2.2. Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб і організованою злочинною группою (організованою групою)

У проблемі боротьби правоохоронних органів з організова­ною злочинною діяльністю центральне місце посідає питання протидії злочинним організаціям Тому актуальним нині є визначення самого поняття «злочинна організація» та його ознак як форми співучасті

Важливе значення мають і питання, пов'язані з поняттям «ор­ганізована злочинна група», по-перше, через необхідність відме­жування цього різновиду злочинних угруповань від злочинних організацій, по-друге, у зв'язку з тим, що саму діяльність організованих груп більшість фахівців відносять до органі­зованої злочинної діяльності, що зумовлено значною суспільною небезпекою діяльності цих угруповань Саме тому, відповідно до

61

ст 255 КК України, сприяння зустрічі (сходці) представників організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчи­нення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань організованих груп визнається за­конодавцем як створення злочинної організації

Вивчення ж ознак співучасті у так званій елементарній фор­мі (за попередньою змовою групою осіб) має значення, з од­ного боку, суто для відмежування зазначеної форми співучасті від організованої групи і, зрештою, взагалі групової від орга­нізованої злочинності 3 іншого боку, скоєння злочинів за попе­редньою змовою групою осіб, наприклад у сфері економіки чи державного управління, становить значну суспільну небезпеку як для держави, так і для суспільства в цілому, що є причиною для визначення такої діяльності як об'єкта «особливої уваги» правоохоронних органів України

У цьому розділі ми не розглядатимемо докладно форми співучасті як такі Зауважимо тільки, що це питання викликає найбільше дискусій у теорії кримінального права Форми співучасті часто згадуються у Кримінальному кодексі, їх зміст розкривається в ст 28, в наукових дослідженнях з криміналь­ного права та деяких постановах Пленуму Верховного суду України

У науці кримінального права немає одностайності ні з при­воду того, чи слід розрізняти види й форми співучасті чи тіль­ки форми, ні стосовно критеріїв їх розподілу

Більшість дослідників форм співучасті, як зазначає П Ф Тельнов, ведуть мову лише про форми, вважаючи, що видів співучасті як таких взагалі немає1 Цю позицію закріп­лено й у новому КК України

Автори покладають в основу розподілу співучасті за фор­мами різні критерії Одні вважають, що поділяти співучасть за формами слід, спираючись на суб'єктивний критерій (ступінь суб'єктивного зв'язку чи узгодженості дій співучасників)2 Інші вважають, що критерій має бути об'єктивним (типові особливості взаємодії співучасників)3 Дехто переконаний, що в основу поділу співучасті на види має бути покладено крите­рій суб'єктивний, а на форми — об'єктивний4 Ще одна група

Тельное П  Ф  Ответственность за соучастие в преступлении  — М Юрид лит   1974 —С 107—113

2              Курс советского уголовного права  В 6 т — М   Наука  1970 — Г 2

Часть общая Преступление — С 464—466

3              Бурчак Ф Г Учение о соучастии по советскому уголовному прав\  —•

К   Наук думка, 1969 —С 60—67

4              Ковалев М И Соучастие в преступлении В 2 т — Свердловск СЮИ

1960 —ТІ Понятие соучастия —С 199—200

62

вчених обстоює змішаний критерій — вони розрізняють види співучасників за суб'єктивною основою, а форми — за об'єк­тивною і суб'єктивною1

Тим часом сьогодні в законодавстві, в теорії та практиці, ви­никли передумови, які дають можливість (незалежно від вирі­шення зазначених питань) твердити, що склалася певна класифі­кація форм співучасті та з'явилася єдність у їх розумінні

Найближчою до цієї класифікації є позиція професора М І Бажанова Можна з упевненістю говорити, що його по­зиція знайшла своє відображення у Кримінальному кодексі України, вона сприймається практикою, цілковито відповідає кримінологічній класифікації організованих злочинних угру­повань Слушність міркувань М І Бажанова підтверджується і законодавчою практикою Російської Федерації, де у новому КК РФ прийнято ст 35 (Вчинення злочину групою осіб, гру­пою осіб за попередньою змовою, організованою групою чи злочинним співтовариством (злочинною організацією)

