2.1. Соціолого-психологічні та кримінологічні аспекти форм співучасті

Для України боротьба з організованою злочинністю має першочергове значення у справі забезпечення національної безпеки держави і навіть пов'язана з проблемою нашого ви­живання Ця думка була висловлена майже п'ять років тому на розширеному засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України Однак і сьогодні важко заперечувати її актуальність Організована злочинність продовжує залишатися «ворогом но­мер один» для молодої Української держави

За таких обставин особливого значення набуває прийняття Верховною Радою України нового Кримінального кодексу За висловом голови Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Ю Кармазіна, законодавець зробив усе необхідне для нормативно-правового забезпечення боротьби з організованою злочинністю

Ст 28 КК України визнає злочин учиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь кілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) зло­чинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учас­ників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомо­го всім учасникам групи

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, як­що він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням кількох осіб (три і більше), члени або структурні частини якого за попе­редньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяж­ких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечен­ня функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп

Сьогодні, враховуючи відсутність практики застосування такого роду норм, соцюлого-психолопчне і кримінологічне

48

вивчення феномену злочинних організацій та організованих злочинних груп (угруповань) є вихідним для належного їх правового розуміння як щодо кримінально-правового кваліфі­кування конкретних суспільно небезпечних дій, так і щодо ефективної боротьби з організованою злочинністю в цілому

Дослідження рівня організованості злочинних організацій дає підстави твердити про їх значне наближення до формаль­них малих соціальних груп (соціальних організацій) Різняться вони лише тим, що соціальні організації діють з метою та за правилами, встановленими державою, суспільством, а зло­чинні організації виробляють власні правила та використову­ють існуючі в злочинному світі, які за обов'язковістю їх вико­нання для членів злочинних організацій нічим не відрізняють­ся від офіційно встановлених Крім того, злочинні організації діють з антисуспільною метою

Слід визнати, що формальні соціальні групи (організації) існують не тільки у сфері офіційних (підконтрольних державі) відносин, а й у протилежній сфері злочинних чи асоціальних відносин 3 цього приводу соціальний психолог Я П Коло­мийський пише «Візьмімо для прикладу так звані кримінальні групи підлітків Нерідко в таку групу потрапляють доросліші та досвідчені люди, які поступово підкоряють собі решту В групі поступово встановлюється дуже жорстка ієрархія влади Увійти та вийти з такої групи вже вельми нелегко Навряд чи таку групу можна вважати неформальною »1 (Наведений приклад, врахо­вуючи криміногенну ситуацію в Україні, можна умовно назвати «підлітковим» ) Точніше висловлює цю думку М І Лапін, який вважає, що «формальною може бути також група, яка не визна­ється офіційною структурою суспільства (таємна організація)»2 (додамо — злочинна організація)

Отже, злочинна організація — це різновид малих неформаль­них груп або навіть середніх, характерною видовою ознакою яких є антисусшльна спрямованість

Філософія та соціологія визначають соціальну організацію як автономну групу людей, зорієнтовану на досягнення певної попередньо зафіксованої мети, реалізація якої потребує спіль­них і скоординованих дій3 Характерною особливістю со­ціальних організацій є наявність у їх складі спеціалізованого

Коюминскии Я Человек среди людей —М  Мол гвардия 1970 —С 35 Лапин Н И Пробпема неформальной группы в «индивидуальной социо-іогии» // Социальные исследования  Сб / Акад наук СССР Науч со­вет по проблемам конкретных исследований Сов социол ассоц Ин-т философии —М   «На>ка», 1968 —Вып 2 —С 175 Философский энциклопедический стоварь  Терминол  словарь / Редкол С С Аверинцевидр —2-еизд —М   Сов энцикл , 1989 —С 448—449

49

персоналу, що пройшов відповідну підготовку та виконує функції управління

Соціальна організація має низку характерних ознак (влас­тивих і злочинним організаціям як сукупностям осіб, які вста­новили між собою стосунки, що мають ознаки організованих форм діяльності з досягнення спільної злочинної мети)

