3.3. Причини нелегальної міграції.

Підвищена увага до нелегальної міграції спричинена виникненням перед державою необхідності протидіяти їй як небажаному, шкідливому, суспільно небезпечному явищу. Розробка стратегії і тактики такої протидії є складаним організаційно-правовим завданням. Практика розв’язання аналогічних проблем невблаганно свідчить про те, що вжиті заходи повинні грунтуватися на чіткому уявленні причин нелегальної міграції.

Об’єктивне і точне визначення причин є ключем до пізнання всієї сукупності процесів, які сприяють нелегальній міграції, ієрархії і взаємозв’язків компонентів такої сукупності. Тільки такий підхід дозволяє дати справедливі оцінки щодо:

а) ефективності впливів правових методів і форм;

б) реальної здатності державних і недержавних структур ефективно виконувати покладені на них обов’язки;

в) шляхів удосконалення всього державного-правового механізму протидії відомим проявам нелегальної міграції.

Не можна також забувати, що будь-яке не наукове пояснення причин прогресуючого стану нелегальної міграції негативно позначається на практиці  протидії цьому явищу, призводить до небажаних результатів. Чим краще ми знаємо причини, тим цілеспрямованіше можемо діяти щодо нейтралізації цього негативного явища.

Дана проблема в праві України досліджена вкрай недостатньо. Помітні кроки в цьому напрямі зроблено в криміналістиці. Однак зводити всю суму чинників, сконцентрованих навколо нелегальної міграції до кримінально-правової проблематики не уявляється коректним. На нашу думку, причини нелегальної міграції, як комплексної проблеми, повинні досліджуватися багатьма правовими галузями, зокрема й сформованими останнім часом, наприклад, митним правом.

Особливу роль у дослідженні причин нелегальної міграції мають відіграти фундаментальні галузі, зокрема, адміністративне право. На нашу думку, завдання цієї галузі стосується не тільки вивчення причин деліктного поводження особистості, а й причин організаційно-правових, що сприяють рухові потоків нелегальних мігрантів через Україну.

Встановлення комплексу таких причин та існуючих між ними взаємозв’язків дали б змогу:

наблизити законодавство, включаючи акти адміністративно-правового регулювання, до життєвих реалій;

точніше визначити функції органів державного управління в розв’язанні проблем нелегальної міграції;

на основах чіткої правової регламентації побудувати роботу структур місцевого самоврядування в даній сфері;

сформувати систему громадських формувань, які  беруть участь у протидії нелегальній міграції;

зробити  більш цілеспрямованою профілактичну роботу;

додати необхідної мобільність силам і засобам, призначеним для протидії цьому явищу.

Нелегальна міграція має такі ж причини, що й інші міграції, але вони є більш глобальними, трагічними, конфліктними. Вони змушують нелегальних мігрантів йти на ризик задля власного життя, життя своєї родини, кидатись у прірву незнаного, чинити правопорушення заради покращання свого життєвого становища, втечі від конфліктів.

Особливістю нелегальної міграції є те, що вона може бути як формою міграції, так і її засобом.

Тобто, в деяких випадках нелегальна міграція первісно має кримінальний початок, пов’язаний з наркотиками, тероризмом, переправкою та продажем вогнепальної зброї, торгівлею живим товаром (людьми), спонукальні мотиви, які лежать в основі будь-якого рішення про міграцію та причини, з яких нелегальне переправлення мігрантів та нелегальний перетин державних кордонів стає засобом такої міграції. Так, правоохоронними органами України було затримано нелегального мігранта з Нігерії та громадянку Молдови, які переправляли з Індії 2 кг. кокаїну. 16 січня 1998 р. затримана група наркоділків, що нелегально перетинали кордон України (один громадянин Іспанії та 9 громадян Еквадору), яка переправляла наркотики на Україну. У них вилучено 450 кг. кокаїнової маси [].

Більша ж частина мігрантів використовує нелегальну форму міграції як спосіб утечі від різноманітних конфліктів, пов’язаних з країною постійного проживання. Продовжуючи далі вивчення причин нелегальної міграції, нам треба більш детально зупинитися на особливостях конфліктів, які спонукають людей на цей крок.

Конфлікт – це зіткнення двох або більше різноспрямованих сил з метою реалізації їх інтересів за умов протидії, крайнє загострення суперечностей, що призводять до конфліктів Може призвести до конфлікту і розв’язання, попередження, поглиблення проблеми та її складані наслідки.

За змістом конфлікти можуть мати територіальний, економічний, політичний характер. За просторовим охопленням – локальний, міжтериторіальний, політичний характер []. Але якого б типу не були конфлікти, вони завжди створюють стресові ситуації, які утворюють еміграційні течії різного виду та характеру з країни постійного проживання.

Нелегальна міграція пов’язана: по-перше, зі зміною імміграційної політики, що знижує можливості законної міграції; по-друге, з бажанням емігрувати будь-яким шляхом, що пов’язане із сподіванням на кращі умови, інформацією про «квоту життя»; по-трете, в деяких країнах існує потреба в робочій силі, яку не можна задовольнити легальним шляхом.

Нелегальна міграція – це складне явище з міждержавними характеристиками. В її особливостях закладено чинники, зумовлені, як країною, громадянами якої є мігранти, так і країнами, до яких і через які вони прямують. Виходячи з цього, причини нелегальної міграції можуть бути подані у вигляді двох блоків:

а) зумовлені соціально-економічними та іншими особливостями країни громадянства;

б) зумовлені соціально-економічними та іншими особливостями країни, з якої вони вибувають або через яку вони прямують транзитом.

Зупинимося на характеристиці цих блоків.

