1.1. Визначення поняття мотиву злочину

Ні в психологічній, ні в юридичній літературі поки що не вироблено загальновизнаного поняття як мотиву людсь­кої поведінки або діяльності, так і поняття мотиву злочину. На наш погляд, можна виділити два важливих підходи що­до розуміння мотиву, які існують сьогодні в психології: 1) зарубіжна (західна) психологічна думка; 2) вітчизняна психологічна думка.

Зарубіжна (західна) психологічна думка висвітлює пи­тання мотиву в межах найрізноманітніших теорій і концеп­цій, представлених багатьма психологічними школами і напрямами: інтроспективної психології, психоаналізу, біхе-віорізму, гештальтпсихології тощо. Часом під гаслами роз­гляду детермінант людської поведінки відбувається різно­плановий аналіз всього що завгодно, але тільки не мотивів. У свою чергу, опис та обгрунтування концепції мотиву та його похідних елементів базується на величезній кількості математичних формул, схем, графіків, а також специфічної термінології. З мотивами ототожнюються такі поняття, як «інстинкт» - у У. Мак-Дауголла [1], «потяг» - у 3. Фрейда [2], «драйв» - у К. Халла [3]. Іноді зміст мотивів розкривається через їх співвідношення з певними типами реакцій пове­дінки: «потребою у досягненні» - у Д. Мак-Клелланда [4]. «потребою у самоактуалізації» - у А. Маслоу [5] та ін.

Останнім часом у працях західних вчених-психологів спостерігається спроба узагальнити увесь той величезний, накопичений роками матеріал щодо проблеми мотиву по­ведінки людини, що призводить до видання реферативних оглядів. Сучасному стану розробки питань, що обіймають проблему мотиву, присвячене комплексне дослідження X. Хекхаузена, який визначає мотив як «бажаний цільовий стан у рамках відношення «індивід - середовище» [6, С. 34]. Намагання вченого дати специфічне трактування як фено­мену мотиву, так й іншим психологічним явищам і проце­сам, призводять до того, що поняття мотиву набуває зовсім іншого звучання: мотив вже розуміється «не як сумар­на, раз і назавжди фіксована особистісна властивість, але як система релевантних мотивації когнітивних процесів»

[7, С. 195]. Таке неоднобічне ставлення до визначення мо­тиву, а також згадування про нього в якості «конструкта мислення» [6, С. 37], тобто теоретичної побудови, певної абстрактної моделі, дає підстави деяким психологам при посиланні на X. Хекхаузена (а він начебто уособлює в собі всю сучасну західну психологічну думку щодо проблеми мотиву) стверджувати, що насправді в зарубіжних психоло­гічних теоріях поняття мотиву не існує [8, С. 27].

Це твердження є близьким до істини ще і тому, що у більшості західних теорій і концепцій розгляд мотивів від­бувається шляхом біологізації їх сутності, нехтуванням впливу соціальних детермінант і застосуванням ідеалістич­них і метафізичних методів досліджень. Все це в кінцевому підсумку не дозволяє дійсно науково підійти до вирішення проблеми мотиву людської поведінки та діяльності.

Що стосується праць вітчизняних психологів, то, за на­шим переконанням, в них накопичені необхідні дані для подальшого уточнення деяких вихідних наукових позицій, а звідси - і для більш широкого та глибинного дослідження проблеми мотивів.

Під мотивом (від латинського «тоуео» - рухаю, штов­хаю) у загальній психології розуміють те, що спонукає дія­льність людини, те, чому здійснюється така діяльність [9, С. 96; 10, С. 61]. Однак зазначене поняття мотиву далеко не єдине, воно може бути схожим або відмінним від тих визначень мотиву, які мають місце в психологічній літера­турі, а саме: «більш чи менш адекватно усвідомлена спону­ка виступає як мотив» [11, С. 542]; «предмет потреби ... ми називаємо мотивом діяльності» [12, С. 12]; «мотив - те, що спонукає людину до діяльності і надає її діяльності осмис-леності» [13, С. 84]; «мотив - це конкретизована потреба, яка виявляється в тих чи інших предметах» [14, С. 92]; «мотив -це те, що належить самому суб'єкту поведінки, є його ста­лою особистісною властивістю, що зсередини спонукає до вчинення певних дій» [15, С. 392]; «мотив - це усвідомлена індивідом спонука його дій та поведінки, осягнута через зіставлення предмета потреби (чи потягу, прагнення, ба­жання), емоційного або афективного змісту переживання цієї потреби та очікуваного результату її задоволення» [16, С. 246]; «мотив - це відносно сталі прояви, атрибути осо­би» [17, С. 6] тощо.

