3.1.1. Врахування мотиву злочину у судово-слідчій практиці (на основі аналізу кримінальних справ про умисні вбивства)

У науковому плані було б важливо дослідити, як врахо­вуються мотиви злочину в судово-слідчій діяльності, яке прак­тичне значення має оцінка мотивів для правоохоронних ор­ганів і суду. Нами проаналізовувано категорію кримінальних справ про злочини, що посягають на життя людини, тобто справи про умисні вбивства. Наш вибір обумовлений тим, що саме на прикладі таких справ можна простежити кримі­нально-правову роль мотиву злочину, який є домінуючим критерієм при відмежуванні одного виду вбивства від іншого.

Захист життя громадян є найважливішим обов'язком правоохоронних органів і суду в Україні. Життя - це най­цінніше благо, яке тільки може бути у кожної людини. Ось чому вбивство, яким людина позбавляється життя, є одним з найтяжчих злочинів. При цьому з'ясування мотивів умис­них вбивств дасть відповідь: чому одна людина вдається до вбивства іншої. Ми вивчили та дослідили за індивідуаль­ною методикою 157 кримінальних справ про умисні вбивст­ва при обтяжуючих обставинах (ст. 93 КК України 1960 ро­ку) і про умисні вбивства (ст. 94 КК України 1960 року), які було розглянуто судовою колегією в кримінальних справах Київського міського суду (далі — судова колегія) у період з 1992 по 1997 роки. У цих справах до кримінальної відпові­дальності було притягнуто 235 осіб (див. додаток А).

До загального числа кримінальних справ про умисні вбивства входили й ті справи, в яких передбачалася додат­кова кваліфікація за нормами про готування, замах на злочин і співучасть у злочині. Крім того, враховуючи, що значна кількість умисних вбивств вчинювалась у поєднанні з іншими злочинами, у вивчених справах нерідко мала місце кваліфі­кація за іншими статтями кримінального закону.

81

Основною метою аналізу було з'ясування: по-перше, за­гальних даних архівних кримінальних справ; по-друге, прак­тичного значення правильної оцінки мотивів злочинів і за­кономірностей їх врахування у судово-слідчій діяльності на підставі розподілу засуджених осіб за віковими категоріями; по-третє, закономірностей протікання мотивації злочинів.

Дані архівних кримінальних справ ми розташували у зведеній таблиці (див. додаток Б) шляхом розподілу засу­джених осіб за віковими категоріями на шість груп: 1) з 14 до 18 років; 2) з 18 до 25 років; 3) з 25 до ЗО років; 4) з ЗО до 35 років; 5) з 35 до 40 років; 6) з 40 років і більше.

Зведені дані про осіб тієї чи іншої категорії засуджених включали у себе такі пункти: а) загальна кількість осіб, що була притягнута до суду; б) стать (чоловік чи жінка);

в)  сімейний стан (одружений, не одружений, розлучений);

г) освіта (неповна середня, середня, середня спеціальна, ви­ща); ґ) рід занять (працювали, не працювали, навчалися);

д) попередні засудження (однорідні, не однорідні, немає);

е) ступінь визнання вини (повністю, частково, не визнали). Особливу увагу приділено розгляду мотиву і мотивації

злочинів. Кримінально-процесуальне законодавство містить пряму вказівку на необхідність встановлення мотивів вчи­неного злочину. Згідно з п. 2 ст. 64 КПК України мотиви злочину підлягають обов'язковому доказуванню при про­вадженні досудового слідства, дізнання і розгляді справи у суді. Мотиви вчиненого злочину також повинні бути зазна­чені слідчим у описовій частині обвинувального висновку (ст. 223 КПК України) і судом у мотивувальній частині об­винувального вироку (ст. 334 КПК України).

При вивченні матеріалів архівних кримінальних справ була можливість простежити ступінь зазначення мотивів злочинів у обвинувальних висновках і в обвинувальних ви­роках судової колегії. Ці процесуальні документи є найва­жливішими джерелами обґрунтованих і послідовних ви­сновків про всі деталі суспільне небезпечного діяння, в то­му числі і про конкретні мотиви злочинів, а отже, саме їх слід вважати вагомим показником ставлення судово-слідчої практики до мотиву злочину.

