3.3. Мотив злочину та призначення покарання

Мотив злочину найтіснішим чином пов'язаний з призна­ченням покарання. Простежується така динамічна картина: для призначення справедливої міри покарання необхідно правильно кваліфікувати суспільне небезпечне діяння, у вчиненні якого визнаний винним підсудний; здійснити пра-

1 11

вильну кваліфікацію суспільне небезпечного діяння не­можливо без врахування його мотивів; звідси випливає, що без врахування мотивів вчиненого суспільне небезпеч­ного діяння не можна застосувати І справедливого пока­рання.

Призначення покарання - це виключна компетенція су­ду (судді), яка «полягає у визначенні певного виду і розміру кримінального покарання, необхідного й достатнього для досягнення мети покарання щодо конкретної кримінальній справи» [49, С. 306]. Цим підкреслюється важливість при­значення покарання як одного з етапів застосування кри­мінального законодавства. При призначенні покарання суд має керуватися лише законом. У ч. 1 ст. 65 КК України за­кон встановлює загальні засади призначення покарання, згідно з якими суд призначає покарання:

•   у межах, установлених у санкції статті Особливої ча­стини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчи­нений злочин;

•   відповідно до положень Загальної частини цього Ко­дексу;

•   враховуючи  ступінь  тяжкості   вчиненого  злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжу­ють покарання.

Специфіка загальних засад призначення покарання по­лягає у тому, що вони повинні застосовуватись судом од­ночасно у своїй єдності, коли він вирішує питання про об­рання конкретної міри покарання [212, С. 26].

Для нашого дослідження особливий інтерес становить третє правило загальних засад призначення покарання, яке включає такі елементи: а) ступінь тяжкості вчиненого зло­чину; б) особу винного; в) обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Врахування судом кожного з цих елементів напряму переплітається з аналізом мотивів вчи­неного злочину. Без встановлення мотивів злочину немож­лива реалізація не тільки вищезгаданого третього правила призначення покарання, але й решти загальних засад при­значення покарання, оскільки обрання судом конкретної міри покарання має виходити з урахуванням всіх трьох правил.

Ступінь тяжкості, про який йдеться у п. З ч. 1 ст. 65 КК України, є індивідуальним показником рівня суспільної не­безпеки скоєного особою окремого злочину. Він визнача­ється характером і ступенем суспільної небезпеки вчинено­го злочину [52, С. 129]. Отже, тяжкість (суспільна небезпе­чність) злочину має два виміри - характер і ступінь, які

113

ідбивають його соціальну сутність. Характер суспільної ебезпечності діяння несе в собі його якісний зміст і визна-ається «суспільною цінністю об'єкта посягання, а також точинними наслідками, способом вчинення злочину, мо-нвом і формою вини» [70, С. 120]. Ступінь суспільної не-езпечності діяння становить його кількісний зміст і вияв-яється в об'єкті, на який посягає злочин, наслідках, спосо-і вчинення злочину, формі вини, мотиві та меті тощо [48, :. 68].

У п. 2 постанови ПВСУ від 22 грудня 1995 р. № 22 «Про рактику призначення судами кримінального покарання» ідкреслюється, що, визначаючи ступінь суспільної небез-ечності (тяжкості) вчиненого злочину, суд повинен вихо-ити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми ини, мотиву й цілі, способу, обстановки і стадії вчинення [Іочину, кількості епізодів, наявних кваліфікуючих ознак, олі кожного із співучасників (якщо злочин вчинено гру-ою осіб), тяжкості наслідків, що настали, тощо [57, С. 719].

Таким чином, мотив злочину є однією з визначальних знак при врахуванні ступеню тяжкості злочину в процесі ризначення покарання.