Форми співучасті, на думку М І Бажанова, це об'єднання співучасників, що різняться між собою за характером ролей, які виконують співучасники, і за стійкістю суб'єктивних зв'язків між ними2

Ми підтримуємо позицію М І Бажанова стосовно того, що співучасть може мати різні форми залежно від об'єктивних та суб'єктивних ознак

За суб'єктивними ознаками (стійкістю суб'єктивних зв'яз­ків та стійкістю умислу) виокремлюють три форми співучасті співучасть без попередньої змови (або угоди), співучасть з попередньою змовою (або угодою), злочинна організація^

Відповідно до ч 1 ст 28 КК України злочин визнається та­ким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь кілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою

Отже, співучасть без попередньої змови має місце там, де діяльність одного співучасника приєднується до діяльності іншого в процесі вчинення злочину (коли він уже розпочався), але до його закінчення Тут попередньої змови немає, узго­дженість виникає вже під час вчинення злочину, але до його закінчення Всі співучасники діють як виконавці злочину

Складнішою є співучасть за попередньою змовою, точніше її дві форми співучасть за попередньою змовою в елементар-

Советское уголовное право   Общая часть  — М    Изд-во Моек  ун-та, 1988 —С 180—181

Бажанов М И Уголовное право Украины Общая часть — Днепропет-^ ровск Пороги 1992 —С 84 J Там само

63

ній формі та організована група, на вивченні яких ми й зупи­нимося докладніше Додамо тільки, що попередньою вважа­ється змова, яка виникла до початку вчинення злочину Інак­ше кажучи, коли змова передує замахові на злочин чи має мі­сце в процесі підготовки до злочину

У ч 2 ст 28 КК України зазначається, що злочин визнаєть­ся вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили кілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчи­нення

Співучасть за попередньою змовою в елементарній формі, як зазначає М І Бажанов, позбавлена будь-яких ознак, що свід­чать про її стійкість Тут наявна звичайна змова між кількома особами про вчинення злочину Йдеться про спільне виконан­ня об'єктивної сторони (співвиконавство чи співвинність)

У багатьох випадках у Кримінальному кодексі така форма співучасті виділяється як кваліфікуюча ознака

Типовою для розкриття сутності зазначеної форми співуча­сті можна вважати постанову Пленуму Верховного суду Укра­їни № 12 від 25 12 92 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності»', де у п 25 роз'яс­нюється, що крадіжку, грабіж, розбій, шахрайство і вимагання належить кваліфікувати як здійснені за попередньою змовою групою осіб тоді, коли за домовленістю, яка виникла до почат­ку вчинення відповідного злочину, в ньому брали участь як сшв-виконавці дві й більше особи

Як бачимо, Верховний суд прямо звертав увагу практики на необхідність для визнання злочину вчиненим групою за попе­редньою змовою лише співвиконавства Тому правильним буде висновок, що всі співучасники при такій формі співучас­ті мали безпосередньо виконувати дії, передбачені у відповід­ній статті Особливої частини КК України як об'єктивна сто­рона того чи іншого злочину

Аналогічні рішення щодо визначення співучасті за поперед­ньою змовою в елементарній формі приймали вищі судові органи і стосовно інших категорій кримінальних справ Однак у них є певні особливості, які, на думку автора, доцільно ви­світлити

Так, у п 17 постанови Пленуму Верховного суду України № 12 від 07 10 94 «Про судову практику в справах про хабарни­цтво» вказано, що хабар слід вважати одержаним групою осіб за

1 Постанова Пленуму Верховного суду України від 25 12 92 № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» 36 постанов Пленуму ВСУ (1963—1997) —Сімф Таврія, 1998 — С 208

64

попереднім зговором, якщо у вчиненні злочину як співвиконавщ брали участь дві і більше посадові особи, які домовилися про спільне одержання хабара як до, так і після надходження пропо­зиції про давання хабара, але до його одержання1

Це положення цілковито відповідає наведеним нами вище висновкам про сшввиконавство та момент виникнення домов­леності як необхідні ознаки форми співучасті, що розгляда­ється

