3.1.2. Врахування мотиву злочину у практичній діяльності органів внутрішніх справ (на основі аналізу експертного опитування)

Дослідження архівних кримінальних справ про умисні вбивства дозволило сформувати думку про те, як слідчі прокуратури (а саме вони здійснюють досудове слідство у справах про умисні вбивства) та судді ставляться до мотиву злочину, як він враховується у судово-слідчій діяльності. Однак для з'ясування практичної ролі мотиву злочину не­можна обмежуватися лише аналізом кримінальних справ. Не менший професійний інтерес викликає думка працівни­ків органів внутрішніх справ (далі - ОВС) щодо проблеми мотиву злочину.

До компетенції ОВС входить виконання багатьох відпо­відальних завдань. Зокрема, міліція, як найбільший струк­турний підрозділ ОВС, згідно зі ст. 7 Закону України «Про міліцію», виконує профілактичну і кримінально-процесу­альну функцію [201]. Слідчий апарат ОВС проводить досу­дове слідство за широким переліком статей КК України (ч. 2 ст. 112 КПК України «Підслідність»). Крім цього, мілі­ція, органи державного пожежного нагляду, а також окремі службові особи ОВС наділені відповідно до ст. 101 КПК України «Органи дізнання» компетенцією проводити ді­знання. При його провадженні або досудового слідства за­кон обов'язково вимагає встановлювати мотиви злочину. У зв'язку з тим, що ОВС уповноважені проводити досудову підготовку матеріалів у протокольній формі, згідно з ч. З ст. 426 КПК України у протоколі про обставини вчинення злочину мають бути обов'язково встановлені та зазначені мотиви злочину. Все це підкреслює важливу роль ОВС в охороні та забезпеченні прав і свобод громадян України.

З урахуванням викладеного, нами був проведений ще один вид наукового дослідження - експертне опитування компетентних осіб щодо проблеми мотиву злочину. Опита­но було 200 практичних працівників системи МВС України (в переважній більшості перші заступники і заступники начальників районних, міських, лінійних ОВС по слідству, старші слідчі з особливо важливих справ, слідчі, дізнавачі та ін.). Всі опитувані мали вищу юридичну освіту. Біль­шість з них успішно закінчили магістратуру та Вищі ака­демічні курси при Національній академії внутрішніх справ України.

Експертне опитування отримало назву «Ваша думка

О1

щодо проблеми мотиву злочину». Був обраний метод запи-тань-відповідей для збирання соціологічних даних. Джере­лом інформації стали письмові повідомлення осіб. Для цьо­го була складена анкета, яка містила три головні частини (докладніше про це викладено у додатку В).

При проведенні експертного опитування фактично ви­користовувалися три види питань: а) питання-діхотомії (1 — так, 2 - ні, 3 - важко відповісти.); б) відкриті питання (з ви­бором альтернатив при відповіді); в) перевірочні питання в змінних формах (відповіді на які повинні співвідноситися з попередніми відповідями).

Були отримані такі результати:

1. Питання № 1 торкалося психологічного аспекту проб­леми мотиву злочину: «Чи є мотив злочину, на Вашу дум­ку, специфічним різновидом мотиву людської діяльності та поведінки?».

На нього відповіли: 1) «так» - 164 (82%) особи; 2) «ні» -14 (7%) осіб; 3) «важко відповісти» - 22 (11%) особи. Та­ким чином, більше ніж три чверті опитаних погоджуються з психологічно обґрунтованими висновками щодо однако­вої психологічної природи при вчиненні як правомірної, так і неправомірної дії (тобто злочину).

2. На питання № 2 «Чи вважаєте Ви, що кожне суспільне небезпечне діяння особи, яка визнається суб'єктом злочину, здійснюється вмотивовано?» відповіли: 1) «так» - 80 (40%) осіб; 2) «ні» - 88 (44%) осіб; 3) «важко відповісти» - 32 (16%) особи.

