2. Класифікація кримінально-процесуальних актів

Класифікацію можна розглядати як засіб для індукції, що дає змогу від окремих суджень перейти до визнання більш загальних явищ. А це в свою чергу дає змогу дійти до певних закономірностей, визнати причинні зв'язки у складних явищах і речах.

Процесуальний акт — поняття складне, яке включає не тільки певні кримінально-процесуальні документи, а й дії. учасників кримінального процесу, які виконуються ними в процесі здійснення своїх повноважень. Для зв'язку між багаточисельними процесуальними актами з урахуванням їх суті, правової природи, призначення вдаються до класифікації, яка включає акти-діяння і акти-документи, що наводяться нижче.

1. По стадіях судочинства і особах, які приймають процесуальні рішення, — акти слідчі і судові (ст. 19 КПК).

2. По відношенню до виявлення і закріплення доказів — акти слідчо-процесуальні, які не є слідчими. В результаті проведення слідчих дій, компетентні особи одержують фактичні дані, відомості про обставини, які підлягають доказуванню.

Таким чином, слідчі дії являють собою спосіб збирання і перевірки доказів. Згідно з загальним правилом, закон забороняє проводити їх до порушення кримінальної справи. Слідчих дій передбачено відносно мало. Це — допити, очні ставки, обшуки, огляди, виїмки, накладення арешту на майно, впізнання, проведення експертиз, освідування, затримання підозрюваного, одержання зразків для порівняльного дослідження, ексгумація трупа, відтворення обстановки і обставин події. Решта дій, передбачених кримінально-процесуальним законом, є просто процесуальними, не слідчими.

Будь-яка слідча дія є процесуальною (передбаченою процесуальним законом), проте процесуальна дія не завжди є слідчою, оскільки не спрямована на виявлення, закріплення і перевірку доказів. Тому є невдалим віднесення приводу і арешту підозрюваного (обвинуваченого) до слідчих дій (п 4 ст. 227 КПК).

Процесуальні (не слідчі) акти можуть бути оперативно-виконавчими (повістки, постанови про призначення експертизи та ін.), такими, що встановлюють процесуальне становище особи (постанови про визнання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем), мати на меті забезпечення прав особи (протоколи ознайомлення з матеріалами справи), запобігання правопорушенням (подання) і т.д.

За методою отримання інформації, доказів, необхідних для складання процесуальних документів, слідчі дії можна поділити на: а) розпитування (протоколи допитів, очних ставок); б) спостереження, експеримент, моделювання (протоколи оглядів, обшуків, освідування); в) поєднання розпитування, спостереження і супроводжуючих методів (пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події).

Передбачаються також слідчі дії, у проведенні яких беруть участь: а) прокурор, б) спеціалісти, в) поняті та інші особи (обшук, виїмка, огляд та ін. ст. ст. 181, 182, 192 КПК).

3. За процесуальним значенням існують основні і допоміжні акти. Основні становлять підсумок певної діяльності. Як правило, ними закінчуються стадії судочинства (постанова про закриття справи, обвинувальний висновок, вирок і т,д.). В них можуть вирішуватися і другорядні питання (наприклад, у вироку вирішується питання про речові докази).

Допоміжні акти, хоча і не е підсумковими в справі, але також є дуже важливими, оскільки вони забезпечують законне і обгрунтоване прийняття основного рішення, дають можливість учасникам процесу здійснювати свої права тощо. Вони завжди передують прийняттю основного рішення і можуть бути як початковими (протокол-заява), так і проміжними, які приймаються по ходу руху кримінальної справи (допити, арешти, огляди, експертизи і т.д.).

Залежно від екстреності проведення слідчі дії бувають невідкладними (ст. 104 КПК) і наступними. Невідкладність проведення процесуальних дій та їх документального оформлення може виникнути на різних етапах провадження.