Однак дещо ускладненою, на думку автора, є ч 2 зазначе­ного пункту, в якій розкривається поняття сшввиконавства Зокрема, Пленум Верховного суду України робить висновок, що сшввиконавцями слід вважати посадових осіб, які одер­жують хабар за виконання чи невиконання дій, які кожен з них міг чи повинен був виконати з використанням посадового становища І далі Для кваліфікації одержання хабара як зло­чину, вчиненого групою осіб за попереднім зговором, не має значення, як були розподілені ролі між співвиконавцями, чи всі вони повинні були виконувати (або не виконувати), обумовлені з тим, хто дав хабар, дії, чи усвідомлював той, хто дав хабар, що в одержанні хабара бере участь кілька посадових осіб

На перший погляд, у наведеному положенні певним чином розширюється поняття сшввиконавства, коли йдеться про розпо­діл ролей між співвиконавцями Проте це не так Тут підкреслю­ється, що незалежно від того, які ди (йдеться про дії, пов'язані зі службовим становищем) мав виконати кожен із співучасників, усі ці дц необхідно визнати як такі, що спрямовані на отримання хабара, тобто вчинення одного, спільного, злочину

Цим положенням Пленум Верховного суду підкреслив та­кож, що виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, будь-якої дії з використанням наданої особі влади чи посадового становища залишається за межами об'єктивної сторони «одержання хабара» і за необхідних умов може ста­новити самостійний склад злочину

Цікавою з цього приводу, на нашу думку, є також ч 5 п 10 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 25 06 82 «Про практику застосування судами законодавства про відпо­відальність за спекуляцію»2 з відповідними змінами, внесени­ми постановою Верховного суду України № 3 від 04 06 93, де,

Постанова Пленуму Верховного суду України від 07 10 97 № 12 «Про судову практику в справах про хабарництво» 36 постанов Пленуму ВСУ (1963—1997) — Сімф Таврія, 1998 — С 260 Постанова Пленуму Верховного суду України від 25 06 82 № 4 «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за спекуляцію» 36 постанов Пленуму ВСУ (1963—1997) — Сімф Тав­рія  1998 — С 236

65

зокрема, відзначається, що сшввиконавство у спекуляції поля­гає в безпосередній участі двох або більше осіб у скуповуванні і перепродажі товарів з метою наживи, в тому числі в разі розподілу між ними ролей, коли скуповування проводиться одним, а перепродаж — іншим учасником злочину

У цьому положенні знов-таки йдеться про співвиконавство та розподіл між сшввиконавцями ролей Однак ці взаємови-ключні поняття тут органічно взаємопов'язані Річ у тому, що зазначене роз'яснення стосується специфіки складу злочину, передбаченого ст 154 «Спекуляція» КК України 1960 р Так, саме по собі скуповування, навіть з метою перепродажу, є лише ознакою об'єктивної сторони зазначеного складу злочи­ну, іншою ознакою цього складу злочину є перепродаж Та­ким чином, об'єктивна сторона спекуляції утворюється з двох її складових скуповування та перепродажу, тому, якщо одна особа здійснює скуповування, а інша перепродаж тих самих товарів, то фактично ці особи виконують об'єктивну сторону одного й того самого складу злочину — спекуляції, і визнання їх сшввиконавцями є обгрунтованим і правомірним

Неточним, на думку автора, є положення, наведене у п 14 постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 12 04 96 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про ви­готовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів», у якому роз'яснюється, що виготовлення з метою збуту, а та­кож збут підроблених грошей чи державних цінних паперів належить кваліфікувати як вчинені за попереднім зговором групою осіб тоді, коли у злочині брали участь як сшввиконав-ці двоє і більше осіб, котрі попередньо про це домовились, у тому числі й у разі розподілу між ними ролей, і далі коли ви­готовлення або придбання проводилось одним, а збут іншим'

У цьому разі Верховний суд, на думку автора, не врахував тієї обставини, що і виготовлення, і збут є злочинами із само­стійним складом, які через свою органічну єдність знайшли відображення в диспозиції однієї статті КК України Відпові­дно і виконання складу зазначених злочинів за попередньою змовою групою осіб можливе при сшввиконавстві об'єктивної сторони — виготовлення з метою збуту підроблених грошей чи цінних паперів, або збуту підроблених грошей чи цінних паперів Говорити про сшввиконавство при двох самостійних складах злочину, на думку автора, було б помилкою

