2.3. Злочинна організація як форма співучасті

Злочинна організація — найнебезпечніша форма співучасті. Саме створення такої організації закон визнає закінченим зло­чином (ст. 255 КК України).

Теорія кримінального права визначає злочинну організацію як стійке об'єднання двох чи більше осіб, що навмисно згур­тувалися для скоєння злочинів, які становлять особливу сус­пільну небезпеку, та забезпечення умов, необхідних для здійс­нення злочинної діяльності його учасниками, навіть якщо зло­чинної мети не було досягнуто1.

Чинне кримінальне законодавство України передбачає відпо­відальність за створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину та за керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюва­них такою організацією. Передбачено також відповідальність за організацію, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представ­ників злочинних організацій або організованих груп для розроб­лення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального

1 Матышевский П С Преступления протав собственности и смежные с ними преступления. — К.' Юрінком. 1996 — С. 216

75

забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп.

Учинення дій, передбачених КК України як злочини, кіль­кома особами, які діють у складі злочинної організації, є най-небезпечнішим виявом організованої злочинної діяльності.

У теорії кримінального права в минулі роки з таких причин, як брак законодавчої регламентації цієї форми співучасті (на неї вказувалося лише у трьох статтях Особливої частини КК Украї­ни 1960 p.), незначна практика їх застосування та майже ціл­ковита нерозробленість кримінологічного аспекту цієї проб­леми, вивченню змісту та ознак поняття «злочинна організа­ція» приділялося мало уваги.

Найпоширенішим було визначення поняття «злочинна ор­ганізація» як спільного об'єднання двох чи більше осіб, що організувалися для спільної злочинної діяльності1.

Ці ознаки, хоч і є елементами, що в загальних рисах відо­бражають сутність такого особливо небезпечного вияву орга­нізованої злочинної діяльності, проте не дають змоги всебічно характеризувати його як співучасть особливого роду, оскільки стосуються однаковою мірою і організованої групи, внаслідок чого не можуть бути визнані як розмежувальні.

У зв'язку з цим наприкінці 80 — на початку 90-х pp. виок­ремлення головних ознак злочинної організації (як криміноло­гічних, так і кримінально-правових), сукупність яких дала б змогу відмежувати цю форму співучасті від інших, стало одні­єю з нагальних проблем подальшої розробки інституту співучас­ті. Зрештою кримінологи розв'язали поставлене перед ними зав­дання. Було виділено низку кримінологічних ознак, що характе­ризують злочинну організацію. Саме внаслідок їх аналізу фахівці й дійшли висновку, що кримінально-правовою ознакою, яка від­межовує злочинну організацію від організованої групи, є більш високий ступінь вияву спільності (стійкості), що й було покладе­но в основу поняття «злочинна організація».

Проте, як слушно зазначалося у кримінально-правовій літе­ратурі, кримінально-правове поняття «злочинна організація» не може повністю збігатися з кримінологічним поняттям «злочинна організація»2. Кримінально-правові поняття по­винні мати кримінально-правові ознаки — це аксіома.

Зрозуміло, що синтезування кримінально-правових ознак з кримінологічних характеристик злочинної організації потре-

Тельнов П  Ф  Ответственность за соучастие в преступлении  — М.: Юрид. лит, 1974. — С  132, Курс советского уголовного права В 3 т. — Л ■ Изд-во Ленингр ун-та, 1968 — Т Iі Общая часть. — С. 606. Гальперин И Организованная преступность, коррупция и уголовный закон // Соц. законность — 1989. — № 12. — С. 35.

76

бувало застосування певної методології. Ця проблема, на думку автора, не була розв'язана. За межами досліджень лишилися ключові питання соціальної філософії та соціології (соціальна організація, соціальна група), які мали відігравати визначальну роль у вивченні злочинної організації як форми співучасті.

Однак у минулі роки було зроблено важливий висновок про те, що злочинна організація є вельми своєрідним якісним різ­новидом організованих злочинних угруповань. Як образно зауважив І. М. Карпець, усі попередні форми співучасті є для таких організацій своєрідним «поживним бульйоном»1. Це наводить на думку, що така особливого роду співучасть є вищою, порівняно з попередніми, особливою її стадією. Тобто злочинну організацію слід розглядати, з одного боку, як самостійну форму співучасті, з іншого — як свого роду сукупність її форм. При цьому всі попередні форми співучасті нібито поглинаються останньою, створюючи цим підвищену суспільну небезпеку.