Для окремих осіб (зокрема обвинуваченого) важливе значення можуть мати всі процесуальні документи — основні і допоміжні. Закон передбачає вручення обвинуваченому копій чи других примірників не тільки підсумкових актів, таких як постанови, ухвали про закриття справи (ст. ст. 214, 248 КПК), обвинувального висновку (ст.254, КПК), вироку (ст. 344 КПК), але і документів іншого плану (ухвали чи постанови про зміну обвинувального висновку (ст. 254 КПК), протоколу обшуку, виїмки (ст. 189 КПК). Обвинуваченому надсилаються повістка, а також повідомлення про результати розв'язання скарги та ін. (ст. 235, 254 КПК).

4. За імперативністю прийняття це обов'язкові й факультативні акти. Обов'язкові — це ті з них, які завжди складаються з додержанням безумовної вимоги законодавця по будь-якій справі чи по певній категорії справ. Особливе місце в цьому числі займає акт порушення кримінальної справи (постанова чи ухвала). Без цього документа кримінальна справа, по суті, відсутня. Факультативні — це документи, які складаються не по усіх справах (огляди, приводи, обшуки та ін.).

По деяких категоріях справ проведення тих чи інших процесуальних дій є обов'язковим. Слідчий чи інша компетентна особа може їх визначити заздалегідь. Так, в обов'язковому порядку призначається експертиза в справах, де необхідно встановити причину смерті, тяжкість і характер тілесних ушкоджень, психічний стан підозрюваного чи обвинуваченого та ін. (ст. 76 КПК).

5. По суб'єктах прийняття вирізняються колегіальні й одноособові акти. Колегіальним органом в даному випадку виступає суд, носієм прав і обов'язків якого є всі члени судової колегії, а право прийняття рішення належить судові, як колегіальному органу. Колегіальність правосуддя забезпечується розглядом судових справ колегіями професіональних суддів та суддями з розширеною колегією судових засідателів.

Колегіальне прийняття рішення може здійснюватись як на місці, так і в нарадчій кімнаті при суворому додержанню таємниці.

Питання, що обов'язково вирішуються у нарадчій кімнаті є; про направлення справи для проведення додаткового розслідування, про порушення або закриття справи, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, відвід І призначення експертизи (ст. 273 КПК). В кожному випадку виноситься ухвала. Якщо ж рішення приймається судом на місці, то воно заноситься в протокол судового засідання. Закон також передбачає прийняття рішення суддею одноособово. В основному це стосується вирішення питань про порушення справи і про віддання до суду (ст. ст. 98, 237, 242 КПК).

Під час попереднього розслідування рішення приймаються одноособово слідчим, начальником слідчого підрозділу, органом дізнання, особою, яка проводить дізнання, прокурором. Такий порядок обумовлено специфікою виявлення і викриття осіб, які вчинили злочин, необхідністю оперативних і рішучих дій при нерозголошенні отриманих даних.

Якщо слідство по справі проводиться групою слідчих, то в такому випадку рішення не приймаються колегіально. Кожний слідчий, в межах дорученої йому ділянки володіє процесуальною самостійністю, здійснює відповідні дії від свого імені. Органи розслідування можуть приймати рішення як за своєю ініціативою, так і відповідно до вказівок прокурора чи начальника слідчого відділу. Деякі процесуальні акти приймаються тільки, з санкції чи затвердження прокурора (ст. ст. 7, 72, 10, 14. 157, 177, 178, 205, 218, 229 та ін. КПК).

6. За місцем опрацювання ці документи, складаються в службових приміщеннях органів розслідування, прокуратури, суду і за їх межами. Від місця проведення слідчих і судових дій, умов складання процесуальних документів часто залежить успіх як окремих процесуальних дій, так і всього судочинства в цілому. Закон зобов'язує а процесуальних документах вказувати місце їх складання (ст. ст. 33, 85, 130, 250 та ін. КПК). Всі процесуальні дії, як правило, повинні проводитись у районі підслідності чи підсудності, визначеного законом, у місті проведення попереднього слідства (ст. ст. 116, 143, 167 та ін. КПК), а іноді й за місцем перебування певних осіб (ст. ст. 143, 167, 407, 409 та ін. КПК).