1 Постанова Пленуму Верховного суду України від 12 04 96 № 6 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або. збут підроблених грошей чи цінних паперів» 36 постанов Пленукф ВСУ (1963—1997) — Сшф   Таврія, 1998 — С 141

66

Таким чином, для наявності такої форми співучасті, як співучасть за попередньою змовою в елементарній формі, крім загальних ознак, притаманних співучасті, потрібно вста­новити а) співвиконавство, співвинність у вчиненні злочину двох чи більше осіб, б) попередню, тобто до початку виконання об'єктивної сторони конкретного складу злочину, змову про його вчинення

Різновидом (формою) співучасті за попередньою змовою визнається організована група

Поняття «організована група» в Кримінальному кодексі Ук­раїни розкривається в ч 3 ст 28, де зазначається, що злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його го­туванні або вчиненні брали участь кілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчи­нення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого учасникам групи

У ч 2 п 26 постанови Пленуму Верховного суду України № 12 від 25 12 92 «Про судову практику в справах про корис­ливі злочини проти приватної власності» зазначається, що під організованою групою стосовно злочинів проти приватної власності слід розуміти стійке об'єднання двох і більше осіб, які спеціально зорганізувалися для спільної злочинної діяль­ності На наявність цієї кваліфікуючої ознаки можуть вказува­ти розроблений (хоча б у загальних рисах) і схвалений учас­никами групи план злочинної діяльності або вчинення конк­ретного злочину, розподіл ролей, наявність організатора (ке­рівника), прикриття своєї діяльності як своїми силами, так і за допомогою сторонніх осіб (в тому числі і підкупом посадових осіб шляхом давання хабара), вербування нових членів, наяв­ність загальних правил поведінки тощо1

Зрозуміло, що наведене визначення поняття «організована група» надто розширене, воно охоплює і низку ознак поняття «злочинна організація» Поява такого роз'яснення зумовлена тим, що скоєння злочину проти приватної власності злочин­ною організацією на практиці кваліфікувалось як таке, що вчинене організованою групою, оскільки поняття «злочинна організація» повністю охоплює, «поглинає» всі ознаки понят­тя «організована група» Тому доцільно було б дати відповід­не роз'яснення, що злочин проти приватної власності, вчине-

Постанова Пленуму Верховного суду України від 25 12 92 № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» 36 постанов Пленуму ВСУ (1963—1997) —Сімф Таврія, 1998 — С 209

67

ний злочинною організацією, необхідно кваліфікувати як вчине­ний організованою групою. Такий підхід, на нашу думку, сприяв би розмежуванню зазначених понять та підготовці прак­тики до введення відповідної норми про злочинну організацію у новий КК України.

На питанні розмежування понять «організована група» та «злочинна організація» ми зупинимося нижче. А поки спробу­ємо встановити межу між поняттями «організована група» та «співучасть за попередньою змовою в елементарній формі».

У теорії кримінального права існує думка, що організована група — це стійка група осіб, яка перед скоєнням злочину проводить ряд підготовчих дій (наприклад, розподіляє ролі між співучасниками, підшукує знаряддя та засоби, вивчає міс­це вчинення злочину, розробляє план його скоєння і т.д.). Стій­кість групи може виявлятися і в систематичності її злочинної діяльності1.

Як бачимо, теорія кримінального права та законодавець схи­ляються до висновку, що організована група — це не просто гру­па осіб, а стійка група. Саме за ознакою стійкості ми розмежову­ємо поняття «організована група» і «співучасть за попередньою змовою в елементарній формі», адже останньому не притаманні будь-які ознаки, що свідчать про стійкість цієї форми співучасті.

Про стійкість групи осіб, виходячи з теорії кримінального права, може свідчити вчинення нею підготовчих дій, які пере­дують скоєнню злочину. До цієї самої думки фактично схиля­ється і практика, оскільки наведене в постанові Пленуму Вер­ховного суду України № 12 від 25.12.92 визначення організо­ваної групи містить саме перелік можливих дій з підготовки або забезпечення вчинення злочину.

Що може свідчити про скоєння підготовчих дій, які пере­дують вчиненню злочину? З наведених вище ознак стійкості, на думку автора, найцікавішою є розподіл ролей між співучас­никами. Це той мінімум, за наявності якого можна говорити про стійкість групи.

