3.1. Основні напрямки оновлення та реформування структурної побудови органів внутрішніх справ

Політичне, економічне та соціальне оновлення суспільства у процесі розбудови демократичної системи державного управління зумовлює необхідність приведення правових, організаційних, структурних та інших засад функціонування органів державної виконавчої влади у відповідність з новими умовами їх діяльності та розвитку.

Процес демократизації державного апарату неможливий без удосконалення його організаційної структури, котра віддзеркалює характер соціально-управлінських процесів, що відбуваються у суспільстві.

Організаційна структура становить найбільш стабільний елемент механізму управління. Вона менш за все підвладна впливу мінливих зовнішніх факторів, протистоїть їм, має значний запас міцності та забезпечує необхідну стабільність і стійкість управлінських зв’язків.

При побудові організаційних структур системи органів внутрішніх справ та розробці нормативів їх штатної чисельності необхідно враховувати специфіку діяльності та завдань даної складової апарату виконавчої влади.

У той час, коли кримінальна обстановка в країні залишається складною і напруженою як у кількісному, так і у якісному вимірах, коли «криміналітет продовжує наступ», поширює вплив на суспільне життя, коли злочинність стає все більш агресивною, зухвалою, організованою, добре озброєною і професійно витонченою1, необхідні дійові комплексні заходи по реформуванню організаційно-штатної структури органів, котрі призначені усунути, зменшити ці негативні фактори.

Невипадково, що зараз діяльність органів внутрішніх справ не влаштовує ні державу, ні громадське суспільство. Так, Президія Верховної Ради Криму висловила глибоке обурення неефективними діями головних управлінь Міністерства внутрішніх справ України щодо розкриття тяжких злочинів2.

Оскільки ефективність діяльності органів внутрішніх справ значною мірою залежить від їх організаційної побудови, а також взаємозв’язків між ними, необхідно визначити ключові поняття та їх взаємовплив. Тільки на підставі такого підходу потім можна висунути науково обгрунтовані пропозиції щодо удосконаленню організаційно-штатної структури органів внутрішніх справ як об’єктивної передумови вивільнення з них надлишкової кількості працівників.

Отже, визначальними поняттями даного дослідження є «структура», «штат», «лімітна чисельність», «штатна чисельність», «списочна чисельність», «посада», «скорочення штату».

Згідно з п. 3.1 Інструкції з організаційно-штатної роботи в органах внутрішніх справ, навчальних закладах, науково-дослідних установах і внутрішніх війсках Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 15 від 21 лютого 1997 р. (далі Інструкція) «структура – це організаційна побудова органу внутрішніх справ, навчального закладу, науково-дослідної установи, війського підрозділу, яка забезпечує взаєморозташування, взаємодію та підпорядкування підрозділів та посад, що входять до їх складу, для виконання покладених на них завдань та функцій».

Відносно «штату» у п. 4.1. Інструкції вказано, що це єдиний юридичний документ, котрий дає право укомплектування будь-якого органу внутрішніх справ «і визначає структуру, найменування посад та їх кількість, розміри місячних посадових окладів, категорії персоналу (посад), а по посадах начальницького і військового складу - граничні спеціальні або військові звання».

Відповідно ж штатна чисельність визначається Інструкцією наступним чином: «Штатна чисельність – це чисельність, що оголошується штатами і затверджується наказами керівників органів внутрішніх справ, наділених відповідними повноваженнями».

Певні труднощі виникають при аналізі понять «скорочення штату» та «посада». Оскільки чинним спеціальним законодавством вони не визначені, є потреба розкрити зміст цих термінів.

У параграфі третьому другого розділу роботи було визначено загальне поняття «скорочення штату». У зв’язку ж специфічним становищем органів внутрішніх справ та їх працівників вона матиме дещо інший вигляд. Скорочення штату органів внутрішніх справ означає явище, що наступає з ініціативи власника чи уповноваженого ним органу внаслідок необхідності змін у організації праці співробітників чи організаційній побудові структурних елементів з метою поліпшення їх дієвості та укомплектування найбільш кваліфікованими кадрами і має вираз у зменшенні чисельності особового складу внаслідок усунення однієї або кількох посад.