соціальна організація має цільову природу, оскільки ство­

рюється для реалізації визначеної мети та оцінюється через

досягнення останньої  Це означає, що організація становить

засіб та інструмент забезпечення функції об'єднання і регла­

ментації поведінки людей заради такої мети, яка не може бути

досягнута ними поодинці,

задля досягнення мети члени організації змушені розді­

лятися за ролями та статусом Відповідно соціальна організа­

ція становить складну взаємопов'язану систему соціальних

позицій і ролей, що виконуються членами організації Соціаль­

на організація дає особі змогу задовольнити свої потреби та

інтереси в тому обсязі, який визначено й соціальним статусом,

соціальними ролями, які вона виконує, соціальними нормами

та цінностями, загальновизнаними в певній соціальній органі­

зації,

організація виникає на основі розподілу пращ та й спеці­

алізації за функціональною ознакою Тому в соціальних орга­

нізаціях утворюються різні горизонтальні структури Однак іс­

тотнішим для розуміння організації є те, що вона завжди бу­

дується за вертикальною (ієрархічною) ознакою, в якій досить

чітко виділяються підсистеми, що керують, та керовані Необ­

хідність керівної системи зумовлена необхідністю координації

різноспрямованої діяльності горизонтальних структур  Ієрар-

хічність побудови організації забезпечує досягнення єдиної

мети, надає їй стійкості та робить її ефективною,

керівні підсистеми створюють свої специфічні засоби регу­

лювання та контролю за діяльністю організації Серед них значну

роль відіграють так звані  інститущональш,  або внутрішньо-

організаційні норми, тобто норми, що створюються діяльніс­

тю спеціальних інституцій, які мають на це особливі повно­

важення Зазначені інституції реалізують нормативні вимоги,

підтримують їх своєю особливою владою та впливом, контро­

люють їх виконання та застосовують санкції

На підставі дії цих чинників виникає організаційний поря­док як система порівняно стабільних цілей, зв'язків та норм, що регулюють організаційні зв'язки, взаємодію та взаємовід-

Пригожин А И Социология организации —М   Наука, 1980 —С 35 50

Соціальні організації становлять цілісну соціальну систему, а ціле, як відомо, більше своїх частин Тому на базі поєднання різних елементів організації в ціле створюється особливий організаційний, або кооперативний ефект1

Організаційний ефект означає синерпю, приріст додаткової енергії, що перевищує суму індивідуальних зусиль й учасників Дослідники проблем організації називають три основні його складові 1) організація об'єднує зусилля багатьох її членів, лише проста чисельність, тобто одночасність багатьох зусиль, дає при­ріст енергії, 2) самі одиниці — елементи організації, включаю­чись у неї, стають дещо іншими вони перетворюються на част­ково спеціалізовані, а отже, односпрямовані елементи, що вико­нують лише визначену функцію Така спеціалізована одноплано-вість дій особи дає змогу також посилити й енергію, оскільки «енергія концентрується в одному місці», 3) завдяки керівній підсистемі дії людей синхронізуються, а це також є значним джерелом підвищення загальної енергії організації2

«У будь-якій організації є орган, який приймає рішення та здійснює контроль При цьому функції та ролі всіх її членів мають бути чітко розподілені, незалежно від особистих .відно­син, відповідно до кваліфікації та компетенції»3

Організація в соціологи та соціальній психології розгля­дається як формальна група Формальна і неформальна групи є найважливішими поняттями у зазначених науках

«Формальна група має чітку раціональну мету та функції її структура ієрархічна у своїй основі й передбачає наявність посад, прав, обов'язків, що визначаються відповідними пра­вилами Формальні стосунки між особами — це стосунки, без­посередньо обумовлені посадовим станом, а не особистими якос­тями»4

З наведених визначень В М Шубнша та М І Лапша мож­на зробити висновок, що визначальною ознакою будь-якої формальної групи є й ієрархічна структура, що будується за­лежно від посадового (формального) становища й членів

Ця ознака також може бути конкретизована такими мо­ментами

1) наявність певного органу як носія влади (під владою мається на увазі будь-яке право та можливість розпоряджа-