До першого блока, тобто до причин, що зумовлені соціально-економічними та іншими особливостями країни громадянства, належать: політичні переслідування; різноманітні дискримінації (расова, етнічна, релігійна); стихійні лиха; реформи в державі; причини інтелектуального характеру; причини культурного характеру; причини економічного характеру. Переліченим причинам властива значна частка імпульсу, який виштовхує.

Політичні причини викликають міграції, що прийнято називати політичними міграціями. Нелегальна політична міграція – це процес міждержавного переміщення громадян, які, займаючись політичною діяльністю, змушені мігрувати внаслідок можливих або вже розпочатих переслідувань за свої політичні погляди.

Міграція політична настає в результаті зміни політичних режимів. У тих країнах світу, де особа, що належить до опозиційного табору, може бути фізично або морально знищеною, створюються умови для політичних мігрантів.

Політичний мігрант може розраховувати на своє повернення на батьківщину лише тоді, коли перетворення, що відбуваються в державі, знімають реальні загрози його фізичному існуванню і створюють умови для рееміграції.

 Міграція політична помітна складова міграційного процесу. Тому міжнародний захист політичних емігрантів розпочинається із забезпечення державами впускання на свою територію особи, яка зазнає дискримінаційних утисків або переслідувань. Без впускання та невисилання неможлива безпека і виживання політичних мігрантів. На Україні з 1991 р. існує афганська община, яка налічує близько 3-х тис. чол. У документах общини значаться 8 міністрів, 27 генералів [] . За даними досліджень нелегально з них прибуло 31,4%. Так, 14,3% з них колишні керівники та офіцери армії уряду Наджибули, повернення на батьківщину яких неможливе.

Збройні конфлікти, належать до поширених причин, які викликають нелегальну міграцію.

Збройні конфлікти можна розглядати як одну з форм розв’язання протиріч між кількома протидіючими сторонами із застосуванням зброї. У результаті виникає комплекс погроз населенню, одним із шляхів подолання яких є нелегальна міграція.

Так, за даними УВКБ ООН [] внаслідок конфліктів у Ліберії та Сьєра-Леоне понад 1 млн. чол. стали біженцями та переселенцями, які блукають по світу в пошуках притулку. Тільки за поточний рік при переході державного кордону України було затримано нелегальних мігрантів з Ліберії – 42 чол., 28 з них зазначили як основну причину свого вчинку - збройний конфлікт; із - 47, 31 з Сьєра-Леоне них зазначили як основну причину свого вчинку - збройний конфлікт. Це становить 66,6 % у першому випадку і 57,4% .- у другому від кількості виявлених нелегалів з цих країн.

За останні сім років при нелегальному переході українського кордону було виявлено нелегальних мігрантів з Афганістану 1052 чол., 267 з них зазначили як основну причину міграції збройний конфлікт. Це становить 25,3% від кількості виявлених нелегальних мігрантів з цієї країни.

Дискримінаційні причини. Суть цих причин полягає в обмеженні або позбавленні прав певної категорії громадян за ознакою расової та національної належності, за ознакою статі, за релігійними і політичними переконаннями [].

Дискримінація може бути визначена як будь-яка форма підпорядкування або негативного ставлення до окремих осіб або груп, яка грунтується на характеристиках, що не є прийнятними за умов, а також на певній території, де вона має місце. Дискримінація означає будь-яке розходження, виняток або перевагу, що заперечує або применшує рівень здійснення прав людини. Положення про захист прав людини грунтується на принципі заперечення дискримінації.

Акти дискримінації можуть відбуватися відкрито або таємно, вони можуть набувати значного поширення, здійснюватися окремими особами або анонімними групами, можуть бути спорадичними або систематичними, незначними (наприклад, у жартах) або серйозними, що завдають психічної, матеріальної або фізичної шкоди жертвам.

Дискримінація має дві основні форми: дискримінація де-юре (або правова), закріплена в законах, і де-факто (або неофіційна), що укоренилася в соціальних звичаях. Дискримінація де-факто має місце в ситуаціях, коли домінуюча група користується перевагами стосовно меншості. На відміну від дискримінації де-юре, яка може бути ліквідована шляхом зміни законів, дискримінацію де-факто викоренити непросто. Дискримінація де-факто звичайно існує тривалий час, тому що вона міцно вкорінюється в звичаї або інститути суспільства. Дискримінація етнічних груп є однією з основних причин політичних конфліктів і сецесії (виходу зі складу держави).Серед дискримінацій найбільш рельєфне вираження мають расові дискримінації та релігійні  утиски.

Расові дискримінації спричиняють нелегальні міграції, які грунтуються на переслідуваннях за ознаками раси, кольору шкіри, національного або етнічного походження, котрі ставлять собі за мету знищення або применшення визнання чи використання на рівних прав людини й основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній або інших галузях суспільного життя [].

Релігійні утиски теж спричиняють нелегальні міграції, що грунтуються на переслідуванні за різні релігійні погляди. Особливо яскравий прояв  вони знаходять у ряді конфліктних зон на Близькому та Середньому Сході, в країнах традиційного поширення ісламу. Це конфлікти, викликані релігійно позначеними рухами дрібних етнічних груп, і конфлікти, в основі яких покладено протиріччя на релігійно-общинному грунті. Вони мають місце як у конфесійно однорідних, так і в неоднорідних державах. У конфесійно однорідних країнах прихильники різних поглядів і сект борються проти обмеження їхніх прав з боку представників пануючого релігійного погляду або секти. У підетнічних і поліконфесійних країнах релігія сприяє зімкненню конфесіональної групи перед особою пануючої общини, що сповідає іншу релігію.