Якщо слідчі чи судові дії, пов'язані безпосередньо з сприйняттям матеріальних об'єктів, то вони проводяться в основному за місцем їх знаходження (огляди, обшуки, виїмки, опис майна і ін.). Особливу складність становить огляд місця події, який нерідко проводиться в несприятливих умовах (важкодоступні місця, погана погода, відсутність освітлення, на воді, під водою, при великому скупченні людей і т.ін.).

Виїздні судові засідання, як правило, проводяться в приміщеннях за місцем роботи або проживання підсудних чи потерпілих. Особливим місцем для прийняття важливих судових рішень закон називає нарадчу кімнату (ст. ст. 240, 273, 322 КПК).

7. За юридичного силою акти поділяються на ті, які набрали і не набрали чинності.

Рішення, що набрали чинності негайно виконуються після закінчення строку на Їх оскарження чи опротестування, якщо інше не передбачено законом. Особливо детально законодавець регламентує порядок набрання чинності вироком, ухвалою і постановою суду (ст. ст. 401, 402 КПК). Судові акти, які набрали чинності, є обов'язковими для державних і громадських установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян (ст. 403 КПК) на усій території України, а якщо є відповідні угоди, то і за її межами. Виконання процесуальних актів, які ще не набрали чинності, є грубим порушенням законності.

8. За касаційним оскарженням і опротестуванням є акти, які оскаржуються і опротестовуються, тільки опротестовуються, не оскаржуються і не опротестовуються.

На оскарження і опротестування встановлено семиденний строк. Не оскаржуються і не опротестовуються всі акти Верховного Суду України. Не підлягають окремому оскарженню і опротестуванню також ухвали, винесені судом першої інстанції під час розгляду справи, яка закінчилася винесенням вироку (ст. 354 КПК). Не можуть бути оскаржені чи опротестовані рішення по заявлених клопотаннях про допуск громадського обвинувача і захисника, про порядок дослідження доказів, про призначення експертизи в суді, про відкладення судового розгляду, про поновлення судового слідства та ін. В цих випадках заперечення можуть бути викладені в касаційній скарзі чи протесті на вирок. Не опротестовуються і не оскаржуються також рішення, винесені у випадках, передбачених ст.ст. 42, 407, 414 та ін. КПК (спір про підсудність, умовно-дострокове звільнення, погашення і зняття судимості та ін.).

Оскарженню і опротестуванню підлягають акти, не пов'язані з вироком: окрема ухвала, ухвала про накладення штрафу на особу, яка порушила порядок в залі засідання суду, про порушення кримінальної справи щодо нової особи, про закриття кримінальної справи, постанови судді і ухвали суду про відмову в порушенні кримінальної справи.

Деякі процесуальні акти не оскаржуються, але можуть бути опротестовані прокурором: це постанови, ухвали про віддання до суду, про повернення справи на додаткове розслідування, про порушення кримінальної справи за новим обвинуваченням. Всі судові акти, які набрали чинності, у випадках їх незаконності можуть бути опротестовані порядком нагляду.

Є певна специфіка в реагуванні на процесуальні акти, які складають органи попереднього розслідування. Оскільки повноваження прокурора при здійсненні нагляду за законністю розслідування злочинів має владний характер і він вправі скасовувати незаконні постанови органів попереднього розслідування, то акти цих органів не опротестовуються, але можуть бути оскаржені прокуророві (ст. 110, 234 КПК). Не можна погодитись з думкою про те, що серед актів прокурорського нагляду на попередньому слідстві і дізнанні мають місце і протести.