Пригожин А И Социология организации —М   Наука, 1980 —С 35 Радугин А А   Радугин Н А Социология  Курс лекций — М   Владос,

^ 1995 —С  131

° Шубнин В Н Социологические опыты —М   Мысль, 1970 —С 23 Лапин Н И Проблема неформальной группы в «индивидуальной социо­логии» // Социальные исследования  Сб / Акад наук СССР Науч со­вет по проблемам конкретных исследований Сов социол ассоц Ин-т философии —М   Наука 1968 —Вып 2 —С  175

51

тися ким-небудь або чим-небудь, підпорядковувати своїй волі інших);

наявність стосунків, побудованих на субординації, тобто

на владі одних і підкоренні інших (знову ж таки відповідно до

їх формального стану у групі);

регламентацією прав та обов'язків (функцій) членів від­

повідно до посадового стану.

У неформальних групах ієрархічна структура, що характе­ризується вказаними ознаками, відсутня. Цей висновок має неабияке значення, враховуючи те, що соціологічне поняття «неформальна група» («група») відповідає кримінологічному «організована злочинна група» («організована група»).

Таким чином, слід вважати досить обґрунтованим, на дум­ку автора, висновок, що злочинна організація становить фор­мальну групу або організацію у прямому значенні цього сло­ва, з усіма її атрибутами, наведеними вище. Організована зло­чинна група (організована група) з погляду соціології та соці­альної психології належить до неформальних груп і відрізня­ється від організацій так само, як взагалі всі неформальні гру­пи від формальних.

Не слід, однак, забувати, що результативне застосування наведених автором положень соціології можливе лише за умо­ви врахування специфіки злочинних організацій та груп.

Якщо формальна структура, ієрархія законних (офіцій­них) груп встановлюється суспільством чи державою і завжди чітко виділяється, то виникнення її в злочинних організаціях має інший характер. Формальна ієрархія утворюється в ме­жах цих об'єднань і в деяких випадках може бути зовні непо­мітною, такою, що її важко відрізнити від психологічної структури групи та різноманітних організаційних моментів взагалі. Ця обставина потребує ґрунтовного дослідження «прикордонних зон», що відокремлюють організацію від групи.

Наприклад, можна сказати, що злочинна організація (як формальна група) найчастіше виникає та існує без письмових програм і статутів. Правила, ієрархія, стосунки влади та під­корення можуть бути встановлені за усною домовленістю.

Подібні та багато інших конкретних питань можуть бути розв'язані тільки спеціальними дослідженнями, що стосують­ся «прикордонних зон». Водночас потрібно підкреслити й ін­шу, методологічну сторону: не слід у специфіці злочинних організацій і груп розмивати викладені вище загальні ознаки, зокрема, основні ознаки організації.

Зазначені вище ознаки формальної групи становлять якісну своєрідність організаційної ознаки злочинної організації.

52

Специфічні ознаки, характерні саме для організації, не ви­черпують собою більш широке поняття зорганізованості. На практиці значно частіше трапляються попередньо зорганізо­вані угруповання, що не мають жодних специфічних ознак формальної групи, у зв'язку з чим ми відносимо їх до організо­ваних злочинних груп.

Певні елементи організованості характерні для будь-якої цілеспрямованої спільної людської діяльності. Тому вони є навіть у групах з дуже низьким рівнем організації.

Під зорганізованістю розуміємо узагальнену характеристи­ку стану «ділових» стосунків між особами та цільової діяль­ності групи.

У групах розвиваються дві основні системи стосунків: «ді­лові» та особисті. «Ділові» стосунки пов'язують людей як ви­конавців певної функції. В «ділові» стосунки вступають між собою і злочинці, що готують чи скоюють злочин.

Розвиненість цих стосунків, їх широта і взаємопов'язаність, узгодженість, а також фактична розробка основних моментів учинення злочину є показниками організованості злочинної групи на той чи інший період.

У межах організованої злочинної групи ці стосунки не фор­малізуються і здійснюються шляхом фактичної взаємодії її чле­нів на ґрунті єдності мети та інших елементів узгодженості. У злочинній організації (формальній групі) вони у своїй основі ретельно регламентуються.