Природні катастрофи також можуть бути причиною нелегальних міграцій. Як правило, такі переміщення населення відбуваються, якщо на території компактних поселень або поблизу людських помешкань виникають екологічні катаклізми. Наприклад, виверження вулкана, зсуви гірських порід чи снігових лавин, опущення під воду суходолів тощо.

Подібні переміщення означають тимчасову або безповоротну втечу від природних катастроф, які можуть погіршитись. Якщо аномальні явища бувають епізодичними, однак не надто катастрофічними, то вони спричиняють міграцію за принципом маятника, тобто за вектором – «звідти -туди-назад». Природні катастрофи, які відбуваються один раз на 50 або навіть і більше років, якщо їх несприятливі  наслідки не надто тривалі, а значною мірою  більше виснажливі і тому не такі небезпечні, протягом певного часу всі вони забуваються.

Характерною особливістю нелегальної міграції, зумовленою цими причинами, є повернення значної кількості потерпілих від природних катастроф на місця їх колишніх розселень, причому за той проміжок часу, коли стихійні природні сили ще не зовсім вгамувалися і не призупинили свого загрозливого наступу на людину. За таких ситуацій потяг до історичної території, де виросли, жили й працювали батьки, діди й прадіди, виявляється сильнішим за природну небезпеку.

Екологічні катастрофи спричиняють міграції, які грунтуються на різкому зростанні суперечностей у відносинах між суспільством та природою, порушення природних процесів унаслідок відчутного антропогенного впливу, що посилюється в другій половині ХХ ст. та приводять до активних міграцій. У Конституції України ст. 16. йдеться: «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов’язком держави» [] .

Державні реформи також можуть бути причиною виникнення нелегальної міграції. Міграції внаслідок реформ – це масовий виїзд з території країн, у межах яких: а) обмежуються права і свободи особи (людини); 6) здійснюються реформаційні заходи, які боляче вдаряють по життєвих і суспільних інтересах; в) створюється етнічне, політичне, релігійне та соціальне напруження; г) ініціюються збройні конфлікти і соціальні протистояння; д) здійснюється перехід від світських держав до релігійних суспільств; е) зміщуються акценти на розбудову держави та суспільства за національними пріоритетами і спрямуваннями; є) витісняються так звані «інородці», причому з посад державної влади, органів управління та місцевого самоврядування.[]

Так, здійснення реформ в Іраку спричинило зростання нелегального проникнення громадян цієї країни в Україну. За даними Комітету по охороні державного кордону, за 1999 р. на кордоні під час  нелегального перетину було затримано 762 громадянина Іраку, за нашими даними, 57 % від цієї кількості іммігрантів мали вищевказану причину. Аналогічна картина спостерігається відносно нелегальних мігрантів з Китаю. Їх було затримано в 1999 р. 1657 чоловік, за нашими дослідженнями 38 % від цієї кількості іммігрантів мали вищевказану причину.[].

Причини інтелектуального характеру породжують нелегальну інтелектуальну міграцію. Вона характеризується переміщенням у межах національної території або в міждержавному просторі тієї категорії осіб, які займаються розумовою діяльністю, створюють суспільні блага та матеріальні цінності внаслідок інтелектуальної діяльності.

На міждержавному рівні інтелектуальна  міграція це –  «втеча мізків» за кордон, перетягування інтелектуальних ресурсів з однієї країни до іншої. Держави світу, їх фізичні та юридичні особи заохочують інтелектуальну міграцію, тому що вона сприяє соціально-культурному розвитку. За інтелектуальним потенціалом активно полюють ті підприємства й фірми, транснаціональні корпорації чи об’єднання, що успішно використовують його для інноваційних нововведень, причому, як у сфері виробництва, так і в мистецтві, культурі, науці.[]

 Різновидом цієї міграції є міграція зумовлена потребою в одержанні освіти. Запропоновуємо для неї термін – «освітня міграція». Так, за нашими дослідженнями, 10,7 % опитаних нелегальних мігрантів однією з причин зазначили неможливість отримати на батьківщині бажану освіту.

Причини культурного характеру містять у собі дещо інший зміст, якій спонукає міграції культурного характеру. Цей різновид соціальних переміщень мобільного населення, які мігрують з одного місця в інше за світоглядними мотивами, у пошуках саме тих культурних поглядів, що є для індивіда або групи найбільш прийнятними і сприятливими, етнічно чи релігійно привабливішими.

Культурна міграція характерна для творчих людей – артистів, митців, літераторів, художників і т.д. Етичне та моральне виховання, що лежить у підгрунті формування індивідуального світогляду, зумовлює чималий вплив на процеси та явища, які спричиняють і живлять культурні міграційні потоки[].

Економічні причини можуть також виступати причиною виникнення нелегальної міграції. Це переміщення здійснюється внаслідок погіршення умов життя та праці, які призводять до бідності та злиденності трудящих мас, а також спричиняють масове розшарування в суспільстві, що створює підгрунтя для поляризації та протистояння конфліктів та суперечностей.

Економіка, яка диктує політичні рішення, лежить в основі економічної міграції, що може спрямовуватися з села до міста, від району до обласного центру, з однієї держави до іншої.

Міграція з економічних причин є постійним соціальним явищем. Це твердження пояснюється нерівномірним господарсько-економічним та культурно-політичним розвитком держав, їх неоднаковим підходом до розв’язання завдань і проблем ринкової, передусім соціально зорієнтованої економіки.