Поняття «стійкість» уже розглядалося нами в контексті за-гально-соціологічного вчення про групи та організації. Ми за­уважили, що визначальною ознакою, яка розмежовує формальну і неформальну групи (організовану злочинну групу і злочинну організацію), є наявність ієрархічної структури. Однак ці поняття мають і багато спільного, що стосується таких положень, як «цільова природа організації» та «виникнення організації на під­ставі розподілу праці за функціональною ознакою».

1 Бажанов М И Уголовное право Украины Общая часть —Циепропет-ровск Пороги, 1992. — С 86.

68

Цілком логічно, що будь-яка злочинна організація на шляху до свого утворення проходить стадію організованої групи. Вод­ночас можна впевнено твердити, що організована група (нефор­мальна група) виникає з моменту, коли її члени розділилися за функціональною ознакою, або розподілили ролі.

Трансформуючи викладене вище на кримінально-правовий фунт, слід зауважити, що показником стійкості (мінімально не­обхідним показником) є розподіл функцій, ролей між співучас­никами. Однак тут потрібно пам'ятати, що не йдеться про розпо­діл ролей стосовно виконання об'єктивної сторони злочину, коли кожний із співучасників повністю виконує об'єктивну сторону або об'єктивна сторона розбивається співучасниками на ряд кон­кретних дій і кожен чинить лише визначені для нього дії.

Результатом розподілу ролей між співучасниками має стати виникнення хоча б однієї ролі, яка не передбачає безпосеред­нього повного чи часткового виконання об'єктивної сторони. Іншими словами, у складі групи має бути хоча б одна особа, дії якої будуть кваліфіковані як дії організатора чи пособника. В цьому разі ми зможемо констатувати, що група була стій­кою, бо в її складі була особа, котра вчинила дії з підготовки чи забезпечення скоєння злочину, що було охоплено умислом інших співучасників і свідчить, зрештою, про стійкість їх зло­чинних намірів (антисуспільної спрямованості), навколо яких, власне, і об'єднано групу.

Якщо між співучасниками розподіляються ролі, тобто якщо з'являється хоча б одна особа, функції якої не пов'язані з без­посереднім виконанням об'єктивної сторони злочину, але во­на є його співучасником, то у зв'язку з появою мінімальної оз­наки стійкості (розподілу ролей) ми можемо говорити про вчинення злочину організованою групою.

Розподіл ролей між співучасниками, як зазначалося вище, може бути одним із виявів стійкості організованої групи. Вод­ночас можлива ситуація, коли всі співучасники безпосередньо беруть участь у виконанні об'єктивної сторони і всі чи части­на з них (лише один) брали активну участь у підготовці до вчинення злочину або всі однаковою мірою посильно сприяли його вчиненню.

Відомо, що коли у вчиненому злочині особа виконувала функції, наприклад, організатора чи пособника, а потім, крім Цього, взяла участь у самому процесі виконання об'єктивної сторони злочину, то вона повинна бути визнана виконавцем злочину. Іншими словами, виконавська діяльність поглинає всю іншу діяльність співучасника злочину1.

Бурчак Ф Г Учение о соучастии по советскому уголовному праву — К   Наук думка, 1969 —С 137

69

Таким чином, виникне ситуація, коли ми фактично визна­чатимемо такі ди, як співвиконавство, співвинність, і водночас у діяльності групи простежуватимуться ознаки стійкості у зв'язку з виконанням нею ряду дій з підготовки до скоєння злочину та його забезпечення

Тут, на думку автора, слід виходити з таких фактів якщо злочинну діяльність групи зупинено на стадії підготовки до вчинення злочину, то, зрозуміло, потрібно виходити з наявно­сті хоча б однієї особи, яка виконувала функції організатора або пособника, якщо ж злочинцям вдалося виконати об'єк­тивну сторону складу злочину чи розпочати й виконання, то необхідно досліджувати попередню діяльність групи — між моментом досягнення угоди (виникнення зговору) про спільне вчинення злочину й початком виконання його об'єктивної сторони За умови встановлення в таких діях ознак ч 1 ст 14 КК України (крім підшукування співучасників або змови на вчинення злочину у процесі формування групи) групу слід вважати організованою, навіть якщо всіх Гі учасників визнано сшввиконавцями або сшввинниками