По-різному вченими визначається зміст поняття «посада». Так, Б.Г.Курашвілі вказує, що посада – це державно-правове установлення , котре створюється з метою реалізації завдань, поставлених перед державним органом (організацією), яке визначає службове місце та соціально-трудову роль громадянина у цьому органі, покладені на нього обов’язки і надані йому права, а також вимоги до його професійної підготовки1.

Коковін О.С. висловлює думку, що посада – це вихідна організаційно-структурна одиниця державного органу, котра містить у собі частину його компетенції2.

Інші вчені вказують, що це вихідна одиниця у державному апараті, котра характеризується певним спрямуванням, змістом, обсягом та показниками управлінської роботи3, або ж те, що кожний орган управління є певним поєднанням та взаємозв’язком певної кількості посад4.

Своєрідно вирішив зазначену проблему законодавець, вказавши у ст.2 Закону України «Про державну службу», що посада – це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Далі у ч.2 цієї статті подано визначення посадової особи, під якою вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій5.

Погоджуючись з деякими вченими щодо того, що посада дійсно є первинною структурною одиницею державного органу, необхідно вказати, що вона становить також частину компетенції певного органу, оскільки «компетенція є юридичним виразом функцій (не вміщуючи їх в себе як такі) органів управління внаслідок закріплення у відповідних правових актах завдань та необхідних для їх виконання повноважень цих органів»6. У зв’язку з цим вбачається недоцільним вказувати у законі, що на первинну одиницю органу «покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень». Більш доречно у цьому випадку зазначити, що посада містить у собі частину компетенції органу.

Отже, зважаючи на нормативну невизначеність посади стосовно органів внутрішніх справ, є сенс юридично закріпити у спеціальному законодавстві наступне: – «Посада, як невід’ємний організаційний елемент органів системи Міністерства внутрішніх справ, це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна їх одиниця, котра втілює частину компетенції органу чи його підрозділу».

Не можна погодитись із законодавцем щодо визначення посадової особи. Бо шлях називання категорій працівників, котрі, на його думку, мають статус посадової особи, є хибним і не має практичного значення. Більш доцільним тут буде вказівка на те, що посадовим особам треба вважати тих, хто займає ту чи іншу посаду в державному органі.

 У сучасних умовах, коли органи внутрішніх справ потребують негайної структурної перебудови, важливо науково визначити напрямки цього реформування. Так, у Плані додаткових заходів реформування системи Міністерства внутрішніх справ, схваленого рішенням колегії Міністерства внутрішніх справ України від 29 січня 1998 р. №1 км/ч стосовно організаційно-штатної роботи вказано, що необхідно:

– відповідно до вимог Концепції розвитку системи Міністерства внутрішніх справ завершити роботу щодо удосконалення системи управління внутрішніх справ;

– розробити та затвердити заходи щодо підвищення ефективності управлінської діяльності, передбачити, зокрема, перерозподіл функцій між апаратами Міністерства та головних управлінь Міністерства внутрішніх справ – управлінь Міністерства внутрішніх справ в областях і на транспорті делегування останнім частини своїх повноважень, розширення прав начальників міськрайорганів у вирішенні оперативно-службових і кадрових питань;

– здійснити заходи щодо зменшення на п’ятнадцять відсотків чисельності апаратів міністерства, головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в Криму, областях, містах Києві і Севастополі та на транспорті;

– з урахуванням оперативної обстановки та господарсько-географічних особливостей областей розробити нову організаційно-штатну структуру галузевих служб Міністерства внутрішніх справ, управлінь Міністерства внутрішніх справ, передбачити їх спрощення, закріплення за ними в основному нормативних, контрольно-методичних та аналітичних функцій;

– у відповідності з виділеними бюджетними коштами на грошове утримання особового складу органів внутрішніх справ здійснити заходи щодо оптимізації чисельності та вдосконалення організаційно-штатної структури органів підрозділів внутрішніх справ;

– запровадити поступове переведення посад начальницького складу підрозділів паспортної реєстраційної та міграційної роботи, фінансового господарчого та матеріально-технічного забезпечення капітального будівництва, охорони здоров’я, редакційно-видавничих установ на вільнонаймані посади по мірі звільнення з цих посад атестованих працівників;

– провести організаційно-штатну перебудову та удосконалення діяльності підрозділів у боротьбі з організованою злочинністю, змістивши акценти на функції боротьби з корупцією, припинення діяльності кримінальних авторитетів; вивчити питання щодо доцільності функціонування цих підрозділів в окремих містах;

– вивчити доцільність реорганізації підрозділів міліції швидкого реагування «Беркут» та «Сокіл» в єдиний підрозділ зі скороченням їх штатної чисельності та оптимізацією структури;

– переглянути структуру та чисельність лінійних органів внутрішніх справ у річкових і морських портах, в аеропортах.