Залежно від того, як зазначалися основні мотиви умис­них вбивств в обвинувальних висновках або вироках, ми виділили три групи мотивів злочинів: 1) конкретно зазна­чені; 2) абстрактно зазначені; 3) не зазначені зовсім. Вихо­дячи з принципів конкретності істини, слідчі органи та суди повинні обґрунтовувати свої висновки про мотиви злочи­ну шляхом відтворення всієї картини вчинення суспільне

82

небезпечного діяння з властивими їй особливостями моти­вації. Ніякі абстрактні чи випадкові аналогії при цьому не­припустимі. Проведений нами аналіз судово-слідчої прак­тики свідчить, однак, про те, що принцип конкретності істини у переважній більшості випадків не додержується. Отримані дані слід розглядати як приклад значних недолі­ків у практичній діяльності органів досудового слідства та суду, які, здебільшого, взагалі не з'ясовують мотивів зло­чинів.

За нашими даними, в середньому приблизно у 8,5% випадків органи досудового слідства встановили дійсні мо­тиви злочинів і конкретно зазначили їх у обвинувальних висновках. Цей показник є дуже низьким. Особливо, якщо мати на увазі, що серед засуджених віком від 35 до 40 років конкретні мотиви не були досліджені слідством взагалі. Більш як половина мотивів умисних вбивств, описаних у обвинувальних висновках, мала абстрактний характер.

Майже однаковим є показник конкретності ступеня за­значення мотивів злочинів й у судовій колегії. В серед­ньому він становить приблизно 8%. Абстрактно зазначе­них мотивів злочину у судовій колегії (53,5%) лише на 1,5% більше, ніж у органів слідства. Не може не турбувати те, що дуже високим є відсоток зовсім невстановлених і незазначених у обвинувальних висновках і вироках моти­вів умисних вбивств: 39,5% випадків у слідства і 38,5% -у судовій колегії.

Недослідженість мотивів слідством і судом - це вияв однобічності або неповноти їх діяльності. У судовій прак­тиці досудове і судове слідство визнається однобічним, не­повним тоді, коли недостатньо повно вивчені мотиви вчи­неного вбивства, які мають значення для правильної квалі­фікації злочину і призначення міри покарання [198, С. 496]. Невстановлення мотивів злочину повинно вважатися також істотним порушенням кримінально-процесуального закону, оскільки це перешкоджає або може перешкодити суду об'єктивно, повно чи всебічно розглянути справу та винес­ти законний і обґрунтований вирок.

Згідно зі ст. 398 КПК України (ст. 367 КПК України у редакції до 2001 року), істотне порушення кримінально-процесуального закону, однобічність або неповнота дізнан­ня, досудового чи судового слідства вважаються підстава­ми для скасування або зміни вироку при розгляді справи в касаційному порядку. Однак всі досліджені нами справи судової колегії в кримінальних справах міського суду були переглянуті касаційною інстанцією, але в жодній з них

вирок не було скасовано чи змінено на підставі невиконан­ня судом вимог закону щодо з'ясування мотивів злочину. Отже, нехтування обов'язком оцінювати мотиви вчиненого діяння, як бачимо, стає звичною практикою у судочинстві.

Високий відсоток абстрактно зазначених мотивів вбивств пояснюється безсистемним підходом до їх визначення. Ква­ліфікуючи дії винних, слідчі або судова колегія переважно встановлюють похідні від конкретних мотивів, але не самі мотиви. Іноді замість мотивів зазначають зовсім інші ознаки суб'єктивної сторони злочину, наприклад, мету злочину.

При констатації корисливого мотиву умисного вбивства натрапляємо на такі позначення: «з користі» (справа № 2-79/94); «з метою заволодіння грошима» (справа № 2-82/92); «з ко­рисливою метою» (справа № 2-21/93); «з корисливих спо­нукань» (справа № 2-206/97) тощо. Але кримінальний закон у відповідній нормі говорить про корисливий мотив вбивс­тва, а не мету чи щось інше. Проте слідчі та суди не приді­ляють цьому належної уваги. В результаті, наприклад, у мотивувальній частині вироку щодо К. зазначається, що останній «мав мету вбити і заволодіти майном Г., тобто він діяв з корисливою метою» (справа № 2-1/92). В іншій спра­ві судова колегія визнала П. і Ю. винними «у вчиненні при розбійному нападі на потерпшого В. умисного вбивства останнього з корисливою метою та особливої жорстокості» (справа №2-42/97).

