4.3. Суб’єкти протидії нелегальній міграції на Україні.

Для здійснення державного контролю за реалізацією міграційної політики та законодавства, досягнення міжнародних стандартів та забезпечення національних інтересів України щодо управління міграцією, необхідно створити взаємопов'язаний збалансований державний механізм регулювання міграційними процесами. Зважаючи на те, що Україна є молодою демократичною державою і не має чіткої концепції організаційного та структурного забезпечення реалізації міграційної політики, проведення цієї роботи потребує особливої уваги.

Для регулювання міграційних потоків та подолання негативних наслідків міграції формується міграційний режим. Формування і підтримка цього режиму забезпечується за допомогою різних механізмів, серед яких ми виділяємо механізм протидії нелегальній міграції. Цей механізм складається з трьох компонентів, одним з компонентів якого є організаційно-структурні формування протидії нелегальній міграції.

Організаційно-структурні формування протидії нелегальній міграції — це суб'єкти, які здійснюють протидію нелегальній міграції.

В адміністративному праві під суб'єктом  протидії розуміють власника прав і обов'язків у сфері державного управління, що передбачені адміністративно-правовими нормами, здатного надані права реалізовувати, а покладені обов'язки виконувати []. Як зазначалося раніше, суб'єкти, які здійснюють протидію нелегальній міграції, можна класифікувати на:

1. Державні органи; 2. Органи сфери місцевого самоврядування; 3. Громадські організації; 4. Міжнародні представництва.

1. Спеціально створені; 2. Суб'єкти, для яких цей вид діяльності є основним, поряд з іншими основними, тобто одним з основних; 3. Суб'єкти, для яких цей вид діяльності є другорядним.

Розглянемо перший вид класифікації, завдяки якому ми зможемо найповніше дослідити суб'єкти протидії нелегальній міграції. Попередній розгляд решти видів класифікації показав, що в Україні поки що немає спеціально створеної системи  формувань протидії нелегальній міграції, тому він не дасть повної картини щодо суб'єктів протидії цьому явищу. Виходячи з цього:

Державні органи.

Для ефективного і доволі гнучкого управління міграційними процесами потрібна система державних органів, необхідних для формування та реалізації політики в галузі міграції.

Оскільки єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України, до виключних повноважень якої входить і прийняття законів (пункт 3 частини першої ст. 85 Конституції України), що мають найвищу юридичну силу і яким повинні відповідати нормативно-правові акти всіх інших державних органів, то саме Верховній Раді України належить утвердження конституційних положень та основ міграційного права.

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема й усіх категорій мігрантів, здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 101 Конституції України) []. Частина третя ст. 55 Основного Закону нашої держави проголошує, що «кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». І, напевно, у щорічній доповіді омбудсмена Верховній Раді України «Про стан дотримання та захисту прав і свобод людини» (пункт 17 частини першої статті 85 Конституції України) знайдуть своє місце питання, пов'язані з мігрантами, частково з нелегальними мігрантами. Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» [], Законом України «Про Конституційний суд України» [], Законом України «Про Вищу раду юстиції» [] та іншими нормативними актами визначається статус та повноваження Уповноваженого Верховної Ради України.

Главою держави, гарантом її суверенітету і територіальної цілісності, гарантом дотримання Конституції, прав і свобод людини відповідно до ст. 102 Конституції України є Президент України [], який виступає від імені держави. Йому належить головна роль у регулюванні міграційних процесів, його укази є спрямовуючими щодо протидії нелегальній міграції на Україні.

Найбільшим обсягом повноважень Президент України наділений у сфері виконавчої влади. Їх можна поділити на три групи: а) формування органів виконавчої влади; б) визначення змісту та напрямів її функціонування; в) забезпечення законності в сфері державного управління [].

При Президентові України діє постійна Комісія з питань громадянства, в структурі Адміністрації Президента України є Управління з питань громадянства, одним з напрямів діяльності якого є розгляд питань міграції та надання притулку.

Основними завданнями Управління є організаційне, правове, консультативне, інформаційне та аналітичне забезпечення діяльності Президента України щодо реалізації ним конституційних повноважень стосовно прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, надання притулку в Україні, а також здійснення конституційної функції гаранта прав і свобод людини в галузі громадянства, міграції та притулку.

На підставі положення про Управління з питань громадянства Адміністрації Президента України [] Управління опрацьовує та готує для попереднього розгляду Комісії при Президентові України у питаннях громадянства проекти указів та інші документи і матеріали з питань прийняття осіб до громадянства України та припинення громадянства України; бере участь за дорученням Президента України, а також керівництва Адміністрації Президента України у підготовці пропозицій щодо концептуальних основ державної політики, проектів законів та інших нормативно-правових актів, міжнародних договорів, механізму реалізації чинного законодавства України з питань громадянства, міграції га притулку; готує за дорученням Президента України, а також керівництва Адміністрації Президента України висновки і пропозиції щодо законів України, які подаються Президентові України відповідно до Конституції України на підпис, у частині, що стосується громадянства, міграції і притулку та інше.

Значний вплив на управління міграційними процесами, тобто  на протидію поширенню нелегальній міграції, за Конституцією України, повинна справляти Рада національної безпеки та оборони України, яка координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки та оборони.

Рада національної безпеки та оборони України відповідно до Конституції України (ст. 107) є координаційним органом з питань національної безпеки та оборони при Президентові України [].

Діяльність такого органу пов'язана з упередженням, виявленням та подоланням причин, що деструктивно впливають на стабільність в Україні, їх компетенція і повноваження в цій сфері регламентовані законом України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 5 березня 1998 року [].

