2. ПОНЯТТЯ НАСТУПНОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Визначення       Поняття  наступності  (рос:   преемст-

поняття: венности) в праві відноситься до тих,

стан розробки які Досить поширені, однак спеціально

питання не  визначаються.  Такого  поняття  не

в літературі вказує жодне із відомих автору довід­

кових видань, як загальноправових ,

так і галузевих - кримінально-правових2. Всупереч спо­

діванням, відповідного визначення немає і в чи не єди­

ному спеціальному монографічному виданні, присвяче­

ному цій проблемі . Чи не єдиною роботою, в якій зачі­

пається це питання, є стаття проф. М. І. Бажанова

«К вопросу о преемственности в уголовном праве», опуб­

лікована в 1995 р. В цій праці, її автор, не зосереджую­

чись спеціально на понятті наступності, тим не менше

відзначає таку найбільш загальну її рису, як використан­

ня попереднього правового досвіду, вказує на окремі ас­

пекти наступності в праві, яка, на його думку, проявляє­

ться в правотворчості, правозастосувальній практиці, в

І               науці, в системі юридичної освіти і, навіть, у викладанні

окремих юридичних дисциплін, підкреслює, що наступ­ність в праві виступає як закономірність його розвитку4.

1              Див.: Юридичний словник / За редакцією Бабія Б. М. та ін. Видання

друге, перер. і доп.- К.: Гол. ред. УРЕ, 1983.- 872 с; Юридический энцикло­

педический словарь. 2-е дополн. изд. / Гл. ред. Сухарев А. Я- М.: Советская

энциклопедия, 1987- 528 с; Тихомиров М. Ю. Юридическая энциклопедия.

Изд. третье, дополн. и перераб.- М.: Юринформцентр, 1995.- 365 с; Юридич­

ний словник-довідник / За ред. Шемшученкка Ю. С- К.: Femina, 1996.—

696 с; Словник законодавчих і нормативних термінів: Юридичний словник

І. Дахна / Авт. 1.1. Дахно.- К.: Бліц-Інформ, 1998.- 352 с, Словник термінів і

понять, що вживаються у чинних нормативно-правових актах України.- К.:

Оріяни, 1999-502 с

2              Див.: Словарь по уголовному праву / Отв. ред. Наумов А. В.- М.: Изда­

тельство БЕК, 1997.- 702 с; Басай В. Д., Фріс П. Л., Фріс І. П. Короткий слов­

ник кримінально-правових термінів.- Івано-Франківськ: Плай, 1999- 111 с;

Уголовное  право.  Словарь-справочник   / Автор-составитель Лесниевски-

Костарева Т. А- М: Норма-Инфра.-М, 2000.- 432 с; Коржанський М. Й.

Словник кримінально-правових термінів.- К.: Генеза, 2000.- 200 с

3              Неновски Н. Преемственность в праве (перевод с болгарского).- М.:

Юридическая литература, 1977.-С. 16-19.

Бажанов М. И. К вопросу о преемственности в уголовном праве // Проблемы законности. Республиканский межведомственный научный сбор­ник. Выпуск 30.-Харьков, 1995-С. 114-115.

24

I

Таким чином, доводиться констатувати, що поняття наступності в праві потребує подальшої розробки і до­кладного визначення. Семантичний   Визначення поняття наступності в пра-

„;„ ™,. „™    ві доцільно розпочати із встановлення

аналіз понят-        .к     . „    ,-,.

настил-       значення слів, які його позначають. Під

тЯ ті в праві настУпністю звичайно розуміють пере-

но           Р         хід від попередника до наступника, те,

що йде в порядку наступності, послідовності, найближче після когось, чогось, безперервність процесів, явищ1. Та­ким чином, наступність передбачає наявність у попере­днього і наступного процесу, явища, предмета спільних ознак, елементів, рис, які їх не розмежовують, а об'єд­нують, роблять подібними.

Оскільки йдеться про наступність в праві, то очевид­но, що такі спільні риси мають встановлюватися щодо всіх елементів правової системи. Тому потрібно з'ясува­ти, що ж слід розуміти під правовою системою, які її складові відіграють першорядну роль в забезпеченні на­ступності в кримінальному праві.

