Тема 20 ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ

Усі попередні теми третьої частини курсу були присвячені висвітленню нормальних, позитивних, бажаних юридичних явищ і процесів. Проте, як відомо, інколи у таких процесах — зокрема, в реалізації та застосуванні юридичних норм — трапляються відхилення. Загальнотеоретичній характеристиці таких «збоїв» (їх сутності, причин та юридичних наслідків) і присвячено дану тему.

Вага знань з цього питання досить різнопланова. Зокрема, такі знання допомагають більш чітко відрізнити юридичне дозволену, правомірну поведінку від поведінки юридичне забороненої, а це — одна з неодмінних умов безконфліктної участі у суспільному житті.

Вони також — і це не менш важливо — озброюють загальними критеріями правильності та ефективності застосування такої грізної зброї впливу на поведінку людей, як юридична відповідальність, сприяють виробленню вмінь, навичок її законного і справедливого застосування щодо правопорушників.

Значну роль також відіграє засвоєння матеріалу розділу для самовиховання належної правосвідомості, для попередження, профілактики протиправних вчинків.

1. Загальна характеристика правопорушень

Правопорушення — це протиправне винне діяння деліктоздат-ного суб 'єкта, яке є особистісно або суспільна шкідливим чи небезпечним.

Соціальна сутність правопорушення — завдання шкоди тим особистим, груповим чи загальносуспільним інтересам, які юри-дично захищені державою.

Склад (елементи) правопорушення:

суб'єкт правопорушення — деліктоздатна фізична особа (людина) або деліктоздатне об'єднання, що вчинили правопорушення. Деліктоздатність — це закріплена законодавством і забезпе-

1     ,                       ПО

• чена державою здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за вчинене ним правопорушення;

об'єкт правопорушення — певні блага, на пошкодження, знищення чи позбавлення яких спрямоване винне протиправне діяння. Об'єктами правопорушень можуть стати всі явища, які визнаються об'єктами правовідносин, тобто різноманітні матеріальні та нематеріальні блага (особисті або соціальні);

об'єктивна сторона — протиправне діяння; його шкідливий або небезпечний результат; необхідний причинний зв'язок між ними. Протиправність діяння полягає в його державній, юридичній забороненості, у невідповідності вчинку юридичним приписам. Таке діяння може бути виражене як у активних (якщо суб'єкт не дотримується забороняючих норм), так і в пасивних діях (якщо суб'єкт не виконує зобов'язуючі норми);

суб'єктивна сторона — певне психологічне ставлення суб'єкта до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Таке ставлення відображається поняттям вини.

Види (форми) вини:

умисел:

прямий умисел — суб'єкт усвідомлює протиправнієть свого діяння, передбачає і бажає настання його негативних наслідків;

непрямий умисел — суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає його негативні наслідки, але байдуже ставиться до можливості їх настання;

необережність:

протиправна самонадіяність — суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає можливість настання його негативних наслідків, проте сподівається, що вони все ж таки не виникнуть;

протиправна недбалість — суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, але не передбачає можливості настання його нега-тивьжх наслідків, хоча відповідно до рівня свого розвитку мусить це передбачати.

Порушення припису юридичної норми, вчинене без вини, відображається поняттям правової аномалії.

Види правопорушень (за ступенем суспільної або особистісної шкідливості):

—  проступки (шкідливі правопорушення);

—  злочини (небезпечні правопорушення).

Злочин — скоєне винно суспільно-небезпечне діяння (дія або бездіяльність), заборонене кримінальним законом під загрозою покарання.

ПІ

Види проступків:

конституційне правопорушення - завдає шкоди державному ладу, основним правам і свободам людини та громадянина, його об'єктом виступають закріплені Конституцією порядок організації та діяльності органів державної влади, форма правління та устрій держави. Отже, об'єктом такого проступку можуть стати форма або апарат держави, а також конституційні права людини і громадянина;

цивільне правопорушення — завдає шкоди майновим і пов'язаним з ними особистим немайновим інтересам суб'єкта. Об'єкт цього правопорушення — майнові або пов'язані з ними немай-нові блага;

адміністративне правопорушення — протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський або державний порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність;

дисциплінарне правопорушення — це правопорушення, яке за вдає шкоди внутрішньому трудовому розпорядку підприємств, установ та організацій.

В юридичній науці обговорюється питання про можливість виділення в окремі види екологічних, сімейних, процесуальних та деяких інших правопорушень.

2. Причини правопорушень

Причини правопорушень — це ті явища соціа^Іьної дійсності, які викликають (або полегшують) вчинення правопорушень.