Скаржниками на дії і рішення органів попереднього розслідування можуть виступати не тільки особи, зацікавлені в результатах справи, а й інші громадяни та посадові особи. Будь-яких строків для оскарження дій і постанов органів дізнання і слідчих закон не передбачає, за винятком постанов про закриття справи, де для цього визначений семиденний строк (ст. 215 КПК).

Але це зовсім не означає, що пропущення вказаного строку виключає прийняття прокурором скарги і вирішення її по суті. Він вправі це зробити, не відновлюючи пропущений строк, і зобов'язаний дати відповідь скаржнику протягом трьох днів після отримання скарги (ст. 235 КПК).

Передбачений семиденний строк на оскарження перед прокурором постанови слідчого чи органу дізнання про закриття справи має дисциплінуюче значення. Оскарження не повинно затягуватись. Крім того, вказаний строк має своє значення для виконання рішень, сформульованих в постанові про закриття справи. Наприклад, протягом усього часу оскарження не повинні знищуватись речові докази, передаватися матеріали справи на розгляд товариського суду, комісії в справах неповнолітніх, скасовуватися арешт на майно і т. ін.

Незаконними є процесуальні акти, підготовлені з порушенням чи відхиленням від вимог закону. Істотні порушення Кримінально-процесуальних норм перелічені в ст. 370 КПК, Проте це не вичерпний перелік. Юридичні наслідки недодержання закону щодо конкретного документа залежать від ступеня порушення законності.

9. Щодо порядку поновлення законності існують акти, які скасовуються, змінюються прокурором, судом, а також є й такі, що не підлягають цьому.

Органи і посадові особи, які склали кримінально-процесуальні акти, за загальним правилом, не мають права Їх скасовувати чи змінювати. Так, ні слідчий, ні суддя не можуть анулювати своє процесуально оформлене рішення. Це вправі зробити прокурор, якщо йдеться про документи попереднього розслідування, чи вищого суду у випадку незаконності судового рішення. В деяких випадках слідчому надано право самому виправляти допущені помилки, неточності: він може скасувати застосований ним запобіжний захід, відстрочити застосування приводу свідків чи іншої особи, але не має права, наприклад, скасувати свою постанову про відмову в порушенні кримінальної справи та ін. Це можна зробити лише через прокурора, який здійснює нагляд, чи вищестоящого. Наприклад, в 1989 р. прокурорами колишнього Союзу було скасовано понад 5 тис. Необгрунтованих постанов про порушення кримінальних справ, а також 184 тис. постанов про відмову в порушенні, припиненні й закритті кримінальних справ.

Як правило, не підлягають скасуванню уже виконані рішення органів попереднього розслідування. Винятками можуть бути, наприклад, застосування запобіжного заходу, накладення арешту на майно. Якщо незаконна постанова слідчого про проведення обшуку уже виконана, то прокурор її не скасовує, а вживає відповідних заходів впливу на слідчого, який допустив порушення законності. Іноді сам закон визначає спосіб дії при виявленні незаконного рішення: якщо справа порушена незаконно, прокурор змінює постанову органу розслідування чи закриває справу, якщо по ній вже проводились слідчі дії (ст. 100 КПК).

Судові акти за скаргами чи протестами можуть бути скасовані чи змінені вищестоящими судовими інстанціями. В деяких випадках свої ухвали можуть скасовувати і суди, які винесли їх (наприклад, ухвали про накладення судом штрафу за порушення порядку в залі судового засідання — ст. 272 КПК). Суд, який постановив вирок, вправі також вирішувати сумніви, суперечки та інші, вказані у законі питання, що пов'язані з виконанням вироку (ст. 409 КПК).

Кримінально-процесуальні акти можна також класифікувати за підставами, умовами їх прийняття, правовими наслідками, ступенем процесуального примусу, емоційним впливом на людину та іншими ознаками і якостями.

Підлягають самостійній класифікації й окремі види процесуальних актів, наприклад, постанови, ухвали, протоколи, вироки, протести та інші акти, передбачені законом.