На початку 90-х pp. вважалося, що підвищений ступінь су­спільної небезпеки злочинної організації зумовлено метою і способом об'єднання винних. У зв'язку з цим як специфічні для цієї форми співучасті розглядалися такі ознаки: а) наявність не менш, а головним чином більше як двох осіб; б) організо­ваність; в) стійкість; г) спеціальна мета об'єднання2. Отже, фа­хівці кримінального права дійшли висновку: злочинна органі­зація відрізняється від організованої групи більш високим рівнем стійкості та організованості, а також спеціальною ме­тою об'єднання.

Водночас ні в законі, ні в теорії кримінального права, на думку автора, до цього часу немає більш-менш ґрунтовного пояснення сутності цього явища, а отже, й не проведено чіткої межі між поняттями організованої групи та злочинної організації.

Організованість за такої форми співучасті означає встанов­лення між співучасниками організаційних зв'язків, наявність визначеного керівництва. Іншими словами, створюється об'єд­нання, організаційна форма якого визначається специфікою її мети. Злочинна організація сама по собі виступає тут як своєрід­ний засіб учинення злочину. Щодо ознаки стійкості, то вона роз­глядалась як тривалий, стійкий характер взаємодії винних. Винні при цьому мають зорганізуватися на тривалий час, що необхідно для реалізації наміченої суспільно небезпечної мети.

Відставання законодавства стосовно криміналізації діяль­ності злочинних організацій призвело до того, що в теорії кри-

1 Карпец И Н Уголовное право и этика. — М: Юрид. лит., 1985 — С. 234. Организованная преступность — 2 / Под ред. А. И. Долговой, С В. Дья­кова. — М: Криминолог. Ассоц., 1993. — С. 231—232.

77

мінального права, правозастосовчій практиці простежувалося змішування специфіки діяльності організованих злочинних груп і злочинних організацій.

Так, М. Й. Коржанський твердить, що організована група — це стійке об'єднання кількох осіб, які спеціально зорганізува­лися для більш-менш тривалої злочинної діяльності1. Далі він називає такі ознаки організованої злочинної групи: 1) наявність статуту — розробленого (хоча б у загальних рисах) і схваленого учасниками групи плану злочинної діяльності і визначеної мети діяльності групи; 2) створення організаційної структури; 3) наяв­ність організатора (керівника); 4) конспірація — прикриття своєї діяльності, налагодження корупційних зв'язків з органами влади; 5) вербування нових членів; 6) наявність загальних правил пове­дінки, ієрархія стосунків між учасниками організації; 7) наяв­ність матеріальної бази — приміщень, транспорту, сховищ, кош­тів тощо.

Як бачимо, М. Й. Коржанський не розділяє поняття «орга­нізована злочинна група» та «злочинна організація». Він нази­ває «три різновиди групового злочину». Перший — «спів­участь у вчиненні навмисного злочину», другий — «вчинення злочину за попереднім зговором групою осіб» і третій — «вчинення злочину організованою групою». Такий підхід, з одного боку, штучно знижував суспільну небезпеку злочинної організації, з іншого — штучно підвищував суспільну небез­пеку організованої злочинної групи. Цілком очевидно, що між співучастю за попередньою змовою в елементарній формі та злочинною організацією є істотна різниця. Логіка підказує наявність такої самостійної форми співучасті, як організована злочинна група.

Поява хибних висновків значною мірою пов'язана з судо­вою практикою. Пригадаймо п. 26 постанови Пленуму Верхо­вного суду України № 12 від 25.12.92 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності»2. Так, якщо поняття «розподіл ролей» у його кримінально-правовому значенні не викликає сумнівів у тому, що йдеться про організовану групу, то така суто кримінологічна ознака, як «наявність загальних правил поведінки», виходячи із філо­софсько-соціологічного вчення про соціальні групи та органі­зації, свідчить про наявність злочинної організації.

1              Коржанський М Й Кваліфікація злочинів. — К.. Юрінком Інтер, 1998. —

С 81.

2              Постанова Пленуму Верховного суду України від 25.12.92 № 12 «Про

судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної вла­

сності»   36  постанов Пленуму ВСУ (1963—1997). — Сімф.: Таврія,

1998, —С 209.

