2.1. Визначення поняття мотивації злочину

В юриспруденції поняття мотивації злочину так само, якщо не більше, потребує свого визначення і конкретизації, як і поняття мотиву злочину. Але спочатку є сенс дослідити психологічний зріз цієї проблеми.

Загальновизнано, що мотивація людської поведінки та діяльності належить до найскладніших понять сучасної психології [105, С. 172]. Більшість вчених вважає, що тер­мін «мотивація» вживається у сучасній психології в двох основних значеннях: 1) мотивація - як система факторів, що детермінують людську поведінку (сюди входять потре­би, мотиви, цілі, наміри, прагнення тощо); 2) мотивація - як характеристика процесу, який стимулює та підтримує по-ведінську активність людини на певному рівні [15, С. 390]. Звідси дослідники мотивації найчастіше обирають якийсь один із зазначених напрямків. Однак, на нашу думку, було б недоцільно зупинитися тільки на цих визначеннях поняття мотивації.

Наявність численних праць у галузі психології дає мож­ливість зрозуміти всю гостроту проблеми мотивації. Поч­немо з того, що існують різноманітні за змістом дефініції цієї категорії. С. Л. Рубінштейн вважає, що мотивація - це детермінація, що реалізується крізь психіку, а звідси - вчен­ня про мотивацію постає як конкретизація вчення про де­термінацію [106, С. 370]. П. М. Якобсон пропонує розгля­дати мотивацію як сукупність тих психологічних моментів, якими визначається поведінка людини в цілому [107, С. 35]. На думку В. І. Ковальова, під мотивацією розуміють сукупність мотивів поведінки і діяльності [23, С. 43].

Неоднакові підходи щодо визначення мотивації відобра­жені у психологічних словниках: в одному з них мотива­цією вважається система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини [9, С. 97], в іншо­му - спонукання, що викликають активність організму та визначають її спрямованість [108, С. 219], в третьому — за­гальне визначення поняття мотивації зовсім не дається [64,

С. 198]. У Великій Радянській Енциклопедії поняття мо­тивації розглядається лише у біологічному розумінні: як активні стани мозкових структур або системно організо­вані збудження центральної нервової системи, що спону­кають вищих тварин і людину вчиняти дії (акти), що спрямовані на задоволення їх потреб [109, С. 61].

Останнім часом не простежується також будь-якої тен­денції у психологічному розумінні мотивації: вона визнача­ється як процес психічної регуляції конкретної діяльності [43, С. 112] або як процес утворення мотиву [8, С. 32]. Мо­тивацією називають і сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її початок, спрямованість та активність [15, С. 390], і «суб'єктивне ві­дображення об'єктивного світу, що здійснюється на ґрунті тілесного (мозкового) субстрату й виражається в утворенні образу цього світу, образу багатобічного, зокрема емоційно визначеного, активно-вольового як основи для діяльнісного ставлення до об'єктивного світу» [16, С. 188]. Таким чи­ном, до мотивації відносять: детермінацію; сукупність пси­хологічних моментів (мотивів, спонукань або причин); сис­тему факторів або мотивів; процес утворення мотиву або психічної регуляції діяльності тощо. Все це означає, що коло психологічних визначень поняття мотивації є таким широким, що побачити якусь певну тенденцію в ньому ду­же важко.

Окремим є питання про місце мотивації в людській дія­льності. Справа в тому, що вчені наголошують на відсут­ності поняття мотивації у загальнопсихологічній теорії діяль­ності О. М. Леонтьєва [110, С. 31]. В цьому випадку термі­ном «мотивація» позначається детермінація діяльності опредмеченими потребами та мотивами. З теорії діяльності випливає, що мотивація суб'єкта, а рівно його інші психо­логічні особливості, беруть свій виток з практичної діяль­ності. Складові самої діяльності можуть відповідати еле­ментам мотиваційної сфери, перебуваючи з ними у генетич­ному та функціональному зв'язку (наприклад, діяльності в цілому відповідають людські мотиви; діям - упорядкова­ний набір цілей тощо).

Структура діяльності та побудова мотивації суб'єкта просякнуті відносинами взаємовідповідності. Концепту­альні положення психологічної теорії О. М. Леонтьєва по­яснюють, як і яким чином здійснюються діяльність, дії та операції. На підставі розкриття цих питань далі підбиваю­ться підсумки та виводяться закони, за якими йде розвиток і зміна мотивації суб'єкта, котра набуває певних потреб,

мотивів, цілей тощо. Динаміка ж мотивації людини обу­мовлюється розвитком системи діяльності, яка відповідає об'єктивним соціальним законам.

Інше ставлення до проблеми мотивації простежується в зарубіжній психологічній науці. Незважаючи на те, що за останні півстоліття за кордоном розроблено понад 50 моти­ваційних теорій, кожна з яких містить сотні, а іноді й тисячі емпіричних досліджень [ПО, С. 27], навряд чи більшість з них може позитивно сприйматися вітчизняними науковця­ми. Зарубіжні концепції мотивації містять безліч компроміс­них положень, і поки що всі спроби конкретизації поняття мотивації не мають успіху. Так, К. Б. Мадсен, який на основі аналізу зарубіжних теорій мотивації пропонує синтетичну термінологію для основних мотиваційних складових, ви­значає мотивацію як родовий термін, що включає всі дина­мічні і векторні перемінні [111, С. 668].