Одна з концепцій Ради національної безпеки і оборони України розглядає неконтрольовані міграційні процеси [] як серйозну загрозу національній безпеці, що може призвести до небезпечних явищ у різних сферах життєдіяльності і яка потребує негайного вжиття заходів щодо ліквідації цього явища.

Важлива роль у державному управлінні міграційними процесами, складовою яких є й нелегальна міграція, покладається на Кабінет Міністрів України, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Проблема нелегального в'їзду іноземців негативно впливає на стан криміногенної обстановки у великих адміністративних і промислових центрах, завдає шкоди безпеці країни, викликає в ряді її регіонів ускладнення соціально-економічної обстановки.

З метою забезпечення регулювання міграційних потоків і попередження незаконного в'їзду іноземців на територію України Кабінет Міністрів України прийняв ряд постанов: «Про створення органів міграційної служби в Україні» [], «Про Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію»[]; «Про стан виконання Комплексної програми розбудови державного кордону України» [];  «Про затвердження Програми боротьби з нелегальною міграцією на 2001-2004 роки» [] та ін.

Кабінет Міністрів України на підставі Указу Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» вирішує питання щодо створення відновлених департаментів та інших структур (на базі ліквідованих центральних органів виконавчої влади) у складі новостворених та діючих центральних органів виконавчої влади, подає проекти положень про створення нових центральних органів виконавчої влади, вносить пропозиції щодо впорядкування переліку центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові та воєнізовані формування [].

В областях і районах, містах Києві та Севастополі повноваження виконавчої влади покладено на місцеві державні адміністрації, голови яких при виконанні своїх обов’язків відповідальні перед Президентом і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня (частина п'ята ст. 118 Конституції України), а також радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами (частина шоста ст. 118 Конституції України).

Органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених законом та іншими правовими актами, забезпечують управління міграційними процесами. Адже саме вони здійснюють владно-організуючу, адресну, цілеспрямовану, спеціальну діяльність щодо прямого, безпосереднього керівництва цими процесами, яка має директивно-наказовий (імперативний) характер, та знаходить свій прояв завдяки прийняттю управлінських рішень. Акти органів виконавчої влади є формою і засобом реалізації великої юридичної системи.

Суб’єктом протидії нелегальній міграції до 15 грудня 1999 р. [] був Державний комітет у справах національностей та міграції, який входив до структури центральних органів виконавчої влади і забезпечував реалізацію державної політики у сфері міжнаціональних відносин, прав національних меншин та української діаспори, міграційних відносин на всій території України, здійснював керівництво дорученою сферою управління, на нього покладалася відповідальність за стан її розвитку.

Указом Президента України у квітні 1993 р. було створено Міністерство України у справах національностей та міграції. Постановою Кабінету Міністрів України № 487 від 26 червня 1993 р. затверджено Положення про Міністерство України у справах національностей та міграції []. На Міністерство як центральний орган державної виконавчої влади було покладено функції розробки і забезпечення реалізації державної політики у сфері національних відносин та міграції.

Міністерство розпочало свою діяльність із формування та вдосконалення правової бази у сфері національної та міграційної політики. За участю інших міністерств та державних комітетів, спеціально створених центральних органів виконавчої влади Верховною Радою України було прийнято такі закони: «Про біженців» (не дійсний)[], «Про порядок виїзду з України та в їзду в Україну громадян України» [], «Про правовий статус іноземців» []; «Про біженців»(новий) [].

Із прийняттям у грудні 1993 р. Закону «Про біженців» повноваження Міністерства були конкретизовані і розширені. Зокрема, на нього покладалися завдання підготовки для розгляду урядом України пропозицій щодо визначення регіонів тимчасового розселення біженців, обсягів фінансування на утримання біженців і розподілу коштів за регіонами компактного проживання біженців. Обумовивши, що центральним органом державної виконавчої влади, який координує взаємодію інших органів державної виконавчої влади при вирішенні всіх питань, що стосуються проблем біженців, є Міністерство України у справах національностей та міграції (ст.5), Закон також визначив повноваження органів міграційної служби в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (ст.6).

Розробляючи механізм впровадження Закону «Про біженців», проаналізувавши міграційну та етнополітичну ситуацію в Україні, Міністерство у березні 1994 р. запропонувало «створити єдину державну міграційну службу в Україні, на яку покласти весь комплекс обов'язків щодо обліку, регулювання, контролю введення в законне русло процесів міграції». Кабінет Міністрів України, відреагувавши на пропозицію, 22 червня 1994 р. прийняв постанову «Про створення органів міграційної служби в Україні» [], а для їх безпосереднього керівництва — Департамент міграції у структурі Міністерства.

Проте проведена у 1994 р. реорганізація Міністерства, об'єднання несумісних функцій (поширення управлінських функцій Міністерства на сферу релігії та церкви) призвела до погіршання його діяльності. Водночас із переліку повноважень Міністерства було вилучено ряд важливих положень, необхідних для ефективного регулювання міграційних процесів. Виникла проблема щодо законності повноважень, а отже рішень Державного комітету України у справах національностей та міграції (утворений Указом Президента України «Про зміни у системі центральних органів виконавчої влади» від 26 липня 1996 р. №596 []), який з формально-юридичних підстав не виступав правонаступником Міністерства України у справах національностей та міграції, якому Закон України «Про біженців» надав певні визначені повноваження. Відповідно до Указу Президента України «Про Положення про Державний комітет України у справах національностей та міграції» від 28 жовтня 1996 р. №1001 [] Держкомнацміграції був центральним органом виконавчої влади, який забезпечував реалізацію державної політики у сфері міжнаціональних відносин, прав національних меншин та української діаспори, міграційних відносин на всій території України, здійснював керівництво дорученою сферою управління, ніс відповідальність за стан її розвитку.