Формальна фіксація «ділових» стосунків зумовлює їх стій­кість, надає їм уніфікованості та повторності. В кожній порів­няно стійкій групі складається своєрідний «стереотип ділових стосунків», «стереотип діяльності». У злочинній організації він визначається переважно «офіційними» нормами, правилами і є стійкішим, жорсткішим.

У соціології сукупність елементів організованості, що при­таманні неформальній групі, прийнято називати неформаль­ною організацією, а сукупність тих самих елементів, характер­них для формальної групи, — формальною організацією1.

Ступінь організованості злочинної групи, а також злочин­ної організації може коливатися в різних межах і лише при­близно вимірюється розробленими у кримінально-правовій літературі формами співучасті. Він визначається кількістю та якістю створених і накопичених елементів організації.

Організаційна ознака, як було зазначено вище, властива де­якою мірою будь-якому злочинному угрупованню. Перехід

Щепанский Я Элементарные понятия социологии. — М    Прогресе, 1969 —С. 112.

53

від одної форми співучасті до іншої — це новий ступінь у йо­го розвитку.

Попередня зорганізованість характеризує останні дві форми співучасті, передбачені частинами 3, 4 ст. 28 КК України (ор­ганізовану групу та злочинну організацію).

Сукупність особливих ознак (у межах попередньої зоргані-зованості), що становлять специфіку формальної групи (наяв­ність ієрархії, тобто стосунків влади та підкорення, спеціаль­них правил, що визначають права і функції окремих осіб), властива тільки злочинній організації і утворює один із крите­ріїв, який відрізняє її від організованої групи.

Без формальної організації не можуть існувати й функціо­нувати як одне ціле більш-менш великі угруповання злочин­ців. Ян Щепанський пише, що «головну роль у діяльності й розвитку цільових об'єднань відіграє їх формальна організа­ція»1. Ось чому викладені вище формальні ознаки групи ста­новлять здебільшого досить важливу її якість.

Поділ усіх злочинних угруповань на злочинні організації та організовані злочинні групи дає можливість, на наш погляд, окреслити поняття «організована злочинна діяльність». Річ у тому, що не кожна спільна злочинна діяльність (а вона завжди має елементи організованості) може розглядатись як організо­вана. Такою вона стає лише за визначеної міри її організова­ності.

Загалом можна сказати, що організованою злочинною діяль­ністю є така, яка здійснюється в межах чи завдяки злочинним організаціям, організованим групам. У соціальній психології групи (формальні та неформальні) за ступенем згуртованості поділяються на «згуртовані, малозгуртовані та конфліктні»2. Іншими словами, вони можуть бути згуртовані та незгуртова-ні. Те саме можна сказати і про стійкість.

Під стійкістю щодо злочинної організації слід розуміти здат­ність організації як такої до існування, твердість у проведенні злочинного задуму, рішучість будь-яким шляхом довести зло­чин до кінця, незважаючи на перешкоди.

На думку автора, це найточніше соціолого-кримінологічне визначення стійкості, що відповідає також кібернетичному його розумінню.

«Крізь усе значення слова «стійкість», — пише У. Р. Ешбі, — проходить основна ідея «інваріантності». Ця ідея полягає в

Щепанский Я Элементарные понятия социологии. — М ■ Прогресе, 1969. —С 155.

2 Гавршов В А  Малые социальные группы в социалистическом обще­стве — М   Знание, 1968 — С. 24

54

тому, що, хоча система в цілому зазнає послідовних змін, де­які її властивості («інваріантні») зберігають незмінність1.

На нашу думку, стійкість групи (організації) можна розгля­дати у двох значеннях: як її стан на той чи інший конкретний момент і як фактичну, виявлену нею протягом більш-менш три­валого періоду, здатність до існування.