Наші дослідження дозволяють зробити висновок, що міграція з Південно-Східної Азії характеризується здебільшого класичним мотивом економічної міграції. Відсутність роботи, низька заробітна плата, незатребуваність, неможливість зробити кар’єру – основні економічні мотиви. Але цілком відкидати стресові фактори в цих країнах не можна. Багато іноземців цієї групи приїжджають на Україну з надією легалізуватися та організувати свій бізнес, спробувати човниковий бізнес. До цієї групи можна віднести громадян Китаю, Індії та Шрі-Ланки. Так, економічний занепад у Шрі-Ланці призвів до масового притоку нелегальних мігрантів з цієї держави до України. Так, за даними Комітету по охороні державного кордону за 1999 р., на кордоні при нелегальному перетини було затримано 2125 мігрантів з цієї країни, за нашими дослідженнями, 54 % від цієї кількості виштовхуючим чинником мали вищевказану причину [].

До іншого блоку, тобто до причин, зумовлених соціально-економічними й іншими особливостями країни, до якої вони прибувають або яку вони перетинають транзитом, належать:

специфіка географічного положення; економічна нестабільність; недосконалість механізму протидії нелегальній міграції («прозорість» кордонів; білі плями в нормативному регулюванні; прорахунки у формуванні управлінських структур і визначенні їхньої компетенції; не завжди правильний вибір форм і методів впливу на нелегальну міграцію; відсутність методик протидії конкретним видам нелегальної міграції); дешеві соціальні послуги; відсутність мовної та культурної ізоляції; організований характер нелегальної міграції.

Перелічені причини приховують значну притягальну силу.

Специфіка географічного положення.

На відміну від економічно розвинених держав, які приваблюють іммігрантів своїм багатством, Україна завдячує їх увазі своїм геополітичним положенням - у центрі Європи, на перехресті шляхів Схід - Захід, Південь - Північ. Низький рівень життя в Україні приваблює сюди специфічний контингент іммігрантів – низько кваліфікованих або взагалі без будь-якої кваліфікації громадян, кримінальні елементи з країн Південно-Східної Азії, Близького Сходу, Африки, Кавказу та Закавказзя. Останні розглядають Україну не як державу для своєї діяльності, вкладання в її економіку інтелекту, капіталу, а як тимчасове місце перебування, своєрідний плацдарм для подальшої імміграції до країн Заходу.

За даними Державного комітету у справах охорони державного кордону України, при перетині кордону з України було затримано в 1999 р. 5023 нелегальних мігрантів [].

Згідно з нашим  дослідженням 31,9 % домінуючих причин з перелічених позицій, які штовхають нелегальних мігрантів на Україну, є привабливе геополітичне положення, яке дає реальну змогу потрапити до країн Західної Європи. Навіть ті нелегальні мігранти, які бачили Україну останнім пунктом своєї подорожі, через деякий час вирішають спробувати потрапити до країн Західної Європи. Становище вимушених мігрантів з колишніх республік СРСР дуже важке на Україні, тому багато з них не мають можливості та коштів залишатися тут постійно. Вони шукають шляхів потрапити на Захід: 17% біженців з колишніх республік СРСР залишили місця постійного проживання внаслідок екстремальних ситуацій, 7% вимушених мігрантів, що виїхали самостійно, бажають виїхати на захід. Мігранти з вищою освітою частіше бажають виїхати з України на захід, у зв’язку з нереалізованістю своїх бажань. За нашим опитуванням, 71% матеріально забезпечених на Україні нелегальних мігрантів хочуть виїхати; 51% матеріально незабезпечених на Україні нелегальних мігранта хочуть виїхати; 3.2% прибули на Україну з надією використати шанс легально звернутися до посольства інших країн для отримання статусу біженців у цих країнах.

Економічна нестабільність.

Економічна нестабільність є одним з факторів, які приваблюють і спонукають потоки нелегальної міграції. Так, 36,7% від загальної кількості опитаних нами нелегальних мігрантів, назвали однією з найбільш привабливих саме цю причину. В економічній нестабільності, неусталеності нормативно-правового законодавства в Україні вони вбачають можливість швидко скласти значний капітал з мінімальними затратами. Цей чинник, за нашими даними, посідає друге місце серед привабливих переваг України.

Україна стала зручним місцем для перепродажу дешевих товарів, легкого збагачення для тих, хто має хоча б незначний первісний капітал. Маючи навіть обмежені суми грошей у вільно конвертованій валюті, мігранти можуть не тільки тривалий час проживати в Україні, а й зміцнювати своє фінансове становище. Таким чином, для громадян з держав «третього світу», з огляду на складності проживання в їхніх рідних країнах, Україна навіть у кризовій ситуації має сприятливіші умови для проживання.

Тільки легально в Україну в 1999 р. прибуло 219,8 тис. мігрантів у службових справах. Багато так званих «іноземців – бізнесменів» для оформлення візи в Україну використовують «запрошення» юридичних осіб України, нібито для в’їзду зі службовою метою, яка вже з самого початку не відповідає меті їх прибуття. Потрапивши до України, вони не мають можливості продовжити свою візу і переходять на нелегальне становище. Так, громадяни Індії та Китаю в березні-травні  минулого року прибували до України за візами, оформленими на підставі запрошень 250-ти державних, спільних, приватних підприємств, фірм та інших юридичних осіб України [].

Деякі злочинні угруповання спеціалізуються на відправленні запрошень за кордон. Такий бізнес мало чим загрожує, оскільки в українських законах немає спеціальних статей, що передбачають покарання за подібну діяльність. Навіть одна людина може заснувати товариство з обмеженою відповідальністю, запросити «на переговори» з-за кордону, скажімо, з якоїсь африканської країни, групу «партнерів» з 50 або 100 чоловік, отримати з кожного «партнера» по 500 доларів – і відразу ліквідувати свою фірму, не несучи ніякої відповідальності за скоєне. А «партнери» поповнюють ряди нелегальних мігрантів в Україні.