Перевага (хоча і невелика) негативних відповідей (всьо­го 4%) над позитивними свідчить про те, що ще недостат­ньо високим є рівень психологічних і правових знань у більшості респондентів. Відомо, що особа, яка має свідо­мість і волю, в якої відсутні певні психічні вади, завжди здійснює свою поведінку, діяльність, вчинки або діяння вмотивовано, тобто будь-який акт поведінки вчиняється нею з конкретним мотивом. Це одне з основних положень психологічної науки.

Обов'язковими ознаками суб'єкта злочину є фізична особа, вік кримінальної відповідальності та осудність - здат­ність особи давати звіт своїм діям, усвідомлювати їх су­спільне значення та керувати ними, і поєднана з цим спро­можність нести відповідальність за вчинений злочин. Якщо суб'єкту злочину властиві свідомість і воля, суспільне не­безпечне діяння вчиняється ним з певним мотивом, вмоти­вовано.

3.  На питання № 3 «При провадженні досудового слід-

ства (дізнання) необхідно здійснювати доказування мотиву злочину...» було запропоновано 5 альтернативних варіантів відповідей. Для відповіді в шостому варіанті було залише­но вільний рядок. Відповідь «завжди, у кожній криміналь­ній справі» дала 141 (70,5%) особа. Ще 59 (29,5%) осіб під­тримали інші чотири варіанти запропонованих відповідей, подавши 70 відповідей.

Якщо ці 70 відповідей прийняти за 100%, то альтернати­вні варіанти відповідей розташувалися в такому порядку:

1) «тільки коли мотив є кваліфікуючою ознакою складу зло­чину» - 33 відповіді (47%); 2) «тільки коли мотив безпосе­редньо вказується в диспозиції кримінального закону як ознака даного злочину» - 24 відповіді (34,5%); 3) «тільки у справах про умисні злочини» - 8 відповідей (11,5%); 4) «тіль­ки у справах про злочини з прямим умислом» - 5 відпо­відей (7%). На шостий (вільний) варіант відповідей не було.

Наведені дані свідчать, що більшість опитаних правиль­но підходить до вирішення питання щодо доказування мо­тиву злочину - він повинен завжди бути встановленим у кожному злочині. Але майже 30% практичних працівників підтримують думку, що доказувати мотив злочину потріб­но не завжди, а за певних умов, насамперед, тоді, коли він є кваліфікуючою ознакою складу злочину. Така позиція су­перечить чинному законодавству та є невиправданою.

4.  Питання № 4 і № 5 поєднувалися між собою. Нами ставилося за мету з'ясувати рівень методичної забезпечено­сті ОВС щодо встановлення мотиву злочину. На питання № 4 «Чи відомі Вам спеціальні психолого-юридичні мето­дики (розробки, рекомендації тощо) щодо встановлення мотиву злочину?» відповіли: 1) «так» - 53 (26,5%) особи;

2) «ні» - 147 (73,5%) осіб.

Отже, майже три чверті працівників ОВС відповіли, що не знайомі зі спеціальною методичною базою щодо з'ясу­вання мотивів злочинів. Решту позитивних відповідей на питання № 4 можна пояснити бажанням респондентів під­тримати свій особистий престиж.

5.  Питання № 5 поєднувалося з попереднім і формулю­валося таким чином: «Чи використовуєте Ви у своїй роботі спеціальні психолого-юридичні методики (розробки, реко­мендації тощо) з приводу встановлення мотиву злочину?» Відповіді були такими: 1) «так» - 61 (30,5%) особа, 2) «ні» -139 (69,5%) осіб. Невелике зростання позитивних відпові­дей на це питання, порівняно з попереднім, свідчить про те, що певна кількість осіб, на яких покладено законом встановлення мотивів злочину, все-таки мають певні інди-

93

мдуальж підходи, що зумовлюється досвідом практичної зоботи.

