1.1. Об'єм поняття «співучасть у злочині»

Перш ніж розпочати аналіз законодавчого визначення спів­участі у злочині, слід з'ясувати, в яких значеннях вживається цей термін, тобто який обсяг кримінально-правових норм він охоплює

У теорії кримінального права був поширеним погляд, від­повідно до якого інститут співучасті цілковито ототожнювався зі ст. 19 Кримінального кодексу України 1960 р. (зміст цієї нор­ми частково відтворено в статтях 26 і 27 чинного КК України). Так, Н. О. Гуторова, висловлюючись із приводу загального зна­чення інституту співучасті, зауважує, що інститут співучасті поширює свою дію на всі випадки умисного спільного вчи­нення злочину, встановлюючи об'єктивні та суб'єктивні озна­ки співучасті, межі кримінальної відповідальності співучасни­ків та особливості призначення їм покарання.

Автор вказує, що цей висновок базується на розумінні норм Загальної частини кодексу як таких, що регламентують за­гальні питання, які стосуються всіх злочинів (чи більшості з них) і є універсальними щодо норм Особливої частини КК Ук­раїни та мають так званий загальний характер1. Отже, на дум­ку Н. О. Гуторової, інститут співучасті та ст. 19 КК України 1960 р. були тотожними. Обґрунтовуючи свою позицію, автор посилається на відомий вислів М. І. Ковальова: «Узагальнення є великим досягненням думки та мови законодавця. Одним з порівняно нових технічних правил є узагальнення та винесен­ня з Особливої частини в Загальну постанов, що торкаються положень, які застосовуються до усіх чи більшості складів Загальної частини».

Водночас, підтримуючи думку М. І. Ковальова, Ф. Г. Бур­чак зазначає, що Загальна частина кодексу охоплює не тільки положення, які становлять узагальнену характеристику одна-

Гуторова Н А Соучастие в преступлении щ уголовному праву Украи­ны Учеб пособие.— Харьков ООО «Рубикон П», 1997 —С 40

кової за своєю природою злочинної діяльності, та ті, які при поєднанні з диспозиціями конкретних статей Особливої час­тини органічно входять до системи їх ознак, а також поло­ження, в яких сформульовано загальні принципи криміналь­ного права, умови дії кримінального закону та призначення покарання. Іншими словами, норми Загальної частини КК за своєю природою та призначенням неоднорідні. їх зміст, сутність, призначення розкриваються лише в органічному поєднанні з нормами Особливої частини, тобто становлять єдину цілісну систему1.

Заслуговує на увагу міркування П. Ф. Тельнова. Він вважає, що визначення співучасті, що його містить Загальна частина, є ключем для розуміння законодавчої характеристики спіль­них злочинних дій, передбачених різними статтями Кримі­нального кодексу. За його змістом, на думку П Ф. Тельнова, про співучасть може йти мова тільки тоді, коли встановлено факт умисної спільної участі двох чи більше осіб у вчиненні злочину2

Це міркування підтримує Є. К. Марчук, який, досліджуючи кримінологічну та кримінально-правову характеристику зло­чинних організацій, присвячує другий розділ своєї дисертації вивченню кримінально-правової характеристики злочинної організації як форми співучасті, а третій — вивченню кримі­нально-правової характеристики злочинної організації як ін­ституту Особливої частини кримінального права3.

Однак прихильники загальності ст. 19 КК України 1960 р. вважали за необхідне у будь-якому разі, коли йдеться про зло­чин, вчинений у співучасті, незалежно від закріплення цієї обставини в диспозиції статті Особливої частини КК України (наприклад, як кваліфікуючу ознаку складу деяких злочинів закріплено вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою), застосовувати загальні, на їхню думку, положення про співучасть, передбачені у ст. 19 КК України 1960 р.4. Ви­словлювалися також сумніви щодо відповідності загальним принципам кримінального права факту встановлення в Особ­ливій частині КК України самостійних норм, що передбача-

1              Бурчак Ф Г Соучастие   социальные, криминологические и правовые

проблемы — К   Вища шк , 1986 —С 94

2              Тельное П  Ф   Ответственность за соучастие в преступлении — М .

