ПІСЛЯМОВА

Оцінюючи КК 2001 р. в цілому, навряд чи варто нази­вати його революційним. Адже, як автор спробував пока­зати вище, він становить поступальний розвиток раніше існуючого кримінального законодавства України, зберігає його сильні сторони, а подекуди, на жаль, і недоліки.

По-справжньому революційні зміни в кримінальному законодавстві України відбулися раніше, в ході вдоско­налення КК 1960 p., а саме, на початку 90-х років - тобто перехід від кримінально-правової боротьби з приватно­підприємницькою ініціативою до хай і непослідовної і несміливої, але охорони підприємництва; виключення статей, які були спрямовані на захист монополії однієї ідеології; прагнення до уніфікації відповідальності за злочини проти власності (хоча до кінця ця ідея реалізована лише в КК 2001 p.).

Порівняльний вже аналіз КК 1960 р. та КК 2001 р. до­зволяє прийти до певних висновків. Найважливіший серед них той, що КК 2001 р. характеризується наступністю. В ньому збережені і розвинуті, а нерідко просто відтворені основні норми і інститути раніше чинного кримінального законодавства України. Це знаходить свій вираз в такому:

збережена назва кодифікованого кримінального за­

кону, який зараз, до того ж, має стати єдиним чинним

законом про кримінальну відповідальність - Криміналь­

ний  кодекс  України.  Збережені  назви  його  головних

структурних підрозділів - Загальна і Особлива частина;

залишилося сталим співвідношення Загальної і Особ­

ливої частин КК - норми та інститути, які раніше відноси­

лися до кожної із цих частин, і далі вміщені в них же;

основні поняття КК 1960 р. відображені в КК 2001 р.

Водночас здебільшого збережене значення термінів та

термінологічних зворотів, які використовуються для по­

значення відповідних понять;

істотно не змінився об'єм криміналізації суспіль­

них відносин;

кримінальна відповідальність, як і раніше, глибоко

дифере нціюється;

як і в КК 1960 р., в КК 2001 р. статтями Особливої

частини передбачаються умови звільнення  від кримі­

нальної відповідальності при позитивній посткриміналь-

ній поведінці;

63

7) обидва порівняльні акти містять не лише заборо­няючі та стимулюючі, а й роз'яснювальні норми. Вони не сконцентровані в окремій главі (розділі), а «розкида­ні» по всьому КК, містяться в описових диспозиціях ста­тей та в примітках до статей.

Наступність КК України 2001 р. зовсім не означає, що він є просто новою редакцією, упорядкуванням раніше чинного кримінального законодавства. Порівняння КК 1960 р. та КК 2001 р. свідчить, що відбулися істотні зміни, що стосуються як форми, так і змісту цього кримінального закону. Законодавчі новели складають близько чотири п'ятих Особливої частини КК 2001 р. Досить сказати, що в незмінному вигляді в КК 2001 р. увійшло лише 28 ста­тей, які містилися в Особливій частині КК 1960 р., з не­значними редакційними змінами, термінологічними уточ­неннями до нового КК «перенесено» така ж кількість ста­тей. Таким чином, прямі запозичення становлять біля 17% від усієї кількості статей Особливої частини КК 2001 р. наразі, переважно це статті, якими раніше чинний Кодекс було доповнено, або які були викладені в новій ре­дакції останнім часом. Переважна частина статей, з яких складається Особлива частина КК 2001 p., або введені до нього заново (тобто, не мають аналогів у попередньому кримінальному законодавстві), або ж відтворені зі зміна­ми - від незначних редакційних, до істотних.

Оцінюючи в цілому зміни, яких зазнала Загальна та Особлива частина вітчизняного кримінального законо­давства, можна констатувати, що вони, переважно, є очіку­ваними і зрозумілими. Кожний юрист, який має належну теоретичну підготовку, зможе засвоїти нове кримінальне законодавство, як раніше оволодівав змінами та допов­неннями, що стосувалися окремих глав чи статей КК.

Введення в дію нового КК не повинно потягти за со­бою якихось істотних труднощів в діяльності судів та правоохоронних органів.

Треба також усувати ілюзію, нібито нове законодав­ство про кримінальну відповідальність приведе до су­спільних змін, перевороту в справі протидії злочинності, до покращення захисту прав та інтересів громадян. Адже стан кримінального законодавства далеко не першочер­говий фактор, який визначає згадані обставини. Куди більшу роль тут відіграє фаховий рівень і добросовіс­ність посадових осіб, які застосовують правові норми.

64