Є справи, де у обвинувальних висновках чи вироках за­значають цілий спектр мотиваційних похідних, а не мотив злочину в цілому. Так, К. був визнаний винним у вчиненні умисного вбивства з особливою жорстокістю Г. Раніше він вчинив умисне вбивство С. за тих же обтяжуючих обставин, а потім ще з особливою жорстокістю посягав на життя двох осіб. При цьому у всіх перелічених випадках К. керувався корисливим мотивом, про що правильно зазначає судова колегія, проте далі у тексті обвинувального вироку з'явля­ються такі абстракції: «корислива заінтересованість», «ко­рисливі спонукання», «користь» тощо (справа № 2-46/97).

Дуже поширеною є практика вказівки на «хуліганські спонукання» при кваліфікації умисних вбивств. Виникає питання: чому «хуліганські спонукання», а не «хуліганські мотиви»? Чому спонукання стоять над мотивами? В систе­му входить ототожнення мотиву з окремими психолого-юридичними категоріями, як в даному випадку — зі спону­каннями. Але ж поняття мотиву є значно ширшим, ніж його бачення тільки як певної спонуки. Ось чому, за нашим твердим переконанням, правильним було б для кожного

злочину на практиці зазначати саме мотиви злочину, а не певні компоненти, з яких ці мотиви складаються (різні спо­нуки, потреби, інтереси, потяги тощо).

На сто відсотків мав рацію відомий російський правоза­хисник П. Сергеїч, коли закликав у кожному випадку роз­тлумачувати конкретну формулу мотиву злочину, точно висловлювати, що саме містить у собі цей мотив [199, С. 115-116]. Таким чином, якщо в обвинувальному висновку слід­чого або обвинувальному вироку суду зазначаються «хулі­ганські мотиви», то слід обов'язково дати їм розшифровку, вказати на їх особливості в даній справі, розкрити їх зміст у конкретному випадку.

Якщо корисливі та хуліганські мотиви якось зазначаю­ться, хоча здебільшого в абстрактній формі, то у переваж­ній кількості справ про умисні вбивства, що передбачають інші обтяжуючі обставини, мотиви не вказуються зовсім. Як встановлено проведеним дослідженням, приблизно у двох кримінальних справах із п'яти слідчі та суд залиша­ють взагалі не дослідженими мотиви умисних вбивств. Але мотиви злочинів мають бути з'ясовані в будь-якому випад­ку, оскільки це є вимогою закону.

Наприклад, можна встановити мотиви умисного вбивст­ва, вчиненого у зв'язку з виконанням потерпілим службо­вого або громадського обов'язку. Ця обтяжуюча обставина несе у собі певне смислове навантаження, на ґрунті якого робиться висновок про конкретні мотиви вбивства. Відпо­відно до п. 10 постанови ПВСУ від 1 квітня 1994 року № 1 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини», цим мотивом є помста за правомірну діяльність потерпілого [57, С. 664]. Більшість пунктів у нормі про умисне вбивство при обтяжуючих обставинах не містить ніякої вказівки на мотиви злочину (наприклад, умисне вбивство двох або більше осіб). У таких випадках конкретний спектр мотивів важко передбачити. Тому у п. 11 вищенаведеної постанови зазначається, що вбивство двох або більше осіб може бути вчинено з різних мотивів і якщо такі мотиви є обтяжуючими обставинами, то дії вин­ного слід кваліфікувати ще і за іншим відповідним пунктом норми, що передбачає кримінальну відповідальність за умисне вбивство за обтяжуючих обставин [57, С. 665].

Існує можливість встановити мотиви злочину й при вчи­ненні умисного вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення. Так, судова колегія, кваліфі­кувавши дії Н. за ст. 19 і пунктами «а», «г», «ж» ст. 93 КК України 1960 року, вказала, що він вчинив пособництво у

85

вбивстві з корисливих мотивів. Далі в обвинувальному вироку наголошувалося, що іншим мотивом пособництва Н. була необхідність позбутися свідків злочинного проник­нення (справа № 2-70/97). Отже, в суді були чітко з'ясовані та зазначені мотиви умисного вбивства, вчиненого з метою приховати інший злочин.