Перш ніж продовжити розгляд ознаки стійкості, нагадаймо читачеві ще одне положення соціологи Так, у соціологи існує думка, що соціальні групи можуть як утворюватися, так і ви­никати Утворюються соціальні групи внаслідок певної орга­нізаційної діяльності кількох осіб або однієї, які здійснюють п задля досягнення спільними зусиллями певної спільної мети, досягти якої поодинці вони не в змозі Але групи можуть і ви­никати в процесі попередньої нестійкої спільної діяльності, яка зрештою набуває ознак стійкості

Безумовно, попередня діяльність із підготовки до вчинення злочину свідчить про те, що ми маємо справу зі стійкою гру­пою, тобто з групою, яку утворено на підставі спільної для п учасників антисуспільної спрямованості і саме заради здійс­нення певних підготовчих дій, хоча в кінцевому результаті, зрозуміло, ставиться мета вчинення одного або кількох злочи­нів Отже, утворення стійкої групи та попередня діяльність із підготовки до вчинення злочину чи забезпечення його вчи­нення є взаємопов'язаними і взаємозумовленими процесами

Трохи інша ситуація виникає, коли група за попередньою змовою в елементарній формі вчинює кілька злочинів Тут ми маємо справу з виникненням організованої групи у процесі злочинної діяльності Саме у процесі злочинної діяльності група може досягти певної стійкості, достатньої для визнання такої групи організованою Постає необхідність встановлення відповідної межі, яка відокремила б злочинну діяльність гру­пи за попередньою змовою в елементарній формі від злочин-

70

hoi діяльності організованої групи Тобто потрібно дати від­повідь на питання, коли співучасть в елементарній формі в процесі злочинної діяльності набуває ознаки стійкості, що дає нам підстави вважати таку співучасть співучастю у формі ор­ганізованої групи

На нашу думку, про стійкість суспільно небезпечних намі­рів, навколо яких об'єднано злочинну групу, свідчить систе­матичність вчинення злочину

Систематичність злочинів — це насамперед скоєння зло­чину втретє1 Тобто групу слід вважати стійкою, а дії спів­учасників вчиненими у складі організованої групи з момен­ту прийняття групою рішення про вчинення третього (на­ступного після повторно вчиненого) злочину Прийняття рішення про вчинення такого злочину слід вважати ознакою стійкості групи, якщо не скінчився термін давності притяг­нення до кримінальної відповідальності за вчинення першого злочину

Така кваліфікація можлива тільки щодо постійного складу групи, тобто її стабільної частини, оскільки саме стабільність складу групи дає змогу говорити про її стійкість, інші особи, які скоюють у складі групи другий злочин, незважаючи на те, що стабільна її частина вчиняє вже третій злочин, несуть від­повідальність за фактично скоєні ди у складі групи

Таким чином, стійкість як ознака організованої групи, на дум­ку автора, може бути виражена в одному з трьох різновидів

1              Розподіл ролей між співучасниками

Ця фактична обставина має місце тоді, коли хоча б одна особа з осіб, які діяли спільно за попередньою змовою, притя­гується до кримінальної відповідальності з посиланням на ч З або ч 5 ст 27 КК України При цьому кожний із співучасни­ків, кому ставиться в вину вчинення злочину в складі органі­зованої групи, має усвідомлювати наявність та функцію за­значеної особи

2              Наявність у діях співвиконавців злочину ознак ч  1 ст 14

КК України (крім підшукування співучасників або змови на

вчинення злочину у процесі формування групи)

Наявність цих ознак може бути встановлено шляхом ви­вчення діяльності групи в період між досягненням угоди про спільне вчинення злочину і початком виконання об'єктивної сторони складу злочину

Названі вище два різновиди проявів стійкості, на думку ав­тора, у зв'язку з їх органічною єдністю, яка виражається в діяль-

Бажанов М И Уголовное право Украины Часть общая — Днепропет­ровск 1992 —С 119

71

ності щодо підготовки до вчинення злочину, та у зв'язку з тим, що ця діяльність спрямована, власне, на утворення стійкої групи, їх можна об'єднати в єдине ціле — спільна діяльність з метою вчинення одного, або кількох злочинів Однак слід пам'ятати про два можливі прояви цього різновиду

