Тема 21 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН ТА ЙОГО ЕФЕКТИВНІСТЬ

Матеріал цієї теми — підсумкової у даному розділі курсу — покликаний інтегрувати і піднести на новий, більш високий щабель узагальнення ті знання, уявлення, котрі були сформовані у процесі вивчення попередніх тем розділу.

Практичне значення загальнотеоретичних уявлень про правове регулювання полягає, зокрема, в тому, що вони відображають єдність, цілісність правової системи шляхом розкриття глибинних, «інтимних» зв'язків і взаємозалежностей її частин, елементів.

Завдяки цьому, такі знання істотно полегшують практичну орієнтацію у складному, багатоаспектному світі юридичних явищ. Вони (ці знання) дають можливість обирати з розгалуженого юридичного інструментарію саме ті засоби, регулятивна «енергія» котрих здатна забезпечити найповніше задоволення потреб, інтересів людей та їх спільнот, об'єднань.

Окремо слід підкреслити прикладну важливість знань про юридичну техніку. Адже від юридично-технічної досконалості праворегулятивної практики, від рівня оволодіння юридичною технікою всіма суб'єктами права залежить ефективність юридичного забезпечення і захисту основних, невід'ємних прав кожної людини.

Досконале володіння юридичною технікою (як інтелектуальне, теоретичне, гак і фізичне, «матеріальне») — неодмінний професійний обов'язок кожного юриста.

1. Загальна характеристика правового регулювання

Як зазначалося у темі 15, всі державно-правові (юридичні) явища як певна єдність та цілісність становлять правову систему. Основна її частина використовується насамперед органами держави (а подекуди й іншими учасниками суспільного життя) для здійснення специфічного впливу на суспільні відносини. Він відображається поняттям правового регулювання.

Правове регулювання — це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення, охорони та розвитку.

Крім такого (власне регулятивного) впливу, право чинить також духовно-ідеологічний вплив на індивідуальну і суспільну свідомість (як у процесі правового регулювання, так і поза ним). Обидва ці різновиди впливу права на особу і на суспільство відображаються поняттям дії права.

У процесі такої «інтегральної» дії права реалізуються всі його функції (тема 12), однак спеціально-соціальні функції виконуються тільки шляхом правового регулювання.

У кожному типі держави та права правове регулювання підпорядковується певним типологічним принципам. Щодо правового регулювання (права) соціально-демократичної орієнтації, такі принципи вже розглядалися у темі 13. Тут лише зауважимо, що «надзавданням» правового регулювання згаданого типу слугує сприяння здійсненню, охороні й захисту прав людини і прав нації (народу).

Види правового регулювання:

1) за способом поєднання загальних юридичних дозволів та загальних юридичних заборон -- загальнодозволенний (дозволено все, що прямо не заборонено законом) і спеціальнодозволенний (дозволено лише те, про що прямо зазначено в законі);

2) за територіальним статусом правотворчого суб 'єкта регулювання — централізоване (якщо таким суб'єктом є виший або центральний орган держави) і нецентралізоване (коли таким суб'єктом є регіональний, місцевий чи інший територіальний орган);

3)  за «обсягом» суспільних відносин, на які поширюється правове регулювання, •— загальне, або нормативне, (якщо такий обсяг є кількісно невизначеним) та індивідуальне (якщо регулювання розраховане лише на одну конкретну життєву ситуацію). Індивідуальне правове регулювання здійснюється, наприклад, при застосуванні відносно визначених юридичних норм, коли існує можливість обрати за своїм розсудом — проте в межах норм — конкретний варіант поведінки.