Слушно зауважити, що в процесі аналізу кримінальних справ про умисні вбивства при обтяжуючих обставинах ми дійшли висновку, що їх вчинення супроводжується у бага­тьох випадках виявом конкретних мотивів (наприклад, для вчинення умисного вбивства з особливою жорстокістю ха­рактерні садистські мотиви та мотиви помсти; для умисного вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення - прагнення вчинити такі дії; для умисного вбивства, поєднаного із зґвалтуванням,- сексуальні мотиви).

Розглянемо кілька прикладів з практики. У справі Л. до-судове слідство визнало його винним в умисному вбивстві К. з хуліганських мотивів і особливою жорстокістю. Судо­ва колегія не встановила у діях Л. хуліганського мотиву, про що було зазначено в мотивувальній частині вироку, однак, якийсь інший мотив вбивства в суді встановлений не був. З матеріалів справи видно, що Л., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння в квартирі К., вчинив з останнім сварку з приводу зникнення придбаного ним флакона з одеколоном. Через деякий час підсудний Л. з метою умисно­го вбивства з особливою жорстокістю, завдаючи особливі мучення та страждання, почав наносити молотком з метале­вою ручкою удари великої сили по руках і ногах К., вимага­ючи зізнання у тому, що саме він випив флакон одеколону. Внаслідок таких дій потерпшому К. було спричинено ряд тілесних ушкоджень, в тому числі переломи кісток голені. Зазнаючи при цьому особливих страждань і болю, К. почав кричати, благав не бити його, у зв'язку з чим Л. закривав його обличчя подушкою, перешкоджав диханню.

Після невеликої перерви Л. з особливою жорстокістю, протягом не менш ніж дві (!) години, продовжував побиття К., спричиняючи йому особливі страждання, мучення та біль. Потерпшому було спричинено за життя безліч тілес­них ушкоджень. Смерть К. настала внаслідок больового шоку. Підсудний Л. визнаний осудним відносно вчиненого (справа № 2-67/93). На нашу думку, саме садистські мотиви були підґрунтям дій Л., бо, напевно, тільки таким чином можна пояснити цей жахливий злочин, вчинений з приводу лише флакона одеколону.

Інший приклад. Судова колегія визнала М. винним у

вчиненні умисного вбивства, поєднаного із зґвалтуванням, проте у вироку не вказала на мотиви цього злочину. Було встановлено, що М., зустрівши на вулиці раніше незнайому йому К., придбав пляшку горілки, яку вони разом почали розпивати у лісопосадці. Отримавши відмову на пропози­цію вступити з ним у статевий зв'язок, М. намагався здійс­нити насильницький статевий акт з К., але остання вчинила активний опір. У процесі посягання на зґвалтування, дола­ючи опір К., підсудний М. схопив пляшку з недопитою го­рілкою, що стояла поруч, і з метою вбивства наніс К. два удари по голові, спричинивши черепно-мозкову травму, від якої К. померла (справа № 2-151/96). Вважаємо, що основ­ним мотивом цього злочину був сексуальний мотив, що фактично підтверджується матеріалами справи.

Продовжуючи аналіз архівних кримінальних справ про умисні вбивства, відзначимо, що деякі з них вчиняються з мотивів помсти та ревнощів, що характерно, наприклад, для злочинів, передбачених пунктами «г», «д», «е», «з» ст. 93 та ст. 94 КК України 1960 року, а також з такого мотиву, як прагнення приховати інший злочин або полегшити його вчинення, що характерно для злочину, передбаченого п. «ж» ст. 93 КК України 1960 року.

На превеликий жаль, у судово-слідчій практиці ці моти­ви майже ніколи не досліджуються. Напевно, ніколи не буде відомо про дійсні мотиви вбивства, вчиненого інспектором відділу карного розшуку Т. Ні слідчий, ні судова колегія їх не встановили, бо в обвинувальному вироку (висновку) не­має жодного слова чи навіть натяку про можливі мотиви злочину. За даними справи, Т., виконуючи свої службові обов'язки, зупинив підозрілих осіб В. і Я., запропонувавши їм пройти до кімнати міліції з метою встановлення особи. В процесі руху Я. несподівано почав втікати, а Т.- наздога­няти його. Переслідуючи Я., підсудний Т. привів у готов­ність табельну зброю - пістолет марки «ПМ» і зразу ж після попередження про її застосування, на площі, де знаходи­лось багато людей, зробив постріл в Я. В результаті цього останній помер на місці (справа № 2-94/94). Що примусило досвідченого опера зробити постріл, навіщо йому було вбивати незнайому людину серед білого дня при десятках свідків? Чи не були його дії правомірними, вчиненими за обставин затримання злочинця (в стані необхідної оборони)? Ці питання, як і сам злочин, залишилися нез'ясованими.