 З метою вдосконалення системи державного управління, підвищення ефективності функціонування органів виконавчої влади відповідно до Указу Президента України від 13 березня 1999 р. № 250 «Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України» [] діяльність Державного комітету в справах національностей та міграції мала спрямовуватись і координуватись через Міністерство Юстиції України, але ці зміни не дали позитивних результатів. Тому відповідно до Указу Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1573 «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади України» [] Державний комітет України в справах національностей та міграції було розформовано, а його повноваження покладено відповідно на Міністерство Юстиції України, МВС України, Міністерство культури і мистецтв України.   

Відповідно Постанови Кабінету міністрів України від 4 серпня 2000 р. N 603, було утворено у складі Міністерства юстиції Державний департамент у справах національностей та міграції.

Постановою Кабінету міністрів України від 4 серпня 2000 р. N 1236 затверджено «Положення про Державний департамент у справах національностей та міграції» в якому Державний департамент у справах національностей та міграції є урядовим органом державного управління, і діє у складі Мін'юсту, підпорядковується йому.

Основними завданнями Держнацміграції є: участь у розробленні основних напрямів державної політики у сфері міжнаціональних відносин, забезпечення прав національних меншин та міграції, стратегії та механізмів її реалізації; узагальнення практики застосування законодавства та підготовка пропозицій щодо нормативно-правового регулювання у сфері етнонаціонального та етнокультурного розвитку України, міжнаціональних відносин, міграційної політики, зв'язків з українцями, що проживають за межами України; організація розміщення, облаштування і адаптації депортованих осіб різних національностей, які повертаються в Україну; забезпечення правових, економічних та організаційних гарантій біженців.

Держнацміграції відповідно до покладених на нього завдань:

1. бере участь у проведенні державної політики у сфері міграції та міжнаціональних відносин;

2. розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань, що належать до його компетенції, і вносить їх на розгляд Мін'юсту;

3. вивчає і аналізує тенденції етнонаціонального і етнокультурного розвитку України; розробляє поточні та довготермінові прогнози у сфері міграції та міжнаціональних відносин;

4. в установленому порядку вносить пропозиції щодо державних та інших програм з питань, що належать до його компетенції;

5. надає організаційно-методичну допомогу відповідним органам Автономної Республіки Крим та структурним підрозділам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у вирішенні питань міжнаціональних відносин, забезпечення прав національних меншин, міграції та реалізації прав і соціальних гарантій біженців і депортованих осіб різних національностей;

6. здійснює заходи щодо підтримки розвитку національно-культурних традицій, задоволення потреб національних меншин у літературі, мистецтві, освіті, засобах масової інформації рідною мовою;

7. вносить пропозиції щодо вирішення питань про надання чи позбавлення статусу біженця; веде централізований облік біженців та осіб, які звернулися із заявою про надання статусу біженців; сприяє реалізації прав і соціальних гарантій біженців;

8. розробляє та здійснює заходи щодо інтеграції раніше депортованих кримських татар та осіб інших національностей в українське суспільство, пошуку альтернативних джерел фінансування на їх облаштування;

9. у встановленому порядку вносить пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України з питань міграції, міжнаціональних відносин, забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин;

10. встановлює зв'язки з відповідними державними органами, громадськими організаціями, національними центрами іноземних держав з питань, що належать до його компетенції;

11. розглядає в установленому порядку звернення громадян, здійснює їх прийом та вживає необхідних заходів для їх вирішення відповідно до законодавства України;

12. розглядає скарги на рішення про надання та позбавлення статусу біженця, що приймаються відповідними органами Автономної Республіки Крим та структурними підрозділами обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій;

13. проводить та координує роботу, пов'язану з підготовкою, перепідготовкою та підвищенням кваліфікації працівників Держнацміграції, відповідних органів Автономної Республіки Крим та структурних підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій;

14. визначає основні напрями наукових досліджень у сфері міграції та міжнаціональних відносин, забезпечення прав національних меншин, етнокультурного розвитку, вносить у встановленому порядку пропозиції до планів найважливіших науково-дослідних робіт, у межах, визначених Мін'юстом, подає замовлення на наукові дослідження з питань, що належать до його компетенції;

15. організовує і проводить в установленому порядку та в межах передбачених коштів конгреси, форуми, конференції, семінари, наради, виставки з питань, що належать до його компетенції, взаємодіє з громадськими організаціями національних меншин України;

16. сприяє проведенню благодійних акцій, спрямованих на вирішення питань міграції та міжнаціональних відносин;

17. готує пропозиції щодо створення навчальних закладів, установ та організацій, необхідних для задоволення потреб осіб, які належать до національних меншин в Україні, та українців, які проживають за межами держави;

18. здійснює у межах, визначених Мін'юстом, управління майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства;

19. в установленому порядку розподіляє бюджетні кошти і матеріальні ресурси, призначені для виконання покладених на нього завдань;

20. виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Держнацміграції очолює директор, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра юстиції. Директор Держнацміграції є членом колегії Мін'юсту. Директор Держнацміграції має трьох заступників, утому числі одного першого, які призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра юстиції, погодженим з директором Департаменту. Розподіл обов'язків між заступниками проводить директор Держнацміграції. Держнацміграції здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через відповідні органи Автономної Республіки Крим та структурні підрозділи обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Але з прийняттям нового Закону України «Про біженців» законодавець взагалі чітко не вказує назву органу, який здійснює повноваження по наданню статусу біженця, та вирішує питання, виникаючі по даній проблемі. Їм за даним Законом є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції.