78

З положень, наведених у п. 26 згаданої постанови, можна зробити висновок, що в цьому разі відмежувати організовану групу від злочинної організації за ознакою стійкості чи орга­нізованості практично неможливо. З ч. З п. 26 не можна зро­бити однозначний висновок і про те, коли ж озброєна органі­зована група набуває всіх ознак банди як злочинної організа­ції. Крім того, важко не звернути уваги на ще один істотний недолік як позиції Пленуму Верховного суду України, так і позиції М. Й. Коржанського щодо ознак організованої зло­чинної групи. В обох випадках при характеристиці криміналь­но-правового поняття «організована злочинна група» засто­совуються кримінологічні характеристики, які фактично не можуть бути використані при кваліфікації відповідних зло­чинів.

Водночас у судовій практиці трапляються і слушні, на дум­ку автора, висновки. В п. 8 постанови Пленуму Верховного суду України № 12 від 7 липня 1997 р.1 зазначено, що від ін­ших злочинів, учинених групою осіб за попереднім зговором, групою осіб чи організованою групою, бандитизм відрізняєть­ся найвищим ступенем внутрішньої організації, стійкості, згур­тованості та озброєністю. Питання найвищого ступеня стійко­сті як у теорії, так і на практиці лишається відкритим. Проте, як бачимо, судова практика проводить межу між бандою (зло­чинною організацією) й організованою групою за ознаками стійкості та організованості.

Цікавим, на нашу думку, є досвід законотворчої діяльності Російської Федерації стосовно криміналізації діяльності зло­чинних організацій. Зрозуміло, що на момент прийняття ново­го Кримінального кодексу РФ (1996 р.) в теорії кримінального права Російської Федерації існували ті самі проблеми, про які ми говорили раніше. Іншими словами, чіткої визначеності щодо поняття «злочинна організація» не було. Втім, зазнаючи насамперед політичного тиску, законодавець РФ ввів поняття «злочинна організація» в новий КК РФ без попередньої належ­ної теоретичної розробки проблеми.

У ст. 35 КК РФ зафіксовано чотири форми співучасті, серед яких — злочинне співтовариство (злочинна організація). У ч. 4 ст. 35 вказано, що злочин визнається скоєним злочин­ним співтовариством (злочинною організацією), якщо його вчинено згуртованою організованою групою (організаці­єю), створеною для вчинення тяжких чи особливо тяжких

1 Постанова Пленуму Верховного суду України від 07.07 95 № 9 «Про судову практику в справах про бандитизм» 36. постанов Пленуму ВСУ (1963—1997). — Сшф.. Таврія, 1998. — С 127.

79

злочинів, або об'єднанням організованих груп, створених з тією ж метою1.

На нашу думку, таке визначення є досить невдалим. У його основу покладено поняття «організована група», яке визнача­ється у ч. З цієї ж статті, де вказано, що злочин вважається скоєним організованою групою, якщо його вчинено стійкою групою осіб, які заздалегідь об'єдналися для вчинення одного чи кількох злочинів. Злочинна ж організація, за наведеним визначенням, створюється для вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів.

Таким чином, у зв'язку з існуванням у визначенні поняття «злочинна організація» поняття «організована група», перш ніж доводити існування злочинної організації, потрібно довес­ти існування організованої групи, а вже потім доводити згур­тованість зазначеної організованої групи і спеціальну мету її створення. Проте, як ми зазначали вище, злочинна організація відрізняється від організованої групи саме якісними ознаками. Тому стійкість організованої групи не може бути тотожною стійкості злочинної організації.

У теорії кримінального права РФ це питання не лишилося непоміченим. Так, проф. Л. Гаухман та проф. С. Максимов ви­знають, що ознаки, притаманні організованій групі, характе­ризують і злочинну організацію. Однак, на їхню думку, цих ознак недостатньо. Злочинній організації властиві й інші ознаки. Це — згуртованість організованої групи; мета ство­рення; кримінально-правове значення конститутивної ознаки складу злочину, передбаченого ст. 210 КК РФ2.

Звичайно, виходячи зі змісту ст. 35 КК РФ, таке розуміння проблеми можна визнати слушним. Але наскільки правильно викладена зазначена норма? На думку автора, такий виклад поняття «злочинна організація» став результатом серйозної помилки методологічного характеру. В цьому разі використа­но так звану функціонально-діяльнісну методологію, яка дає можливість розглядати певне явище в процесі його існування.

Справді, значна частина злочинних організацій (хоч далеко й не всі) проходить у своєму розвитку стадію організованої групи. Крім цього, як ми вже зазначали вище, злочинна орга­нізація охоплює ознаки всіх попередніх форм співучасті. Та це зовсім не означає, що в кожному конкретному випадку, перш ніж довести наявність злочинної організації, необхідно встановлюва­ти ознаки всіх інших форм співучасті. Тут річ у тому, що за су-

'  Уголовный кодекс Российской Федерации // Собр   законодательства Российской Федерации. — 1996 —№25 —С. 6016. Гаухман Л, Максимов С Ответственность за организацию преступного сообщества//Законность.— 1977 —№ 2 —С 13.