, Юрид лит, 1974 —С 17

' Марчук Є К Кримінологічна та кримінально-нравова характеристика злочинних організацій Автореф дис канд юрид наук 12 0008/ Ун-т внутрішніх справ —Х,1998 —С 11—17

Гуторова Н А Соучастие в преступлении по уголовному праву Украи­ны Учеб пособие — Харьков ООО «Рубикон П», 1997 —С. 41

ють відповідальність за організацію злочину, підбурювання до нього чи пособництво'.

Отже, в теорії кримінального права з приводу аналізовано­го питання ще немає одностайної думки.

Автор вважає, що позиція чинного КК України у цьому разі є досить чіткою і пов'язана насамперед з визначенням ступеня суспільної небезпеки певних дій, вчинених у співучасті. Річ у тім, що, виходячи з аналізу Кримінального кодексу, законода­вець не вважає всі дії, вчинені у співучасті, суспільно небезпеч­нішими, ніж ті самі дії, вчинені одноосібно.

Як відомо, порівнювати ступінь суспільної небезпеки того чи іншого злочину можна на підставі санкцій відповідних ста­тей. Так, якщо особа вчинила протиправні дії, передбачені ст. 203 КК України, то, виходячи із санкції ч. 2 цієї статті, мак­симальне покарання за ці дії може бути призначене у вигляді обмеження волі на термін до п'яти років із позбавленням пра­ва обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на термін до трьох років. Якщо ж ті самі дії та сама особа вчини­ла у співучасті з іншими особами (що на практиці трапляється значно частіше), то, незважаючи на кваліфікацію цих дій з посиланням на статті розділу 6 і навіть п. 2 ч. 1 ст. 67, суд не зможе вийти за максимальну межу санкції, передбаченої ст. 203 КК України. Таким чином, у цьому разі законодавець не вважає, що зайняття забороненими видами господарської діяльності, яке здійснюється у співучасті, суспільно небезпеч­ніше, ніж такі самі дії, вчинені одноосібно. Наскільки виправ­даною є ця позиція — питання інше, проте це позиція закону.

Розгляньмо інший приклад. Особа вчинила дії, передбачені ч. 1 ст. ПО (посягання на територіальну цілісність і недотор­канність України). Виходячи із відповідної санкції, макси­мальний термін позбавлення волі не може перевищувати 3 роки. Якщо та сама особа вчинила умисні дії з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення по­рядку, встановленого Конституцією України, а також пуб­лічно закликає чи розповсюджує матеріали із закликами до вчинення таких дій за попередньою змовою з іншими особами (ч. 2 ст. ПО), то за такі дії максимальний термін позбавлення волі не може перевищувати 5 років. Як бачимо, це майже удвічі більше, ніж відповідно до ч. 1 ст. 110. Очевидно, що дії, передбачені ч. 2 ст. ПО, законодавець вважає значно небезпеч­нішими, ніж ті, що передбачені ч. 1 ст. 110.

Ткаченко В И, Царегородцев А М Правовое значение института со­участия и пути его совершенствования // Проблемы борьбы с прес­тупностью— Омск, 1979. — С  12—21.      ,;

Отже, Кримінальний кодекс України в Особливій частині виокремлює низку злочинів різного складу, вчинення яких у співучасті вважається суспільно небезпечнішим, ніж одноосіб­но. Решта злочинів, навіть якщо вони вчинені у найнебезпеч-ніших формах співучасті, не змінюють ступеня їх суспільної небезпеки'.

Таким чином, як слушно зауважив Ф. Г. Бурчак всупереч поширеній думці, співучасть із розподілом ролей не збільшує суспільної небезпеки злочину2. Призначення норм Загальної частини КК України про співучасть полягає тільки в тому, щоб поширити заборону та встановити покарання за такі дії, які самі по собі в Особливій частині кодексу не заборонені, але причинно пов'язані з суспільно небезпечними діями вико­навця, зумовлюють їх або сприяють їм. Вони не збільшують небезпеки для блага, що охороняється правом, і тому регулю­ються в загальному, єдиному для всіх злочинів порядку.

Норми Загальної частини КК України про співучасть (роз­діл 6) становлять таку законодавчу конструкцію, де узагаль­нюється характеристика однакової за своєю природою зло­чинної діяльності — діяльності організаторів, підбурювачів і пособників і яка при поєднанні її з диспозиціями конкретних статей Особливої частини органічно входить до системи їх ознак. Крім цього, в розділі 6 закріплені положення, що фор­мулюють умови дії кримінального закону при вчиненні зло­чинних діянь у співучасті.