 А статтею 6  цього Закону регламентовані повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, до яких належать:

прийняття рішень про надання, втрату і позбавлення статусу біженця; координація взаємодії інших органів виконавчої влади з питань, що стосуються біженців;

розроблення і затвердження зразків довідок про подання особою заяви про надання статусу біженця, про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця, про прийняття скарги до розгляду, про звернення до суду та переліку документів і їх зразків, необхідних для вирішення питання про надання, втрату і позбавлення статусу біженця;

розгляд скарг на рішення органів міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця та про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та скасування цих рішень, якщо вони були прийняті з порушенням законодавства про біженців; видача довідок про прийняття скарги до розгляду та про звернення до суду;

 ведення централізованого обліку та створення централізованої інформаційної системи про осіб, які подали заяви про надання статусу біженців;

збір та аналіз інформації щодо наявності у країнах походження людини умов, за якими дана особа не може знаходитися в країні громадянства, чи підданства;

 створення та утримання пунктів тимчасового розміщення біженців;

 підготовка до розгляду Кабінетом Міністрів України пропозицій про визначення обсягів фінансування заходів, які здійснюються на виконання  Закону «Про біженців».

 Ст. 7 вищенаведеного Закону  вказує на повноваження  органів міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які підпорядковуються спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у справах міграції.

 До компетенції цих органів належить:

 прийняття заяв від іноземців та осіб без громадянства про надання їм статусу біженця;

сприяння у влаштуванні у відповідні дитячі заклади чи сім'ї дітей, розлучених з сім'єю;

 сприяння дітям, розлученим з сім'єю, у розшуку батьків або інших законних представників неповнолітньої особи;

прийняття рішень про оформлення документів для вирішення питання щодо надання, втрати або позбавлення статусу біженця;

розгляд заяв про надання статусу біженця та підготовка письмового висновку щодо надання або відмови у наданні статусу біженця;

видача довідок про подання особою заяви про надання їй статусу біженця;

 про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця;

про звернення до суду;

видача посвідчень та проїзних документів для виїзду за кордон особам, яким надано статус біженця;

перереєстрація осіб, яким надано статус біженця;

визначення місць для тимчасового проживання осіб, які подали заяви про надання статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їм статусу біженця, та направлення їх у пункти тимчасового розміщення біженців;

прийняття рішення про надання грошової допомоги особам, яким надано статус біженця;

сприяння у працевлаштуванні особам, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та яким надано такий статус;

сприяння в отриманні особами, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їм статусу біженця та яким надано статус біженця, соціально-побутових медичних послуг;

ведення обліку та особових справ осіб, які звернулися із заявами про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та яким надано статус біженця.

Кожна цивілізована держава має чітко відрегульований механізм підтримки добробуту власних громадян, соціальних пільг, гарантій та національних традицій, проводить реорганізацію органів та підготовку фахівців для роботи в них. Останні ж реорганізації, на нашу думку, не переконують у послідовному підході центральних органів законодавчої та виконавчої влади до ефективного розв’язання проблем іммігрантів та протидії проявам незаконної міграції. Для України на сьогодні нагальним є питання реорганізації міграційних органів і тих, які мають відношення до міграційної проблематики.

Законом України «Про біженців» від 21 червні 2001 р. затверджено повноваження також інших органів виконавчої влади.

Так, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону організовує прийняття заяв про надання статусу біженця від осіб, затриманих за незаконне перетинання державного кордону або спробу такого перетинання з наміром набути статус біженця, та передає такі заяви до органів міграційної служби, а у разі звернення до нього осіб, які на законних підставах прибули в Україну з наміром набути статус біженця, роз'яснює їм порядок подання заяви про надання статусу біженців та інформує про місцезнаходження органів міграційної служби.

За законодавством України, прикордонний контроль і пропуск через державний кордон людей, транспортних засобів і вантажів покладено на Прикордонні війська України, підпорядковані Державному комітету у справах охорони державного кордону України. Прикордонне відомство України — це військова структура, особовий склад якої носить уніформу і є військовослужбовцями, які в необхідних випадках на державному кордоні можуть бути озброєні.

Держкомкордон є центральним органом виконавчої влади в галузі охорони державного кордону і регулювання пропуску через державний кордон.

Діяльність Прикордонних військ щодо прикордонного контролю та пропуску через державний кордон, їх компетенція і повноваження в цій сфері регламентовані законами «Про прикордонні війська України» [] і «Про державний кордон України» [], які регулюють не тільки правові норми щодо суверенітету й недоторканності державного кордону України, а також і деякі імміграційні аспекти.

Принциповими положеннями прикордонного законодавства України є те, що пропуск людей і транспортних засобів через державний кордон здійснюється виключно Прикордонними військами України і тільки в місцях, які мають назву «пункти пропуску через державний кордон». Ці пункти встановлюються Кабінетом Міністрів України на підставі двосторонніх угод із суміжними країнами.

На момент проголошення України як незалежної суверенної держави на її кордонах діяло 64 пункти пропуску, в тому числі 36 міжнародних. Сьогодні на державному кордоні України протяжністю більш як 8,2 тис. км функціонує понад 250 пунктів пропуску для залізничного, автомобільного, авіаційного та морського сполучення.[]

Найзначнішими на державному кордоні України, з точки зору обсягів пропуску людей і транспортних засобів, є пункти пропуску в аеропортах Бориспіль, Сімферополь, Одеса, автомобільні переходи в Чопі, Ужгороді, Раві-Руській, Шегіні, а також в Одеському морському торговельному порту.

Так, у 1999 р. на морських ділянках кордону було затримано 997 нелегальних мігрантів, на повітряних ділянках кордону було затримано 3241 особу, решта нелегалів затримується при спробі перетнути наземні ділянки [].

У повсякденній діяльності щодо пропуску через державний кордон України громадян України та іноземців Прикордонні війська керуються законами «Про порядок виїзду з України та в’їзду в Україну громадян України», «Про правовий статус іноземців», «Про біженців», а також міжнародними договорами і угодами України з іноземними державами.

