2.3.1. Мотивація злочинної діяльності

Злочинна діяльність є специфічним різновидом діяльно­сті в її психологічному розумінні, тобто усвідомленої, во­льової поведінки, що складається з системи дій, кожна з

яких має мету, обумовлену загальним мотивом [124, С. 209]. Взагалі діяльність вивчається багатьма науками, вона дуже різноманітна і багатоаспектна, як і ті суспільні відносини, учасником яких виступає людина. Однак у загальнотеоре­тичній, філософській і психологічній літературі майже зо­всім не згадується про деструктивну діяльність, що руйнує умови життя в суспільстві. Мова йде про злочинну діяль­ність насамперед [142, С. 12; 143, С. 7-9].

Сучасні дослідники як людської діяльності взагалі, так і злочинної діяльності зокрема, наголошують на відсутності чітких та диференційованих визначень поняття «діяль­ність» у наукових працях [144, С. 75; 62, С. 5]. Жодний за­кон у нашій державі не визначає поняття злочинної (неза­конної) діяльності. Юристи часто ототожнюють злочинну діяльність з окремим злочином, навіть одиничним нена­вмисним злочинним діянням. Визначення злочинної діяль­ності знаходимо в роботах А. Ф. Зелінського і М. Й. Кор-жанського. Злочинна діяльність - це система передбачених кримінальним законом суспільне небезпечних діянь і тісно пов'язаних з ними дій, психологічно детермінованих за­гальним мотивом, реалізація якого планується суб'єктом через встановлення і досягнення корисної мети [62, С. 13]. Це особливий вид людської діяльності, що складається з різного роду перекручень звичайних поведінкових актів, а також первісне злочинних неадаптивних дій [145, С. 15]. Звідси, злочинна діяльність може бути адаптивною (зви­чайна пристосувальна активність, однак пов'язана з пору­шенням закону) і неадаптивною (із самого початку деструк­тивна і спрямована проти підвалин загальнолюдських цін­ностей, а тому завжди та скрізь злочинна).

«Загарбницькі» напрямки злочинної діяльності не є постійними, вони змінюються у зв'язку із зміною системи особистих потреб і способу життя, розвитком та досягнен­нями суспільства. В умовах сьогодення професійні злочин­ці поширюють свій вплив на сфери економіки та господа­рювання, громадської безпеки, інтелектуальної власності, високоточних технологій тощо. У зв'язку з цим широкого розповсюдження набувають такі злочини, як ухилення від сплати податків, легалізація «брудних» грошей, шахрайст­во з фінансовими ресурсами, терористичний акт, створення злочинної організації (банди) та участь у ній, порушення авторського права та суміжних прав, комп'ютерні злочини.

Для злочинної діяльності властиві всі елементи, що ха­рактеризують склад злочину (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона). Вона акумулює ознаки зло-

чину та характеристики злочинності. Однак злочин - це одиничний феномен, злочинність - загальний, а злочинна діяльність - прояв і відбиток соціальної сутності злочинів і злочинності як соціального елемента життєдіяльності суспільства. Оскільки злочинна діяльність не зводиться до одиничного злочину, переважно виявляється у формі множини - повторності, сукупності або рецидиву. Зло­чинній діяльності притаманні й інші ознаки — продовже-ність, інтенсивність, цілісність тощо. Однак її визначаль­ною рисою слід вважати організований та професійний характер.

У науковому аспекті цікавим є той факт, що злочинна діяльність розуміється в різних державах специфічно. Так, у нормах Кримінального кодексу України поняття «діяль­ність», хоча і згадується в контексті з іншими ознаками у багатьох складах злочинів (статті 111, 202, 209, 304, 344, 376, 397, 443 КК України тощо), проте, належної кримі-нально-правоврї оцінки так і не отримало ні на законодав­чому рівні, ні в постановах Пленуму Верховного Суду України. Навіть коли законодавець прямо вказує на кримі­нально-правовий термін «злочинна діяльність» (ч. З ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 255, ст. 304 КК України тощо), його зміст залишається суперечливим для будь-якого дослідни­ка, оскільки невідомо, що саме та за якими критеріями слід відносити до злочинної діяльності.

