3.2. Секуляризація управлінських функцій в філософських поглядах мислителів Відродження

^Тіілософія Відродження охоплює період від XIV до S^^XVII ст. Ця філософія була новою стосовно середньовіччя, але не новою стосовно античності. Відродження є перехідною епохою, і цим пояснюється багато її специфічних рис. І насамперед та, завдяки якій майже синонімічною назвою для епохи стає слово гуманізм. (Див.: Філо-

39

софія. Курс лекцій: Навч. посібник. / І.В. Бичко, Ю.В. Осічнюк, В.І. Табачковський та ін.— К., 1991.— С. 100).

Для епохи Відродження характерним було швидке зростання кількості людей розумової праці. З'являються нові професії, суть яких погано корелює зі змістом теологічних доктрин. Звичайно, мислителі Відродження були далекі від думки ігнорувати Святе Письмо, віру в Бога, але якщо в схоластів середньовіччя центром уваги був Бог, то у гуманістів епохи Відродження — Бог і людина.

Слід зазначити, що грунт для філософських концепцій Відродження, які стосувались науки управління, був підготовлений ще в кінці XIII — на початку XIV ст. Серед мислителів цього періоду особливо виділяються такі постаті, як ректор Паризького університету Марселій Падунський (1280 — рік смерті невідомий), поет і філософ Данте Аліг'єрі (1285-1321 pp.) та філософ-номіналіст Вільям Оккам (1300-1348 pp.). Вони рішуче виступили проти релігійно-філософських засад управління суспільством і державою, проголошених Фомою Аквінським та іншими теологами середньовіччя.

Система управління, стверджував Марселій Падунський, не може будуватись лише на релігійних нормах і принципах, як це намагався довести Фома Аквінський. Управління має дві засади — релігійну і світську. Там, де мова йде про формування загальних теологічних норм управління, внутрішнього світу людини — це сфера релігії і церкви як її інституту. Теологи і церква в цій сфері можуть багато сказати цінного, але там, де проявляється вміння людини організувати маси, повести їх за собою при вирішенні господарчих, військових, політичних та ін. проблем — останнє слово повинно належати світським установам.

В умовах, коли всі сторони життя суспільства спирались на релігійні норми, погляди Марселія Падунського звучали різким дисонансом стосовно позиції католицької церкви і, зокрема, її апологета Фоми Аквінського. В теоретичному плані мислитель відкривав дорогу для розвитку секуляризації суспільного життя.

Рішучими противниками філософських засад томізму в сфері управління суспільством виступили Вільям Оккам і

40

Данте Аліг'єрі. Люди народжуються вільними і рівними перед Богом, писав Оккам, тож і тих, хто повинен ними керувати, вони можуть вибирати самі. "Кожна спільнота,— писав В.Оккам,— може собі сама кого хоче поставити на чолі". (Цит. по: Olszewski H. Historia doktryn politycznych і prawnych.— S. 91).

Ще рішучіше проти релігійно-філософських засад в управлінні виступив великий поет і громадянин Флоренції Данте Аліг'єрі. В працях "Божественна комедія" і "Про монархію" він стверджував, що світом керують дурні і мерзотники. Серед них одні не знають, що таке наука управління людьми, інші добре її вивчили і все роблять для того, щоб максимально використати керівні посади тільки для вирішення особистих справ.

Той, хто керує людьми, повинен знати, що найдорожчим для них є мир і спокій в суспільстві. Люди є найвищою цінністю. Діяльність управлінця повинна бути спрямована на забезпечення їх потреб. Він, незалежно від посади, є слугою тих, ким керує. Це стосується і монарха, тому що найвищим благом для всіх є держава. Імператор, король є просто найвищими посадовими особами держави. Вони при державі, а не вона при них.

Гуманістичні погляди Марселія, Данте, Оккама та інших мислителів впали на благодатний грунт суспільних відносин, які народжувались в глибинах феодалізму. Гуманізм був новою, відмінною від установок середньовіччя перспективою розвитку людини. Філософія середньовіччя в центрі уваги ставила Бога, релігійні догмати, норми католицької церкви і через них розглядала мозаїку людських стосунків в управлінських процесах. Філософія Відродження поряд з Богом ставила людину-борця, люди-ну-підприємця.