Враховуючи вимоги до структури органів міліції та їх системи, що зазначені у п.3.2. Наказу Міністерства внутрішніх справ України №115 від 21 лютого 1997 року, а саме:

– простота;

– економічність;

– скасування паралельно діючих, дублюючих посад;

 – забезпечення ефективного виконання поставлених завдань,

та аналізуючи названі вище численні заходи щодо організаційно-штатної роботи, можна дійти наступних висновків:

існуюча побудова системи органів міліції потребує негайного реформування;

– організаційна перебудова повинна відбуватись у напрямку вдосконалення організаційно-штатної структури органів та підрозділів;

– одним із основних елементів реорганізації організаційно-штатної структури вважається оптимізація штатної чисельності структурних елементів;

– оптимізація штатної чисельності органів та інших структурних складових повинна проводитись шляхом усунення певних посад;

– скорочення штату, як наслідок, приводить до вивільнення робочої сили з системи органів внутрішніх справ.

З огляду на це важливими питаннями є:

– які чинники треба враховувати, щоб побудувати ефективно діючу організаційну структуру органів системи Міністерства внутрішніх справ;

– яким чином повинно відбуватись вивільнення робочої сили з органів внутрішніх справ внаслідок скорочення їх штату;

Для органів внутрішніх справ науково обгрунтоване визначення чисельності особового складу стає можливим завдяки урахуванню особливостей праці співробітників у різних структурних підрозділах. Структура ж органів складається, виходячи із функцій, котрі ними вирішуються.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про міліцію»1 діяльність її здійснюється у наступних напрямках.

1. Адміністративний – як виконавчо-розпорядча діяльність їх апаратів, служб і підрозділів щодо організації та практичного здійснення охорони громадського порядку і громадської безпеки. Керуючись адміністративним законодавством, працівники вступають в адміністративно-правові відносини з підприємствами, установами, організаціями, їх посадовими особами і громадянами. І більша частина особового складу міліції зайнята переважно виконанням саме цієї функції.

2. Профілактичний – виконання обов’язків щодо попередження злочинів та інших правопорушень, виявлення причин, що породжують злочинність і порушення громадського порядку, а також умов, які сприяють їх скоєнню, вжиття заходів щодо усунення таких причин і умов. Профілактична діяльність здійснюється практично всіма службами та підрозділами органів внутрішніх справ.

3. Оперативно-розшуковий – здійснення заходів щодо виявлення інформації:

– про злочини, що готуються або вчинені неповнолітніми особами;

– осіб, які готують, або вчинили злочини;

– осіб, які переховуються від органів розслідування або ухиляються від відбування кримінального покарання;

– осіб, які безвісті зникли;

– розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України.

4. Кримінально-процесуальний – вирішення заяв і повідомлень про скоєні злочини, провадження дізнання і попереднього слідства по кримінальних справах про злочини, розслідування яких покладено на органи внутрішніх справ.

5. Виконавчий – виконання у межах своєї компетенції адміністративних стягнень і кримінальних покарань.

6. Охоронний – охорона на договірних засадах майна всіх видів власності та фізичних осіб.

Існуюча організаційно-структурна побудова органів Міністерства внутрішніх справ не задовольняє соціальні вимоги (див. попередні розділи), тому вона повинна бути змінена у напрямку її спрощення та оптимізації. Усунення ж зайвих організаційних ланок структури спричинили б вивільнення зайвих робочих рук.