6.  Для відповіді на питання № 6 «У разі виникнення у слідчого (дізнавача) труднощів при встановленні мотиву шочину їм потрібно...» було запропоновано два альтерна-гивних варіанта відповідей, а для відповіді на третій ва-зіант було залишено вільний рядок. Результати відповідей є гакими: 1) «самим намагатися встановити мотиви злочину» 76 - (38%) осіб; 2) «призначити судово-психологічну екс­пертизу» - 92 (46%) особи; 3) підтримали відповідь першу і [фугу - 32 (16%) особи.

З огляду на ці дані, можна стверджувати, що більшість практичних працівників висловлюється за призначення су-цово-психологічної експертизи. Слідчі (дізнавачі), як пра­вило, керуються у своїй роботі особистим професійним до-гвідом.

Відсутність у них спеціальної психологічної підготовки га методики встановлення мотивів злочину значно знижує якість їхньої діяльності. Тому не можна в інтересах вста­новлення істини у справі позбавляти слідчих (дізнавачів) можливості використовувати наукові рекомендації експер-гів-психологів, тим більше в умовах, коли ніякі процесу­альні заходи не допомогли слідству встановити дійсні мо­тиви злочину.

7.  На практиці призначення судово-психологічної екс­пертизи щодо мотивів є поки що рідким явищем. Так, на питання № 7 «Якщо Ви працювали слідчим (дізнавачем), то у скількох відсотках (%) справ із загальної кількості Вами було призначено судово-психологічну експертизу, яка сто­сувалася встановлення мотиву злочину?» дали відповідь тільки 32 опитані особи. Відповіді у відсотковому відно­шенні розподілилися так: 1) 100% - 1 особа; 2) 60% - 1 осо­ба; 3) 50% - 1 особа; 4) 30% - 1 особа; 5) 25% - 2 особи; 6) 20% - 2 особи; 7) 18% - 1 особа; 8) 10% - 7 осіб; 9) 5% -6 осіб; 10) 3% -2 особи; 11) 2% - 2 особи; 12) 1% - 4 особи; 13) 0,5%-2 особи.

8. Питання № 8 «Чи буде сприяти встановленню істини у справі наявність у ст. 76 КПК України «Обов'язкове призначення експертизи» норми такого змісту: «Експерти­за призначається обов'язково для встановлення мотивів вчиненого діяння, що містить ознаки злочину, якщо про це відсутні дані у справі?» стосувалося пропозиції щодо удосконалення   кримінально-процесуального   законодав­ства. Приблизно половина респондентів погодилася з та­кою пропозицією. Відповіли: 1) «так» - 98 (49%) осіб;

2) «ні» - 43 (21,5%) осіб; 3) «важко відповісти» - 59 (29,5%) осіб.

9. У питанні № 9 певним чином перевірялась і закріплю­валась правильність відповіді на питання № 3. Закон вима­гає, щоб мотив злочину підлягав обов'язковому доказуван­ню у кожній кримінальній справі та завжди зазначався в описовій частині обвинувального висновку. Щоб з'ясувати думку респондентів на питання № 9 «В описовій частині обвинувального висновку слідчому необхідно зазначити мотиви злочину...», так само як і у питанні № 3, було за­пропоновано п'ять альтернативних варіантів відповідей. Для відповіді в шостому варіанті було залишено вільний рядок. Відповідь «завжди у кожній кримінальній справі» дали 138 (69%) осіб. Ще 62 (31%) особи підтримали інші чотири ва­ріанти запропонованих відповідей, подали 77 відповідей на них. Якщо ці 77 відповідей прийняти за 100%, то альтерна­тивні відповіді розташувалися в такому порядку: 1) «тільки коли мотив є кваліфікуючою ознакою складу злочину» -36 відповідей (47%); 2) «тільки коли мотив безпосередньо вказується в диспозиції кримінального закону як ознака даного злочину» - 29 відповідей (37,5%); 3) «тільки у справах про умисні злочини» - 8 відповідей (10,5%); 4) «тільки у справах про злочини з прямим умислом» - 4 відповіді (5%).

На шостий (вільний) варіант відповідей не було. Оче­видно, що результати відповідей на питання № 3 і № 9 є практично однаковими.