Перевірка Генеральною прокуратурою України в 1995–1996 рр. дотримання законодавства, що регламентує правовий статус іноземців, виявила 4 державні заклади, 19 комерційних структур, а також багатьох окремих громадян, що сприяли іноземним громадянам в оформленні документів на право в’їзду та перебування в Україні [].

Недосконалість механізму протидії нелегальній міграції.

Під механізмом протидії нелегальній міграції нами розуміється система організаційно-правових заходів, що використовується державою для утримання міграційних процесів у рамках законності.

Його складовими є: нормативна база протидії нелегальній міграції; організаційно-правові структури, покликані здійснювати протидію нелегальній міграції; адміністративні заходи, що використовуються цими структурами для протидії нелегальній міграції.

Наші дослідження щодо функціонування цього механізму показали, що найбільш рельєфними його недоліками є: «прозорість» кордонів; недосконалість нормативного регулювання; прорахунки у формуванні управлінських структур та визначенні їх компетенції; недоліки організації впливу на нелегальну міграцію; відсутність методик протидії конкретним видам нелегальної міграції.

Ці самі чинники складають комплекс причин, які підштовхують велику кількість нелегальних мігрантів рушати у важку подорож, у пошуках кращого життя. На це вказали 23 % опитаних.

а) «Прозорість» кордонів.

Нелегальні мігранти - вихідці з країн Південно-східної Азії, Африки, Середнього та Близького Сходу, що намагаються дістатися Західної Європи, або залишитися на Україні - почали з’являтися після розпаду Радянського Союзу і послаблення режиму на його колишніх кордонах. Їх появі, значною мірою, сприяло те, що деякі нові незалежні держави встановили ліберальні правила перетину кордонів для громадян суміжних країн, які раніше не входили до складу СРСР. Наприклад, на кордоні Азербайджану з Іраном, Молдови з Румунією існують спрощені умови переходів. Деякі ділянки колишнього радянського кордону мають досить умовну охорону через те, що там відбуваються бойові дії, наприклад, у районі таджицько-афганського кордону. Все це створює сприятливі умови для нелегального переходу на територію країн СНД.

Умови «прозорості» кордонів дозволяють нелегальним мігрантам практично безперешкодно пересуватися по пострадянському простору (за винятком країн Балтії).

Таким чином, по периметру України утворилася своєрідна обстановка: одні кордони, а саме з країнами СНД, мають «прозорий» характер, спрощений режим охорони, а інші - «старі» кордони, тобто колишні західні кордони СРСР, охороняються суворо. «Прозорі» кордони України зі сходу і приваблюють нелегальних мігрантів.

За даними Державного комітету у справах охорони державного кордону України, 57,8% нелегальних мігрантів затримано на кордонах, які не достатньо оформлені в правовому відношенні. Це кордони України з Росією, Білорусією та Молдовою. Враховуючи західну спрямованість нелегальної міграції, що проходить через територію України, така ситуація перетворює її на своєрідний фільтр для нелегалів, певний їх накопичувач. Не маючи змоги перейти український кордон на його західній ділянці відразу, нелегальні мігранти, осідають переважно у великих містах, поповнюючи ряди злочинного світу. При цьому вони не втрачають надії перетнути в зручний момент західний кордон.

Усе це призвело до того, що в Києві, Одесі, Ужгороді, Чернівцях, Львові, інших містах одночасно перебуває по кілька тисяч нелегальних мігрантів. Вони влаштовуються на приватних квартирах, у студентських гуртожитках, де проживають їхні земляки тощо. Небезпека полягає не лише в кількісному зростанні нелегальної міграції, а й у вкрай несприятливому її впливі на ситуацію в країні. Не маючи документів, законних джерел існування, нелегальні мігранти вдаються до правопорушень, злочинних дій.

 Це призводить до того, що в Україні зростає кількість нелегальних мігрантів, які настійно вишукують шляхи проникнення до країн Західної Європи.

б) Недосконалість нормативного регулювання;

Прогалини у нормативній базі, яка регулює правовий статус мігрантів і дає хід механізмові протидії нелегальній міграції, посідають чільне місце серед чинників, що сприяють нелегальній міграції.

Найважливіший суто міграційний нормативний акт – Закон України «Про біженців» [] – з'явився у червні 2001 року і нарешті вирішив ті прогалини, які були не враховані у попередньому Законі «Про біженців» (1993) , а саме вирішені питання  щодо возз'єднання сімей біженців, питання «третьої країни», але осталося відкритим питання «біженців війни», які прибувають на Україну у великій кількості і змушені залишатися в країні як нелегальні мігранти, соціальної допомоги біженцям.

 Необхідно підкреслити, що одного лише Закону «Про біженців» замало для врегулювання статусу іноземців, які перебувають в Україні. Щоб якось зарадити справі, необхідно терміново прийняти Закон «Про притулок», Міграційної програми України,  дозволили б врегулювати статус цих людей. Це дуже важливо, оскільки категорія «притулок» передбачена Конституцією України [].

Прийняття таких законів та інших нормативних актів дозволить урегулювати статус різних категорій іммігрантів, які знаходяться в Україні, сприятиме протидії нелегальній міграції і нелегальним перебуванням на території України іноземців.

 в)Прорахунки у формуванні управлінських структур та визначенні їх компетенції.

