4.1. Емпіризм та раціоналізм — методологічна основа системи управління в XVII-XIX cm.

(7/шець XVI — початок XVII століття знаменував \j \хобою в Західній Європі активний розвиток буржуазних відносин в межах феодального суспільства. В сільському господарстві плуг витіснив соху, широко застосовувались водяні млини, розвивалось суднобудування, яке спричинило до розвитку мореплавання, а останнє надає поштовху до географічних відкрить і колонізації земель в Азії і Америці, що стимулювало розвиток торгівлі. Ремісництво замінювалось мануфактурою, яка поступово витісняється великим промисловим виробництвом. Цьому передувало ряд визначених досягнень науки, зроблених в XV-XVI століттях. В 1456 р. було засновано друкарство, в 1471 р.— першу обсерваторію в сучасному розумінні, в 1492 р. Колумб відкрив Америку, перша пошта виникла в 1506 p., в 1450 р. Сервет відкрив кровообіг, в 1543 р. Копер-нік створює геліоцентричну систему. Зростає зацікавленість природознавством, започаткованим ще М.Кузанським (1401-1464 р.) Джордано Бруно (1548-1600 pp.), Tixo де Браге (1546-1601 pp.), Й.Кеплером (1571-1630 pp.) та ін.

Зміни, які відбувалися в економіці, політиці та культурі формувались на емпіричній і раціональній основі. Мислителями, які поклали початок філософії Нового часу, були англійський філософ Френсіс Бекон (1561-1626 pp.) та французький — Рене Декарт (1596-1650 pp.). Перший був прихильником емпіричного методу в пізнанні, другий — раціонального.

46

Проголошуючи чуттєве пізнання основою виявлення суті предметів і явищ, Ф.Бекон разом з тим застерігав, що спираючись тільки на відчуття істинних знань не отримаєш. Знанння формуються у процесі раціонального співставлення, узагальнення. Справжніми знаннями є ті, стверджував англійський мислитель, які отримані в процесі власного досвіду — чуттєвого і раціонального.

Ф. Бекон поділив сферу філософського знання на філософію природи і філософію людини.

Філософія природи, вважав він, має два аспекти: спекулятивний, змістом якого є пізнання законів філософії, і оперативний — практичне використання філософських знань в пізнанні процесів навколишнього світу.

Філософія людини, згідно з Ф.Беконом, теж має два аспекти: антропологічний — це коли ми вивчаємо конкретно взяту людину, її внутрішній світ, дії тощо, і політичний — висвітлення життя суспільства.

Через призму аспектів філософії людини Ф.Бекон в уже згадуваній нами його праці "Нова Атлантида" докладно визначає місце кожної людини в суспільстві неіснуючого острова Бенсалем. Управління бенсалемцями здійснюється з урахуванням індивідуальних особливостей кожного і раціональним використанням його здібностей. Між структурами організації бенсалемського суспільства діє взаємоповага, розуміння кожним особливостей внутрішнього світу людини. Це розуміння формується на основі особистого досвіду бенсалемців в процесі спілкування та спостереження за діями інших людей.

На острові Бенсалем немає чвар і війн. Цьому бенсалемці завдячують, в першу чергу, глибоко продуманій організації господарчого, політичного і духовного життя.

Заслуга Ф. Бекона у визначенні філософських основ управлінських структур дуже велика. Спираючись на принцип емпіризму, він вперше в історії філософської думки зробив спробу розкрити взаємовідносини людей на рівні міжособових стосунків "людина — людина", "організація — людина", "керівник — підлеглий".

Методом, який набув популярності в Нові часи і який став другою підвалиною науки управління поряд з емпіризмом, став раціоналізм. Його представники Рене

47

Декарт (1596-1650 pp.), Гуго Гроцій (1583-1645 pp.), Бенедикт Спіноза (1632-1677 pp.), Томас Гоббс (1588-1679 pp.) вважали, що достовірні знання — це результат логічних міркувань, діяльності розуму. Тож не випадково постулати раціоналізму лягли в основу управлінських рішень суспільства, яке будувалось на ринкових засадах нового типу. Голландський юрист, дипломат і філософ Гуго Гроцій стверджував, що однією з найважливіших особли-востей людини є її прагнення до спілкування, виходячи з засади доцільності і внутрішньої потреби. В своїй діяль-ності особа, зазначав Гроцій, з одного боку, перевіряє себе, чи співпадає ця діяльність з нормами суспільства, а з другого боку,— орієнтується на рішення тих, хто управляє громадою, містом, суспільством. Вміння керувати людьми формується як на рівні великих спільнот, так і буденного життя кожної людини.

Проте не всі здатні до керівництва. Логіка мислення, стверджував Гуго Гроцій, у кожного своя і право до керівництва людьми, визначати кожному його місце в суспільній системі має той, хто краще орієнтується в законах природи і суспільства. Управляти людьми можна тільки виходячи з засад розуму, тому що все, що раціональне, спирається на його вимоги, який визначає, яка дія є морально загальноприйнятною, а яка сприймається з певним застереженням, хоч є необхідною.