З метою спрощення процедури в'їзду Україна укладає з окремими державами двосторонні угоди про взаємні безвізові поїздки.

Наступним державним органом, який виступає одним із суб’єктів протидії нелегальній міграції є Служба безпеки України.

Служба безпеки України та її органи на місцях при зверненні органів міграційної служби у межах своєї компетенції вживають заходів до виявлення серед осіб, які подали заяви про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, таких, яким статус біженця не надається, а саме: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй.

Служба безпеки України у межах своєї компетенції протидіє нелегальній міграції, виявляє потоки нелегальних мігрантів, які набувають ознак організованої злочинності, їх компетенція і повноваження в цій сфері регламентовані Законом України «Про службу безпеки України» [].

Служба безпеки України – державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України.

На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян, від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління та економіки, інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

 Одним з державних органів, якій є суб'єктом протидії нелегальної міграції є  також митні органи України.

Державна митна служба України – орган виконавчої влади, частина системи державного управління. Виконавча діяльність митних органів полягає в практичній організації та здійсненні митної справи. Використовуючи різноманітні форми і методи роботи, митні органи здійснюють функції та повноваження в галузі організації переміщення через митний кордон товарів та інших предметів митного регулювання, зв'язаного з встановленням мит і митних зборів, процедури митного контролю та інших засобів втілення в життя митної політики, їх компетенція і повноваження в цій сфері регламентовані Законом України «Про митну справу в Українській РСР» [].

Формування правової держави характеризується загостренням криміногенної ситуації, яка, в свою чергу, зумовлює зростання злочинних проявів різного характеру. За нових ринкових умов, коли наша економіка стала «відкритою», а державні кордони «прозорими», поряд з економічними злочинами різко зросла контрабанда.

Як відомо, до контрабандних товарів належать наркотичні речовини та препарати, зброя, боєприпаси, отруйні речовини, радіоактивні матеріали, шкідливі матеріали, вироби мистецтва, які належать державі і мають історичну цінність.

Серед різних видів контрабанди виділяють «контрабанду живим товаром» []. У зв’язку з цим, термін контрабанда «живим товаром», здавалося б публіцистична назва, набуває значення суто юридичного явища. Разом з тим, наявність цього явища в реальній дійсності, його масштаби та правові наслідки роблять застосування  цього терміну цілком обгрунтованим. Контрабанда «живим товаром» набуває конвеєрного характеру. «Конвеєрний» характер нелегальної міграції полягає в тому, що він прокладається через території кількох суміжних держав. Залежно від обраної тактики, групи нелегальних мігрантів можуть становити від одного до сорока чоловік [].

Певна категорія нелегальних мігрантів, прибуваючи в Україну, використовує всі законні й незаконні можливості, щоб закріпитися на певний час на території України, знайти підставу для виїзду до країн Західної Європи. Вони знаходять житло у приватному секторі (25 %), поселяються в гуртожитках навчальних закладів (до 40%) і перебувають на території нашої країни від кількох діб (30%) до 1-2 років (10-12%) []. Законна підстава перебування їх в Україні втрачає чинність, після чого вони шукають канали та можливості потрапити до країн Західної Європи. 

Лише високий рівень взаємодії митних, прикордонних та правоохоронних органів дасть змогу забезпечити протидію вищевказаному явищу.

Наступним державним органом, який виступає суб’єктом протидії нелегальній міграції є органи внутрішніх справ України.

Органи внутрішніх справ України є єдиною системою органів (вона складається з підрозділів кримінальної міліції; міліції громадської безпеки; міліції охорони; спеціальної міліції; транспортної міліції; державної автомобільної інспекції), що входить до структури МВС України.

Систему органів внутрішніх справ очолює Міністерство внутрішніх справ України []. До основних функцій ОВД належать: охорона громадського порядку і боротьба зі злочинністю; здійснення дізнання, попереднього слідства і оперативно-розшукова діяльність; забезпечення пожежної безпеки; дозвільна діяльність щодо придбання, зберігання і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин тощо; забезпечення правил перебування в Україні іноземних громадян та осіб без громадянства; втілення в життя правил паспортної системи, боротьба з нелегальною міграцією тощо.

Правову основу організації та діяльності міліції, як і органів внутрішніх справ взагалі, становлять Конституція України, закони, які безпосередньо або взагалі регламентують правоохоронну діяльність. До них належать Закон України «Про міліцію» [] — базовий закон з правоохоронної діяльності, а також закони, що регламентують окремі питання і напрями цієї діяльності: «Про оборону України» [], «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» [] та інші.

ОВС в межах своєї компетенції ведуть постійну боротьбу по виявленню нелегальних мігрантів, по знищенню цього явища на території України.

Цією проблемою в структурі ОВС безпосередньо займаються ГУАСМ МВС України, ОПР та МР в м. Києві та м. Севастополі, ОПР та МР РУ, дільничні інспектори, які зобов'язані контролювати дотримання правил проживання іноземних громадянами і виявлення нелегальних мігрантів. Особливе місце в системі служб, що займаються проблемою боротьби з нелегальною міграцією, займає ДАІ та органи внутрішніх справ на транспорті, обов'язком яких є виявлення нелегальних мігрантів, що нелегально пересуваються на автомобілях по території України.