Одночасно з формуванням законодавчої бази врегулювання міграційних процесів, створювалися структури, покликані організовувати виконання та контроль за додержанням законів. У Законі «Про біженців» визначено, що центральним органом державної виконавчої влади, який координує діяльність із розв’язання проблем біженців, є спеціально уповноважений центрального органу виконавчої влади у справах міграції, саме який це орган в Законі не указаний.  На сьогодні не існує Державного комітету України в справах національностей та міграції. Відповідно до Указу Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1573 «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади України» [] повноваження Державного комітету України в справах національностей та міграції було покладено на Міністерство юстиції України, МВС України, Міністерство культури і мистецтв України. Для порівняння зазначимо, що Федеральна міграційна служба Російської Федерації налічує понад 2 тис. чол. у 89 регіональних підрозділах [].

 З метою комплексного розв’язання міграційних проблем, необхідне розширення міграційної служби в Україні, яке має відбуватися відповідно до Концепції державної міграційної політики. Глибока організаційна, законодавча, фінансова підготовка допоможе перейти до створення такої міграційної служби, яка б забезпечувала розв’язання всього комплексу міграційних проблем.

Враховуючи низьку спроможність прийому мігрантів, загрозу безпеці та стабільності в нашій країні в сучасних умовах можуть створити навіть незначні контингенти мігрантів.

На досить низькому рівні інформаційне забезпечення обліку іноземців, які офіційно прибувають в Україну, зокрема транзитом, хоча можливості для цього в державі є. Насамперед, – це існуючі локальні комп’ютерні мережі.

Важливим завданням посольств багатьох держав є видача віз і поширення інформації про імміграційний порядок у країні їх перебування. Ці функції виконуються посадовими особами посольств або міграційних служб останніх. Візи – це відображення міграційної політики тієї або іншої держави. З одного боку, вони є елементом дозвільної системи, а з другого – засобом, що є протидією зловживанням у сфері імміграції. Водночас у разі постановки питання про небажаність в’їзду до конкретної держави тієї або іншої особи видача віз може набувати політичного характеру. За запрошеннями прибувають іноземні громадяни, як правило, з країн Південно-східної Азії, Близького та Середнього Сходу, Африки, що мають намір перебратися на Захід. А в цілому останнім часом через Україну на Захід намагалися перебратися громадяни зі 108 держав. 

г) брак організаційного впливу на нелегальну міграцію.

Організація, на яку мають бути покладені управлінські функції по впорядкуванню міграційних питань, повинна займатися розв’язанням таких проблем:

по-перше, вивчення та оцінка міграційної обстановки;

по-друге, розробка заходів, здатних забезпечити ефективність протидії нелегальній міграції. У практичному аспекті – це планування відповідної роботи;

по-третє, поліпшення використання сил і засобів суб’єктів протидії нелегальній міграції. Воно полягає в удосконаленні їхніх якісних характеристик, збільшенні кількості, раціональнішому розподілі за об’єктами і лініям роботи;

по-четверте, удосконаленні взаємодії суб’єктів протидії нелегальній міграції, залученні до неї інших державних органів і громадських формувань;

по-п’яте, виявленні та впровадженні позитивного досвіду в практику діяльності суб’єктів протидії нелегальній міграції, особливо з нетрадиційними її проявами;

по-шосте, застосуванні контролю та перевірки виконання.

Вивчення організації впливу на нелегальну міграцію показує, що практично за всіма її складовими спостерігається відсутність повноти використання можливостей суб’єктів протидії нелегальній міграції.

Так, в інформаційній довідці Державного комітету у справах охорони державного кордону України відзначається, що актуальною залишається проблема висилки нелегальних мігрантів. Затримуючи велику кількість мігрантів, Прикордонні війська разом з органами СБУ та прокуратури перевіряють обставини порушення іноземцями законодавства, а затриманих згідно зі спільним наказом Держкомкордону і МВС від 25.12.97 p. № 477/877 передають органам МВС []. Проте примусова висилка іноземців здійснюється в невеликій кількості. Це призводить до того, що в Україні зростає кількість нелегальних мігрантів, які наполегливо вишукують шляхи проникнення до країн Західної Європи. Для в’їзду в Україну іноземці використовують запрошення від громадян України або своїх співвітчизників, які вже перебувають в Україні. Перевіркою встановлено, що інколи такі запрошення оформляються органами МВС без урахування проблем нелегальної міграції в Україні.

Так, рівень освіти тих, хто прибуває, їх неспроможність пояснити причину свого перебування в Україні, а також те, що інколи такі іноземці прибувають в Україну цілими сім’ями з малолітніми дітьми, свідчить про відсутність дієвої взаємодії державних органів на етапах «оформлення запрошення – оформлення візи – перетинання державного кордону – прибуття до установи – реєстрація в органах ПР та МР МВС України».

На досить низькому рівні інформаційне забезпечення обліку іноземців, які офіційно прибувають в Україну, у тому числі транзитом, хоча можливості для цього в державі є, перш за все, використовуючи АІС «Дельта Потік» та вже існуючі локальні комп’ютерні мережі.

На ефективність протидії впливає нестача коштів для проведення повномасштабного комплексу заходів щодо з’ясування обставин порушення кордону і відсутність у Прикордонних військ перекладачів з непоширених іноземних мов.

Не завжди ефективною є робота СБУ прикордонних областей, м. Києва в проведенні дізнання за найбільш складаними справами про порушення державного кордону.

На якість роботи з нелегальними мігрантами значною мірою впливає мовний бар’єр, який не дає змоги якісно провести опитування, роз’яснювальну роботу щодо добровільної репатріації, встановити необхідний психологічний контакт для з’ясування обставини переправлення, особи організаторів і переправників [] .