З приводу наявності різноманітних визначень поняття мотиву О. М. Леонтьєв зазначав, що під цим терміном у сучасній психології розуміють зовсім різні явища - ін­стинктивні імпульси, біологічні потяги й апетити, а рівно

ш

переживання емоцій, інтереси, бажання, а також життєві цілі й ідеали і, навіть, «подразнення електричним струмом [18, С. 189]. До цього переліку мотивів можна віднести й уявлен­ня, ідеї, почуття [19], психічні процеси, стани, властивості особистості [20], прагнення, хотіння [21], переконання [22]. морально-політичні настанови, помисли [23]. Виходячи з на­веденого, слід констатувати, що психологія розглядає мотив як реально існуючу психологічну категорію, однак відносить до неї зовсім різні психологічні феномени.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. проблема мотиву в юридичному аспекті знайшла своє втілення в працях ці­лої низки видатних вчених-правників (І. Я. Фойницького, М. П. Чубинського, М. С. Таганцева, Л. Є. Владимирова, Л. І. Петражицького, С. В. Познишева) [24-29]. Аналіз нау­кових досліджень цих авторів свідчить про те, що в біль­шості випадків мотив розглядався ними як суттєва ознака при визначенні психічного ставлення особи до свого зло­чинного діяння та наслідків. Правниками не заперечувалось велике значення психологічного підґрунтя в мотиві злочину.

У цьому зв'язку, наприклад, відомий фахівець у галузі права М. П. Чубинський бачив у мотиві первісну ланку во­льового процесу і підкреслював, що мотив є витоком зло­чину, конкретним фактом, що піддягає обов'язковому су­довому розгляду [25, С. 109]. В разі ігнорування мотиву, на думку російського юриста І. Я. Фойницького, виникає за­гроза неповноти судового дослідження [24, С. 271]. Вче-ний-криміналіст В. Д. Спасович вельми вдало порівнював кримінальну справу, в якій не було встановлено мотивів злочину, зі статуєю без голови чи без рук, чи без тулуба [ЗО, С. 628].

Видатний правник М. С. Таганцев називав мотиви під­ставами, що спонукали особу до злочинної дії [26, С. 235]. Знавцем кримінального процесу Л. Є. Владимировим наго­лошувалось, що мотив пояснює виникнення конкретного злочину і має глибоке значення для психологічного розу­міння діяння [27, С. 145]. Водночас, цікавими були спроби деяких відомих психологів надати мотиву людської пове­дінки юридичного змісту. Так, вчений-дослідник М. М. Тро­їцький вважав, що внаслідок перенесення мотивів, наприк­лад, посягання на власність є посяганням на індивідуальну свободу людини, на її особистість [31, С. 279].

Ретропогляд на проблему мотиву в юриспруденції є свідченням того, що дана проблема мала особливу значу­щість в теоретичному та практичному планах. Вчені, які стояли у витоків досліджень мотивів злочину, надавали їм

11

переважне значення серед ознак суспільне небезпечного діяння, виважено підходили до вивчення зв'язків і законо­мірностей мотивів, чим були закладені підвалини для по­дальших наукових розробок у цьому руслі.

У сучасній правовій науці існує багато визначень понят­тя мотиву злочину. Так, деякі вчені вважають, що мотивом злочину можуть бути почуття (емоції). З цього приводу Б. В. Харазишвілі зауважує, що мотив - це емоційний стан особи, який виявляється у прояві волі, пов'язаної з розу­мінням необхідності даної поведінки і бажанням її здійс­нення [32, С. 44]. На інших позиціях стоїть І. Г. Філановсь-кий, який відносить до мотиву злочину усвідомлений і кон­кретно опредмечений інтерес, що спонукав до вчинення суспільне небезпечного діяння [33, С. 46]. На думку А. П. Ту­зова, мотивами злочинів треба вважати пов'язані із задово­ленням певних потреб антисоціальним способом активні стани людської психіки, стани спонукання особи, які ви­значають її суспільне небезпечне діяння [34, С. 67].

Як спонукання до злочину бачить мотив Б. С. Волков, який визначає його як те, що, відбиваючись у свідомості людини, спонукає її вчинити злочин [35, С. 67], але потім переглядає й уточнює свої позиції, погоджуючись з думкою А. А. Шонтковського про те, що мотив є спонуканням, яким керувалась особа, вчиняючи злочин [36, С. 290; 37, С. 6]. А. В. Наумов підкреслює, що мотив злочину - це усвідомлене спонукання (потреба, почуття тощо) до досяг­нення певної мети шляхом вчинення злочину [38, С. 13].