Стадії правового регулювання

Обов'язкові:

І) моделювання (регламентування) суспільних відносин — шляхом загального програмування юридичних прав та обов'язків їх учасників;

2)  виникнення суб'єктивних юридичних прав та обов'язків (правовідносин) у суб'єктів права;

3)  реалізація суб'єктивних юридичних прав та обов'язків. Факультативні:

2а) офіційне тлумачення правової норми; 26) застосування правової норми. Сфери та межі правового регулювання

Сфера правового регулювання — це той соціальний простір, на який поширюється правове регулювання. Види сфер і меж правового регулювання:

1)  сфера можливого (потенційного) правового регулювання — ділянка суспільних відносин, яка принципово може бути врегульована правом; її межі зумовлюються певними властивостями суспільних відносин, суб'єктів права, а також самих юридичних норм;

2)  сфера необхідного правового регулювання — ділянка соціального простору, де потрібен вплив права як прояв дії соціальних закономірностей, потреб суспільства і держави, її межі зумовлюються загальносоціальними потребами та інтересами керівної частини суспільства, які відображає -держава;

3)  сфера законодавчого (легального) регулювання — ділянка соціального простору, фактично регламентована правовими нормами; межами даної сфери виступають основні принципи відповідної правової системи;

4)  сфера правореалізуючого (зокрема правозастосувального) регулювання — ділянка суспільного життя, в котрій фактично здійснюються правові норми; її межі визначаються чинним законодавством.

2. Предмет, метод і типи правового регулювання

Предмет правового регулювання — це сукупність суспільних відносин, урегульованих правом.

Властивості предмету правового регулювання:

—  вольовий («ідеологічний») характер суспільних відносин;

—  здатність суспільних відносин бути об'єктом зовнішнього контролю;

—  істотне значення суспільних відносин для функціонування і розвитку держави.

13Н

Метод правового регулювання — це специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, котрий здійснюється за допомогою юридичних засобів.

Метод правового регулювання характеризується:

—  колом суб'єктів, яких держава визнає правоздатними і дієздатними;

—  змістом та обсягом правового статусу суб'єктів певних відносин;

—  порядком формування, встановлення юридичних прав і обов'язків суб'єктів;

—  ступенем визначеності змісту юридичних прав і обов'язків;

—  співвідношенням основних регулятивних засобів впливу на поведінку — повноважень (дозволів), обов'язків та заборон;

—  порядком (процедурою) здійснення юридичних прав та обов'язків;

—  способами примусового забезпечення прав і обов'язків. Тип правового регулювання — це спосіб сполучення загальних

юридичних дозволів та загальних юридичних заборон щодо суб'єктів, відносини між якими регулюються правовими нормами. Види типів правового регулювання:

—  загальнодозволений: дозволено все, що прямо не заборонено законом;

—  спеціальнодозволений: дозволено лише те, про що прямо зазначено в законі.

3. Механізм правового регулювання

Механізм правового регулювання — це система всіх державно-правових (юридичних) засобів, за допомогою яких держава здійснює владний вплив на суспільні відносини.

Він не збігається повністю з, правовою системою суспільства, є дещо «вужчим» від неї. Адже до останньої так чи інакше входять і такі явища, в яких ні держава, ні суспільство не зацікавлені (зокрема, правопорушення).

Дія механізму правового регулювання супроводжується, переплітається, пов'язується із впливом інших соціальних явищ, які загалом можна відобразити поняттям загальносоціального механізму правового регулювання.

Елементи механізму правового регулювання: Обов'язкові на відповідних стадіях регулювання:

—  норми права (моделюють, регламентують суспільні відносини);

—  нормативно-правові акти («організовують» зміст правових норм, виражають їх зовні, забезпечують набуття ними чинності) ;

—  юридичні факти (породжують, змінюють або припиняють суб'єктивні юридичні права й обов'язки персоніфікованих суб'єктів);

—  правовідносини (конкретизують взаємні юридичні права та обов'язки персоніфікованих суб'єктів);

—  акти тлумачення (з'ясування) змісту правових норм;

—  акти реалізації суб'єктивних юридичних прав і обов'язків. Обов'язкові протягом усього регулювання:

—  правосвідомість (ідеологічно, духовно забезпечує процес правового регулювання);

—  законність (.гарантує реальність здійснення регулятивного процесу).

Факультативні:

—  інтерпретаційно-правові акти (забезпечують однакове розуміння змісту правових норм);

—  акти застосування правових норм (забезпечують владну організацію правовідносин між правореалізаторами).