Іншими словами, норми Загальної частини КК України про співучасть за своєю природою та призначенням неоднорідні, їх зміст, сутність, призначення розкриваються тільки в органіч­ному поєднанні з нормами Особливої частини, тобто станов­лять єдину цілісну систему, що дало можливість законодавце­ві не включати загальних положень про співучасть як альтер­нативних в об'єктивну сторону складу злочинів, передбачених в Особливій частині, та утворює поняття співучасть як розділ Загальної частини КК України.

Коли таке узагальнене регулювання спільної злочинної діяль­ності в розділі 6 Загальної частини КК України неможливе, оскільки її небезпека для об'єктів кримінально-правової охо-

Слід розмежовувати два поняття — ступінь суспільної небезпеки злочи­ну, який визначається відповідно до максимальної межі встановленого законом покарання за вчинення цього злочину, та ступінь суспільної небезпеки особи, що вчинила цей злочин, який визначається судом при призначенні покарання у межах санкції відповідної статті КК України

Бурчак Ф Г Соучастие социальные, криминологические и правовые проблемы —К:Вищашк., 1986 —С  124.

рони істотно різниться як через порівняно велику розповсю-дженість такої спільної діяльності, так і залежно від розмірів шкоди, заподіяної нею, в законі застосовуються конкретні, ви­кладені у спеціальних нормах, заборони. Всі такі норми вміщено в Особливій частині КК України, тому спільна злочинна діяль­ність, що її охоплюють ці норми, об'єднується у так звану спів­участь особливого роду, відповідальність за яку передбачена законом як за окремий злочин.

Проте це не означає, що, розглядаючи характерні ознаки співучасті як інституту Загальної частини КК України, непот­рібно взагалі торкатися тих випадків, коли спільне вчинення злочинів двома чи більше особами не підпадає під дію норм розділу 6 КК України.

Справді, якщо порівняти з поняттям співучасті, закріпле­ним у ст. 26 КК України, наприклад, склад злочину, передба­ченого ст. 257 КК України (бандитизм), чи будь-який інший, де передбачено відповідальність за спільну злочинну діяль­ність, то можна відзначити, що кожен із них передбачає як обов'язкові ознаки, вказані у ст. 26 КК України.

В об'єктивній дійсності такі випадки співучасті пов'язані між собою багатьма спільними ознаками, і та обставина, що законодавець вважає за необхідне одну групу цих випадків віднести до регулювання нормами Загальної частини, а другу передбачити безпосередньо в нормах Особливої частини, ще не означає, що в теоретичному плані ці питання не повинні розглядатися в межах кримінально-правового інституту спів­участі. Навпаки, необхідність їх спільного вивчення продик­тована як спільністю багатьох об'єктивних і суб'єктивних чинників, так і методологічною доцільністю1.

Отже, умисна спільна злочинна діяльність будь-якого скла­ду, передбаченого в Особливій частині КК України, має роз­глядатися на підставі визначення поняття співучасті, яке міс­тить ст. 26 КК України. Навіть враховуючи законодавче закрі­плення в Загальній частині КК України форм співучасті, нор­ми, які стосуються спільної участі двох або більше осіб у вчи­ненні злочину, що їх містять Особлива частина, не втратять своєї актуальності, оскільки вони є однією з форм реалізації кримінально-правового інституту співучасті.

Таким чином, про співучасть можна говорити, спираючись на сукупність відповідних норм у загальному кримінально-пра­вовому значенні, у значенні, що розкрито в розділі 6 КК України (Загальної частини) та у значенні норм Особливої частини.

Бурчак Ф Г Учение о соучастии по советскому уголовному праву. — К.: Наук думка, 1969 —С 38

Сукупність норм КК України, за якими встановлюється відповідальність за спільну умисну участь у вчиненні злочину, утворює інститут співучасті як кримінально-правовий інсти­тут (кримшально-правове поняття).

Зміст розділу 6 КК України становить співучасть як понят­тя Загальної частини КК України, або як інституту Загальної частини.

Сукупність норм Особливої частини КК України, за якими встановлюється відповідальність осіб за спільну умисну участь у вчиненні злочину, становить співучасть як поняття Особливої частини КК України (співучасть особливого роду).