З огляду на складний організаційно-структурний характер системи органів внутрішніх справ, для того, щоб визначити ефективні заходи по її реформуванню, необхідний саме науковий підхід. Складність системи зумовлена тим, що:

– вона є складовою системи органів державного управління;

– будь-який орган внутрішніх справ складається з структурних підрозділів (управлінь, відділів, відділень, груп, стройових підрозділів);

– система органів внутрішніх справ України є сукупністю органів різного рівня і окремих територій, на транспорті, самостійних підрозділів і служб міліції, слідчих апаратів, пожежної охорони, міліції, державної служби охорони, установ виконання покарань, внутрішніх військ, учбових закладів Міністерства внутрішніх справ, інших установ, організацій та підприємств, підпорядкованих Міністерству внутрішніх справ;

– вона функціонує одночасно як суб'єкт управління і як об’єкт управління;

– між підрозділами постійно існують прямі і зворотні зв'язки;

– у системі існує три види структурних підрозділів: галузеві, функціональні, загального керівництва.

Беручи до уваги необхідність наукового підходу до висунення пропозицій щодо реформування організаційної структури є сенс застосувати, в першу чергу, такий метод наукового пізнання, як порівняльний аналіз. Структурна побудова органів поліції деяких цивілізованих країн відрізняється наступними рисами.

Організаційна структура поліції Канади.

Поліція Канади за своїм складом, підпорядкованістю та виконуваними завданнями поділяється на федеральну, провінційну та муніципальну. Загальна чисельність канадської поліції складає сімсот тисяч осіб.

Федеральна поліція Канади була створена у 1920 році. Її ядром є королівська північно-західна кінна поліція. У її завдання входить, наприклад, контроль за контрабандою та розповсюдженням наркотиків, боротьба з тероризмом. Вона має авіаційну та морську служби. Оскільки вона є унікальним поліцейським формуванням, що виконує функції на державному і провінційному рівнях, вона має також деякі картотеки.

Юридичною підставою створення провінційної поліції є закон про поліцію кожної провінції, котрий визначає присягу, статут та обсяг компетенції місцевих поліцейських комісаріатів, а також права провінційних поліцейських комісій. Однак не кожна провінція Канади має власну поліцію. У даному випадку тут діє тільки федеральна поліція. Що стосується організаційної структури, то, наприклад, провінційна поліція Онтаріо контролює сімнадцять округів, до яких входить сто дев'яносто три відділення. Комісар поліції має двох заступників з оперативної роботи зі служб. Кожний з них керує трьома підрозділами.

Муніципальна поліція Канади вміщує поліцейські формування великих та малих міст, селищ, графств. Вона становить собою велику службу в країні і розслідує значну частину злочинів. Поліцейське законодавство передбачає видатки з боку провінційної влади на підтримання законності та правопорядку в муніципальних містах. Типова структура муніципальної поліції містить у собі два основних елементи – оперативний і адміністративний. У великих містах начальник поліції має трьох заступників. Перший з них займається польовими операціями (патрульною і дорожньою службами), другий – кримінальними розслідуваннями, третій – адміністративними і штабними службами.

Деякі муніципалітети передають функції муніципальної поліції провінційним поліцейським формуванням1.

2. Організаційна структура поліції Франції.

Організаційно французька поліцейська система складається із національної жандармерії, діяльністю котрої керують міністерство оборони та національної поліції.

Жандармерія здійснює поліцейські функції приблизно на дев'яносто п'яти відсотках території. Первинною структурною одиницею жандармерії є бригада. Чисельність її залежить від розмірів контрольної території і може нараховувати від п'яти до п’ятдесяти п'яти чоловік. Організаційно декілька бригад складають роту, декілька рот – групу, декілька груп – полігон.

Керівниками національної поліції є міністр внутрішніх справ, державний секретар з питань громадської безпеки та генеральний директор, котрі із своїх офісів у центрі Парижу здійснюють адміністративне та оперативне керівництво національною поліцією. Організаційно національна поліція складається:

• центральна автомобільна служба;

• служба безпеки міністерства внутрішніх справ;

• центральна спортивна служба;

• генеральний інспектор поліції;

• служба безпеки подорожей та поїздок державних діячів;

• директорат особового складу і матеріально-технічного обслуговування;

• директорат інструкцій, правил і юридичних норм;

• директорат підготовки кадрів;

• сім оперативних директоратів1.

3. Організаційна структура поліції Швейцарії.

Відповідно до основних принципів побудови Швейцарської конфедерації судова і поліцейська влади віднесені в основному до ведення кантонів.

Центральним органам конфедерації підвладне розкриття тих злочинів, котрі уявляють безпеку для всієї країни, наприклад, шпіонаж, напад на представників влади тощо.