У першому розумінні стійкість може бути визначена тільки на підставі якісного аналізу різних внутрішніх елементів, що її забезпечують. Стійкість групи у цьому разі здебільшого змі­нюється, відбиваючи розвиток, зростання та занепад групи. Вона може бути високою та низькою; в одному випадку є під­стави вважати групу стійкою, а в іншому — нестійкою. Друге значення відбиває узагальнену оцінку суми таких станів, уяв­лення про збереженість групи впродовж певного періоду, по­чинаючи з моменту її виникнення. При такому розумінні окремі моменти (які можуть бути і порівняно тривалими) не­стійкого існування групи, визнаної, зрештою, стійкою на під­ставі таких загальновідомих критеріїв оцінки стійкості, як багатократність вчинення злочинів, складність та тривалість підготовки до злочину тощо, не враховуються, бо є неістотни­ми. Проте така оцінка стійкості має винятково ретроспективний характер. Вона може мати місце наприкінці якогось більш-менш тривалого періоду існування групи у вигляді підведення підсумку її функціонування.

Тут ступінь стійкості визначається порівняно просто, на підставі вказаних вище виявів. Більш глибокий якісний аналіз з метою діагностики стає неактуальним.

Якщо ж група (організація) щойно виникла, то застосову­ється поняття стійкості лише в першому її значенні.

Близьким до поняття стійкості є поняття згуртованості. В літературі з вивчення організованої злочинності ці поняття використовуються майже як синоніми.

Під згуртованістю тієї чи іншої групи мають на увазі рівень суб'єктивних взаємозв'язків її членів. Згуртованість є важли­вою соціально-психологічною характеристикою будь-якої групи, рівнодіючою тих внутрішніх сил, що пов'язують між собою всіх її членів.

Згуртованість групи безпосередньо залежить від спільності поглядів, системи психологічних взаємовідносин, установок та мотивів, психологічної сумісності, характеру керівництва, ступеня організованості та результатів антисуспільної (зло­чинної) діяльності, а також від конкретних зовнішніх обста-

Эшби У. Р. Введение в кибернетику. — М.: Изд-во иностр. лит., 1959. — С  109.

55

вин, що значною мірою впливають на функціонування групи загалом та стан у ній окремих її членів. Виявляється згуртова­ність у характері міжособових взаємин, взаємодії.

Згуртованість та стійкість тісно пов'язані, однак, на наш по­гляд, не тотожні. Згуртованість є однією з головних перед­умов стійкості.

Коли ми говоримо про згуртованість групи, ми розглядаємо групу ніби зсередини. Аналізуючи стійкість, ми насамперед звертаємо увагу на зовнішню цілісність, збереження, функціо­нування явища як такого, без втрати його суті, а вже потім зо­середжуємо увагу на його внутрішніх моментах.

Таким чином, стійкість і згуртованість розглядаються з різ­них позицій. Можна, наприклад, говорити про порівняно ви­сокий рівень стійкості групи в силу міцності антисуспільної спрямованості її учасників і слабку згуртованість через кон­фліктні особисті стосунки. Водночас, якщо дослідити внутрі­шні елементи, що забезпечують згуртованість, важко знайти серед них такі, які не мали б стосунку до стійкості. Просто можна по-різному оцінювати їх, з різних поглядів. Проте в КК України ці поняття не розмежовуються.

Поняття стійкості та згуртованості, а особливо конкретні елементи (в їх системі та взаємозв'язку), з яких вони склада­ються, і чинники, що посилюють чи руйнують їх, достатньою мірою не вивчені (хоча певні напрацювання існують1) і потре­бують подальших досліджень. Однак без хоча б загального розгляду механізмів єднання груп з антисуспільною спрямо­ваністю картина буде неповною.