На відміну від національних стандартів, наприклад, у кримінальному законодавстві СІЛА (як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів) не тільки дається по­няття злочинної діяльності, але й розкривається його зміст. Наприклад, у розділі 18 Зведення законів СІЛА, розташо­ваному у Федеральному кримінальному кодексі та прави­лах, поряд із «рекетирською діяльністю» та «забороненою діяльністю», розрізняють «визначену злочинну діяльність», яка є найширшим за обсягом поняттям. Під «визначеною злочинною діяльністю» (ст. 1956 (АХ7)) розуміється: а) будь-який вчинок або діяльність, що становить злочин, перед­бачений ст. 1961 (1) цього титулу, де, власне, і дається пе­релік тих суспільне небезпечних діянь, що утворюють по­няття «рекетирська діяльність»; б) злочин проти іноземної держави (коли йдеться про фінансову операцію, що здійс­нюється цілком або частково в Сполучених Штатах), що включає порушення положень Закону «Про контрольовані речовини» та Міжнародної банківської угоди 1978 р.; в) будь-який вчинок, що становить продовжуване злочинне підприємство, як це визначено у ст. 408 Закону «Про конт-

рольовані речовини»; г) низка злочинів, передбачених різ­ними статтями та титулами Федерального кримінального кодексу та правил, а також іншими нормами (в тому числі -контрабанда, викрадення, шпигунство, вбивство, терорис­тичний акт тощо); ґ) злочинне порушення низки федераль­них законів у сфері охорони довкілля; д) будь-який вчинок або діяльність, що становить злочин у сфері федеральної охорони здоров'я [146, С. 791—792]. Законодавче визначен­ня злочинної діяльності в США хоча і є широким, переваж­но викладеним у формі бланкетних і відсильних диспози­цій, проте воно має бути прикладом для вітчизняного зако­нодавця, як дане поняття може і повинно бути описано та розтлумачено в законі.

Щодо поняття «попередня злочинна діяльність», то в ук­раїнському та американському кримінальному законодав­стві воно не збігається. За Кримінальним кодексом України попередня злочинна діяльність включає три стадії: готуван­ня (ст. 14 КК), замах (ст. 15 КК) і власне закінчений злочин. За кримінальним законодавством США (як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів), її становлять: підбу­рювання, змова та замах [147, С. 173]. Проте у будь-якому випадку вчинення злочинної вольової поведінки (злочинної діяльності) обумовлюється внутрішнім процесом у вигляді кримінальної мотивації.

Мотивація злочинної діяльності належить до найбільш розгорнутого та змістовного типу порівняно з усіма інши­ми - мотивацією імпульсивних злочинів, мотивацією звич­них злочинів і мотивацією необережних злочинів. Вона роз­починається з актуалізації потреби (чи будь-якого іншого психічного компонента) або їх сукупності, проходить через усвідомлення мотиву, цілеутворення, вибір і оцінку засобів і способів реалізації мотиву і досягнення мети, прогнозу­вання можливих результатів, аж до ухвалення рішення про здійснення суспільне небезпечного діяння або серії таких діянь, і закінчується виконанням, контролем і корекцією дій, а також аналізом наслідків, що настали [148, С. 332]. Нерідко схему мотивації злочинної діяльності розглядають як стандартну, прийнятну для аналізу механізму вчинення кожного злочину. Разом з тим це не зовсім правильний під­хід. Не має ознак мотивації злочинної діяльності, наприк­лад, процес одноактного умисного злочину, вчиненого без готування, випадково, під визначальним впливом ситуації. Неможливо уявити мотивацію імпульсивної злочинної дія­льності, а також тієї, що складається із стереотипних, напо­ловину автоматичних, звичних дій.

Початковим етапом мотивації злочинної діяльності ви­ступає актуалізація визначеного психічного компонента або їх сукупності, що являє собою більш-менш тривалий про­цес активації спонукальних сил особи. Актуалізація перед­бачає перехід до нагального стану тих чи інших потреб, інтересів, потягів, бажань тощо, які відповідають особливо­стям конкретної ситуації та персональній оцінці її суб'єк­том майбутнього злочину. Відомо, що кожна особа по-різ­ному оцінює наявну ситуацію, внаслідок чого на перший план активації висувається якесь одне спонукання чи два, чи навіть цілий ряд (комплекс) спонукань. Але певне спо­нукання (чи їх сукупність) повинне пройти через волю і свідомість суб'єкта, так би мовити, «знайти свій предмет».

Тільки тоді здійснюється новий етап мотивації - з'явля­ється та усвідомлюється мотив (інтегральний психічний утвір), відповідальний за розкриття того, чому і навіщо суб'єкт діє, який зміст і значення являє його злочинна діяль­ність. Мотиви можуть бути основними і додатковими (дру­горядними). Домінуючий (основний) мотив підпорядковує собі всі інші, однак не виключається і таке, що другорядні мотиви в окремих епізодах злочинної діяльності іноді акти­візуються і можуть змінити її характер взагалі. Як правило, злочинна діяльність полімртивована і реально спрямовує­ться не тільки одним, а декількома мотивами.