10.  У чому полягає сутність доказування мотиву злочи­ну для працівників ОВС ілюструє питання № 10. Так, на питання «Доказування мотиву злочину для Вас...» було за­пропоновано два альтернативних варіанти відповідей. Для відповіді у третьому варіанті було залишено вільний рядок. Майже три чверті респондентів обрали першу відповідь:

1) «має особистий сенс, бо без цього неможливо встанови­ти істину в справі» - 147 (73,5%) осіб. Приблизно чверть опитаних підтримала інший варіант: 2) «це лише виконання вимог закону» - 49 (24,5%) осіб. Підтримали відповіді 1) і 2)-4 (2%) особи.

11. На питання № 11 «Якщо суд (суддя), який розглядав кримінальну справу, не встановив конкретні мотиви злочи­ну, не зазначив їх у мотивувальній частині обвинувального вироку, то чи є це, на Вашу думку, підставою для скасуван­ня чи зміни вироку?» відповіли: 1) «так» - 111 (55,5%) осіб;

2) «ні» - 47 (23,5%) осіб; 3) «важко відповісти» - 42 (21%) особи.

Отже, більше половини експертів вважає, що в разі

з'ясування судом мотивів злочину, його вирок повинно ти скасовано або змінено.

12.  Одним з найсуттєвіших в анкеті є питання № 12: «Чи >винна особа підлягати кримінальній відповідальності без тановлення мотиву злочину?» Логіка попередніх відпо-дей повинна була послідовно підвести респондентів до жйняття відповідального рішення з цього питання.

Проте, на нашу думку, опитувані поставились необачно ) своїх відповідей у даному випадку. Відповіли: 1) «так» -5 (39%) осіб; 2) «ні» - 87 (43,5%) осіб; 3) «важко відпо-сти» - 35 (17,5%) осіб. Хоча відповідей «ні» було най-Ільше, все-таки нами очікувалось набагато більша їх кіль-Ість, бо без встановлення мотиву не можна зрозуміти, що Ідбулося насправді, та притягнути особу до кримінальній ідповідальності.

13.  Питанням № 13 «Чи вважаєте Ви, що саме мотив тшснює спонукання до суспільне небезпечного діяння та є ідставою для оцінки такого діяння?» перевірялась практич-а цінність дефініції мотиву злочину, що була нами запро-онована. Опитування свідчить, що кожні сім з десяти рес-ондентів підтримали розроблене нами поняття мотиву почину. Відповіли: 1) «так» - 142 (71%) особи; 2) «ні» - 28 14%) осіб; 3) «важко відповісти» - ЗО (15%) осіб.

14.  На питання № 14 «Чи виникають у Вас труднощі в юзумінні та відмежуванні понять «мотив», «мотивація», мотивування» злочину?» відповіли: 1) «так» - 82 (41%) юоби; 2) «ні» - 118 (59%) осіб. Стає зрозумілим, що кожні деоє з п'яти респондентів чітко не уявляють різницю між гаданими поняттями, що іноді призводить до ототожнення х та сплутування. Тому у теоретичному плані слід внести 5ільшу ясність щодо розуміння цих категорій.

15.  З'ясуванню думки експертів щодо сутності та ролі лотиву в необережних злочинах були присвячені питання N° 15 і № 16. На питання № 15 «Чи мотивується особою їчинення необережних злочинів?» відповіли: 1) «так» - 74 [37%) особи; 2) «ні» - 86 (43%) осіб; 3) «важко відповісти» -10 (20%) осіб. Приблизно кожні двоє з п'яти експертів вва­жають, що необережні злочини також є вмотивованими. У не­обережних злочинах також є мотив, який спонукає до дії, але через перервність психічної причинності не поширю­ється на суспільне небезпечні наслідки, що настали.