Законом України «Про біженців» від 21 червня 2001 р. затверджено повноваження Міністерства внутрішніх справ України та його органів на місцях, які при зверненні органів міграційної служби у межах своєї компетенції вживають заходів до виявлення серед осіб, які подали заяви про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, таких, яким статус біженця не надається (ст.10 Закону України «Про біженців»), до ідентифікації осіб, які порушили клопотання про надання їм статусу біженця. У разі звернення до органу внутрішніх справ осіб, які з наміром набути статус біженця незаконно перетнули державний кордон і перебувають на території України, цей орган приймає заяви про надання статусу біженця і передає їх до органу міграційної служби, а у випадку звернення до нього осіб, які перебувають в Україні на законних підставах і мають намір набути статус біженця, роз'яснює їм порядок подання заяви про надання статусу біженця та інформує про місцезнаходження органів міграційної служби.

З огляду на те, що на сьогодні не створено умов для утримання затриманих нелегальних мігрантів, усі пов’язані з цим витрати припадають на Прикордонні війська України [].

Не створено місць утримання, а в органах МВС немає коштів для видворення нелегальних міґрантів, тому фактично після передачі нелегальних мігрантів органам внутрішніх справ їх у більшості випадків відпускають, і тим самим, створюються передумови для чергової спроби порушення кордону.

Так, у липні 1999 р. Державний комітет у справах охорони державного кордону і МВС України звернулися з проханням до Міністерства фінансів виділити близько 7 мільйонів гривень на депортацію нелегальних мігрантів, яких нині в країні більш як 60 тисяч [].

Згідно з положенням Концепції розвитку системи Міністерства внутрішніх справ, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 1996 р. № 456 [], плануються заходи щодо звільнення міліції громадської безпеки від деяких не властивих їй функцій, паспортної та візової роботи та передачі іншим міністерствам і відомствам.

На сьогодні організаційній роботі МВС України з цих питань неможливо надати цілеспрямованого характеру, а також визначитись у термінах перепідпорядкування паспортно-візової служби, оскільки низка міністерств і відомств, посилаючись на чинне законодавство України та міжнародний досвід, вважають за доцільне перебрати ці функції. Крім здійснення паспортизації населення та оформлення прописки (реєстрації) громадян паспортно - візова служба виконує функції міграційного контролю в роботі з іноземцями, забезпечує виконання законодавства про громадянство України та вирішує питання натуралізації. Ситуація ускладнюється тим, що владним структурам інші відомства пропонують передати всі функції паспортно-візової служби, навіть і невластиві для їх діяльності.

Державний комітет у справах охорони державного кордону України з урахуванням міжнародного досвіду, думки Ради національної безпеки і оборони України від 14 червня 1996 р., звіту Генеральної військової інспекції при Президентові України від 23 вересня 1996 р. та рішення Координаційної ради з питань розбудови державного кордону України при Кабінеті Міністрів України від 5 лютого 1997 р. порушив питання перед Президентом України про створення Державної імміграційної та прикордонної служби України. До цієї структури передбачається включити функції імміграційного контролю, натуралізації, видачі виїзних документів, що здійснюють управління паспортною реєстрацією та міграційною роботою підрозділів на місцях.

Допомогу в тимчасовому працевлаштуванні біженців, нелегальних мігрантів, які чекають рішення щодо отримання статусу біженця, а також забезпечує призначення особам, яким надано статус біженця, грошові допомоги, пенсії, інших видів соціального забезпечення — Міністерство праці і соціальної політики України, його компетенція і повноваження в цій сфері регламентовані Указом Президента від 01.12.1997 р. № 1319 «Про Положення про Міністерство праці та соціальної політики України» [] та Законом України «Про біженців».

Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва й консульські установи беруть участь у переговорах, підготовці документів і вносять пропозиції уряду України щодо укладання міжнародних угод з питань, пов'язаних із захистом соціальних, економічних, інших прав та інтересів біженців,  у тому числі з компенсацією збитків, завданих біженцям, витратами на їх приймання та облаштування; надають спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у справах міграції інформацію про становище в країнах походження біженців; у разі потреби вживають заходів до возз'єднання на території України або поза її межами сімей осіб, яким надано статус біженця, видають в'їзні візи членам сім'ї осіб, яким надано статус біженця в Україні; сприяють добровільному поверненню біженців в країну їх походження чи переселенню у держави, які погоджуються надати їм притулок. Міністерство закордонних справ України здійснює загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, у сфері захисту біженців, а також в вирішенні питань щодо протидії нелегальній міграції в Україні, їх компетенція і повноваження регламентовані Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1993 р. «Положення про Міністерство закордонних справ України» [] та Законом України «Про біженців».

Міністерство охорони здоров'я України, зокрема, здійснює координацію діяльності закладів охорони здоров'я, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби з питань охорони території України від занесення і поширення карантинних та інших інфекційних захворювань, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення; визначає порядок допуску фахівців до медичної та фармацевтичної діяльності в Україні [].

Основними завданнями Міністерства юстиції України в контексті міграційної проблематики є: підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, здійснення правової експертизи проектів нормативних актів, державна реєстрація нормативних актів, систематизація законодавства України. На Міністерство покладено обов'язок із забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина [].

Для координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади з питань реалізації основних засад державної міграційної політики Постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 1998 р. №1056 [] при Кабінеті Міністрів України утворено Міжвідомчу координаційну раду з питань міграції.

Відповідно до Положення про зазначену Раду, затвердженого цією ж Постановою Кабінету Міністрів України, завданнями Ради є розробка і подання на розгляд Кабінету Міністрів України пропозицій щодо визначення основних засад державної міграційної політики, а також щодо фінансування та матеріально-технічного забезпечення розв'язання міграційних проблем, аналіз діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної міграційної політики в Україні, попередній розгляд проектів законодавчих актів у сфері регулювання міграційних процесів, міжнародних угод з цих питань та державних міграційних програм, регулярне інформування Кабінету Міністрів України щодо міграційної ситуації в Україні та діяльності центральних органів виконавчої влади з питань міграції, сприяння співробітництву міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з міжнародними організаціями у сфері міграції.