З Систематична злочинна діяльність

Ця фактична ознака має місце тоді, коли група осіб, яка діє у співучасті в елементарній формі, вчиняє третій (наступний після повторно вчиненого) злочин

Отже, при встановленні будь-якої з характеризованих вище фактичних обставин, групу слід вважати стійкою, тобто орга­нізованою групою

У теорії кримінального права досить поширеною є позиція стосовно низки специфічних ознак організованої групи, які, на думку п прихильників, виокремлюють організовану групу в особливий різновид чи форму співучасті Такими ознаками прийнято вважати а) розподіл злочинних ролей, б) більш тіс­ну взаємодію п учасників, в) наявність керівництва, г) об'єд­нання її учасників для вчинення кількох злочинів чи одного, але такого, що вимагає організованої діяльності злочинців1

Перелічені ознаки, на нашу думку, не відповідають характе­ристиці організованої групи і не можуть бути визнані достат­ньо чіткими для їх застосування на практиці Так, «більш тісна взаємодія» не відповідає вимогам чіткості, а наявність керів­ництва, виходячи з результатів цього дослідження, взагалі є однією зі специфічних ознак формальної групи, тобто злочин­ної організації Розподіл злочинних ролей може мати місце і при виконанні усіма співучасниками об'єктивної сторони складу злочину, хоча якщо розглядати цю ознаку в контексті з озна­кою «об'єднання учасників для вчинення кількох злочинів чи одного », то вона має сенс, але тільки як така, яку слід відне­сти до останньої з наведених ознак

Неврахування авторами базових положень соціологи при­звело до того, що процеси виникнення організованої групи залишились поза їх увагою Прихильники цієї позиції розгля­дають тільки процеси створення організованої групи

У судовій практиці минулих років також мали місце спроби виявити специфічні ознаки організованої групи Так, у постано­ві Пленуму Верховного суду СРСР від ЗО 11 90 «Про застосу­вання судами законодавства про відповідальність за спекуля­цію» організована група розглядається як «стійке об'єднання

Советское уголовное право Общая часть — М Изд-во Моек ун-та, 1988 — С 180—181, Тельное П Ф Ответственность за соучастие в преступлении —М   Юрид лит, 1974 —С  117—132

72

двох чи більше осіб з метою спекуляції»' Ознаками стійкості, як зазначено в постанові, можуть бути попереднє планування злочину, підготовка засобів реалізації умислу, підбір та вербу­вання співучасників, розподіл ролей між ними і т ш Тут, як ми бачимо, стійкість хоч і називають «типовою» ознакою організо­ваної групи, але розкривається вона через перелік дій, що харак­теризують її

Як видно з наведених визначень, а також із виділених у спеціальній літературі специфічних ознак організованої групи, достатньої чіткості щодо типових ознак для кваліфікації чіт­кості щодо типових ознак цього різновиду злочинного угру­повання немає

У зв'язку з питанням, що вивчається, заслуговує на увагу й інше міркування, яке пропонується у спеціальній літературі Його прихильники вважають, що «група визнається організо­ваною, якщо дві чи більше особи зорганізувалися для спільно­го неодноразового вчинення злочину»2 Тут думка зводиться до того, що групу можна вважати організованою, якщо вона створена для неодноразового вчинення злочину Це викликає справедливе заперечення, оскільки, на нашу думку, така група може бути створена і для вчинення одного злочину, скоєння якого потребує організованих дій щодо його підготовки або забезпечення Організована група може виникнути також у процесі систематичної злочинної діяльності

Аналіз юридичної літератури показує, що такому важливо­му питанню, як кваліфікація дій учасників організованої гру­пи, приділялось і приділяється недостатньо уваги Навіть у працях П Ф Тельнова, який найглибше досліджував пробле­ми кваліфікації дій співучасників, немає чіткої відповіді на питання, як визначати дії учасників організованої групи Інак­ше кажучи, існує питання стосовно необхідності застосування крім статей Особливої частини статей Загальної частини КК Ук­раїни при кваліфікації дій осіб, що безпосередньо не викону­вали об'єктивної сторони складу злочину

На підставі аналізу Кримінального кодексу та висловлених у теорії кримінального права позицій автор переконався, що квалі­фікація дій учасників організованої групи має визначатися тими конкретними злочинними функціями, які вони в цьому злочині