У справі Б. судова колегія, перекваліфікувавши його дії з пунктів «а», «е» ст. 93 на п. «е» ст. 93 КК України 1960 року, заперечила корисливі мотиви вчинення умисного вбивства,

87

проте інші не встановила. У вироку була лише вказівка на «ґрунт особистих неприязних стосунків». Більш глибокий аналіз справи дозволяє стверджувати, що основним мо­тивом цього злочину була специфічна помста (справа № 2-75/92). Аналогічною є ситуація у справі К., коли судо­ва колегія знов-таки обмежилась констатацією «особистих стосунків». Однак, вивчивши матеріали справи, ми вважа­ємо, що злочин було вчинено з мотивів ревнощів (справа №2-17/94).

До мотивів злочину у деяких справах відносять певний емоційний стан особи під час вчинення умисного вбивства. Наприклад, дії П. було кваліфіковано за пунктами «г», «д» ст. 93 КК України 1960 року. У вироку щодо П. зазначалося, що він вчинив умисні вбивства своєї матері і сестри «на ґрун­ті озлобленості» (справа № 2-38/92). Є і такі справи, в яких слідчі або судді замість мотивів розглядають причини зло­чину. Так, М. було обвинувачено у вчиненні посягання на умисне вбивство способом, небезпечним для життя бага­тьох осіб. Він кинув бойову гранату Ф-1 у вікно, де знахо­дилась кімната Ж., але на момент скоєння злочину в ній нікого не було. Встановлено, що у підсудного «була причи­на помститися Ж. і судова колегія вважає, що злочин він вчинив саме з цієї причини» (справа № 2-145/97).

В окремих випадках судова колегія повністю ототожнює мотиви з певними обставинами, якими є, наприклад, особи­сті неприязні стосунки. Так, кваліфікувавши дії Н. за п. «г» ст. 93 КК України 1960 року, судова колегія в обвинуваль­ному вироку зазначила, що основним мотивом умисного вбивства двох осіб були їх неприязні стосунки з підсудним (справа № 2-37/92). Визначення мотивів злочину як особис­тих неприязних стосунків є характерним і при кваліфікації умисного вбивства без обтяжуючих та без пом'якшуючих обставин. Також під мотивами часто розуміють всілякі свар­ки, бійки, конфлікти і навіть стан алкогольного сп'яніння. Часто до мотивів відносять те, що самій особі, яка їх дослі­джує, невідомо. Безумовно, що така констатація не розкри­ває конкретних мотивів умисних вбивств.

Таким чином, проведений нами аналіз кримінальних справ дозволяє стверджувати, що основними помилками при встановленні мотивів злочину і зазначенні їх в обви­нувальних висновках слідчого чи обвинувальних вироках суду є:

•   підміна мотивів цілями злочину («вчинив умисне вбивство з корисливою метою»);

•   підміна мотивів емоційним станом особи під час вчи-

Й8

нення злочину («на ґрунті розлюченості», «обурений такою поведінкою з боку потерпілого»);

•   підміна мотивів приводами злочинів («ці слова по­терпілого він використав як привід до бійки»);

•   підміна мотивів причинами злочинів («у підсудного була причина помститися»);

•   підміна   мотивів   обставинами   вчинення   злочину («в сварці», «в бійці», «на ґрунті особистих неприязних стосунків») тощо.

Привертає увагу той факт, що чимала кількість мотивів була визначена досудовим слідством неправильно. Про це свідчать випадки перекваліфікації злочинних дій у суді, що потягнуло за собою відповідну зміну мотивів, найсуттєві­ших чинників при відмежуванні злочинів, передбачених статтями 93 і 94 КК України 1960 року, а також при відме­жуванні вчиненого між певними пунктами ст. 93 КК Украї­ни 1960 року.