Аналізуючи взаємозв'язок політики і економіки, Гуго Гроцій, виражаючи інтереси підприємницьки налаштованої частини дворянства, купців, заможних ремісників і т. д., стверджував, що політичні принципи повинні бути підпорядковані економічним і повинні формуватись таким чином, щоб сприяти розвитку економіки. (Див.: Olszewski Н. Historia doktryn politycznych ..., op.cit.— S.143).

Той, хто керує, стверджував він, повинен виходити з засади економічної вигоди людей. Тільки таке управління може принести успіх, тому що кожна людина розумом і серцем сприймає в першу чергу те, що сприяє її матеріальному добробуту.

Людина по своїй природі є егоїстом, проголошував сучасник Г.Гроція англійський філософ Томас Гоббс. Кожен хоче мати більше від інших матеріальних благ, влади і

48

пошани. Але це не завжди співпадає з інтересами більшості членів суспільства, що спричиняє конфліктні ситуації. Щоб вони не переросли в конфлікт, люди, домовившись між собою, створили державу, перед якою кожен мусить схилити голову в обмін на спокій і безпеку.

Своє бачення керівництва суспільством і державою Т.Гоббс виклав в роботі "Філософські елементи вчення про громадянина" (1642 р.) та "Левіафан" (1651 p.). Абсолютна влада керівника держави, котрий дбає про матеріальне і духовне благополуччя всіх людей, стверджував Гоббс, є найвищим проявом раціональності правління. Olszewskin (Historia doktryn politycznych.— S. 72).

Люди, шляхом угоди з володарем, довірили йому свою долю, тож він мусить виправдати їх довір'я. Але ніхто не може виступити проти монарха, адже цим самим він стає не тільки проти особи монарха особисто, але і всіх членів суспільства. (Див.: Olszewski H. Historia doktryn politycznych..., op,cit.-— S.156).

Вивчаючи політичне життя Англії і Франції, Т. Гоббс прийшов до висновку, що хоч розум в організації структури суспільства і держави відіграє велику роль, але не менше значення мають і відчуття. Люди, приходить до висновку Гоббс, часто діють, на перший погляд, всупереч розумові, коли це продиктоване інтересами конкретної суспільної організації. (Див.: Rudnianski S.Z. dziejow filozofii. Wydanie drage.— Warszawa, 1961.— S. 207). Але, глибше аналізуючи ці дії, зазначав Гоббс, ми можемо побачити, що знову ж таки пріоритетне належить розумові, адже стимулом дій людей є раціональні засади в інтересах певної організації, а ці інтереси в очах суспільства як цілого нерідко вимагають осуду.

Ідею суспільного договору Т. Гоббса, реалізованому в державі, розвивав і голландський мислитель Б. Спіноза. Держава, зазначав він, це така організація, яка при допомозі сили і погроз створила безпечне існування всім без винятку. Метою державного управління є запевнення безпеки і створення умов для досягнення щастя і свобод усім громадянам без винятку. З позицій раціоналізму найкраще, стверджував Спіноза, коли своїм життям керують всі члени суспільства, але цілком зрозуміло, що це

49

неможливо, тому воно делегує свої права керівництва окремим людям, які наділені вмінням організовувати інших, створювати лад і порядок.

Розкриваючи становлення теорії управління, не можна обминути ролі в її розвитку французького соціаліста-утопіста Сен-Сімона де Рувруа Анрі Клоде (1760-1825 pp.). В своїх працях цей мислитель зробив спробу дати прообраз майбутнього суспільства, розглядаючи його як єдиний організм, об'єднаний релігійними і моральними нормами та суспільною трудовою діяльністю. Під впливом класичної політичної економії Сміта і Сея, французький філософ у праці "Про промислову систему" в руслі раціоналістичної традиції філософів Нового часу стверджував, що структурні підрозділи соціального буття, і особливо економічний, почнуть функціонувати тільки на раціональній основі.

Він вважав, що сучасне йому суспільство проявляє прагнення до формування таких соціальних структур, які сприяли б ефективному розвитку наук і промисловості. Тож і керівництво в ньому слід надавати відповідно вченим і промисловцям. (Див.: Simon-Saint Claude-Henri. Pisma wybrane — Т. 2.— Warszawa, 1968— S. 394-395).

Вчені при цьому, писав Сен-Сімон, повинні керувати духовним життям суспільства, а промисловці — сферою матеріального виробництва. Якби можна було б досягти такого стану, стверджував він, суспільство змогло б задовольнити потреби всіх своїх членів, наступила б гармонія в суспільному бутті, тому що вчені володіють інтелектуальною силою, а промисловці — матеріальною.

Раціоналізм як метод пізнання та практичних дій не втратив своїх позицій впродовж всього XVIII століття і аж до середини XIX, коли стала розпадатись гегелівська філософська система. Але то вже тема іншої лекції.

50