Усвідомлений і вольовий характер злочинної діяльності цілком не виключає впливу на неї неусвідомлених елемен­тів психіки суб'єкта. Різного роду настанови особи, емо­ційні стани, звички, вміння, традиції, витиснуті в підсвідо­мість уявлення, думки, ідеї взаємодіють зі свідомістю і впливають на її спрямованість. Мотив злочинної діяльності усвідомлюється більшою чи меншою мірою, однак говори­ти про його повну усвідомленість буде неправильним. На­приклад, злочинну діяльність можуть утворювати криваві вчинки сексуальних маніяків [149, С. 19]. Мотивація при цьому може протікати як на свідомому, так і на несвідомо­му рівнях. Свій стан до і під час злочинів сексуальний ма­ніяк А. Чикатило характеризував, наприклад, такими сло­вами: «...нічого з собою зробити не міг...», «...почував, що якщо зараз не нападу, то знепритомнію...», «...не можу ска­зати, з якою метою я це робив...» [150. С. 93-94].

Складовою процесу мотивації злочинної діяльності є ціле-утворення, яке включає у себе формування цілей, їх вибір і визначення ставлення до обраної мети [151, С. 184]. Мета -це образ усвідомленого передбаченого результату, що акту­алізує готовність суб'єкта до її досягнення і, тим самим,

визначає спрямованість даної дії [152, С. 60]. Якщо мета є змістом злочинної діяльності, якщо тільки заради мети здійснюється така діяльність, то в такому випадку мета збі­гається з мотивом і виникає феномен «мотиву-мети». За ступенем усвідомлення розрізняють: мотив-спокуса, мотив-бажання, мотив-мета [153, С. 87]. Серед цих конструкцій найбільш виразно усвідомлюється лише мотив-мета.

Ще М. С. Таганцев писав, що «...мотив й цель суть два кореллятивньїх понятия» [26, С. 239]. У меті завжди вияв­ляється матеріальний зміст, він опосередковується конкре­тними спонуканнями, що входять у складові мотиву. Буду­чи усвідомленими, ці спонукання стають мотивами, на ґрунті яких виникає певна мета [154, С. 15]. В меті також досить точно відображається об'єктивна сторона злочинів, ознаки яких описані в диспозиціях статей кримінального закону.

Вслід за утворенням мети відбувається етап вибору й оцінки засобів і способів реалізації мотиву і досягнення мети, на якому суб'єкт остаточно визначається в злочинно­му вирішенні наявної ситуації. На підставі вивчення об'єк­тивних і суб'єктивних факторів особа прораховує найбільш прийнятні та раціональні для неї злочинні способи реаліза­ції мотиву і досягнення поставленої мети, а також здійснює вибір відповідних способів, засобів, прийомів, методів своїх дій і протидій у майбутньому. При цьому зазначені способи і засоби в будь-якому випадку є аморальними, не­правомірними, злочинними. Сутність ланки «мотив-мета-спосіб» у злочинній поведінці завжди антисоціальна [69, С. 77].

Особливість структури мотивації злочинної діяльності полягає в тому, що головним чином вона містить у собі су­купність мотивів і цілей, що утворюють її окремі дії (епізо­ди). За даними одного дослідження, серед 400 вивчених кримінальних справ у 73% випадків мотивація мала саме таку структуру і лише у 27% випадків її структура містила одноактну злочинну дію [78. С. 64]. Мотиви окремих дій підпорядковуються загальному мотиву злочинної діяльнос­ті і залежать від нього. Загальний (головний) мотив займає домінуючу позицію і впливає на всі інші мотиви, які у своїй сукупності детермінують кінцеву мету злочинної діяль­ності.

Аналогічним чином складається залежність окремої мети дії від кінцевої мети. Наслідок кожної дії стосовно кінцевої мети злочинної діяльності є засобом її досягнення і разом з тим метою даної дії. Таким чином, мотивація зло-

чинної діяльності містить у собі визначену сукупність мо­тивацій окремих дій, кожна наступна з яких є якісно новим етапом, ніж попередня, оскільки все ближче і ближче на­ближається до кінцевої мети (Рис. 2.2).

Наступний етап мотивації - прогнозування можливих результатів. На ньому особа уявляє про причинно-наслід-кові результати своїх злочинних дій з можливими віддале­ними наслідками. Вірогідне прогнозування - це передба­чення майбутнього, що ґрунтується на вірогідній структурі попереднього досвіду, інформації та наявній ситуації [155, С. 3]. Злочинна діяльність обов'язково планується тією чи іншою мірою: передбачається місце, час, способи злочин­них дій; готуються засоби досягнення мети; відбуваєть­ся розподіл ролей між співучасниками тощо. Прогнозування