Характеристика механізму правового регулювання дозволяє з'ясувати, якою мірою юридичне забезпечено здійсненність, ефективність того чи іншого закону, адже без повноцінного механізму реалізації він «зависає у повітрі», перетворюється на обіцянку, декларацію, гасло. Маючи уявлення про належний «набір» елементів такого механізму, можна встановити, яка його «ланка» відсутня або не спрацьовує через ті або інші вади і, отже, вимагає певного «ремонту».

Зазначені засоби правового регулювання, система яких утворює його механізм, є, так би мовити, юридичними інструментами, що їх використовує держава (через свої органи), а також інші учасники суспільного життя — суб'єкти права для досягнення тих чи інших цілей. Досконале володіння такими інструментами — неодмінна умова належного професіоналізму юриста.

140

4. Техніка правового регулювання (юридична техніка)

Юридична техніка — це сукупність способів і прийомів, умінь і новинок формування всіх елементів механізму правового регулювання та ефективного оперування ними у праворегу/іятивній практиці.

Види юридичної техніки. Юридична техніка відповідно, зокрема, до основних стадій правового регулювання та видів юридичної діяльності поділяється на правотворчу, правотлумачну, правозастосувальну та правореалізаційну. До кожного з цих видів юридичної техніки входять як загальні, так і особливі, специфічні способи, прийоми, вміння праворегулятивної діяльності.

Усі вони можуть бути розподілені на:

—  соціологічно-дослідні (використовуються, наприклад, при з'ясуванні волі населення, різних соціальних груп, яка має бути втілена у закони та інші нормативно-правові акти, або ж при визначенні доцільності, своєчасності, ефективності правового регулювання);

—  мовні (використовуються щодо юридичної термінології, стилю викладу змісту правових актів);

—  логічні (використовуються, зокрема, при побудові юридичних моделей, «конструкцій», при тлумаченні правових норм, при систематизації законодавства);

—  психологічні (використовуються, наприклад, у правозасто-сувальній діяльності, зокрема, при притягненні правопорушників до юридичної відповідальності);

—  педагогічні (використовуються, для прикладу, з метою впливу на правосвідомість суб'єктів при застосуванні та реалізації юридичних норм);

—  організаційні (зокрема, щодо забезпечення процедурною аспекта праворегулятивної діяльності);

—  економічні (наприклад, при визначенні «собівартості» регулювання, розміру витрат на певні праворегулятивні акції,

дії);

—  технічні (використання сучасних технічних засобів, електронно-обчислювальної техніки в юридичній діяльності).

5. Ефективність правового регулювання

Характер і «якість» регулятивного впливу права на суспільні відносини відображаються насамперед такими поняттями:

—  цінність правового регулювання;

—  економність правового регулювання;

—  ефективність правового регулювання.

141

Цінність правового регулювання — це його реальна позитивна (корисна) значущість для існування і розвитку особи, соціальних спільнот, груп, об'єднань, для всього суспільства. За суб'єктним критерієм розрізняють відповідно особистісну, групову, загаль-носоціальну цінність правового регулювання (кожна з яких має специфічні показники й критерії).

Економність правового регулювання — це обсяг соціальних витрат (предметно-речових, грошових, кадрових, часових, фізично-людських та ін.), потрібних для досягнення мети закону. Йдеться, отже, неначе про «собівартість» досягнення за допомогою закону потрібних результатів, змін.

Ефективність правового регулювання — це співвідношення реальних результатів здійснення закону з його метою. Якщо таку мету і такі результати виразити в однакових показниках, які можуть бути емпірично виявлені, зафіксовані, обраховані, то ефективність правового регулювання можна буде визначити у кількісній формі за допомогою зазначеного співвідношення.