Причини правопорушень розподіляються на такі види;

1) за значущістю в обумовлюванні, детермінації правопорушень:

основні — соціальні явища, яким належить визначальна, вирішальна роль у цьому процесі (наприклад, суперечність чинного законодавства основним правам людини, загальнолюдським моральним приписам; протиріччя між ними і потребами, інтересами тих чи інших соціальних груп і окремих осіб, якщо правова культура останніх відзначається неналежним рівнем; суттєві вади, недоліки законодавства);

неосновні — явища, які лише полегшують вчинення правопорушень, здійснюють такий вплив на фоні головних чинників і, можливо, саме завдяки ним — тобто так звані фонові явища (наприклад, недосконалість обліку й охорони матеріальних ціннеє-

и:

гей, недостатній контроль за дотриманням правил техніки безпеки, правил дорожнього руху тощо). Останню групу явиш нерідко відображають іншим, окремим поняттям — обставини (або умови), що сприяють вчиненню правопорушень;

2) за онтологічним статусом стосовно свідомості певної особи:

об'єктивні — явища, що не залежать від неї (наприклад, недоліки в роботі державних органів);

суб'єктивні — явища, які входять до складу індивідуальної свідомості конкретного суб'єкта, безпосередньо визначаються нею (наприклад, незнання особою вимог закону, її негативне ставлення до його приписів, психологічна установка особи на протиправну поведінку).

Правильне встановлення тих чи інших причин певних правопорушень — неодмінна умова їх профілактики і зниження загального {рівня протиправної поведінки.

3. Юридична відповідальність

Юридична відповідальність — це закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обоє язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому н<ие-жшш.

Соціальною суїністю юридичної відповідальності є здійснювана «руками держави» природна негативна реакція суспільства (принаймні тієї його частини, волю якої виражає держава) на порушення певних соціальних інтересів, на «пошкодження» певних соціальних чи. особистих благ.

Інші види заходів державного примусу:

—  попереджувальні, превентивні (наприклад, опис майна особи, яка визнана обвинуваченою у кримінальній справі; оголошення карантину сі місцевості, де виникла або може виникнути епідемія);

—  праворевлізаціині (напрншад., примусове, за судовим рішенням, стягнення з особи аліментів на утримання її дітей);

-- припиняючі, присікаючі (наприклад, затримання особи, яка вчиняє хуліганські дії);

- відновлюючі (ухвалення судового рішення, яким керівник підприємства примушується поновити на роботі безпідставно звільненого ним працівника);

—  компенсаційні (зокрема, відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної правопорушенням).

Функції юридичної відповідальності:

—  правоохоронна — захист правопорядку від можливих або скоєних (зокрема, триваючих) правопорушень;

—  виховна —- спеціальна превенція (тобто виправлення правосвідомості правопорушника з тим, щоб він більше не чинив правопорушень); загальна превенція (тобто вплив на правосвідомість усіх інших схильних до правопорушень осіб, щоб утримати їх від таких вчинків).

Принципи юридичної відповідальності є різновидом міжгалузевих принципів права (правового регулювання), а тому, як і інші принципи такого роду, вони субординовані, «підпорядковані» його загальним типологічним принципам.

У праві соціально-демократичної орієнтації юридична відповідальність передбачається у законодавстві тільки за:

—  фізичне діяння (а не за думки, світогляд, соціальні чи осо-бистісні властивості);

—  юридична заборонене діяння;

—  винне діяння (проте можливі окремі винятки);

—  власні дії правопорушника.

Юридична відповідальність застосовується на засадах:

—  законності (щодо її підстав, процедури і змісту);

. — обгрунтованості (щодо висновків про факт та про суб'єкта правопорушення, а також про інші юридичне значущі факти, пов'язані з цими обставинами);

—  доцільності (щодо здійснення цілей юридичної відповідальності);

—  невідворотності (жодне правопорушення не повинно залишатися без відповідного реагування компетентних органів);

—  справедливості або індивідуалізації (щодо відповідності обраного в межах закону заходу відповідальності негативній соціальній характеристиці конкретного правопорушника).

Види юридичної відповідальності:

конституційна;

адміністративна;

цивільна;

дисциплінарна;

матеріальна;

кримінальна.

Дискутується питання про видову самостійність процесуальної (зокрема, цивільне- та кримінально-процесуальної), екологічної, сімейної та деяких інших варіантів юридичної відповідальності.

134

Так чи інакше, критерієм видової класифікації заходів юридичної відповідальності мають бути юридична природа відповідного правопорушення та характер шкоди, шо ним спричинена.

Стадії юридичної відповідальності:

—  виникнення відповідальності (з моменту вчинення правопорушення як юридичного факту, що викликає відповідне правовідношення);

—  встановлення компетентними державними органами суб 'єк-та (та інших елементів) правопорушення;

—  визначення виду і «дози» (міри) відповідальності (в акті застосування санкції відповідної правової норми);

— реалізація конкретних заходів юридичної відповідальності, визначених відповідним правозастосувальним актом.