5.2. Кантівське розуміння системи управління людьми

/^)эдоначальником німецького класицизму є кенігс-

J берзький філософ Іммануїл Кант (1724 — 1804). Він народився і безвиїзно прожив в місті Кенігсберзі, дістав університетську освіту, майже десять років працював домашнім вчителем та помічником бібліотекаря, пізніше — викладачем та професором Кенігсберзького університету. Основні філософські праці Канта — "Критика чистого розуму" (1781), "Критика практичного розуму" (1788). Свої соціо-логічні погляди і, зокрема, стосовно управління Кант виклав в працях "Про основи метафізики нравів" (1785), "Метафізичні начала вчення про доброчесність" (1797), "До вічного миру" (1796) та ін.

Розкриваючи зміст філософії Канта, потрібно зупинитися на характеристиці двох основних періодів його творчості: докритичному і критичному. Вивчаючи основні ідеї докритичного періоду, необхідно звернути увагу на висунуту ним космогонічну гіпотезу про походження Сонячної системи і її значення в розвитку діалектичних поглядів на природу. Потрібно також відзначити інші ідеї Канта стосовно розвитку природи: вплив історії походження планети Земля на перспективи її майбутнього розвитку, космічне значення припливного тертя, визначення відносного характеру руху тощо. Ці теоретичні ідеї Канта були обмежені рамками деїстичних та теологічних уявлень.

В критичний період творчості Кантом ставиться завдання дослідити можливості та межі раціонального, теоретичного пізнання. В "Критиці чистого розуму" постає

57

головне питання: чи можлива філософія як єдина наукова система? Відповідаючи на це запитання, мислитель сприймає процес пізнання як основну філософську проблему,— гносеологія займає центральне місце у кантівському вченні. Кенігсберзький філософ дає визначення таким фундаментальним поняттям, як апріорне й апостеріорне знання, явище і сутність, "річ-у-собі" і логічна форма мислення, аналітичні і синтетичні судження, антиномії розуму. Він вважає, що між цими протилежними поняттями не існує ніякого зв'язку, вони мають характерні ознаки контрадикторних, взаємовиключних понять. Принцип апріоризму є головним стрижнем всієї його філософії. Стверджуючи апріорний, тобто додосвідний характер наукових знань, мислитель розділяє всю сферу існуючого на пізнавану сферу явищ "речей-для-нас" і непізнавану "річ-у-собі" і тим самим впадає в дуалістичне сприйняття відношення об'єктивного і суб'єктивного.

Знаходячись під впливом поглядів представників французького і англійського Просвітництва, Кант розвиває ідеї про верховну владу народу, але, разом з тим, він вважав, що управління при тогочасній системі кріпацтва на може бути реалізоване. Люди повинні бути якимось чином заангажовані в систему управління і лише тоді можна вияснити здатність кожного зайняти певне місце в управлінському процесі. Вся теорія розвитку суспільства, вважав Кант, є теорією розвитку свободи людини. Держава як організація, доводив він, є результатом угоди людей, при якій кожна з них, відрікаючись частково від своєї свободи, вільно користується тією частиною, яку залишає собі. Але кожен має своє уявлення про цю частину, тому для уніфікації свободи на користь держави і кожної людини зокрема існує право.

Аналізуючи суспільство як організацію, Кант приходить до висновку, що в ньому є активні і пасивні члени. Пасивними в основному є ті, хто зайнятий фізичною роботою. Вони мало придатні до керівництва, тому що їх праця пов'язана з навичками рук. Така людина має обмежений набір операцій, її мислення, в основному, репродуктивне. Інша справа — активні члени суспільства. їх діяльність має творчий характер. Саме вони вміють творчо вирішувати

58

проблеми, які стоять як перед невеликою групою осіб, так і суспільством в цілому. Активні, як найбільш підготовлена соціально частина населення, повинні в своїй діяльності керуватися катего-ричним імперативом, згідно з яким слід діяти таким чином, щоб максима твоєї волі завжди могла відповідати прин-ципові загального законодавства.

Другою умовою категоричного імперативу, якого повинні дотримуватися активні члени суспільства, є положення, згідно з яким кожна людина повинна бути не лише засобом для здійснення якихось цілей, але й абсолютною ціллю, тому кожен повинен діяти так, щоб людство як в твоїй особі, так і в особі іншого служило тобі не тільки засобом, але і ціллю.

Звертаючись до історії управління державою, Кант вважав, що найкращою формою правління є абсолютна монархія. Вона проста для розуміння і реалізації управлінських функцій, тоді як демократія є дуже складною і непередбачуваною в наслідках дій. Правда, Кант не абсолютизує монархію. Він вважав, що така форма правління може привести до деспотизму, але це виняток, тому що, як правило, кожен з монархів впродовж багатьох років, перш ніж сісти на трон, виховується у доброчесності, шануванні права.

Монархічна форма правління є досконалою на певному історичному етапі. З розвитком суспільства вона втрачає риси досконалості, тому що досконалість є закінченою системою і не може розвиватися далі, а оскільки такою системою є монархія, то необхідна її заміна. Це на певній стадії розвитку суспільства усвідомлює монарх і його оточення,— абсолютна монархія замінюється конституційною. Всяке насильство над монархом-правителем, вважав Кант, є недопустимим.

Філософія Канта є виразом епохи, в якій він жив. У цей час на авансцену рішуче висувається "третій стан", настроям якого німецький філософ співчував і, природно, не міг обійти мовчанням у своїй філософії. Прагнення до свободи підприємництва було одним з основних у представників цього стану.

У поглядах Канта на підприємницьку діяльність людини відчувається подих Великої французької революції, яка

59

проголосила рівність усіх перед законом у політичному плані і право реалізовувати свої здібності в економічній сфері. Різко виступаючи проти привілеїв феодалів, Кант справедливо зазначав, що необгрунтовані привілеї знижують підприємницький потенціал суспільства, тому що ті, хто їх має, як правило, в сутності своїй люди малоактивні. їм нічого rfe потрібно добиватися, вони все мають задарма. Всіх людей, вважав він, слід поставити в однакові політичні умови, і нехай кожен своїм розумом, енергією досягає економічних успіхів. Реформаторські ідеї Канта в царині управління і підприємництва знайшли свій відгук в кінці XIX століття серед значної частини реформаторів в сфері права, економіки, політики.