Основними питаннями в поточному році, висунутими на розгляд Ради про міграційну ситуацію та проблеми реалізації міграційної політики в Україні були:

запобігання нелегальній міграції органами виконавчої влади Харківської та Одеської областей;

запобігання нелегальній міграцій органами виконавчої влади Волинської та Чернівецької областей;

звернення Закарпатської облдержадміністрації та Закарпатської обласної ради щодо винесення за межі військового містечка Мукачівського прикордонного загону ізолятора тимчасового утримання нелегальних мігрантів і створення в структурі УМВС Закарпатської області пункту збору іноземців, які незаконно перебувають на території України, для їх подальшої депортації за межі держави;

затвердження Плану роботи Міжвідомчої координаційної ради з питань міграції при Кабінеті Міністрів України на 2000 рік.

Міжвідомчою координаційною радою з питань міграції опрацьовано та внесено до Кабінету Міністрів України проекти Законів України «Про порядок надання притулку в Україні іноземцям та особам без громадянства» та ін. Разом з іншими міністерствами та відомствами підготовлено проект «Державної міграційної програми на 2000-2005 рр.».

Проаналізовано перспективи та направлено до МЗС України висновки щодо створення умов для приєднання України до Конвенції 00Н 1951 року про статус біженців. Продовжено роботу по облаштуванню і підготовці до відкриття пунктів тимчасового розміщення біженців. Розроблено зразок студентського квитка для іноземців. Підготовлено пропозиції щодо порядку компенсації витрат, пов'язаних з депортацією іноземців, які прибули в Україну з метою навчання і втратили підстави для перебування в державі [].

Рішення Ради, прийняті в межах її компетенції, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади.

Органи опіки та піклування є законними представниками дітей, розлучених з сім'ями вживають заходів для тимчасового влаштування у відповідні дитячі заклади або сім'ї дітей, розлучених з сім'ями; встановлення опіки чи піклування над такими дітьми; беруть участь у процедурі надання дитині, розлученій з сім'єю, статусу біженця; сприяють дітям, розлученим з сім'ями, у реалізації їхніх прав.

2. Органи сфери місцевого самоврядування.

Суб’єктами протидії нелегальній міграції є ради та їх виконкоми,  компетенція яких та повноваження регламентовані Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» [].

 Вони правомочні розглядати і вирішувати питання щодо протидії нелегальній міграції в своїх регіонах, в їхній компетенції розв’язання питань у сфері соціально-економічного і культурного розвитку, планування та складання проекту місцевого бюджету, подання його на затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету; управління, в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; управління об'єктами житлово-комунального господарства, організація за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту об'єктів комунального господарства та соціально-культурного призначення, жилих будинків, а також шляхів місцевого значення; управління закладами освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, оздоровчими закладами, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення тощо.

3. Громадські організації.

Суб’єктом протидії нелегальній міграції є Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда Україна», зареєстрований у Міністерстві юстиції, єдина спеціалізована організація, що займається запобіганням торгівлі та нелегального перевезення через кордон жінок.

Наступним суб’єктом протидії нелегальній міграції є громадський рух «Віра, Надія, Любов», зареєстрований у березні 1997 р. в Одеському обласному управлінні юстиції. Рух, організовано ініціативною групою фахівців охорони здоров'я, юристів, співробітників міліції і волонтерів, які розпочали свою роботу з червня 1996 р. в напрямі профілактики СНІДу серед шприцевих наркоманів. Нині рух об'єднує 120 індивідуальних і 4 колективних члени. Мета руху – надання допомоги і підтримки соціально-неадаптованим групам населення у формуванні толерантного ставлення до них суспільства, пропаганда здорового способу життя [].

4. Суб’єктами протидії нелегальній міграції є міжнародні представництва.

Основними міжнародними організаціями, які займаються питаннями міграції, зокрема й протидією розповсюдження нелегальної міграції на світовому рівні, є Організація Об'єднаних Націй (ООН) та її спеціалізовані установи – Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ) та Міжнародна Організація Праці (МОП); Міжнародна Організація з Міграції (МОМ); на європейському (регіональному) рівні – Рада Європи та Європейський Союз, які мають свої представництва на Україні.

Представництво ООН в Україні відкрито у листопаді 1992 р. після підписання угоди між Міністром закордонних справ України та Генеральним секретарем ООН. Представництво допомагає країні пережити перехідний період, працюючи в трьох основних сферах – політичній, соціально-економічній та сфері зв’язку. Політика представництва має бути зорієнтованою на «людський фактор», на чому наголошувалося на першому семінарі (травень 1993 р. ), де й виникла ідея співробітництва ООН та Уряду України у сфері людського розвитку, проведення досліджень та втілення кількох проектів. Результатом дослідницької програми є видання двох звітів. Перший (лютий 1995 р.) представляв Президент України на Всесвітній зустрічі з соціального розвитку у Копенгагені. Другий частково представлявся на Всесвітній конференції «Хабітат–П» у Стамбулі в 1995 р. Представництво підготувало звіт «Жінки в Україні» для четвертої жіночої конференції у Празі. Представництво створило перший в Україні Інтернет сервер, з’єднавши країну з рештою світу та пожвавивши внутрішній зв’язок Третя сфера діяльності Представництва — соціально економічний розвиток, куди входять також екологічні та гуманітарні питання. Найбільш відома ініціатива — Проект інтеграції та розвитку Криму — приклад ініціатив 00Н з попереджувального розвитку в регіонах, де напруженість ситуації може призвести до конфлікту. До цього проекту залучено вісім країн-донорів. Представництво допомагає уряду в розподілі іноземної допомоги, підтримує кредитні спілки та центри підвищення кваліфікації, опікується проблемами дозвілля та збереження природних ресурсів. Воно також займається допомогою біженцям та мігрантам, надає їм медичну допомогу, їжу, речі першої необхідності, подає юридичну допомогу нелегальним мігрантам щодо їх легалізації та законного існування на території України [].