Беручи до уваги статистичні дані, можна стверджувати, що зі 126 випадків перекваліфікації злочинів судовою коле­гією у 94-х (74,6%) випадках вплинули мотиви вчинення умисних вбивств. Однак, перекваліфіковуючи дії підсуд­них, судова колегія припускалась певних помилок: усуваю­чи одні мотиви умисних вбивств, що були встановлені до­судовим слідством, судова колегія водночас не зазначала інших. Так, досудовим слідством кваліфіковано дії І. за пунк­тами «а», «е», «ж», «з» ст. 93 КК України 1960 року, а Б.-за пунктами «а», «е», «ж» ст. 93 КК України 1960 року. В процесі судового слідства умисне вбивство з корисливих мотивів у діяннях підсудних не підтвердилось, про що було зазначено у вироку. Виключаючи з обвинувачення вказівку на корисливі мотиви злочину, судова колегія так і не вста­новила замість них якихось інших (справа № 2-97/92).

З 235 осіб, притягнутих до кримінальної відповідальнос­ті, судова колегія зняла обвинувачення у вчиненні умисно­го вбивства 17 підсудним. У 12 випадках (70,5%) на зняття обвинувачення в умисному вбивстві вплинули мотиви зло­чинів. Не були підтверджені судовою колегією такі мотиви умисних вбивств: корисливі (58%), прагнення приховати інший злочин або полегшити його вчинення (25%), хулі­ганський мотив (8,5%) і мотив помсти (8,5%).

Найпоширенішими головними мотивами умисних вбивств були: корисливий мотив (36,5%); бажання приховати злочин або полегшити його вчинення (22%); мотив помсти (20,5%); хуліганський мотив (6,5%); мотив помсти за правомірну ді­яльність (4%); мотив ревнощів (2,5%); інші мотиви (8%).

Серед виділених нами трьох типів мотивації злочинів перше місце посідала вольова мотивація (мотивація злочин­ної діяльності) - 51,5% при вчиненні умисних вбивств. Дру­ге місце (35%) належало імпульсивній мотивації. Звична мо­тивація становила лише 13,5%- Характерним для мотивації умисних вбивств є те, що у осіб до ЗО років переважала мо­тивація злочинної діяльності, а у осіб після ЗО років - імпуль­сивна мотивація, поряд з поступовим зростанням звичної мотивації.

Підсумовуючи наведений аналіз архівних кримінальних справ, слід підкреслити особливу роль суду при встанов­ленні й оцінці мотивів злочину. Згідно з Конституцією України (ст. 124) лише суд, а не будь-який інший орган або службова особа уповноважений здійснювати правосуддя в нашій державі. Це покладає на суд велику відповідальність щодо дослідження та перевірки фактичних обставин справи і результатів діяльності органів досудового слідства, логіч­ного та послідовного обгрунтування власних рішень у справі. Лише суд приймає остаточне рішення з приводу по­годження або непогодження з висновками і твердженнями органів досудового слідства.

У мотивувальній частині обвинувального вироку, як най­більш істотного судового документа, мають завжди конк­ретно зазначатися встановлені мотиви злочину, їх конкрет­ність має виключне значення для засудженої особи, оскіль­ки безпосередньо впливає на формування в неї уявлення про справедливість чи несправедливість винесеного вироку і призначеного покарання, що в кінцевому підсумку визна­чає її ставлення до самого суду, до всієї системи судочин­ства в державі.

Розкриття у вироку мотивів злочину дає можливість ви­явити особливості особи обвинуваченого, його прагнення, сенс і цілі злочинних дій, а звідси - дійсний зміст подій, що стали предметом судового розгляду [200, С. 8]. Залишаючи без уваги мотиви злочину, суд мимоволі викликає у засу­дженого негативну оцінку вироку, чим знижується ефектив­ність покарання, створюються значні ускладнення при ви­правленні осіб, що відбувають покарання. До того ж у засудже­них руйнуються внутрішні засади та переконання, з'являється почуття безвиходу, що може призвести до психічних травм.

Ретельне дослідження судом мотивів злочину та їх зміс­товне відображення в обвинувальному вироку мають вели­чезне значення для досягнення цілей правосуддя, удоско­налювання індивідуальної профілактики злочинів, для ро­боти по виправленню та перевихованню засуджених.