В XVI столітті ця людина ще знаходилась в міцних обіймах католицької церкви, теологія всіма силами намагається нав'язати їй свої теоретичні орієнтири, але з плином часу вона поступово усвідомлює свою велич. Вона вже не є пасивним інструментом в "божому плані звільнення світу", (Mosca G. Bouthoul. Histoire des doctrines politiques.— Paris, 1966.— P. 86.), а вільним громадянином, творцем суспільних структур, в яких живе. Прославляючи

41

людину, її свободу і велич, мислителі Відродження разом з тим з іронією, а часто і з сарказмом розкривали і її негативні риси. Це знайшло своє відображення в художній літературі, памфлетах, але особливої гостроти воно набрало в працях Нікколо Макіавеллі (1469-1529 pp.) "Розмірковуючи про перші десять книг Тіта Лівія", "Князь". Н.Макіавеллі походив з бідної дворянської родини, впродовж 14 років займав посаду секретаря Ради десяти — державного органу Флорентійської республіки. Коли до влади прийшов тиран Медічі, Макіавеллі переслідувався, був висланий у свій маєток біля Флоренції, де займався, в основному, літературною діяльностю.

Спосіб життя, погляди цього мислителя викликали вороже ставлення до нього з боку католицьких ієрархів. В середині XVI століття його образ символічно спалено на вогнищі, папа офіційно засудив всі його праці, а Тридентсь-кий собор записав їх в індекс заборонених книг. Англійський кардинал Регіональдо Поле писав: "Якби властитель був сатаною в людському тілі і мав сина, якому хотів би передати в спадщину своє царство, він не знайшов би кращих вказівок для його правління, ніж ті, які зібрані в працях Макіавеллі". (Цит. по: Olszewski Н. Historia doktryn politycznych і prawnych.— S. 101).

В своїх філософсько-політичних роботах Макіавеллі багато місця відводить управлінню суспільства. Згідно його поглядам, керівництво людьми повинно виключати сентиментальність. Щиро вболіваючи за людей, ратуючи за їх звільнення від духовних кайданів середньовіччя, Макіавеллі разом з тим стверджував, що не може людина бути моральною, коли аморальною є епоха. Моральність в таких умовах приводить індивіда до невдач і глибоких розчарувань. Люди по своїй природі злі, але необхідність спільних дій сприяє тому, що вони змушені творити добрі справи. І тому не завжди добре ставлення до людини ушляхетнює її природу. Керівник повинен знати сутність людської природи, в якій більше злого, ніж доброго.

Люди, писав в праці "Князь" Макіавеллі, жадібні, жорстокі, "і швидше переживуть смерть батька, ніж втрату спадщини  по  ньому".   Для  ушляхетнення людини їй

42

необхідно влаштувати випробування: голод вчить людей працьовитості, а закони — добрим вчинкам. Навіть добре навчений управлінець і кмітливий підприємець втратить все, коли в своїй діяльності не буде враховувати особливості людської природи. Таке реальне життя епохи, але коли брати масштаби суспільства, людства в цілому, зазначав Макіавеллі, то лише добро є позитивним рушієм суспільних процесів. Воно, а не зло, сприяє творчому поступу.

Аналізуючи діяльність людини, Макіавеллі приходить до висновку, що в ній закладені дві частини. Одна частина — це її доля, фортуна, а інша — здатність до самоорганізації, активності, енергійності, підприємництва. Коли людина цілком покладається на фортуну, вона ніколи не досягне значних успіхів. Фортуна — це потенційний успіх, який слід розвивати, реалізовувати активною діяльністю. Життя сприяє сміливим, настійливим, впевненим в собі.

Макіавеллі вважав, що політична діяльність людини не може бути моральною. В філософсько-етичній літературі такі погляди отримали назву макіавеллізм, тобто безприн-ципові, облудні дії. спрямовані на отримання успіху всякою ціною. Довгий час Макіавеллі розглядали як речника аморальних вчинків в політиці, що є далеко від правди. Цей видатний мислитель і політик епохи Відродження в своїх політичних виступах і працях сміливо називав речі своїми іменами: злочин — злочином, насильство — насильством, зраду — зрадою. Коли він говорив про аморальний характер політики, то мав на увазі ту політику, яка творилась в Італії. З болем мислитель спостерігав, як нащадки гордих римлян топчуть свою гідність, дозволяють поводитись з собою як з худобою, перетворились на боягузливих, безхребетних істот.