Категорія правової системи з'явилася в науковій лі­тературі порівняно недавно, стосовно її змісту тривають дискусії. Одна із позицій полягає в ототожненні понять «правова система» і «система права», останню ж зводять до поділу правових норм на галузі та інститути2. Друга ж точка зору базується на розрізненні цих понять, наразі система права розглядається як складова усієї правової системи3. Так, на думку С. С Алесєєва, в правову систе­му входять взаємодіючі основні елементи, які мають конститутивне значення, - власне право, правова ідеоло­гія і юридична практика, яка складається з правозасто-совної і правотворчої діяльності, а як результат остан­ньої і система нормативних актів4. Обґрунтовується, що

' Словник української мови (В 11 томах). Том п'ятий.- К.: Наукова дум­ка, 1984.- С 207, 298; Новий тлумачний словник української мови. У чоти­рьох томах.- К.: Аконіт, 1998.- С. 805; Ожегов С. И. Словарь русского язы­ка. Издание 17-е, стереотипное / Под ред. Шведовой Н. Ю- М.: Русский язык51985.-С. 503.

Юридический энциклопедический словарь. 2-е дополн. изд. / Гл. ред. Сухарев А.Я.-М.: Советская энциклопедия, 1987- С. 355, 421.

Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Матузова Н. И., Малько А. В.- М.: Юристь, 1997.- С. 348.

Алексеев С. С. Общая теория права. Т. 1.- М.: Юридическая литерату-Ра, 1981.-С. 87-88.

25

правову систему утворюють такі взаємопов'язані еле­менти як: правові норми, інститути і принципи; юридич­ні установи (правотворчі, правозастосувальні і право­охоронні); правова свідомість і правова культура. Наразі, правові норми, інститути і принципи в правовій системі виконують функції системоутворюючого чинника. Саме ці елементи займають в ній центральне місце, забезпе­чують зв'язки і взаємодію між правовою системою в ці­лому та її компонентами, а також обопільність між пра­вовою системою та іншими соціальними структурами1.

Погоджуючись в цілому з таким розумінням правової системи, разом із тим вважаємо за доцільне, тим більше в контексті аналізу наступності, виокремити як само­стійні такі її елементи як судові органи (які за сучасним баченням не відносяться до правоохоронних) та практи­ку їх діяльності та юридичну науку, яка, звісно, є части­ною правової культури суспільства. Які ж існують під­стави для того, щоб судову практику та юридичну науку виділяти як окремі елементи правової системи?

По-перше, система судових органів та наукових установ, людей, які працюють в цій сфері суспільного життя і мають чи не найбільшу самостійність і незалеж­ність від стороннього впливу. Щодо суддів - то це за­безпечується правовими нормами, які забороняють втру­чання у відправлення правосуддя, встановлюють поси­лену охорону життя, здоров'я, майна таких осіб і їхніх близьких, порівняно високим матеріальним забезпечен­ням. Гарантією самостійності наукових працівників є сам характер їх діяльності - процес наукових пошуків, на щастя, не піддається контролю, рукописи, як говорив відомий літературний персонаж, не горять, вагомість ар­гументів, які висловлюються з наукових проблем, аж ніяк не залежить від авторитетності, службового становища, соціальних зв'язків тих, хто їх висловлює. Недаремно, серед науковців безспірною є теза, що в «науці генералів немає», а чи не єдиною сферою діяльності, де панує абсо­лютна і ніким не обмежена свобода, є наукова діяльність.

По-друге, і судочинство, і наука, прагнучи до об'єк­тивності і маючи її чи не основною своєю ціллю, вико-

Див.: Правовая система социализма: понятие, структура, социальные связи. Кн. 1.- М., 1986.- С. 38-41; Юридичний словник-довідник / За ред. Шемшученка Ю. С- К.: Femina, 1996.- С. 506-507.

26

ристовують (аналізують) найбільш широке коло фактів, обставин. При цьому не обійтися без порівняння раніше діючих і існуючих правових актів, не прогнозуючи зміни в правовому полі.

По-третє, судді і науковці, будучи найбільш кваліфі­кованою частиною правничої спільноти (принаймні, на це спрямована і система призначення на суддівські по­сади, і система атестації наукових кадрів), виступають водночас і як носії юридичних традицій, і як провідники нового.

По-четверте, в силу наведених вище та низки інших обставин судова практика та наука в значній мірі, часто вирішально, впливають на інші елементи правової сис­теми, визначають їх збереження в незмінному стані та подальший розвиток.

Тому наступність в праві - це, насамперед, зв'язок, наявність спільних рис в правових нормах, в судовій практиці, в наукових положеннях. Прояви ж наступ­ності в кожному із цих елементів мають свою специфіку.