16. На питання № 16 «Чи зменшується роль мотиву при оцінці вчиненого у необережних злочинах?» відповіли: 1) «так» - 88 (44%) осіб; 2) «ні» - 75 (37,5%) осіб; 3) «важ­ко відповісти» - 37 (18,5%) осіб. Але і в необережних зло-

чинах роль мотиву є значною. Щоб правильно оцінити не­обережне суспільне небезпечне діяння, слідчому та суду обов'язково потрібно встановити мотиви, тим більше, що це є вимогою закону (ст. 64 КПК України).

17.  На питання № 17 «Мотив злочину, на Вашу думку, слід віднести до такого явища, яке злочинець...» було за­пропоновано три альтернативних варіанти відповідей. Від­повіли: 1) «усвідомлює завжди» - 72 (36%) особи; 2) «більш чи менш усвідомлює» - 126 (63%) осіб; 3) «не усвідомлює зовсім» - 2 (1%) особи. Таким чином, кожні троє з п'яти експертів вважають, що мотив злочину - це більшою чи меншою мірою усвідомлене явище.

18. Відповіді на питання № 18 «На які групи з наведеної класифікації можна поділити мотиви злочину?» розподіли­лися таким чином: 1) «лише негативні» - 21 (10,5%) особа;

2)  «негативні, позитивні, нейтральні» - 135 (67,5%) осіб;

3) «негативні, нейтральні» - 44 (22%) особи. Слід відзначи­ти, що переважна кількість респондентів підтримує запро­поновану нами тричленну класифікацію мотивів злочинів, де вони постають у різних проявах (негативні, позитивні або нейтральні).

19. На питання № 19 «Чи потребує конкретизації перелік низьких мотивів, що обтяжують кримінальну відповідаль­ність згідно з п. 4 ст. 41 КК України 1960 року?» відпові­ли: 1) «так» - 127 (63,5%) осіб; 2) «ні» - 29 (14,5%) осіб; 3) «важко відповісти» - 44 (22%) особи. Результати опиту­вання демонструють, що 3/5 експертів виступають за кон­кретизацію переліку низьких мотивів, як обставин, що об­тяжують  кримінальну  відповідальність.  Дійсно,  перелік обтяжуючих відповідальність обставин є вичерпним, а пе­релік низьких мотивів не встановлений  ні законом,  ні роз'яснювальними постановами Пленуму Верховного Суду України.

20.  Для відповіді на питання № 20 «Назвіть 5-10 моти­вів, які були підґрунтям тих злочинів, що Вами розкрива­лися або розслідувалися...» було залишено десять вільних рядків, де респонденти могли вписати відомі їм мотиви злочину. Відповіді з назвами мотивів злочинів можна роз­ташувати у такому порядку: 1) «корисливі мотиви» - назва­ли 175 (87%) осіб; 2) «мотиви помсти» - 139 (69,5%) осіб; 3) «хуліганські мотиви» - 113 (56,5%) осіб; 4) «мотиви рев­нощів» - 85 (42,5%) осіб; 5) «мотиви заздрощів» - 36 (18%) осіб; 6) «сексуальні мотиви» - 29 (14,5%) осіб; 7) «бажан­ня приховати злочин або попередити його вчинення» -25 (12,5%) осіб; 8) «мотиви ненависті» - 13 (6,5%) осіб;

9) «мотиви самозахисту» - 9 (4,5%) осіб; 10) «мотиви жа­ху» - 7 (3,5%) осіб; 11) «мотиви жадібності» - 6 (3%) осіб; 12) «мотиви заінтересованості» - 5 (2,5%) осіб; 13) «мотиви злості» - 4 (2%) особи; 14) «мотиви самоствердження» -4 (2%) особи тощо.

Крім наведених мотивів, експертами була названа ще чимала кількість понять в якості мотивів злочину: «стан афекту», «пияцтво», «непрацездатність», «бідність», «пси­хічна хвороба», «корупція», «необережність», «жорсто­кість», «невихованість» тощо. З наукового погляду, ці по­няття навряд чи можна вважати мотивами злочину, а віднесення до мотивів, наприклад, «необережності» чи «психічної хвороби» є проявом правового нігілізму. Отже, слід підкреслити, що у практиці ОВС ще існують певні недоліки при здійсненні вибору, формулюванні та закріп­ленні мотивів злочину.