Безжалісно критикуючи "природу" людини, мислитель у першу чергу розвінчував облудність, дріб'язковість, лакейство, соціальну сплячку тогочасного суспільства, в якому жив і творив. Філософією справжньої людини, вважав Макіавеллі, повинна бути впевненість в собі, ініціатива, ризик, підприємництво, тобто активна, але легітимна, діяльність.

43

Поряд з мислителями типу Макіавеллі, епоха Відродження висунула цілу плеяду філософів, які, критикуючи, наскільки це було можливо, систему управління тогочасного суспільства, презентують його у "виправленому" вигляді. До таких належав правознавець і один з найближчих радників англійського короля Генріха VIII Томас Мор (1478-1535).

Доля не була милостива до нього. Підтримуючи універсалізм католицизму, він викликав незадоволення короля, був засуджений до страти на ешафоті. До сих пір католицька церква шанує його як людину, яка прийняла мученицьку смерть за віру.

В 1516 р. з'явилась і набула широкої популярності серед освіченої частини населення Англії книга Мора "Золота книга, наскільки ж кумедна про найкращий успіх держави і про новий острів Утопію". Книга більш відома під назвою "Утопія". її текст побудований в формі діалогу, в якому приймають участь Петро Егідей, приятель Мора, а також Рафаїл Гітлогей, португалець за походженням, який, будучи в експедиції Амеріго Веспуччі проник на один з островів, який називався Утопія, і там провів 5 років життя.

На острові Утопія немає приватної власності. Жителі щасливі і живуть в гармонії з природою та між собою. Устрій Утопії — демократичний. Кожні ЗО сімей щорічно вибирають своїх управлінців, а ті зі свого середовища ще кількох — вищих за рангом. Очолює державу Утопію князь, якого вибирають серед чотирьох висунутих народом кандидатів на зборах управлінців вищого і нижчого рангів. Князь вибирається і керує державою до смерті, але якщо він проявить схильність до тиранії, то негайно буде усунутий від влади на зборах тих же управлінців.

"Утопія" Т.Мора з'явилась під впливом ідеальної держави Платона, хоч зміст її мав суттєві відмінності.

Думки, висловлені Мором в "Утопії"", дали поштовх до появи подібних поглядів в різних країнах Європи. Наука управління в ідеалізованій формі розкривалась в утопії "Місто сонця" Томмазо Кампанелли (1565-1639 pp.), а в Нові часи — в "Новій Атлантиді" Френсіса Бекона.

44

Питання для самоконтролю:

/. На яку філософську основу спиралась наука управління в епоху середньовіччя ?

2.   На якому рівні аналізувалась наука управління в теологічних доктринах в середні віки?

3.  Основні тези вчення Ф.Аквінського про управління суспільствам.

4.  Які філософські концепції були покладені в основу управління людьми в епоху Відродження?

5.  Чому Макіавеллі висунув тезу, що політика і мораль несумісні?

7.  Чому стиль керівництва суспільством в поглядах Т.Мора мав утопічний характер? Кого з мислителелів-утопістів Ви ще знаєте?

Література:

/. Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій.— Т.І.— К, 1993.— С 42-50.

2. Горфункель А.Х. Философия эпохи Возрождения.— М., 1990.

3. Коплстон Ф. Середньовічна філософія.— К., 1997.

4.    Ортега-и-Гассет X.   Вера  и  разум  в  сознании  европейского средневековья//Человек.—  1992.—№2.  Соколов В.В. Средневековая философия. — М., 1979.

5.  Словарь по этике.— М., 1981,— С: 166-168.

6.   Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник/Я.В.Бичко, Ю.В.Осічнюк, В.Г.Табачковсышй та ін.— К., 1991.— С. 74-75.

7. Философский словарь, (див.: відповідні статті).

8. Философская энциклопедия в 5-ти томах (див.: відповідні статті).

9.  Фома Аквинский. Сумма теологии//Антология мировой философии.— Т.І. Часть 2.— С. 824-868.

45