Тема 17 ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА І РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВОВИХ НОРМ. ЗАКОННІСТЬ ТА ПРАВОПОРЯДОК

Практичне значення наукових уявлень з питань правореалі-зуючої діяльності зумовлюється насамперед її універсальною поширеністю, життєвою необхідністю для всіх і кожного — адже жодна людина або група людей у сучасному суспільстві не можуть її уникнути.

Проте результативність правореалізуючої діяльності, її ефективність та інші бажані показники безпосередньо залежать від дотримання ряду умов і вимог, від рівня досконалості вмінь та навичок здійснення найрізноманітніших правореалізуючих вчинків, акцій, операцій. Формуванню саме таких умінь і навичок активно сприятимуть теоретичні положення, викладені у даній темі.

Окрім того, викладений теоретичний матеріал покликаний озброїти всіх громадян, насамперед професійних юристів, а також інших службових осіб, чіткими критеріями, орієнтирами правомірності поведінки. Важливо, щоб ці орієнтири (зокрема, принципи соціально-демократичної законності) не тільки засвоювалися теоретично, ай беззастережно, неухильно запроваджувалися у практику.

Цьому найбільше сприятимуть положення про юридичні гарантії законності, оскільки засвоєння саме таких положень •— неодмінна умова вироблення практичних навичок її забезпечення та захисту.

1. Загальна характеристика правомірної поведінки

Правомірна поведінка — це такі вчинки (діяння), які не суперечать приписам правових норм або основним принципам права певної держави.

Види правомірної поведінки:

1) за суб'єктами — діяльність громадян (людей), державних організацій (зокрема, органів держави), громадська? об'єднань, соціальних спільнот;

2) за сферою суспільних відносин — економічна, політична та ін.

3)  за об'єктивною стороною (тобто за формою зовнішнього ^прояву) — активна (вчинення дії), пасивна (утримання від неї);

4)  за суб'єктивною стороною (тобто залежно від психологічного ставлення особи до своїх діянь) — принципова, зумовлена особистим, внутрішнім переконанням у необхідності поводитися правомірно; звичаєва, зумовлена особистою звичкою без роздумів і сумнівів виконувати будь-який державний припис; пристосувальна (конформістська), викликана прагненням не відрізнятися від інших суб'єктів, які поводяться правомірно; маргінальна, що пояснюється загрозою відповідальності у разі вчинення правопорушення;

5)  залежно від зафіксованості у законодавстві — врегульована законодавством, не врегульовано законодавством;

6)  залежно від ставлення держави до правомірної поведінки — схвалювана, стимульована (заохочувана): допустима;

7) за формою зовнішнього прояву — фізична (діяльнісна), вербальна (усна), письмова (документована).

2. Загальна характеристика реалізації правових норм

Реалізація правових норм — це здійснення їх приписів у практичних діях (бездіяльності) суб'єктів права.

Соціальна сутність реалізації правових норм — задоволення учасниками суспільного життя своїх потреб соціальне прийнятними (допустимими) способами, засобами, які змодельованІ, «сконструйовані» державою.

Форми реалізації правових норм залежно від характеру їх диспозиції розподіляються за такими видами:

використання — форма реалізації уповноважуючих юридичних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними за їх власним бажанням (наприклад, реалізація законодавства про право на вищу освіту);

виконання — форма реалізації зобов'язуючих норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними незалежно від їх власного бажання (наприклад, реалізація законодавства про державні податки);

дотримання — форма реалізації забороняючих юридичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, вчинюваній незалежно від їх власного бажання (наприклад, непорушення водіями транспортних засобів обмежень швидкості руху в місті).

114

3.  Загальна характеристика законності

та правопорядку

Законність — це режим (стан) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам держави, який утворюється внаслідок їх неухильного здійснення всіма суб 'єк-тами права.

Соціальна сутність законності — це узгоджування певних реальних суспільних відносин з їх законодавчими моделями, інакше кажучи, розповсюдження «панування» волі законодавця на всіх суб'єктів, на всю територію держави.

Основні принципи законності у державі соціально-демократичної орієнтації:

—  єдність — однаковість нормативне-правового регулювання на всій території країни; тотожність застосування юридичних норм щодо всіх однойменних суб'єктів права;

—  соціально-демократична доцільність — відповідність закону цілям забезпечення прав людини і прав нації (народу), соціальної демократії і прогресивного розвитку суспільства; необхідність вибору в межах закону найбільш ефективного (оптимального) засобу досягнення мети закону;

—  реальність -^ забезпеченість законності дійовими, досконалими гарантіями.

Наслідок законності є встановлення в суспільному житті правопорядку.

Правопорядок — це режим (стан) упорядкованості, організованості суспільних відносин, який складається за умов законності.

4.  Загальносоціальні гарантії законності

Гарантії законності — це система засобів, за допомогою яких у суспільному житті впроваджується, охороняється і, в разі порушення, відновлюється законність. Види загальносоціальних гарантій законності: економічні, політичні, ідеологічні.

Розглянемо докладніше лише останню групу гарантій, зокрема правову культуру особи.

Правова культура — це така властивість особи, яка характеризується загальною повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх здійснювати, а також активною правомірною поведінкою в усіх життєвих ситуаціях.

116

Правове виховання — це цілеспрямована діяльність державних органів, громадських об 'єднань і трудових колективів, а також: інших суб 'єктів щодо формування у громадян і службових осіб високої правової культури.

Засоби правового виховання: правове навчання (зокрема, юридичний всеобуч); правова пропаганда; юридична практика державних органів та інших організацій; правомірна поведінка громадян, їх особиста участь у здійсненні та охороні юридичних норм; самовиховання.

Юридичний всеобуч — це єдина загальнодержавна система вивчення законодавства, яка охоплює всі верстви населення, зокрема всіх державних службовців.

Крім загальносоціальних гарантій законності, існують також гарантії спеціальносоціальні, зокрема юридичні.

5. Юридичні гарантії законності

Юридичні гарантії законності — це передбачені законом спеціальні засоби впровадження, охорони і, в разі порушення, відновлення законності.

Види юридичних гарантій законності:

1) за найближчими цілями — превентивні, або попереджувальні, (спрямовані на запобігання правопорушенням); відновлюючі (спрямовані на усунення чи відшкодування негативних наслідків правопорушень);

2) за суб 'єктами застосування гарантій — парламентські, президентські, судові, прокурорські, муніципальні, адміністративні (управлінські), контрольні;

3)  за характером юридичної діяльності — правотворчі; пра-вороз 'яснювальні; правозастосувальні; правореалізаційні;

4)  за онтологічним статусом у правовій системі — нормативно-документальні (норми права, а також роз'яснюючі (інтерпре-таційні) юридичні акти загального характеру); індивідуально-до-кументальні (правозастосувальні акти, спеціально спрямовані на забезпечення та охорону законності, а також роз'яснюючі юридичні акти індивідуального характеру); діяльнісні (діяльність певних суб'єктів із: а) застосування юридичних норм та б) реалізації нормативних та правозастосувальних актів, що гарантують законність).