При цьому визначальну роль в забезпеченні наступ­ності в праві відіграє наступність в законодавстві. Відо­мо, що останнім часом дедалі більшого поширення набу­ли погляди, відповідно до яких розрізнюються поняття право і закон, більш того, є спроби довести особливу роль права, піднести його за рахунок визнання того, що закон - лише прояв права1. Видається, що при цьому ча­сто ігнорується зворотна дія об'єктивізованого і обов'яз­кового права - закону - на інші складові правової систе­ми. Так чи інакше, але саме закон виступає основним об'єктом наукових юридичних досліджень і вивчення в юридичних закладах освіти, він виступає критерієм іс­тинності практичних правозастосовних рішень, саме йо­го творять і вдосконалюють спеціальні державні органи. Саме тому, краще говорити не про правотворчість, пра-возастосування, а про законотворчість, законозастосу-вання. Рівень правової культури й правової свідомості населення, працівників державних органів передусім ви­значається знанням закону, повагою до нього.

Наведене підтверджує тезу про те, що наступність в праві в першу чергу і головним чином забезпечуєть-

Див.: Коржанський М. Радянське право в Україні // Юридичний Вісник України.- 2001- №5.

27

ся наступністю в законодавстві, наступність в кримі­нальному праві своєю серцевиною має наступність в кримінальному законі.

поняття наступності в криміналь­ному законо­давстві

Визначення З'ясування семантичного значення тер­міну «наступність», уточнення понят­тя правової системи, питання наступ­ності, щодо якої становить предмет цієї роботи, є передумовою визначен­ня загального поняття наступності в праві та відповідних видових понять. Саме ж визначення має своєю передумовою вибір спо­собу його здійснення.

Сучасна наука знає багато методів визначення по­нять. Очевидно, всі з них можуть бути застосовані щодо поняття наступності в праві, однак не кожний придатний для отримання визначення, яке буде виражати суть цього поняття, підводити підсумки дослідження цієї проблеми, виступати базою для вивчення суміжних явищ.

Одним із найбільш поширених таких способів є ви­значення поняття через рід і видові відмінності. Для цьо­го слід вказати родове поняття, яке є найближчим до аналізованого та виділити видові ознаки, за якими воно відрізняється від інших однопорядкових. Визначаючи, чи прийнятний такий спосіб для визначення поняття на­ступності в праві, потрібно взяти до уваги, що правова система - це одна із категорій права, тобто найбільш широке і універсальне поняття, а наступність - одна із рис, які її характеризують. Тому проблематично віднайти не просто ще більш загальне, родове до вказаного понят­тя, а й таке, яке споріднене з ним, яке характеризується спільними ознаками. Хоча не можна заперечувати того, що взагалі такі більш широкі поняття існують. Оскільки правова система є частиною усіх соціальних структур (так само, як політична система суспільства, система державного апарату), то наближено можна визначати, що наступність в праві - це прояв наступності усіх соціаль­них процесів і явищ, який полягає в тому, що в кожному новому зберігаються риси попереднього, вони є подіб­ними між собою. Однак таке визначення недостатньо інформативне, не містить вказівки на істотні, необхідні і достатні ознаки наступності в праві. Отже, виходячи з цього, вказаний спосіб визначення поняття наступності в праві видається безперспективним.

28

Ще один із способів визначення понять - це перелік елементів, які його утворюють. Він прийнятний для ви­значення усіляких збірних понять. Очевидно, що понят­тя наступності в праві таким чином визначити немож­ливо.

Про наступність можна говорити лише при аналізі динаміки правотворчості - визначаючи певні риси двох чи більше нормативно-правових актів, характеризуючи розвиток правових норм. Наступність не визначається поза порівнянням, зіставленням раніше діючого і нового, чинного і проектованого акта, його окремих положень. Звідси випливає, що наступність є динамічною характе­ристикою правової системи.

Виходячи з викладеного, можна запропонувати таке визначення:

Наступність в кримінальному законодавстві - це такий зв'язок між двома законами, які встановлюють злочинність і караність діяння та інші його кримінально-правові наслідки, при якому в новому нормативному акті зберігаються основні ознаки, які визначають змістовну і формальну характеристику кримінального закону.

Ці ознаки якраз і виступають елементами наступнос­ті - тими частками, які в сукупності дозволяють говорити про наявність чи відсутність зв'язку між раніше діючими і новими законами. Очевидно, що наступність найбільш яскраво виявляється в кодифікованих нормативно-право­вих актах.