Тема 12 ОБ'ЄКТИВНЕ ЮРИДИЧНЕ ПРАВО У СОЦІАЛЬНІЙ СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТВА

Положення даного розділу продовжують розкривати місце і роль права в суспільному житті, виявляють різноманітні зв'язки, залежності з деякими найвизначнішими суспільними явищами, які його «оточують», дають можливість глибше зрозуміти сутність, призначення і дієвість об'єктивного юридичного права. А таке розуміння сприяє більш ефективному, обгрунтованому, успішному здійсненню будь-якої практичної діяльності, так чи інакше пов'язаної з правовим регулюванням суспільних відносин. Отже, знання зазначених положень, які мають бути складовою частиною світоглядних уявлень кожної людини, становлять теоретико-методологічний фундамент вироблення й використання вмінь та навичок практичної юридичної діяльності.

1. Співвідношення права з іншими соціальними явищами

Будучи одним із неодмінних складників соціальне Неоднорідного суспільства, об'єктивне юридичне право існує, «живе» в оточенні інших різноманітних соціальних явищ, які так чи інакше, з одного боку, впливають на нього, а з другого — самі зазнають його впливу. Тільки з'ясувавши зміст і напрямки таких «контактів», можна зрозуміти' сутність об'єктивного юридичного права, його глибинні закономірності, його роль і можливості у суспільному житті. І Розглянемо деякі співвідношення.

Співвідношення економіки і права:

— економіка (виробничі відносини) визначає право; цей вплив може бути як прямим, безпосереднім (наприклад, право держави розпоряджатися тими засобами виробництва, власником яких вона є), так і опосередкованим (наприклад, визначення державою розміру податків, встановлення правил технічної та екологічної безпеки, визначення мінімуму заробітної плати, терміну відпустки);

82

—  економіка визначає право здебільшого не безпосередньо, а опосередковано, тобто через інші соціальні явища (соціальну, зокрема класову, структуру суспільства, політику, правосвідомість тощо);

—  крім економіки, на право мають різний вплив також інші соціальні явища;

—  право, у свою чергу, діє на економіку — має так званий зворотний вплив на неї.

Співвідношення політики і права:

—  право залежить від політики (насамперед політики домінуючої частини суспільства — групи, класу); право є формою прояву політики цієї частини суспільства;

— у праві виражена тільки та політика домінуючої частини суспільства, якої вона прагне і якій здатна надати загальної обов'язковості за допомогою держави;

—  право —• це серцевина, концентрований вираз політики домінуючої частини суспільства;    '

—  політика в праві формується у вигляді формально визначених прав і обов'язків;

—  політика, зі свого боку, залежить від права^ оскільки воно є засобом а) виразу, декларування політики, б) здійснення, реалізації політики, в) захисту, гарантування політики, г) переконання, пропаганди на користь певної політики.

2. Взаємозв'язок держави і права

Право (як юридичне явище) і держава виникають водночас, вони взаємозалежні. Зокрема, слід мати на увазі; що соціальні причини, внаслідок яких сформувалось об'єктивне юридичне право, є тими самими, що й причини, які призвели до утворення держав (тому й немає потреби ще раз висвітлювати ці чинники стосовно такого права).

Право залежить від держави: у його виникненні, походженні; у сталості, недоторканості; у здійсненні, впровадженні в життя; у розвитку, вдосконаленні і, нарешті в авторитетності, престижі.

Держава залежить від права: у своїй організації, побудові, структурі; у вдосконаленні, розвитку; у здійсненні її функцій; в авторитетності, престижі.

Коли йдеться про здійснення функцій держави, то розрізняють його правові й неправові форми. Правові форми виконання

83

функцій держави — це такі її дії, які полягають у вчиненні (зокрема, у прийнятті, встановленні, виданні) правових (юридичних) актів.

Правовий (юридичний) акт — це формально-обов 'язкове волевиявлення держави (її органу або уповноваженого нею суб'єкта).