Не вносить ясності у сутність справи і фундаментальна монографія німецького психолога X. Хекхаузена, де в ме­жах так званої «розширеної моделі» мотивація розглядаєть­ся як спонука до дії певним мотивом або процес вибору між різними можливими діями, процес, що регулює, спрямовує дію на досягнення специфічних для даного мотиву цільо­вих станів і підтримує цю спрямованість [6, С. 34].

Очевидно, що у численних працях зарубіжних психоло­гів дається розширене тлумачення мотивації. Дуже часто особистість та джерела її активності біологізуються, а іс­нуючі види спонукань зводяться за суттю до рефлексів, що тягне за собою ототожнення мотивації поведінки людини і тварин. Відсутність у більшості випадків аналізу соціальної обумовленості мотивації є передумовою її егоцентричного розуміння, що не повною мірою відповідає стандартам, ви­робленим вітчизняною психологією.

З вищенаведеного випливає, що незважаючи на різнома­нітність існуючих поглядів на мотивацію, вітчизняна пси­хологія виходила і виходить з діалектичного та активно­діючого бачення цього психологічного феномену, що сприяє чіткішому та глибшому розумінню змісту і сутності моти­вації людської поведінки в цілому, а також окремих її ви­дів, куди можна віднести і мотивацію злочину. Мотивація злочину - це особливий специфічний різновид мотивації поведінки та діяльності людини, який підлягає правовій оцінці. Кримінально-правове та4 кримінологічне дослі­дження мотивації злочину має ґрунтуватися на збігові психічних процесів як при здійсненні правомірної, так і неправомірної (злочинної) поведінки та діяльності, але

І

при цьому враховувати особливості, що властиві кримі­нальній мотивації.

В юридичній літературі є декілька визначень поняття мотивації злочину. На думку К. Є. Ігошева, мотивація являє собою одну з форм буття моральних і правових норм, спо­сіб їх реалізації як регуляторів людської поведінки, а також метод самокерованості особи через систему сталих спонук, тобто через мотиви [39, С. 88]. С. А. Тарарухін вважає, що термін «мотивація» вживається в двох значеннях: як внут­рішній процес виникнення мотиву злочину в результаті взаємодії особи з навколишнім середовищем і як результат формування мотиву злочину [41, С. 10]. В. О. Коновало-ва стверджує, що мотивацією злочину є обмірковування мотивів [84, С. 28]. Під мотивацією розуміють і систему мотивів, що спонукають до злочину та його регулюють, тобто власне причину злочинного діяння [112, С. 129], тощо.

Значна кількість різних дефініцій мотивації дозволяє стверджувати, що в юридичному аспекті, а так само в пси­хологічному, загальне поняття мотивації ще не розроблено. І все-таки вчені-правники переважно схильні вбачати у мотивації злочину процес формування мотиву [99, С. 15]. У такому випадку, мотивація є: процесом формування мо­тиву, співвідношення його з метою, засобами, обстановкою дії, зіставлення об'єктивних і суб'єктивних факторів цього процесу [100, С. 9-Ю]; процесом визначення особистістю характеру і спрямованості поведінки, процесом формуван­ня її мотиву [113, С. 115]; процесом формування та виник­нення мотиву злочину [78, С. 39] тощо.

Розуміння мотивації злочину в такому аспекті має біль­ше переваг порівняно з іншими підходами, оскільки дозво­ляє: 1) відмежувати поняття мотивації злочину від інших суміжних категорій, що вживаються при характеристиці злочину; 2) простежити соціальну детермінованість моти­вації злочину; 3) з'ясувати її власну структуру та сутність; 4) окреслити функції, етапи та типи мотивації злочину в механізмі вчкчення злочину тощо. Перевага обґрунтування мотивації злочину як процесу формування мотиву обумов­люється також і тим, що вона є динамічним явищем. Це означає, що мотивація як процес має своє виникнення, роз­виток, спрямованість і припинення. Все це відбувається у певній ситуації та у визначений час.

Таким чином, на нашу думку, мотивація злочину - це цілісний внутрішній процес формування, розвитку і ре­алізації мотиву злочину; процес суб'єктивної (тобто

психічної або внутрішньої) детермінації суспільне не­безпечного діяння. При такому розумінні мотивації злочи­ну її розгляд має поширюватися не лише на мотив як її обов'язковий і визначальний компонент, але й на інші складові компоненти процесу мотивації, конкретні суспіль­ні відносини, самого суб'єкта та всю сукупність наявних зв'язків між ними.

