Тема 19 ТЛУМАЧЕННЯ ПРАВОВИХ НОРМ

Ґрунтовне засвоєння теоретичних положень щодо тлумачення юридичних норм становить одну з необхідних умов правильного з'ясування змісту таких норм як при їх вивченні (зокрема, при здобутті юридичної освіти), так і при застосуванні або ж реалізації.

Знання теорії тлумачення права слугує інтелектуальною базою, основою для практичного оволодіння різноманітними методами, способами, прийомами встановлення точного змісту законів, інших нормативно-правових актів.

Отже, положення, ідеї, висновки даної теми курсу загальної теорії права і держави мають прямий вихід в юридичну практику, здатні позитивно впливати на неї.

1. Загальна характеристика тлумачення правових норм

Об'єктивна необхідність тлумачення юридичних норм зумовлюється насамперед тим, що вони формуються, виражаються за допомогою, зазвичай, вкрай загальних, абстрактних понять, а також полісемічних, багатозначних слів (термінів), які за різних умов різні суб'єкти можуть розуміти досить неоднозначне. Для того, аби запобігти такому «різночитанню» закону або подолати його неоднакову інтерпретацію за тих самих умов, якраз і необхідно вдаватися до певних видів, способів правотлумачення, котрого, як відзначалось, не можна уникнути при застосуванні будь-якої юридичної норми. Тому, крім уяснення як обов'язкової ста-•дії правозастосування, може виникати потреба ще й у роз'ясненні суб'єктам правозастосування і правореалізації правильного розуміння змісту юридичної норми.

Отже, соціальне призначення будь-якого тлумачення права — забезпечити правильне, однозначне (уніфіковане) розуміння змісту юридичної норми всіма, хто має її застосовувати або реалізовувати.

126

Тлумачення правової норми — це діяльність щодо з 'псування або раз 'яснення (інтерпретації) змісту норми з метою правильного її застосування та реалізації.

Тлумачення-з'ясування — це внутрішня інтелектуальна діяльність суб'єкта щодо встановлення змісту нормативно-правового акта, яка не виходить за межі свідомості суб'єкта; це, так би мовити, тлумачення норми «для себе».

Тлумачення-роз'яснення — це вже зовнішня, об'єктивована інтерпретація змісту правової норми, так би мовити, «для інших». Тому воно мусить бути певним чином виражене назовні, «матеріалізоване» у тій чи іншій формі, доступній для сприйняття іншими особами.

Види тлумачення-з'ясування:

1) за способом — філологічне (текстове, граматичне), тобто з'ясування змісту правової норми шляхом аналізу її тексту на основі використання законів філології; систематичне, тобто з'ясування змісту правової норми на основі встановлення її системних зв'язків з іншими правовими нормами; історичне, тобто з'ясування змісту правової норми на основі пізнання конкретно-історичних умов її прийняття; цільове (телеологічне), тобто з'ясування змісту правової норми на основі виявлення цілей її прийняття;

2) залежно від співвідношення тексту норми та її змісту (інакше кажучи, «за обсягом») — буквальне (адекватне, точне), якщо зміст норми цілком відповідає його «словесній оболонці» — тексту норми; обмежувальне, якщо зміст норми вужчий від її тексту; поширювальне, якщо зміст норми більш широкий, ніж її словесний вираз, текст.

Зміст уяснення правової норми, яка застосовується, його інтелектуальний результат фіксується здебільшого опосередковано, неявно — через відповідний правозастосувальний акт, в якому таке уяснення начебто «заховане», використане. Проте іноді воно може виражатися в окремому, самостійному документі (акті), якщо потрібно спеціально роз'яснити іншим особам своє розуміння правової норми.