Зрозуміло, що ступінь згуртованості осіб, які спілкуються в межах тієї чи іншої групи, може бути різним. Але вже сам факт виникнення групи свідчить про наявність в осіб, що спіл­куються, спільних інтересів, спільної мети. Саме ці спільні мета й інтереси зумовлюють бажання членів групи спілкува­тися, сприяють їх згуртуванню, виокремленню в самостійну групу. Це означає, що група є засобом згуртування на грунті

Романов В В Юридическая психология: Учеб —М • Юристь, 1998 — С 286—303, Андреева Г М Социальная психология: Учеб для высш. шк. — М.. Аспект Прес, 1996 — С 137—138; Васильев В Л Психоло­гические аспекты преступных формирований и расследование совер­шенных ими преступлений Учеб пособие — СПб . Питер Прес, 1994. — 123 с , Быков В Лидерство в преступных группах // Законность — 1997 — № 12 — С 37—40 ; Быков В Психологические основы рас­следования групповых и организованных преступлений // Следователь. — 1996 —№11. — С. 73 , Ратинов А Р , Лукашевич В Г, Ратинов В А Личность в преступной группе // Личность преступника как объект психологического исследования —М, 1997 —С. 135—177.

56

спільних для них групових інтересів і водночас виступає як засіб групової диференціації, виокремлення зазначеної групи серед інших.

Групові інтереси — це трансформовані під впливом групи особисті інтереси учасників групи. Проте для того, щоб така трансформація відбулася, потрібно, щоб до формування цих групових інтересів особи, які спілкуються, мали спільні інте­реси. В найпростішому вигляді спільність інтересів полягає в тому, що у структурі інтересів учасників групи мають бути спільні для всіх елементи'. Саме за рахунок цих спільних еле­ментів інтересів кожного учасника групи утворюються групо­ві інтереси всіх її учасників. Тільки за наявності таких інтере­сів можливе формування конкретної групи.

З моменту виникнення група прагне до консолідації, встанов­лення внутрішньогрупової згуртованості, солідарності, забезпе­чення якнайповнішого взаєморозуміння між її членами, до фор­мування у них спільних поглядів на життя. Тому зрозуміло, що коли в конкретній формальній групі панують антисуспільні по­гляди, коли ця група прагне досягти протизаконної мети, то вона неминуче негативно впливатиме на кожного свого члена. В таких групах виробляються певні групові норми, яких має дотримува­тися кожен учасник групи. Ці норми закріплюються у взаємних експектаціях членів групи. У процесі стабілізації групи посилю­ється тиск на тих її учасників, які не виправдовують групових очікувань. Цей тиск тим сильніший, чим згуртованіша група, чим більше організованості в її діях.

Механізм тиску на кожного учасника групи однаковий і в тих групах, що відповідають вимогам суспільства, і в тих, що мають антисуспільну спрямованість. Різниця лише в інтенсивно­сті такого тиску, а інколи і в характері групових санкцій. Річ у тому, що для більшості людей вчинення дій, пов'язаних із пору­шенням закону, потребує значно більших зусиль, ніж звичай­ні, загальноприйнятні дії. Це великою мірою стосується і по­ведінки особи в групі, хоча тут і діють свої соціально-пси­хологічні закономірності.

Які ж соціально-психологічні механізми забезпечують згур­тованість групи, єдність дій її учасників?

Одним із таких механізмів, на який вказують учені і в соці­альній психології, і в кримінології, є конформізм2.

Социальная психология- Краткий очерк — М • Политиздат, 1975  —  С 55—57.

Яковлев А М Преступность и социальная психология' Социально-психологические закономерности противоправного поведения. — М. Юрид лит., 1971. —С. 172

57

Про конформну поведінку говорять, коли є розбіжності в поглядах між особою і групою, і особа піддається, поступається перед груповим тиском. Іншими словами, природа конформізму нерозривно пов'язана з ефектом групового тиску на психіку особи, внаслідок чого особа прагне зовні узгодити свої дії з позицією та діями інших.

Тиск, який група здійснює на своїх членів, може бути різ­ним за ступенем. Він залежить від низки чинників, найважли­вішим із яких є той ґрунт, на якому ця група виникла. Якщо в основу утворення групи покладено спільний і важливий для всіх її учасників інтерес, то ступінь залежності кожного учас­ника групи від групових норм буде набагато вищим, аніж тоді, коли така група виникла на ґрунті випадкового збігу інтересів кількох осіб. Як слушно зауважує О. М. Яковлев, «група здій­снює тим більший тиск в напрямку підкорення поведінки її членів визначеним нормам, чим більше значення мають такі норми для збереження групи, для захисту її колективних інте­ресів»1.