80

купністю ознак злочинна організація є найвищою формою роз­витку співучасті, яка, зрозуміло, є ширшою, але сама злочинна організація є якісно самостійною формою співучасті. Тому її ви­значення на базі організованої групи є безпідставним.

Іншими словами, оскільки злочинна організація має свої, притаманні тільки їй, ознаки стійкості та організованості, по­трібно застосовувати формальну, або системно-структурну мето­дологію, коли конкретне явище визначається в певний момент часу та на підставі його розгляду як елементу більш широкої системи.

Існує ще одне вельми складне питання: як правозастосовча практика РФ буде розмежовувати такі поняття, як «стійкість» і «згуртованість»? Принаймні теорія кримінального права РФ дає не дуже чітку відповідь на це питання.

Так, Л. Гаухман та С. Максимов вважають, що «згуртова­ність організованої групи, як і стійкість, — оцінна ознака. Ви­користання її законодавцем як ознаки самостійної означає, що вона відрізняється від стійкості, хоч усі ознаки стійкості прита­манні також згуртованості»1. Проте, як зазначають автори, крім ознак, властивих стійкості, згуртованість характеризується й ін­шими. «Ними, зокрема, є «кругова порука», конспірація, загаль­на каса («общак»), наявність спеціальних технічних засобів тощо»2.

Такі самі не зовсім вичерпні пояснення з цього приводу містять і наукові коментарі КК РФ, підготовлені провідними вченими-юристами та фахівцями-практиками, що брали без­посередню участь у розробці Кримінального кодексу Російсь­кої Федерації3.

Важко не погодитись з Л. Гаухманом та С Максимовим сто­совно того, що всі ознаки стійкості притаманні й згуртованості. В першому розділі ми розглядали співвідношення цих понять і дійшли фактично такого ж висновку. Водночас правильно й те, що використання законодавцем зазначених ознак як самостійних означає, що вони мають різнитися між собою. Отже, виникає очевидна суперечність, яка, на думку автора, стала результатом передусім недосконалої законодавчої діяльності.

1              Гаухман Л, Максимов С Ответственность за организацию преступного

сообщества // Законность. — 1996. — № 2. — С. 13.

2              Там само — С  14

3              Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. Общая

часть / Под общ  ред. Ю  И  Скуратова, В. М. Лебедева — М.   Изд

группа ИНФРА М-НОРМА, 1996. — С  94.; Комментарий к Уголов­

ному кодексу Российской Федерации. — 2-е изд., изм. и доп  / Под

общ ред. Ю. И. Скуратова, В М. Лебедева. — М.: Изд. группа ИНФРА

М-НОРМА, 1999 —С 71

81

Зміст ч. З та ч. 4 ст. 35 КК РФ, зрозуміло, потребуватиме пояснень насамперед від теорії кримінального права. Тому важко докоряти згаданим ученим за їх вкрай невдалу спробу знайти різницю між поняттями «стійкість» та «організова­ність» шляхом відвертого переходу на кримінологічний рівень та занадто частого використання скорочення «і т. д.». Адже справді, повний перелік кримінологічних ознак організованої злочинної діяльності буде сформовано ще не скоро (якщо взагалі буде сформовано), оскільки організована злочинна діяльність, як і суспільство загалом, зазнає певних послідовних змін.

Поняття «стійкість» стосовно злочинної організації, на ду­мку автора, повинно мати свої, притаманні тільки йому, кри­мінально-правові ознаки. Між стійкістю організованої групи та стійкістю злочинної організації має існувати чітка межа з кримінально-правових ознак. І визначення цієї межі є завдан­ням насамперед науки кримінального права.

Крім висловлених вище зауважень стосовно ч. 4 ст. 35 КК РФ слід вказати ще на деякі істотні недоліки.

Так, злочинна організація, як і організована група, не зав­жди утворюється внаслідок організаційної діяльності. Вона може виникати в результаті систематичності вчинення злочи­нів. Це, зрештою, на думку автора, і є свідченням стійкості ан-тисуспільної спрямованості групи, яка, у свою чергу, свідчить про стійкість самої групи, об'єднаної навколо спільної зло­чинної мети.

