимира К.Не-волін та ін.

Психологічна теорія

За цією теорією причини виникнення держави кри­ються у властивостях психіки людей. Психіці переважної частини людей притаманна потреба покорятися видатним особистостям, залежати від еліти суспільства. Залежність членів роду, племені від старійшин і вождів згодом закріп­люється в праві. На чолі держави мають стояти особис­тості, наділені особливою волею і талантом керівництва.

Одним із представників цієї теорії був професор Київ­ського університету св. Володимира, а згодом Варшавсь­кого університету Л.Петражицький.

Теорія насильства

Ця теорія пояснює виникнення держави завоюванням одними племенами, народами інших. Переможці перетво­рюються на панівні касти, стани, класи, а переможені — на рабів, підневільних тощо. Для утримання поневолених у покорі, для управління ними необхідна держава — як апарат, створюваний переможцями для керування пере­моженими. Отже, держава, за цією теорією, — не резуль­тат Божого провидіння, а породження ворожнечі, переваги грубої сили, війни й насильства. Ідеологічними підва­линами даної теорії певною мірою можна вважати філо­софію Ф.Ніцше, який пропагував ненаситне прагнення до влади, культ грубої сили, зверхність арійців, підкорення слабких народів та ін.

Представниками цієї теорії були австрійський право­знавець і соціолог другої половини XIX — початку XX ст.

ЗО

31

Л.Гумплович, який стверджував, що у знищенні і підко­ренні слабких проявляється природний закон боротьби за існування, а також німецький правознавець і філософ цього ж періоду Є.Дюрінг, на думку якого відносини між індивідами з'ясовуються шляхом насильства, так званої "робінзонади". Прихильно ставилися до теорії прибічники нацизму і расизму, вони проголошували насилля найваж­ливішим чинником розвитку, а гуманізм — виправданням слабовілля.

Теорія конвергенції

У пошуках відповіді на історичну перспективу роз­витку держави і права чимало дослідників другої половини XX ст. зверталися до так званої теорії конвергенції (від лат. convergentio — зближення, сходження). За цією тео­рією, в ході історичного розвитку поступово зникають істотні відмінності між капіталізмом і соціалізмом і відбу­вається їх зближення, злиття. Кожна система запозичує в іншої усе найкраще і ліквідує негативні економічні, полі­тичні, правові та інші моменти своєї державності. Пред­ставники теорії — російський емігрант, професор Гарвард­ського університету П.Сорокін, американський соціолог, економіст, історик Х.Ростоу. Певною мірою з цією теорією збігаються погляди відомого українського вченого, народ­ного депутата України професора М.Павловського, який у книзі "Шлях України" обґрунтовує ідею "соціалізованого капіталізму".

Космічна теорія

Поява держави за цією теорією пояснюється втручан­ням інопланетних цивілізацій.

Анархізм (від грецьк. "безвладдя")

У XIX—XX ст. набуває поширення теорія анархізму. Представники цієї теорії виступали і виступають за макси­мальне обмеження, або навіть знищення всякої державної влади і приватної власності, за створення федерації дріб­них автономних асоціацій (об'єднань) виробників. Різно­видністю анархізму є анархо-синдикалізм, в теорії якого передбачається передача всієї влади в суспільстві проф­спілкам. Основними провідниками анархістських ідей були М.Штірнер, П.Ж.Прудон, М.Бакунін, П.Кропоткін. Ідею анархізму в Україні прагнув втілити Н.Махно.

Слов'янофільська теорія

В основу цієї теорії покладено ідею самобутності су­спільного і державного розвитку слов'янських народів. Погляди представників слов'янофільського напрямку су­спільної думки в XIX—XX ст. засновувались на проти­ставленні ідеології слов'янських народів, яким притаманні релігійність, "єдність духу" відчуттів і розуму, колек­тивізм, любов до ближнього, ідеології народів Західної Європи, яким притаманні індивідуалізм, раціоналізм, роз­судливість, культ матеріального прогресу. Найвищою духо­вною цінністю слов'ян, що обумовлює характер їхньої державності, слов'янофіли вважали "соборність", тобто по­єднання свободи і єдності багатьох людей на основі їх спільної любові до одних і тих же абсолютних цінностей, якими є вчення православної церкви та її святих отців.

Слов'янофіли заперечували як революційний соціалізм, так і буржуазну демократію з її "фабричними відноси­нами" та "формально-логічною законністю". За поглядами слов'янофілів, на Заході держава виникла на основі на­сильства і завоювання, а в Древній Русі — внаслідок "природнього розвитку національного життя". Слов'янські держави минули період жорстокого рабовласницького су­спільства. Для слов'янофілів характерна ідеалізація суспіль­ного ладу Київської Русі та общинного способу життя.

Слов'янофільство виступає як антипод орієнтації су­спільної думки на західноєвропейський (буржуазний) шлях соціального розвитку. Теоретики слов'янофільства в захід­ному світі вбачають культ індивідуалізму під виглядом "загальнолюдських цінностей", пріоритет матеріального над духовним, масовий егоїзм і раціоналізм. Водночас, сло­в'янофіли не заперечують необхідності запозичення кра­щих надбань західних країн.

Державна влада, на їхню думку, має бути централізо­ваною, а народу необхідно надати можливість вирішувати питання місцевого самоврядування, місцевих проблем гос­подарського, культурного і соціального життя.

Політичні свободи, вважають вони, є відносним і нега­тивним явищем, а справжнє завдання держави — творити правосуддя, стежити за моральністю і святістю законів, охороняти гідність людини, сприяти землеробській праці, общинному землеволодінню і, таким чином, слугувати не тимчасовим, а вічним цілям. Слов'янофіли виступають прихильниками переважно монархічних форм державного правління.

32

2    2—211

33

Слов'янофіли не проповідували ворожнечі до інших народів, вважаючи за слов'ян всіх — не за ознаками походження по крові, а за умов сприйняття духовних цінностей православної цивілізації. В.Соловйов писав, що необхідно застосовувати заповідь Ісуса Христа "Люби ближ­нього, як самого себе" також і до спілкування націй: "Люби всі інші народи, як свій власний".

Слов'янофільські ідеї були характерними для О.Хо­м'якова, братів І.Киреєвського і П.Киреєвського, К.Акса-кова і І.Аксакова, М.Данилевського, Ю.Самаріна, Ф.Досто-євського, С.Соловйова, В.Заньківського, М.Бердяєва та ін.

У сучасний період прихильними до ідей слов'яно­фільства в Росії є відомі письменники О.Солженіцин і В.Распутін; в Україні — філософ О.Ф.Базилюк. Першочер­говими завданнями слов'янських держав, вважають вони, є відновлення традиційних цінностей слов'ян, протистоян­ня "ринковій психології", надання пріоритету виробничій сфері над комерційною, зміцнення співробітництва сло-в'янських держав, створення заслону примітивній масовій культурі.

Тема 2 ДЕРЖАВА