Серйозного вдосконалення потребує міграційна статистика, оскільки оцінка характеру і масштабів проблем, пов’язаних з рухом населення за кордон і з-за кордону, неможлива без повних і точних статистичних даних. Останнім часом досягнуто значних успіхів у вирішенні цього питання. Проте у зв’язку з обліком мігрантів за фактом прописки (виписки) значна кількість осіб, які в’їжджають в Україну або виїжджають з неї, не оформлюють прописки, взагалі статистикою не охоплюється. Отже, потребують подальшого вдосконалення форми первинного обліку і статистичної звітності.

Дуже погано здійснюється збір статистичних даних про перебування іноземних громадян на території України. Не фіксується місце проживання нелегальних мігрантів, що подали заяву на отримання статусу біженця. Не фіксуються повторні в’їзди іноземних громадян, які вже раніше перебували на території країни, і покараних за скоєні правопорушення.

Такі обставини сприяють не тільки збільшенню кількості нелегальних мігрантів, метою яких є поліпшення життєвого становища, а й кількості осіб, що намагаються уникнути кримінальної відповідальності за скоєні злочини. Вони також є привабливими для частини транзитних мігрантів, які є так званими туристами, що прибувають до України тимчасово, а «осідають» надовго. Такими можливостями користуються громадяни з Південно-східної Азії, для яких немає проблем легально прибути, скажімо, до Азербайджану, а потім залізницею прямо до Києва, звідти – до Львова, Ужгорода чи будь-якого іншого міста в західному регіоні України, де можна перетнути державний кордон.

Проведений аналіз архіву порушників кордону (нелегальних мігрантів) за один рік, з метою виявлення осіб, затриманих за порушення кордону вдруге і більше, показав, що протягом 1999 р. кожен 10 – 15 -й нелегальний мігрант затримувався повторно на державному кордоні України []. Для аналізу було взято відомості про громадян Афганістану, Індії, Китаю, Іраку, Шрі-Ланки, кількість яких становить 70 відсотків від загальної кількості незаконних мігрантів, затриманих за минулий рік.

 д) Відсутність методик протидії конкретним видам нелегальної міграції [].

Важливою умовою розробки адекватних заходів міграційної політики та їхньої успішної реалізації є наукове забезпечення. В Україні існують достатні для цього наукові сили. Проте, оскільки міграційна політика попереднього періоду переважно спрямовувалася на задоволення потреб виробництва, науковцями в основному досліджувалися ті форми територіальної мобільності населення, які були пов’язані із зайнятістю, перерозподілом трудових ресурсів. Значно менше уваги приділялося соціально-політичному, етнічному, культурному та іншим аспектам міграції. Зі зміною характеру міграційних процесів та завдань міграційної політики виникає потреба в новому, полідисциплінарному, комплексному підході до міграції.

Одним із соціально значущих результатів науково-дослідних робіт у даній сфері повинні стати методики протидії конкретним видам нелегальної міграції. В їх основі повинні лежати аналіз стану  протидії конкретним видами нелегальної міграції; дослідження причин кожного з видів нелегальної міграції; оцінка майбутнього стану даного явища, тобто його прогнозування. Головною метою кожної методики має бути профілактика порушень міграційного законодавства стосовно конкретних видів нелегальної міграції. Вони повинні визначати безпосередню тактику дій окремих суб’єктів, до компетенції яких входить протидія проявам нелегальної міграції. Таким чином, методики повинні розроблятися для кожного конкретного суб’єкта. Наприклад, для паспортно-візових служб МВС, служби дільничних інспекторів міліції, оперативних підрозділів органів внутрішніх справ, що відповідають підрозділам Прикордонних військ, Служби безпеки. Вони повинні стати важливим компонентом навчання співробітників ОВС за програмами підготовки шерифів. Експериментальні заходи для створення такого інституту сьогодні успішно апробовуються в сфері забезпечення й охорони громадського порядку.

З цією метою варто було б створити наукові центри у відповідних відомствах. Вони спеціалізувалися б на різнобічному дослідженні міграційних процесів, об’єднанні і координуванні зусиль географів, демографів, економістів, соціологів, політологів, культурологів та практичних працівників, що безпосередньо протистоять правопорушенням у цій сфері.

Крім постійного моніторингу міграційної ситуації в Україні необхідно грунтовно вивчити стан і настрої недавніх емігрантів з України, а також потенційних нелегальних мігрантів в Україну в країнах їхнього поселення, що дало б можливість прогнозувати склад та інтенсивність міграційних потоків. Це можливо не лише за рахунок надто дорогих закордонних відряджень українських спеціалістів. Існує можливість налагодити контакти з дослідницькими осередками української діаспори, на договірній основі встановити зв’язки із спеціалізованими науковими установами зарубіжних країн, що стало б важливим напрямом роботи Українського центру по вивченню міграції.

Доступність отримання освіти.

В Україні досить дешево коштує навчання в навчальних закладах, а до останнього часу воно взагалі було безкоштовне. Умови вступу іноземців до вищих та середніх спеціальних навчальних закладів і навчання в них дають їм змогу тривалий час перебувати в країні на законних підставах, використовуючи свій статус студента чи випускника вузу для здійснення спроб продовжити навчання в західних країнах, отримати роботу за найманням чи за контрактом.

Такі умови навчання, проживання, можливість в’їзду до країни дають багато шансів з нелегального становища перейти на легальне. 23 проценти, від загальної кількості опитаних нами нелегальних мігранта, бачать в Україні країну, де вони можуть вирішити проблеми щодо їх освіти.

