5.4. Система "керівник — підлеглий" в системі філософії Гегеля

Оначне місце система управління займає в творчості О/Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770-1831). Він вивчав курс філософії і теології в Тюбінгенському інституті, із захопленням сприйняв ідеї французької революції, був прихильником республіки, вихваляв демократичний устрій суспільного життя, критикував феодальні порядки в Німеччині. Пізніше, коли Гегель став професором Берлінського університету й знайшов офіційне визнання, він переходить на реакційні позиції: прославляє пруську державу, її уряд, як і Фіхте, підкреслює обраність німецької нації.

Дійсні витоки і таємниці гегелевської філософії полягають у розумінні ним діалектичного зв'язку історичного розвитку суспільства з природою. На думку Гегеля, діалектична єдність протилежностей — природи і свідомості — має історичний характер. Цій проблемі присвячений його перший значний філософський твір — "Феноменологія духу". Історичний підхід до вивчення сутності свідомості допомагає йому вияснити різні рівні її організації.

62

Гегель став творцем найбільш розробленої системи об'єктивного ідеалізму. Основою всього сутнього для філософа є розвиток абсолютної ідеї, світового розуму. Він прагне довести, що абсолютна ідея, яка внутрішньо суперечлива, породжує в процесі своєї діяльності все нові та нові логічні поняття. Істинне пізнання здійснюється в процесі постійного саморозкриття абсолютного духу. Згідно вчення Гегеля, філософія становить собою найбільш високий рівень пізнання, ототожнюється з діалектичною (змістовною) логікою. Він вперше в історії філософії розробив цілісну систему діалектичних визначень. Вся система філософії Гегеля базується на положенні, що дійсність є розвиток абсолютного начала, який набирає багатоманітних форм свого виразу через ряд висхідних рівнів.

Першим етапом, першим рівнем її виразу є логіка, другим — вираз ідеї в просторі і часі ( відчуження ідеї). її втіленням є природа. Третій рівень — це ідея в найбільш розвиненому стані, в формі духу, у якому ідея повертається сама до себе.

Відповідно до цього гегелівська філософія розчленовується на три основні частини: логіку, філософію природи і філософію духу. Філософія духу ділиться, в свою чергу, теж на три частини: суб'єктивний, об'єктивний і абсолютний дух.

Суб'єктивний дух виражається в людині, її вчинках, думках, освіті тощо, об'єктивний — в державі, суспільстві, а абсолютний, який є єдністю суб'єктивного і об'єктивного духу,— в мистецтві, релігії і філософії.

Становлення людини, суспільства, держави є історією розвитку абсолютного духу. Історія людства, вважав Гегель, є історією держав. Кожна держава є втіленням свободи. Таким чином і різні її дії є історією усвідомленої свободи. Свобода, вважав Гегель, не могла б існувати та розвиватися, коли б люди її не усвідомлювали. Реалізація усвідомленої свободи проходила в людських діях етапами. Спочатку усвідомлену свободу мала тільки одна людина — деспот, який правив людьми як хотів, і вони вважали, що так повинно й бути. На наступному етапі (а це вже були стародавні греки і римляни) усвідомлена свобода є надбанням багатьох людей, але ще, звичайно, не всіх.

63

Всім людям усвідомлену свободу принесло християнство. Від того часу метою історичного розвитку є реалізація абсолютної свободи у світі, тобто повна раціоналізація стосунків між людьми. Засобами, які використовує розум для цієї реалізації, є людські потреби і прагнення.

Людям здається, що вони самі можуть формувати відносини між собою, керувати і підпорядковуватися на засадах добровільності і т.д., але в дійсності це не так. Абсолютний дух, розум керує ними. Тільки окремі видатні люди, які здатні "схопити" аріаднину нитку світового розвитку абсолютного духу, можуть діяти таким чином, що їх дії є їх власними діями, і то лише тому, що вони звіряють їх з вимогами ритму епохи. Навіть видатні люди не будуть мати успіху, якщо сфера їх особистих інтересів буде віддалена від загальної течії світового процесу, стрижнем якого є абсолютний дух. Цезар і Наполеон фактично були виконавцями інтересів світового духу. Виконавши свою місію на певному етапі світової історії, вони об'єктивно повинні були зійти зі сцени. Кожен народ діє у межах певного народу-держави, і тому люди є істотами суспільними і "державними" (політичними). Але і держава-народ теж є організмом історичним тільки тоді, коли її дії реалізує світовий дух у певному конкретному моменті.