1              Постановление Пленума Верховного суда СССР «О применении суда­

ми законодательства об ответственности за спекуляцию» // Вестн Вер­

ховного суда СССР — 1991 — № 2 — С 13

2              Алексеев В  Понятие организованной группы // Соц   законность   —

1989 — № 11 — С 25—26   Аналогічну позицію посідають і деякі ін­

ші автори (див   Курс советского уголовного права В 3 т — Л   Изд-во

Ленингр ун-та, 1968 —Т 1  Общая часть —С 606)

73

виконували. Стаття Особливої частини КК України без посилань на ст. 27 КК України має, на думку автора, застосовуватись тіль­ки до виконавців (співвиконавців), тобто до осіб, які безпосеред­ньо повністю чи частково виконують об'єктивну сторону конк­ретного злочину. До організатора групи та пособника крім статті Особливої частини КК слід застосовувати ст. 27 КК України.

Факт учинення злочину організованою групою повинен тягти за собою спеціальну кваліфікацію за відповідною статтею КК України тільки тоді, коли така форма співучасті передбачена в зазначеній статті. В решті випадків учинення злочину органі­зованою групою має враховуватися під час призначення пока­рання як обставина, що обтяжує відповідальність.

Таким чином, у теорії кримінального права, принаймні до останнього часу, за відсутності законодавчого визначення ор­ганізованої групи не вдалося, на нашу думку, з достатньою повнотою виявити її типові ознаки й чітко відмежувати зазна­чену форму співучасті від суміжних.

Саме за таких умов теоретичної невизначеності та браку достатньої судової практики було закріплено поняття «органі­зована фупа» (і низка інших положень стосовно інституту спів­участі) в новому КК України.

Враховуючи висновки, зроблені нами в цьому підрозділі, можна передбачити, що тлумачення окремих положень п. З ст. 28 КК України в теорії кримінального права й на практиці буде неоднозначним.

Розгляньмо поняття «стійкість організованої групи». Така ознака стійкості, як розподіл функцій між учасниками групи, застосовується як самостійний елемент поняття «організована група». За межами дії кримінального закону лишились об'єк­тивні процеси самоорганізації (виникнення) організованої групи, що свідчить про відсутність попереднього фундаментального вивчення спільної діяльності взагалі (як соціального явища). З тієї ж причини в законі з'явилося поняття «об'єднаність», хоча у відповідних науках уже давно визначено, що зв'язок між осо­бами у процесі спільної діяльності має певну спрямованість, а спрямованість цього зв'язку становлять взаємини, які визнача­ються як спрямування активності конкретної особи на встанов­лення й підтримку зв'язків з іншими особами1.

Тому положення ч. З ст. 28 КК України можна сприймати лише у буквальному розумінні, саме як форму співучасті, її зовнішній вияв.

Підбиваючи підсумок вивченню поняття «організована група» та керуючись напрацьованими нами положеннями, доцільно, на

Социальная психология. Краткий очерк. — М.: Политиздат, 1975. — С. 69.

74

думку автора, визнати, що зміст поняття «організована група» або узагальнене трактування ч. З ст. 28 КК України розкриваєть­ся у такій формулі: злочин вважається вчиненим організованою групою, якщо в його скоєнні брали участь три або більше особи, які попередньо встановили між собою або підтримували стосун­ки, що свідчать про наявність групи осіб, яку утворено для спіль­ної діяльності з метою вчинення одного або кількох злочинів, або групи осіб, яка виникла внаслідок досягнення згоди про вчинення третього (наступного після повторно вчиненого) злочину.

Вище ми досить докладно розглянули всі складові наведе­ного визначення. На нашу думку, саме таке тлумачення ч. З ст. 28 КК України відповідає потребам практики й теорії кри­мінального права. Воно грунтується, по-перше, на Кримі­нальному кодексі, адже всі його складові мають у ньому кон­кретне закріплення, і, по-друге, на досягненнях соціології та соціальної психології, які мають значні здобутки у царині ви­вчення спільної людської діяльності. Відповідає запропонова­не тлумачення і загальній концепції співучасті та системі форм співучасті. У ньому враховано також основні криміно­логічні характеристики поняття «організована група», які знайшли своє кримінально-правове вираження.