Підтримує таку позицію і ряд інших авторів: К. Є. Ігошев, який уявляє мотив як сформоване під впливом соціального середовища і життєвого досвіду особи спонукання, яке є внутрішньою безпосередньою причиною злочинної діяль­ності і виражає особистісне ставлення до того, на що спря­мована злочинна діяльність [39, С. 66]; Д. П. Котов, який вважає, що мотивом злочину може бути народжене систе­мою потреб усвідомлене та оцінене спонукання, що при­йнято особою в якості ідеальної підстави і виправдання свого злочинного діяння [40, С. 11]; С. А. Тарарухін - з його баченням мотиву як усвідомленого спонукання (прагнення) до здійснення конкретного цілеспрямованого вчинку (вольо­вого акту), який становить суспільну небезпеку і передба­чається кримінальним законом як злочин [41, С. 14] тощо.

Наведені дефініції мотиву злочину свідчать про відсут­ність однозначного визначення, якоїсь певної згоди щодо його розуміння.

І все-таки необхідно з'ясувати найважливіше питання:

12

що саме е мотивом - спонука, потреба, предмет потреби, настанова, інтерес, прагнення, бажання чи щось інше?

Якщо категорично підійти до вирішення цього питання, то, наприклад, в разі ототожнення мотиву з будь-якою з вищезазначених категорій, щось одне з них можна було б не розглядати, щоб не вносити зайвої плутанини у понятій­ний апарат. Припустимо, що наш вибір припаде на мотив, і ми назавжди позбавимося цієї категорії, але що робити тоді з рештою феноменів, які претендують на місце мотиву? Зрозуміло, що одностайна відповідь на це запитання немож­лива, оскільки відсутня загальновизнана думка й обґрунто­вані докази щодо якоїсь певної категорії, що саме її, а не щось інше, слід визнати мотивом. Отже, жодна з психоло­гічних категорій, яку можна уявити в якості мотиву, не може мати пріоритетного значення над усіма іншими.

За таких умов невипадковим є те, що в останні роки в психології досить виразно простежується необхідність уза­гальненого і цілісного розуміння мотиву. Наприклад, існують пропозиції розглядати мотив як афективно-когнітивне утво­рення [42, С. 84] або як багатомірне функціональне утво­рення, що має складний предметний зміст [43, С. 113], або підходити до мотиву як до поняття, яке в узагальненому вигляді являє собою безліч диспозицій (органічних, мате­ріальних, соціальних, духовних) [15, С. 392]. Звідси випли­ває, що, певно, є сенс не сперечатись, не вести полеміку про те, що саме слід вважати мотивом, а поєднати (охо­пити) існуючі точки зору щодо даної проблеми. На цій підставі можна було б в цілому підтримати точку зору Є. П. Ільїна, про те, що під мотивом треба розуміти склад­ний інтегральний (системний) психологічний утвір [44, С. 115].

Якщо прийняти зазначену дефініцію за основу при ви­значенні поняття мотиву злочину, то при перенесенні її на юридичний ґрунт варто врахувати деякі особливості, що обумовлені специфікою злочину та його мотиву. Тому по­няття мотиву злочину, на нашу думку, потребує дещо іншої форми визначення.

По-перше, не слід «ускладнювати» і без того складну ситуацію навколо мотиву, тому термін «складне» не бажа­но включати до дефініції, тим більше, що «складність» в деякій мірі охоплюється «інтегральним» розумінням моти­ву, тобто наявністю стану сполучення окремих диференці­йованих частин системи в єдине ціле. Подібного роду стан характеризується складністю, напруженістю, щільністю всіх складових елементів і ніколи не буває простим, прозорим.

13

Інтегральність дозволяє з'ясувати істину та визначити прак­тичну значущість наукового пошуку [45, С. 100].

По-друге, як в кримінальному праві, так і в інших юри­дичних науках доцільно використовувати словосполучення «психічний утвір» замість «психологічний утвір», що до­зволить уникнути певних термінологічних непорозумінь і, насамперед, попередити ототожнення психологічного та юридичного аспекту в мотиві злочину. На підтвердження правильності наших міркувань, хотілося б підкреслити, що в психології мотив за формою прояву - це психічне явище, що стає в тих чи інших умовах спонукою до певної діяль­ності [46, С. 152].

Отже, бачення мотиву злочину як психічного утвору є цілком припустимим. До речі, слід відмежовувати терміни «утворення» та «утвір». Утворення - це дія, а утвір - це ре­зультат дії [47,С. 343]. Мотив як психічний утвір - це не психічний процес, а вже певним чином сформоване психіч­не явище, яке може складатися не тільки з якогось окремо­го психічного компонента, а й з їх сукупності. У кожному конкретному злочині цю сукупність можуть створювати зовсім різні компоненти (психічні явища). Уявлення про мотив як про психічний утвір дозволяє об'єднати більшість існуючих точок зору щодо розуміння мотиву злочину, бо кожна з них має право на існування (Рис. 1.1).

М

О

й

в