3.6. Внутрігосподарський землеустрій

Першоджерела землеустрою на землях сільськогосподарського призначення витікають з початку XIX ст., коли в Німеччині потрібні були не тільки землеміри (геометри), але і фахівці з землевпорядкування сільськогосподарських земель. Спочатку їх називали культуртехнічними інженерами. Вони мали геодезичні знання і при проведенні земельно-кадастрових зйомок одночасно будували дороги, виносили в натуру осушувальні і зрошувальні канали, планували господарські центри, ділили землю на сівозміни і поля. Ще їх називали "геодезистами, що працюють на користь сільського господарства".

У великих маєтках, поміщицьких господарствах для цих цілей навіть стали розробляти спеціальні проекти "внутрігосподарського" землеустрою, хоча такого терміну в землевпорядному виробництві західних країн немає до цього часу.

В даний час такі проекти перетворилися в землевпорядну документацію, яка розробляється не тільки на одне землеволодіння, але на визначену еколого-ландщафтну структуру, яка включає у свій ареал кілька фермерських господарств. Завдання таких проектів землеустрою, які активно розробляються в Німеччині, Австрії, Угорщині, Чехії, Словаччині й інших країнах — вибрати оптимальні види землекористування, раціо­нальний склад угідь і посівів на основі вимог агрозкології з розміщенням

46

екологічних коридорів, ніш, мікрозаповідників та інших природо­охоронних і інженерно-господарських елементів організації території.

Друга частина проектів землеустрою пов'язана зі створенням системи протиерозійних заходів, терасуванням або консервацією земель на основі інженерних розрахунків змиву ґрунтів. Ці проекти розробляються в США і Канаді, Іспанії, Франції, Італії, Болгарії, Румунії, Туреччині та інших країнах.

Займаються ними не тільки землевпорядники, але і фірми, які мають відношення до сільського господарства та його галузей (садівництва, виноградництва, меліорації тощо). У багатьох країнах вони входять в систему підприємств, так званого "Агропроекту", що має у своєму складі землевпорядників, геодезистів, технологів з досвідом роботи в сільському господарстві.

В більшості розвинених зарубіжних країнах організація землеустрою за останні роки має такі загальні риси.

По-перше, велика частина землевпорядних замовлень і, насамперед, державних, розподіляється на конкурсній основі між державними і приват­ними компаніями. Для цього проводяться тендери, торги, конкурси і т.і.

По-друге, землеустрій, який охоплює великі території і значне число землевласників і землекористувачів, проводиться при участі "промотеров" -осіб або компаній, учасників земельного ринку, які беруть на себе ініціативу здійснення намічених заходів та пошуку інвестицій, які вкладають у здійснення землеустрою або первинний капітал. Промотери (від англ. promoter — засновник, підприємець, що супроводжує) можуть навіть купити землю для здійснення проекту, наприклад, розробити проект, побудувати комунікації, дороги, і потім продати окремі земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва тощо.

По-третє, проекти землеустрою все більше розробляються при участі \ під контролем органів державної і місцевої влади під лозунгом "Першочергове служіння суспільним інтересам". В наслідок цього зачіпаються непорушні до цього інтереси приватних земельних власників, здійснюється державне, регіональне і місцеве планування використання земель, зонування території, державне регулювання земельних відносин економічними, правовими й організаційними заходами.       и

По-четверте, землеустрій набуває вираженого природоохоронного характеру, у зв'язку з чим проводиться незалежна експериза проектів землеустрою.

Система підготовки землевпорядників в зарубіжних країнах не є аналогічною українській. Там організація підготовки спеціалістів з землевпорядкування і кадастру прив'язана, в основному, до напрямів, які мають спеціальності в галузі геодезії, геоматики, сільського і лісового господарства, економіки майнових відносин, архітектури і будівництва (для землевпорядкування міських земель).

47

У Німеччині, наприклад, фундаментальні наукові дослідження і класичне утворення землемірів зосереджені в університетах, а прикладне професійне землевпорядкування - у вищих спеціальних школах (Fachhochschule) no землевпорядкуванню. Серед вищих навчальних закладів можна відзначити Мюнхенський університет, вищу спеціальну школу у Вюрсбюрзі (Західна Німеччина) і Анхальте (Східна Німеччина).

В Швейцари і Франції землевпорядні справи пов'язані, в першу чергу, з майновими відносинами, тому землевпорядними центрами є економічні і технічні кафедри університетів (Королівського політех­нічного в Стокгольмі, Швеція), Паризького і Дижонского університетів, університету м. Ніцца (Франція) та ін. Екологічна спрямованість землевпо­рядкування вивчається в сільськогосподарському університеті (м. Упсала, Швеція).

У Швейцарії землевпорядників готують федеральні вищі технічні школи в Цюріху і Лозанні, а в Данії - університет м. Алаборга, в Польщі -Політехнічний університет м. Варшави; університет м. Ольштина (раніше сільськогосподарська академія), сільськогосподарські академії м. Вроцлава і м. Кракова. У цих країнах останнім часом розвивається такий напрямок землевпорядкування, як геоматика, орієнтовний на застосування нових інформаційних технологій в сфері землекористування, ГІС і ЗіС - системи.

В Чехії і Словаччині землевпорядні кадри готують будівельні факультети політехнічних вузів, кафедри геодезії, землевпорядкування і меліорації Праги, Броно, Братислави. В Болгари — вищий університет архітектури і будівництва (м. Софія), в Угорщині — факультет геодезії і землевпорядкування Університету лісового господарства і деревообробної промисловості (м Секешфехервар) і будівельний факультет Політехніч­ного универстета м. Будапешта.

В цілому, в європейських країнах землевпорядкування є спеціалізацією, що починається з 4 і 5 курсів геодезичних спеціальностей. Останнім часом вона розвивається і на спеціальностях інформаційного, економічного, сільськогосподарського і природоохоронного профілів.

У Китаї землевпорядна підготовка спеціалістів зосереджена в аграрних університетах міст Пекіна, Уханя, Панкина, у Монголії — Аграр­ному університеті м. Улан-Батора і сільськогосподарському інституті м. Дархана, у В'єтнамі — у Ханойському сільськогосподарському інституті.

В США і Канаді чистого землевпорядного профілю, в нашому розумінні, немає. Подібне навчання зосереджене в університетах, які мають грунтові і географічні факультети та кафедри природоохоронного напрямку, економічні і будівельні підрозділи (планування використання земель, ландшафтна архітектура, економіка нерухомості і прикладна геодезія), а також в аграрних університетах (облаштування сільських земель).

Таким чином, підготовка спеціалістів з профілю в зарубіжних країнах розвивається по різних напрямах, забезпечуючи землевпорядникам широту своєї професії.

48

Розділ 4. Землеустрій як механізм , реформування земельних відносин