Слід враховувати, що результативність такого «тиску» за­лежить і від особи, на яку цей тиск чиниться. Що привабливі­шою для неї є група, то більше вона цінує свою належність до цієї групи, то конформнішою є її поведінка, то з більшою легкі­стю виконує вона вимоги, що ставить до неї група.

Однак конформізм, хоч і важливий, та далеко не єдиний механізм групової інтеграції. На відміну від конформізму, який забезпечує зовнішню «підгонку» сукупної поведінки під певний загальний зразок, ефект групової інтеграції не меншою мірою забезпечується внутрішньою узгодженістю, спонтанністю, гомфотерністю колективних дій2. Що довше існує група, то стабільнішими є міжособові контакти її учасників, більшою уз­годженістю позначені 'їхні дії, згуртованішою є сама група. В таких групах є широке коло ситуацій, що шаблонуються, дедалі більш розгалуженою стає система групових норм. «Будь-яка гру­па, що існує досить тривалий час, — пише Т. Шибутані, — виро­бляє систему норм»3. Групові норми, зауважує він, це не просто способи дій, це відповідні певній ситуації способи.

Такі групові норми зазвичай ніде не фіксуються. Вони ма­ють певною мірою неформальний характер, хоча за рівнем

Яковчев А М Преступность и социальная психология. Социально-психологические закономерности противоправного поведения. — М : Юрид лит, 1971 —С 172

Парыгин Б Д Основы социально-психологической теории. — М.: Мысль. 1971 —С. 257.

Шибутани Т Социальная психология' Пер. с англ. — М.: Прогресс. 1969'— С. 43

58

своєї обов'язковості перевищують інколи формальні та явля­ють собою зразки, шаблони поведінки, якої в певній ситуації група очікує від своїх членів. «У будь-якій групі важливо саме те, що вважається саме собою зрозумілим, що мовчки й під­свідомо приймається усіма»1.

У стабільних групах, об'єднаних спільними інтересами та метою, пов'язаних спільною діяльністю її учасників, в біль­шості випадків виникає своєрідний «кумулятивний настрій», що зосереджує в собі однополюсні настрої учасників групи. В таких групах виявляється особливо сильна залежність її чле­нів від групи в цілому, особливо чітко виявляється конформ-ність їхньої поведінки2.

Однак слід зауважити, що підкорення окремих учасників групи прийнятим у ній стандартам, нормам поведінки, не зав­жди буває добровільним. Це можливо як у разі певних розбіж­ностей інтересів конкретної особи з інтересами групи загалом, так і тоді, коли інтереси групи з часом втратили для неї зна­чення.

У прагненні не допустити розпаду група вимагає від кож­ного її члена виконання тієї ролі, якої від нього очікують, тієї лінії поведінки, яка відповідає груповому стандарту, викорис­товує для цього вже згадувані вище групові санкції. Ці соціаль­ні за своєю природою санкції не мають, так як і групові нор­ми, формального закріплення. Вони, незалежно від характеру групи, системи панівних у ній цінностей, здебільшого пов'я­зані з комунікативною діяльністю людей. Тут і відкрите засу­дження лінії поведінки, якої дотримується учасник групи, і підкреслена відчуженість, холодність — тобто будь-що, що демонструє незадоволення групи.

У групах з антисуспільною спрямованістю групові санкції можуть набувати інших форм, зокрема й таких, як відкрита погроза чи застосування фізичної сили.

Групові санкції є одним із засобів, що забезпечують згурто­ваність групи.

Розглядаючи проблеми групової згуртованості, неможливо не зачепити питання лідерства як одного з найважливіших чин­ників, що згуртовує групу та найбільше сприяє досягненню групової мети.

Організованому злочинному угрупованню потрібний керів­ник, який здатен розробити, організувати, спланувати й забез-

Шибутани Т Социальная психология: Пер  с англ. — М.: Прогресе, 1969 —С 42

Бурчак Ф Г Соучастие' социальные, криминологические и правовые проблемы —К   Вищашк, 1986 —С 39.