Організаційна структура має таку побудову:

• федеральна поліція;

• швейцарське центральне поліцейське бюро;

• національне центральне бюро Інтерполу у Берні;

• корпус кантональної поліції.

До того ж цікавим є те, що у кантонах, більшість мешканців котрих говорить на німецькій, поліція складається із трьох підрозділів – карної поліції, служби безпеки та дорожньої міліції; у кантонах, де розуміються на французькій, поліція складається із двох підрозділів – жандармерії та карної поліції2.

4. Організаційна структура поліції Японії.

У 1948 році в Японії набрав чинності закон про поліцію. В його основу було покладено ідею демократизації та децентралізації поліцейських сил. Зокрема, у новому законі зазначалось, що відтепер повноваження поліції обмежуються «захистом життя, особливості і власності нації, розкриттям злочинів, арештом підозрюваних та підтриманням спокою і правопорядку в країні». Як наслідок, такі функції, як боротьба з пожежами, охорона здоров'я, санітарне забезпечення тощо були віддані іншим службам.

Організаційна поліція Японії побудована наступним чином.

Національна поліція складається з національної комісії громадської безпеки та агентства національної поліції.

Префектурна поліція складається з комісії громадської безпеки, столичного департаменту поліції та поліцейських штабів префектур.

Розглянувши деякі аспекти організаційної побудови ряду країн, сенс визначити, що вона відповідає основним наступним принципам:

• гнучкості;

• простоти;

• економічності;

• оперативності;

• наближення до населення;

• демократизації;

• децентралізації.

І хоча структура системи органів поліції будь-якої країни дуже відрізняється від інших, все ж вона відповідає цим принципам. Але якщо порівняти організаційну побудову правоохоронних органів України і вищезазначених країн, то, незважаючи на їх різноманітність, стає очевидним, що органи внутрішніх справ України потребують негайного удосконалення у напрямку приведення своєї організаційної структури у відповідність з загальновизнаними принципами. Для того ж, щоб створити просту, гнучку, економічну, оперативну, наближену до соціальних адресатів, демократизовану і децентралізовану систему органів Міністерства внутрішніх справ необхідно, по-перше, її спростити та скоротити надмірно роздуті штати.

Оскільки ж темою даного дослідження є вивільнення робочої сили з органів внутрішніх справ внаслідок побудови більш раціональної їх структури, є сенс не вдаватись в окремі елементи такої перебудови, а визначити загальнотеоретичні аспекти організаційно-структурних взаємовідносин, врахування котрих надасть практичне спрямування конкретним заходам щодо реформування системи органів внутрішніх справ:

1. Важливою умовою раціоналізації є не тільки правильне визначення цілей або завдань органів внутрішніх справ, а обгрунтований їх розподіл між їх структурними підрозділами. Як вказується у спеціальних джерелах, раціональність структури полягає, перш за все, у раціональності структури цілей1. Тому, поряд із загальними принципами формування управлінських структур при побудові організаційної структури системи органів міліції треба застосувати принцип виявлення і обгрунтування кінцевих цілей та на їх основі проміжних цілей та завдань будь-якого структурного елементу. До того ж особливий акцент необхідно поставити на важливості упорядкування процедури визначення цілей – їх пріоритетів, підпорядкованості, взаємного зв'язку тощо. При цьому важливою вимогою вважається повний баланс завдань усіх органів із структурою цілей, забезпечення відповідності ієрархічних рівнів завдань та структурних елементів, виключення можливості покладання одного завдання на декілька різних рівнів організацій.

2. Підкреслюючи важливу роль права у забезпеченні стабільності організаційних структур, треба все ж з застереженням ставитись до такої однобічної думки. Бо ніщо так не гальмує розвиток організаційної побудови системи органів внутрішніх справ у відповідності з соціальними вимогами, як недостатня гнучкість структурних елементів. Тому правильною вважається думка, що стабільність структури органів управління не повинна, зокрема, перешкоджати розвитку їх компетенції1. До того ж, як правильно вказує В.В.Цветков, якщо вважати компетенцію юридичним виразом функцій органів управління, то є всі підстави доповнити цю вимогу вказівкою і на всі інші компоненти та атрибути управлінської діяльності2. Сьогодні ж локальна нормотворчість в органах Міністерства внутрішніх справ свідчить про наявність певних недоліків у цій сфері правового регулювання, особливо у частині оптимізації відповідності між завданнями, повноваженнями і відповідальністю органів та їх структурних елементів. Оскільки ж своєрідним правовим засобом стабілізації організаційної побудови є, в першу чергу, типові структури і штати, необхідно вчасно їх переглядати та вносити зміни і доповнення.