Нарешті, нечітко визначено, яка саме кількість учинених чи запланованих тяжких або особливо тяжких злочинів свідчить про наявність злочинної організації. І вже зовсім незрозумілим є вве­дення поняття «об'єднання організованих груп». Тут виникає ціла низка питань, серед яких, наприклад, питання стосовно са­мого поняття «об'єднання». Л. Гаухман та С. Максимов з цього приводу обмежуються лише загальною вказівкою на те, що об'єднання має складатись із двох чи більше організованих груп та характеризуватися стійкістю'.

Пригадаймо також, що будь-яке об'єднання двох чи більше явищ тягне за собою виникнення якісно іншого нового явища. Мабуть, саме з цієї загальнонаукової позиції виходив законо­давець РФ, вводячи поняття «об'єднання організованих зло­чинних груп» до ч.4 ст. 35 КК РФ. Однак, якщо виникає якіс­но нове явище, то воно повинно мати свої, притаманні тільки йому, ознаки, і вони аж ніяк не можуть бути простою сумою ознак явищ, з яких утворилось нове явище. Тому в законі, ма-

1 Гаухман Л, Максимов С Ответственность за организацию преступного сообщества//Законность —1996 —№2 —С 14

82

буть, все-таки доцільно сформулювати ознаки злочинної ор­ганізації як такої, що існує в певний момент часу, а не виходи­ти з попереднього стану міжособових стосунків сукупності осіб. Тут ми спостерігаємо результат уже відомої нам помил­ки — застосування неприйнятної в певному випадку методо­логії пізнання (функціонально-діяльнісної).

Використовується поняття «злочинна організація» і в Особ­ливій частині КК РФ. Так, у п.1 ст. 210 «Організація злочинного співтовариства (злочинної організації)» передбачено відповіда­льність за «створення злочинного співтовариства (злочинної ор­ганізації) для вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів, так само й за керівництво таким співтовариством (організацією) чи структурним підрозділом, що входить до нього, а також створен­ня об'єднання організаторів, керівників чи інших представників організованих груп з метою розробки планів чи умов для вчи­нення тяжких чи особливо тяжких злочинів»1.

Така диспозиція, на думку автора, також викликає серйозні заперечення. Крім вживання надмірної кількості суто кри­мінологічних термінів, звертає на себе увагу проста, так би мовити, «законодавча неохайність» викладення змісту цієї статті. Незрозумілим, наприклад, лишається питання щодо доцільності викладення в цій нормі мети створення злочинної організації — «для вчинення тяжких чи особливо тяжких зло­чинів», адже про це йдеться у відповідній статті Загальної части­ни, де прямо вказано, що організована група може бути визнана злочинною організацією за умови її утворення для вчинення тя­жких чи особливо тяжких злочинів. Отже, у ст. 210 КК РФ допущено тавтологію.

Крім цього, незважаючи на наявність ст. 33 КК РФ, де, на дум­ку автора, досить чітко визначені види співучасників, у ст. 210 КК РФ використовуються такі поняття, як «керівник» та «інші представники організованих груп». Але ж п. З ст. 33 КК РФ від­носить особу, яка здійснює керівництво злочинною організацією, до категорії організаторів, а поняття «представник організова­ної групи» взагалі не згадується. Очевидно, це невдала спроба перенесення кримінологічних понять на «кримінально-право­вий ґрунт».

Звертає на себе увагу і та обставина, що відповідно до п. 1 ст. 210 КК РФ криміналізовано такі дії, як створення злочин­ної організації, керівництво нею і т. ін. У п. 2 ст, 210 КК РФ криміналізовано участь у злочинній організації, однак ні у п. 1, ні у п. 2 не згадується про участь у скоєному злочинною орга-

Угоповний кодекс Российской Федерации // Собрание законодательства Российской Федерации. — 1996. — №25.— С 6081.

83

нізацією злочині. Водночас зрозуміло, що участь у скоєнні злочинною організацією злочину не можна ототожнювати з участю у злочинній організації. Таким чином, участь у злочи­ні, скоєному злочинною організацією, залишається за межами діїст. 210ККРФ.

Постає питання й щодо ст. 209 КК РФ (бандитизм), де у п. 1 встановлено відповідальність за «створення стійкої озброєної групи (банди) з метою нападу на громадян чи організації, а також керівництво такою групою (бандою)».

Виходячи з положень зазначеної статті, будь-яка організо­вана група (оскільки йдеться про стійку групу) в разі наявнос­ті в її розпорядженні зброї та мети вчинення нападу автоматич­но перетворюється на банду. Тобто законодавець РФ вважає, що для наявності банди як форми співучасті достатньо органі­зованої групи. На думку автора, така позиція значно переви­щує суспільну небезпеку озброєного розбою, вчиненого орга­нізованою групою, і безпідставно, незважаючи на практику бо­ротьби з бандитизмом та теоретичні розробки поняття «бан­да», відносить банду не до злочинної організації, а до органі­зованої групи.