Тільки в 1998 р. до вузів України було зараховано 387 іноземців з грубими порушеннями законодавства: 124 чол. – не мали в’їзної візи, 109 чол – мали недійсну візу, 154 чол. – своєчасно не зареєстрували своє прибуття в органах внутрішніх справ []. Канал отримання освіти широко використовується африканцями, мігрантами з Північно-східної Азії, Близького та Середнього Сходу. У середньому його використали 30-40 процентів мігрантів цих регіонів.

Іноземні випускники вищих та середніх спеціальних навчальних закладів України в 1998 р. складали кілька тисяч чоловік. Майже половина випускників вузів міст Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська та Львова намагається не повернутися на батьківщину і досягають цієї мети []. Певна частина тих, хто виїхав додому, з часом знову з’являється в Україні, поповнюючи постійну діаспору нелегальних мігрантів.

Таким чином, нелегальні мігранти, які довго мешкають в Україні, швидко знаходять співвітчизників та спільну мову з місцевим населенням. Останні допомагають своїм землякам оселитися в студентських чи робітничих гуртожитках, на приватних квартирах чи в готелях, сприяють їм в адаптації й зорієнтовують щодо подальших дій.

Відсутність мовної та культурної ізоляції;

Важливо відзначити, що нелегальні мігранти в Україні не відчувають мовної чи культурної ізоляції, що є характерним для перебування будь-якої людини в невідомій країни. Як правило, вони потрапляють у середовище своїх родичів, земляків.

Багато так званих «мігрантів – родичів» (переважно громадяни Китаю, Шрі-Ланки, Індії) для прибуття в Україну використовують приватні запрошення, оформлені за сприяння органів ПР і МР їхніми земляками для відвідання іноземців, які тимчасово проживають в Україні, або відвідання громадян-пенсіонерів України.

Опитування за цією ознакою показав, що 8%, від загальної кількості нелегальних мігрантів раніше були на Україні або мали інформацію від родичів та близьких знайомих про стан речей, 7% приїхали для возз’єднання сімей, що характерно для мігрантів з колишніх республік СРСР, афганців та курдів, 1% іноземців приваблює чинник одруження з українськими громадянами та можливість отримання громадянства.

Організований характер нелегальної міграції.

Оскільки незаконне транспортування людей належить до найприбутковіших видів кримінального бізнесу, для обслуговування нелегальної міграції в Україні виникла і діє злочинна мережа, тісно пов’язана з організованою злочинністю за кордоном.

Спеціальні групи мігрантів формуються в Мадрасі, Калькутті, Катманду, Карачі, Коломбо та в деяких інших містах Південно-східної Азії для транспортування до Європи. Найчастіше першою країною легального в’їзду стає Росія. Потім ідуть республіки Середньої Азії, Казахстан та Азербайджан. Нині частину транзитних мігрантів дають прямі рейси з далекого зарубіжжя. Значна частина в’єтнамців, корейців та китайців тимчасово затримується в близькому зарубіжжі. Менша частина проходить переформування для подальшого етапування і перебирається в Україну та Білорусь. Деякі з них –  під виглядом абітурієнтів вузів, туристів чи комерсантів із справжніми документами, інші – нелегально. Нелегальні мігранти прибувають в Україну часто зі справжніми туристичними візами (але виданими до фальшивих національних паспортів) і вступають у контакт зі своїми співвітчизниками, які допомагають влаштуватися на тимчасове проживання. Для деяких іноземних студентів це заняття стало постійним прибутковим бізнесом.

Під час тимчасового перебування в Україні формуються групи для переходу через кордон, готуються необхідні для цього документи, здобуваються візи. При цьому не виключається нелегальний перетин кордону.

Безпосередньо в районі державного кордону визначаються маршрути пересувань, розробляються «легенди» у випадку затримання і т.ін.

Нарешті настає останній етап - непомітне прибуття до району кордону. Найчастіше це Мостиський, Рава-Руський або Чопський напрямок. Тут, недалеко від кордону, нелегальні емігранти зупиняються приблизно на 5-15 днів на «конспіративній» квартирі, вивчаючи конкретну ситуацію. Зазвичай, роблять це так звані провідники, враховуючи особливості своєї групи. Далі «нелегали» добираються до кордону в зафрахтованих і спеціально обладнаних автомобілях або, найчастіше, у таксі й уночі на обраній дільниці роблять спробу перетнути кордон.

Найпоширенішим засобом організації контрабанди «живого товару» є переправлення нелегальних мігрантів до кордону на автомобілях, переведення їх пішки через розмежувальну лінію в обхід пунктів пропуску, після чого часто в дію вступає вже інша, зарубіжна ланка переправки. Частку в цьому бізнесі беруть деякі директори готелів, гуртожитків, турбаз, які надають тимчасовий притулок нелегальним мігрантам. Виходячи з аналізу фактів затримання нелегальних мігрантів, можна дійти висновку, що на території України, Росії та Білорусі створена й функціонує добре організована мережа «фірм» (туристичних і комерційних), як правило, фіктивних, які «роблять бізнес» на обслуговуванні псевдотуристів і псевдостудентів.

Про масштаби та динаміку такого роду діяльності в Україні можна судити на основі таких даних. Якщо в 1992 р. було виявлено п’ять злочинних груп, що займалися переправкою нелегальних мігрантів за кордон, то в 1994 р. їх стало – 78, а за половину 1995 р. було виявлено – 91. Всього ж за 1992–1995 рр. на території України виявлено і знешкоджено 325 каналів нелегальної міграції. Саме такі кримінальні клани є в більшості випадків організаторами групових перетинів кордону. У 1993–1994 рр. на ділянках кордону з Польщею і Словаччиною було затримано 230 груп при спробах нелегального переходу [] .