21. На питання № 21 «Мотив злочину, на Вашу думку, у повному обсязі повинен враховуватися при...» було запро­поновано 9 альтернативних відповідей. Для відповіді у де­сятому варіанті було залишено вільний рядок. В альтер­нативних відповідях 1)-8) були названі основні напрямки врахування мотивів злочину. Відповідь 9) - «в усіх перелі­чених випадках» - була підсумковою і передбачалося, що, обираючи її, респонденти підтримують вищенаведені від-' повіді 1)-8).

Результати опитування є такими: відповіли 9) «в усіх перелічених випадках» - 114 (57%) осіб. Ще 86 (43%) осіб підтримали інші вісім варіантів запропонованих відповідей, подавши 191 відповідь.

Якщо 191 відповідь прийняти за 100%, то альтерна­тивні варіанти відповідей розташувалися у такому порядку: 1) «визначенні характеру суспільної небезпечності вчине­ного діяння і ступеня суспільної небезпечності особи» - 47 відповідей (24,5%); 2) «звільненні особи від кримінальної відповідальності та покарання» - 11 відповідей (6%); 3) «ква­ліфікації злочинів» - 53 відповіді (27,5%); 4) «визнанні особи особливо небезпечним рецидивістом» - 10 відповідей (5%); 5) «призначенні особі виду і розміру покарання» - 24 відповіді (12,5%); 6) «врахуванні в якості обставини, що пом'якшує або обтяжує відповідальність» - 24 відповіді (12,5%); 7) «визначенні особі режиму тримання у місцях позбавлення волі» - 14 відповідей (7,5%); 8) «застосуванні заходів щодо виправлення засуджених» - 8 відповідей (4%). На десятий (вільний) варіант відповідей не було.

Отримані результати ілюструють, що майже 3/5 праців-

98

ників ОВС вважають, що кримінально-правова роль мотиву злочину є дуже важливою, а тому підтримали всі запропо­новані варіанти відповідей з 1) по 8). Решта опитаних вва­жають, що мотив злочину переважно має враховуватися при кваліфікації злочинів (27,5%) та при визначенні харак­теру суспільної небезпечності вчиненого діяння і ступеня суспільної небезпечності особи (24,5%).

22. Підсумковим було питання № 22 «До яких ознак складу злочину повинен належати мотив злочину?» Це пи­тання співвідносилось з питаннями № 1, 2, 3, 9, 10 і 12. Ре­спонденти відповіли таким чином: 1) «до обов'язкових» -151 (75,5%) особа; 2) «до факультативних» - 49 (24,5%) осіб. На переконання 3/4 експертів мотив злочину належить до обов'язкових ознак складу злочину.

Таким чином, експертне опитування в основному за­свідчило відповідальне ставлення респондентів до пробле­ми мотиву злочину. Переважна більшість працівників ОВС бачить у мотиві одну з найважливіших ознак при оцінці суспільне небезпечного діяння. Ось чому значна кількість опитаних осіб вважає мотив обов'язковою ознакою складу злочину, такою, без якої вчинити злочин неможливо. Це до­зволяє зробити висновок, що кримінально-правова роль мо­тиву злочину є однією з найважливіших і найвпливовіших.

Більш глибокому та точному розумінню мотивів злочи­ну працівниками ОВС, на нашу думку, заважають:

•   недостатній рівень психологічної підготовки, насам­перед слідчих і дізнавачів;

•   недоліки у забезпеченні ОВС спеціальними психоло-го-юридичними методиками щодо встановлення мотивів злочину;

•   помилкові тенденції при здійсненні доказування мо­тивів і зазначенні їх в обвинувальних висновках;

•   наявність невирішених і дискусійних питань у теоре­тичному плані з проблеми мотивів злочину [202, С. 102].

Усунення цих негативних факторів, безумовно, сприяти­ме підвищенню ефективності діяльності працівників ОВС.