Слід відзначити й позитивний момент, характерний для ст. 209 та ст. 210 КК РФ. Так, у п. З встановлено відповідаль­ність за дії, передбачені в пунктах 1 і 2, вчинені особою з ви­користанням свого службового стану. Цим криміналізується фак­тично існуюча органічна єдність організованої злочинної діяльності та корупції.

Такий певною мірою детальний аналіз поняття «злочинна організація», закріпленого в КК РФ, є надзвичайно актуаль­ним для правильного розуміння відповідних положень, закрі­плених в КК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 28 КК України, злочин визнається скоєним злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням кількох осіб (три і більше), члени або структурні частини якого за попередньою змовою зоргані­зувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Спочатку нагадаймо деякі висновки, зроблені нами при кримінолого-соціологічному вивченні поняття «злочинна ор­ганізація».

Визначальною ознакою будь-якої формальної групи (тобто і злочинної організації) є її ієрархічна структура. Ця ознака, в свою чергу, може бути конкретизована такими моментами: 1) наявніс-

84

тю певного органу як носія влади; 2) наявністю стосунків, побу­дованих на субординації; 3) регламентацією прав і обов'язків.

У неформальних групах (організованих злочинних групах) ієрархічна структура, що характеризується зазначеними озна­ками, відсутня.

Вказані вище ознаки формальної групи становлять якісну своєрідність злочинної організації. Вони, зрештою, відбива­ють певну упорядкованість стосунків між суб'єктами спільної діяльності, тобто їх організованість.

Таким чином, організованість є характерною ознакою зло­чинної організації, яка здебільшого відсутня в організованій гру­пі. Однак наведений вище перелік ознак організованості, зрозу­міло, не є вичерпним, оскільки деякі елементи організованості властиві будь-якій цілеспрямованій людській діяльності. Вони є навіть у групах з дуже низьким рівнем організації.

Звідси висновок: ми не можемо говорити про організова­ність як таку, ми можемо говорити лише про певні ознаки ор­ганізованості (ієрархічну структуру), які властиві саме фор­мальній групі (злочинній організації).

Специфікою злочинної організації, порівняно з організаці­єю соціальною, є, на думку автора, те, що в злочинній органі­зації не завжди регламентуються взаємні права та обов'язки, хоча досить часто трапляються і такі випадки. Однак наяв­ність певного органу як носія влади та стосунків, побудованих на субординації, є обов'язковою як для злочинної організації, так і для інших різновидів формальних груп.

Що слід розуміти під носіями влади чи органами управлін­ня стосовно злочинної організації? Насамперед це наявність чітко вираженого керівника угруповання або кількох осіб як колегіального органу управління.

Щодо стосунків, побудованих на субординації, то це перед­усім наявність взаємин між членами угруповання, що базу­ються на принципах влади та підкорення.

Перелічені ознаки (наявність чітко вираженого керівника угруповання та відносин, побудованих на принципах влади і під­корення) є взаємозумовленими. Брак будь-якої з них свідчить про відсутність ознак організованості злочинної організації.

Це особливо важливо при розмежуванні вказаної ознаки зло­чинної організації та інших подібних соціолого-психологічних явищ, що притаманні здебільшого організованій групі. Так, у неформальних групах (злочинних організаціях) переважно є осо­би, які користуються авторитетом чи повагою інших осіб, однак, відсутність між членами групи (між авторитетною особою та іншими членами групи) стосунків влади та підкорення не дає змоги віднести такі групи до розряду організацій.

85

І навпаки, майже у будь-якій групі є особи, нездатні про­тистояти загальногруповим вимогам, що ґрунтуються на спільній для всіх членів групи меті діяльності, тому їх існу­вання в таких групах будується на принципах влади та підко­рення Проте відсутність чітко вираженого керівника групи не дає можливості віднести зазначені групи до розряду органі­зацій

Таким чином, під ознаками організованості (ієрархічною структурою) стосовно злочинної організації слід розуміти наявність чітко вираженого керівника угруповання чи колегі­ального органу управління та стосунків між членами угрупо­вання, що грунтуються на принципах влади й підкорення