59

печити в оптимальний термін і з оптимальним ефектом наяв­ними засобами досягнення злочинного результату1

Лідерство в організованому злочинному угрупованні розу­міється як один із процесів організації соціальної групи, керу­вання нею, який сприяє досягненню групової мети2

«Лідер, — зауважує Б Д Парипн, — це член групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умо­вах певної, специфічної і зазвичай досить значущої ситуації, щоб забезпечити організацію спільної, колективної діяльності людей для найшвидшого й результативного досягнення спіль­ної мети^ У зв'язку з цим він виокремлює такі моменти лідер не висувається групою на відповідне місце, а спонтанно посі­дає лідерську позицію за відкритої чи таємної згоди групи, лідер виконує роль неофіційного керівника, тобто з його особистіс­тю ідентифікується специфічна і невичерпна система офіцій­них загальновизнаних значень, система групових норм і цін­ностей, лідер виконує відповідну роль в умовах не тільки спе­цифічної, а й завжди вельми важливої для життєдіяльності групи ситуації4

Одним із найважливіших у вивченні лідерства у злочинних організаціях є питання групових функцій лідера Встановивши особу, яка здійснює зазначені нижче функції, можна говорити про наявність в угрупованні чітко вираженого лідера (органі­затора, керівника), що слід вважати однією з необхідних ознак організованості (ієрархічності)

Функції лідера пов'язані не тільки з організацією злочинної діяльності угруповання, а й з питаннями добору «кадрів», підго­товкою їх до цієї діяльності Загалом зміст функцій лідера поля­гає в тому, щоб будувати лінію своєї поведінки і поведінки своїх «підлеглих» відповідно до неписаних норм і правил, карати чи заохочувати за їх порушення чи дотримання Без цих норм і від­повідних функцій лідерів у злочинних організаціях не існує

Можна визначити такі основні функції лідера інформацій­ну, організаторську, нормативно-регулятивну Вся їх проти­правна поведінка становить реалізацію зазначених функцій

Бараненко Б И Пясецкии А И Тактические особенности оперативно-розыскного воздействия на организованные преступные группы ко­рыстной и корыстно-насильственной направленности // Вопр совершенст­вования оперативно-розыскной деятельности органов внутренних дел Сб науч тр —К Укр акад внутренних дел 1992 —С 54—55 Сервецъкии І В Гелетеи В В Деякі ознаки лідера організованого зло­чинного угруповання // Вісн Луган ін-ту внутрішніх справ МВС Укра­їни — 1999 — №3 — С  153

Парыгин Б Д   Основы социально-психологической теории   — М Мысль, 1971 —С 302 Там само — С 303

60

Інформаційна функція полягає у збиранні, аналізі та оціню­ванні відомостей (про конкретних осіб, події і т ш), необхід­них для регулювання внутрішньоорганізаціиних та міжгрупо-вих процесів і реалізації злочинної діяльності угруповання Основна ознака цієї функції — прагнення лідера до цільової згуртованості угруповання

Організаторська функція передбачає планування й розподіл обов'язків між членами організації, а також контроль за їх ви­конанням Основне призначення цієї функції — розподіл до­ручень, визначення частки участі кожного в груповій діяльно­сті та винагороди за неї Частиною організаторської функції є також прийняття рішень у тих чи інших ситуаціях

На зборах лідерів, наприклад, приймаються рішення щодо конкретних осіб, найчастіше з числа членів організації, про «заходи» стосовно правоохоронних органів, витрату спільних грошових фондів тощо

Нормативно-регулятивна функція лідера полягає в поши­ренні й закріпленні ідеологи та норм кримінального середо­вища, захисті інтересів членів організації, а в деяких випадках інших злочинців, регулюванні їхніх взаємовідносин відповід­но до їх неформального стану та правил поведінки у злочин­ній організації, злочинному середовищі

Розв'язання питань підвищення ефективності оперативно-розшуковоі діяльності в напрямі протидії злочинним органі­заціям потребує всебічного і ґрунтовного дослідження про­блем лідерства як одного з найважливіших чинників існуван­ня злочинних організацій