Тема 10 ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ

Засвоєння теоретичних положень даної теми сприятиме оволодінню регулятивно-юридичними механізмами, котрі функціонують у практичному житті, зокрема, формуванню вмінь і навичок спеціально-юридичного аналізу конкретних ситуацій, фак-^тів, відносин. А такий аналіз — неодмінна умова правильного використання різноманітних юридичних засобів (насамперед конкретних прав та обов'язків) для безперешкодного, безконфліктного досягнення особистісно і суспільне корисних цілей, для здійснення і захисту прав людини та інших учасників суспільного життя.

1. Загальна характеристика правових відносин Правове відношення — це передбачене юридичною нормою ідеологічне суспільне відношення, яке виражається у взаємних юридичних правах і обов 'язках суб 'єктів права.

Соціальне призначення правовідносин — створювати суб'єктам права конкретні соціальні можливості для задоволення певних їхніх потреб або власними діями, або діями інших суб'єктів. Такі можливості й забезпечуються налагодженням суспільних зв'язків у вигляді взаємних юридичних прав і обов'язків відповідних суб'єктів.

Види правовідносин:

1)  за галузевою ознакою — конституційні, цивільні, трудові, кооперативні, сімейні, кримінальні та ін.;

2) залежно від визначеності кількості суб'єктів — загальні (кількість уповноважених або зобов'язаних суб'єктів не визначена), конкретні (кількість зазначених суб'єктів точно визначена);

3)  за кількісним складом суб'єктів — прості (правовідносини лише між двома суб'єктами), складні (правовідносини між трьома і більше суб'єктами);

4)  залежно від елемента юридичної норми (диспозиції або санкції), на основі якого виникають правовідносини, — регулятивні, охоронні;

72

5) за характером поведінки зобов 'язаного суб'єкта — активні (зобов'язаний суб'єкт мусить вчинити певні дії), пасивні (зобов'язаний суб'єкт повинен утриматися від вчинення тих чи інших дій);

6)  залежно від розподілу прав та обов'язків між сторонами правовідношення — односторонні (кожна зі сторін має або права, або обов'язки), двосторонні (кожна зі сторін має як права, так і обов'язки).

2.  Суб'єкти правовідносин

Суб'єкт правовідносин — це правоздатний суб'єкт суспільного життя, який є носієм юридичних прав і обов 'язків.

Юридичною передумовою набуття учасником суспільного життя статусу суб'єкта правовідносин є наявність у нього принаймні правоздатності, а щодо певних правовідносин — ще й дієздатності.

Види суб'єктів правовідносин:

1)  люди (фізичні особи) — громадяни даної держави, іноземці (громадяни інших держав), біпатриди (громадяни двох держав), апатриди (особи без громадянства будь-якої держави);

2)  об'єднання — державні (держава в цілому, її організації — органи держави, державні установи, підприємства), громадські (громадські організації, рухи, органи громадської самодіяльності, громадські підприємства й установи);

3)  соціальні спільноти — народ (нація), територіальні спільноти (за адміністративно-територіальними одиницями, виборчими округами тощо), трудові колективи.

9

3.  Об'єкти правовідносин

Об'єкт правовідношення — це певне особисте або соціальне благо, для здобуття і використання якого встановлюються взаємні юридичні права та обов 'язки суб 'єктів.

Оскільки об'єкти правовідносин слугують джерелом, засобом безпосереднього задоволення потреб суб'єкта, то саме ними визначається, «вимірюється» у кожному випадку цінність правовідношення.

Види об'єктів правовідносин:

1) матеріальні:

—- фізичний стан людини;

— фізичні дії уповноваженого суб'єкта;

73                                                    •

—  фізичні дії зобов'язаного суб'єкта;

—  речі (засоби виробництва, предмети споживання, гроші тощо);

—  стан природних об'єктів, явищ; 2) нематеріальні:

—  морально-психологічний стан людини;

—  певні соціальні властивості і риси об'єднань, спільностей;

— духовні цінності.

4. Юридичні факти

Юридичний факт — це передбачена гіпотезою правової норми конкретна обставина, з настанням якої виникають, змінюються або припиняються правові відносини.

Види юридичних фактів:

1) за юридичними наслідками — правостворюючі, правозміню-ючі, правоприпиняючі;

2)  за складом — прості, складні (юридичні склади);

3)  за характером тривання в часі — одноактні (дискретні), наприклад, купівля-продаж речі; триваючі (процесуальні), тобто так звані юридичні стани (наприклад, перебування в шлюбі);

4)  за наявністю волі — дії (відбуваються як результат волевиявлення відповідних осіб), події (трапляються незалежно від волі суб'єктів).

Юридичні факти, які є діями, залежно від відповідності їх приписам правових норм поділяються на:

—  правомірні (тобто дії, які відповідають юридичним приписам):

а)  юридичні акти, тобто правомірні дії, які чиняться зі спеціальною метою викликати певні юридичні наслідки (наприклад, прийняття судом рішення у справі, складання людиною заповіту);

б)  юридичні вчинки, тобто правомірні дії, які такої мети спеціально не мають (скажімо, малювання художником картини для особистого користування, відправлення листа поштою);

—  неправомірні (дії, які суперечать юридичним приписам):

а)  винні, тобто правопорушення (злочини, різноманітні проступки);

б)  безвинні — так звані правові аномалії;

5) за онтологічним статусом — факти (акти), які обгрунтовані обставинами: а) реальними і б) уявними (презумпціями).

74

Правова презумпція — це закріплене в законодавстві припущення про наявність або відсутність певних юридичних фактів, яке може призвести до виникнення, зміни або припинення правовідносин.

Види правових презумпцій:

презумпції, що не можуть бути спростовані (неспростовні), — це такі припущення щодо існування певного факту, які не потребують доведення і не підлягають сумнівам, спростуванню (наприклад, презумпція недієздатності неповнолітньої особи);

презумпції, що можуть бути спростовані (спростовні), — це такі припущення щодо існування певного факту, які мають юридичне значення доти, доки щодо цього факту не буде встановлено інше .(наприклад, презумпція невинності особи, презумпція батьківства).