На практиці зазначені ознаки можуть бути встановлені шля­хом вивчення міжособових стосунків членів угруповання Про них може свідчити, наприклад, учинення особою будь-яких дій всупереч власній волі, на вимогу особи, що є загальновизнаною у зазначеному угрупованні, керівником (авторитетом)

Однією з основних ознак злочинної організації є її стій­кість Причому між стійкістю злочинної організації та стійкіс­тю організованої групи має бути проведена чітка межа, що має спиратися на суто кримінально-правові ознаки

Пригадаймо, крізь значення поняття «стійкість» проходить основна ідея «інваріантності» Ця ідея полягає в тому, що хоч система загалом зазнає послідовних змін, деякі її властивості («інваріантні») залишаються незмінними

Під стійкістю злочинної організації з погляду кримінологи слід розуміти здатність організації як такої до існування, твер­дість у проведенні злочинного задуму, рішучість будь-яким шляхом довести злочин до кінця, незважаючи на перешкоди

Пригадаймо також, що соціальна організація має цільову природу, оскільки створюється для реалізації визначеної мети та оцінюється через досягнення останньої Злочинна організа­ція також має цільову природу і створюється для вчинення злочинів Саме вчинення злочинів є основним мотивом, що об'єднує навколо себе членів злочинної організації

Таким чином, стійкість суспільно небезпечних намірів у поведінці злочинного угруповання свідчить про стійкість са­мого угруповання, адже саме навколо суспільно небезпечних намірів об'єднано групу і реалізація цих намірів є основним мо­тивом існування угруповання, що визначається його цільовою природою

У свою чергу, про стійкість суспільно небезпечних намірів, або стійку (чи підвищену) небезпечність особи чи групи осіб можуть свідчити насамперед характеристика самих злочинів як тяжких чи нетяжких, кількість вчинених чи запланованих

86

злочинів, ретельність підготовки до вчинення одного чи кіль­кох злочинів, спосіб вчинення злочину

Кримінологічні характеристики злочинних організацій сьо­годні дають серйозні підстави вважати, що злочинні організа­ції створюються переважно з метою систематичного вчинення саме тяжких та особливо тяжких злочинів або виникають у процесі вчинення таких злочинів

Як і про стійкість організованої групи, про стійкість злочинної організації може свідчити спільна діяльність, що передує почат­ку вчинення першого злочину (ч 1 ст 14 КК України)

Отже, стійкість як ознака злочинної організації може бути виражена у двох основних формах «спільна діяльність з ме­тою систематичного вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів» (ідеться про діяльність, що передує початку вчи­нення першого злочину, це різного роду організаційні заходи, спрямовані на забезпечення безпеки, здобування необхідних матеріально-технічних або фінансових ресурсів, чи підбір співучасників злочину) та «систематичне вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів»

Виникнення злочинної організації під час злочинної діяль­ності є характерним для угруповань, які тільки розпочина­ють свою діяльність Вчинення кількох тяжких чи особливо тяжких злочинів не охоплюється єдиним наміром Згурту­вавшись та маючи на меті вчинення лише одного злочину, співучасники заздалегідь домовляються, що після його вчи­нення група самоліквідовується Однак через певний час у членів цієї групи знову виникає умисел щодо повторного вчинення подібних дій і знову ж з умовою самоліквідації, кожний такий випадок розглядається членами злочинного угруповання як останній, спричинений лише надзвичайни­ми обставинами

Тут слід пам'ятати, що, кажучи про стійкість групи, ми ма­ємо на увазі не тільки стійкість суб'єктивних зв'язків між чле­нами групи, а й стійкість їх (зв'язків) антигромадської спря­мованості Така стійка суспільно небезпечна спрямованість залежно від складу групи може виникнути як безпосередньо після її організації, так і після вчинення кількох, не пов'язаних єдиним наміром, тяжких злочинів 3 учиненням кожного на­ступного тяжкого злочину у членів групи стає дедалі менше внутрішніх перешкод до злочинної діяльності Зрештою стій­кість злочинної групи в процесі суспільно небезпечної діяль­ності досягає рівня злочинної організації1

1 Таю ж форми має ознака стійкості злочинної групи з урахуванням мети -вчинення від одного двох і більше нетяжких злочинів до одного -двох тяжких чи особливо тяжких злочинів

87

Систематичність скоєння злочинів свідчить про наявність у поведінці злочинців стійкості суспільно небезпечних намірів, що, в свою чергу, підтверджує стійкість самої групи, згурто­ваної навколо спільної злочинної мети.