Наступним суб’єктом протидії нелегальній міграції є представництво МОМ (Міжнародна організація з міграції).

Програму всебічної діяльності в Україні було схвалено в повному обсязі Кабінетом Міністрів України 6 вересня 1996 р. (№15-744/2). Цю довгочасну програму обговорювали з багатьма міністерствами та держкомітетами, які займаються питаннями міграції або спорідненими питаннями. Після тривалих переговорів було досягнуто згоди в цілому, а розроблений документ Програми всебічної діяльності передали до Кабінету Міністрів.

Заходи, запропоновані Проектом, включають:

побудову відповідних засад шляхом створення Міжвідомчої координаційної ради та цільових робочих груп;

невідкладну допомогу та допомогу в інтеграції шляхом створення регіональних центрів прийому мігрантів;

допомогу в інтеграції за рахунок здійснення низки проектів, спрямованих на  поліпшення умов проживання раніше депортованих осіб.

Проекти МОМ у Криму впроваджуватимуться за допомогою регіонального бюро, що має бути створене у межах Кримської програми розвитку та інтеграції ООН. Усі проекти будуть повністю координуватися з представництвами агенцій ООН, що діють на півострові.

Київське бюро проводить також традиційну діяльність МОМ, пов’язану з програмами переміщення (проведено більш як 4700 переміщень та 10000 медичних оглядів), бере участь в організації та проведенні семінарів, круглих столів, досліджень та публікацій.

У стадії розробки перебувають й інші проекти, включаючи створення центру медичної допомоги мігрантам у регіоні Закарпаття.

Київське бюро МОМ займається також координацією та здійсненням медичних оглядів потенційних мігрантів для кількох приймаючих країн [].

Іншим суб’єктом протидії нелегальній міграції є Управління Верховного Комісара 00Н у справах біженців, яке розпочало свою діяльність в Україні у березні 1994 року. У 1995 році у Києві було відкрито центр прийому біженців УВКБ 00Н, який здійснює реєстрацію, надає юридичне консультування, здійснює програми допомоги біженцям. У 1999 році УВКБ 00Н спільно з АДРА (Адвентиським Агентством Допомоги та Розвитку) відкрили в Києві Соціальний центр для жінок та дітей біженців. Найближчим часом планується відкриття другого соціального центру для дітей та жінок. Разом з партнерськими організаціями УВКБ 00Н здійснює програми соціальної, медичної, юридичної, психологічної, адаптаційної допомоги біженцям та сприяє становленню неурядових організацій, які займаються справами біженців[].

УВКБ 00Н бере активну участь у правових дискусіях з питань законодавства України стосовно біженців та іноземців. За офіційним зверненням українських органів влади були підготовлені коментарі та рекомендації до законодавства України, які були враховані при розробці нового закону про біженців.

Вивчення міграційної ситуації в Україні та аналіз становлення і розвитку державних органів управління міграційними процесами свідчить про їх певну неадекватність. Міграційні проблеми дедалі ускладнюються, а різні державні інституції без координації своєї діяльності втрачають можливості щодо прогнозування та регулювання. За таких умов ситуація взагалі може вийти з під державного контролю.

За нових умов розвитку міграційних процесів такі старі інститути їхнього регулювання, як жорсткий паспортний режим, прописка, обмеження виїзду за кордон тощо, втрачають своє значення. На порядок денний постає завдання створення нової, більш гнучкої та оперативної у своїй діяльності структури, що має виконувати функції, котрі випливають як з аналізу міграційної ситуації в Україні, так і з міжнародного досвіду регулювання міграційних процесів. Нею повинна стати вже створена єдина Державна міграційна служба України з відповідними функціями, повноваженнями і підрозділами, з чітким розмежуванням їх з іншими відомствами, яка здійснює управління міграційними процесами, має полягати у належній координації їхньої діяльності, розширенні повноважень, матеріально-технічному, кадровому посиленні відповідних підрозділів, утворенні нових необхідних ланок.

Першочерговою метою державної міграційної служби є регулювання міграційних потоків, подолання негативних наслідків процесів міграції, що розвиваються стихійно, створення умов для безперешкодної реалізації прав мігрантів, а також забезпечення гуманного ставлення до осіб, які шукають захисту на території України.

Основними завданнями державної міграційної служби, на наш погляд, є: захист прав та інтересів мігрантів; дотримання державних інтересів при реалізації міграційних програм і заходів, удосконалювання системи імміграційного контролю; регулювання міграційних потоків з урахуванням соціально - економічного розвитку регіону, який приймає, національної сумісності, специфіки психології мігрантів, кліматичних особливостей місць розселення; створення умов прийому і розміщення мігрантів, що стимулюють їхню активного участь у процесі адаптації до існуючого соціально-економічного становища. Забезпечення контролю та організації розподілу міграційних потоків, який включає подальший розвиток системи міграційного контролю на пунктах пропуску через державний кордон, що сприятиме припиненню випадків нелегальної міграції, створення центрів тимчасового розміщення нелегалів, у яких здійснюється процедура визначення правового статусу іноземців, що шукають захисту. У зв'язки зі збільшенням кількості іноземців, що незаконно перебувають на території України, необхідне вдосконалення заходів щодо організації видворення нелегальних мігрантів.

 Вкрай необхідними для підвищення ефективності названої діяльності є, на нашу думку, прогнозування міграційних процесів і формування міграційної політики з урахуванням зміни політичної та економічної ситуації.