Мотив злочину впливає не тільки на тяжкість (суспільну ебезпечність) діяння, але й характеризує особу винного 213, С. 50]. Враховуючи при призначенні покарання особу инного, суду необхідно з'ясувати його риси, якості та особ-ивості, що пов'язані з вчиненням злочину, а також інші ані, які всебічно його характеризують. У такому випадку є енс дослідити спосіб життя особи винного в минулому і ісля вчинення злочину. Однак це неможливо без встанов-ення мотиву вчиненого суспільне небезпечного діяння, скільки він є тією межею, що відокремлює передкримі-альні та посткримінальні мотиви поведінки особи винно-о. З'ясування мотиву злочину сприяє правильному та точ-ому уявленню про мотиваційну сферу особи винного, його ситтєві принципи, установки, звички, схильності тощо, іставлення їх з мотивом злочину дозволяє порівняти, на-кільки загальні риси мотиваційної сфери особи відпові-,ають окремому прояву мотивів при вчиненні суспільне Іебезпечного діяння.

Мотиви злочину відбивають і соціальну позицію особи инного [214, С. 18]. Звідси, міра покарання має бути обра-Іа з урахуванням виявленого в мотиві ступеня негативного тавлення особи винного до соціальних цінностей. Призна-.аючи покарання, суди повинні не тільки розкривати харак-ер мотивів вчинення злочинів, а й причини їх виникнення,

14

що сприятиме більш глибокому вивченню особи винного, його внутрішнього характеру [215, С. 262].

Виключно важливого значення набуває визначення мо­тивів при розгляді їх як обставин, що пом'якшують або об­тяжують покарання. При індивідуалізації покарання суд повинен враховувати кожну з обставин, що пом'якшує або обтяжує відповідальність, та її вплив на зменшення або збільшення суспільної небезпечності злочину й особи, яка його вчинила, а отже, й на міру покарання [216, С. 35]. У чинному кримінальному законодавстві мотиви злочину безпосередньо зазначаються як обставини, що обтяжують покарання.

Наприклад, у ч. 1 ст. 67 КК України йдеться про вчи­нення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату (п. 3), у зв'язку з виконанням по­терпілим службового або громадського обов'язку (п. 4), з особливою жорстокістю (п. 10) тощо. Однак кримінальний закон чомусь чітко не пов'язує ці мотиваційні компоненти з мотивами. Тільки шляхом тлумачення кримінально-право­вих норм з'ясовується, що в першому випадку йдеться про мотиви расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату, в іншому - про мотиви помсти за службову або громадську діяльність потерпілого, в третьому - про моти­ви садизму. Але хіба так важко точно вказати на мотиви злочину у законі?

Слід зауважити, що, приміром, у кримінальному законо­давстві Російської Федерації обтяжуючими відповідаль­ність обставинами визнається вчинення злочину з мотиву національної, расової, релігійної ненависті або ворожнечі, з помсти за правомірні дії інших осіб, з метою приховати ін­ший злочин або полегшити його вчинення, а також з садиз­мом, знущанням, мученнями для потерпілого тощо [217, С. 192]. Такий законодавчий підхід щодо розуміння моти­вів злочинів є доцільним. Однак російські законодавці чо­мусь виключають з переліку обставин, що обтяжують від­повідальність, корисливі мотиви. Це не є, на нашу думку, виправданим, оскільки дуже сумнівно, щоб у Росії зникла проблема корисливої злочинності.

Принаймні для України ця проблема залишається акту­альною. Статистичні дані свідчать, що сьогодні в Україні спостерігається значне зростання корисливих злочинів [218, С. 18]. За прогнозами спеціалістів, така тенденція буде зберігатися і в майбутньому (особливо це стосується зло­чинності у сфері економіки) [219, С. 43]. Тому, напевно, завчасно вести мову про недоцільність існування корисли-

Іуд не може ще раз врахувати її при призначенні покарання »к таку, що його пом'якшує (обтяжує).