Безумовно, поняття мотивації злочину тісно пов'язане з поняттям мотиву злочину, однак це не тотожні та не рівно­значні категорії, їх співвідношення між собою слід розумі­ти як ціле і частку. За нашим переконанням, не можна по­годитись з тими психологами і юристами, які вдаються до ототожнення цих понять. Наприклад, В. Є. Мільман під­креслює, що поняття мотиву і мотивації в психологічних дослідженнях є, як правило, синонімами і вживаються на позначення всієї спонукальної сфери діяльності [107, С. 7]. Н. Ф. Кузнецова стверджує, що мотивацією є комплекс мо­тивів (рідше один мотив), котрий як спонука, предметне актуалізована на досягнення певних цілей за допомогою вчинення конкретних дій (бездіяльності), виступає причи­ною поведінки особи [115, С. 3].

На противагу таким думкам, зазначимо, що мотивація злочину містить у собі мотив злочину як головний компо­нент її структури, звідси, поняття мотивації злочину є шир­шим, ніж поняття мотиву злочину. Крім мотиву, до складу мотивації входять й інші складові компоненти мотивації: потреби, цінності, цілі, ідеали, емоції тощо. Завдяки моти­вації досягається цілеспрямованість і осмисленість дій у цілісному поведінковому акті суб'єкта злочину. Мотивація здійснює спонукальний вплив на всіх ланках розгортання злочинної поведінки. Щодо мотиву, то він створює лише той внутрішній фон, на якому ґрунтується та розгортається процес мотивації в цілому.

Отже, мотив злочину - це більш вузьке поняття, це від­носно відокремлений інтегральний психічний утвір; моти­вація злочину - більш широке поняття, це динамічний про­цес формування, розвитку і реалізації мотиву в суспільне небезпечному діянні.

Конкретизуючи категорії мотиву і мотивації злочину, не можна віддаляти їх на невизначену відстань між собою, оскільки між ними існують усталені та щільні зв'язки. Про­стежується така закономірність: якщо є мотив, повинна бу­ти мотивація - і навпаки. Дослідження якогось одного з цих явищ неодмінно ініціює дослідження іншого, бо тільки в їх сукупності можна визначити зміст кожного. Причому,

за своїм походженням, поняття «мотивація» є похідним від первісного поняття «мотив». Завжди спочатку з'являється мотив, який дає поштовх до виникнення процесу мотивації, внаслідок чого суб'єкт здійснює постановку мети, обирає засоби її досягнення, приймає рішення щодо вчинення кон­кретного діяння. За таких обставин мотивація злочину більш тяжіє до кримінологічної проблематики, ніж мотив, оскільки характерною рисою кримінології є розгляд злочи­ну в динаміці, з урахуванням всієї сукупності взаємодіючих факторів.

Деякі вчені-правники намагаються відокремити мотива­цію злочину від цілеутворення, яке уявляють як самостій­ний і специфічний процес [116, С. 14]. Ця спроба є не зов­сім вдалою, оскільки цілеутворення — це лише певний етап процесу мотивації злочину, а не рівнозначне за ступенем значущості поняття. І якщо мета відокремлюється від мо­тиву, то про яке вчинення злочину можна вести мову? Ось чому мотивація злочину повинна включати в себе процес цілеутворення.

Від мотивації злочину слід відрізняти механізм вчинен­ня злочину (механізм злочинної поведінки) як за обсягом, так і за змістом понять [78, С. 30-37]. Механізм вчинення злочину - це взаємодія зовнішніх і внутрішніх факторів детермінації злочину [117, С. 86]. До зовнішніх факторів де­термінації злочину належать: конкретна життєва ситуація, предмет злочинного посягання, умови вчинення суспільне небезпечного діяння тощо. Сукупність внутрішніх факторів детермінації злочину складає його мотивацію. Справедливо зазначає Ж. Нюттен, що аналіз механізму дає відповідь на питання, як здійснюється поведінка, а вивчення мотивації дає відповідь на питання, чому людина вчиняє так чи інак­ше [118, С. 20]. Неважко зрозуміти, що мотивація злочину не може охопити увесь механізм вчинення злочину, а тому є його складовою частиною, хоча й однією з найсуттє­віших.

Таким чином, з психологічної і правової точок зору, мо­тивація людської поведінки та діяльності (в тому числі і злочинної) являє собою суб'єктивне за своєю природою явище, яке належить до процесів, що відбуваються в психі­ці суб'єкта. Однак мотивація — це внутрішній процес лише для того, хто здійснює поведінку чи діяльність, хто вчиняє злочин. Для тих, хто досліджує (психологів і юристів), мо­тивація, її структурні компоненти та сама особа є зовніш­німи, такими, що існують об'єктивно, в реальній дійсності, незалежно від волі і свідомості будь-кого, а отже, можуть

Т7

бути вивчені та описані в науковому плані. Наявність взає-мопросякнутих зв'язків мотивації злочину як внутрішньо­го фону розгортання суспільне небезпечного діяння із зов­нішнім (об'єктивним) середовищем допомагає виважено та обгрунтовано підійти до розкриття проблеми детермінації суспільне небезпечного діяння в цілому.