У теорії кримінального права існують різні міркування що­до цієї позиції. П. І. Гришаєв та Г. А. Крігер зазначають, що гру­па може бути визнана злочинною організацією і в тому разі, коли вона, зорганізувалась для скоєння хоча б одного злочину, але являє собою таку групу, саме існування якої становить серйозну небезпеку. Це може мати місце через сукупність різних причин, серед яких можна назвати велику кількість учасни­ків, ретельність розподілу ролей між ними, використання зброї, передусім вогнепальної, вчинення або підготовку нападів на такі об'єкти, як банк або ощадкаса, вбивство кількох осіб тощо1.

Проте хоч би якою міцною була «згуртованість» групи та тривалість підготовки окремих злочинів, хоч би якою була сукупність причин, вони не можуть бути еквівалентом необ­хідної для злочинної організації стійкості. Інший погляд, як зазначає М. І. Ковальов, призводить до ототожнення злочин­ної організації з організованою групою і штучно принижує суспільну небезпеку злочинних організацій3.

У практичному використанні розглянутих критеріїв, вва­жають Н. А. Беляев та М. Д. Шаргородський, не може бути забезпечена необхідна для кваліфікування визначеність ознак складу злочину3. Дійсно, наскільки складним має бути окремо підготовлений злочин, тривалою — підготовка до нього, щоб можна було говорити про стійкість групи? «Згуртованість», «тривалість», «чисельність» тощо — поняття, використання яких не може дати чіткої відповіді на це питання, тому межа, що визначає злочинну організацію, з одного боку, та організо­вану групу — з іншого, зникає.

Дискусійним у теорії кримінального права є також питання про те, чи вважати організованість (ієрархічну структуру) без­посередньою ознакою злочинної організації, чи розглядати її як необхідну ознаку стійкості. Не вдаючись у тонкощі диску­сії, слід відзначити, що встановлення цієї ознаки як з одного, так і з іншого погляду є обов'язковим, без чого неможливо зробити висновок про наявність злочинної організації, що сьо­годні закріплено в законі.

1              Гришаєв П И, Кригер Г А  Соучастие по уголовному праву. — М.:

Госюриздат, 1959. — СІП

2              Курс советского уголовного права: В 3 т. — Л.: Изд-во Ленингр ун-та,

1973. — Т. 3. Часть особенная. — С 236. Там само.

Організованість (ієрархічна структура) та стійкість — важ­ливі якісні ознаки, які здебільшого дають можливість відріз­нити злочинну організацію від організованої групи.

Ознака стійкості організованої злочинної групи посідає мі­сце між розподілом ролей при вчиненні одного злочину неве­ликої тяжкості, чи скоєння дій з підготовки до вчинення одно­го такого злочину та плануванням або фактичним вчиненням двох тяжких чи особливо тяжких злочинів.

Зрозуміло, що за відсутності ознак організованості (ієрархіч­ної структури) групу осіб слід визнавати організованою злочин­ною, навіть якщо вона планує чи фактично вчинила три і більше особливо тяжких злочини. А втім, така ситуація, як показує прак­тика боротьби з організованими злочинними угрупованнями, не є типовою, оскільки при тривалій більш-менш складній злочинній діяльності, що здійснюється або планується, група зазвичай на­буває необхідних їй для здійснення такої діяльності ознак органі­зованості (ієрархічної структури).

Ознаки організованості (ієрархічної структури) є обов'яз­ковими для злочинної організації, в організованій групі вони мо­жуть бути відсутні. Отже, при встановленні ознак організованос­ті та відсутності необхідної для злочинної організації стійкості група осіб не може бути визнана злочинною організацією.

«Об'єднаність» кшькох осіб у групу як об'єктивну ознаку зло­чинної організації чи організованої групи необхідно, на думку автора, розуміти як «встановлення відносин між суб'єктами групи», оскільки, як визначається в соціології, саме відносини між особами свідчать про певну об'єднаність їх, і саме на підста­ві аналізу міжособових стосунків кількох осіб ми можемо вста­новити, чи утворювали вони групу в її соціолого-кримінологіч-ному розумінні.

Таким чином, щодо змісту поняття «злочинна організація» слід узагальнити: злочин вважається скоєним злочинною органі­зацією, якщо в ньому брали участь три або більше особи, які по­передньо встановили або підтримували між собою стосунки, що свідчать про наявність групи осіб з ознаками організованості (ієрархічної структури), яку утворено для спільної діяльності з метою систематичного вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів або яка виникла внаслідок досягнення згоди про вчинення третього (наступного після повторно вчиненого) тяжкого чи особливо тяжкого злочину.