Кожен з народів має перед собою історичну мету, яка окреслена, визначена світовим розумом. Від цієї місії він відійти не може і повинен її виконати. Після її виконання він може ще якийсь час щасливо спочивати на лаврах, купатися в славі минулих заслуг, але, втративши внутрішній порив, імпет розвою, гамує свій поступ і сходить на узбіччя історії або навіть зникає.

Керувати людьми, вважав Гегель,— це не тільки благо, але і величезна відповідальність. Людина-керівник буквально спалює себе. Ті, хто їй підкоряється, найчастіше бачать зовнішні сторони керівника, вип'ячують його приватне життя, зловтішаються над його промахами. І чим вище посада, тим більше зростає відповідальність, але разом з тим, і претензійність та зловтішність підлеглих, якщо у тих, хто вивищується над ними, є якісь негаразди, слабкості. Відомі в суспільстві, в державі люди і, особливо, ті, яким доля доручила керувати великими масами людей,

64

як правило, нещасливі. "Вони,— пише Гегель,— рано помирають, як Олександр; їх вбивають, як Цезаря; їх висилають, як Наполеона на острів Св. Єлени. Та злорадна втіха, що життя історичних людей не можна назвати щасливим...,— цю втіху можуть знаходити в історії ті, хто її потребує. А потребують цього заздрісні люди, яких дратує велике, видатне, і вони намагаються применшити його і виставляють напоказ його слабкі сторони". (Антология мировой философии. Сборник философских текстов.— Т. 1. 4.3.— К., 1992.— С. 164). Відомі історичні особи, як і звичайні керівники, зрештою, як і всі люди, зазначає Гегель, не застраховані від вчинків, які роблять їх підлеглі, але для психології камердинера властиве прагення поставити хоч би в своїй уяві велич на одну сходинку з собою. Для камердинера не існує героя, тому що герой допустив камердинера до себе настільки, що той знає, як його пан любить шампанське, коли йому готувати постіль і т.д. "Погано доводиться в історіографії історичним особам, які обслуговуються такими психологічними камердинерами" робить висновок Гегель. (Там же.— С. 165).

Між керівником і підлеглим, зазначав Гегель, можуть бути навіть добрі стосунки, камердинер не завжди є заздрісною людиною, але навіть у випадку, коли пан допускає до себе свого слугу (у Гегеля — камердинера), останній, здебільшого, шукає в панові не чесноти, а дріб'язкові недоліки, знову ж таки заради того, щоб стати врівень з паном.

Тому, робить висновок Гегель, найкращими стосунками в системі "управління — підпорядкування" є ті, котрі базуються на основі розумності, раціональності. Але, абсолютизуючи раціональне у керівництві в суспільних процесах, Гегель приходить до реакційного висновку, що жінки, як вираз чуттєвого, не можуть бути повноцінними керівниками. Як Кант і Фіхте, він вважав, що місце жінки в сім'ї. Навіть якщо жінка освічена, вона може легко піддатися чарам серця, а це суперечить принципу раціональності. Відмінність між жінкою і чоловіком така, як між рослиною і твариною. Коли жінка керує державою, то така держава у небезпеці. Зазначимо, що остання конклюзія німецького філософа спростована сучасною історією (Індіра Ганді, Маргарет Тетчер та ін.).

65

Питання для самоконтролю

1.  В чому полягають особливості соціально-економічних передумов становлення класичної німецької філософії?

2. Активні і пасивні члени суспільства в розумінні Канта.

3. Розкрийте суть категоричного імперативу Канта.

4.  Чому Кант виступав проти привілеїв дворянства? 5 Яким повинен бути управлінець в розумінні Фіхте?

6. Керівник у розумінні Гегеля.

7.  Чому Гегель вважав, що управління людьми є раціональності?

8. Реакційний погляд Гегеля на роль жінки в управлінському процесі.

Література

1. Асмус В. Ф. Иммануил Кант.— М.: Наука, 1973.— 534 с.

2.  Гайденко П.П. Философия Фихте и современность.— М.: Мысль, 1979.—288 с.

3.  Гегель. Кто мыслит абстрактно?//Тегель. Работы разных лет в двух томах — Т.1.— М. Мысль, 1972.— С. 387—394.

4. Гегель. Система наук.— 4.1. Феноменология духа.— М., 1959.

5.   Гегель   Философия истории//АМФ — Т.1.  Ч.З.— К.,  1992— С. 139-204.

6. Кармышев ГЛ. Логика Гегеля.— А-А.: Наука, 1972,— 332 с.

7.  Шеллинг Ф.В.Й  Система трансцендентального идеализма//Соч. В двух томах.— Т.1.— М.: Мысль, 1987.— С. 227-489.

8. ШинкарукВ.И. Единство диалектики, логики и теории познания.— К.: Наукова думка, 1977.— 367 с.

66