Види юридичних актів:

1)  за юридичною, тобто владно-регулятивною, природою, — правотворчі (иормативно-правові), правотлумачувальні (право-роз'яснювальні, інтерпретаційні), правозастосувальні (індивідуально-правові);

2) за способом, формою об 'єктивації, зовнішнього прояву — письмові (документальні), усні (вербальні), конклюдентні (фізичні вчинки, діяння),

Залежно від розвитку найчастіше використовуваних державою юридичних актів розрізняють такі правові форми виконання її функцій:

—  установча діяльність (утворення, реорганізація, ліквідація органів та інших організацій держави);

—  правотворча діяльність (встановлення або санкціонування правових (юридичних) норм, тобто формально-обов'язкових правил поведінки загального характеру);

— правозастосувальна діяльність (встановлення, на основі й відповідно до юридичних норм, індивідуальних формально-обов'язкових правил поведінки щодо тих суб'єктів, які мають здійснити ці норми);

— правоохоронна діяльність (застосування заходів примусу щодо тих осіб, які порушують приписи юридичних норм).

Неправові форми виконання функцій держави: матеріально-технічна діяльність (виробництво певних благ, надання послуг); організаційна діяльність (здійснюване неюридичними засобами, тобто без видання юридичних актів, встановлення зв'язків, взаємин між виконавцями закону, спрямовування їхньої поведінки на виконання закону).

3. Функції права (правового регулювання)

Функції права висвітлюють предметно-змістовну роль, «роботу» права у суспільстві. Тому знання функцій права дозволяє скласти уявлення про те, що саме очікувати від функціонування права (правового регулювання). Крім того, через пізнання функ-

84

цій права усвідомлюється соціальна значущість юридичної діяльності, а також діяльності тих посадових осіб, чия робота так чи інакше «вплетена» у процес правового регулювання.

Функції права — це основні напрямки його впливу на людину і суспільство (суспільні відносини).

Види функцій права (правового регулювання)

Функції права розподіляють на загальносоціальні та спеціально-соціальні (регулятивні).

До загальносоціальних функцій належать:

—  гуманістична (здійснення і захист прав людини, прав нації, народу, людства);

—  організаторська (встановлення, зміна і припинення відносин між учасниками суспільного життя);

—  управлінська (спрямування, направлення діяльності учасників суспільного життя на виконання певних соціальних завдань, розв'язання певних соціальних проблем);

—  комунікативна (інформування учасників суспільного життя про державно-владну волю, забезпечення їх заочного «спілкування» з правотворчими органами держави);

—  орієнтаційна (вказівка на припустимі, соціальне прийнятні, безконфліктні шляхи, засоби задоволення потреб, запитів учасників суспільного життя);

—  оцінювальна (кваліфікування, оцінювання з точки зору закону держави, начебто її «очима», власних вчинків, а також поведінки інших суб'єктів);

—  ідеологічно-виховна (участь у формуванні у людей певного світогляду, у прищепленні їм певних моральних, правових, політичних поглядів);

—  пізнавальна або гносеологічна (здатність об'єктивного права виступати джерелом знань про основні «параметри» суспільства — його економічний, соціальний і державний устрій, мораль, культуру, звичаї, про взаємини між класами, націями, різними соціальними групами тощо).

Зазначені функції є загальносоціальними у тому розумінні, що вони здійснюються за допомогою не тільки права, але й — тією чи іншою мірою — майже всіма соціальними явищами, зокрема іншими соціальними нормами, суспільною свідомістю (особливо моральною), політикою, релігією, мистецтвом, громадськими об'єднаннями тощо.

85

Ті ж функції, які здатне виконувати лише (або найбільш ефективно) саме право, є його спеціально-соціальними функціями. До них належать:

—  закріплююча (утвердження, підтримування суспільних відносин, які виникли ще до прийняття відповідного закону, іншого нормативного акта);                                 '

—  стимулююча (сприяння розвиткові таких відносин);

—  творча (ініціювання, «породження», формування таких суспільних відносин, яких взагалі не існувало до видання відповідного закону);

—  обмежувальна (встановлення рамок, «кордонів»,, щодо існування певних відносин, гальмування, недопущення їх поширення, збільшення);

—  витіснювальна (сприяння зменшенню або усуненню з життя певних відносин).