Види тлумачення-роз'яснення (інтерпретації):

1) за сферою дії — нормативне (загальне), розраховане на всі випадки застосування й реалізації роз'яснюваної норми; казуальне (індивідуальне), розраховане тільки на той випадок застосування та реалізації юридичної норми, з приводу якого роз'яснюється її зміст;

127

2) за юридичним значенням — офіційне (роз'яснення змісту юридичної норми, яке здійснюється компетентними суб'єктами і є формально-обов'язковим для всіх її.адресатів); офіціозне (роз'яснення змісту юридичної норми, котре є формально-обов'язковим тільки для осіб та організацій, адміністративно підпорядкованих суб'єкту роз'яснення (інтерпретатору); неофіційне (роз'яснення змісту юридичної норми, яке не є формально-обов'язковим для будь-кого).

Отже, офіційне тлумачення — це тлумачення правової норми, яке здійснюється компетентними органами і є формально-обов 'яз-ковим для всіх суб 'єктів її застосування та реалізації.

Залежно від того, ким встановлена юридична норма, яку тлумачить певний суб'єкт (або, інакше кажучи, залежно від того, «чию» норму він тлумачить), офіційне тлумачення буває автентичним (власним, «авторським»), коли норма тлумачиться тим самим органом, який її встановив (суб'єктами такого тлумачення можуть бути всі правотворчі органи), або ж делегованим (легальним), коли норму тлумачить орган, який її не встановлював, але спеціально уповноважений законодо давати її обов'язкове роз'яснення.

Неофіційне тлумачення — це тлумачення правової норми, що здійснюється будь-яким суб'єктом і не є формально-обов'язковим. За рівнем компетентності, обгрунтованості неофіційне тлумачення правових норм поділяється на доктринальне (науково обгрунтоване тлумачення вчених), професійне (тлумачення юристів-практиків), буденне (тлумачення неюристів).

2. Інтерцретаційно-правові акти.

Якщо офіційне тлумачення є, за сферою його дії, загальним (нормативним), воно завжди виражається у самостійному спеціальному (юридичному) документі — інтерпретаційно-правовому акті. Якщо ж тлумачення є індивідуальним (казуальним), тоді воно може включатися, «вписуватися» у відповідний правозасто-сувальний акт, викладатись у його мотивувальній частині або ж фіксуватися в окремому документі (наприклад, у письмовій відповіді компетентного органу на запит зацікавленого суб'єкта про те, як правильно слід розуміти закон стосовно конкретної життєвої ситуації).

128

Інтерпретаційно-правовий акт (акт офіційного тлумачення правової норми) — це спосіб зовнішнього прояву встановленого компетентними органами формально-обов язкового правила розуміння змісту юридичної норми '.

Види інтерпретаційно-правових актів:

1)  за «авторством» норми, яка є предметом тлумачення, — акти автентичного тлумачення; акти делегованого (легального) тлумачення;

2)  за суб'єктами тлумачення — акти тлумачення державних органів (органів державної законодавчої, виконавчої, судової влади, прокуратури та ін.); акти тлумачення уповноважених органів громадських об'єднань;

3)  за сферою дії — нормативні (загальні), казуальні (індивідуальні);

4)  за галузевою приналежністю норми, яка тлумачиться, — акти тлумачення норм конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального права та ін.;

5) за структурним елементом норми, яка тлумачиться, — акти тлумачення гіпотези, акти тлумачення диспозиції, акти тлумачення санкції;

6) за формою зовнішнього виразу — письмові, усні (тільки казуальні);

7) за юридичною формою — постанови, роз'яснення, ухвали та ін. Юридичні властивості інтерпретаційно-правових актів:

—  формальна обов'язковість (загальна або індивідуальна) щодо адресатів застосування та реалізації інтерпретованої норми;

—  закріплення у таких актах правил розуміння норми (а не правил фізичної поведінки);

—  можливість їх прийняття лише правотворчими або спеціально уповноваженими суб'єктами;

—  наявність (поряд із звичайно властивими нормативно-правовим актам) спеціальних письмових форм їх виразу: роз'яснень, інструктивних листів та ін.;

- не тільки пряма їх дія в часі, а й, звичайно, зворотна дія.