Мета правового регулювання (мета закону) — це передбачувані і бажані для правотворчого органу результати здійснення закону. Мета закону може бути, зважаючи на наявність засобів й умов її досягнення, найближчою (прямою) або перспективною. За сферою суспільного життя, якої стосується мета закону, можна розрізняти економічні, політичні, екологічні, духовні та інші його цілі. У тих випадках, коли зміст мети закону становлять саме юридичні наслідки (тобто зміни у правовому статусі певної групи суб'єктів або у конкретних правах та обов'язках персоніфікованих осіб), є підстави вирізняти юридичну ефективність закону (правового регулювання). В усіх же інших випадках йдеться, так би мовити, про загальносоціальну (економічну, політичну, екологічну, духовну та ін.) ефективність правового регулювання.

Результати здійснення закону — це ті реальні зміни у суспільних відносинах, які сталися після впровадження закону в життя, у практику. Розрізняють результати здійснення закону очікувані й неочікувані (несподівані), позитивні (корисні) і негативні (шкідливі).

Для того, аби дістати повне уявлення про ефективність правового регулювання, треба брати до уваги всі цілі, які намічались законодавцем, а також встановити і зіставити, «зважити» усі види результатів здійснення закону стосовно кожної з них. Це завдання розв'язується за допомогою спеціальних дослідницьких процедур.

142

Такі процедури можуть використовуватись для «вимірювання» ефективності регулювання, здійснюваного на основі одного або декількох законів. Якщо ж йдеться про ефективність певного інституту права чи галузі права, а тим більше права в цілому, то така результативність правового регулювання узагальнено характеризується змінами у відповідній сфері суспільних відносин, що зумовлені юридичними факторами і виявляються у суспільній практиці.

Загальна ефективність правового регулювання забезпечується:

—  ефективністю самого закону, юридичної норми;

—  ефективністю процедурно-процесуального механізму застосування закону;

—  ефективністю діяльності щодо застосування і реалізації закону.

Якщо перші дві позиції стосуються ефективності правотвор-чості, то остання — ефективності правозастосування (правореа-лізації). Кожна з цих «ефективностей» має свої передумови (як загальносоціальні, так і юридичні) і характеризується своєрідними показниками.

Так, до загальносоціальних передумов ефективності юридичної норми (правотворчості) слід віднести:

—  відповідність норми об'єктивним законам (закономірностям) існування й розвитку людини та суспільства;

—  відповідність норми конкретно-історичним умовам ЇЇ функціонування, реальним можливостям її здійснення (матеріальним, духовним, часовим, кадровим та ін.), оперативне реагування правотворчості на зміну цих умов і можливостей;

—  відповідність юридичної норми реальним потребам та інтересам тих суб'єктів, відносини між якими вона має регулювати, відображення й урахування («узгодження») у ній цих потреб, запитів, інтересів;

—  відповідність юридичної норми стану правосвідомості і моралі, рівню загальної культури, громадській думці згаданих суб'єктів;

—  відповідність норми права висновкам тих наук (суспільних, природничих, технічних), які «предметне» вивчають об'єкти, шо перебувають у сфері правового регулювання;

—  відповідність юридичної норми загальним закономірностям самоорганізації системних явищ (їх вивчає наука синергетика) і цілеспрямованої організації таких явищ (їх вивчає, зокрема, кібернетика).

143

До юридичних (спеціально-соціальних) передумов ефективності юридичної норми належать:

—  відповідність норми об'єктивним державно-правовим (юридичним) закономірностям регулювання (наприклад, законам системності, яка несумісна із неузгодженістю, суперечливістю, прогалинністю між структурними елементами кожної правової системи, або ж обов'язковим зв'язкам між структурними елементами кожної юридичної норми, або ж залежностям між процедурно-процесуальними та матеріальними нормами;

—  наявність у суспільстві режиму законності, неухильне здійснення принципів юридичної відповідальності (особливо принципу її невідворотності);

—  домінування в суспільній свідомості, у громадській думці шанобливого ставлення до права, його високий престиж серед державних службовців і більшості населення.

Дотримання усіх зазначених передумов дозволяє забезпечити не тільки суто управлінську ефективність, але й, зазвичай, цінність та економність юридичної норми, тобто її високу якість.