3. Для того, щоб дієвість органів міліції мала ефективний характер, необхідне, щоб вони відповідали наступним ознакам:

• структура органу повинна бути мобільною у плані науково обгрунтованого визначення чисельності особового складу і кількості структурних підрозділів;

• структура органу повинна бути оперативною. Мається на увазі спрощення його внутрішніх і зовнішніх зв'язків з метою забезпечення швидкого проходження та обробки інформації, своєчасного прийняття та виконання рішень;

• структура органу повинна бути економічною. Як доречно вказує

Ю.О. Тихомиров: «Критерій економічності покликаний дати оцінку відповідності структури, штатів, фонду заробітної платні органу управління його завданням і формам діяльності, враховувати коефіцієнт корисної дії органу на підставі виведення прямої залежності показників роботи керованого об'єкта від затрат на зміст органу»1.

4. Визначаючи первинну роль функцій по відношенню до структури, необхідно вказати, що структурні підрозділи є безпосередніми матеріальними носіями, знаряддям здійснення функцій. Відтак різноманітність складу структурних підрозділів органу зумовлюється різноманітністю його функцій. Тому кожній, достатньо розвинутій та самостійній функції, повинен відповідати певний структурний підрозділ.

З точки зору оптимізації відповідності структури і функцій будь-якого органу міліції, рівень організаційної забезпеченості кожної функції повинен, з одного боку, не перешкоджати здійсненню, а з іншого – не приводити до необгрунтованого збільшення кількості структурних елементів та розширення штатів. Практична ж реалізація принципу необхідного і достатнього рівня організаційної забезпеченості органів міліції полягає, перш за всього, у інтеграції структурних підрозділів, котрі виконують однорідні чи майже однорідні роботи.

5. Необхідно вже зараз розпочати процес децентралізації органів внутрішніх справ. Така необхідність викликана потребою створення сильної муніципальної міліції, яка була б у змозі забезпечити громадську безпеку та ефективну боротьбу з більшістю видів злочинів. За Міністерством внутрішніх справ, у такому випадку є сенс залишити питання визначення загальних напрямків правоохоронної політики, основних засад кадрової роботи, координації діяльності місцевих органів внутрішніх справ тощо. Все це дало б реально змогу встановити партнерські стосунки між органами внутрішніх справ і суспільством, поставити їх під дійовий демократичний контроль, повніше використати можливості місцевих органів влади і самоврядування для поліпшення матеріально-технічного забезпечення системи органів Міністерства внутрішніх справ, соціальної захищеності їх особового складу.

6. Настав час розробити і прийняти Закон про державну службу в органах внутрішніх справ. В ньому треба закріпити поняття державної служби в органах системи Міністерства внутрішніх справ, її межі і обсяг, визначити завдання, принципи державної служби, її рівні і стандарти, дати поняття посади та закріпити їх класифікацію, а також реєстр і кваліфікаційні вимоги у зв'язку з заміщенням. Там же є сенс визначити правовий статус державного службовця органів внутрішніх справ, розширити судовий захист державних службовців з питань змісту характеристик, результатів атестування, дисциплінарної відпо­відальності, недотримання гарантій правового і соціального захисту співробітників, в тому числі стосовно вивільнення працівників міліції.

Визначальним завданням реформи має бути створення простої, економічної, гнучкої системи управління органами внутрішніх справ, продуманої структури центральних і місцевих установ. Задля цього необхідно:

– покласти край існуючій нині розпорошеності різних структурних елементів, подолати паралелізм у роботі різних служб у центрі і на місцях, укрупнити галузеві управлінські структури;

– скоротити атестований загальний склад органів внутрішніх справ.

8. При проведенні ж реформування органів міліції, з метою підвищення їх дієвості, слід керуватись обгрунтованими нормативами і методиками розрахунку чисельності особового складу залежно від кількості населення, рівня злочинності тощо.