Серед суб'єктивних ознак злочину, що впливають на призначення покарання, законодавець приділяє більшу ува­гу мотиву, ніж меті злочину. На відміну від мотивів мета рідко враховується в якості обставин, що обтяжують або пом'якшують покарання, оскільки закон не передбачає вка-іівку на її обов'язкове врахування. Підкреслимо, що у стат-гях 66 і 67 КК України не міститься ніяких обмежень щодо Індивідуалізації відповідальності та покарання за вчинення необережних злочинів. Звідси, якщо мотив належить до кола низьких (наприклад, порушення вимог законодавства про охорону праці з мотивів расової чи національної ворож­нечі - ст. 271 КК України), він може і повинен враховува-гися відповідно до п. З ч. 1 ст. 67 КК України як обставина, що обтяжує покарання. Встановлення мотивів також допо­магає дати правильну оцінку іншим обставинам справи, які «али місце при вчиненні злочину та згідно із законом по­винні враховуватися при призначенні покарання.

Окрім розглянутих вище положень, що стосуються при-шачення покарання, мотиви вчиненого злочину враховую-гься судом і в інших випадках. Наприклад, на підставі :т. 69 КК України за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяж­кості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяж­кий злочин або злочин середньої тяжкості призначити осно­вне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в ганкції статті Особливої частини КК, або перейти до іншого, 5ільш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. Правильно вирішити питання в цаному випадку неможливо без встановлення мотивів вчи­неного суспільне небезпечного діяння та без їх співвідно­шення з індивідуальними рисами і властивостями особи.

Не зменшується роль мотиву й у разі призначення пока­рання при вчиненні кількох злочинів. З положень п. 15 постанови ПВСУ від 22 грудня 1995 р. № 22 «Про практику призначення судами кримінального покарання» випливає, що при вирішенні питання, який із передбачених ст. 70 КК України принципів необхідно застосовувати при призна­ченні покарання за сукупністю злочинів (поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи частко­вого складання призначених покарань), суд повинен врахо­вувати, крім даних про особу винного та обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання, також кількість : ,

118

злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них тощо [57, С. 727].

Аналогічні вимоги мають бути враховані й при призна­ченні покарання за сукупністю вироків.

Обставини, що характеризують особу винного, у тому числі й мотиви вчинення злочину, мають суттєве значення при застосуванні інституту звільнення від покарання та його відбування. Серед всієї сукупності обставин особисто­го характеру, які враховуються судом при застосуванні зві­льнення від покарання та його відбування, особливе місце належить обставинам, що характеризують суб'єктивну сто­рону поведінки особи, зокрема мотивам, цілям, наступному каяттю за вчинене тощо [225, С. 40-41].

Характерним для мотивів злочину є і те, що вони безпо­середньо впливають на призначення такого виду покарання, як конфіскація майна. Згідно з ч. 2 ст. 59 КК України кон­фіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випад­ках, спеціально передбачених в Особливій частині кримі­нального закону. За даних умов саме наявність корисливого мотиву в діях винної особи є підставою для застосування до неї чітко визначеного виду покарання, що неможливо при вчиненні злочину з інших мотивів.

Мотиви злочину повинні також враховуватися при інди­відуалізації заходів щодо виправлення засуджених і запобі­гання вчиненню ними нових злочинів.

Важко не погодитись із зауваженням 1.1. Карпеця про те, що якщо ми хочемо, щоб покарання було ефективним саме для конкретної людини, мають бути викриті ті спонукання та мотиви, які штовхнули її до вчинення злочину [226, С. 170].

Наприкінці зазначимо, що мотив як одна з обставин, що впливає на призначення покарання, заслуговує уваги у всіх, без винятку, випадках, бо його встановлення сприяє більш глибокому і ретельному з'ясуванню особливостей психіч­ного ставлення винного до вчиненого ним суспільне небез­печного діяння. Співвідношення кримінальної відповідаль­ності і кримінального покарання є співвідношенням цілого (відповідальності) і його частини (покарання), а тому, якщо мотив впливає на покарання, він не може не впливати на відповідальність і навпаки. Ось чому заперечення мотиву «де-юре» ніяким чином не відповідатиме запереченню мо­тиву «де-факто».

Отже, без повного врахування судом мотивів вчиненого злочину вирок суду не може бути законним, обґрунтованим і справедливим, що створює загрозу забезпеченню та охо­роні прав громадян у кримінальному судочинстві.

І ю